Психологічні особливості становлення цінностей у ранній юності

Категорія (предмет): Соціологія

Arial

-A A A+

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи становлення цінностей в ранній юності

1.1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності

1.2. Психологічні особливості ранньої юності

1.3. Розуміння життєвої перспективи в ранній юності

1.4. Взаємозв`язок соціального інтелекту із формуванням життєвих цінностей в ранній юності

Розділ 2. Практичне дослідження особливостей становлення цінностей у ранній юності

2.1. Методи дослідження та формування вибірки

2.2. Дослідження психологічних особливостей становлення цінностей в ранній юності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Сучасне економіко-політичне становище в Україні, соціокультурні перспективи державотворення висувають до індивіда нові вимоги. Суспільство потребує відповідальної, активної особистості, зі сформованими громадянськими, моральними якостями, високим професіоналізмом, гуманістичним світоглядом.

Рівень розвитку особистості, її внесок в культурно-історичну спадщину людства визначаються зрілістю вищих психічних (духовних) утворень (цінностей, цілей, ідеалів, смислу життя). Спрямовуючи життєдіяльність особистості в соціумі, цінності виступають в якості ідеалів, реалізація яких в повному обсязі неможлива. Однак цінності визначають цілі та наміри особистості, які можливо задовільнити частково через участь в конкретній діяльності.

На етапі ранньої юності відбувається інтенсивний розвиток ціннісно-смислової сфери особистості, в ході якого мінливі індивідуальні інтенції узгоджуються з усталеними нормативними смислами. У цьому контексті ціннісне самовизначення старшокласників виступає контрапунктом у розвитку особистості, справляючи величезний вплив на все подальше життя людини. Тому вивчення передумов, чинників, тенденцій і закономірностей ціннісного самовизначення в ранній юності, виявлення шляхів оптимізації ціннісних пошуків старшокласників є важливим завданням сучасної психолого-педагогічної науки.

Незважаючи на важливість проблеми особистісного (насамперед ціннісного) самовизначення, інтерес до неї з боку психологів виник порівняно недавно. Прикметно, що в радянській психології інтерес до проблеми самовизначення, зокрема ціннісного, проявлявся слабко й епізодично. Досліджувалося, в основному, професійне самовизначення, існування інших аспектів лише декларувалося. Посилення інтересу до даної проблеми відзначається в останні роки. До вікових аспектів самовизначення звертались К.О.Абульханова-Славська, В.В.Барцалкіна, М.Р.Гінзбург, З.С.Карпенко, І.С.Кон, І.С.Мар’єнко, В.А.Орлов, Р.Ф.Пасічняк, Л.В.Потапчук, В.Ф.Сафін, Д.І.Фельдштейн, І.Г.Шендрік та ін.

З числа зарубіжних учених ціннісне самовизначення у контексті становлення ідентичності вивчали Е.Еріксон, Дж.Марша, Дж.Марсіа.

Незважаючи на помітне пожвавлення у вивченні самовизначення, залишаються малодослідженими наступні проблеми: психологічні механізми ціннісного самовизначення в особистісному становленні, зв’язок ціннісного самовизначення з особистісним, соціальним, професійним, життєвим самовизначенням, з розвитком Я-концепції. Недостатньо усталеними є і методологічні підходи до вирішення цієї проблеми, зокрема вивчення особистості, що самовизначається, насамперед як суб’єкта життєтворчості. Практично відсутні корекційні методики, спрямовані на оптимізацію ціннісного самовизначення старшокласників. Цими причинами зумовлений вибір теми дослідження: “ Психологічні особливості становлення цінностей у ранній юності”.

Об’єктом дослідженняє феномен становлення цінностей в ранній юності.

Предмет дослідження– передумови, чинники, психологічні механізми і тенденції становлення цінностей в ранній юності.

Мета дослідженняполягає в теоретичному обгрунтуванні й експериментальному підтвердженні ефективності системи розвивально-корекційних заходів, оптимально сприятливих для становлення цінностей в ранній юності.

