Природні монополії та їх регулювання в Україні

Вступ.

Розділ 1. Природні монополії: економічна природа та форми вияву.

1.1 Поняття природних монополій.

1.2 Економічна сутність природних монополій.

Розділ 2. Механізм формування та розвиток природних монополій в УкраїнІ.

2.1 Вплив природних монополій на розвиток національної економіки України.

2.2 Особливості формування природних монополій в Україні.

Розділ 3. Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Природна монополія традиційно пов'язується з таким винятково потужним ефектом масштабу, який дозволяє одній фірмі забезпечувати увесь ринок, маючи більш низькі витрати на одиницю продукції, в порівнянні з конкуруючими між собою фірмами. Класичним прикладом є різні види виробничої інфраструктури, де висока частка постійних витрат. Якби ринок був поділений між багатьма фірмами, то ефект масштабу не вдалося б отримати повною мірою. В результаті, витрати на одиницю продукції виявилися б високими і відповідно потрібно було б підвищити ціни для того, щоб перекрити їх.

Проблемами природних монополій займалися видатні західні вчені: Дж. Робінсон, Дж. Стіглер, О. Уільямсон, Р. Познер, Г. Демсец. Питання регулювання природних монополій, розвитку конкуренції в інфраструктурних галузях розглядали і деякі вітчизняні дослідники [1, 2, 3]. Однак вони спиралися переважно на практичний досвід розвинутих країн. Тим часом у ХІХ — на початку ХХ століття, коли більша частина України входила до складу Російської імперії, також був накопичений певний досвід регулювання природних монополій в умовах ринкової економіки. Тому задача даної роботи — спираючись на висновки економічної теорії, досвід розвинутих країн, а також на власний досвід, надбаний у минулому, проаналізувати особливості конкурентної політики в інфраструктурних галузях.

Ключове значення для економіки України мають процеси державного регулювання природних монополій, що представляють базові галузі національної економіки. Процес державного регулювання діяльності природних монополій складно розглядати виключно в економічній площині, тому що ці елементи національної економічної системи визначають не тільки характеристики економічного розвитку держави, але й рівень соціальної напруженості, а також поведінки країни у зовнішньому середовищі. Крім цього, заслуговує розгляду роль природних монополій у реалізації процесів стратегічного державного управління.

Метою роботиє розробка теоретичних положень, методичних основ і практичних рекомендацій щодо удосконалення державного регулювання природних монополій.

Для реалізації мети дослідження було поставлено і вирішено такі задачі:

· визначено сутність природних монополій як об’єктів державного управління;

· узагальнено закордонний досвід регулювання природних монополій з метою визначення напрямів його використання в Україні;

· сформовано механізм державного регулювання природних монополій в конкурентному середовищі.

Об’єктом дослідженняє процеси державного регулювання природних монополій в контексті загальної розбудови і реформування економіки на конкурентних засадах.

Предметом дослідженняє теоретичні положення і практичні аспекти щодо удосконалення державного регулювання природних монополій в умовах реформування на ринкових засадах.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод, фундаментальні положення теорії державного управління і економічної теорії, загальнонаукові принципи проведення комплексних наукових досліджень. Теоретичною основою дослідження послугували наукові праці вітчизняних і закордонних учених у галузі державного управління економічними процесами.

Розділ 1. Природні монополії: економічна природа та форми вияву

1.1 Поняття природних монополій

Монополія — це ситуація, при якій у конкретному місці та у конкретний час є лише один постачальник якогось товару чи послуги. Можливість споживачеві скористатися послугами іншого постачальника може за цих умов бути реалізована або в іншому місці, або в інший час (необхідний для постачання певної продукції з іншого місця, якщо це можливо, або для створення відповідних потужностей з випуску цієї ж продукції (послуг) у конкретному місці). природна монополія – це вид господарської діяльності, що при існуючому рівні НТП, цін ресурсів та попиту на продукцію характеризується істотним ефектом масштабу, але лише за умови законодавчого захисту від руйнівної конкуренції. До причин можливості тимчасового характеру природної монополії слід віднести вплив технічного прогресу, розвитку економічної теорії, а також змін ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію природного монополіста. Ці причини можуть виступити не об'єктивною основою припинення існування у певних сферх природної монополії, а у деяких видах навпаки – зумовлювати виникнення природної монополії[9, c. 11].

Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі — товари);

споживач товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій, — фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб’єктами природних монополій;

суб’єкт природної монополії — суб’єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

суміжний ринок — товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій[13, c. 20-21].

Згідно зі ст. 28 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України „Про природні монополії” природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Незважаючи на достатньо усталене поняття "монополія" існуючі на сьогодні трактування цього терміну суттєво відрізняються. Погоджуючись у принципі з тим, що обов'язковою ознакою стану монополії є обмеження кількості постачальників (продавців) продукції числом "1", відзначимо необхідність урахування просторових і часових аспектів ідентифікації цього поняття. Тому монополію слід визначати як ситуацію, при якій у конкретному місці та у конкретний час існує лише один постачальник певного товару чи послуги. Можливість скористатися споживачеві товарами чи послугами іншого постачальника може за цих умов бути реалізована або в іншому місці, або в інший час з інтервалом, необхідним для постачання певної продукції з іншого місця, якщо це можливо, або для створення відповідних потужностей з виробництва цієї ж продукції (надання послуг) у конкретному місці. Таким чином, важливими характеристиками ситуації монополії буде як сама можливість її подолання, так тривалість і вартість цього процесу. Слід також звернути увагу на ту обставину, що такі важливі характеристики ситуації монополії, як витрати коштів та часу на її подолання, є, як правило, взаємозалежними, оскільки за інших незмінних умов скорочення терміну подолання монополізму супроводжуватиметься додатковими витратами коштів[4, c. 319].

Очевидно, що незважаючи на існування цілої множини можливих варіантів подолання конкретної монопольної ситуації, які характеризуються поєднанням витрат часу та коштів, завжди існуватиме оптимальний варіант. Узагальнення фактичних матеріалів дає можливість зробити висновок про те, що власне витрати часу та коштів на подолання монопольної ситуації за цим оптимальним варіантом і будуть ідентифікувати відповідну конкретну монопольну ситуацію. Класифікація причин виникнення та існування монополій наведена на рис. 1.

Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання (юридичні особи) будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари (послуги) на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Хоча причиною виникнення та існування природної монополії є економічна ефективність концентрації певних видів господарської діяльності, зрозуміло, що така концентрація має відбуватися не шляхом конкуренції, а за допомогою законодавчого надання виняткових прав. Конкуренція у цьому випадку була б руйнівним і економічно збитковим явищем, уникнення якого можливе шляхом законодавчого запровадження монополії у відповідних сферах господарської діяльності. Таким чином, з одного боку, причина існування природної монополії є законодавство, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається висока економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки досить велика економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з погляду суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер[6, c. 12-13].

1.2 Економічна сутність природних монополій

Природні монополії — вид ринкової структури, який характеризується наявністю замкнутого виробничого циклу на основі єдиного технологічного середовища; виробленням соціально необхідного продукту (суспільних благ); економією, обумовленою зростанням масштабів виробництва, тобто істотним зниженням затрат на одиницю продукції (послуги) при значних обсягах виробництва (так званий ефект масштабу); повною відсутністю конкуренції чи значними ускладненнями її появи або застосування.

