Природно-рекреаційний потенціал Київщини та його використання в туризмі

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика потенціалу Київської області.

1.1. Фізико-географічна характеристика Київської області.

1.2. Короткий нарис історії Київської області.

1.3. Соціально-економічний розвиток області.

Розділ 2. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Київської області.

2.1. Природний потенціал Київської області.

2.2. Історико-культурні пам'ятки Київської області.

Розділ 3. Характеристика туристичної галузі Київської області: сучасний стан і перспективи розвитку.

3.1. Основні етапи розвитку українського туризму.

3.2. Туристичне районування Київської області.

3.3. Аналіз туристичного ринку Київської області.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Водночас туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами. Також ним акумульовано близько 7% світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає (з 25 млн. у 1950 р. до 675 млн. у 1998 р.), відповідно доходи від готельно-туристичних послуг також підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зростати від 445 млрд. дол. у 1998 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р. (за припущеннями). За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше 800 млн. чоловік. Примітним є те, що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 – однією з трьох статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %, на Гаїті – більш як 70 %і.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевнено стала на шлях розбудови власної туристичної галузі. За час, що минув, завершується процес переорієнтації вітчизняного туризму з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР у самостійну розвинену галузь. В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії українського краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини. Розвиток туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки туризмові Україна може поліпшити соціально – економічну ситуацію. Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Одним із найпривабливіших туристичних районів України є її столична область – м. Київ та його історично-культурні пам’ятки. Серед цих пам’яток, що приваблюють туристів зі всієї України та світу, особливо яскравими є – Києво-Печерська Лавра, Золоті Ворота, Софійський собор, Золоті ворота, Георгіївський і Ірининський монастирі, Кирилівська церква (50-і рр. XІІ ст.), Ільїнська церква (1692), корпуса Київської академії (XVІІІ — поч. XІ ст.), Андріївська церква (1747- 1753), Маріїнський палац (1750-1755), Кловський палац (1752-1756), Контрактовий будинок (1815-1817), Владимирський собор (1862-1882), Оперний театр (1901), Будинок Державного банку (1902-1905), Бессарабський критий ринок (1910-1912) і ін.

Київ один із самих зелених міст світу. У ньому розташувалося більш 60 парків, на його вулицях цвітуть липи і каштани. У Києві два ботанічних сади: старий, біля університету і Центральний республіканський ботанічний сад Національної академії наук України (закладений у 1935 році). Уздовж правого берега Дніпра розкинувся Центральний парк культури і відпочинку. На Трухановім і прилеглому островах зеленіє Дніпровський парк. До нього відноситься і молодий Парк дружби народів. Усі знають Зоологічний парк і Гідропарк.

Зважаючи на значний культурний потенціал Київської області, автор і обрала темою своєї курсової роботи: «Природно-рекреаційний потенціал Київщини та його використання в туризмі».

Об’єктом дослідженняє природний та культурно-історичний потенціал київської області.

Предметом дослідженнявиступає роль природно-рекреаційного потенціалу Київщини та його використання в туризмі.

Географічними рамкамикурсової роботи є територія Київської області за сучасним територіально-адміністративним поділом України.

Хронологічні рамкикурсової роботи охоплюють період від моменту створення міста Києва до сьогодення.

Джерельна базаскладає 22 джерела, зокрема при написанні роботи були використані підручники «Історія туризму в Україні», «Історія екскурсійної діяльності в Україні» , «Менеджмент туристичної індустрії» туристична статистика Держкомстату була взята з сайту державної туристичної адміністрації — http://tourism.gov.ua.

Мето курсової роботиє всебічне дослідження природно-рекреаційного потенціалу Київщини.

Для досягнення зазначеної мети, автор ставить перед собою наступні завдання:

• визначити природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Київської області;
• охарактеризувати туристичну галузь Київської області: сучасний стан і перспективи розвитку;
• дослідити основні етапи розвитку українського туризму;
• проаналізувати туристичний ринок Київської області.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, додатків.

Розділ 1. Загальна характеристика потенціалу Київської області

1.1. Фізико-географічна характеристика Київської області

Територія області з давніх-давен освоєна людьми, нашими предками-трипільцями, які вперше в Європі засіяли зерна відомого всім нині українського хліба. Київська область заснована 27 лютого 1932 року. Розташована в середній течії Дніпра з його притоками — річками Рось, Десна, Ірпінь, Трубіж, Прип'ять та іншими. Протяжність Дніпра в межах області — 246 км. Київщину пронизує 177 річок.

Розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра. Утворена 27 лютого 1932 року. Площа-28,1 тис. км2. Центр області – столиця України, місто-герой Київ.