Гіпотезою дослідженнябуло припущення про те, що психологічними особливостями ціннісного самовизначення старшокласників є розширення діапазону усвідомлюваних мотивів цілісної життєдіяльності, переструктурування цінностей-цілей на основі реорганізації суб’єктних властивостей (цінностей-засобів), що забезпечують еволюційно більш високий рівень ціннісного самовизначення особистості.

Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання наступних завдань:

З’ясувати теоретичні засади дослідження проблеми ціннісного самовизначення в сучасній психології і розробити концептуальну модель ціннісного самовизначення в період ранньої юності.
Практично дослідити психологічні особливості становлення життєвих цінностей у ранній юності.

Розділ 1. Теоретичні основи становлення цінностей в ранній юності

1.1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір. Моральний вибір — є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Людина як компонент цілісної системи — суспільства — в процесі своєї діяльності розкриває власні сутнісні сили, сприяє розвиткові суспільства. При цьому вона вступає у взаємні ціннісні відносини з окремими людьми і з суспільством в цілому. В суспільному оточенні вона виступає одночасно як діяльний суб'єкт і об'єкт оцінки. Зауважимо, що носієм і суб'єктом ціннісного відношення може бути тільки людина. Тому таке (ціннісне) відношення до дійсності передбачає наявність, присутність людини. Вона оцінює інших людей і сама ними оцінюється.

Оцінка є специфічною формою відношення людини до дійсності, це схвалення або осуд різних явищ навколишньої дійсності незалежно від їх матеріального чи духовного походження. Вона завжди залежить від цінності — позитивного чи негативного значення оцінюваного для людини, суспільства або певної соціальної спільності.

Цінністю називається те, що здатне задовольняти людські потреби. Отже, цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності. Цінності поділяються на матеріальні й духовні — так само, як і діяльність, культура, бо культура — це і є сукупність цінностей, створених самою людиною, людським співтовариством [11, с. 109].

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія (від гр. «axios» — «цінність»). Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються» на цінності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину [11, с. 110].

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять та відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності — це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси — до соціальної) [11, с. 111].

Оцінюючи те чи інше явище, що виступає носієм цінності, людина встановлює його значущість, тобто відповідність чи невідповідність своїм інтересам, смакам, уподобанням і т.п. Залежно від міри відповідності (невідповідності) оцінка може виражатися в різних формах — схвалення або осуду, згоди або критики, симпатії або антипатії, любові або ненависті тощо. У найзагальнішому вигляді ціннісні властивості речей і явищ позначаються категоріями «добро — зло», «корисність — шкідливість», «краса — потворність» і т.п. Поняття цінності співвідносне з такими поняттями, як «значущість», «корисність» або «шкідливість». Значущість характеризує ступінь інтенсивності ціннісного відношення. Людину завжди щось приваблює більше, щось менше, а щось взагалі залишає її байдужою. Корисність може носити чисто утилітарний характер і стосуватися як матеріальних, так і духовних цінностей. Шкідливість — це завжди негативне ціннісне відношення людини до предмета цінності. Щоб набуте знання стало переконанням і спонукало людину до дії, вона повинна осмислити його важливість і необхідність для своєї діяльності. Потреби, інтереси, цілі, норми, ідеали та інші імперативи при цьому виступають як підґрунтя і критерії позитивного чи негативного від ношення до об'єкта оцінки, тобто носія цінності. Останнім може бути те чи інше явище, предмет навколишньої дійсності або духовний феномен, який може мати для людини значущість, тобто цінність.

На основі, в процесі і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного і оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів і т. п. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою (пізнання — оцінка — практика). Одні з пізнаних людиною явищ оцінюються нею як потрібні, корисні, сприйнятливі, інші — як шкідливі, ворожі, несприйнятливі, ще інші — як байдужі, до яких вона відноситься індиферентно. З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші — менше значення, утворюється ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розташовані залежно від міри їх значення. В цьому розумінні можна говорити про вищі й нижчі цінності. Кожній людині треба навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею в своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, що склалися історично, і від особливостей цивілізації, культурного середовища, до якого належить людина, і від її власних інтересів, нахилів, уподобань тощо.

