• Головна
  • Реферати
  • Проблемні питання кількісної оцінки витрат банкрутства та їх вплив на ринкову вартість підприємства

Проблемні питання кількісної оцінки витрат банкрутства та їх вплив на ринкову вартість підприємства

Категорія (предмет): Економіка підприємства

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи оцінки банкрутства підприємства.

1.1. Причини виникнення кризових ситуацій у фінансовій сфері діяльності підприємств.

1.2. Методика діагностики кризового стану підприємств та ймовірності банкрутства

Розділ2. Кількісна ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВА ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЙОГО БАНКРУТСТВА.

2.1. Характеристика показників підприємства «Дельта-Форс» щодо загрози банкрутства.

2.2. Аналіз основних фінансово-економічних коефіцієнтів підприємства «Дельта-Форс».

2.3. Оцінка витрат банкрутства на підприємстві «Дельта-Форс».

Розділ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ ЗА ОЦІНКОЮ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ.

3.1. Заходи щодо підвищення ефективності господарювання та зниження загрози банкрутства.

3.2. Банкрутство підприємства та шляхи його подолання на сучасному етапі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Глосарій.

Вступ

Складовою частиною системи економічної безпеки і механізму недопущення банкрутства на підприємстві є система фінансово-економічної діагностики. Достовірна оцінка фінансового стану підприємства дуже важлива для формування правильних висновків та прийняття адекватних рішень.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам фінансового аналізу підприємства присвячено наукові праці І. Балабанова, Г. Крамаренко, В. Савчука, А. Шеремета, К. Уолта та інших. Питання діагностики банкрутства знайшло своє відображення в працях О. Ковальова, Л. Лігоненко, С. Салиги та інших.

Зважаючи на актуальність, проблему банкрутства підприємств неодноразово досліджували у своїх працях такі вчені, як С.Г. Бєляєв, В.І. Кошкін, А.П. Градов, Б.І. Кузін, Г.П. Іванов, В.А. Кашин, А.І. Семяніхін, Г. Таль, О.В. Раєвнєва, В.М. Андрєєва, М.М. Берест. Незважаючи на повноту проведених досліджень вищезазначеними авторами, до цього часу залишається маловивченим питання особливості явища банкрутства підприємств в Україні. Розв’язання цієї проблеми започатковане у працях таких вітчизняних вчених, як Є.М. Андрущак, І.В. Тинний, Л.С. Ситник, Л.О. Лігоненко, проте, на нашу думку, необхідно вказати на відсутність у працях цих авторів комплексного підходу до вивчення даного питання.

Будь-який баланс є лише миттєвою характеристикою стану підприємства, результатом певної «роботи», наслідком облікової та балансової політики підприємства. Враховуючи цю обставину, інструментарій діагностики банкрутства останнім часом поповнився методами і прийомами аналізу, що ґрунтуються на дослідженні результатів діяльності підприємства протягом певного часу. Прикладом таких розробок є методичний підхід до узагальнюючої кількісної оцінки загрози банкрутства підприємства, розроблений фахівцями французької школи фінансового менеджменту Ж. Франшона та І. Романе і поширений у працях Е. О. Стоянова та О. С. Стоянової. Його застосування базується на використанні спеціальних узагальнюючих показників про результати: господарської діяльності, фінансової діяльності, господарсько-фінансової діяльності.

Існує два підходи до оцінки фінансово-економічного стану підприємства та діагностики банкрутства — це якісні і кількісні методи. Головною проблемою є те, що основна маса цих методів є розробками західних економістів і створювалися вони для західних компаній. Вітчизняні аналітики, використовуючи західні методики для аналізу діяльності підприємств України, досить часто отримують результати, які не відображають реальний стан, тобто не враховується специфіка економічної системи України.

Якщо в якісних методиках досить лише трохи уточнити перелік критеріїв і підкорегувати оцінні ваги, то у сфері кількісних труднощі набагато серйозніші. Причому головними проблемами, на наш погляд, є неадаптованість західних методик до умов України і недосконалість методології у сфері коефіцієнтного аналізу фінансового стану підприємства як відправної точки, своєрідного базису для формування оцінних значень моделей, інтегральних оцінок тощо.

Основні недоліки сконцентровані не в розрахунку коефіцієнтів (формули показували свою ефективність у різні періоди часу в різних країнах, а головне є логічно й економічно обґрунтованими), а в нормативно закріплених орієнтирах для них. Тобто існують певні межі, перебування в яких того чи іншого коефіцієнта вважається нормою для підприємства, однак дані нормативи розраховувалися для країн з розвиненою ринковою економікою. В умовах України їхнє використання може бути недостатньо аргументованим. Також, не враховуються галузеві особливості, що можуть кардинально змінювати оцінку одного і того ж фінансового коефіцієнта залежно від галузі народного господарства, у якій функціонує підприємство.

Все це й зумовило актуальність обраної теми.

На наш погляд, враховуючи мінливі економічні умови, які склалися в Україні, нормативи коефіцієнтів повинні переглядатися щонайменше один раз у п'ять років.

Мета роботи. Уточнення нормативів ключових коефіцієнтів фінансового аналізу, а також розробка нормативів для окремих галузей народного господарства. На базі отриманих результатів — створення методики комплексної оцінки фінансового стану підприємства як основи для діагностики банкрутства підприємства.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити риси діагностики банкрутства підприємства;

• охарактеризувати значення оцінки банкрутства підприємства;

• дослідити вплив банкрутства на ринкову вартість підприємства;

• виявити оцінки витрат банкрутства.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема кількісної оцінки банкрутства підприємств України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси оцінки банкрутства.

Предметом дослідженнявиступає питання кількісної оцінки витрат банкрутства та їх вплив на ринкову вартість підприємства.

Інформаційною базоюдля даного дослідження послужили законодавчі і нормативні документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економіки, аналітичні статті.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи оцінки банкрутства підприємства

1.1. Причини виникнення кризових ситуацій у фінансовій сфері діяльності підприємств

У перші роки незалежності України сформувалося негативне ставлення до явища банкрутства. Дана ситуація пояснюється тим, що за умов командно-адміністративної економіки протягом тривалого часу заперечувалася сама можливість банкрутства підприємств, а поява значної їх кількості лише посилила негативне ставлення до цього явища.

На сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно, адже, з одного боку, банкрутство важливе як засіб усунення з ринку неплатоспроможних підприємств, а з іншого – запровадження широкої системи банкрутства, враховуючи низький технічний рівень і значну кількість неплатоспроможних підприємств, може призвести до дезорганізації всієї системи народного господарства України.

Необхідно зазначити, що на сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно. Оскільки, з одного боку, як уже зазначалося, банкрутство є засобом усунення збиткових підприємств, які в подальшому не спроможні здійснювати свою виробничо-господарську діяльність, а з іншого – в кожному конкретному випадку банкрутство підприємства безумовно стає трагедією для його власників, працівників, які втрачають робочі місця, партнерів по бізнесу, які в разі визнання підприємства банкрутом навряд чи зможуть повернути його заборгованість перед ними. До того ж, це стає проблемою і для держави, яка в даному випадку втрачає платників податків, що негативно позначається на її фінансових можливостях та виконанні покладених на неї функцій. Крім того, банкрутство особливо небезпечних підприємств може мати негативні соціально-екологічні наслідки. Вони зумовлені заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, їх майну та навколишньому природному середовищу. А банкрутство великих, так званих містоутворюючих підприємств, які мають стратегічне значення для країни, знижує її економічний потенціал та негативно позначається на рівні розвитку регіону їх розташування.

Негативне ставлення до явища банкрутства в Україні також пояснюється ще й тим, що за умов командно-адміністративної економіки протягом тривалого часу заперечувалася навіть можливість банкрутства підприємства. Сама ідеологія командно-адміністративної системи господарювання відкидала можливість банкрутства суб’єктів господарювання у соціалістичній економіці. Дане явище в більшості літературних джерел з економіки того часу навіть не розглядалося як таке, оскільки вважалося, що банкрутство характерне лише для капіталістичної економічної системи. Так, у фінансово-кредитному словнику наведене таке визначення поняття банкрутства: “… неспроможність боржника-капіталістичного підприємства, фірми, банку, іншої організації …. Банкрутство безпосередньо пов’язане з такими явищами капіталістичної економіки, як економічні кризи, концентрація і централізація капіталу, конкуренція” [14, с. 114].

Такий підхід до визначення негативних для фінансової діяльності підприємства явищ позначився і на трактуванні змісту таких понять, як “неспроможність” та “неплатоспроможність”. Так, поняття неспроможності в радянській науковій літературі визначалося так: “Неспроможність (банкрутство) – за буржуазним правом встановлена судом неспроможність боржника платити по своїх зобов’язаннях … Неспроможність є наслідком ненадійності капіталістичної системи господарювання з її анархією виробництва, кризами …” [4, с. 494]. Поняття “неплатоспроможність”, так само як і поняття “банкрутство” та “неспроможність”, трактувалося радянською економічною думкою як явище, що притаманне винятково капіталістичній економіці: “При капіталізмі неплатоспроможність – фінансове або валютно-фінансове положення фірми…, при якому вона не може своєчасно погашати зобов’язання” [15, с. 302 ].

Процес управління неспроможними підприємствами повинний бути ефективним, тобто, повинний здійснюватися таким чином, щоб витрати на проведення процедури банкрутства не перевищували доходів, отриманих від процесу управління. Для цього в процесі управління необхідно застосовувати якийсь набір прийомів управління, що у сукупності складають методологію управління неспроможними підприємствами в перехідній економіці.

Таким чином, методологія управління неспроможними підприємствами являє собою систему загальних правил (принципів), а також спеціальних прийомів і методів антикризового управління. Загальні правила антикризового управління виходять з положень соціально-економічної теорії і принципу діалектичного методу пізнання. Вони складають теоретичну базу управління як науки.

Теоретичний (якісний) аналіз об'єкта управління, заснований на соціально-економічних науках, завжди передує його детальному вивченню і є необхідною умовою правильної організації процесу управління і безпомилкового тлумачення його фінансових результатів. Необхідною умовою успішного управління неспроможним підприємством є розуміння сутності об'єкта управління або технологічного процесу, знання причин розвитку й особливостей конкретної обстановки. Так, перш ніж виробити керуючий вплив і оцінити наскільки ефективні наслідки прийнятих рішень, необхідно виявити вплив окремих факторів на зміну фінансових результатів об'єкта управління– неспроможного підприємства, необхідно обґрунтувати метод розрахунку ефективності заходів щодо висновку з кризи або окремого підприємства, або сукупності підприємств, тобто визначити склад факторів, що впливають, і характер їхнього впливу. Рішення цих питань вимагає відповідних знань економіки тієї галузі, у якій функціонує підприємство.

В умовах антикризового стану підприємства-банкрутів менеджери вищого рівня управління беруть на озброєння різні форми і методи виходу з кризи.

Перший крок. Застосовується так звана захисна тактика, тобто відбувається різке скорочення витрат виробництва шляхом скорочення внутрівиробничих структур і їхньої ліквідації, скорочення персоналу, продажу технологічного устаткування, упровадження нової технології, уведення маркетингового управління, пошуку нових ринків збуту.

Другий крок. Відбувається заміна діючих менеджерів переважно середнього рівня управління (лінійні керівники). Такий підхід обґрунтовується низькою кваліфікацією працівників даної категорії, хоча нерідко, при внутрішніх причинах ці дії не завжди виправдані, тому що насамперед доцільно вжити заходів до перенавчання існуючого апарата управління, хоча окремі автори вважають, не заперечуючи сказаного вище, що навчати треба не старі кадри менеджерів, а знову найняті. Такий підхід не можна вважати цілком виправданим. Безсумнівно одне, що при підборі нового керівника потрібно дотримати визначених вимог до того, що новий керівник має визначений досвід роботи як менеджера, має уміння організувати управління, здатний перебороти стрес, який характерний для управлінського персоналу підприємства-банкрута, і виробити нову концепцію і стратегію виходу з кризи.

