Проблеми здійснення малої приватизації

Вступ.

1. Правові основи малої приватизації.

2. Основні етапи проведення мало приватизації.

3. Особливості та проблеми здійснення малої приватизації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Закон встановлює три форми власності в Україні: приватну, колективну та державну. Незважаючи на інтенсивний процес розширення приватної та колективної власності, створення нових приватних підприємств та приватизації державних, все ж превалюючою в Україні досі залишається державна форма власності.

Розбудова ринкової економіки в Україні супроводжується роздержавленням великої кількості підприємств, їх приватизацією, під якою розуміють процес перетворення державної власності у приватну або змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної власності і зв'язану з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних осіб), нових форм колективного (але персоніфікованого) володіння. Приватизація майна державних підприємств становить найважливіший елемент побудови багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Отже, предметом нашого дослідження виступає процес малої приватизації в Україні.

В Україні вже майже повністю сформовано приватний сектору через механізми приватизації. Але якщо мала приватизація, не зважаючи на різні перепони, все більш проклала собі шлях і набрала оберти, то цього не можна сказати про велику приватизацію.

З 1992 року після здійснення так званої “малої приватизації”до рук приватних власників перейшло більше 50 тисяч об'єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування. Знайшли своїх покупців більш ніж 1300 об'єктів незавершеного будівництва. В ході масової приватизації майже 11000 великих та середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства.

1. Правові основи малої приватизації

Приватизація державного майна (далі — приватизація) — це відчуження майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

— законності;

— державного регулювання та контролю;

— надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

— надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

— забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

— платності відчуження державного майна;

— пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

— створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

— безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

— додержання антимонопольного законодавства;

— повного, своєчасного й достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

— врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери [5, c. 70].

Закон про приватизацію майна невеликих державних підприємств встановлює правовий механізм приватизації невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів. У своїй роботі я користувався цим законом із внесеними до нього змінами та доповненнями до 26 лютого 1996-го року. Згідно з цим законом, приватизовуються [1]:

Об‘єкти, цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об‘єкти незавершеного будівництва, якщо балансова вартість їх основних фондів не перевищує 20 мільйонів карбованців за станом на 1 травня 1992-го року (у 98-му році програмою приватизації визначена цифра — 1 мільйон гривень).

У випадку, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні тощо), що можуть бути виділені у самостійні підприємства, об‘єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом із розташованими в них об‘єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду Державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої ради народних депутатів.

Або ж інші (об‘єкти) підприємства, що прагнуть приватизуватись саме таким чином і це передбачено планами їх приватизації.

Покупцями об‘єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”. Об‘єкти малої приватизації (МП) можуть бути придбані покупцями, які мають право брати участь у приватизації, згідно з цим законом, за рахунок власних і позичених коштів, а також приватизаційних паперів.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства органами приватизації здійснюється його підготовка до продажу. Для виконання цього органи приватизації можуть залучати до продажу спеціалістів (регіональних фондів підтримки підприємництва, Міжнародної Фінансової Корпорації тощо).

Процедура продажу об‘єктів МП розпочинається із публікації відповідною радою народних депутатів переліку об‘єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства. До того ж покупці можуть до відповідного органу приватизації подати заяву про включення певного підприємства до одного із зазначених переліків об‘єктів, додаючи інформацію про себе, пропоновані умови купівлі та експлуатації підприємства і спосіб розрахунку [10, c. 24-25].

Викуп об‘єктів малої приватизації працівниками цих об‘єктів провадиться за наступних умов:

* включення до переліків об‘єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, створення ними товариства покупців, яке б об‘єднувало не менше як 50 відсотків працюючих;

* подачі заяви про приватизацію не пізніше як за 15 днів з дня опублікування переліку об‘єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

* викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених статтею №17 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Органи приватизації організовують проведення інвентаризації майна об‘єктів МП, в ході якої визначається відновна вартість наявних основних фондів та оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства. Ціна продажу об‘єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу та початкова ціна продажу об‘єкта МП на аукціоні, за конкурсом визначається як сума відновлюваної вартості наявних основних фондів і вартості оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим ним представником відповідного органу приватизації. Цей договір включає назву підприємства; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об‘єкту на аукціоні, за конкурсом, або розмір викупу; взаємні зобов‘язання покупця та продавця; умови внесення платежів та банківські реквізити сторін. Після виплати повної ціни продажу об‘єкта, або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.