Найпершою і найвищою цінністю для людини є сама людина, її життя. Нам поки що достовірно відомі життя, розумні істоти, цивілізація лише на нашій планеті Земля. Пошуки позаземних цивілізацій ще не мали успіху. Не будемо передбачати кінцеві результати цих пошуків. Є навіть і таке припущення, що людська цивілізація на Землі — явище унікальне в нашому Всесвіті. Тому життя взагалі, а не тільки людське, треба дбайливо оберігати як вищу цінність.

Кожна людина повинна усвідомлювати свою цінність, мати почуття власної гідності й розуміти таку ж цінність будь-якої іншої людини, поважати її гідність; нікому не дозволяти ображати, принижувати себе, але й ніколи не ображати й не принижувати інших; не принижувати себе, але й не бути пихатим. Людина справді високої внутрішньої культури вміє гармонійно поєднувати почуття власної гідності й скромність.

Поняття абсолютної цінності поширюється на всіх людей — незалежно від віку, статі, раси й національності, освіти, професії, роду діяльності тощо. Кожна людина самоцінна й цікава сама по собі, заслуговує на увагу тільки тому, що вона є. В процесі життєдіяльності людина має усвідомлювати свою цінність і старанно її оберігати. Вона повинна бути здатною, виходячи з ієрархії цінностей, визначити найвищу мету свого життя так, щоб вона відповідала як суспільним потребам, так і власним духовним нахилам і прагненням; іти до цієї мети неухильно, але як кажуть, не «зациклюватися» на чомусь одному, мати широке коло інтересів.

Ціннісне відношення до дійсності (зумовлене, в свою чергу, потребами й інтересами) є безумовним і найбезпосереднішим фактором, що детермінує активність людини. Значення цього фактора знаходить свій вираз залежно від міри активності, заінтересованості, від переконаності, установок, орієнтацій та інших суб'єктивних факторів людини. Воно чітко себе проявляє в різних формах діяльності — в економіці, політиці, ідеології та ін. Адже кожна сфера діяльності є своєрідною системою цінностей. Активність людей завжди спрямована на використання, збереження і розвиток цінностей або того, що ними може стати. В цьому — сутність ціннісного відношення до дійсності.

Діяльність людини є складним цілеспрямованим процесом вирішення життєво важливих питань. Вона характеризується осмисленням і цілеспрямованістю. Кожна людина певною мірою усвідомлює, оцінює себе і свою актуальну діяльність, на основі чого формує ідеальну модель майбутнього. Такою моделлю є мета (ціль). Людина субординує свої цілі, ставить перед собою безпосередні (найближчі), які є відображенням більш віддалених, до досягнення яких вона прагнутиме пізніше і т. п. [7, с. 130]

Оскільки діяльність людей детермінована об'єктивними умовами життя, то люди ставлять перед собою не довільні цілі, а тільки такі, для досягнення яких є реальні об'єктивні можливості. Явно недосяжних цілей ні людина, ні суспільство, як правило, перед собою не ставлять. Це свідчить про те, що cвідома активна і цілеспрямована діяльність має місце тільки там і тоді, де і коли має місце переконаність людини в доцільності її організації. Саме тому переконання виступають як форма ціннісної спрямованості діяльності людини, як соціальна установка, яка передбачає не тільки певну оцінку фактів, явищ, але готовність і здатність діяти відповідно до цієї оцінки. При цьому вона постійно здійснює вибір між різними варіантами поведінки й діяльності.