Третій крок. З огляду на той факт, що на підприємстві-банкруті високі витрати на виробництво, то приймаються заходи для їхнього зниження за рахунок усіх непродуктивних і малопродуктивних витрат шляхом усунення зайвих застарілих виробничих потужностей, скорочення випуску неякісної продукції, що не користується попитом у споживачів, раціонального використання робочого часу, зниження плинності кадрів, скорочення управлінських витрат, розробки і впровадження нової структури управління підприємством.

Четвертий крок. Підприємство звертається в арбітражний суд із проханням про дозвіл на санацію, тобто намагається за рахунок внесення підприємствами-кредиторами визначеної фінансової допомоги вийти з кризи[18, c. 56-57].

Входження українських підприємств у ринкові відносини поки не приносить позитивних результатів, більшість з них знаходиться, як ми неодноразово підкреслювали вище, в умовах кризи. Усі спроби керівників підприємств по оздоровленню цих підприємств за рахунок залучення інвестицій внутрішніх і зовнішніх банківських структур, включаючи закордонних інвесторів, також не приносить бажаних результатів. Це не означає, що вони не повинні займатися проблемою інвестицій у майбутньому. Головна проблема залучення інвестицій полягає в тому, що підприємства, що знаходяться в умовах кризи, не мають гідних (привабливих) бізнес-проектів, що спонукують інвесторів до виділення інвестицій на їхню реалізацію.

Отже, при розробці інвестиційної стратегії керівниками підприємств повинні керуватися визначеними критеріями ефективності підготовленої ними стратегії інвестування (короткострокової і довгострокової). По обраним для оцінки ефективності стратегічного інвестування кожен керівник підприємства повинний чітко представляти спрямованість оцінки за даними критеріям і об'єкт оцінки.

Антикризове управління припускає розробку стратегічного плану по інтеграції виробництв і підприємств із метою виходу з кризової ситуації. Однак реальна практика виходу з кризи підприємства залишається настільки складної, що всі шляхи до інтеграції виявляються відрізаними стосовно до підприємств оборонної промисловості[11, c. 180].

1.2. Методика діагностики кризового стану підприємств та ймовірності банкрутства

В умовах розвитку ринкових відносин, коли майже всі підприємства існують на межі банкрутства, вміння своєчасно прогнозувати кризовий стан – одна з найважливіших складових науки виживання.

У відповідності з діючим законодавством зовнішньою ознакою банкрутства підприємства є затримка платежів за зобов’язаннями на термін більше 3 місяців. Законом визначено також поняття незадовільної структури балансу. Незадовільна структура балансу характеризується таким станом активів та зобов’язань, який не дозволяє підприємству в повному обсязі та своєчасно виконати зобов’язання перед кредиторами. Цей стан описується трьома коефіцієнтами [3].

  1. Коефіцієнт поточної ліквідності:

Кп.л. = обігові кошти в запасах, витратах та інших активах /

строкові зобов’язання. (1.1)

Встановлено граничне (нормативне) значення (Кп.л. = 2). Якщо Кп.л. <2, структура балансу визнається незадовільною.

  1. Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами

Квок = власні обігові кошти / обігові кошти в запасах,

витратах та інших активах(1.2)

Нормативне значення Квок – 0,1, тобто структура балансу незадовільна, якщо частка власних обігових коштів менше 10 %.

  1. Коефіцієнт повернення (втрати) платоспроможності (Кп.п.)

дорівнює відношенню розрахованого коефіцієнта поточної

ліквідності до нормативного. Співставлення значень цього

показника, отриманих через певні періоди дозволяє зробити

висновок про втрату або повернення платоспроможності.

Відмітимо, що оцінка платоспроможності підприємства за цими показниками не може бути визнана об’єктивною. По-перше, нормативні показники не враховують специфіку окремих галузей (тривалість виробничого циклу, характер сировини, яка використовується та ін.). По-друге, зростання показників Кп.л. та Квок може означати не поліпшення, а погіршення фінансового стану підприємства. Наприклад, при значному зростанні дебіторської заборгованості, або при зміні терміну отримання кредиту під заробітну плату показники зростають, а фінансовий стан погіршується. По-третє, коефіцієнти не враховують реальну економічну ситуацію в Україні. Кп.л.= 2 – нормальна ліквідність фірми, яка працює в умовах стабільного ринку, але не в умовах кризи неплатежів та вітчизняної податкової системи.

Перспективним методом прогнозування банкрутства є факторний статистичний аналіз (у тому числі кластерний аналіз), який дозволяє на основі статистичних даних виділити підприємство до певного класу. Наприклад: підприємства, банкрутство яких дуже ймовірне; підприємства, банкрутство яких ймовірне; підприємства, банкрутство яких малоймовірне [5, c. 28-29].

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта 2 і має такий формалізований вигляд :

£ = -0.3877 — 1.0736Кзл + 0.579рпк, (1.3)

де Кзл — коефіцієнт загальної ліквідності, рпк — частка позикових коштів у загальній величини пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь — якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта £ і великою — 2 > 1 [5].

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Ця модель побудована за даними 66 фірм, половина з яких збанкрутувала у 1946-1965 рр, а інша продовжувала працювати. Модель має вигляд:

Z = 1,2 * К1 + 1,4 * К2 + 0,6 К3 + 1,0 * К4 + 3,3 * К5, (1.4)

де К1 – власні обігові кошти / всього активів;

К2= реінвестований прибуток / всього активів;

К3 = власний капітал (ринкова оцінка акцій)/ позичковий капітал (під відсотки);

К4= виручка від реалізації / усього активів;

К5 = прибуток до сплати відсотків та податків / усього активів.

Критичне значення функції Z = 2,675. При Z ≤1.8 – ймовірність банкрутства дуже висока; 1,8 ≤ Z ≤ 2,7 – висока, 2,7 ≤ Z ≤ 3,0 – низька; Z≤ 3,0 – дуже низька. На думку автора моделі, факт банкрутства на один рік можна встановити з точністю до 95 % [8].

