Проблеми теорії та практики внутрішньогосподарського контролю та їх висвітлення в літературних джерелах за останні 2-3 роки

Вступ.

1. Теоретичні основи внутрішньогосподарського контролю.

2. Методологічні засади внутрішньогосподарського контролю.

3. Ефективність внутрішньогосподарського контролю та підходи щодо її визначення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток ринкових відносин в Україні передбачає підвищення ефективності господарювання. Зміна соціально-економічних умов в аграрному секторі економіки призводить до виникнення нових інформаційних потреб з боку власників і менеджерів сільськогосподарських підприємств, що вимагає оптимізації управління ними. Необхідність приведення у відповідність механізму управління підприємством до вимог сучасної економіки доводить об'єктивно існуючу потребу в удосконаленні функції внутрішньогосподарського контролю.

Реалізація цього завдання передбачає повноцінне використання контрольних функцій у підприємстві, організацію раціональної взаємодії між суб'єктами контролю, розподіл обов'язків і відповідальності як за систему обліку та звітності зокрема, так і за результати господарської діяльності підприємства в цілому. Контроль має виступати зв'язуючою ланкою між власниками підприємства та суб'єктами управління ним.

Значний внесок у розвиток теоретичних і практичних аспектів функціонування й удосконалення внутрішньогосподарського контролю зробили українські вчені: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, П.І. Гайдуцький, С.Ф. Голов, Я.А. Гончарук, З.В. Гуцайлюк, В.А. Дерій, Н.І. Дорош, І.П. Кузик, В.Ф. Максімова, В.М. Мурашко, Л.В. Нападовська, В.С. Рудницький, П.Т. Саблук, В.В. Сопко, Л.В. Сухарева, Н.М. Ткаченко, Б.Ф. Усач, М.Г. Чумаченко, Л.С. Шатковська, В.О. Шевчук та ін.

Дослідження окремих питань внутрішньогосподарського контролю здійснили зарубіжні науковці: В.Д. Андрєєв, Э.А. Аренс, І.А. Бєлобжецький, В.В. Бурцев, Дж.К. Лоббек, Т.Д. Попова, М.І. Протасов, Дж.К. Робертсон, В.П. Суйц, Дж. Фостер, Ч.Т. Хорнгрен, Л.А. Шмельцер, С.О. Шохін та ін.

У той же час окремі аспекти організації та методики внутрішньогосподарського контролю залишаються недостатньо розкритими. Зокрема, потребують подальшого наукового вивчення питання організаційної структури служби внутрішньогосподарського контролю, удосконалення документальних і фактичних прийомів здійснення контролю, способів автоматизації контрольних процедур.

1. Теоретичні основи внутрішньогосподарського контролю

Внутрішній аудит має досить обмежене коло суб'єктів його здійснення, які формують спеціальний контролюючий орган. Суб'єктами ж внутрішньогосподарського контролю можуть бути і спеціальні органи (спостережна рада, ревізійна комісія), і фінансово-економічна служба (бухгалтерія), і керівники середніх та нижчих ланок управління, і відповідні посадові особи та ін. Основна відмінність полягає в тому, що одним із завдань внутрішнього аудиту є оцінка надійності функціонування й ефективності системи внутрішньогосподарського контролю. Тобто останній виступає безпосереднім об'єктом внутрішнього аудиту, що зафіксовано і в Міжнародних стандартах аудиту.

У відповідності з розвитком наукових, економічних, політичних та інших (як об'єктивних, так і суб'єктивних) чинників змінюються мета, завдання, принципи та функції внутрішньогосподарського контролю. Тому важливим є усвідомлення існування тих чи інших характеристик контролю на різних етапах розвитку, у різних господарських структурах, за різних суб'єктів управління. У цьому зв'язку, метою внутрішньогосподарського контролю є інформаційне забезпечення та перевірка управлінських рішень щодо наявності чи попередження помилок, відхилень і усунення їх причин. Завдання запропоновано класифікувати за такими групами: забезпечення процесу прийняття управлінських рішень; забезпечення збереження активів, ресурсів і документації; ефективне використання ресурсів; дотримання встановлених принципів ведення обліку.