Ринок, що знаходиться у стані природної монополії — форма ринкових відносин, за яких задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Розглянемо природну монополію, що виробляє один вид продукції. Основоположними поняттями щодо природної монополії є:

1) скорочення середніх витрат, зумовлене ефектом економії на масштабах виробництва та 2) принцип субадитивності. Перше з них широко відоме і полягає в тому, що витрати на виробництво одиниці продукції скорочуються разом зі збільшенням обсягів випуску. Друге менш відоме, але не менш важливе. Підприємство, у якого зростають витрати в розрахунку на одиницю продукції, може випускати певні обсяги продукції з меншими загальними витратами, аніж кілька інших компаній у тому разі, коли її функція витрат субадитивна. [1, c.32-33]

Розділ 2. Механізм формування та розвиток природних монополій в Україні

2.1 Вплив природних монополій на розвиток національної економіки України

Важливою характеристикою природних монополій є те, що вони можуть мати тимчасовий характер, оскільки певні зміни можуть призвести до зникнення об'єктивних умов для її існування. Тимчасовий характер природної монополії формується під впливом технічного прогресу (який дає змогу виявляти невідомі раніше та економічно ефективні технології випуску продукції, що вироблялася природним монополістом), розвитку економічної науки (що формує економічні механізми виведення певного виду господарської діяльності зі стану природної монополії), а також змін ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію природного монополіста (що робить вигідними для виробництва певної продукції технології, які не мають характеристик природної монополії, тоді як при попередній ринковій ситуації вигіднішими були технології, що відносяться до природної монополії). Зміна ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію у деяких видах господарської діяльності може виступити об'єктивною основою припинення існування там природної монополії, а у деяких видах навпаки – зумовлювати виникнення природної монополії. Це дозволяє визначити природну монополію як вид господарської діяльності, що при існуючому рівні НТП, цін на ресурси та попиту на продукцію характеризується істотним ефектом масштабу, але лише за умови законодавчого захисту від руйнівної конкуренції.

Деякі економісти заперечують об'єктивність категорії природної монополії, твердять, що підґрунтя для природної монополії не може існувати, а прихильників посилення державного втручання у господарську діяльність звинувачують у спробах виправдання дій уряду заднім числом. Вони опираються на те, що у багатьох сферах економіки, які сьогодні визнано природними монополіями, в кінці ХІХ і на початку ХХ століття існувало десятки конкуруючих фірм. Аналіз аргументів щодо заперечення об'єктивності категорії природної монополії, виявив їх некоректність і бездоказовість. Інша справа, що у деяких випадках до природної монополії намагаються віднести види господарської діяльності, яким не властиві відповідні характеристики. Тому увага економістів має концентруватися не стільки на аналізі об'єктивності категорії природної монополії, скільки на виявленні критеріїв віднесення певних видів господарської діяльності у тих чи інших місцях території до природної монополії, а також на обґрунтуванні оптимальних параметрів державного регулювання їх функціонування[3, c. 6-7].

В сучасних умовах роль видів господарської діяльності, які економічна теорія відносить до природної монополії, є доволі суттєвою. Продукція підприємств-природних монополістів використовується в усіх, без винятку, виробничих процесах, та задовольняє першочергові потреби населення. Результат функціонування природних монополій безпосередньо чи опосередковано впливає на діяльність усіх інших суб’єктів ринку і має вагоме загальнонаціональне значення.

Виконане дослідження дає змогу констатувати, що негативні наслідки існування природних монополій в економіці проявляється за такими трьома напрямками: 1) нераціональне господарювання; 2) встановлення завищених цін на продукцію (послуги); 3) неналежна якість продукції (послуг). При цьому, варто підкреслити, що результатом державного регулювання діяльності природних монополій має стати захист інтересів не лише споживачів (побутових і виробничих) їх продукції, але й інтересів самих підприємств-природних монополістів, оскільки функціонування в умовах нерегульованої природної монополії може зумовити певні проблеми і для цих підприємств[8, c. 47].

2.2 Особливості формування природних монополій в Україні

Державне регулювання діяльності природних монополій має тривалу, понад столітню історію. Щоб поліпшити функціонування діяльності природних монополій у різний час учені запропонували, а уряди застосували чотири типи стратегій: перебування підприємств-природних монополістів у державній власності; переведення цих підприємств у приватну власність; створення державних органів (комісій) для регулювання діяльності підприємств-природних монополістів; використання механізмів спеціально стимульованої конкуренції (рис. 2).