Як я вже вказувала у першому розділі, для визначення ймовірності банкрутства важливим є аналіз типу фінансової стійкості. Такий аналіз базується на оцінці залишків або нестачі джерел коштів для формування запасів та витрат. При цьому виокремлюється чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, коли запаси та витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КРтмц):

З < ВОК + КРтмц. (1.5)

При цьому для коефіцієнту забезпеченості запасів та витрат джерелами коштів (Ка) повинна виконуватися наступна вимога:

Ка = (ВОК+КРтмц)/З >1. (1.6)

2. Нормальна стійкість, за якою гарантується платоспроможність підприємства, якщо

З = ВОК + КРтмц, (1.7)

при

Ка = (ВОК+КРтмц)/З =1. (1.8)

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, за яким порушується платіжний баланс, але зберігається можливість встановлення рівноваги платіжних засобів та платіжних зобов¢язань шляхом залучення тимчасово вільних джерел коштів (Дт) в обіг підприємства (резервного фонду, фонду накопичення та споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення обігових коштів та ін.

З = ВОК + КРтмц + Дт, (1.9)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З =1. (1.10)

При цьому фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо виконуються наступні вимоги:

  • виробничі запаси плюс готова продукція дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів та позичених коштів, що беруть участь в формуванні запасів;
  • незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів дорівнюють або менше суму власного обігового капіталу.

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на межі банкрутства), за яким:

З >ВОК + КРтмц + Дт, (1.11)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З <1. (1.12)

Рівновага платіжного балансу в цій ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, позик банка, постачальникам, бюджету та ін. [5, c. 72-74].

Таким чином існує декілька методичних підходів до аналізу ймовірності банкрутства та неплатоспроможності. Кожний з методів окремо має свої об¢єктивні недоліки, тому для оптимального аналізу необхідно використовувати декілька з них.В Україні ж, де протягом багатьох десятиріч панувала поза ринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, до недавнього часу не було загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводилося користуватися зарубіжними методичними підходами. Але 17.01.2002р. наказом Міністерства економіки України були затверджені методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [10, c. 53-55].

Ці методичні рекомендації були розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 1562 – 1564 Кримінального кодексу України [4], – приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Згідно з цією методикою, поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 – П620; (1.13)

деА040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу; П620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності. Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно, переходить у розряд критичної неплатоспроможності, і відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

Кп = А260 : П620 (2); (1.14)

деА620 – підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:

Кз = (П380 – А080) : А260; (1.15)

де П380 – підсумок розділу I пасиву балансу; А080, А260 – підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо ж за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство. Для того, щоб підприємство оздоровити та відновити його платоспроможність протягом терміну, установленого планом санації боржника, необхідно забезпечити позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань, за формулою:

Кб = (Ф220 – Ф260) : (П480 + П620); (1.16)

де Кб – коефіцієнт Бівера; Ф220 і Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 "Звіт про фінансові результати" відповідно; П480 і П620 – довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів III і IV),наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 "Баланс".

Згідно з методикою коефіціент Бівера повинен перевищувати 0,2. Якщо ж фінансовий стан господарюючого суб’єкта протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) є незадовільним, а коефіціент не досягає нормативного значення, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва, то на підприємстві присутні ознаки формування незадовільної структури балансу. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до ситуації, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1 [12].

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства являються:

поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства

підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства

прогнозування розвитку окремих факторів, спричиняючих загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків

оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами:

1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства.

3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів.

4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу.

5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.

1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. Факторний аналіз та прогнозування складають основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів повинна бути приділена особлива увага.

В процесі вивчення та оцінки ці фактори поділяються на дві основні групи: не залежні від діяльності підприємства (зовнішні або екзогенні) та залежні від діяльності підприємства (внутрішні або ендогенні).

Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку в свою чергу поділяються при аналізі на три підгрупи:

а) соціально-економічні фактори загального розвитку країни. В складі цих факторів розглядаються лише ті, які здійснюють негативний вплив на господарську діяльність даного підприємства, тобто формують загрозу його банкрутству.

б) Ринкові фактори. При розгляданні цих факторів досліджуються негативні для даного підприємства тенденції розвитку товарних і фінансових ринків.

в) Інші зовнішні фактори. Їхній склад підприємство визначає самостійно з урахуванням специфіки своєї діяльності.

Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку також поділяються при аналізі на три підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства:

а) фактори, пов’язані з операційною діяльністю;

б) фактори, пов’язані з інвестиційною діяльністю;

в) фактори, пов’язані з фінансовою діяльністю[16, c. 119-121].

Розділ 2.Кількісна ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВА ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЙОГО БАНКРУТСТВА

2.1. Характеристика показників підприємства «Дельта-Форс» щодо загрози банкрутства

Оцінка кризисних факторів фінансового розвитку та прогнозування можливого банкрутства підприємства «Дельта-Форс» здійснюється задовго до прояву його явних ознак. Така оцінка та прогнозування являються предметом діагностики банкрутства, яка представляє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризисного розвитку підприємства, які представляють загрозу його банкрутству в майбутньому.

В залежності від цілей та методів здійснення діагностика банкрутства підприємства «Дельта-Форс» поділяється на дві основні системи: експрес-діагностика та фундаментальна діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартним алгоритмом аналізу. Виходячи з основної мети експрес-діагностики банкрутства, а саме раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового стану, можна зробити висновок, що система експрес-діагностики банкрутства представляє собою попередній аналіз фінансового стану підприємства.

Експрес-діагностика банкрутства «Дельта-Форс» здійснюється за наступними етапами:

1. Визначення об’єктів спостереження "кризового поля", що представляє загрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах майже всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть представляти загрозу його банкрутства. Тому система спостереження "кризового поля" повинна будуватися з врахуванням цієї загрози шляхом виділення найбільш істотних об’єктів за цим критерієм. З цієї позиції система спостереження "кризового поля" може бути представлена наступними основними об’єктами:

  • чистий грошовий потік підприємства
  • ринкова вартість підприємства
  • структура капіталу підприємства
  • склад фінансових зобов’язань підприємства за термінами погашення
  • склад активів підприємства
  • склад поточних витрат підприємства
  • рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику.

2. Система таких індикаторів формується по кожному об’єкту спостереження "кризового поля". В процесі формування всі показники-індикатори поділяються на об"ємні (виражені абсолютною сумою) та структурні (виражені відносними показниками). Найважливіші з цих індикаторів оцінки загрози банкрутства наведені в таблиці 1.