Відповідно до визначених мети та завдань запропоновано перелік принципів внутрішньогосподарського контролю та їх відповідна класифікація з виділенням наступних груп: загальнонаукові, професійні й організаційні. Загальнонаукові принципи передбачають застосування загальних наукових концепцій в процесі здійснення внутрішньогосподарського контролю. До них відносяться принципи системності, порівнянності, доцільності, достовірності, безперервного розвитку, ефективності, синергізму. До професійних принципіввідносяться якісні характеристики, якими повинні володіти суб'єкти здійснення внутрішньогосподарського контролю: об'єктивність, незалежність, компетентність, відповідальність [6, c. 29-30].

Основні вимоги щодо організації ефективної системи внутрішньогосподарського контролю утворюють групу організаційних принципів, до складу якої входять принципи повноти, постійності, превентивності, оперативності та своєчасності, дієвості, плановості, розподілу обов'язків, демократичності.

З огляду на виділені завдання та принципи внутрішньогосподарського контролю можуть бути виокремлені такі основні його функції: інформаційна, захисна, діагностична, інвестиційна, прогностична та виховна.

Критичний аналіз результатів досліджень ряду українських і зарубіжних науковців щодо визначення елементів системи контролю дозволив зробити висновок, що для вітчизняних підприємств характерною є структура системи внутрішньогосподарського контролю, яка включає дві складові: контролюючу та підконтрольну. До першої входять суб'єкти контролю та контрольні дії, до другої – об'єкти контролю. У свою чергу контрольні дії у більшості випадків визначаються методами, які використовують суб'єкти контролю. А зважаючи на те, що процедура контролю полягає у співставленні фактичних і бажаних показників, виникає необхідність у забезпеченні процесу контролю відповідними інформаційними даними. Крім того, вихідним елементом системи внутрішньогосподарського контролю є також інформаційні дані, отримані в процесі здійснення контролю. У зв'язку з цим, основними елементами системи внутрішньогосподарського контролю визначено об'єкти, суб'єкти, методи та інформаційне середовище[10, c. 48].

2. Методологічні засади внутрішньогосподарського контролю

Зміст методології в проведенні контролю. Розкриття властивостей контролю відповідає вивченню наукових сторін даного елемента управління. Слід погодитись з думкою, що найважливішим напрямом удосконалення механізму господарського контролю є його якісне перетворення з емпіричної діяльності, заснованої на досвіді та інтуїції керівника і фахівців на наукову систему.

Наявність і застосування методології є ознакою науки, відсутність методології свідчить про відсутність наукового знання у даній галузі діяльності, перетворює її на емпірику.

З теоретичних позицій, методологія — це світогляд. Методологія (грец. methodos — шлях дослідження або пізнання, logos — поняття, навчання) — вчення про систему принципів, етапів і способів організації та здійснення теоретичної та практичної діяльності. В системі галузей знань методологія — вчення про методи наукового дослідження, структуру, логічну організацію і способи виконання, їх наукове узагальнення, наприклад «методологія планування», «методологія обліку», «методологія контролю». У тріаді контролю «суб'єкт — об'єкт — контрольні дії» методологія виконує роль зв'язку між суб'єктом та об'єктом, забезпечує досягнення мети підприємства. Можна погодитись, що методологічне забезпечення є одним з елементів системи контролю.

З позицій філософії науки, методологія може розглядатися з двох сторін: по-перше, як сукупність підходів, способів, методів, прийомів і процедур, які застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети; по-друге, як галузь теоретичних знань і уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Таким чином, методологія передбачає наявність мети, застосування певних прийомів і способів досягнення цієї мети, а також сукупність принципів, підходів до організації і побудови теоретичної та практичної діяльності. З цього випливає, що практичним змістом методології є дві складові: 1) набір методів, прийомів; 2) система управління такими методами. Обидві складові повинні в дії доповнювати одна одну [5, c. 84-85].

Науковий підхід до проблеми передбачає переробку за допомогою понятійного та методичного апарату фактів, концепцій, гіпотез тощо, а також узагальнення їх у вигляді методології. Методологія при цьому виступає в ролі філософії науки. Контроль як філософська категорія завжди конкретний, пов'язаний із реальними елементами буття та дозволяє завдяки застосуванню загальних і специфічних прийомів встановити реальний стан справ на об'єкті управління, визначити винних осіб, розрахувати розмір збитків тощо. Теоретичне пізнання йде від абстрактного (ідеї, гіпотези, наміру, міркування, передбачення) до конкретного (оцінки стану ведення обліку та достовірності звітності, дотримання порядку збереження активів, дотримання вимог законодавства), тобто пізнання відображає єдність, цілісність об'єкта з урахуванням зв'язків і відносин.