Київська область межує на Сході з Чернігівською і Полтавською, на Південному-Сході і Півдні з Черкаською, на Південному-Заході з Вінницькою, на Заході з Житомирською областями України, на Півночі з Гомельською областю Білорусі.

Найбільшими містами є Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Ірпінь, Фастів.

Рельєф рівнинний із загальним похилом до долини Дніпра. Поверхня більшої частини області – хвиляста рівнина, розчленована річковими долинами, ярами й балками.

В області є 13 водосховищ, понад 2 000 ставків, майже 750 невеликих озер.

Область поділена на 25 районів, нараховує 25 міст, у тому числі міст обласного значення (включаючи м. Прип'ять) і 14 — районного значення, 30 селищ міського типу, 1 129 сільських населених пунктів. Усього населених пунктів — 1 184. В області є 686 місцевих рад: із них обласна — 1, районних — 25, міських (обласного значення) — 10, міських (районного значення) — 14, селищних — 30, сільських — 606. [9, c.8-10]

Кількість наявного населення області складає 1 763,8 тис. осіб, у тому числі: міське — 1 049,7 тис. осіб, сільське — 714,1 тис. осіб; щільність населення на 1 км² — 63 особи. Чисельність економічно-активного населення становить 846,9 тис. осіб, у тому числі працездатного віку — 776,1 тис. осіб. Чисельність працівників у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю, складає 791 тис. осіб, із них працездатного віку — 720,2 тис. осіб.

Поверхня області переважно рівнинна. Північна частина області розташована в межах Поліської низовини. На сході територія області захоплює частину Придніпровської низовини. Найбільш підвищені і розчленовані — південні та південно-західна частини, які належать до Придніпровської височини. В області — 130 територій та об'єктів природно-заповідного фонду (площею 31,3 тис. га). До складу природно-заповідного фонду загальнодержавного значення області входить 14 заказників, дві пам'ятки природи, один дендрологічний парк, три пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Клімат — помірно-континентальний. Середня температура січня — -5,6°С, липня — +19,3°С. Річна кількість опадів становить 570-610 мм.

Корисні копалини на Київщині це переважно будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глина, кварцеві піски. Є поклади торфу і джерела мінеральних вод. При цьому, чималі запаси корисних копалин є нерозвіданими і, за умови вкладання коштів у їх розвідку, можуть бути використаними для розвитку бізнесу, зокрема в будівельній сфері, хімічній промисловості, тощо.[14, c.3-7]

1.2. Короткий нарис історії Київської області

Долю Києва неможливо уявити собі у відриві доль українського народу, його культури і мистецтва, у відриві від історії української держави, столицею якого є це древнє місто. Київ — ім'я міста, історія якого нараховує понад XV століть , і який пройшов складний, повний драматизму шлях від городища слов'янського племені галявин до одного з найбільших міст світу .

За Києвом історія закріпила назву "матері міст росіян ", колиски братерських народів — російського, українського і білоруського. Київ, "стольний град" високорозвиненої і могутньої ранньофеодальної держави Київської Русі став одним з тих центрів, де народилася і сформувалася давньоруська культура, що викликає і понині замилування нащадків. Київська Русь у середньовіччі була не тільки добре відома в країнах Заходу і Сходу, але і по праву була визнана могутньою державою.

У різні епохи Київ був оспіваний у літописах і хроніках ("Слово о полку Ігоревому", "Повість тимчасових років"), у поемах і віршах, повістях і романах, піснях і операх.

Сьогодні Київ — столиця незалежної України, великий промисловий, науковий і культурний центр.

Новий підйом розвитку матеріальної культури на території Києва почався наприкінці 5-го століття , коли в східних слов'ян з'явилися якісно нові поселення — адміністративно-політичні центри племінних союзів . Таким центром полянського союзу племен і став Київ.

