Проблема створення та функціонування системи гарантування депозитів в Україні

Категорія (предмет): Фінанси

Arial

-A A A+

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи побудови системи гарантування депозитів населення в комерційних банках

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проблеми розширення кола функцій

3. Аналіз та оцінка результатів діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

4. Моделі формування системи захисту депозитних вкладень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. В умовах трансформації вітчизняної економіки до вимог ринкової системи господарювання особливої актуальності набули питання, пов’язані із захистом приватної власності населення.

До теперішнього часу основна увага приділялась розробленню механізмів захисту соціальних потреб непрацездатного населення, людей похилого віку та працівників, рівень доходу яких є меншим від встановлених державою норм і нормативів. Саме в цьому напрямі сформовано більшість соціальних програм України. Але, як показав зарубіжний і вітчизняний досвід, цього недостатньо для ефективного розвитку національної економіки, оскільки сам підхід спрямований на виживання, а не на забезпечення ефективного розвитку. В умовах економічного спаду, високих темпів інфляції розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням мінімального рівня соціальних послуг, які незахищеним верствам населення надаються державою, безсумнівно, слід вважати важливою функцією держави як інституційної основи розвитку суспільства.

Але за останні роки ситуація змінилась на краще. І хоч Україна ще значно відстає від розвинутих держав світу за рівнем і якістю життя, оплати працюючого населення, акценти в соціальній політиці держави повинні зміститися в напрямах залучення всіх верств населення до розв’язання соціальних проблем розвитку суспільства. Але при цьому виникають нові проблеми, які потребують вирішення в умовах України. Однією з важливих для України проблем є забезпечення державою захисту приватної власності громадян.

У цій роботі ставиться питання про захист заощаджень фізичних осіб, які вони вкладають у вітчизняні комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи у формі депозитів.

Проблема в тому, що в Україні, на відміну від розвинутих держав, населення та підприємці мають низький рівень довіри до вітчизняних фінансових посередників, державних інституцій та їхньої діяльності. У результаті значна кількість населення тримає грошові ресурси вдома, а підприємці намагаються нагромаджувати кошти в зарубіжних банках. Така ситуація негативно впливає на розвиток вітчизняної економіки. Для розв’язання проблем, пов’язаних із захистом власності фізичних і юридичних осіб, необхідні нові рішення уряду та активна політика держави.

Необхідність та актуальність розв’язання проблем, пов’язаних із удосконаленням захисту власності населення, знайшли висвітлення в публікаціях вітчизняних учених: І. Алексєєва, П. Бєлєнького, О. Дзюблюка, М. Долішного, М. Козоріз, М. Крупки, А. Мороза, М. Савлука.

Метою роботиє обґрунтування теоретико-методологічних підходів до побудови системи гарантування вкладів фізичних осіб та розроблення механізмів їх реалізації в Україні.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

визначити роль і функції депозитів фізичних осіб у забезпеченні розвитку національної економіки;
розробити класифікації депозитів фізичних осіб у комерційних банках та форм захисту інтересів вкладників;
обґрунтувати роль держави як гаранта і захисника власності та інтересів вкладників комерційних банків;
проаналізувати і оцінити результати діяльності ФГВФО в напрямах реалізації ним захисної функції заощаджень населення;
розробити моделі визначення оптимальної величини гарантування депозитів державою;
обґрунтувати напрями вдосконалення чинного законодавства з питань гарантування депозитних вкладень.

1. Теоретико-методологічні основи побудови системи гарантування депозитів населення в комерційних банках

На основі аналітичного огляду вітчизняних і зарубіжних публікацій з питань використання заощаджень населення в реальних економічних процесах, їх систематизації в роботі визначено низку теоретичних положень, які покладено в основу методології досліджень. До таких положень можна віднести:

заощадження населення в сучасних системах господарювання виступають вагомим джерелом інвестицій у реальний сектор економіки, забезпечуючи одночасно умови економічної рівноваги у структурі доходів і витрат;

зростання заощаджень населення та їх акумуляція в офіційно функціонуючих фінансово-кредитних і банківських установах свідчать про стабільність і ефективність системи господарювання в країні та наявність довіри до існуючих фінансових посередників;

держава як інституційна основа розвитку суспільства виступає гарантом у збереженні заощаджень населення, яке воно зберігає в діючих у країні фінансово-кредитних і банківських установах;

заощадження населення у процесі їх акумуляції у фінансово-кредитних і банківських установах виступають в основному в категорії депозитів, які можуть проявлятись у різних формах.