Гносеологічні засади методології внутрішнього контролю. Загальновідомо, що контролюючи хід процесів, розуміючи зміст зв'язків між складовими системи, яка контролюється, можна прогнозувати настання подій згідно з логікою їх розвитку.

При розробці методологічних підходів до внутрішнього контролю підприємств доречно використовувати гносеологічний підхід, тобто застосовувати підхід з точки зору теорії пізнання, йдучи від наукових знань про конкретний предмет до принципів філософського значення. Використання філософських аспектів пізнання є доречним при вивченні державного фінансового контролю. Філософський підхід до управління складається з 4 основних аспектів (елементів), послідовне дотримання яких дає можливість отримати обґрунтований результат. До цих аспектів відносяться онтологія, аксіологія, гносеологія та праксеологія.

Онтологічний (від грецької ontos — сутність, філософське вчення про буття) аспект внутрішнього контролю — це виокремлення буття суб'єктів та буття об'єктів, формування певної системи контролю, встановлення зв'язків між складовими цієї системи. Онтологічний аспект контролю ґрунтується на категоріях буття (субстанція, причини, дія, явище тощо). Він розкриває взаємозв'язки та відносини буття.

Аксіологічний (від грецької axiology — філософське вчення про цінності, їх походження, сутність, функції) аспект внутрішнього контролю — це формування ціннісних якостей об'єкта, які задовольняють інтереси суб'єкта; передбачається безумовний пріоритет інтересів суб'єкта контролю. Аксіологічний аспект контролю ґрунтується на вченні про цінності, їх походження, сутність, види, функції тощо. При застосуванні такого елементу формуються ціннісні якості об'єкта, які задовольняють висловлені потреби, інтереси та побажання суб'єкта. На рівні підприємства виникають, зокрема, аксіологія розвитку підприємства, яка передбачає формування та відстоювання його ціннісних характеристик, та аксіологія праці, тобто формування ціннісної орієнтації різних категорій працівників.

Гносеологічний (від грецької gnoseology — теорія пізнання, розділ філософії, який вивчає джерела, форми і методи наукового пізнання) аспект внутрішнього контролю полягає у тому, що контроль є інструментом дослідження економічної реальності, яка пізнається у процесі порівнянь даних. Контрольні дії здійснюються працівниками даного підприємства. Гносеологічний аспект контролю випливає з теорії пізнання, тобто вчення про джерела пізнання та форми, в яких процес пізнання відбувається, здатність людини пізнати дійсність, пізнати істину. Інструменти процесу контролю дають можливість досліджувати економічну реальність. При застосуванні гносеологічного підходу важливо з'ясувати, які суттєві проблеми покладено в основу формування наукового знання про контроль, який суспільство здійснює у сфері економіки. На практиці такий підхід потребує численних адаптацій і трансформацій понять [7, c. 245-246].

Праксеологічний (від грецької praktikos — діяльний, активний, галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розглядання різних дій з точки зору визначення їхньої ефективності) аспект внутрішнього контролю — аналіз здійснених рішень з точки зору задоволення інтересів суб'єкта. Праксеологічний аспект контролю ґрунтується на філософському вченні про вибір з множини рішень. В економіці праксеологія передбачає аналіз змісту, умов і наслідків економічних рішень.

Всі вказані вище елементи управління тісно пов'язані між собою та створюють філософські засади теорії управління, цим засадам підпорядковується й господарський контроль. Онтологічний елемент контролю передбачає виокремлення двох сутностей: суб'єкта та об'єкта контролю. Моментом, який активізує діяльність суб'єкта контролю, є потреби суб'єкта, його інтереси, цілі, тобто застосовується аксіологічний аспект, мотиваційне ядро теорії управління. Для досягнення встановлених цілей і завдань підприємства необхідно вивчити характеристики та можливості об'єкта. Йдеться про гносеологічний аспект, пізнання сутності. Після цього здійснюється вибір тих цілей, які найбільш ефективні з точки зору досягнення інтересів суспільства, підприємства, працівника, тобто відбувається праксеологічний аспект.

Внутрішній контроль через застосування відповідних методів до конкретного об'єкта дозволяє встановлювати ступінь задоволення побажань (вимог, інтересів) суб'єкта контролю шляхом порівняння фактичної інформації із стандартами, нормами, враховуючи пріоритет ціннісних побажань суб'єкта, підпорядковуючи інтереси працівників інтересам підприємства та суспільства, тобто підтримуючи певну мотивацію, дозволяючи суб'єкту контролю оцінювати відхилення в діяльності об'єкта щодо побажань суб'єкта, і таким чином здійснювати вплив на об'єкт контролю.