Не викликає сумніву думка, згідно якої форма власності має значно менше значення, ніж система регулювання відповідних галузей. Монополії, незалежно від того, перебувають вони у приватній чи державній власності, однаково безвідповідальні перед споживачами, оскільки не мають конкурентів у встановленні стандартів ефективності та покращанні функціонування. Тому у багатьох країнах великі надії покладають на комісії з регулювання діяльності підприємств-природних монополістів, які покликані контролювати правильність ухвалення рішень щодо цін, витрат та якості продукції підприємств-природних монополістів. На сьогодні у рамках стратегії використання спеціально стимульованої конкуренції у сфері природних монополій відомі два підходи: організування так званого вільного доступу до основних засобів підприємств-природних монополістів та організування торгів за виняткові права (франшизу) на експлуатування основних засобів цих підприємств[10, c. 3-4].

Ідея вільного доступу до основних засобів підприємств-природних монополістів базується на таких засадах: якщо хтось є власником об'єкта, що за своїм типом належить до об'єктів природних монополій, то він (власник) повинен дати змогу іншим учасникам ринку використовувати цей об'єкт. Однак, вільний доступ не є панацеєю від подолання негативних наслідків природної монополії, оскільки ускладнюється фінансування розвитку об'єктів природної монополії.

Якщо природна монополія не передбачає виникнення конкуренції, то її можна створити на етапі надання прав господарської діяльності у сфері, яка належить до природної монополії. Тобто конкурують не за споживача (оскільки заздалегідь відомо, кому постачатимуть відповідну продукцію), а за право ексклюзивної діяльності. Перемагає підприємство, яке запропонує найкращі умови для споживачів: менша ціна, вища якість, більший набір послуг тощо. На відміну від звичайного аукціону, де перемагає учасник, що запропонує максимальну ціну за пропонований товар, на торгах за франшизу перемагає учасник, який пропонує постачати товар (надавати послуги) за найнижчою ціною у розрахунку на одиницю продукції. Конкуренцію при цьому підтримують тим, що фірму-переможця попереднього аукціону можна замінити під час наступного аукціону без серйозних проблем, пов'язаних з оцінюванням активів під час передавання їх новому переможцеві, оскільки основні виробничі споруди залишаються у власності держави, а решту активів порівняно легко можна продати чи купити на ринку основних засобів, які вже були у користуванні. Так, торги за франшизу у США дали змогу вирішити проблеми з деякими природними монополіями краще, ніж інші способи регулювання. Це стосується перш за все вантажних автоперевезень, організації роботи місцевих авіаліній, поштової служби, роботи кабельних телевізійних мереж, а у деяких випадках — роботи комунальних служб та залізниць[12,c. 26-27].

Аналіз світового досвіду не дає однозначної відповіді на питання про оптимальність тієї чи іншої стратегії державного регулювання діяльності підприємств-природних монополістів. Кожна держава обирає стратегію залежно від технічного й економічного розвитку, національних традицій. При цьому фактично кожна стратегія державного регулювання діяльності природних монополій (ексклюзивна державна власність, приватна власність, наглядові комісії, механізми спеціально стимульованої конкуренції, зокрема — вільний доступ і франшиза) може удосконалюватись.

Одним із параметрів регулювання діяльності природних монополістів є регулювання ціни на їхню продукцію (послуги). У цілому світі не припиняють шукати оптимальний метод регулювання ціни на продукцію природних монополістів. Найтривалішу історію застосування у цій сфері має підхід, який передбачає компенсацію у ціні продукції ретельно обґрунтованих витрат природного монополіста та отримання ним певного наперед визначеного, як правило, незначного прибутку. Загалом ці методи відомі під назвами "витрати плюс справедливий прибуток" або "встановлення граничного рівня рентабельності". Аналіз сутності методів регулювання ціни на продукцію природних монополістів типу "витрати плюс справедливий прибуток" показує, що, незважаючи на всі можливі удосконалення в царині нормування поточних і одноразових (інвестиційних) витрат, ці методи принципово не можуть стимулювати підприємства-природні монополісти раціоналізувати свою діяльність. Це дало поштовх до розроблення альтернативних методів, які б сприяли уникненню незацікавлення у раціоналізації господарської діяльності підприємств-природних монополістів та можливості зловживань під час калькулювання витрат.