Виникнення древніх східнослов'янських міст найтіснішим образом пов'язано з зародженням давньоруської державності. На цих землях тоді жило слов'янське плем'я галявин, "чоловіків мудрих ". Давньоруський літописець Нестор, що дав галявинам таке визначення, починає свою "Повість тимчасових років" з розповіді про те, "звідки пішла Російська земля, хто в Києві почав раніш княжити". Далі, у недатованій частині "Літопису", розповідається про заснову міста трьома братами: Києм, Щеком і Хоривом, і сестрою їхній, Либіддю. Місто було названо на честь старшого брата — Києвом. Згідно даним Нестора, Кий був полянським князем, ходив у Царьград і був з почестями прийнятий візантійським імператором. Незважаючи на висновки давньоруського літописця про слов'янські корені засновників Києва, історики в різний час приходили до самих суперечливих висновків щодо їхнього походження, приписуючи заснову міста то сарматам, то хазарами, то готам, то гунам, то аварам, те норманам. Однак, про слов'янське походження засновників міста свідчить не тільки "Повість тимчасових років", але й інші джерела (наприклад, Новгородський і Никонівський літописи , літописні дані "Синопсиса"). У них Кий називається родоначальником київський князівської династії, що припинила своє існування після убивства прямих його нащадків — Аскольда і Діра , — норманами (хоча деякі історики, зокрема Н.М.Карамзин, вважали Аскольда і Діра не слов'янами, а сторонніми варягами, земляками Рюрика, і сама назва — роси або руси вырязьким, що не має відносини до етнічних слов'ян). У "Повісті тимчасових років" далі, після розповіді про Київ, розповідається про події, що відбувалися (це установлено вірогідно), наприкінці VІ ст. — 1 пол. VІІ ст. Отже, діяльність князя Кия можна віднести до більш раннього періоду

У 30-х роках ХV століття Київ знаходився в центрі дуже складних політичних подій. В основі їх лежала визвольна боротьба населення підвладних Литві російських земель, ведучу роль якої захопили феодали.

Величезну , хоча і неоднозначну роль як для всієї України, так і для Києва зокрема зіграла так звана Переяславська Рада, що відбулася в 1654 році і прийняла рішення про возз'єднання України з Росією. Київ увійшов до складу Російської держави. На початку XVІІІ століття була створена Київська губернія, а наприкінці того ж сторіччя, після приєднання до Росії всієї Правобережної України, Київ офіційно одержав статус губернського міста. Він став одним з найбільших адміністративних, промислових і культурних центрів у Російській імперії.

У березні 1654 року після переговорів між російським урядом і козацької старшиною Києва була видана грамота, відповідно до якої місто зберігало місцеве самоврядування і судоустрій.

У XVІІ столітті Київ залишався головним економічним і культурним центром українських земель, основним вогнищем боротьби проти католицизму й уніатства. У 1615 році в Києві відкрилася Братерська школа, також діяли школи при Софійському, Видубицькому і Печерськом монастирях. Об'єднання Братерської і Лаврської шкіл (засноване митрополитом П. Могилою) поклало початок Києво-Могилянській колегії. У бібліотеках київських монастирів зберігалися унікальні літописні і художні твори.

На початку 20 століття продовжується ріст території Києва. Якщо в 1904 році територія міста досягала 64,3 кв.км, то після приєднання в 1910 — 1914 роках Соломенки, Батиївої гори, Протасового яру, Шулявки, Караваївих Дач — уже 1233,47 кв.км. Розвивалися і селища-супутники Дарниця, Нікольска і Передмостова слобідки, що формально не входили в рису міста, але складали з ним одне ціле.[4, c.52-55]

1.3. Соціально-економічний розвиток області

Київщина входить у десятку найбільш індустріально розвинутих областей України. З урахуванням особливостей розміщення продуктивних сил на території області виділяються три господарських райони: Поліський, Київський приміський та Південний лісостеповий. Основу промислового потенціалу області становлять близько 400 великих і середніх підприємств.

Загальнодержавне значення мають такі провідні підприємства, як Трипільська ТЕС, Казенний завод порошкової металургії (м. Бровари), найбільший в Європі ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" (м. Обухів). Далеко за межами України відомий товаровиробник шин ЗАТ "Росава", виробники екскаваторів — ВАТ "Борекс", автобусів — ЗАТ "Бориспільський автозавод", скловиробів — ВАТ "Гостомельський склозавод", азбестотехнічних виробів — ВАТ "Трібо" і ряд інших провідних підприємств області.

Для залучення іноземних інвестицій та сприяння розвитку вже створених підприємств запроваджено практику тісної співпраці місцевих органів виконавчої влади з об'єднаннями підприємців та окремими керівниками суб'єктів господарської діяльності.

Найбільше природне багатство Київщини — її благодатні землі, значна частина яких чорноземи. Площа сільськогосподарських угідь становить 1 674,3 тис. га (59,5% від загальної площі області), у тому числі рілля — 1 367,3 тис. га, пасовища — 137,6 тис. га, сіножаті — 115,2 тис. га, багаторічні насадження — 40,4 тис. га.

Кліматичні умови області сприяють вирощуванню переважної більшості сільськогосподарських культур Європи, зокрема зернових, цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, плодів, ягід, кормових культур, утримання великої рогатої худоби молочного і м'ясного видів, свиней, птиці, розвитку вівчарства.

Важливою виробничою ланкою агропромислового комплексу є переробні заводи, тому в області значна увага приділяється розвитку харчової та переробної промисловості.

