Проблеми створення ООН

Вступ.

1. Історія створення ООН.

2. Характеристика статуту ООН.

3. Особливості структури ООН.

4. Проблеми функціонування ООН.

5. Внесок України в ООН.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідженнязумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття. Створення Організації Об'єднаних Націй стало можливим у результаті об'єднання зусиль держав у боротьбі з фашизмом у період Другої світової війни.

Попередником ООН була створена після Першої світової війни Ліга Націй, що хоча й проголосила своїми цілями відповідно до Версальського договору "розвиток співробітництва між народами й забезпечення миру й безпеки", але так і не стала ефективним інструментом у їхньому здійсненні й не змогла перешкодити розв'язанню Другої світової війни.

Назва "Об'єднані Нації" було запропоновано президентом США Франкліним Д. Рузвельтом і вперше використано в Декларації Об'єднаних Націй, підписаної 1 січня 1942 року, відповідно до якої представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу проти країн Осі.

Остаточний текст Уставу ООН був прийнятий на конференції в Сан-Франциско, що проходили із квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 представниками 50 держав, набув чинності 24 жовтня 1945. Дата набрання Уставом чинності відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

У цей час членами ООН є 192 держави.

Метою роботиє дослідження особливостей цілей, завдань і структури ті історії створення ООН.

Об’єктом дослідженняє діяльність Організації Об’єднаних Націй.

Предметом дослідженняє сукупність форм і методів здійснення програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів.

Стан наукової розробки теми. Діяльність ООН, що пов’язана із розв’язанням гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу не висвітлювалася у ґрунтовних наукових дослідженнях у багатоаспектному відношенні.

Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 90-их років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених (Х.Слім, А.Пенроуз, С.Торнберрі, М.Роуз, Л.Мінеар, Дж.Стрімлоу, А.Степанова, М.Неліп, О.Мережко) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці (Дж.Лоесчер, Т.Сміт) притримуються тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.

Американські учені Т.Сейболт, Дж.Бартон, Е.Бросет, А.Халлам вважають, що недоліки координаційної системи ООН слід шукати у структурно-функціональній будові системи гуманітарної координації, визначенні рівнів прийняття ключових рішень, розподілення відповідальності між різними рівнями координації. Інші американські учені Н.Болл і К.Кемпбелл переконані, що буксування координаційних механізмів, яке проявлялося, як правило, на початкових етапах залучення Організації, пов’язане із пристосуванням системи до специфіки окремих криз, “притиранням” координаційних елементів.

Ряд учених присвятили свої роботи проблемі переходу від надзвичайної допомоги до розвитку. Англійські науковці Р.Пачард і Ш.Форман пов’язували проблемні моменти інтегрування цілей розвитку у програми надзвичайної допомоги із специфікою і особливостями реагування співтовариства донорів на спільні заклики. Англійський учений Марк Бредбері наголошував на тому, що зв’язок між надзвичайною допомогою і розвитком реалізується Організацією із застосуванням усталених схем, хоча конфлікти істотно різняться за своїм характером і динамікою.

Американські дослідники Д.Картрайт і Е.Рогерс вважають, що необхідно вдосконалювати самі санкції, а не збільшувати обсяги допомоги, і роблять наголос на концепції “розумних санкцій”, тобто таких, які мають вибірковий і адресний характер.

Заслуговує на увагу напрямок дослідження гуманітарної діяльності ООН, в рамках якого автори намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості (Д.Смок, Прендергаст, Г.Кремер). Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на 2 типи. Перший — ”передача ресурсів” — має місце у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і використовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип — “етичне послання” — полягає в тому, що переговори гуманітарного сектору із сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угрупувань у визначенні реципієнтів допомоги.

Зважаючи на велику кількість публікацій щодо діяльності ООН, що вони, як правило, не носять комплексного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів.

1. Історія створення ООН

1944 – під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про зміну Ліги Націй на Організацію Об’єднаних Націй.

На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:".. .у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступити проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, — казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".

На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів — СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.

Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.

"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".

Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії"[5, c. 361-362].

За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.

Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.

Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.

Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.

На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''

В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань .

Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.

Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.

Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки[2, c. 189-191].

Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.

Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно —(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.

До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань . Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.

Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій[9, c. 309-311].

2. Характеристика статуту ООН

Радянський делегації вдалось наполягти на прийнятті положення, націленого на укріплення дієвості Статуту організації, на недопущення його порушень. СРСР пропонував представити Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки з членів організації держави, які порушують Статут, в якості дисциплінарних заходів. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію з боку США та Великобританії, однак очевидність збитків, які нанесли б дії організації, потурання порушенням Статуту, примусили б англійських та американських делегатів погодитись з доводами радянської делегації.

Устав ООН з'явився першим в історії міжнародних відносин договором, що закріпив обов'язок держав дотримувати й поважати основні права й волі людини.

Коли створювалася Організація Об'єднаних Націй, у першому ж рядку преамбули Уставу ООН було закріплено, щоМи, народи Об'єднаних Націй, у повній рішучості позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, двічі в нашім житті, що принесли людству невимовне горе, прагнемо знову затвердити віру в основні права й волі людини.

В Уставі ООН також закріплені основні принципи міжнародного співробітництва:

• суверенна рівність всіх членів ООН;
• дозвіл міжнародних суперечок винятково мирними засобами;
• відмова в міжнародних відносинах від погрози силоміць або її застосування яким-небудь образом, несумісним із цілями ООН;
• невтручання ООН у справи, по суті вхідні у внутрішню компетенцію будь-якої держави і ін.

Складовою частиною Уставу є Статут Міжнародного Суду.

На відміну від Уставу ООН, конвенції ООН не є обов'язковими для прийняття учасниками організації. Та або інша країна може як ратифікувати той або інший договір, так і не робити цього. Найбільш відомі конвенції й декларації ООН:

• Конвенція про попередження геноциду й покарання за нього 1948 рік
• Міжнародний пакт про цивільні й політичні права 1966 рік
• Договір про нерозповсюдження ядерної зброї схвалений і відкритий для підписання в 1968 році
• Рамкова конвенція ООН про зміну клімату прийнята в 1992- м року. Набула чинності й була ратифікована Росією в 1994 році
• Кіотський протокол — прийнятий в 1997 році, відкритий для підписання в 1998, ратифікований Росією в 2004 році
• Декларація тисячоріччя 2000 рік
• Декларації ООН оформляються у формі закликів і рекомендацій і не є по суті договорами[12, c. 187-189].

3. Особливості структури ООН

Штаб-квартира ООН розташований у Нью-Йорку.

Генеральна Асамблея — займає центральне місце в якості головного дорадчого, директивного й представницького органа. Асамблея збирається на чергову щорічну сесію в період з вересня по грудень і в наступний період у міру необхідності.

Рада Безпеки, — несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки; його рішенням зобов'язані підкорятися всі члени ООН. П'ять постійних членів Ради Безпеки (Російська Федерація, США, Великобританія, Франція, Китай) мають право вето. Росію представляє постійний представник Росії при ООН.

Економічна й Соціальна Рада — здійснює функції ООН у сфері економічного й соціального міжнародного співробітництва. Складається з 5 регіональних комісій.

Європейська економічна комісія (ЕЭК)

Економічна й соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЭСКАТО)

Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЭСКЗА)

Економічна комісія для Африки (ЭКА)

Економічна комісія для Латинської Америки й Карибського басейну (ЭКЛАК)

Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН.

Секретаріат — це міжнародний персонал, що працює в установах по усьому світі й виконуючу різноманітну повсякденну роботу Організації. Він обслуговує інші головні органи Організації Об'єднаних Націй і здійснює прийняті ними програми й політичні установки. На чолі Секретаріату коштує Генеральний секретар, що призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на 5 років з можливістю переобрання на новий строк.

Рада по Опіці — уповноважений розглядати й обговорювати звіти керуючої влади, що стосуються політичного, економічного й соціального прогресу народів підопічних територій і прогресу в галузі освіти, а також у консультації з керуючою владою розглядати петиції, що надходять із підопічних територій, і влаштовувати періодичні й інші спеціальні відвідування підопічних територій.