У законі 13-тою статтею була передбачена заборона відчуження (продажу, безоплатної передачі тощо) викупленого об‘єкту приватизації до введення національної валюти. Але на сьогодні Україна вже має власну валюту — гривню, тому можна зробити логічний висновок про можливість перепродажу приватизованих малих підприємств зацікавленим фірмам, що може слугувати певним стимулом для їх власників щодо підвищення рентабельності МП.

Продаж об‘єктів малої приватизації на аукціоні полягає у прямій передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Щодо конкурсу, то в цьому випадку права власності передаються покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об‘єкта, або за рівних умов — найвищу ціну [14, c. 152-154].

Продаж об‘єктів приватизації на аукціоні та за конкурсом здійснюється при наявності не менш як трьох покупців. Для реєстрації як учасників аукціону, конкурсу покупці сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, а також вносить заставу у розмірі 10-ти відсотків початкової ціни продажу. Якщо ж покупець висловлює бажання брати участь у купівлі кількох об‘єктів, то розмір застави визначається на основі суми початкової ціни цих об‘єктів. Після закінчення аукціону, конкурсу застава у 10-денний строк повертається усім учасникам. Щодо терміну подачі заяв, то, згідно з законом, кінцевий термін їх прийняття — три дні до початку аукціону, та сім днів до початку проведення конкурсу.

Приватизація об‘єктів може відбуватись за гроші (національна та вільноконвертована валюта), та із застосуванням приватизаційно-майнових сертифікатів. Причому у другому випадку право участі мають лише громадяни України та створені ними товариства покупців.

Слід зазначити, що орган приватизації складає переліки об‘єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про повторний їх продаж або приватизацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), чи навіть ліквідації. При повторному проведенні аукціону, конкурсу за звичай змінюють умови продажу, зокрема початкову ціну, але не більш як на 50% [13, c. 8].

2. Основні етапи проведення мало приватизації

Уряд України на чолі з Президентом Леонідом Кравчуком та прем‘єр-міністром Вітольдом Фокіним оголосив своєю метою перехід до ринкових відносин і основою цього процесу визнав приватизацію. Уряд запропонував країні ряд реформ, які в жовтні 1991 року були об‘єднані в єдину програму “Основні напрямки економічної політики в умовах незалежності”. В січні 1992 року згідно з цією програмою та вимогами Міжнародного Валютного фонду було здійснено часткову лібералізацію цін, але через відсутність вільної конкуренції ціни не вдалося стабілізувати. Вільна конкуренція, в свою чергу, може існувати лише за умов розширення частки приватного сектора в економіці.

Фактично мала приватизація розпочалася 15 березня 1992 року — саме тоді набули чинності такі закон “Про приватизацію майна державних підприємств ” та закон “Про приватизаційні сертифікати”. Хоча, наприклад, “Проект малої приватизації в Україні”, за фінансової підтримки Агенції Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID), Міжнародної Фінансової Корпорації (члена групи Світового Банку) провів свій перший аукціон в Україні у лютому 1993 року.

Згідно з планами Уряду, загальна кількість об‘єктів, що підлягають приватизації в Україні станом на 1997 рік становила 45 тисяч. А загальна кількість приватизованих об‘єктів станом на 1 січня 1998 року склала 44 821, або 99,6 % від запланованого. Мало того, у “Державній програмі приватизації на 1998 рік” взагалі немає запланованих обсягів об‘єктів малої приватизації. Невже мала приватизація в Україні закінчилась? Відповідь однозначна — НІ. Такий стан речей пояснюється тим, що за підрахунками Фонду Державного майна приватизація об‘єктів групи А (малі підприємства із кількістю працюючих менше 500 та невеликим господарчим оборотом) вже вийшла на етап саморегуляції, коли вплив держави потрібно звести до мінімуму. Можливо по великому рахунку це вірно, проте справи тут не такі добрі, як може здаватись на перший погляд.