Ураховуючи, що в Україні питання вибору найбільш доцільних форм депозитної діяльності є актуальним і недостатньою мірою обґрунтованим теоретично, у дисертації запропоновано класифікацію депозитних вкладень та висвітлено найбільш доцільні умови їх використання.

Найменш дослідженими у вітчизняній економіці залишаються питання, пов’язані із гарантуванням повернення депозитних ресурсів після закінчення депозитних відносин або на вимогу фізичних осіб. У роботі проаналізовано критичні ситуації в Україні стосовно повернення депозитних ресурсів їх власникам. Автор звертає увагу на необхідність розроблення механізмів повернення заощаджень населення, які зберігались у державних банках станом до 1991 року, уведення в практику нових форм захисту депозитів, адекватних реальній економічній ситуації в державі та перспективам розвитку національної економіки.

На основі узагальнення зарубіжного досвіду з питань захисту депозитних вкладень від можливих банкрутств фінансових посередників у роботі запропоновано класифікацію форм захисту депозитів за ознаками формалізованого і неформалізованого підходів. Формалізований підхід оснований на використанні чинного законодавства держави, включаючи можливість уведення обмежувальних показників у покритті суми відшкодувань, уведення гарантій з боку держави у поверненні повної суми депозитів, застосування права пріоритетності власників депозитів стосовно інших осіб у разі ліквідації банку.

Неформалізований підхід побудований на тому, щоби реалізувати захисні функції у збереженні і поверненні депозитних ресурсів їхнім власникам на засадах, непередбачених чинним законодавством, але які при цьому не порушують установлених ним норм і нормативів.

Неформалізований підхід побудований на гарантіях опосередкованої дії, включаючи створення недержавних фондів гарантування. Запропонована в дисертації класифікація видів страхування депозитів передбачає можливість використання гарантій держави, державного корпоративного страхування, змішаної системи страхування, приватної та добровільної систем страхування (рис. 1).

По кожному з наведених видів страхування в дисертації обґрунтовано умови їх використання.

Використовуючи результати соціологічних опитувань, автор доводить, що, попри позитивні тенденції щодо зростання кількості депозитів та чисельності вкладників комерційних банків, в Україні має місце високий рівень недовіри населення до вітчизняної банківської системи. Це вказує на необхідність посилення ролі держави як гаранта і захисника інтересів фізичних осіб – вкладників вітчизняних комерційних банків. З цих позицій у дисертації запропоновано посилити роль і функції держави в напрямах сприяння поверненню довіри населення до вітчизняної фінансово-кредитної і банківської систем, включаючи:

розв’язання проблемних питань, пов’язаних із вкладами фізичних осіб до 1991 р.;
розроблення нових механізмів повернення в національну економіку грошових ресурсів, які зберігаються в зарубіжних банках і були нагромаджені після 1991 року громадянами України;
забезпечення прозорості не тільки у прийнятті управлінських рішень на урядовому рівні, а й в оцінці результатів та наслідків їх практичної реалізації;
розроблення і представлення на громадське обговорення проектів гарантування державою захисту приватної власності громадян України;
прийняття нових законів України та вдосконалення чинного законодавства з питань захисту грошових ресурсів громадян, які вони через фінансових посередників вкладають у розвиток вітчизняної економіки.

Останнім часом все більшої актуальності у роботі банків набуває розвиток системи страхування депозитів, необхідність якої визнана в більшості країн світу.

На сьогодні у світі не існує єдиної універсальної схеми страхування депозитів, тому що, незважаючи на процес уніфікації банківського законодавства, національні особливості різноманітних типів банківських систем ще досить значні.

З метою залучення значної кількості клієнтів у банківській системі України активно використовується система гарантій страхування депозитів. Положення „Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб” встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Основними завданнями фонду є:

а) забезпечення захисту прав фізичних осіб – вкладників банків –учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування вкладів за рахунок його коштів, включаючи відсотки у разі настання недоступності цих вкладів;

б) здійснення організаційно-управлінських заходів з метою забезпечення вкладникам виплат відшкодування витрат;

в) забезпечення надходження та акумулюції зборів з банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування витрат;

г) забезпечення цільового використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду.

У своїй діяльності фонд керується Конституцією України, чинним законодавством та діє на підставі „Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, яке затверджується Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку – учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду відшкодування коштів за його вкладами (включаючи відсотки) в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками – учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню. Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Фонд має право придбати та орендувати майно, необхідне для виконання його функцій, у межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою і погодженого з Міністерством фінансів України і Національним банком України. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.

Порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб затверджується адміністративною радою Фонду. Фонд набуває право кредитора щодо банку – учасника (тимчасового учасника) Фонду на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів.

Відшкодування за вкладами здійснюється в готівковій або безготівковій формі. Фонд за запитом ліквідатора банку – учасника (тимчасового учасника) Фонду у письмовому вигляді надає необхідну інформацію про розмір відшкодованих коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей термін може бути продовжено до шести місяців.

Відшкодування за вкладами можуть сплачуватися іншим особам згідно з законодавством України (за довіреністю, заповітом тощо). Термін позовної давності щодо звернень вкладників становить три роки.

Варто зауважити, що національну банківську систему страхування депозитів в Україні необхідно постійно удосконалювати. Це зумовлено перш за все особливостями сучасного економічного розвитку нашої держави, і, звичайно, необхідністю залучення банками все більшої кількості клієнтів в умовах зростання конкуренції в банківській сфері України.

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проблеми розширення кола функцій

Пройшло 12 років з часу, як Україна вперше зробила крок у напрямку створення дієвої системи страхування вкладів, а вже через п'ять років з прийняттям Закону України від 20.09.2001 р. № 2740-ІІІ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон) закріплено статус органу, що здійснює управління системою страхування вкладів. Проте Закон прийнято, та вважати його досконалим, на жаль, не можна. Система, створена на початку 2000-х років, на той момент вважалася великим досягненням держави, але з плином часу вона, як і все навколо, потребує перегляду, вираження в нових формах. Одним з наріжних каменів в межах цієї проблематики останнім часом є обсяг функцій, якими наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в Україні (далі — Фонд).

Терміни «орган, що здійснює управління страхуванням вкладів» та «страховик вкладів» вживатимуться як синоніми.

Набір функцій, якими наділяється орган, що здійснює управління системою страхування вкладів, залежить від цілей, які стоять перед такою системою.

Міжнародний досвід свідчить: залежно від функцій, які виконують організації страхування банківських вкладів, системи страхування вкладів можна віднести до однієї з категорій — «грошова корзина», «мінімізатор ризику» та «середнє».

«Грошова корзина» передбачає обмеження функцій страховика банківських вкладів виключно управлінням фондом страхування банківських вкладів та виплатою відшкодування у випадку неплатоспроможності банку.

«Мінімізатор ризику» включає виконання функцій управління фондом страхування банківських вкладів та виплати відшкодування у випадку неплатоспроможності банку, фінансового моніторингу, здійснення контролю страхових ризиків та управління проблемними фінансовими інститутами.

«Середнє» передбачає деякий симбіоз «грошової корзини» та «мінімізатор ризику». Страховик банківських вкладів, віднесений до цієї категорії, наділений окремими функціями кожної з двох інших категорій, тобто це «грошова корзина» з функціями контролю.

Досліджуючи функції Фонду, бачимо, що за обсягом функцій, закріплених в Законі та Положенні про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 30.08.2002 р. № 1301/268 (далі — Положення), його можна віднести до категорії «середнє»: він наділений усіма функціями «грошової корзини» (веде реєстр банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду; забезпечує надходження та акумуляцію сум зборів з банків — учасників (тим-часових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат; здійснює організаційно-управлінські заходи з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат; забезпечує цільове використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду), а також має окремі функції, віднесені до категорії «мінімізатор ризику» (перевірка банків з питань своєчасності і правильності сплати зборів, перевірка повноти інформування банками вкладників про систему гарантування вкладів, порушення перед НБУ питання про застосування санкцій до порушників Закону та безпосереднє застосування Фондом санкцій у випадках, передбачених Законом, тощо).

Проте повноваження «мінімізатора ризику» є здебільшого формальними і не мають характеру основних. Вони скоріше додаткові, допоміжні, такі, що спрямовані на забезпечення належного виконання повноважень, віднесених до категорії «грошова корзина». На нашу думку, такий підхід є помилковим і неприпустимим, що буде обґрунтовано нижче. Говорячи про функції страховиків вкладів, неможливо означити перелік таких, які б підходили для всіх страховиків банківських вкладів. Адже функції є вираженням цілей, які стоять перед системою страхування вкладів, а кожна держава такі цілі визначає самостійно та з урахуванням власних інтересів. Формалізація функцій органу, що здійснює управління системою страхування банківських вкладів (зокрема в законі) робить зрозумілою роль страхування банківських вкладів в системі забезпечення фінансової безпеки держави. Чіткість у визначенні функцій сприяє стабільності фінансової системи та кращому управлінню системою, її більшій надійності.