Способи регулювання природної монополії:

• пряме державне регулювання (можливості й межі),

• торги за франшизу (можливість використання й ефективність у різних умовах),

• цінова дискримінація (організаційний і економічний аспекти)

Відповісти на поставлене вище питання ми можемо, тільки, розглянувши як способи регулювання природної монополії з боку держави, так і форми економічної організації в рамках яких можливе рішення її (природної монополії) проблем.

Почати треба із прямого державного регулювання природної монополії. Найчастіше механізм і границі такого регулювання визначаються національними законодавчими актами[16, c. 32-33].

Уважається, що пряме державне регулювання за допомогою визначення тарифів або вирішального впливу на них природних монополістів досить простий і зрозумілий спосіб, що дозволяє знизити роль негативних факторів, що існують у їхній діяльності. Зокрема, у російському законодавстві даному способу приділяється першорядна увага.

При реалізації даного підходу виникають відразу ж кілька проблем:

1) необхідність створення органа державного контролю за діяльністю природного монополіста або додання таких функцій уже діючій антимонополістичній структурі,

2) складність точного визначення реальних витрат виробника послуг — природної монополії.

Розглянемо їх один по одному.

Створення будь-якого державного органу несе в собі погрозу підміни суспільних інтересів інтересами правлячих груп, не говорячи вже про відповідні витрати на утримання держчиновників. Якщо згадати, що в найбільших російських підприємствах — природних монополістах державі належить або контрольний пакет акцій, або близький до нього по розмірах, то стає очевидним, що очікувати високий суспільної ефективності від такого органа не доводиться.

Інший спосіб регулювання природної монополії пов'язаний з використанням механізму економічної організації. Це — торги за франшизу (право на ведення такої діяльності).

Вище, при розгляді регулювання природної монополії, ми прийшли до висновку про обмеженість рішення даного питання, як ринком, так і державою, у рамках державної ієрархії незалежно від форми: або безпосередня діяльність, або пряме державне регулювання.

У першому випадку — приватна нерегульована монополія із установленням монопольно-високої ціни, що доводиться оплачувати суспільству в цілому (маємо справу із прямою суспільною шкодою монополії).

У другому випадку — проявляються всі недоліки адміністративної, а не економічної системи, де відбуваються процеси політизації рішення проблеми природної монополії (в інтересах держави й правлячих еліт, але не в інтересах суспільства в цілому). [7, c. 46-47]

Аналіз закордонного досвіду державного регулювання природних монополій дозволяє зробити наступні висновки: економічні результати функціонування монопольної галузі в набагато більшій мірі залежать від масштабів і методів її регулювання, чим від форми власності та інституціональної організації; основною метою реформ є інституціональне відділення регульованих монопольних секторів від підгалузей, що функціонують за ринковою схемою; ефективність демонополізації і лібералізації в галузі підвищується за умови їх еволюційної реалізації і раціонального сполучення з механізмами державного регулювання.

Розділ 3. Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні

Закон України "Про природні монополії" відіграє основну роль у системі державного регулювання функціонування природних монополій в Україні. Аналізуючи ситуацію у сфері природних монополій в Україні крізь призму стратегій поліпшення функціонування їхньої діяльності, звернемо увагу на такі основні моменти: по-перше, частина підприємств-природних монополістів знаходиться у державній власності; по-друге, частина підприємств-природних монополістів є приватною власністю; по-третє, в державі створено комісії для регулювання діяльності природних монополістів; по-четверте, механізми штучно стимульованої конкуренції не використовують. Таким чином, в Україні формально дотримуються (без видимих успіхів) трьох стратегій поліпшення функціонування діяльності природних монополій, а стратегія штучно стимульованої конкуренції (вільний доступ, франшиза) не застосовується. Наслідком такої ситуації є недосконала тарифна політика, яка дає можливість природним монополіям покривати свою неефективність за рахунок споживачів, а державі — перекладати свої функції із соціальної підтримки населення на суб'єктів підприємництва, які не можуть протистояти цьому (перехресне субсидування). Це свідчить про необхідність активізації зусиль, спрямованих на удосконалення державного регулювання діяльності природних монополій в Україні.