На перших етапах свого становлення мала приватизація відбувалась переважно через викуп. Перші об‘єкти викупались колективами частково за приватизаційні сертифікати, а коли їх не вистачало, за гроші. Такими об‘єктами були невеликі підприємства, що були досить прибутковими за радянських часів та не були розкрадені в період становлення української державності. Також в числі перших були перукарні, майстерні тощо, із невеликим колективом, такі об‘єкти викупались переважно за гроші, адже сертифікатів у малого колективу була обмежена кількість. У перші два роки на аукціонах було приватизовано лише декілька сотень об‘єктів, а випадки конкурсного продажу були на порядок нижчі. Це пояснюється відсутністю ринка консалтингових послуг та незначною кількістю бізнес-центрів в Україні [11, c. 22-23].

Наступні два роки (1994-95) характеризувались зростаючою заікавленістю бізнесових кіл, підприємців та іноземних фірм у сфері малого бізнесу, а значить і малій приватизації. Політика держави у 94-95 роках була спрямована насамперед на створення “критичної маси” ринкового сектора, а саме: здійснення малої приватизації, приватизації підприємств промисловості, будівництва тощо, які пристосовані до функціонування у ринковому середовищі; прискорення корпоратизації державних підприємств; формування ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала функціонування підприємств малого і середнього бізнесу.

У 1994 році було приватизовано більше шести тисяч, а у 1995 році станом на 1 листопада 7 992 невеликих державних підприємства. Серед них 3659 було приватизовано шляхом викупу, 718 було продано на аукціонах (зокрема 430 за участю МФК), 688 на комерційних та некомерційних конкурсах (138 за участю МФК). Варто зазначити, що кількість приватизованих об‘єктів малого підприємництва у 1995 році складала 42 % від усіх приватизованих МП протягом 1992-95 років. Водночас, у тому ж 1994 році вперше за весь час становлення МП в Україні було зафіксовано унікальне явище для країн СНД та Східної Європи : абсолютне скорочення діючих малих підприємств, тобто кількість “вмираючих” підприємств перевищила кількість “новонароджених”.

У 1996 році у газетах та журналах почали з‘являтися статті у яких висловлювалось припущення, що за умов збереження динаміки малої приватизації, останній об‘єкт МП, із числа запланованих приватизаційною програмою, буде приватизовано у 2000 році. Частка правди в цьому є, але таке твердження некоректне. Хоча кількість державних підприємств, в тому числі й невеликих, обмежена, багато великих підприємств розукрупнюються з метою полегшення приватизаційних процесів та оптимізації виробничо-управлінської ланки на рівні малих підприємств. Наприклад, у 2000 році передбачалося приватизувати у м.Києві 435 об‘єктів МП. Але за результатами 97-го року приватизовано 628 об‘єктів МП, головним способом тут стала приватизація через викуп. Цікаво, що переважну більшість об‘єктів складали приміщення та будівлі.

У 2000 році знаходиться на етапі завершення комерціалізація державної торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування як спосіб підготовки підприємств до приватизації, за яким окремі підрозділи підприємства набувають статусу юридичної особи згідно з законом “Про підприємство в Україні”. Відбувається також процес приватизації невеликих підприємств чи окремих цехів, дільниць, які дістали господарську самостійність, мають завершені технологічні цикли та окрему територію, адже їх легше приватизувати, ніж великі підприємства, скажімо, “Електроважмаш”, або турбінний і тракторний заводи у Харкові тощо. Державною програмою приватизації на 98-ий рік, зокрема, передбачено завершити приватизацію за майнові сертифікати та перейти до приватизації за грошові кошти, надходження яких від приватизації в поточному році прогнозується на рівні мільярда гривень [12, c. 18-19].

Аналіз діючих підприємств за формами власності свідчить, що на початок 1997 року серед них було 3.7 % державних, 42.8 % колективних, 50.7 % приватних, 2.6 % — змішаних та 0.2 % інших форм власності. Це дає підстави стверджувати, що у малому бізнесі в Україні домінують приватна й колективна форма власності. Проблема ж в тому, що із загальної кількості зареєстрованих малих підприємств діє тільки ледь більше третини.