Як загальний принцип, страховик банківських вкладів повинен мати всі ті повноваження, які необхідні для виконання покладених на нього функцій. Всі страховики банківських вкладів повинні мати право укладати угоди, встановлювати свої вимоги до банків, оцінювати актуальну і точну інформацію -для того, щоб мати можливість швидко виконувати свої обов'язки по відношенню до власників банківських вкладів [1, с, 19-20].

Якщо розглянути співвідношення завдань системи страхування банківських вкладів в Україні та функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а також обсяг повноважень, наданих Фонду для виконання таких цілей), то можна побачити певну невідповідність.

Відповідно до п. 4 Положення основними завданнями Фонду є:

• забезпечення захисту прав фізичних осіб — вкладників банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування за його рахунок коштів вкладників, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів (далі — відшкодування втрат);

• здійснення організаційно-управлінських заходів з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат;

• забезпечення надходження та акумуляції сум зборів з банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат;

• забезпечення цільового використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду.

З метою виконання покладених на нього завдань Фонд здійснює ряд функцій, які умовно можна об'єднати в чотири групи:

1. Фінансові:

• відшкодовує кожному вкладнику банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду втрати у розмірі, визначеному відповідно до Закону;

• забезпечує використання власних коштів за їх цільовим призначенням;

• залучає в порядку, передбаченому Законом, кредити від Кабінету Міністрів України у грошовій формі або державними цінними паперами, НБУ, інших банків та іноземних кредиторів у грошовій формі;

• набуває право кредитора стосовно банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів;

2. Організаційні:

• встановлює для банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду у визначеному ним порядку обов'язкові стандарти — вимоги щодо їх членства у Фонді;

• визначає обов'язкові форми звітності для банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду;

• одержує від ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду інформацію та передбачені законодавством документи, необхідні для виконання Фондом функцій із забезпечення відшкодування втрат;

• забезпечує виконання вимог законодавства про збереження банківської таємниці щодо інформації, одержаної від НБУ, банку -учасника (тимчасового учасника) Фонду та ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду;

3. Контрольні:

• проводить перевірку:

правильності розрахунків та контролює своєчасність і повноту перерахування зборів банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду;

діяльності банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, в тому числі із залученням з цією метою незалежних експертів за рахунок його коштів;

• бере участь у перевірках, які проводяться НБУ, з питань, що належать до компетенції Фонду;

• порушує перед НБУ питання про застосування до банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду заходів впливу у разі порушення ними норм Закону;

• застосовує безпосередньо до банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду заходи впливу, передбачені Законом;

4. Інформаційні:

• одержує від НБУ інформацію, необхідну для виконання Фондом передбачених законодавством функцій;

• публікує в офіційних засобах масової інформації:

двічі на рік (за станом на 1 січня і 1 липня) звіт про свою діяльність, реєстр банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після зазначених термінів;

інформацію про зміни в реєстрі банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом 14 календарних днів після внесення змін до реєстру;

відповідно до законодавства річний звіт, достовірність даних якого повинна бути підтверджена незалежною аудиторською фірмою;

• подає річний звіт разом з аудиторським висновком Кабінетові Міністрів України і НБУ до 1 липня року, що настає за звітним.

Проаналізувавши наведене вище, можна зробити висновок, що функції, виконання яких покладено на Фонд, не можуть повною мірою забезпечити належне виконання поставлених перед ним завдань. Зокрема, контрольні функції Фонду обмежуються виключно перевіркою розрахунків та контролем повноти і вчасності перерахування зборів кожним банком — учасником (тимчасовим учасником) Фонду та перевіркою банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду в межах забезпечення виконання покладених Законом на Фонд повноважень (фактично це той самий контроль за вчасним та повним перерахуванням коштів Фонду, достовірністю та вчасністю подання звітності).

