Проблеми світової енергетики

Вступ.

1. Регулювання світової торгівлі енергоресурсами.

2. Огляд світових енергетичних ресурсів.

3. Сучасні тенденції розвитку світового ринку енергоносіїв.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Найчастіше природно-сировинні ресурси ототожнюються з мінеральними ресурсами (такими корисними копалинами як вугілля, нафта, природний газ, металеві руди, неметалічна сировина — фосфати, калійні солі, азбест тощо). Нерідко через особливу значущість палива використовують сполучення «мінеральна сировина і паливо».

Забезпечення економічних систем сучасної цивілізації мінеральною сировиною і паливом — первинними субстанціями матеріального виробництва — є однією з глобальних проблем, рішення якої вимагає комплексного підходу і скоординованих дій усього світового співтовариства.

З тих часів, коли людина добула вогонь, енергоносії відіграють важливу роль у її житті. У цьому розділі розкриваються специфічні особливості роботи на ринку енергоносіїв. Для цього ринку характерні різкі злети цін, зростання нестійкості попиту та пропозиції. Саме він становить для України найбільший інтерес, оскільки в цій галузі виникає найзначніше негативне сальдо торговельного балансу країни.

В історії людства завжди існували корінні проблеми, від рішення яких залежало його існування і перспективи розвитку. У добу науково-технічного прогресу і промислової революції долі: країн і регіонів багато в чому залежать від ступеня забезпеченості їх енергоносіями.

1. Регулювання світової торгівлі енергоресурсами

У світовій економіці контроль за станом і розвитком світової енергетики, а також регулювання світової торгівлі енергоресурсами здійснює Міжнародне енергетичне агентство — МЕА. Воно створено відповідно до Міжнародної енергетичної програми в 1974 році. МЕА є автономним органом у рамках ОЕСР. Члени МЕА — держави-члени ОЕСР, за винятком Ісландії і Мексики. У роботі МЕА бере участь Європейський Союз.

Основна мета МЕА:

• співробітництво з метою розвитку різноманітних джерел енергії (включаючи альтернативні), підвищення ефективності використання енергії;

• надання сприяння координації енергетичної й екологічної політики країн-членів;

• удосконалювання системи, спрямованої на подолання порушень у постачанні енергією;

• забезпечення інформацією про стан світового нафтового ринку;

• здійснення співробітництва з країнами — не членами МЕА і міжнародними організаціями з метою розв'язання глобальних питань розвитку енергетики;

Основними напрямками діяльності МЕА є:

• надання сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва в розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, поновлюваних джерел енергії з урахуванням екологічних факторів;

• здійснення заходів для подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів, скорочення споживання нафти; можливості швидкого переходу з нафти на інші види палива, збільшення місцевого виробництва енергії, підтримання на постійній основі системи розподілу нафти за надзвичайних ситуацій;

• проведення аналізу політики країн-членів у галузі енергетики з метою сприяння ефективному використанню і заощадженню енергоресурсів, аналіз використання джерел, альтернативних нафті;

• проведення досліджень світового ринку нафти, технологій у галузі енергетики.

МЕА є основним міжнародним форумом з питань енергетики для держав-членів. Його Керівна рада складається з високопоставлених посадових осіб, що відповідають за питання енергетики від кожної держави-члена. Секретаріат, очолюваний виконавчим директором, надає підтримку в роботі Керівної ради і має штат експертів з питань енергетики, що представляють країн-членів. Постійні групи і спеціальні комітети займаються питаннями довгострокового співробітництва; енергетики, досліджень і технологій; надзвичайних ситуацій; ринків нафти; зв'язку з державами — не членами.

Ще однією з найбільших організацій, що контролює поведінку нафти на світовому ринку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

ОПЕК була створена відповідно до резолюції конференції представників урядів Ірану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії і Венесуели, що відбулася в Багдаді у вересня 1960 року. Тому число п'ять в ОПЕК символізує п'ятірку країн — засновників цієї міжнародної організації. Пізніше її членство збільшилося до 11 за рахунок Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів, Лівії, Алжиру, Нігерії й Індонезії.

