Проблеми сучасного світового економічного розвитку

Вступ.

1. Загальні економічні проблеми розвитку цивілізації.

2. Деякі аспекти розвитку економіки України як складової світового економічного співтовариства.

3. Глобальні проблеми розвитку світової економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна структура світу є складною сукупністю функціональних, галузевих та регіонально-територіальних сфер, які утворюють єдину органічну метасистему з надзвичайно складними взаємозв'язками та розгалуженнями. На зламі другого і третього тисячоліть світова економіка дедалі більше перетворюється на цілісну, глобальну, інтегровану господарську систему. Функціональними елементами цієї метасистеми є науково-технічна сфера, виробничо-інвестиційна діяльність, сфера міжнародного обігу (світова торгівля), валютно-фінансові й кредитні міжнародні відносини.

У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля.

1. Загальні економічні проблеми розвитку цивілізації

Загальнолюдські цінності, глобальні проблеми та інтереси виражаються у загальних економічних проблемах, що постали перед людством у XXI ст. Необхідність роззброєння і конверсії, тобто переведення воєнної економіки на мирні рейки, випливає зі світової проблеми можливості воєнної катастрофи, передусім реалій ядерного віку, а також надзвичайного економічного напруження в гонці озброєнь. Потреба створення безвідходних виробництв у системі «людина — природа», ресурсозберігаючих технологій зумовлена екологічними наслідками індустріалізації, обмеженістю природних ресурсів. Проблема спрямування розвитку науки і техніки, яка набуває глобального, всеохоплюючого характеру, на об'єднання світу в економічному прогресі походить від соціальних проблем, породжених цим розвитком. Проблема неузгодженості економічного розвитку розвинених країн і більшості країн, що розвиваються, ґрунтується на відсталості та залежності останніх, їхньої слаборозвиненості через колоніальну спадщину. Світ країн, що розвиваються, ціною чисельних втрат і жертв у колоніальну епоху авансував розквіт немалої частини розвинених країн світу. Сьогодні настав час компенсувати ці втрати, які водночас стали внеском у світовий матеріальний прогрес. Розвиток цих країн — загальнолюдська проблема, тим більше, що умови існування, в яких опинилися десятки мільйонів людей у багатьох регіонах світу, що розвиваються, стають просто загрозливими для всього людства. Узагальнюючим показником розвиненості країн, що розвиваються, може бути розрив між двома групами країн за середньодушовим доходом у співвідношенні приблизно 12 : 1, і цей розрив не зменшується.

Надзвичайно складні проблеми міжнародних економічних відносин. Водночас антагонізм між різними країнами, їхніми групами та об'єднаннями, соціальними і політичними силами перекривається узагальнюючим зіткненням суспільства з природою й бідністю величезної частини людства. Жодні замкнені утворення, навіть на регіональному рівні, не можуть розв'язати складні вузли, що утворилися на головних напрямах світових економічних зв'язків. Для цього потрібні спільні зусилля і врахування інтересів усіх груп країн.

Проблема соціальних контрастів у світі ґрунтується на соціальній несправедливості й експлуатації. Нині особливої гостроти набула проблема кризи відтворення самої людини як головної продуктивної сили, суб'єкта суспільних відносин і кінцевої мети виробництва, що випливає з загрози існування роду людського (біологічний чинник загальнолюдського) і цивілізації (соціальний чинник).

Розв'язати ці проблеми можна лише з урахуванням головної тенденції сучасної епохи — забезпечення миру і соціального розвитку. Розвиток сучасного світу все більшою мірою залежить від здійснення системи загальнолюдських інтересів, первинними з яких є економічні в широкому розумінні, їхній розвиток і використання визначають, зрештою, історичні потенції сучасного світу[1, c. 216-217].

2. Деякі аспекти розвитку економіки України як складової світового економічного співтовариства

Період 1991-2008 рр. позначений в Україні докорінною зміною соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Проголошена політична незалежність України надала потужний поштовх розвитку держави, її оновленню та перебудові економіки: впроваджуються ринкові засади господарювання, змінилась структура форм власності, обраний курс на інтеграцію в європейський економічний простір, виникли можливості для розвитку приватної ініціативи.

Узагальнюючи практику господарювання України в умовах незалежності та співпраці зі світовою спільнотою в економічній сфері протягом останніх десяти років, потрібно зробити певні висновки і усвідомити певні уроки: політична незалежність країни передбачає, насамперед, економічну незалежність, яка в умовах взаємодії з зарубіжними країнами та окремими міжнародними фінансовими інституціями потребує значних зусиль у відстоюванні власних інтересів України.

В той же час, міжнародне співробітництво з конкретними інвесторами показало необхідність враховування їхніх інтересів при реалізації конкретних проектів. Між тим, економічні інтереси інвесторів можуть і не співпадати зі стратегічними цілями України, бо міжнародний інвестор за сутністю своєї діяльності отримує або прибуток, або контроль за діяльністю підприємства, або перше і друге разом.