Наведена система індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства «Дельта-Форс» може бути розширена з врахуванням особливостей його фінансової діяльності та цілей діагностики.

3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, який здійснюється за стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичних показників-індикаторів з плановими (нормативними) та виявлення розмірів відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності підприємства, що представляють загрозу його банкротства.

В процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовують наступні стандартні його методи:

  • горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз
  • вертикальний (структурний) фінансовий аналіз
  • порівняльний фінансовий аналіз
  • аналіз фінансових коефіцієнтів
  • аналіз фінансових ризиків
  • інтегральний фінансовий аналіз, заснований на "Моделі Дюпона".

4.Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства «Дельта-Форс». Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципійні характеристики:

  • легка фінансова криза
  • глибоку фінансова криза
  • фінансова катастрофа.

При необхідності кожна з цих характеристик може отримати більш поглиблену диференціацію.

В таблиці 2 наведено попередню оцінку масштабів кризового фінансового стану підприємства «Дельта-Форс» за основними індикаторами окремих об’єктів спостерігання "кризового поля".

Попередній аналіз фінансового стану підприємства в вигляді системи експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та дозволяє прийняти оперативні заходи щодо їхньої нейтралізації. Попереджувальний ефект такого аналізу найбільш відчутний на стадії легкої фінансової кризи підприємства. За інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов’язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики банкрутства підприємства.

Для виконання поставлених задач нами були відібрані дані по підприємству «Дельта-Форс», які функціонує у галузі народного господарства.

Для того, щоб дані й отримані результати були досить об'єктивними і статистично значимими, для аналізу використані форми фінансових звітностей (баланс, звіт про фінансові результати) підприємства за період 3—4 років, починаючи з 2003 р. і закінчуючи 2006 роком. Саме цей період, на наш погляд, найбільш об'єктивно відбиває той етап економічного розвитку, на якому перебуває Україна на сьогодні.

Залежно від мети, періодичності фінансового аналізу, його об'єкта і результатів були розроблені цілі комплекси аналітико-оцінних показників, зокрема показники оцінки майнового стану підприємств, прибутковості, ліквідності, платоспроможності, кредитоспроможності, фінансової стійкості і стабільності, ділової активності, акціонерного капіталу тощо[12, c. 36-38].

Отже, спробуємо з усього різноманіття фінансових коефіцієнтів відібрати певний набір показників, який би комплексно оцінював фінансовий стан підприємства як з погляду ризиків, так і ефективності діяльності, при чому особливу увагу слід звернути на показники фінансової стійкості підприємства, оскільки саме вони є визначальними для діагностики банкрутства.

Для цього розглянемо кожну з перерахованих вище груп показників окремо і виберемо ті з них, які найбільш повно відповідають нашим аналітичним потребам.

Для оцінки майнового стану підприємства вчені рекомендують використовувати п'ять таких показників:

— сума господарських засобів, яка є в розпорядженні підприємства;

— питома вага активної частини основних засобів;

— коефіцієнт зносу основних засобів;

— коефіцієнт оновлення основних засобів;

— коефіцієнт вибуття основних засобів.

Оскільки вибір коефіцієнтів здійснюється для побудови методики аналізу саме українських підприємств (у такий спосіб обмежуємо спектр її дії, але підвищуємо якість роботи для України), то, на наш погляд, найбільш прийнятним з п'яти перерахованих вище показників є коефіцієнт зносу основних засобів, тому що він є одним з найбільш проблемних показників на підприємствах України, а динаміка його значень багато в чому розкриває зміни в інших запропонованих показниках (коефіцієнт відновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів).

Обов'язковою і важливою складовою фінансового аналізу має бути оцінка показників рентабельності підприємства, яку пропонується здійснювати за такими показниками:

— рентабельність продажів;

— рентабельність основної діяльності;

— рентабельність основного капіталу;

— рентабельність власного капіталу;

— період окупності власного капіталу;

— рентабельність усього капіталу підприємства;

— рентабельність активів.

На наш погляд, найбільш задовольняє потреби показник рентабельності активів, оскільки він формує загальну картину за ступенем прибутковості діяльності, при чому в масштабах усього підприємства, а не окремих складових його діяльності.

Для детальної оцінки ліквідності, платоспроможності і кредитоспроможності підприємства рекомендують використовувати більш широке поле показників, ніж для оцінки майнового стану і прибутковості. Розглянемо показники, призначені для цієї мети:

— величина власних оборотних коштів;

— маневреність власних оборотних коштів;

— коефіцієнт покриття поточний;

— коефіцієнт покриття загальний;

— коефіцієнт швидкої ліквідності;

— коефіцієнт абсолютної ліквідності;

— коефіцієнт платоспроможності;

— частка оборотних коштів в активах;

— частка виробничих запасів у поточних активах;

— частка власних оборотних коштів у покритті запасів;

— коефіцієнт покриття запасів;

— коефіцієнт критичної ліквідності;

— період інкасації дебіторської заборгованості;

— тривалість кредиторської заборгованості;

— коефіцієнт поточної заборгованості;

— співвідношення грошових потоків і заборгованості кредиторам;

— коефіцієнт автономії (незалежності);

— коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів;

— співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів.

Ключовими показниками, на нашу думку, є такі: коефіцієнт покриття загальний, коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, оскільки вони характеризують загальну захищеність підприємства і найменше залежать від особливостей діяльності того чи іншого підприємства та локальних і незначних флуктуацій у структурі балансу[13, c. 63-65].

Найбільш цікавим з погляду економічної безпеки підприємства й оцінки ступеня захищеності від зовнішніх фінансових ризиків є коефіцієнт платоспроможності, оскільки саме він формує уявлення про ступінь теоретичної спроможності виконувати підприємством свої зобов'язання у разі настання певних негативних подій, тобто дає загальну характеристику захисним фінансовим резервам підприємства.