ОПЕК була заснована після того, як «Сім сестер» — картель, що об'єднував компанії British Petroleum, Chevron, Exxon, Gulf, Mobil, Royal Dutch/Shell і Texaco і контролював переробку сирої нафти і продаж нафтопродуктів в усьому світі — в односторонньому порядку знизили закупівельні ціни на нафту, виходячи з якої вони виплачували податки і відсотки за право розробки природних ресурсів нафтовидобувним країнам.

На частку ОПЕК зараз припадає видобуток 29 млн барелів нафти або близько 40 відсотків її світового виробництва. За оцінками Генсекретаря ОПЕК, ця частка до 2010 року зросте до 45 відсотків і досягне понад 50 відсотків до 2020 року.

Основною метою ОПЕК є:

• координація й уніфікація нафтової політики держав-членів;

• визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту інтересів держав-учасниць;

• вишукування способів, що забезпечують стабільність цін на світових нафтових ринках і відсутність їхніх коливань, що можуть мати пагубні наслідки;

• забезпечення стійких доходів країн — виробників нафти, ефективного, рентабельного і регулярного постачання нафтою країн-споживачів, справедливого розподілу доходів від інвестицій у нафтову промисловість;

• охорона навколишнього середовища.

Повноправними членами можуть бути лише члени-засновники і ті країни, чиї заявки на прийняття були схвалені конференцією. Будь-яка інша країна, що в значних розмірах експортує сиру нафту і має інтереси, що у своїй основі подібні до інтересів країн-членів, може стати повноправним членом за умови, що прийняття буде схвалено більшістю у 3/4 голосів, включаючи голоси всіх членів-засновників.

ОПЕК має таку структуру: Конференція, комісії, Рада керуючих, Економічна комісія, секретаріат.

Конференція, що складається з делегації держав-членів (керівник делегації, як правило, є міністром нафти або енергетики), вважається вищим органом ОПЕК. Вона збирається два рази на рік у Відні. Можуть скликатися і надзвичайні сесії. Генеральний секретар є одночасно і секретарем Конференції. На Конференції визначається загальна політична лінія, намічаються заходи щодо її втілення в життя, затверджуються бюджет і зміни в Статуті, приймаються рішення про приймання нових членів, призначаються члени Ради керуючих, а також голова Ради керуючих, генеральний секретар і його заступник. Усі рішення приймаються одноголосно, за винятком приймання нових членів і процедурних питань.

Конференція у своїй роботі спирається на цілий ряд комісії. Рада керуючих, куди входять призначувані державами-членами і затверджувані Конференцією керуючі (дворічний мандат), є виконавчим органом ОПЕК. Кожна держава має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів. Рада керуючих виконує рішення Конференції, розробляє річний бюджет, затверджує доповіді генерального секретаря, підготовляє порядок денний Конференцій.

Економічна комісія, що складається із заступника генерального секретаря, представників держав-членів і координатора, що одночасно є керівником дослідницького департаменту, розробляє і заходи для забезпечення стабільності нафтових ринків на справедливих і розумних умовах, щоб нафта зберегла своє значення як першорядне глобальне енергоджерело, що відповідає меті ОПЕК.

Крім того, вона займається й іншими питаннями нафтової й енергетичної політики. Секретаріат, керований генеральним секретарем, якому допомагає заступник, виконує поточну роботу під керівництвом Ради керуючих. Організація ОПЕК була створена, щоб контролювати експорт нафти, поступово обмежуючи діяльність іноземних концернів. Ще в 1973 році ОПЕК перевела під свій контроль і почала регулювати нафтові потоки у світі, диктувати ціни і використовувати тиск на країни, що не мають достатньої кількості нафтових ресурсів.

2. Огляд світових енергетичних ресурсів

Природно-ресурсний потенціал світового господарства різноманітний. Природні ресурси є важливою, але не обов'язковою умовою розвитку економіки. Досягнення науково-технічного прогресу призводять до того, що вплив природно-ресурсного фактора на економіку розвинутих країн помітно слабшає. Останніми десятиліттями швидко розвивалися країни, де відсутні необхідні корисні копалини (Японія, Південна Корея, Сінгапур). Але за інших рівних умов наявність багатих і різноманітних природних ресурсів дає країнам — їх власникам — додаткові переваги.

Найчастіше природно-сировинні ресурси ототожнюються з мінеральними ресурсами. Нерідко через особливу значущість па-лива використовують сполучення «мінеральна сировина і паливо».

