Проблеми раціонального водокористування та шляхи їх вирішення

Вступ.

1. Водокористування та водоспоживання. Основи нормування та оцінки якості природних вод.

2. Поняття раціонального водовикористання та основні його напрями.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Водокористування — використання водних об’єктів для задоволення будь-яких потреб населення й народного господарства. До водокористувачів, наприклад, ставляться гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство. Водокористування не зв’язане безпосередньо з добором води з використовуваних водних об’єктів, але його не можна розглядати у відриві від потреб водоспоживання, тому що в інтересах водокористувача вилучення води на водоспоживання може бути обмежене

Водокористувачі висувають певні вимоги до режиму стоку і якості водних ресурсів залежно від тих функцій, які вода виконує при її використанні, і, у свою чергу, часто впливають на обоє ці показників. Так, створення водоймищ для потреб гідроенергетики змінює режим стоку, температурний, гідробіологічний і гідрохімічний режими водотоку. Використання водних ресурсів водним транспортом, рекреаційним маломірним флотом, лісосплавом може викликати забруднення води.

1. Водокористування та водоспоживання. Основи нормування та оцінки якості природних вод

Протягом тривалого періоду людина використовувала водні ресурси і не відчувала нестачу води. Проте, у зв'язку із швидким зростанням населення Землі та його виробничої діяльності, потреби людини у воді значно зросли. Сьогодні в багатьох місцях земної кулі відчувається нестача прісної води для життєвих потреб, потреб промисловості та сільського господарства. Це зумовлено, як нами зазначалось раніше, як кількісним, так і якісним виснаженням водних ресурсів. Із року в рік, кількість води, що використовується одним жителем планети зростає, причому основним джерелом водокористування і водоспоживання є річки. Динаміка світового водоспоживання у XX столітті свідчить про значне зростання обсягів споживання води, причому змінюється тенденція водоспоживання в бік промислового виробництва.

Головним водоспоживачем залишається сільське господарство в якому спостерігаються найбільші незворотні втрати води — до 80%. Зростання зрошувальних площ і кількості поливної води зумовлено як обмеженням площ традиційних орних земель в умовах демографічного вибуху, досконалістю зрошувальних систем, так і особливістю сільськогосподарських культур. На утворення 1 кг рослинної маси різними рослинами використовується від 150-200 до 800-1000 дм прісної води. На зрошення 1 га засіяного поля витрачається до 12000-14000 м води, в залежності від виду сільськогосподарської культури. На полив 1 га поля засадженого кукурудзою за сезон витрачається до 3000 м3 води, капусти — 8000 м , рису- 12000-18000 м3.

Другим потужним водоспоживачем є промисловість, причому зростає питома вага цього споживача в загальному водоспоживанні. Хоча найбільш потужними водоспоживачами в промисловості є електростанції (АЕС та ТЕС), вони сприяють, переважно, тепловому забрудненню водойм. Інші галузі промисловості також можуть бути потужними водоспоживачами. Так, на одержання 1 тонни Ніколу витрачається до 4000 м води, 1 т синтетичного волокна — 3000-5000 м , 1 тонни сталі — 200 м , 1 тонни паперу — 100 м3 тощо.

Зростає споживання води населенням. Якщо в середні віки міський житель щоденно витрачав на себе до 25 дм3 води, то сьогоднішній городянин витрачає близько 150 дм3 води. У великих містах водоспоживання є значно більшим. Так, питоме водоспоживання у Нью-Йорку складає 600 дм3/добу, Парижі — 500 дм /добу, Москві — 400 дм3/добу, Києві — 353 дм3/добу тощо. Не виключенням є і Україна. Один мешканець нашої країни в середньому споживає до 238 дм3/добу прісної води.

Зростання водоспоживання населення характерне не тільки для міського населення, але і для сільського. Пересічний селянин тільки на власні потреби споживає до 50 дм7добу прісної води, але з врахуванням активного поливання городів у весняні і літні періоди ця величина значно зростає.

Розподіл водоспоживання в різних куточках Землі визначається, передусім, особливостями ведення сільського господарства та розвитком промисловості, хоча, як зазначалось раніше, основним водоспоживачем залишається сільське господарство.

Отже, світове водоспоживання зростає із року в рік, тому одним із найважливіших аспектів сучасного водоспоживання є можливість зміни характеру водозабезпечення в результаті цілеспрямованого впливу на структуру глобального водообігу. Вже сьогодні господарська діяльність людини призвела до активізації процесу глобального кругообігу води внаслідок зростання площі випарювання та незворотних втрат води за рахунок хімічного зв'язування тощо.

При організації заходів по охороні природних вод в перше чергу слід розрізняти два основних аспекти використання води: водокористування та водоспоживання, які по-різному впливають на екологічний стан природних водойм. При водокористуванні вода із водного джерела не вилучається, тобто це використання води як середовища існування, наприклад, рибне господарство, рекреація тощо, як транспортної магістралі, наприклад, судноплавство, та як джерела енергії для гідроелектростанцій. При водокористуванні можливе лише якісне виснаження водних ресурсів, яке зумовлено забрудненням водойм.