До діяльності завжди спонукає ситуація, і її спрямованість визначається, насамперед, соціальними і духовними характеристиками індивіда — його інтересами, політичними й моральними переконаннями і принципами, правовими імперативами тощо. Останні виступають як мотиви діяльності. Мотив як усвідомлена спонука до певної дії формується в міру того, наскільки людина враховує, оцінює, зважує обставини, які склалися, орієнтуючись на намічені цілі. Ціннісним відношенням до них і породжується мотив у його конкретній змістовності, необхідній для реальної життєво необхідної дії. Мотив як спонука — це джерело дії, що її породжує. Базою таких мотивів є ціннісні уявлення, які орієнтують людину в складній соціальній дійсності, координують її суб'єктивне ставлення до неї, спрямовують і стимулюють її діяльність. Людина завжди певною мірою узгоджує свою діяльність і поведінку з нормами й цінностями природного і соціального середовища та мікросередовища.

Вивчення механізму формування певної системи цінностей, глибини їх засвоєння може бути найбільш ефективним при організації й проведенні відповідних досліджень конкретних соціальних ситуацій. Саме там і тоді цінності актуалізуються, людина робить свій вибір і приймає рішення щодо подальших дій. Важливу роль у цьому процесі відіграють ціннісні орієнтації індивіда, система його цінностей. В її епіцентрі завжди перебуває відповідний суспільний ідеал, на який орієнтується і яким керується людина в процесі цілепокладання і реалізації своїх життєвих проектів у діяльності [7, с. 131].

В етиці категорією, що позначає вишу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими моральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідомості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості [11, с. 118].

1.2. Психологічні особливості ранньої юності

Юність – період життя після підліткового віку до дорослості (вікові межі умовні – від 15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного підлітка до дійсного подорослішання. В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей . Юність прагне сформувати внутрішню позицію по відношенню до себе ("Хто Я?", "Яким Я маю бути?"), по відношенню до інших людей, а також до моральних цінностей.

Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації уподібнення іншим людям, набула від них соціально вагомі якості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самої себе і до природи тощо.

У юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, у трудову діяльність. Пошук професії — найважливіша проблема юності. В юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо рефлексуючи на них.

Важливим психологічним утворенням юнацького віку є самоусвідомлення і стійкість образу "Я". Критикуючи введене Е.Шпрангером поняття "відкриття "Я", яке може бути пояснено як "відкриття" чогось існуючого, але невідомого дитині, Л.С.Виготський разом з тим погодився, що формування самоусвідомлення є головним результатом перехідного віку [7, с. 138].

Цінним психологічним набуттям ранньої юності є відкриття власного внутрішнього світу, що також відкриває багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, несхожості з іншими приходить відчуття самотності. Юнацьке "Я" ще невизначене, дифузне, воно нерідко переживається як невизначений неспокій або відчуття внутрішньої порожнечі, яку треба заповнити. Звідси росте потреба у спілкуванні і, водночас, підвищується вибірковість спілкування, потреба у самотності.

Становлення особистості також включає в себе становлення відносно стійкого образу "Я", тобто цілісного уявлення про самого себе. Образ "Я" – складне психологічне явище, яке не є простим усвідомленням своїх якостей чи сукупності самооцінок.

Образ "Я" – не просто відображення якихось об'єктивних даних і незалежних від міри свого усвідомлення якостей, а соціальна установка, ставлення особистості до самої себе, включаючи три компонента: пізнавальний – знання себе, уявлення про свої якості і риси; емоційний – оцінка цих якостей і пов'язане з нею самолюбство, самоповага; поведінковий – практичне ставлення до себе на основі попередніх двох компонентів [7, с. 140].

Теорія соціального навчання наголошує на набутті власної системи цінностей за допомогою процесів ідентифікації, інтерналізації та підкріплення. Під підкріпленням ми розуміємо різні засоби суспільного впливу, що поряд із впливом батьків сприяють засвоєнню визначених цінностей. Якщо однолітки, школа, церква або засоби масової інформації орієнтуються на ті ж цінності, що й батьки дитини, то вона засвоює їх швидше і краще. Проте, якщо це не так, подібне протиріччя породжує внутрішній конфлікт. Така ситуація нерідко спостерігається серед молодих людей, чиї батьки займають низьке соціальне положення в суспільстві [7, с. 141].