Дві складові методології контролю. Виходячи зі складності та багатогранності методології, враховуючи її загальнонаукове значення, доречно розглядати положення з методології внутрішнього контролю з урахуванням двох складових: сукупності методів і прийомів та системи управління такими методами. Зазначимо, що належне виконання контрольних заходів буде можливим при застосуванні цих двох складових.

До першої складової методології, яка має більш практичне спрямування, відносяться, наприклад, класифікація витрат, вибір об'єктів контролю, розподіл контрольних функцій, контрольні заходи, вибір контрольної політики, одиниць виміру, розробка методик внутрішнього контролю, застосування фінансових та нефінансових показників, методи контролю, класифікатор порушень тощо. Методологія внутрішньогосподарського контролю охоплює як загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, дедукцію, індукцію, моделювання тощо), такі спеціальні методи контролю (інвентаризацію, ревізію, контрольні заміри, перевірки, тестування, службові розслідування тощо).

До другої складової методології, яка має теоретичний зміст, відносяться заходи, які можуть посилити функції контролю, визначення суб'єктів та об'єктів контролю, намірів суб'єкта, аналіз змісту, умов та наслідків управлінських рішень, вибір ключових моментів (контрольних точок), формування бази даних контролю, узгодження цілей контролю з цілями підприємства, нагляд за виконанням контрольних процедур, урахування ризику, механізм верифікації. При цьому можуть створюватися моделі методології. Організація, структура, методика контролю повинна відповідати цілям підприємства. При розгляді внутрішньогосподарського контролю обов'язкове врахування організаційної структури та рівнів управління підприємств [1, c. 37-38].

Виходячи із вищенаведеного, під методологією внутрішнього контролю слід розуміти:

1. Систему методів і формі прийомів, способів наукового пізнання господарських явищ для досягнення заздалегідь встановленої мети.

2. Вчення про систему теоретичних узагальнень, принципи і способи організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

Тому не можна погодитись із думкою, що методологія включає метод та методику. Також не можна погодитись із тим, що вимога до придатності методології внутрішнього контролю вважається складовою основних вимог до організації системи внутрішнього контролю. Скоріше навпаки, методологія вже відома, задана, а на її базі формується організація контролю.

3. Ефективність внутрішньогосподарського контролю та підходи щодо її визначення

Найважливішим індикатором, що свідчить про удосконалення системи внутрішньогосподарського контролю, є рівень її ефективності. У дисертації удосконалена методика визначення ефективності внутрішньогосподарського контролю шляхом виділення трьох аспектів: економічного, соціального й екологічного (рис. 2)

Впровадження стандартів внутрішньогосподарського контролю дозволить вирішити наступні завдання:

— приведення у відповідність норм діючих законодавчих актів щодо внутрішньогосподарського контролю та реалізація функції саморегулювання контрольної діяльності;

— забезпечення єдиної методологічної основи контрольної діяльності господарюючих суб'єктів;

— сприяння в організації чітко структурованої та ефективно діючої системи внутрішньогосподарського контролю підприємства;

— врахування досягнень останніх теоретичних розробок із даних питань і передового досвіду функціонування системи внутрішньогосподарського контролю;

— визначення додаткових умов для урегулювання існуючих і потенційних конфліктів між працівниками на підприємстві [8, c. 142-143].

Однак, стандартизація внутрішньогосподарського контролю не здатна повною мірою вирішити проблему регламентації цієї ділянки на кожному підприємстві, оскільки суб'єкти господарювання відрізняються один від одного за багатьма ознаками. Тому на кожному підприємстві необхідно розробити власну систему внутрішніх організаційних регламентів, які повинні базуватися на положеннях стандартів внутрішньогосподарського контролю.

Оцінюючи економічну ефективність, запропоновано розраховувати як прямі, так і непрямі показники. Перші характеризують співвідношення результатів контрольної діяльності з витратами на її здійснення (рівень ефективності внутрішньогосподарського контролю), а також з альтернативними доходами, які можна було б отримати у результаті інвестування даних коштів у інші проекти (коефіцієнт альтернативної ефективності). Непрямі показники відображають ефективність діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому.

При розрахунку ефективності внутрішньогосподарського контролю існує ймовірність суб'єктивності оцінювання результатів контрольної діяльності, що зумовлено неможливістю оцінити всі результати контролю в кількісному вимірнику. Саме тому слід виходити не лише з кількісних оцінок, але враховувати і якісні показники ефективності [4, c. 120].