При водоспоживанні вода із водного джерела вилучається і використовується для промислових, агрокультурних, комунально-побутових та інших потреб. При водоспоживанні можливе як якісне, так і кількісне виснаження водних ресурсів та незворотні втрати води. Цьому аспекту використання води приділяється значно більше уваги, в порівнянні з водокористуванням, хоча це не завжди виправдано.

За ДСТУ 3041-94, водокористування — це використання водних об'єктів і систем водопостачання для задоволення потреб населення і народного господарства, а водоспоживання — це споживання води з водного об'єкту чи системи водопостачання.

Об'єктами водокористування та водоспоживання є, переважно, поверхневі та підземні прісні води, територіальні морські води. Особливу увагу при організації природоохоронних заходів приділяють проблемам захисту прісних вод. Охорона води — це система заходів, спрямованих на запобігання, обмеження і ліквідацію наслідків забруднення, засмічення і виснаження води.

У відповідності із "Правилами охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами", прісні води суходолу поділяють, в залежності від характеру їх використання, на чотири категорії:

І категорія — водойми господарсько-питного водопостачання населення та підприємств харчової промисловості;

II категорія — водойми культурно-побутового призначення, що використовуються для рекреації, заняття спортом тощо;

III категорія — водойми рибогосподарського призначення для збереження та нересту особливо цінних порід риб, які чутливі до кількості розчинного у воді кисню та кількості завислих речовин;

IV категорія — водойми рибогосподарського призначення для збереження інших порід риб та їх нересту.

V відповідності з категорією водойм, в місцях водокористування або водозабору при водоспоживанні, встановлені відповідні нормативи якості води, які об'єднані в дві групи: гігієнічні та санітарні. Нормами якості води називають установлені значення показників якості води, дотримання яких забезпечує потреби конкретних видів водокористування.

Для гігієнічної оцінки якості води використовують такі показники:

— кількість завислих речовин;

— температура;

— водневий показник;

— мінеральний склад води;

— концентрація розчиненого у воді кисню;

— біохімічне споживання кисню повне (БСК;

— хімічне споживання кисню (ХСК);

— наявність збуджувачів хвороб тощо.

Для санітарної оцінки якості води використовують такі показники:

— граничнодопустимі концентрації забруднювальних воду речовин, з врахуванням лімітуючих ознак шкідливості;

— класи небезпеки хімічних речовин.

Норми показників якості води для кожної категорії враховують особливості використання або споживання вод, а для водойм рибогосподарського призначення враховується явище біокумуляції та чутливість деяких гідробіонтів. Найвищі вимоги до якості води ставляться у водоймах III та І категорії.

2. Поняття раціонального водовикористання та основні його напрями

Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають:

оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою;

розробку та впровадження науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;

упровадження науково обґрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого — не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;

розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму грунтів;

розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів країни від евтрофікації;

створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної

концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;

розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;

розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;

розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;

розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;

раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обгрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

Програма раціонального і комплексного використання, а також охорони водних ресурсів у територіальному та галузевому напрямах повинна здійснюватись багатьма міністерствами й відомствами, а також безпосередньо кожним виробником. Завданням їх повинна стати організація раціонального використання води, здійснення заходів, що запобігають її забрудненню; контроль роботи очисних споруд та скидання промислових, дренажних, комунально-побутових та сільськогосподарських стічних вод; організація експлуатації міжгалузевих водогосподарських споруд і систем; розробка проектів перспективних та річних планів розвитку водного господарства й охорони води, водогосподарських державних балансів і планів розподілу води між водокористувачами у басейнах річок, облік споживання та розподілу води; контроль виконання правил експлуатації водойм тощо.

Обсяг робіт щодо раціонального використання та охорони водних ресурсів постійно збільшується. Однак економічний, розвиток і зростання матеріально-культурного рівня висувають підвищені вимоги до використання природних ресурсів, у тому числі й до водоспоживання.

Слід звернути увагу на те, що в останні роки темпи водоспоживання в Україні перевищують темпи зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, тобто на одиницю кінцевої продукції витрати води збільшуються. Це пояснюється, зокрема, несвоєчасним введенням в експлуатацію водоочисних споруд та недостатньою увагою окремих міністерств і відомств до раціонального використання водних ресурсів.