Державним регулюючим органам в Україні запропоновано постійно контролювати склад та структуру витрат, що є загальноприйнятою практикою за кордоном. З цією метою необхідне законодавче закріплення незалежного статусу регулюючого органу (НКРЕ), усунення дублюючих функцій між Антимонопольним комітетом України, галузевими міністерствами та НКРЕ.

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 Закону “Про природні монополії”, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до Закону «Про природні монополії».

У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб’єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Якщо діяльність суб’єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з Законом «Про природні монополії», спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, визначені Законом «Про природні монополії», можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень, передбачених статтею 14 Закону «Про природні монополії»[2, c. 52-53].

Органом регулювання у сфері зв’язку є Національна комісія з питань регулювання зв’язку, яка утворюється відповідно до Закону України “Про телекомунікації”.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Громадський контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій здійснюють об’єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Органи, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, сприяють здійсненню об’єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб’єктів природних монополій.

Відповідно до Закону «Про природні монополії» регулюється діяльність суб’єктів природних монополій у таких сферах:

· транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

· управління повітряним рухом;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України[14, c. 50-52].

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону «Про природні монополії», належать:

постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

постачання електричної енергії;

виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій згідно з Законом «Про природні монополії» є:

· ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються)

· суб’єктами природних монополій;

· доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються)

· суб’єктами природних монополій;

· інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

· гласності та відкритості процедур регулювання;

· адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб’єкт природної монополії;

· самоокупності суб’єктів природних монополій;

· стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

· забезпечення захисту прав споживачів.

При регулюванні цін (тарифів) на товари суб’єктів природних монополій враховуються:

· витрати, які згідно з законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;

· податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;

· вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

· очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);

· віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;

· відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

· державні дотації та інші форми державної підтримки.

Органи, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб’єкта природної монополії, надану об’єднаннями споживачів, суб’єктами природних монополій, іншими заінтересованими особами, про результати оприлюднення та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб’єктів природних монополій.

Суб’єкти природних монополій зобов’язані:

· дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

· вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

· забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

· надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

· забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об’єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.

2. Суб’єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до Закону «Про природні монополії», або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками[17, c. 35-38].

Висновки

Отже, слід зазначити, що природна монополія це таки стійка форма господарювання, і навряд чи вона зживе себе, поки існують галузі, потреба населення в продукції і поки існує диференціація суспільства. Існує багато суперечок про способи регулювання природних монополій, і це зрозуміло, адже, і споживачі, і монополісти, і самі комісії з регулювання прагнуть дістати максимальний прибуток. Однак це не єдина причина розбіжностей, адже насправді система регулювання природних монополій далеко не досконала. Тому, імовірніше всього, що методи державного регулювання природних монополій будуть постійно удосконалюватися, хоча навряд чи подібний рід зміни зможуть задовольнити усіх, отже, це питання буде одним з основних у пошуковому плані, і інтерес суспільства до нього ніколи не згасне.

Нашу економічну політику увесь час кидає з адміністративної сваволі по керуванню виробництвом до стихії самостійності господарських осередків. Але в першому випадку виявляється обмеження місцевих інтересів, а в другому – непогодженість роботи. Ідеальне рішення не в тім кому надавати право вирішувати, а в забезпеченні належної спрямованості цієї діяльності, що досягається шляхом більш ретельного економічного і правового регулювання.