За даними Міжнародної асоціації страховиків депозитів, не правомочні напряму перевіряти учасників системи більшість страховиків депозитів, проте вони мають право вимагати від наглядового органу вчинити відповідні дії чи надати інформацію [2, с 6]. Наприклад, обмежені повноваження має страховик Угорщини; страховик Йорданії проводить перевірки разом із центральним банком. У Філіппінах страховик може самостійно проводити перевірки лише за умови попереднього отримання згоди Комітету з грошової політики центрального банку та якщо остання перевірка банку проводилася понад 12 місяців тому. У Мексиці наглядовий орган зобов'язаний невідкладно інформувати страховика депозитів про фінансовий стан установи, в роботу якого, ймовірно, доведеться втручатися.

На сьогодні Фонд не має належних важелів впливу на порушників Закону, оскільки самостійно може лише нараховувати пеню за несвоєчасне або не в повному обсязі перерахування коштів банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду та за наявності достатніх підстав переводити банки до категорії тимчасових учасників Фонду. Виключити банк з числа учасників (тимчасових учасників) Фонд правомочний лише за поданням НБУ. У разі ж виявлення допущених банком порушень норм Закону Фонд може вносити пропозиції про застосування НБУ до такого банку заходів впливу. У зв'язку з цим постає питання: чи буде ефективним контроль, коли контролюючий орган, навіть виявивши порушення, не може самостійно застосувати до порушника відповідні заходи впливу?

Ідея передачі функції ліквідатора банків організації, що здійснює управління системою страхування вкладів, теж має свої недоліки, насамперед можливість виникнення конфлікту інтересів [4, с. 44], а також той факт, що оскільки основним завданням страховиків банківських вкладів є захист інтересів вкладників — фізичних осіб, а процедура банкрутства банків одночасно зачіпає інтереси широкого кола юридичних осіб, це може спричинити нівелювання їхніх інтересів, віднесення їх на другий план, що є неприпустимим. Серед переваг цієї ідеї — також значно вища заінтересованість страховиків вкладів у проведенні процедури банкрутства в максимально короткі терміни та з максимальною ефективністю із одночасною мінімізацією ризику виникнення дефіциту коштів страхового фонду.

Позитивний приклад об'єднання функцій страховика банківських вкладів та ліквідатора банків в межах організації, яка здійснює управління системою страхування вкладів, підтверджується прикладом таких країн як США, Бразилія, Болгарія, Росія, де раніше вказані функції були розділені між різними органами.

Ще однією важливою функцією, яка покладається на страховиків вкладів деяких країн (Угорщина, Японія, Корея, Тайвань), є попередження банкрутства банківських установ. На думку автора, значущість цієї функції значно вища порівняно з функцією ліквідації банків. Адже забезпечення захисту інтересів вкладників полягає насамперед у забезпеченні таких умов, за яких їхнім вкладам не загрожуватиме настання недосяжності. Це можливо шляхом надання страховиком фінансової допомоги проблемним банкам з метою їх оздоровлення: різного роду прямі кредити, гарантії, викуп активів, розміщень вкладів тощо. Практикою доведено, що економічно вигідніше попередити банкрутство банку, надавши йому фінансову допомогу на ранній стадії виникнення проблем, ніж потім проводити виплати його вкладникам [5; 6].

Загалом же звуження кола повноважень Фонду може спричинити його неспроможність виконувати завдання, поставлені перед системою страхування банківських вкладів в цілому. Це, в свою чергу, може підірвати довіру населення до такої системи.

Яскравою ілюстрацією цього положення може стати ситуація, що склалася в Словаччині у 1998 p., коли через відсутність у Фонду функцій ліквідатора його дефіцит захисту вкладів Словацької Республіки становив близько 500 млн дол. США (через це з конкурсної маси банків несвоєчасно було компенсовано витрати на виплати вкладникам).

Таким чином, доходимо висновку, що коло функцій системи гарантування вкладів, і, відповідно, повноважень органу, який здійснює управління такою системою, має бути достатньо широким. Стосовно України, на нашу думку, доцільно було б додатково віднести до відання Фонду здійснення таких функцій:

• надавати фінансову допомогу проблемним банкам з метою відновлення їх нормальної діяльності;

• виступати ліквідатором банків.

Ці функції є взаємодоповнюючими і забезпечили б комплексний підхід до вирішення проблем, що можуть виникати в банківській системі. Адже в такому випадку страховик під час здійснення перевірки самостійно визначить проблемний банк і матиме у своєму розпорядженні весь комплекс заходів для стабілізації його роботи. Він зможе оперативно надавати фінансову допомогу банкам, які її потребуватимуть. А за необхідності проведення процедури ліквідації банку покладання на Фонд функції ліквідатора дасть можливість скоротити проміжок часу, протягом якого відновлюватиметься резерв коштів, що підлягатимуть спрямуванню на відшкодування за вкладами фізичних осіб.