Лідерами молокопереробної галузі в області є: ВАТ "Галактон", ВАТ "Яготинський маслозавод". М'ясопереробну промисловість очолюють: ЗАТ "М'ясопереробний завод" (м. Вишневе), ТОВ "Поліс" (м. Біла Церква), ЗАТ "Аграрник" (м. Біла Церква), ТОВ "Індекс" (м. Яготин). Спиртову галузь Київщини представляють: Червонослобідський, Стадницький, Трипільський і Тхорівський заводи. На Київщині діє чотири товарні біржі, які обслуговують аграрний сектор, акредитовано 24 брокерські місця, створено 23 агроторговельні доми.[11, c.236-238]

Мале підприємництво є потужним ресурсом розвитку області, який спрямовано на насичення споживчого ринку товарами та послугами, створення умов для конкуренції, впровадження інновацій, наповнення місцевих бюджетів свіжими коштами, зменшення рівня безробіття, збільшення кількості працюючих в малому бізнесі.

В області налічується близько 10 052 малих підприємства. У розрахунку на 10 тис. населення області припадає 57 малих підприємств. Органами влади ведеться робота щодо розширення інфраструктури малого бізнесу. На сьогодні вона складається з 7 бізнес-центрів, 4 бізнес-інкубаторі, 13 фондів підтримки підприємництва, 11 лізингових компаній, 29 небанківських фінансово-кредитних установ, 2 інвестиційні компанії, 67 інформаційно-консультативних установ. В області зареєстровано 93 обласних і місцевих громадських об'єднань підприємців. Особливо плідно працюють такі об'єднання, як Ліга підприємців Білоцерківщини та міська громадська організація "Спілка дрібних підприємців" (м. Біла Церква).

В області здійснюється послідовна політика спрямована на розвиток взаємовигідного співробітництва з регіонами інших країн. У сфері зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності пріоритетом є проголошений Українською державою курс на європейську інтеграцію, а також інтенсифікацію міжнародних зв'язків.

Підприємства області здійснюють зовнішньоторговельні операції з партнерами 112 країн світу. Найбільші обсяги експортних поставок здійснюються у:

Російську Федерацію — 38,6% від загального обсягу експорту,

Німеччину — 6,7%,

Білорусь — 6,0%,

Казахстан — 5,0%,

Туреччину — 4,4%,

Польщу — 3,8%,

Молдову — 3,7%,

Грузію — 2,4 %,

Італію — 2,0%.

Основу товарної структури експорту області становлять поставки виробів з паперової маси — 21,2%, з каучуку та гуми — 14,2%, жирів та олії — 6,7%, алюмінію і виробів з алюмінію — 5,8%, котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв — 5,6%, виробів з вати — 4,9%, деревини та виробів з неї — 4,7%, одягу текстильного — 2,7%, електричних машин та устаткування — 2,2%, різних харчових продуктів — 1,9%.

Експорт товарів здійснюють 371 підприємство області до 80 країн світу.

Найбільші імпортні надходження здійснюються з Російської Федерації — 19,0% від загального обсягу імпорту, Німеччини — 13,8%, Франції — 7,9%, Польщі — 7,7%, Китаю — 4,7%, Нідерландів — 4,2%, США — 3,7%, Італії — 3,6%, Фінляндії — 3,1%, Японії — 3,0%.

У загальному обсязі імпорту 24,6% становило механічне та електричне обладнання, полімерні матеріали, пластмаси та каучук — 10,8%, папір і картон — 8,8%, фармацевтична продукція — 8,0%, наземні транспортні засоби, крім залізничних — 6,1%, текстиль та вироби з текстилю — 4,7%, інші продукти хімічної промисловості — 4,3%, каучук та гумові вироби — 3,4%, ефірні олії та косметичні препарати — 2,8%, чорні метали — 2,2%, вироби з чорних металів — 2,1%. Імпорт здійснюють 775 підприємств з 101 країни світу.

Ведеться робота щодо подальшого розширення міжрегіонального економічного співробітництва. Область має всі можливості для взаємовигідного і плідного співробітництва, підтвердження цьому є успішна робота 515 спільних підприємств.[1, c.152-158]

Розділ 2. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Київської області

2.1. Природний потенціал Київської області

Загальна площа території об’єктів природно-заповідного фонду в області становить близько 80 тис. га, а їх кількість наближається до 90. До їх складу входять: Дніпровсько-Тетерівське заповідно-мисливське господарство, Заліське лісомисливське господарство, Дзвінківський та Жуків хутір – лісові заказники, Ржищівський та Дніпровсько-Деснянський – ландшафтні заказники, Жорнівський орнітологічний заказник, Іллінський та Усівський гідрологічні заказники. Крім цього, об’єктами природно-заповідного фонду є урочище Бабка, дендрологічний парк “Олександрія“, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – Згурівський та Кагарлицький і багато інших об’єктів.