Світові прогнозні геологічні запаси мінерального палива пе-ревищують 12,5 трлн т у. п. За сучасного рівня видобутку цих ре-сурсів повинно вистачити на 1000 років. Ці запаси складаються з вугілля (до 60 %), нафти і газу (близько 27 %), а також сланців і торфу.

Розвідані запаси нафти на початку XXI ст. оцінювалися у 270—300 млрд т (прогнозні оцінки — 840 млрд т). Крім того, імовірні запаси нафти з нетрадиційних джерел — горючих сланців і бітумінозних пісків — становлять до 750 млрд т.

Розвідані запаси нафти з традиційних джерел у світі розподіляються в такий спосіб: на Ближньому і Середньому Сході (у Саудівській Аравії, Кувейті, Ірану, Іраку) — 70 %, в Африці (у Нігерії, Алжирі, Лівії) — 9—11 %, у Північній Америці — 8—10 %, у Центральній і Південній Америці — 5 %, у Західній Європі — 5 % (мал. 1).

Велика частина світових запасів нафти зосереджена в країнах ОПЕК. У даний час трохи менше половини традиційних запасів нафти припадає, на прибережні шельфи.

До другої світової війни основним енергоносієм було вугілля.

Після другої світової війни були відкриті найбільші родовища в арабських країнах, в Іраку, Ірані, а також у країнах Північної Африки, у Нігерії, на шельфах Південно-Східної Азії, у Мексиці,' на Алясці, у Північному морі (Великобританія і Норвегія). Завдяки цьому нафта в 1970-х роках стала домінуючим енергоносієм.

Обсяги нафти найчастіше виміряються в барелях (1 барель — 0,136 тонни). Видобуток нафти щорічно значно зростає (лише за 1990—2000 pp. він збільшився в 1,2 разу).

Забезпеченість світової економіки розвіданими запасами нафти за сучасного рівня видобутку (близько 4 млрд т на рік) становить 45 років. При цьому країни — члени ОПЕК можуть зберігати нинішній обсяг нафтовидобутку протягом 85 років, у тому числі Саудівська Аравія — приблизно 90 років, Кувейт і ОАЕ — близько 140 років.

Водночас у США цей показник не перевищує 10—12 років. У Росії забезпеченість розвіданими запасами нафти — 23 роки.

Життя неодноразово спростовувало припущення про швидке вичерпання запасів нафти у світі. У другій половину XX ст. були відкриті гігантські родовища її в країнах Перської затоки, Північної Африки, Західного Сибіру, на Алясці, у Північному і Каспійськім морях, Північному Льодовитому океані.

Варто також враховувати, що при нині існуючій техніці видобутку на поверхню видобувається у середньому лише 30—35 % нафти, що залягає в надрах.

З другої половини XX ст. дуже широке застосування як сировина для ряду галузей промисловості має природний газ. Найбільшим споживачем газу є хімічна промисловість

Розвідані запаси природного газу протягом останніх 20 років зросли в 1,5 разу й оцінюються в 144 трлн м . Приріст пояснюється як відкриттям низки нових родовищ (зокрема у Росії — у Західному і Східному Сибіру, на шельфі Баренцева моря), так і переведенням частини геологічних запасів у категорію розвіданих. Найбільш розвідані запаси природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), Західної Азії (32 %), Північній Африці (6,9 %), Латинській Америці (5,1 %), Північній Америці (4,9 %), Західній Європі (3,8 %). Останнім часом виявлені значні запаси його в Центральній Азії. На початку століття запаси природного газу становили, млрд м3: Росія — 47 600, Іран — 21 200, СІЛА — 4654, Алжир — 3424, Туркменія — 2650, Норвегія — 3800, Казахстан — 1670, Нідерланди — 1668, Лівія — 1212, Великобританія — 574 (мал. 2).

Забезпеченість природним газом за сучасного рівня його видобутку (2,4 трлн м на рік) становить 71 рік.

Споживання природного газу є перспективним напрямком, оскільки при його згорянні не спостерігаються негативні наслідки, а також є гарна ресурсна база.