Узагальнюючими показниками оцінки фінансового стану підприємств є показники ділової активності:

— загальна оборотність капіталу;

— коефіцієнт оборотності активів;

— оборотність мобільних засобів;

— оборотність матеріальних оборотних коштів;

— оборотність готової продукції;

— оборотність дебіторської заборгованості;

— середній термін обороту дебіторської заборгованості;

— оборотність кредиторської заборгованості;

— середній строк обороту кредиторської заборгованості;

— фондовіддача основних необоротних активів;

— оборотність власного капіталу.

Оскільки значення більшості приведених вище показників багато в чому визначаються специфікою діяльності того чи іншого підприємства, його відносинами з контрагентами, на наш погляд, для аналізу доцільно взяти коефіцієнт оборотності активів, тому що він дає загальну картину ефективності використання активів. Для того, щоб дещо конкретизувати цей показник, нами було вирішено застосувати також коефіцієнт фондовіддачі основних засобів, оскільки ключовою статтею активів балансу підприємства є його основні засоби, а отже ефективність їхнього використання необхідно оцінити та проаналізувати, визначаючи ефективність діяльності підприємства.

Крім того, західні аналітики рекомендують застосовувати показники, які аналізують акціонерний капітал і ефективність його використання: прибутковість акцій, дохід на звичайну акцію, цінність акції, рентабельність акції, дивідендний дохід, коефіцієнт котирування акцій.

Ми вважаємо, що на сьогодні незначна кількість українських підприємств приділяє належну увагу своїм акціонерам, а в умовах нерозвиненого вторинного фондового ринку про такі речі, як ринкова ціна, акції можна говорити дуже умовно. Тому використання даних показників у фінансовому аналізі українських підприємств є недоцільним[11, c. 181-184].

Таким чином, на основі проведеного аналізу показників фінансового стану підприємства «Дельта-Форс», наш вибір можна представити у вигляді двох таблиць, у яких представлені показники ефективності (табл. 3) та показники захищеності або фінансової стійкості підприємства «Дельта-Форс» (табл. 4).

В основу аналізу покладений розрахунок коефіцієнтів за даними фінансової звітності підприємства із подальшою обробкою результатів засобами описової статистики. Вибірка репрезентативних значень здійснювалася нами вручну, шляхом відсіювання нетипових значень (як правило це 2-3 значення, які відрізняються як у бік збільшення, так і зменшення).

В основу аналізу покладений розрахунок коефіцієнтів за даними фінансової звітності підприємств із подальшою обробкою результатів засобами описової статистики. Вибірка репрезентативних значень здійснювалася нами вручну, шляхом відсіювання нетипових значень (як правило це 2-3 значення, які відрізняються як у бік збільшення, так і зменшення).

Взагалі слід зазначити, що в середньому близько 2/3 значень припадало на досить вузьку (в плані розміру діапазону змін) групу значень.

2.2. Аналіз основних фінансово-економічних коефіцієнтів підприємства «Дельта-Форс»

Велика кількість показників, що характеризують фінансові результати діяльності підприємства«Дельта-Форс», створює методичні ускладнення їх системного розгляду. Різниця у призначенні показників ускладнює вибір з них кожним учасником товарного обміну тих з них, що в найбільшій мірі задовольняють його потреби в інформації про реальний стан даного підприємства. Адміністрацію підприємства, наприклад, цікавить величина отриманого прибутку та його структура, а також фактори, що впливають на її величину. Податкові інстанції зацікавлені в отриманні достовірної інформації про всі складові балансового прибутку: прибутку від реалізації продукції, прибутку від реалізації майна, позареалізаційних результатах діяльності підприємства та ін. Аналіз кожної складової прибутку підприємства має конкретний характер, тому він дозволяє установникам та акціонерам вибирати напрямки активізації діяльності підприємства. Іншим учасникам ринкових відносин аналіз прибутку дозволяє виробити необхідну стратегію поведінки, спрямовану на мінімізацію втрат та фінансового ризику від інвестування у дане підприємство.

Обов`язковими елементами фінансового аналізу діяльності підприємства «Дельта-Форс» є дослідження динаміки та структури фінансових результатів його діяльності, приклад якого наведено у таблиці (див. Додаток 1.), де проаналізовано прибуток «Дельта-Форс» (Київ, Україна).

Дані, які містяться в таблиці свідчать про те, що у звітному періоді підприємство збільшило виручку від реалізації, водночас збільшивши виробничі витрати, при чому відносний приріст витрат перевищує приріст реалізації. Балансовий прибуток скоротився на 13%. Негативним фактором скорочення балансового прибутку виявилося зменшення реалізації за рахунок обсягу реалізації та відносне зростання витрат на виробництво продукції.

Кількісний аналіз ризику є досить складним процесом і включає кілька стадій:

1. Вибір методу аналізу.

2. Групування країн залежно від можливості дефолту або зміни режиму.

3. Вибір механізму реструктуризації.

Для проведення першого етапу можуть бути застосовані чотири найпоширеніші методи:

— індекс ділового ризику (BERI);

— індекс журналу "Institutional Investor";

— індекс агентства Euromoney;

— статистичні методи, що використовують внутрішні макроекономічні показники країни (CRA).

Перший метод полягає в побудові індексу ділового ризику, який узагальнює економічні, соціальні та політичні показники країни. Група експертів присвоює кожній країні суб'єктивну оцінку, найвища серед яких дорівнює 100. Метод BERI застосовується при проведенні індексації загального рівня політичного ризику країни. Ці фактори включають: дії уряду, які можуть вплинути на потоки готівки певного суб'єкта господарювання та величину вартості власності в цій країні, економічні фактори, такі, як інфляція, зростання доходу, ставлення в країні до приватних підприємств тощо[11, c. 185-187].

Для аналізу і оцінки рівня і динаміки показників фінансових результатів діяльності підприємства «Дельта-Форс» складається наступна таблиця, в якій використані дані звітності підприємства.

Як показують дані таблиці темп балансового прибутку до минулого року становив 2,7 рази. Найбільшу частку в балансовому прибутку займає прибуток від реалізації товарної продукції – 99,23%. Питома вага від позареалізаційних фінансових результатів склала 0,77 %.