Рослинний і тваринний світ. Загальна площа лісового фонду Київської області становить близько 689 тис. га.: це соснові ліси, дубово-соснові ліси, грабово-сосново-дубові ліси з домішкою берези, липи, клена з підліском ліщини і бруслини; широколистяно-грабові ліси; вільхові ліси; чагарники; різнотравяно-злакові луки; дубові ліси; дубово-грабові ліси; в’язові ліси; осикові ліси; осокорові ліси; вербові ліси; вільхові ліси з домішкою ільми, клена, берези; ділянки луків, степів (кострець, ковила, шавлія). Лікарські рослини: підбіл звичайний (мати-й-мачуха), валеріана, ромашка, конвалія, материнка, дурман, цикорій, наперстянка пурпурова, калина, алтея, чорниця, звіробій, брусниця, барвінок.

Тваринний світ Київщини дуже різноманітний. Фауна налічує таку кількість видів: ссавці – 300, птахів – 300, плазунів – 8, земноводних – 11, риб – 40. Типовими представниками ссавців є: лось, олень благородний, козуля, свиня дика, заєць-русак, білка, миша лісова, миша польова, хом’як, бобер, ондатра, землерийка польова, кріт, їжак звичайний, куниця лісова, куниця кам’яна, тхір, лисиця, вовк, єнотоподібна собака. Різноманітним є видовий склад птахів Київщини: рябчик, глухар, тетерев, перепел, куріпка сіра, голуб сизий, журавель сірий, лелека білий, крячок, шуліка чорний, лунь болотний, дятел строкатий, ворона, галка, шпак, горобець, ластівка, синиця велика, синиця блакитна, ластівка сільська, жайворонок степовий та інші. Представниками класу плазунів є гадюки, вужі, ящірки, черепахи. Серед земноводних регіону поширені часничниці, кумки, тритони, ропухи. У водоймах області живуть короп, карась, лин, лящ, плітка, окунь, судак, краснопірка, щука, сом та інші[25, c.211-216]

2.2. Історико-культурні пам'ятки Київської області

Нинішня Київщина налічує біля 6000 пам’яток культурної спадщини, зокрема, 1194 пам'ятки різних епох-давніх поселень , городищ , могильників , курганів, змійових валів, місць битв та історичних подій, що входять до значних прошарків історії, які впродовж тисячоліть створювали підвалини сучасної цивілізації на території області. 2010 археологічних пам'яток області занесено до Реєстру нерухомих пам'яток, вісім міст області віднесено до міст Всеукраїнського історичного значення. Окремим рядком в переліку пам'яток Київщини вписані 24 пам’ятки національного значення, серед яких велика кількість культових споруд XVI-XIX ст., палаців, архітектурних споруд, парків, зокрема, білоцерківська "Олександрія" та багато інших.

Впродовж багатьох десятиріч в області формувалась система музейних закладів, яка на сьогодні налічує 2 державних музеї-заповідники ("Битва за Київ в 1943 році" та Вишгородський історико-культурний), 15 державних музеїв з 17 філіями та 241 музейним закладом місцевого та відомчого підпорядкування, в тому числі, на громадських засадах. До кращих обласних музейних закладів по праву відносяться обласний археологічний музей (с.Трипілля – трипільська культура), Яготинський історичний, що включає музей-садибу народної художниці К.Білокур, археологічний музей "Добранічівська стоянка", Білоцерківський краєзнавчий музей та ціла низка музеїв-садиб визначних особистостей – І.Козловського, М.Островського, К.Стеценка, І.В.Задорожнього, Т.Шевченка, К.Паустовського, М.Вовчка, О.Корнійчука, А.Малишка та інших. Предметом особливої гордості області є Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав", що налічує 23 музея.

Київська земля явила світові таких визначних державних мужів, як Ярослав Мудрий, Іван Мазепа, Феофан Прокопович, Шолом-Алейхем, І.М.Сошенко, П.П.Чубинський, Г.М.Косинка, І.С.Козловський, А.С.Малишко, К.В.Білокур, О.К,Диптан, А.М.Люлька, П.Р.Попович, Іван Драч, Ліна Костенко, та інших видатних особистостей.[16, c.39-43]

Розділ 3. Характеристика туристичної галузі Київської області: сучасний стан і перспективи розвитку

3.1. Основні етапи розвитку українського туризму

Україна має вагомі об’єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько – рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культурно – історичними пам’ятками, широкою індустрією подорожей та туризму.