Виходячи з набутого Україною досвіду у сфері міжнародного економічного співробітництва, сподіватися на довгострокову економічну допомогу від інших країн для піднесення власного економічного добробуту, не поступаючись економічною незалежністю, в даний час нереально.

Президентом України наголошено: “Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу…. Фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалась (і часто супроводжується тепер) умовами і вимогами, які далеко не завжди адекватні об’єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів”. Вирішення проблеми ефективної співпраці України з іноземними суб’єктами міжнародних економічних відносин в сфері інвестування полягає у знаходженні балансу на державному рівні між обсягами залучуваних фінансово-кредитних ресурсів і власною інвестиційно-інноваційною політикою[7, c. 186-187].

Взаємозв’язок між станом економіки України та можливостями і напрямами міжнародного співробітництва є зв’язком між потенціалом держави та суб’єктів господарювання, які взаємодіють між собою на міжнародному рівні. Він характеризується і визначається зростанням масштабів розширеного відтворення в рамках світового господарства і реалізується шляхом постійної зміни соціально-економічних параметрів розвитку країн, динамічного розвитку факторів виробництва та міжнародних економічних відносин.

Теза щодо відсутності власних інноваційних та інвестиційних коштів є наслідком втрати державою керівної ролі у визначенні основних напрямів вкладання фінансових коштів, що підтверджується визнанням Президента України у його посланні до Верховної Ради: “Якщо зусилля держави та приватного капіталу поєднуються з метою максимальної концентрації сил і ресурсів на вирішальних пріоритетах економічної політики — розвитку інноваційної сфери, формуванні ефективного внутрішнього ринку, реалізації інших завдань сталого економічного зростання, в тому числі і соціальних, то чому маємо відкидати таку можливість?”.

Негативно позначились на конкурентоспроможності промислової продукції та спричинили значні внутрішні та зовнішні борги орієнтація економіки України на імпортні види енергоносіїв та недостатній обсяг фінансування реконструкції власних вугільних родовищ, а також відсутність ефективних засобів використання паливно-енергетичних ресурсів у різних галузях промисловості, що призвело до знекровлення економіки України в цілому.

Відсутність досвіду ведення самостійної фінансово-кредитної політики, брак сучасного досвіду міжнародних економічних відносин з одночасним переходом на ринкові засади господарювання та обмеженість фінансових ресурсів вимагають проведення власної сконцентрованої інноваційно-інвестиційної політики з боку держави.

За висновками Рахункової Палати України, “діюча система формування, розподілу, використання централізованих капітальних вкладень не створює умов для економічного розвитку України”. Вочевидь, одним з істотних резервів вирішення питань інвестування має стати створення умов для повернення в Україну незаконно вивезених коштів та концентрація зусиль на рішучому обмеженні корупції та “тіньової” економічної діяльності. У посланні Президента України означено: “Стратегічна мета полягає в тому, щоб істотно знизити рівень тінізації економіки шляхом легалізації “тіньових” капіталів, змусити їх працювати на піднесення економіки і примноження національного багатства”. Зрозуміло, це стане можливим, якщо підприємці усіх рівнів матимуть змогу вести самостійну легальну прибуткову діяльність[10, c. 152-154].

Зростання обсягу залучених до банківської системи коштів від населення і суб’єктів господарювання поряд зі зниженням процентних ставок банків за позичками дасть можливість збільшити обсяги кредитних вкладень у розвиток продуктивних сил країни.

Саме через можливість акумулювання коштів для їхнього інвестування в науково-технічну та науково-виробничу сфери можна вирішити нагальні проблеми економіки України, об’єднавши зусилля науково-технічного потенціалу держави та приватного капіталу, насамперед — ресурсів фінансово-промислових груп.

Для цього потрібно вжити необхідних заходів щодо контролю за процесом грошової приватизації та визначення порядку індексації вартості основних фондів. Варто оцінити можливість надання фінансово-промисловим групам статусу дозволеного монополіста за умови і на час виконання ними програм розвитку пріоритетних галузей економіки України. Такі переваги повинні регламентуватись Антимонопольним комітетом України, однак це виводить їхню діяльність з-під дії чинного вітчизняного антимонопольного законодавства.

Також доцільно було б запобігти наданню суб’єктам підприємницької діяльності України, заснованим на загальнодержавній власності, або таким, частка майна яких перебуває у загальнодержавній власності, права бути учасниками фінансово-промислових груп, створених в іноземних державах.

Ефект іноземного інвестування та міжнародна співпраця України з зарубіжними партнерами визначаються конкретними обставинами і, насамперед, правильним вибором стратегії залучення капіталу з-за кордону. Приплив іноземних інвестицій в Україну збільшиться за умов суттєвої активізації вітчизняних інвесторів і підприємців. Це буде свідченням довіри ділових кіл до гарантій щодо сприятливого середовища ведення бізнесу в Україні. В результаті держава може отримати синергетичний ефект підвищення ефективності діяльності підприємств та фірм в економічному просторі України.