Варто зауважити, що не дивлячись на те, що запланована мала приватизація завершується, відсотки приватизованих підприємств по регіонах дуже різняться. Зокрема на 100 % виконано план малої приватизації у Львові, Маріуполі, Миколаїві, Сумах; більш ніж на 90 відсотків у Хмельницькому, Луцьку, Харкові, Тернополі, Коломиї, Рівному та деяких інших містах. Найнижчі показники у Одессі (65%), Ялті (46%), Симферополі(31%).

Не зважаючи ні на що, мала приватизація в Україні відіграла роль каталізатора у розвитку малого бізнесу та утворенні його виробничого осередку. Адже не секрет, що значна частина малих підприємств у нашій державі, зареєструвавшись як виробничі, в дійсності не займаються безпосередньо виробництвом товарів, які б користувалися попитом, і своєю діяльністю аж ніяк не сприяють вирішенню загальнонаціональних завдань виходу з кризи і подальшого господарського розвитку [7, c. 42-43].

3. Особливості та проблеми здійснення малої приватизації

Приватизацію в Україні можна розділити на два основних види: велика і мала приватизація. Великий, середній і малий бізнес є трьома китами будь-якої сучасної ринкової економіки.

Економічна система високорозвинених держав являє собою складну збалансовану ієрархічну структуру, основою якої є великий бізнес у вигляді могутніх транснаціональних і національних корпорацій, компаній, фірм, банківських і ринкових структур, доповнених ефективними структурами середнього бізнесу, а ті, у свою чергу, — густою мережею малого бізнесу.

У сталій ринковій економіці малий бізнес поглинає 50—60% робочої сили і є динамічним, найбільш гнучким, живучим, доступним і адаптованим сектором економіки. У перехідній економіці його розвиток обумовлює більш швидке наповнення ринку різноманітними товарами, розширення якості обслуговування, створення нормального конкурентного середовища, знижує соціальну напругу в суспільстві через самозайнятість, забезпечує самовиживання в умовах жорстокої кризи.

Малий бізнес є одним з визначальних факторів економічних перетворень в Україні. Процес малої приватизації України значно відрізняється від подібних процесів інших країн Східної Європи. Основними відмінностями є винятково тривалі терміни проведення малої приватизації (більше трьох років) і різноманітність способів приватизації, що використовуються під час приватизації малих державних підприємств, надання переваги трудовим колективам під час викупу своїх підприємств.

Правовий механізм процесу малої приватизації визначається Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р. (з наступними змінами і доповненнями). Важливим положенням Закону є те, що за бажанням покупця будівлі можуть приватизуватися разом з розміщеними в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони органу приватизації або місцевих рад народних депутатів.

Мала приватизація пройшла багато етапів у своєму розвитку і на сьогодні цей процес набув стану певної саморегуляції. Однак без належного регулювання малий бізнес в Україні може набути викривлених форм, тому для використання всіх наявних його можливостей потрібна продумана та послідовна державна політика. Предметом особливої уваги слід зробити створення системи кредитування та страхування малого підприємництва за участю як держави, так і приватних коштів [3, c. 10-11].

До об'єктів малої приватизації належать невеликі підприємства або окремі структурні підрозділи підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості, харчової, переробної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, окремих видів транспорту, житлово-експлуатаційного і ремонтного господарства, зокрема:

• цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств;

• окреме індивідуально визначене майно;

• об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти;

• структурні підрозділи (одиниці) інших підприємств, що можуть бути виділені в аналогічні або взаємозамінні види товарів (робіт, послуг).

Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їхні окремі частини, що мають національну культурну й історичну цінність і перебувають під охороною держави. Не підлягають приватизації також визначені у встановленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують винятково громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством.

Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні і юридичні особи, що визнаються покупцями згідно з Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Законодавством про приватизацію майна передбачені деякі обмеження щодо покупців об'єктів малої приватизації. Так, покупцями не можуть бути:

• юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

• органи державної влади й органи місцевого самоврядування;

• працівники органів приватизації й інші особи, яким згідно з чинним законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Підготовка до малої приватизації складається з таких етапів:

• визначення переліків об'єктів, що підлягають приватизації;

• підготовка об'єкта малої приватизації до продажу;

• визначення ціни продажу об'єкта малої приватизації.

До способів приватизації об'єктів малої приватизації відносять продаж на аукціоні, продаж за конкурсом і викуп.