Україна належить до країн з високою інтенсивністю використання природних ресурсів. На даний час в нашій державі створено 11 національних природних парків, 4 біосферні заповідники, 17 державних природних заповідників, численні заказники, дендропарки, пам’ятки садово – паркового мистецтва. Найвідомішими є біосферний заповідник „Асканія – Нова” (Херсонська область), Шацький національний природний парк (Волинська область), дендропарки: „Софіївка” (Черкаська область), „Олександрія” (Київська область), Тростянецький (Чернігівська область), Карпатський біосферний заповідник та інші. Лісові ресурси становлять 14 відсотків території України.

Багатство природного та історико – культурного потенціалу України важко переоцінити. Чорне і Азовське моря, Крим, Карпати, Придніпров’я, Поділля та Волинь, понад 70 тисяч річок, найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець і Дунай використовуються як туристично – рекреаційні ресурси України.

Сьогодні одна за одною зникають „білі плями” багатовікової історії українського народу. Туристи мають можливість ознайомитися з історією та культурою України з давніх часів до сьогодення. Найвизначніші історико – культурні пам’ятки знаходяться в Автономній Республіці Крим, у містах Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Кам’янець – Подільському. Значна кількість пам’яток археології зосереджена в південній частині України. Цікавими для туристів є розкопки античних міст північного Причорномор’я – Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, а також археологічні музеї в Одесі, Керчі та Києві.

Більш як 500 міст мають 900 – річну історію, 4500 селам України – понад 300 років – всі вони є національним багатством.[3, c.191-196]

В Україні 150 тисяч пам’яток культури, історії, археології, містобудування і архітектури, палацово – паркового мистецтва, а також понад 300 музеїв. Створено 7 національних історико – культурних заповідників. Найціннішими є пам’ятки епохи держави „Київська Русь” – 80 відсотків пам’яток цього періоду зосереджені саме на території України. Найвизначніші пам’ятки – Києво – Печерська лавра, Софіївський собор та історичний центр міста Львова – внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Багату історико – культурну спадщину представляють Андріївська та Кирилівська церкви у Києві; пам’ятки історії, пов’язані з історико – культурною спадщиною українського козацтва, а також періоду національно – визвольної боротьби українського народу і другої світової війни; музеї архітектури та побуту просто неба у Києві; Переяславі – Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові тощо.

Цікаві враження чекають на туристів під час відвідування місць, пов’язаних з життям видатних діячів історії, науки та культури: Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Лесі Українки. Світове ім’я здобули вихідці з України – видатні державні та громадські діячі: князі Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Петро Могила, Іван Мазепа, Михайло Грушевський; діячі науки та культури: філософ Григорій Сковорода; письменники та поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Микола Гоголь, Михайло Булгаков, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко та інші.

З метою збереження та ефективного використання природно – рекреаційних та історико–культурних ресурсів України, подальшого розвитку туристичної діяльності в усіх її регіонах розроблено Національну систему туристсько – екскурсійних маршрутів „Намисто Славутича”. Вона є суцільною мережею туристичних подорожей різної історико-культурної тематики (Великий Шовковий шлях, культура Київської Русі, українське козацтво, народні традиції та фольклор, садово-паркове мистецтво тощо) та спрямованості (мисливські, кінні, спортивно – оздоровчі тури тощо) для різних категорій екскурсантів. Національна система туристсько–екскурсійних маршрутів „Намисто Славутича” спрямована задовольнити пізнавально–рекреаційні потреби вітчизняних та іноземних туристів , збільшити туристські потоки, забезпечити ефективне використання природно – заповідного фонду, пам’яток історії та культури, сприяти активному розвитку як внутрішнього так і міжнародного туризму.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально – економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико – культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько – рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано – Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, місто Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.[15, c. 268-273]

3.2. Туристичне районування Київської області

Київська область у силу свого географічного положення та особливостей історичного розвитку має всі необхідні ресурси для розвитку туризму. Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод, багатство культурно-історичних пам'яток визничають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону.

У Київській області нараховується 17 заказників, 35 пам'яток природи, 8 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва і 12 заповідних урочищ. Київська земля явила світові таких визначних державних мужів, як Ярослав Мудрий, Іван Мазепа, Феофан Прокопович, Іван Сошенко, Павло Чубинський, Григорій Косинка, Іван Козловський, Андрій Малишко, Іван Драч, Ліна Костенко, Шолом-Алейхем і багато інших видатних особистостей. Переяслав-Хмельницький — найстаріше місто у Київській області. У літописних джерелах перші згадки про нього датуються 906 роком. на території міста розташований Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав", який налічує 25 музеїв різноманітної тематики.