До першочергових водоохоронних заходів, що не потребують великих витрат праці та коштів, належить створення водоохоронних зон вздовж рік, їх приток і на територіях, які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм. Під водоохоронні зони, як правило, відводять заплавні землі, схили (понад 5°), що прилягають до заплав, а також яри, які вклинюються безпосередньо у річкові долини. Там, де ріки починаються, водоохоронна зона повинна включати всю мережу ярів вище витоків. До водоохоронних зон слід віднести також повністю осушені землі, стік з яких потрапляє до річкової мережі. Крім того, необхідно впроваджувати ґрунтозахисні системи обробітку земель, природоохоронні, екологічно чисті сівозміни на полях, розташованих поряд із заплавами або крутими берегами річкових долин, ярів, коли поверхневий стік з них значною мірою впливає на режим твердого стоку та санітарний стан річки. У межах водоохоронної зони з метою запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню водних ресурсів, замуленню водних джерел впроваджується спеціальний режим господарської діяльності з суворим її обмеженням у прибережній смузі.

Залежно від довжини ріки, її повноводності ширина водоохоронної зони повинна становити від 300 до 400 я, а іноді навіть і 500 м, а прибережної смуги — не менше 40 і до 100 м, тобто 1/5 частина водоохоронної зони. На великих водосховищах ширину водоохоронної зони доцільно встановлювати від 1,5 до 2 км; На цій території забороняється застосування мінеральних і органічних добрив Та пестицидів, скидання забруднених стічних вод від тваринницьких комплексів і ферм, зрошення стічними водами. Крім того, у водоохоронних зонах не дозволяється будувати нові тваринницькі комплекси і ферми або розширювати наявні склади для мінеральних добрив і пестицидів, організовувати вигони для тварин, стоянки для автотранспорту і сільськогосподарської техніки.

Велике значення для охорони малих річок має боротьба з водною ерозією та замуленням, охорона прируслових джерел, створення водоохоронних зон лісонасаджень та природних кормових угідь, систематичне очищення русел, збереження болотних масивів у долинах річок, повна відмова від їх осушення, будівництво гребель, ставків та невеликих водосховищ, які б регулювали стік.

В умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обґрунтована система водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях, а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарським комплексом.

Раціонального використання водних ресурсів та їх охорони можна досягнути, регулюючи розвиток і розміщення водомістких галузей народного господарства, створюючи такі економічні умови, за яких забруднення поверхневих і підземних вод та їх неекономне використання було б невигідним.

Особливо дбайливо слід ставитися до водних ресурсів у Донбасі, південних областях України, на Житомирщині та Рівненщині, де необхідно до мінімуму обмежити подальший розвиток водомістких та водозабруднюючих виробництв (хімічна, нафтохімічна, окремі галузі харчової" промисловості). Передусім це стосується приморських південних районів з їх рекреаційного базою.

Не менш важливого значення в умовах високоінтенсивного використання ресурсів, набувають розробка і впровадження економічних стимулів збереження їх у чистоті та забезпечення економії води. Зокрема, в умовах безплатного водокористування підприємства економічно не зацікавлені в економії-води. Настав час розробити і впровадити ефективну госпрозрахункову систему водокористування в зрошуваному землеробстві. Необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.

Значно більшої уваги потребує розробка прогнозів — віддалених екологічних наслідків водогосподарського будівництва, для чого необхідно поліпшити якість екологічної експертизи проектів та народногосподарських. планів реконструкції існуючих й будівництва нових виробничих об'єктів.

Висновки

Розвиток продуктивних сил України супроводжується прискореними темпами водоспоживання. Так, за 1960— 1999 pp. воно зросло з 15,9 до 36 м3 (або в 2,3 раза), в тому числі безповоротне — з 5 до 14 км3. Причому слід підкреслити, що сумарні водні ресурси країни становлять 83,5 км3, у тому числі в маловодний рік — 49,8 км3. Стік річок, який формується в Україні, досягає тільки 41,7 км3, у тому числі у маловодний рік — 25 км3. Отже, майже -80% річкового стоку, що формується в Україні, використовується в народному господарстві. Водночас багато води не можна використовувати в народному господарстві через її надмірне забруднення. Щороку до річок і водойм скидається 18—19 км3 відпрацьованої води, з яких 4—5 км3 недостатньо або й зовсім не очищені. Понад 80% водних ресурсів України радіоактивне забруднені.

У сільському господарстві залежно від функціонального використання вода може відігравати як роль предмета праці, так і роль засобів праці. Людина шляхом створення меліоративної мережі, каналів та інших гідротехнічних споруд забезпечує водозабір і доведення води до полів. Тут вода служить предметом праці. На сільськогосподарських угіддях робітники, використовуючи водні ресурси, формують обсяги і якість урожаю. В цьому випадку вода виступає, вже як засіб праці.

На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важливішу роль в аграрному секторі економіки. Це зумовлено багатьма обставинами: необхідністю збільшення продуктивності сільського господарства, несприятливими агрокліматичними умовами в багатьох сільськогосподарських районах, диспропорціями в співвідношенні земельного потенціалу і можливостей щодо його забезпечення водними ресурсами та іншими факторами.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. — К.: Вища школа, 2003. — 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: МАУП, 2002. — 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — 2-е вид.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. — 2-е вид., стереотипне. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.