Таким чином, передумовою плідної співпраці України з країнами світового співтовариства є набуття Україною потужної економічної бази. З метою підтримки національних товаровиробників необхідне послідовне збільшення реальних обсягів банківських кредитів і зниження процентних ставок за кредитами, а також спрямування запозичених коштів у виробничий сектор, що забезпечило б повернення з прибутками вкладених коштів і зменшило б проблему зовнішнього державного боргу.

Одним із шляхів вирішення цього завдання може стати розробка програм залучення інвестицій на регіональному рівні, що приведе до більш ефективного цільового використання іноземних інвестицій в тих галузях регіону, які найбільш їх потребують. Нагальним є створення правового та фінансового середовища, яке сприяє технологічним інноваціям та їхньому впровадженню, відновлення та активізація діяльності Державного інноваційного фонду України.

Враховуючи, що держава сьогодні не в змозі мобілізувати достатню кількість ресурсів, необхідних для модернізації виробництва, потрібно стимулювати до інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва та фінансово-промислові групи. Суттєвим кроком має стати прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації середніх та великих підприємств, створення сприятливих умов для інвесторів, вдосконалення механізму захисту їхніх прав. Також доцільно застосувати процедуру банкрутства і реструктуризації підприємств, які не виконали своїх зобов’язань перед державою.

Отже, прискорений розвиток економіки України залежить не лише від обсягів інвестиційних ресурсів, а також від їхнього ефективного використання[5, c. 93-95].

3. Глобальні проблеми розвитку світової економіки

Глобальність – не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та не відновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування[10, c. 157-158].

Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв’язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема об’єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об’єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.

Крім того на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з’ясувати сутність та джерела таких проблем.

При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб’єктами її втілення є зацікавленні країни та народи світу[9, c. 151-153].

Доцільним можна вважати і такий поділ глобальних проблем:

— проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни; припинення гонки озброєнь, роззброєння; мирне розв’язання регіональних, міждержавних і міжнаціональних збройних конфліктів; будівництво ненасильницького світу на засадах утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки);

— проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної і пов’язаних із нею культурної відсталості та зубожіння; забезпечення ефективного виробництва і відтворення світового валового продукту; пошук шляхів розв’язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору і Світового океану);

— соціально-екологічні проблеми, зумовлені дальшим забрудненням навколишнього середовища у тому числі земної оболонки атмосфери, необхідністю раціонального використання природного потенціалу планети, запобігання шкідливого впливу на природу воєнної діяльності;

— проблеми Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу (забезпечення соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; боротьба з голодом, епідемічними захворюваннями, культурною відсталістю; духовний розвиток особи; подолання відчуженості людини від природи, суспільства, держави, інших людей і результатів власної життєдіяльності).

В літературі можна зустріти й інші варіанти поділів, скажімо, на три групи компонентів: політичний, економічний і соціально-економічний. Слід зауважити, проте, що кожний поділ дає можливість прослідкувати взаємозв’язки як усередині кожної з груп, так і між ними самими, бо кожна з проблем взаємно переплітається і взаємодіє з іншою. Скажімо, будь-які зусилля, спрямовані на захист довкілля, втрачають сенс, якщо людство буде вкинуте у вогнище термоядерної війни, розв’язання ж екологічної проблеми залежить великою мірою від вирішення проблем бідності й відсталості, адже безупинне винищення багатьох видів тварин та рослин продовжуватиметься доти, доки не зменшиться грандіозна заборгованість країн, що розвиваються.

Сукупність глобальних проблем саме через свою гостроту стала об’єктом запеклих суперечок і дискусій як у наукових, так і в політичних колах. Ніякий суспільний рух, уряди країн не можуть нині мати вагомий авторитет і вплив, якщо вони недооцінюють чи й узагалі ігнорують глобальні проблеми. Варто зауважити, що саме переміщення глобальних проблем в центр політичного життя сприяє розробці конструктивних програм щодо їхнього вирішення на міжнародному рівні[11, c. 69-70].

Висновки

Відкритість економіки передбачає визнання та прийняття стандартів світового ринку та узгодженість діяльності відповідно до його законів. Тобто відкрита економіка характеризується цілісністю, інтеграцією у світове господарство, використанням різноманітних форм міжнародного співробітництва. При цьому підтримується політика вільної торгівлі, звільненої від державної монополії. Серед основних переваг відкритої економіки можна виділити наступні:

— поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва;

— раціональний розподіл ресурсів в залежності від ступеня ефективності;

— розподіл світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;

— зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

Слід пам'ятати, що відкрита економіка не означає стихійну відкритість, що може стати загрозою економічної безпеки країни. Розумна відкритість будується на принципах ефективності, конкурентоздатності, національної безпеки, і вона не може діяти без значного втручання держави при формуванні механізму її здійснення.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

4. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

5. Міжнародні стратегії економічного розвитку: навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, Ю. І. Єханурова, В. В. Ковалевського ; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 351 с.

6. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

7. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

8. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

9. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

10. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

11. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник/ Василь Цимбалістий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — 3-е вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 320 с.