Ще одним напрямом удосконалення правового режиму Фонду має стати розширення кола його функцій у частині застосування санкцій до порушників законодавства в галузі гарантування вкладів.

3. Аналіз та оцінка результатів діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Дослідження діяльності ФГВФО здійснено з позицій системного підходу до визначення характеру фінансових відносин, які виникають між вкладниками і комерційними банками, між ними та державою з приводу гарантування поверненості депозитних вкладень (рис. 2).

Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування внесків фізичних осіб. Основною метою діяльності Фонду в Україні є захист прав та інтересів фізичних осіб – вкладників банків.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку-учасника Фонду гарантування вкладів компенсацію коштів за вкладами, включаючи відсотки, у розмірі залишку вкладу (суми кількох вкладів у банку) на день настання недоступності вкладів, але не більше 50000 грн.

Звернутися для отримання гарантованої суми компенсації необхідно упродовж трьох років від дня настання недоступності вкладів.

Виплата гарантованих сум за рахунок коштів Фонду здійснюється у національній валюті України на території України.

Запропонована схема дослідження була використана для визначення функцій і завдань ФГВФО щодо повернення грошових ресурсів вкладникам банків за рахунок Фонду. Обґрунтовані вимоги до оцінки ефективності його діяльності із зазначених позицій. Оцінка ефективності ФГВФО здійснювалися за такими критеріями:

визначення рівня гарантованої величини компенсації депозитних вкладів фізичним особам у разі банкрутства комерційних банків;
визначення тенденцій щодо встановлення величини відшкодування депозитних вкладень фізичним особам;
оцінка можливостей отримання вкладів фізичними особами з комерційних банків в екстремальній ситуації;
оцінка повноти та вчасності прийняття рішень Фонду стосовно захисту інтересів і власності вкладників депозитів;
оцінка впливу діяльності Фонду на забезпечення стабілізації фінансового стану в державі.

Дослідження показали, що за період функціонування ФГВФО відбулись інтенсивні організаційні процеси, спрямовані на залучення вітчизняних комерційних банків у склад членів Фонду та створення на цій основі спільної системи гарантування вкладів фізичних осіб.

На теперішній час сума відшкодування депозитних вкладів для фізичних осіб становить 5 000 грн, що, як показали дослідження, відповідає розміру середнього вкладу фізичних осіб по банках – учасниках Фонду. Узагальнення результатів аналізу основних показників діяльності ФГВФО та оцінка його впливу на формування депозитного капіталу в Україні дозволили виявити дві закономірності:

зростання граничної величини відшкодування можливих втрат депозитних вкладень сприяє збільшенню середньої величини одного депозиту та зростанню їх кількості, що в цілому збільшує фінансову базу комерційних банків, їх фінансову стійкість і стабільність;
зростання депозитних ресурсів комерційних банків, збільшення кількості депозитних вкладень сприяє зростанню фінансової потужності ФГВФО, його можливості піднімати рівень гарантованої суми відшкодувань депозитних вкладень фізичних осіб.

Оцінюючи позитивно результати функціонування ФГВФО, у роботі звертається увага на те, що, порівнюючи із зарубіжними країнами, і зокрема з ЄС, суми гарантування можливих втрат за депозитними вкладеннями фізичних осіб є низькими. У дисертації представлено чотири варіанти розрахунків і оцінки фінансової потужності ФГВФО в реалізації функцій гарантування депозитних вкладень фізичних осіб і доведено, що для того, щоб наблизитися до європейського рівня, необхідно провести кардинальні зміни не тільки в діяльності ФГВФО, а й удосконалити фінансово-господарські відносини між суб’єктами фінансового ринку в цілому, прийняти нові законодавчі акти.

З метою забезпечення захищеності вкладів фізичних осіб Фонд відповідно до визначеного ним порядку встановлює для банків — учасників Фонду обов'язкові стандарти — вимоги до банків щодо їх членства у Фонді, які встановлюються нормативно-правовими актами Фонду.

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів.

4. Моделі формування системи захисту депозитних вкладень

Напрями обґрунтування державної стратегії соціального захисту прав і власності населення в ринковій економіці, методичні підходи до визначення оптимальної величини гарантування депозитних вкладів, шляхи вдосконалення чинного законодавства з питань гарантування депозитів.