2.3. Оцінка витрат банкрутства на підприємстві «Дельта-Форс»

Витрати на проведення процедур банкрутства — винагорода керівництву, витрати на ведення судових справ, здачу в архів документів. За законом про банкрутство ці платежі йдуть за рахунок майна боржника, причому в пріоритетному порядку перед кредиторами, вимоги яких включені до реєстру. Розмір поточних платежів закон не обмежує, що приводить до серйозних проблем.

Експерти вважають, що оцінити доцільність витрат на проведення банкрутства вкрай складно.

У якості пріоритетних проходять поточні платежі. До них відносяться витрати на проведення процедури банкрутства: винагорода арбітражному керівництву, витрати на ведення судових справ, здачу в архів документів.

Розмір поточних платежів закон про банкрутство не обмежує.

Розділ3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ ЗА ОЦІНКОЮ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ

3.1. Заходи щодо підвищення ефективності господарювання та зниження загрози банкрутства

Незважаючи на позитивні зрушення в економіці України, вплив реформування на неї ще недостатній. Теперішній стан розвитку багатьох суб'єктів господарювання та ряду галузей більшість фахівців визначають як кризовий.

Індикатори кризових явищ для багатьох підприємств легкої промисловості загальновідомі: спад виробництва, цінові та структурні диспропорції, випуск неконкурентоспроможної продукції, зниження продуктивності праці, масова збитковість та низька рентабельність, незадовільна структура балансу, дефіцит обігових коштів, неплатоспроможність. Зовнішні показники кризи на рівні окремого підприємства доповнюються внутрішніми проблемами, що також свідчить про розвиток кризових явищ: надмірно централізована структура управління, командний стиль управління, незадовільний морально-психологічний клімат у колективах, конфлікти між керівниками різних рівнів, незадоволення формами та системами оплати праці, відсутність стратегічного планування та контролю тощо.

Як наслідок невирішеної раніше проблеми — неплатоспроможність більшості суб'єктів господарювання, що зумовлює загрозу банкрутства для підприємств. Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності.

У банкрутстві підприємств не зацікавлений жоден суб'єкт макроекономічної системи. Цей факт об'єктивно обумовлює необхідність створення певної державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від фінансового краху. Якість діагностики загрози банкрутства визначається передусім набором оціночних коефіцієнтів: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт загального покриття та коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами для аналізу фінансового стану підприємства.

Основними методологічними принципами формування системи показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства мають бути визначені такі.

1. Адекватність системи показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їхньою допомогою виявити й оцінити глибину кризи та її окремих фаз, діагностика наявності передумов для її поглиблення або послаблення (подолання).

2. Наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення динамічного та порівняльного аналізу.

3. Можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи, що забезпечує тотожність їхнього економічного розуміння та тлумачення при використанні різними фахівцями, експертами.

4. Можливість накопичення статистичної бази стосовно рівня та динаміки зміни показників, що з часом стане інформаційною передумовою розробки спеціальних критеріальних моделей (рейтингових систем) діагностики кризи та загрози банкрутства.

5. Охоплення показниками усіх найважливіших напрямків оцінки фінансового стану підприємств, у яких можуть віддзеркалюватися кризові явища, що притаманні їхній діяльності або передумови для їхнього виникнення.

6. Оптимальна чисельність показників з кожного напрямку дослідження та вилучення із складу системи показників, які дублюють один одного.

7. Можливість чіткого та однозначного визначення негативного значення або негативної динаміки, які можуть використовуватись як база для ідентифікації кризового стану чи передумов для його виникнення у майбутньому.

Виходячи з функціонального спрямування показників-індикаторів доцільно відокремлювати чотири найважливіших групи показників: стан ліквідності, структура капіталу, оборотність, рентабельність[11, c. 189-191].

Необхідно розробити заходи щодо підвищення ефективності господарювання або зниження потреби в активах. Керівництву слід постійно оцінювати динаміку прибутковості та вартість позикового капіталу для поліпшення фінансового та економічного становища. У випадку настання кризи необхідно впровадити такі заходи:

1) реструктуризація та оновлення виробничої структури;

2) пошук та мобілізація резервів зростання економічної прибутковості (скорочення витрат, зростання використання виробничих потужностей тощо);

3) пошук можливостей для зниження ФЕП за рахунок прискорення швидкості обігу коштів;

4) «консервація» виробничих інвестицій або вивільнення коштів у господарський обіг;

5) пошук можливості здешевлення позикових ресурсів (за рахунок поліпшення політики залучення ресурсів, відстрочки платежів, отримання пільг, у тому числі і податкових невиплат дивідендів) з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства;

6) пошук «нетрадиційних» джерел фінансових ресурсів (за рахунок розширення кредиторської заборгованості, використання лізингу тощо);

7) якісний менеджмент та встановлення взаємовигідних стосунків із споживачами, виробничими партнерами, державними органами, банками, залучення спеціалістів ззовні;

8) пошук пільгових кредитів;

9) продаж частини активів з метою збільшення обігових коштів для збереження бізнесу;

10) перебудова структури підприємства, впровадження ефективної технології та організації виробництва, зниження собівартості продукції за рахунок скорочення майбутніх витрат на заробітну плату, витрат на експлуатацію машин, механізмів, станкового обладнання, зниження транспортних витрат, оптимізація податкового обкладання підприємства, вирішення кадрових питань. Якщо всі розглянуті дії не дадуть позитивного результату, необхідно вдатися до добровільної санації підприємства або його реорганізації (реструктуризації)[18, c. 59-61].

3.2. Банкрутство підприємства та шляхи його подолання на сучасному етапі

Банкрутство окремого суб’єкта господарювання має суттєві негативні наслідки на всіх рівнях економіки: на мікрорівні – для власників і робітників підприємства через фінансові втрати, на мезорівні – для регіону, в якому працює підприємство через порушення господарських зв’язків підприємства-банкрута з партнерами і зниження економічних показників регіону, на макрорівні – для держави в цілому в зв’язку з порушенням макроекономічної рівноваги та зниженням об’єму ВВП і, як наслідок, зменшенням доходів державного бюджету [1].

Подолання проблеми банкрутства залежить від своєчасного виявлення загрози банкрутства на підприємстві та розробки і впровадження відповідних антикризових заходів, що дозволять подолати кризу, відновити ліквідність і платоспроможність та запобігти процедурі банкрутства і ліквідації підприємства.