Згідно Е.Еріксону, важливе завдання, що постає перед людиною в юності – це встановлення власної ідентичності в близьких відносинах з іншими людьми і трудовою діяльністю. Формування ідентичності – безперервний процес. Дорослі мають структурувати і перебудувати свою особисту, професійну і сімейну ідентичність по мірі того, як змінюється їх внутрішній і зовнішній світ. Хоча багато граней дорослої ідентичності можуть сформуватися вже до початку дорослого життя, іншим її граням ще тільки передбачається сформуватись.

З формуванням ідентичності дійсно пов'язаний розвиток близькості з друзями, і в кінцевому результаті, з вірним чоловіком або дружиною. Е.Еріксон вважав, що розвиток близькості – це дуже важливе досягнення юності. Ті, хто не здатен сформувати близькі відносини протягом цього критичного періоду, можуть відчувати великі труднощі в соціальній адаптації і страждати від почуття самотності, пригніченості та підозріливості. Е.Еріксон вважав, що яким би не було джерело набуття ідентичності, головною подією юнацького віку є досягнення генеративності. Він пояснює генеративність як спробу увічнити себе шляхом здійснення довготривалого і значного внеску в оточуючий світ [7, с. 142].

Як було встановлено А.Бандурою та іншими дослідниками проблем соціальної психології, процес засвоєння моральних цінностей і правил суспільної поведінки проходить через стадії ідентифікації та моделювання. Спочатку діти спостерігають припустиму, з погляду суспільної моралі, поведінку дорослих і відзначають, що дорослим подобається, а що не подобається. Потім, будучи прекрасними імітаторами, вони намагаються чинити так само — в більшій мірі через те, що батьки є багато чим для них: джерелом любові або ненависті, матеріального благополуччя або злиднів, спокою або страждання, безпеки або тривоги, задоволення і виконання таємних бажань. Крок за кроком діти стають соціально адаптованими особистостями і поводяться належним чином навіть за умови відсутності зовнішніх стимулів; згода сама по собі стає кращою нагородою [7, с. 143].

Побудова і переоцінка системи цінностей – основний процес морального розвитку в юнацькому віці. За Хоффманом, моральний розвиток проходить трьома різними, частково співпадаючими, шляхами. Перший – заснований на тривозі стримування, тобто соціально прийнятна поведінка, що викликається страхом перед покаранням. Діти навчаються пов'язувати покарання, яке йде від батьків та інших людей, з неприйнятною поведінкою. В кінцевому результаті вони впораються зі страхом покарання, утримуючись від заборонених дій. Що стосується другого шляху, то, в міру того, як діти стають старші, вони навчаються заснованій на емпатії турботі про інших. Ця моральна перспектива поєднує здібності людини поділяти почуття інших з когнітивною здатністю уявляти, що відчуває інший і як власна поведінка може змінити внутрішній стан інших людей. По-третє, моральний розвиток підлітків та юнаків відбувається завдяки розвитку мислення на рівні формальних операцій, в процесі якого вони набувають досвіду перевірки гіпотез, переоцінки інформації та переформулювання понять. Переоцінка цінностей виступає чинником зміни ставлення до ризику, у зв'язку з чим деякі молоді люди приймають участь в багатьох ризикованих заходах [7, с. 145].

Одним з найважливіших етапів морального розвитку є ознайомлення дитини з моральними підвалинами суспільства, вироблення в неї поважного ставлення до сформованої системи духовних цінностей і правил соціального гуртожитку. Потім такі цінності і правила повинні бути інтерналізовані, увійти «у плоть і кров». Як відзначав Жан Піаже, такий процес у підсумку призводить до якісної перебудови особистості людини і виробленню в неї почуття «морального реалізму», в результаті чого вона намагається дотримуватись засвоєних правил [7, с. 145].