Місто Ірпінь розташоване за 27 км від столиці, відоме як оздоровниця державного значення. Виникло воно в 1902 році під час будівництва залізниці Київ — Ковель. Розташоване у мальовничій місцевості. місто Ірпінь широко відоме як кліматичний курорт.

В Ірпінському регіоні налічується близько двох десятків санаторіїв і профілакторіїв, будинків відпочинку, більше десяти таборів дозвілля і відпочинку.

Біла Церква — найбільше місто Київської області, розташоване по обидва береги мальовничої річки Рось за 70 км від столиці. Засноване ще у 1032 році Ярославом Мудрим. Перлина Білої Церкви — архітектурно садовий комплекс дендропарку "Олександрія", закладений графинею Олександрою Браницькою наприкінці 18 ст.

Ржищів — місто обласного значення, що розташоване у гирлі річки Легличі. Ржищів виник на місці старовинного міста Івангорода, яке згадується у літописах ще в 1151 році.

Обухівський район знаходиться в центральній частині Київської області за 30 км від Києва. Обласний археологічний музей розташований на сивочолій дніпровській кручі на місці городища, де було давнє місто Триполь. Експозиція музею розповідає про історичні події, які відбувались на Київщині від палеоліту до кінця 18 ст. У музеї представлені старожитності зарубинецької, черняхівської, київської, колочинської, лука-райковецькох, волинцівської та роменської культур.

Згурівський дендропарк був заснований у 60-х роках 19 ст. графом Кочубеєм і має 382 види дерев і кущів, завезених з Європи, Азії та Америки.

Яготинський парк. Заснований наприкінці 18 ст. князем Розумовським. Флора до парку була завезена з Європи, Азії, Америки.

Ташанський парк. Заснований князем Горчаковим наприкінці 18 ст.

Столична область є новим регіоном сільського зеленого туризму. розташування Київщини і помірному кліматичному поясі сприяє створенню комфортних умов як для літнього, так і для зимового відпочинку. В області розвинені народні промисли, туристичні маршрути, сільське господарство з виробництва екологічно чистої продукції. Береги Дніпра мало поступаються ландшафтами полонинам Прикарпаття, а джерела мінеральних вод конкурують за своїми цілющими якостями з кращими мінеральними водами України.[28, c.2-30]

3.3. Аналіз туристичного ринку Київської області

Протягом І півріччя 2006 р. на розвиток туризму в Київській області виділено близько 25 тис. грн. які було спрямовано на розвиток виставкової то рекламно-інформаційної діяльності. Так, Київська область була успішно представлено й отримала схвальні відгуки но XII Міжнародній туристичній виставці U1TT-2006 "Україно. Подорожі. Туризм" (м. Київ) то V Всеукраїнській виставці-ярмарку сільського зеленого туризму "Українське село запрошує" (с. Пирогово).

З метою активізації інформаційно-презентаційної діяльності в області управлінням розроблено комплексний багатоденний обласний туристичний маршрут "Сузір'я Київщини" з включенням до його об'єктів таких тематик:

• пам’ятки історико-культурної спадщини;

• музеї;

• музеї-садиби відомих діячів науки, культури, мистецтва;

• декоративно-ужиткове мистецтво та народні промисли;

• куточки незайманої природи;

• сучосна архітектура;

• спортивний туризм;

• сільський зелений туризм.

У липні 2006 р. Управлінням культури І туризму видано туристичний плакат з представленням кращих краєвидів Київщини. Плакат надано для розміщення в Щоденнику Всесвітньої туристичної організації на 2007 р. та поширено в усіх місцях великої концентрації туристів у регіоні.

Основними напрямами діяльності Київської обласної державної адміністрації в туристично-рекреаційній сфері на сьогодні є активізація діяльності щодо створення високого туристичного іміджу Київщини, полагодження ділової співпраці то ефективне позиціонування її туристичного продукту.[21, c.272-277]

Висновки

В результаті опрацювання значної кількості джерел та літератури всебічного дослідження теми, автор дійшла наступних висновків.

Україна має всі об’єктивні передумови для входження в число країн з високим рівнем розвитку туризму. Протягом останніх років українська індустрія туризму стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. Пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму мають стати реконструкція, модернізація та будівництво нових туристичних об’єктів, підвищення якості та збільшення асортименту туристичних послуг. Сьогодні для ефективного просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку потрібна не лише організаційна, а й фінансова підтримка з боку української держави. А створення позитивного образу нашої країни та її туристичних об’єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму в Україні. Наші гості мають отримати справжнє задоволення від живописних ландшафтів, затишної атмосфери українських містечок, гостинності українського народу і переконатися, що Україна – це незалежна європейська держава з давніми традиціями, багатими природними, історико–архітектурними та культурними цінностями.