Використання фактичних значень фінансових коефіцієнтів у моделях прогнозування банкрутства є неефективним, оскільки за їх допомогою можна лише отримати оцінку фінансового стану підприємства в поточний період часу. Цього недостатньо для оцінки схильності підприємства до банкрутства, тобто загрози банкрутства в майбутньому, так як в даний період часу підприємство може перебувати у передкризовому або навіть нормальному фінансовому стані, однак може мати негативні тенденції і в майбутньому перейти в кризовий стан. Тому для оцінки схильності підприємства до банкрутства необхідно використовувати прогнозні значення фінансових коефіцієнтів. Такі моделі даватимуть оцінку загрози банкрутства в майбутньому і даватимуть змогу своєчасно виявити і попередити кризовий стан.

Для оцінки загрози банкрутства необхідно провести аналіз фінансового стану підприємства. При цьому насамперед слід перевірити його сумарну кредиторську заборгованість. Адже справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом’якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримує кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) – вона дозволяє уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством.

Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію” є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих. Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою[8, c. 137-139].

Висновки

У роботі розроблено елементи методики комплексної оцінки фінансового стану підприємства, яка може виступати основою для діагностики банкрутства підприємств. Проведено аналіз ключових фінансово-економічних коефіцієнтів за окремими галузями та у промисловості в цілому, розроблено систему нормативних значень коефіцієнтів, які базуються на реальних даних економіки України.

Таким чином, у процесі діагностики банкрутства на основі побудови матриць фінансової рівноваги заслуговує на увагу не тільки на поточне місцезнаходження, а й динаміка напрямку руху положення підприємства в межах окремих квадрантів матриці.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Система банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Таким чином, використання пропонованої методики оцінки фінансового стану підприємства з точки зору ступеня його захищеності (фінансової стійкості) та ефективності діяльності значно полегшить роботу фінансових аналітиків та зробить результати їхньої роботи більш об'єктивними та такими, які відповідають реальній ситуації в економіці країни.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про внесення змін у Закон України “Про банкрутство” від 30 червня 1999 року № 784 – ХІ У.

2. Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року №784 – ХІ У.

3. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.2002 р. — № 10// Податки та бухгалте6рський облік. – 2—2 р. — № 14

4. Балабанов И. Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта. — М: Финансы и статистика, 2000.

5. Ковалев А. П. Диагностика банкротства. — М.: Финстатинформ, 1995.

6. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1997.

7. Крамаренко Г. О. Фінансовий аналіз і планування. — Дніпропетровськ: ВидавництвоДАУБП, 2001.

8. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001.

9. ЛігоненкоЛ. О. Антикризове управління підприємством: теоретично-методологічні засади та практичний інструментарій. — К.: КНТЕУ, 2001.

10. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. — К.: КНЕУ, 1999.

11. Москаленко В. П Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа для діагностики його банкрутства // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 6. — С. 180 – 191

12. Попова А. Оценка риска банкротства на основе анализа финансового состояния предприятия // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 2. — С. 36-38

13. Рибалка, О. Формування системи показників фінансового стану підприємства для оцінки ймовірності банкрутства // Економіст. — 2005. — № 9. — С.63-65.

14. Савчук В. П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. — К.: Максимум, 2001. •

15. Уолш К. Ключові фінансові показники. Аналіз та управління розвитком підприємства: Посібник: Навчальне видання: англ. — К.: Всеувито; Новий друк, 2001.

16. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник / С. Я. Салига, О. І. Дацій, Н. В. Нестеренко, О. В. Серебряков. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.

17. Фінанси підприємств: Підручник / Під ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: КНЕУ, 2000.

18. Фокіна Н. Методика виявлення загрози банкрутства підприємств за оцінкою показників фінансового стану // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 7. — С.56-62

19. Шеремет А. Д., Негашев Е. А. Методика финансового анализа. — М.: ИНФРА, 2000.

Глосарій

БАНКРУТ (від італ. bancarotto — неплатоспроможний боржник) — офіційно визнана неплатоспроможною юридична або фізична особа. Оголошується у тому разі, коли сума боргу перевищує задокументовану вартість рухомого й нерухомого майна.

БАНКРУТСТВО (від італ. bancarotto)- 1. Фінансова неспроможність боржника. Неможливість сплатити боргові зобов'язання за браком коштів. Платіжна неспроможність, фінансовий крах. Юридична чи фізична особа оголошується банкрутом тоді, коли сума заборгованості, пред'явлена боржникові до сплати або несплаченої у строк, перевищує задокументовану вартість рухомого чи нерухомого майна. Б. може бути добровільним, пов'язаним із заявою до суду боржника; примусовим — при зверненні до суду кредиторів. Майно банкрута продається з аукціону або здається в оренду чи переходить в акціонерну власність. 2. Переносно-неспроможність, крах планів, політична поразка, нездатність виконати взяті зобов'язання.

КОЕФІЦІЄНТ ОНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ — показник інтенсивності заміни старої техніки новою, процесу розширення виробництва, введення в дію нових об'єктів і т.д. Обчислюється діленням вартості нововведених в експлуатацію основних виробничих фондів за звітний період на початкову вартість усіх основних виробничих фондів підприємства за станом на кінець звітного періоду.

КОЕФІЦІЄНТ ОХОПЛЕННЯ — частка виробництва товару корпорацією, групою підприємств у загальному обсязі виробництва його в країні.

КОЕФІЦІЄНТ ПОКРИТТЯ — показник, що визначає співвідношення оборотних активів до короткострокової заборгованості і характеризує платіжну спроможність організації.

КОЕФЩІЄНТ ПРИБУТКОВОСТІ — відношення чистого доходу (прибутку) підприємства до обсягу реалізації продукції або капіталу підприємства.

КОЕФІЦІЄНТ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ — відношення валового прибутку від продажу продукції до її собівартості (витрат виробництва й обігу).

РИНКОВА ВАРТІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА — поточна вартість підприємства, активів, послуг, у т. ч. біржових товарів, фондових цінностей і валюти, що визначається на основі аналізу кон'юнктури, попиту і пропозиції в кожний конкретний момент на ринку.