Серед паливно-енергетичних ресурсів найбільші у світі за паси вугілля. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65—90 %. Історично воно відігравало значну роль у світовому промисловому роз витку. Розвідані запаси кам'яного і бурого вугілля становлять по над 5 трлн т, а достовірні — близько 1,8 трлн т. Його геологічні за паси, за окремими оцінками, досягають 15 трлн т.

У цілому світові ресурси вугілля значні, і забезпеченість ними значно більша, ніж іншими видами палива. Якщо зіставити цифру світових запасів зі світовим видобутком вугілля, то виявиться, що його вистачить більше ніж на 1000 років — розвіданих і на 3300 — геологічних.

За загальними запасами лідирує Північна Америка (24 % світових запасів), за кам'яним вугіллям — Азія (25 %), за бурим — Північна Америка (27 %) (табл. 1).

Буре вугілля в найбільшій кількості знаходиться в США (21 % світових запасів), Росії (17 %) та Індії (13 %). На кам'яне вугілля багаті також США (26 % світових запасів), Китай (10 %) та Австралія (9 %) (табл. 2).

Вугілля може добуватися підводним способом, нині він використовується в Китаї, Канаді, Японії, Великобританії та інших державах.

На сучасну кон'юнктуру світового вугілля істотно впливають його світові запаси.

Світові достовірні та ймовірні запаси кам'яного вугілля до глибини 1200 м оцінюються приблизно в 6,7 трлн т. Вугілля оцінюється за кількома параметрами.

За глибиною залягання — вугілля добувають відкритим або закритим (шахтним) способами: від цього залежить собівартість. у США відкритим способом добувають 60 % вугілля; загальні витрати на 25—30 % нижче, ніж за підземного видобутку. У Росії відкритим способом добувають понад 40 % вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни таїн.), в Україні — Дніпровський буровугільний басейн, у Казахстані — Екібастузький. Кам'яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток постійно зростає.

За марочним складом і якістю — щодо цього вугілля поділяється на кам'яний, бурий, коксівний, енергетичний. У Росії й Україні на частку кам'яного вугілля припадає /3 запасів. У США й Німеччині переважає буре вугілля, у Китаї та Індії — кам'яне.

Хоча загальні запаси кам'яного вугілля великі і воно є в багатьох країнах, на деякі марки високоякісного — зокрема коксівного — вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам'яного вугілля, але відчувають дефіцит коксівних.

Кам'яновугільна промисловість Великобританії задовольняє коксівним вугіллям лише потреби власної промисловості. Канадська чорна металургія працює на коксі, що надходить із США. А канадське коксівне вугілля експортується (переважно — в Японію).

Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов'язано з наявністю в Австралії і Канаді значних родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а в ПАР — розташованого близько до поверхні високоякісного енергетичного вугілля, що сполучається з низькою вартістю робочої сили. З держав Східної Європи постачальниками кам'яного вугілля є Росія, Україна, Польща.

Найбільшими у світі імпортерами кам'яного вугілля і коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля спрямовуються до Японії і Західної Європи.

За даними Всесвітньої економічної конференції, достовірні та ймовірні поклади бурого вугілля на земній кулі оцінюються в 512 млрд т. Найбільші поклади бурого вугілля в США, Китаї, Німеччині і Росії. Буре вугілля широко використовується як сировина в хімічній промисловості і в енергетиці. Наприклад, у Німеччині в електроенергетиці використовується близько 85 % видобутого бурого вугілля. На експорт він потрапляє винятково у вигляді брикетів.

У Росії переважає видобуток кам'яного вугілля. Близько 10 % складає коксівне вугілля. 90 % геологічних запасів! російського вугілля припадає на східні райони, де розташовуються найбільші у світі за своїми запасами басейни, такі як Тунгуський, Ленський, Кузнецький. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Західної Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим — зростає. Відкритий вуглевидобуток протягом останніх 30 років збільшився більше ніж у два рази і складає нині близько 50 %, включаючи США і Німеччину — 60 %. За видобутком кам'яного вугілля лідирують Китай, США, Індія, ПАР і Австралія, а за видобутком бурого — США, Німеччина, Росія.

3. Сучасні тенденції розвитку світового ринку енергоносіїв

На початку XXI ст. середньорічний обсяг видобутку нафти становив 3,8—4 млрд т, у тому числі по країнах, млн т: Саудівська Аравія — 410, США — 325, Росія — 290, Іран — 185, Норвегія -155, Китай — 155, Венесуела — 150, Мексика — 145.