Труднощі та протиріччя життя актуалізують проблему вибору, вміння активно шукати сенс свого життя. Для юності характерна інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні). На думку А.В. Мудрика, така особливість юнацького віку має відмінність від усамітнення дорослих. Дорослі наодинці з собою відкидають ті ролі, які вони грають у житті, стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі, які їм не доступні у реальному житті. Але моральна самотність, як вважає Е.Фромм, так само важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо веде за собою і самотність моральну. Центральним новоутворенням цього вікового періоду стає самовизначення – професійне та особистісне. Саме в період юності виявляється позитивне ставлення до навчання, що дає можливість юнакам здійснювати пошуки сенсу життя [7, с. 146].

Вибір професії і підготовка до трудової діяльності є одним із найбільш важливих завдань у розвитку і становленні молодих людей. Продуманий і реалістичний підхід дозволяє підліткам вибрати спеціальності, які найбільше відповідають їхнім індивідуальним якостям, в яких вони отримають найбільше задоволення і розкриються як особистості, а також найбільш необхідні для суспільства.

Вибір буває іноді дуже важким. Елі Гінзберг підкреслює, що це довготривалий процес, який включає в себе багато зовнішньо незначних рішень, кожне з яких впливає на наступні та обмежує подальший вибір. Е.Гінзберг поділяє процес професійного вибору на три стадії: стадію фантазії (до 11 років), гіпотетичну (11-17 років) і реалістичну стадії (старше 17 років). Результати досліджень в основному підтверджують цю теорію, хоча послідовність, характер і хронологія стадій можуть бути різними [3, с. 56]. Крім того, вибір кар'єри не завжди закінчується з вибором першої професії.

Існує багато факторів, які впливають на вибір професії: думка батьків, однолітків, шкільного персоналу, інтелект, індивідуальні здібності, інтерес, вакансії, матеріальна винагорода і моральне задоволення, суспільно-економічний статус, фактор престижу, національні традиції тощо [3, с. 56].

Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної стабілізації особистості, формування "Я-концепції", світогляду. Центральним новоутворенням стає самовизначення – професійне та особистісне. Саме в період юності виявляється свідоме позитивне ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період здійснювати пошук сенсу життя.

1.3. Розуміння життєвої перспективив ранній юності

Усвідомлення та переживання людиною життєвої перспективи починається в ранній юності, впливає на побудову особистістю життєвого шляху, розгортання процесу життєтворення, виступає показником зрілості особистості, тому юнацький вік заслуговує на більш пильну увагу, порівняно із іншими віковими етапами розвитку людини. У зв'язку із труднощами і дискусіями щодо визначення періодизації життєвого шляху особистості, доцільно дотримуватись думки О.В. Толстих щодо ділення людського життя на зрозумілі всім етапи: дитинство, отроцтво, молодість, зрілість, старість, і розглядати юність як перший етап молодості [4, с. 2].

«Життєва перспектива» — це система уявлень людини про можливе майбутнє, не завжди бажане, але нерідко — очікуване з тривогою і побоюванням. Згідно з Є.І. Головахою, поняття «життєва перспектива» ширше за поняття «майбутня часова перспектива» і доцільніше для використання при характеристиці основних часових, структурно-змістових компонентів, пов'язаних із уявленнями людини про власне майбутнє. Життєві цілі та плани, ціннісні орієнтації є ядром життєвої перспективи, її основною функцією — регулятивна, смисловою віссю — мета, «картину майбутнього», на яку орієнтується індивід при побудові ієрархії цілей і засобів їх досягнення. Формування життєвої перспективи залежить, насамперед, від вікових особливостей сприйняття теперішнього, минулого і майбутнього, має динамічний характер і відбувається протягом всього життя людини [4, с. 3].

Зростання самосвідомості підлітка, поява першого часового новоутворення — «почуття дорослості» призводять до розуміння безперервності часового плину, закладають основи для появи в подальшому можливостей реконструкції минулого, передбачення майбутнього, його організації. У підлітковому і ранньому юнацькому віці формується механізм вищих психічних функцій, які забезпечують процес цілепокладання, що призводить до появи перших життєвих цілей-напівмрій, а дещо пізніше — життєвих планів. Мрії і фантазії людини входять до системи уявлень про майбутнє як складові бажаної картини майбутнього (не обов'язково реалістичної чи здійсненої згодом) поряд із очікуваннями неприємних подій, тривогами і побоюваннями, що можуть відбутися у житті кожної людини і яких, по можливості, потрібно уникати [4, с. 3].