Отже, на цей момент сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:

— Генеральну Асамблею ООН,

— Рада безпеки ООН,

— Економічна й Соціальна Рада ООН,

— Рада по Опіці ООН,

— Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.

У систему також включаються й спеціалізовані установи :

— Міжнародний валютний фонд,

— Міжнародний банк реконструкції й розвитку,

— Міжнародна фінансова корпорація,

— Міжнародна асоціація розвитку,

— Міжнародна морська організація,

— Міжнародна організація цивільної авіації,

— Міжнародна організація праці,

— Міжнародний союз електрозв'язку,

— Всесвітній поштовий союз,

— Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки й культури,

— Всесвітня організація охорони здоров'я,

— Всесвітня організація інтелектуальної власності,

— Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку,

— Продовольча й сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй,

— Всесвітня метеорологічна організація,

— Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,

— Міжнародне агентство по атомній енергії[8, c. 354-356].

Напрямку діяльності ООН визначаються в більшій мері профілем тих або інших органів і установ системи. Тому варто розглянути напрямку діяльності не ООН у цілому, а розглянути повноваження й діяльність кожного з них, а також ті питання які не ставляться до їхньої компетенції, або в питаннях у яких існує обмеження повноважень.

Генеральна асамблея ООН — має широкі повноваження. Відповідно до Уставу вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі стосовні до повноважень і функцій кожного з органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам . Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру й безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброювання й регулювання озброєнь, і пропонувати відносно цих принципів рекомендації. Вона також уповноважена з будь-які питання, що ставляться до підтримки міжнародного миру й безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у тому числі державами членами й не членами ООН, або Радою Безпеки ООН, і робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій державі або державам або Раді Безпеки до й після обговорення. Однак будь-яке таке питання, по якому необхідно почати дію, передається Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до й після обговорення. Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються якого-небудь спора або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них покладені на нього Уставом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не попросить про це . Генеральна Асамблея ООН організує дослідження й становить рекомендації з метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної, культури, утворення, охорони здоров'я, сприяє здійсненню прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови й релігії .Генеральна Асамблея з і розглядає щорічні й спеціальні доповіді Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає й затверджує бюджет ООН. Вона має з виносити тільки рекомендації, які, за винятком рішень із питань бюджету й процедури, не мають обов'язкової сили для членів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає Генерального секретаря ООН, робить прийом в ООН нових членів, вирішує питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього виключення з ООН . Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН[11, c. 404-406].

Рада Безпеки ООН — головний постійно діючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Уставу ООН, покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Рада наділена з повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових зіткнень між державами, припинення актів агресії й інших порушень миру й відновлення міжнародного миру. Згідно Уставу ООН, тільки Рада Безпеки й ніякий інший орган або посадова особа ООН має право ухвалювати рішення щодо проведенні операцій з використанням Збройних сил ООН, а дорівнює вирішувати питання, пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема , такі, як визначення завдань і функцій збройних сил, їхнього складу й чисельності, структури командування, строків перебування в районах операцій, а також питання керівництва операціями й визначення порядку їхнього фінансування. Для надання тиску на державу, дії якого, створюють погрозу міжнародному миру або являють собою порушення миру, Рада може вирішити й зажадати від членів ООН застосування мер, не пов'язаних з використанням збройних сил, наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- і інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин. Якщо такі міри будуть полічені Радою недостатніми, вона вповноважений уживати дії, пов'язані з використанням повітряних, морських і сухопутних збройних сил. Ці дії можуть містити в собі демонстрацію, блокаду, операції збройних сил членів ООН. Рада вносить рекомендації про прийом держав до членів ООН, про виключення членів ООН, що систематично порушує принципи Уставу ООН, про призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти цього члена він уживає дії превентивного або примусового характеру. Рада робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального з ООН, вибирає разом з нею членів Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього Суду, що та або інша держава відмовилася виконати. Відповідно до уставу, Рада може приймати крім рекомендацій юридично обов'язкові рішення, виконання яких забезпечується примусовою силою всіх держав — членів ООН. За увесь час існування ООН не було практично жодного важливої міжнародної події, що ставили під погрозу мир і безпека народів або зухвала суперечки й розбіжності між державами, на які б не зверталася увага Ради, причому значне число їх стало предметом розгляду на засіданнях Ради Безпеки.