Важливим кроком у процесі непогодження туризму в області є підпорядкування Управлінню культури і туризму в червні 2006 р. Київської обласної туристичної агенції. Агенція має стати головним механізмом впровадження всіх аналітичних то методологічних розробок інформаційно- рекламного забезпечення та координатором туристичної діяльності в області.

З метою забезпечення високої ефективності роботи єдиної інформаційно-рекламної мережі Київщини, планується створення розгалуженої мережі туристично-інформаційних центрів у районах і містах області.

Суттєвим досягненням у системі просування туристичного продукту Київщини є відкриття в жовтні 2006 р. сайту обласного Управління культури і туризму "Київщина туристична", який повною мірою то найбільш привабливо представлятиме історико-культурний, туристичний то курортно-рекреаційний потенціал області.

В області ведеться активно робото щодо забезпечення кадрового потенціалу в туризмі. 30 червня 2006 р. у м. Вишгород за участю начальників відділів культури і туризму, фахівців з туризму, суб'єктів туристичної діяльності то громадських організацій було проведено обласну нараду-семінар з питань активізації туристичної діяльності в області.

З вересня 2006 р. впроваджується постійно діюча системо методичної допомоги то підвищення кваліфікації працівників відділів культури і туризму в районах і містах області.

Перспективний розвиток туристично-рекреаційних систем Київщини обумовлений, перш за все, зростаючим попитом населення на рекреаційні послуги, який, внаслідок падіння життєвого рівня трудящих не може бути задоволений у видалених приморських районів. Основні чинники розвитку оздоровчого туризму та відпочинку, які діють в області, це високий рівень урбанізації, демографічні процеси, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

Більшість рекреаційно-туристичних систем Київщини пройшли досить довгий період формування, деякі з них – понад 100 років.

Тому сьогодні їх можна вважати досить розвиненими, з достатньої кількістю кваліфікованих кадрів, налагодженою інфраструктурою та зручним транспортним сполученням.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та рестораний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання/навчальний посібник – К.: Знання України, 2002. – 358с.
2. Агафонова Л.Г., Каролоп О.О. Показники і критерії конкурентоспроможності окремих видів туристичних послуг // Вісник КДТЕУ. – 2000. – №1. – С 34-37.
3. Агеева О.А. Акуленок Д.Н., Васильев Н.М., Васянин Ю.Л. и др. Туризм и гостиничное хозяйство / Учебник для вузов. – М.: ТАНДЕМ-ЭКМОС, 1999. – 399с.
4. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма/ Учебное пособие. – М.: Финансы и стытистика, 1999. – с.290
5. Васянин Ю.Л. и др. Туризм и гостиничное хозяйство. / Учебник для вузов. – М.: Тандем-Экмос, 2000. – 399 с.
6. Геопросторова організація туристичного процесу: Автореф. дис. д-ра геогр. наук: 11.00.02 / О.О. Любіцева / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003. — 29 с.
7. Гринюк Т.А. Рекреаційні системи Київщини (географічний аналіз)//туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. –К.: ФПУ, 1996.;
8. Дорошко О.П. Київський музей народної архітектури та побуту у пропаганді української народної культури// 1 культурологічні читання “Культура на зламі тисячоліть”: Тези виступів. – К.: КПІ, 1994
9. Єфремов О. Ефективність управління туристичним комплексом // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2000. — Вип. 42: Економіка. — С. 8-10
10. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
11. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
12. Квартальнов В.А. Туризм / Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 316с.
13. Київська область//Географічна енциклопедія України. Т.2. – К.: УРЕ, 1980.; Київська область//Українська радянська енциклопедія. Т.5. – К.: УРЕ, 1980.;
14. Київська область//Україна: Путівник. – К.: Смолоскип, 1995.
15. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
16. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства . -К. Інститут туризму ФПУ, 1997
17. Лобода М.В. Курорти України: минуле та сучасне. Санаторно-курортні заклади ЗАТ “Укрпрофздоровниця”. – К.: Тамед, 2002 – с.304.
18. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
19. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
20. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
21. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
22. Пам’ятні місця Київської області: Короткий путівник/Батушан О.Д., Мінц С.Й, Сікорський М.І. – К.: Київське обласне видавництво, 1958.
23. Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: Вступ до проблеми// Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.;
24. Старостенко Г.Г. Соціально-географічна та демографічна база рекреаційної діяльності (на прикладі Київської області)//Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.
25. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
26. Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ,1996.
27. Уніфіковані технології готельних послуг: Навчальний посібник / За ред. Федорченка В.К. – К.: Вища школа, 2001. – 297 с.
28. Шищенко, П. Київ — місто і природа // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2002. — № 29-30. — С. 2-30.
29. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
30. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.