Конкурс як спосіб приватизації застосовується для продажу об'єктів малої приватизації, що мають соціально важливе значення для даного регіону. Порядок продажу об'єктів малої приватизації на аукціоні і за конкурсом у цілому такий же, як і порядок продажу великих підприємств.

Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які: не продані на аукціоні; включені в перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; здані в оренду, якщо право на викуп було передбачене договором оренди, укладеним до вступу в силу Закону України «Про оренду державного майна».

Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію [2, c. 4-6].

Висновки

Створення малого бізнесу є одним із факторів вирішення проблем структурних перетворень в економіці України, подолання її кризового стану, створення ефективних механізмів управління. Мала приватизація, як спосіб роздержавлення, збільшення кількості малих підприємств та переходу до ринкових відносин відіграє значну, але не достатню роль в цьому процесі.

Зважаючи на те, що в Україні існує значне безробіття, доречно нагадати, що малі підприємства у багатьох країнах стали важливим фактором, який протидіє цьому явищу. Так у 1985 році у Франції малі підприємства забезпечували три чверті попиту на робочу силу, причому за період 1988-1993 рр показник зайнятості у цьому секторі економіки країни зріс з 66 до 88 %. В Японії підприємства, на кожному з яких працює до 300 чоловік, охоплюють чотири п‘ятих загальної кількості зайнятих. В Україні ж, через велику кількість малих підприємств що не працюють, мала приватизація не сприяла “повальній” зайнятості, більше того багато новоутворених малих підприємств обмежились певним колом осіб і не збираються нарощувати виробництво, а значить і залучати нову робочу силу.

Насичення ринку товарною масою вітчизняного виробництва є метою розвитку малого бізнесу. Малі підприємства завдяки своїй наближеності до споживача більшою мірою, ніж великі, здатні забезпечити випуск різних видів виробів, швидше оновлювати асортимент продукції, освоювати виробництво модернізованих товарів, які б задовольняли мінливий попит покупців. В умовах економічної кризи саме з малим бізнесом пов‘язані надії щодо стабілізації споживчого ринку. Водночас в Україні спостерігається лише незначна тенденція до збільшення пропозиції товарів вітчизняного виробництва. Багато малих підприємств, зареєструвавшись як виробничі або виробничо-комерційні реально займаються лише комерційною діяльністю, причому орієнтованою переважно на товари закордонного виробництва.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)» від 6 березня 1992 р.

2. Ачкасов А. Є. Основні підходи до приватизації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 3 — 6.

3. Ачкасов А. Є. Приватизація у перехідній економіці //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 8. — C. 10 — 13.

4. Біла С. Приватизаційні процеси та проблеми реформування соціальної сфери в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 1. — C. 72-79.

5. Гриштан Ю. Фінансові проблеми підприємств та напрями їх розв'язання //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 2000. — № 11. — C. 70-75

6. Денисюк О.М. Роль національного капіталу в процесі приватизації в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 7. — C. 22 – 27

7. Ларцев В. До проблеми періодизації процесу приватизації //Економіка України. — 2000. — № 12. — C. 41-45

8. Магас В. Теоретичні проблеми неконкурентної приватизації //Економіка України. — 2000. — № 8. — C. 42-49

9. Мала приватизація в Криму: Проблеми управління, ефективності підприємництва) //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1999. — № 6. — C. 62-64

10. Омелянчик Н. Приватизація в Україні: оцінки, проблеми, напрямки вдосконалення //Економічні реформи сьогодні. — 1999. — № 26. — C. 24-30

11. Островерх Н. М. Приватизація і державне регулювання економіки //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 2. — C. 22 — 27.

12. Панченко Н. Г. Приватизація в ринковій економіці //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 5. — C. 18 — 20.

13. Правова проблема приватизації //Юридичний Вісник України. — 2003. — № 26. — C. 8

14. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. проф. Жук Л.А. — К.: ЕУФІМ,, 2002.

15. Семененко Т. О некоторых нерешенных проблемах приватизации в Украине //Економіка. Фінанси. Право. — 1997. — № 5. — C. 40-46

16. Шульман Л. Приватизація: прибуток чи збитки? //Сучасність. — 2003. — № 3. — C. 71-78