На основі проведених досліджень, виявлення проблемних питань у захисті депозитних вкладень населення в роботі обґрунтовано необхідність переходу від розв’язання окремих, нехай і гострих соціальних проблем, до формування цілісної державної системи захисту прав на приватну власність людини. Діяльність ФГВФО в такій системі є лише її окремим елементом, який до того ж потребує вдосконалення. З цих позицій у дисертації доведено необхідність посилення функцій держави в гарантуванні та захисті прав людини на приватну власність, збереження депозитних вкладів в офіційно функціонуючих фінансово-кредитних і банківських структурах, розширення повноважень ФГВФО на захист депозитних вкладень юридичних осіб, створення альтернативних державному приватних фондів захисту грошових заощаджень юридичних і фізичних осіб.

Особливу увагу звертаємо на розв’язання питань, пов’язаних із визначенням оптимальної величини гарантування депозитних вкладень. У дисертації, на основі використання відомої методології визначення оптимальних величин в економічних процесах, запропоновано моделі формування потенційної оптимальної величини відшкодування фізичним особам збитків від можливої втрати депозитних вкладів через ФГВФО.

За основні критерії оптимальності прийнято такі чинники: величина компенсації, рівень капіталізації Фонду. Завдання пошуку оптимальної величини компенсації можливих втрат вкладників банків через ФГВФО ставилося за наявності обмежень, які визначають необхідність збереження мінімального рівня капіталізації Фонду, наявність позитивної кількості банків – членів Фонду та відрахувань у Фонд.

Для опису роботи ФГВФО використано імітаційну модель, яка враховує визначені вище критерії:

MFn = MFn – 1 – Sn – 1 + Ln – 1 , (1)

де MFn – кошти, якими володіє Фонд у n-й період часу;

MFn – 1 – кошти, якими володіє Фонду в (n – 1) період часу;

Sn – 1 – сумарні виплати фонду протягом (n – 1) періоду часу;

Ln – 1 – кошти, що надійшли до Фонду за (n – 1) період часу.

Апробація на реальних статистичних даних запропонованої моделі дала можливість розрахувати надійність роботи ФГВФО за різних рівнів виплати ним фізичним особам гарантованих сум.

Дослідження показали, що при збільшенні гарантованої суми відшкодувань депозитних вкладень фізичним особам із 3 000 грн до 5 000 грн надійність роботи ФГВФО знизиться з 0,94 до 0,90. Для збереження попереднього рівня надійності роботи Фонду потрібно збільшити розмір своїх коштів до 575 млн грн.

Методичні підходи до визначення залежностей середньої величини депозитного вкладу та сумарної кількості грошей на рахунках фізичних осіб комерційних банків на базі використання регресивних моделей.

Зокрема, для визначення середньої величини вкладу відносно часу описано логарифмічною залежністю:

Mt = 1027 Ч log(t) + 319, (2)

де Mt – середній розмір вкладу на момент часу t;

t – часовий період.

Запропоновані в роботі моделі визначення величини гарантування вкладів дають можливість оперативно ухвалювати управлінські рішення, формують необхідну інформацію для обґрунтування перспектив розвитку політики держави стосовно встановлення нормативних величин відшкодування депозитних вкладів.

Реалізація запропонованих пропозицій у напрямах удосконалення державної політики гарантування депозитних вкладів фізичних і юридичних осіб потребує внесення змін у чинне законодавство України, прийняття нових законодавчих актів. Із цих позицій обґрунтовано необхідність внесення змін у Закон України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” у напрямах розширення повноважень Фонду у використанні власних ресурсів на фінансових ринках, уведення диференційованого підходу до визначення суми внесків у Фонд від банків залежно від стійкості і надійності їх фінансового стану.

Важливим напрямом у реалізації захисних функцій власників депозитних вкладень автор вважає ухвалення закону України “Про захист депозитних вкладень фізичних осіб”. У дисертації обґрунтовано основні положення цього закону.

Оцінюючи перспективу розвитку гарантійних функцій держави щодо захисту приватної власності громадян та підприємців, у дисертації запропоновано трансформувати ФГВФО у Фонд гарантування вкладів (ФГВ), повноваження якого поширюються на юридичних осіб. Такий підхід дає можливість посилити фінансову стійкість комерційних банків, підвищити капіталізацію Фонду, знизити ризик підприємницької діяльності.

Запропоновані заходи спрямовані на зміцнення вітчизняної фінансової системи, повернення довіри населення України до вітчизняних фінансово-кредитних і банківських установ.