Негативні наслідки існування природних монополій в економіці проявляється за такими трьома напрямками: нераціональне господарювання, встановлення завищених цін на продукцію (послуги), неналежна якість продукції (послуг). Для того, щоб протидіяти негативним наслідкам існування природних монополій необхідне втручання ззовні, яке здебільшого проявляється у формі державного регулювання діяльності природних монополій.

Аналіз законодавства України та практичної ситуації стосовно державного регулювання діяльності природних монополій, узагальнення напрацювань фахівців у цій сфері дозволив виявити принаймі три основні тенденції. По-перше, низка важливих пунктів законодавчих актів не має належного наукового підґрунтя, що викликає сумніви в оптимальності цих актів. Стосується це передусім зарахування певних видів господарської діяльності до природних монополій, а також чинників, які враховують під час регулювання цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій в Україні. По-друге, впровадження механізмів регулювання природних монополій, передбачених Законом України "Про природні монополії", невиправдано затягнулося. По-третє, є значні розбіжності між цілями регулювання природних монополій в нашій країні й ефективністю цього регулювання на практиці. В Україні дотримуються (без видимих успіхів) трьох стратегій поліпшення функціонування діяльності природних монополій (перебування їх у державній та приватній власності, а також створення комісій для регулювання їхньої діяльності), а стратегію штучно стимульованої конкуренції (вільний доступ, франшиза) не використовують.

Аналіз світового досвіду не дає однозначної відповіді на питання про оптимальність тієї чи іншої стратегії державного регулювання діяльності підприємств-природних монополістів. Кожна держава обирає стратегію залежно від технічного й економічного розвитку, національних традицій. При цьому фактично кожна стратегія державного регулювання функціонування діяльності природних монополій (ексклюзивна державна власність, приватна власність, наглядові комісії, механізми спеціально стимульованої конкуренції, такі як вільний доступ і франшиза) має шанси на використання і резерви для удосконалення.

Список використаної літератури

1. Анохіна І. Поняття та правовий статус регулювання суб’єктів природних монополій //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 8. — C. 32-35

2. Анохіна І. Предмет регулювання діяльності суб’єктів природних монополій //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 7. — C. 52-55

3. Биконя С. Ф. Поведінка монополій в умовах перехідної економіки //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 5. — C. 4 — 14.

4. Вергун Л. Природні монополії як об’єкт державного регулювання (на прикладі країн Європейського Союзу) //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 4. — C. 318-328

5. Гречко А. Об'єктивна необхідність реформування природних монополій в Україні (на прикладі системи залізничного транспорту)/ А. Гречко //Економіст. — 2007. — № 6. — C. 55-58.

6. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання/ Ю. Кравченко //Економіка України. — 2006. — № 6. — C. 12-19

7. Кравченко Ю. Природні монополії в економіці України/ Ю. Кравченко //Економіст. — 2005. — № 12. — C. 46-48

8. Лагутін В. Д. Природні монополії і суміжні ринки в Україні: особливості формування та ймовірні сценарії реформування //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 9. — C. 45 — 56.

9. Паламарчук В.

Державне регулювання природних монополій в Україні //Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 5. — С.11-15

10. Паламарчук В. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці/ В.Паламарчук //Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 8. — C. 3-5.

11. Слабак Л. Реформування інфраструктури в умовах природної монополії //Фінанси України. — 2002. — № 7. — C. 85-88

12. Стадницький Ю. Причини виникнення та існування природних монополій //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 10. — С.25-40.

13. Супрун В. Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні: розвиток та перспективи/ В. Супрун, В. Венгер //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12. — С.20-25.

14. Филюк Г. Економіко-правові засади державного регулювання природних монополій в Україні //Економіка України. — 2001. — № 8. — C. 48-52

15. Филюк Г. Напрями підвищення інвестиційної привабливості природних монополій в Україні //Фінанси України. — 2000. — № 8. — C. 56-66

16. Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичний аспект //Економіка України. — 2008. — № 1. — C. 30-41

17. Филюк Г. Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні //Економіка України. — 2004. — № 7. — С.31-41