На країни-члени ОПЕК припадає 43 % усього світового видобутку.

На експорт спрямовується близько половини всієї нафти, що добувається у світі. Частка країн — членів ОПЕК у світовому експорті нафти складає близько 65 %.

ОПЕК була створена з метою підвищення прибутку від збуту нафти. У перші 10 років свого існування ОПЕК мало впливала, на світові ціни нафти. Але в 1970—1980 pp. зусиллями ОПЕК та одного з найбільших експортерів нафти — СРСР — ціни на нафту були збільшені в 15—17 разів і досягали 350 дол./т. Ці ціни в 10— 20 разів перевищували собівартість її видобутку на Близькому Сході. Як і передбачалося, такі ціни утримувалися недовго і почали знижуватися.

Такі потрясіння у світовому бізнесі не могли закінчитися без катастрофічних наслідків. Адже завдяки «Великому стрибкові» цін на нафту вартість нафтопродуктів, що споживали країни «великої сімки», збільшилася приблизно на 1 трлн дол. Наслідком була енергетична криза в розвинутих країнах і перша в історії помітна девальвація долара США.

Для ліквідації енергетичної кризи розвинуті країни виділили значні кошти на заходи для економії енергоресурсів і розвиток альтернативних джерел енергії. Завдяки цьому мазут був витиснений вугіллям і газом. У Франції в цей час основним джерелом електроенергії стала атомна енергетика. У результаті цього ціни на мазут знизилися, що зробило його виробництво нерентабельним. Останнє стимулювало переробку мазуту на бензин і дизельне паливо (поглиблення конверсії нафти). Значно зменшилося середнє споживання бензину в автомобілях, крім того, значного поширення в автомобілях набули дизельні двигуни.

Високі ціни на нафту стимулювали розвідку і видобуток нафти на шельфі Північного моря, унаслідок чого Англія з чистого імпортера нафти перетворилася в невеликого експортера, а Норвегія стала експортувати близько 120 млн т/рік.

Усі ці події призвели до значного падіння і стабілізації цін на нафту. Найбільш катастрофічними наслідки падіння цін на нафту були для СРСР, у якого в цей час почалося зниження видобутку нафти, внаслідок чого кількість «нафтодоларів» зменшилася в 10 разів.

Ще одна проблема — транспортування вугілля від місця видобутку до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів — унеможливлює різке збільшення постачань вугілля на світовий ринок.

Також гальмує розвиток ринку недолік водних ресурсів, неї обхідних для гідровидобутку вугілля, і зростаючий дефіцит робочої сили. Тому абсолютна орієнтація на повсюдне використання вугілля залишається малоймовірною — воно тепер може бути доповненням до інших варіантів розвитку енергетики.

Найбільше зростає потреба в енергоносіях у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії, де очікуються найвищі темпи економічного росту. За оцінками Організації Економічного Співробітництва і Розвитку світовий видобуток вугілля буде зростати до 2010 р., у середньому на 3,5 % на рік. У 2003 р. обсяг світового видобутку вугілля досяг майже 4,2 млрд т, у 2010 p. передбачається 5,3 млрд т. В Європі видобуток вугілля падає в середньому на 3 % на рік через збільшення собівартості видобутку; У країнах Європи, а також у багатьох вугільних басейнах України верхні шари покладів уже розроблені, а витягати вугілля з глибини понад 1000 м нерентабельно за нинішньої техніки і технології. Вигідною залишається лише розробка вугільних родовищ відкритим способом (у Західному басейні США, Східному Сибіру, ПАР, Австралії).

У структурі світового енергоспоживання у 2002 р. на вугілля! приходилося 27 % первинних енергоносіїв, тоді як на нафту -4 40 %, природний газ — 23 %, ядерне паливо — 7,5 %, гідроенергію — 2,5 %. Провідним світовим споживачем первинної енергії у] 2002 р. залишалися СІЛА, де використовується майже четверта частина всіх первинних енергоносіїв, що споживаються у світі.