Висновки

Проведені дослідження у сфері формування і розвитку системи гарантування вкладів фізичних осіб у світовій системі господарювання та в Україні дозволили зробити такі висновки та узагальнення.

Однією з особливостей вітчизняної банківської системи, якщо порівнювати із зарубіжними країнами, є низький рівень захисту фінансових ресурсів фізичних осіб, які вони вкладають у формі депозитів у комерційні банки на різних умовах користування ними. У результаті значні обсяги грошових ресурсів у країні обертаються поза банками і не працюють на забезпечення розвитку реального сектора економіки.

Дослідження показали, що забезпечення потреб вітчизняної економіки в інвестиціях може бути значною мірою досягнуто за рахунок акумуляції заощаджень населення і залучення їх через фінансових посередників у господарський обіг. Але для цього потрібно розробити більш удосконалену систему державного гарантування вкладів фізичних осіб.

Розроблена класифікація різних форм захисту депозитних вкладень фізичних осіб та умов їх застосування в Україні може бути використана вітчизняними фінансовими посередниками у процесі формування ними механізмів захисту депозитних вкладень своїх клієнтів, обґрунтуванні державної політики гарантування вкладів фізичних осіб.

Дослідження фінансових відносин між вкладниками комерційних банків і банками, між ними та державою дозволили визначити функції і завдання держави як гаранта і захисника власності вкладників. На теперішній час такі функції покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), який створений як державна структура.

Аналіз і оцінка результатів діяльності ФГВФО за 1998–2004 рр. показали доцільність його створення та позитивний вплив на зростання кількості депозитних вкладів у комерційних банках, збільшення величини депозитних вкладень і, як наслідок, зростання величини гарантування вкладів у десять разів за досліджуваний період.

У процесі досліджень виявлено функціональні залежності між величиною гарантування суми відшкодувань за вкладами та їх середньою величиною. Розроблені в дисертації економіко-математичні залежності та моделі оцінки надійності роботи ФГВФО дають можливість оперативно приймати рішення щодо визначення оптимальної величини гарантування відшкодування депозитних вкладень.

Серед важливих напрямів захисту власності вкладників вітчизняних банків та інших фінансових посередників, які мають право займатися депозитною діяльністю, у роботі виділено:

необхідність створення системи захисту власності і фізичних, і юридичних осіб, у якій, поряд з важелями державного впливу, повинні функціонувати фонди захисту, сформовані на приватному капіталі, включаючи капітал страхових компаній, фінансово-кредитних установ;

реструктуризувати ФГВФО у Фонд гарантування вкладів (ФГВ), розширивши його повноваження і на юридичних осіб;

удосконалення чинного законодавства з питань захисту вкладень юридичних і фізичних осіб у формі депозитів та приватної власності в цілому. У дисертації обґрунтовано доцільність ухвалення закону України “Про захист депозитів фізичних осіб”.

Список використаної літератури

Кожель Н. О. Страхування депозитів: Навч. посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 206 с.
Огієнко В. І. Дослідження надійності роботи ФГВФО залежно від гарантованої суми компенсації, рівня його капіталізації // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми управління ефективністю інновацій у регіоні (Зб. наук. пр.) / НАН України, Інститут регіональних досліджень; Редкол.: Відп. ред. акад. НАН України М. І. Долішній. – Львів, 2005. – Вип. 1 (LI). – С. 286–291.
Огієнко В. І. Світовий досвід гарантування депозитів населення (на прикладі США і Німеччини) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Транскордонне співробітництво, ринкова інфраструктура та фінансово-інвестиційна діяльність: Зб. наук. пр. / ІРД НАН України; Редкол.: відп. ред. акад. НАНУ М. І. Долішній. – Львів, 2002. – Вип. 6 (XXXVII). – С. 296–313
Огієнко В. І. Страхування вкладів як інструмент зміцнення банківської системи України // Регіональна економіка. – 2002. – № 1. – С. 241–247.
Огієнко В. І. Страхування: вчора, сьогодні і завжди // Вісник Національного банку України. – 1996. – № 6. – с. 70–73.
Раєвська Т. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – гарант захисту “малих” вкладників в Україні // Вісник Національного банку України. – 2001. – № 6. – с. 39–44.
Система гарантування вкладів в Україні: Монографія / За заг. ред. д-ра е. н. Т. С. Смовженко. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 255 с.
Становлення і розвиток ощадної справи в Україні (друга половина XVIII – початок XXI ст.) / За заг. ред. д-ра е. н. Т. С. Смовженко. – Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 216 с.