Згідно з результатами сучасних досліджень індивіди у віці 18-23 роки мають цілісні уявлення про часову перспективу: виділяється найбільш значуща часова орієнтація, що залежить від психічного складу, часові уявлення будуються на основі індивідуальних переживань і спостережень. Саме у період юнацтва уявлення про час переходять на найбільш високий рівень і наближаються до абстрактного відображення часу, при чому особистий досвід, побудований на власному переживанні і безперервності сприймання часу, виступає головним фактором у становленні даних уявлень і понять. Слід зазначити, що в юнацькому віці ще невідоме відчуття швидкоплинності часу, його реальної обмеженості для здійснення всіх мрій і планів, що створює позитивний емоційний фон. У зв'язку із цим О.В. Посацький висловив припущення, що у ранній юності образ майбутнього є складним інтегративним утворенням, яке охоплює ціннісні орієнтації, перші життєві плани, плановані та очікувані події, елементи рефлексії та самооцінки, засвоєні стереотипи поведінки, настанови та емоційне ставлення до майбутнього [4, с. 4].

Для юнацького віку характерне розкриття діалектичного зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього, формування життєвих планів, абсолютизація перспективної орієнтації. Мрії, фантазії, пошуки ідеалу, спрямовані у майбутнє прагнення, сприяють поступовій побудові реальних життєвих планів, пов'язаних із вибором майбутньої професії чи роду діяльності. Формування життєвих планів, утворення усталеного ядра ціннісних орієнтацій особистості на основі узагальнення поставлених цілей та ієрархізації мотивів діяльності виступає найхарактернішою рисою юнацтва.

Отже, становлення узгодженої життєвої перспективи у юнацькому віці є свідченням наявності потенціалу розвитку особистості у майбутньому та виступає основним фактором, від якого залежить подальше життя людини та рівень її соціальної ефективності й успішності.

Ранній юнацький, або старший підлітковий, вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій – спрямованості на певні цінності – еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на «гарних і вірних друзів», «здоров'я», «діяльне життя», тоді як дівчата – на «кохання», «цікаву роботу», «щасливе сімейне життя». Ціннісні орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє.

Юнацький вік – це вже значне коло діяльностей. Юнаки тяжіють до різних видів активності, що виявляється у широкому спектрі ціннісних орієнтацій. Зміст останніх засвідчує: якщо підліток – це «відкриття «Я», то юнак – «відкриття себе в світі» [3, с. 60]. За цих умов постає завдання на впорядкування своїх стосунків зі світом, пошук свого місця у ньому.

Найважливішою характеристикою ранньої юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її активність і є основою її розвитку.

Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості протікання даного процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов'язаних етапів:

— на першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому власний досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій;

— на другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних – через засоби масової інформації і пропаганди;

— необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття [3, с. 61].

Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного і особистісного розвитку в цьому віці.

Проблеми ціннісних орієнтацій юнацького віку торкається Н. Є. Бондар при дослідженні формування особистісної репрезентації життєвого шляху.

Вона вважає, що юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності) [3, с. 62].

Юність потребує від особистості знання власних можливостей та перспектив. Ця вимога задовольняється у процесі вироблення власного світогляду, смисложиттєвого та ціннісного вибору, формування життєвих планів та програм.

Саме юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Основними характеристиками ціннісних орієнтацій є їх зміст та ступінь сформованості ієрархічної структури.