Структура сировинного балансу електроенергетики, за даними Міністерства енергетики США, у 2002 р. була така щ відсотках): вугілля — 52 % (прогноз на 2020 р. — 49 %), природний газ — 13 % (33), ядерне паливо — 20 % (8), відновлені джерела] енергії — 13 % (9), рідке паливо — 2 %.

Американські фахівці Міністерства енергетики передбачають, що до 2015 р. світові потреби в ПЕР зростуть на 54 % порівняно з рівнем 1995 р. Майже половина приросту споживання ПЕР (45 %) буде визначатися зростанням енергетичних потреб «азіатських драконів». Таке зростання обумовлюється тим, що розвиток промислового сектора є основною ланкою їх швидкого економічного зростання (зокрема, Китаю, Індії). Споживання енергії в цих країнах до 2005 р. буде на 9 % більше, ніж у США, а до 2015 р. — на 44 %. Згідно з прогнозом, для країн Східної Європи і колишнього СРСР у два наступних десятиліття передбачається зростання щорічного споживання ПЕР на 1,8 %, що знач-но поступається азіатським країнам. Потреби в природному газі будуть зростати найбільш динамічно (щорічно понад 3 %). До 2015 р. споживання газу досягне майже 50 трлн щ (на 8,5 % більше, ніж у 1995 р.) і випереджатиме споживання вугілля в промисловості і виробництві електроенергії. Найбільше зростання споживання газу передбачається в країнах, що розвиваються (в азіатських країнах передбачається зростання споживання газу щорічно на 8, %).

Вугілля, що за рівнем запасів випереджає у світі всі інші види викопного палива, збереже своє значення первинного енергоносія поруч з нафтою і природним газом. Найбільшими запасами вугілля всіх типів володіють США, Китай, Австралія, Німеччина, Росія, Канада, Великобританія і ПАР.

На початку XXI ст. частка вугілля в паливно-енергетичному балансі багатьох держав перевищила 50 %, у ПАР вона склала 77 %, Китаї — 76 %, Польщі — 73 %, Індії — 57 %, Чехії — 56 %, Казахстані — 56 %. У США частка вугілля в загальному споживанні ПЕР складає 24 %, в Австралії — 44%, у Росії — 20 %.

Спостерігається поступове зростання споживання вугілля в Албанії, Данії, Фінляндії, Ізраїлі — державах, де запаси вугілля вкрай малі.

Споживання електроенергії у 2015 р. у світі зросте до 20 трлн квт/рік, що на 75 % більше, ніж у 1995 р. (11,4 трлн квт/рік). Необхідно буде побудувати 5000 нових 300-мегаватних електростанцій. Те, яким чином електроенергія генеруватиметься і транспортуватиметься, вплине на здатність країн задовольняти свої енергетичні потреби і вирішувати екологічні проблеми. Розробки Світової ради з енергетики показали, що до 2020 р. можна чекати подвоєння попиту на електроенергію порівняно з 1990 р.

Висновки

Енергетична політика завжди була і буде найважливішою сферою діяльності кожного уряду. Від стану справ у паливно-енергетичному комплексі і ступеня надійності забезпечення країни енергетичними ресурсами залежать не тільки хід економічного розвитку і благополуччя країни, а й місце і роль держави у світовому співтоваристві. Символом безпеки розвитку держави і навіть його суверенітету стала відповідним чином розроблена національна енергетична програма кожної країни і механізм її реалізації.

Особливу увагу більшість країн стали приділяти енергозбереженню. Саме рішення цієї проблеми зажадало від кожної країни відповідного технічного переоснащення виробництва, його структурної перебудови, а також удосконалювання господарського механізму й організаційних структур керування.

На світовому ринку палива провідну роль відіграють нафта, нафтопродукти, природний газ і кам'яне вугілля. Основне місце у світовому виробництві і споживанні первинних енергоресурсів (ПЕР) посідає нафта (близько 40 %), на газ припадає близько 23 %, на вугілля — близько 31 %, на АЕС — близько 2 %, на ГЕС та інші види енергоресурсів — близько 3 %.

Світове споживання ПЕР у 2006 р. порівняно з 2005 р. зросло на 172 млн. т у. п. (на 1,5 %) і становило 11 789 млн т у. п. У 2004 році приріст споживання становив 296 млн т у. п. (на 2,5 %).

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.