Економічна й Соціальна Рада ООН (ЭКОСОС) також є одним з головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну й соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН. На ЭКОСОС покладені широкі різноманітні функції координації й розвитку співробітництва держав з різним соціальним ладом з таких важливих економічних і соціальних областях їхніх взаємин, як економічний розвиток, світова торгівля, індустріалізація. Освоєння природних ресурсів, міжнародний захист прав і воль людини, положення жінок, народонаселення, соціальне забезпечення, наука й техніка, попередження злочинності й багато чого іншого. ЭКОСОС покликаний, відповідно до Уставу ООН, уживати дослідження, становити доповіді, виносити рекомендації з питань міжнародного, економічного, соціального, культурного співробітництва держав, сприяти дотриманню й повазі прав людини, скликати міжнародні конференції й симпозіуми, підготовляти проекти конвенцій з питань своєї компетенції для подання їхній Генеральній Асамблеї, містити угоди зі спеціалізованими установами ООН, що визначають їхні відносини з ООН, вживати заходів для одержання доповідей від них і інформації від членів ООН з питань, що входять у його компетенцію. Він повинен служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру й виробленню рекомендацій відносно політики по этм проблемах, контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії й виконання першочергових завдань. Установлених Генеральною Асамблеєю в зазначених областях, забезпечувати загальну координацію діяльності організацій і системи ООН у таких областях і проводити всебічні огляди політики в області оперативної діяльності у всій системі ООН, з огляду на при цьому необхідність забезпечення рівноваги, сумісності й відповідності першочерговим завданням, установленим Генеральною Асамблеєю для системи ООН у цілому.

Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і вповноважений розглядати звіти, надавані владою, що управляє відповідною територією, приймати петиції й розглядати їх, консультуючись із керуючою владою, улаштовувати періодичні відвідування відповідних територій під опікою в погоджені з керуючою владою строки й уживати згадані дії відповідно до умов угод про опіку. Він розробляє анкету щодо політичного, економічного й соціального прогресу, а також прогресу в галузі освіти, а керуюча влада кожної території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї, представляє останньої щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті визвольної боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність. Відповідно з 11 підопічних територій, що перебували у веденні Ради із самого початку його діяльності, у цей час залишилася одна — Тихоокеанські острови (під опікою США). До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція й Китай, що у його роботі фактично не бере участь[4, c. 336-338].

Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН. Цим в основному й визначається сфера діяльності Міжнародного Суду. Цей орган має безліч специфічних особливостей тому що у відмінності від інших міжнародних судів, сторонами розглянутих Судом справах можуть бути тільки держави. Звертання до Суду є факультативним, тобто держави передають суперечка на його дозвіл на підставі укладеного ними угоди-компромісу. Однак ряд держав, у тому числі Росія по деяких міжнародних договорах, визнають юрисдикцію Суду в якості обов'язкової. Суд зобов'язаний вирішувати передані йому суперечки на підставі міжнародного права, застосовуючи при цьому міжнародні конвенції, міжнародний порядок, загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, а також як допоміжний засіб — судові рішення й доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй.

Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхні рішення й рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема , готовить деякі матеріали, переводить, друкує й поширює доповіді, резюме й інші документи й т.д.[10, c. 249-251]

4. Проблеми функціонування ООН

Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню узгодженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів.

Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.

Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адміністративних і бюджетних питань (ACABQ); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізованих установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.

Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з координації, Комітет планування розвитку, Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань застосування науки і технології.

Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністративний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Генеральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.

Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами. Засідання Комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.

Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьому органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитись в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більше віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж 00Н.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лише повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозуміло, що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів.

Поряд із створенням адміністративного механізму органів з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи, спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх елементів системи ООН. Один з них — прийняття широких і довгострокових планів економічного й соціального розвитку, у виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи системи ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге — 1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередження міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам, що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані. Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.

Іншим методом координування є доручення окремим органам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.

ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації діяльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.

Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприйнятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забезпечення централізованого керівництва й ефективної координації дій[1, c. 177-179].

Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.

Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.

Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації[6, c. 169-170].

5. Внесок України в ООН

Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетенцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 — міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, в центрі якої, безперечно, перебуває ООН.

На сьогодні Україна — повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер причетні сили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашої країни.

Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.

Україна і надалі намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаційний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відбивали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збереженню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи у колишній Югославії, де перебуває понад 1200 українських військовослужбовців.

Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування у цьому органі у березні 2001 року. Цей місяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у діяльності РБ, яка предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так і непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України з цього питання базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага з боку України приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.

Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики.

Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). Протягом 10 років в ОПМ взяли участь близько 18 тис. військовослужбовців Збройних Сил та працівників органів внутрішніх справ України.

Нині Україна є найбільшим контрибутором до операцій ООН з підтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбільших держав-контрибуторів світу і бере участь у місіях ООН в Афганістані, Боснії і Герцеговині, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово (СРЮ), Лівані, Східному Тиморі, Сьєрра-Леоне, Хорватії.

Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектів миротворчих операцій є досягнення належного рівня захисту і безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цієї проблеми, Україна стала ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинності у січні 1999 р.

Наша держава спрямовує значні зусилля на розвиток співробітництва з міжнародними організаціями економічного та екологічного напрямку, залучення їх потенціалу в соціально-економічних інтересах України з метою прискорення інтеграції нашої країни у світову систему господарства та вирішення гострих проблем у сфері охорони довкілля.

Другим, не менш важливим питанням екологічного напряму, є участь України у міжнародному процесі імплементації положень конвенцій ООН у сфері охорони природи, зокрема, Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, Конвенції про біорізноманіття тощо. Наша країна стала ініціатором проведення у червні 2001 року Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань ВІЛ/СНІД, яка визначила пріоритетні напрямки активізації боротьби світової спільноти з цією епідемією.

Звичайно, співпраця України з ООН не має одностороннього вигляду. Певна віддача йде і від структурних організацій в Женеві. Якщо взяти економічний аспект цієї віддачі, то тут є чимало проектів, зорієнтованих на надання цієї допомоги. Це і сприяння у розробці й проведенні політики перебудови економіки та окремих галузей (металургія, енергетика), і у здійсненні приватизації й розвитку підприємництва. За допомогою Міжнародної організації праці здійснено комплексне дослідження ринку праці в Україні і вироблено рекомендації щодо вирішення відповідних соціальних проблем.

Висновки

ООН — універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру й міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами, дозволу глобальних проблем, сприяння соціальному прогресу, підвищення рівня життя й захисти прав людини, до складу якої входять 189 держав миру

Більшість із нас чули про діяльність Організації Об'єднаних Націй, пов'язаної з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Однак далеко не завжди й не настільки добре відомо про багатьох інших аспектах її діяльності, які впливають на наше життя.

Організація Об'єднаних Націй є центром рішення проблем, з якими зіштовхується все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов'язаних з нею організацій, які представляють систему Організації Об'єднаних Націй. День у день Організація Об'єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі із хворобами й скороченню масштабів убогості. Установи Організації Об'єднаних Націй розробляють норми й правила безпечного й ефективного повітряного сполучення й сприяють удосконалюванню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Організація Об'єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній по боротьбі з оборотом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах миру, Організація Об'єднаних Націй і її установи надають допомога біженцям, здійснюють програми розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продовольства й зіграють провідну роль у боротьбі зі СНІДом.

У вересні 2000 року члени Організації Об'єднаних Націй, включаючи 147 глав держав або урядів, зібралися в Нью-Йорк, щоб виробити міжнародний порядок денної на початковий період нового століття. За підсумками їхньої зустрічі була прийнята Декларація тисячоріччя, у якій викладені цілі, що піддаються кількісній оцінці, яких необхідно досягти в сімох ключових областях: мир, безпека й роззброювання; розвиток і викорінювання вбогості; охорона нашого загального навколишнього середовища; права людини, демократія й благе керування; захист чутливих; задоволення особливих потреб Африки; зміцнення Організації Об'єднаних Націй.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.