Висновки

Методологія контролю ґрунтується на загальних філософських засадах. Застосування онтологічного, аксіологічного, гносеологічного та праксеологічного аспектів контролю доцільне, оскільки сприяє досягненню мети контролю.

Методологія контролю передбачає наявність мети, застосування певних прийомів і способів для досягнення цієї мети, а також сукупність принципів, підходів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності. Методологія контролю не зводиться до сукупності методів, методик. Вона має більш складну структуру.

Існуючі класифікації завдань і принципів внутрішньогосподарського контролю не враховують ринкових вимог щодо його економічності та ряду практичних аспектів здійснення внутрішньої контрольної діяльності. Зважаючи на це, завдання запропоновано класифікувати за групами: забезпечення процесу прийняття управлінських рішень; забезпечення збереження активів, ресурсів і документації; ефективне використання ресурсів; дотримання встановлених принципів ведення обліку. Принципи внутрішньогосподарського контролю слід поділяти на загальнонаукові, професійні та організаційні. Удосконалення теоретичної бази здійснення внутрішньогосподарського контролю дозволяє привести її у відповідність до особливостей сучасного етапу розвитку аграрного сектора економіки.

Відповідність внутрішньогосподарського контролю основним системним властивостям і наявність типової структури (вхід, процесор, вихід) доводять, що він є самостійною системою. Елементами системи внутрішньогосподарського контролю визначено об'єкти, суб'єкти, методи (процесор системи) та інформаційне середовище (вхід і вихід системи). Системний підхід забезпечує раціональну побудову сукупності складових внутрішньої контрольної діяльності.

Під методикою фінансового контролю розуміють сукупність методів (прийомів) контролю, яка передбачає послідовне використання методів і прийомів, чіткий опис способу виконання контрольних процедур, який дає змогу всебічно, повно і об'єктивно дослідити господарські і фінансові операції підконтрольного об'єкта з метою виявлення, усунення і попередження порушень використання фінансових ресурсів. На підставі застосування обраних методик із використанням методів проведеного контролю готується заключний документ — акт, висновок, обґрунтування тощо та приймаються відповідні рішення.

Під методом економічного контролю розуміють сукупність специфічних прийомів, які використовуються при додержанні відповідних принципів для вивчення законності, доцільності, достовірності фінансово-господарських операцій на основі облікової, звітної, нормативної та іншої інформації у поєднанні з дослідженням фактичного стану підконтрольних об'єктів. Методи контролю, як правило, задаються заздалегідь, набір таких методів (способів, прийомів) обирає суб'єкт контролю залежно від об'єкта контролю для досягнення мети контролю.

Список використаної літератури

1. Виговська Я.Г. Господарський контроль в соціально-орієнтованій економіці: проблеми теорії і методології: Монографія. — Житомир: ЖДТУ, 2006. — 288 с

2. Дікань Л.В. Контроль і ревізія: Навч. посібник. — 2-е вид. перероб. і дол. — К.: Знання, 2007. — 327 с

3. Дрозд І.К., Шевчук В.О. Державний фінансовий контроль: Навч. посібник. — К.: Імекс-ЛТД, 2007. — 304 с

4. Костенко О. М. Внутрішньогосподарський контроль у системі управління прибутковістю підприємств/ О. М. Костенко //Економіка АПК. — 2008. — № 12. — С.117-120.

5. Максимова В.Ф. Внутрішній контроль економічної діяльності промислового підприємства — системний підхід до розвитку. — К: АВРІО, 2005. — 264 с.

6. Маренич Т. Організація обліку внутрішньогосподарських відносин в умовах комерціалізації //Бухгалтерський облік і аудит. — 2005. — № 7. — C. 29-34.

7. Пантелеєв В.П. Методологічні засади внутрішньогосподарського контролю //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 4. — C. 243- 249

8. Рибалко Л.В. Стандартизація внутрішньогосподарського контролю / Л.В. Рибалко // Облік і фінанси АПК. – 2007. – № 8-10.– С. 141-145

9. Самойленко А. Суб'єктний склад внутрішньогосподарських відносин: деякі правові аспекти //Юридична Україна. — 2006. — № 4. — C. 65-71.

10. Шевчук В. Методологія та організація внутрішньогосподарського контролю //Економіст. — 2009. — № 2. — C. 48