За результатами дослідження студенти зосереджують свою увагу переважно на життєвій перспективі. В усвідомленні ціннісних аспектів життєвого шляху спостерігається тенденція до недиференційованого або слабкодиференційованого відображення ціннісних орієнтацій. У кожного другого юнака або дівчини існує конфлікт у ціннісній сфері між професійними та позапрофесійними цінностями. Для більшості характерна мотивація, орієнтована на вирішення проблем власної самореалізації, спілкування, навчання та майбутньої професії. Серед домінуючих цінностей переважають " вічні " для цього віку : " цікава робота ", " дружба ", "щасливе сімейне життя ", " любов" [3, с. 63]. Щодо сімейної та професійної життєвої лінії уявлення юнацтва наближаються до середньостатичних. Стосовно освітніх, кар'єрних, добробутних перспектив справедливим є висновок про їх завищенність, нереалістичність.

До аналізу ціннісних орієнтацій студента звертається В. В. Пічурін, досліджуючи структуру та динаміку життєвої позиції особистості. В основу життєвої позиції особистості він ставить цінності. Осмислення особистістю диференційованості своєї системи цінностей виступає конкретним показником усвідомлення свого життєвого шляху, перспективи. При цьому найбільш значущі для людини цінності, на його думку, будуть в першу чергу визначати її життєву позицію, а значить відігравати вирішальну роль в її професійній діяльності [3, с. 65].

Більшість молодих людей пов'язує своє уявлення про майбутнє з отриманням цікавої і захоплюючої роботи, яка вимагає глибокої професійної підготовки.

У процесі професійної підготовки, з однієї сторони, необхідна самореалізація як постійний елемент практичного вираження свого" Я" , а з другої – осмислення власної духовності постійного зворотнього звязку між власними вчинками і цінностями, між активністю і самоконтролем, між особисто запропонованими перспективами і досягнутими результатами .

На думку В. Т. Лісовського , на престижність тієї чи іншої професії серед молоді впливає не тільки популярність її в суспільстві, але й система цінностей, прийнята соціальними і професійними групами, сім'ями та самим індивідом [3, с. 66].

Юнацький вік співпадає із навчанням у вузі. Саме на першому курсі формується відношення молодої людини до навчання, до майбутньої професійної діяльності, продовжується активний " пошук себе ", формуються якості професійно грамотного сучасного спеціаліста. І тут велику роль відіграє успішна адаптація до нових для них вузівських умов.

Виділяють такі три форми адаптації студентів – першокурсників:

1) формувальну… (стосується пізнавально-інформаційного пристосування до нового середовища, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог до своїх обов'язків);

2) суспільну… (відбувається процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників та інтеграції цих же груп зі студентським оточенням в цілому);

3) дидактичну… (стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі) [7, с. 94].

Важливим компонентом ціннісної самосвідомості є її життєві орієнтації. Вони виконують функції включення суб'єкта в тій чи іншій формі соціальної діяльності і виступають як відносно самостійні, функціонально єдині підсистеми ціннісних уявлень про певні сфери діяльності і пов'язані з ними соціальні цінності.

Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини, і якого значення набувають дані цінності в її свідомості.

Як компонент молодіжної свідомості, життєва орієнтація включає в себе всі характерні для ціннісних орієнтацій рівні :

— емоційний, що характеризується, в першу чергу, соціальними почуттями;

— когнітивний, що виражає свідому спрямованість на форми життєдіяльності;

— поведінковий, що виражає готовність зайнятися тією чи іншою діяльністю.

В юності проходять глибокі зміни в системі життєвих цінностей, відбувається ломка уявлень, відмова від ілюзій, з'являються нові погляди, переконання, оцінки.

1.4. Взаємозв`язок соціального інтелекту із формуванням життєвих цінностей в ранній юності

Світовий досвід показує: життєвий рівень усіх верств населення, загальна соціально-економічна ситуація в країні визначаються мірою освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей. Лише інтелектуально багате суспільство є гарантом високого рівня життя народу і процвітання держави, навіть за відсутності енергоносіїв, корисних копалин та інших дарів природи. Ані багатства надр, ані родючі землі, ані ідеальний клімат, ані туристична принадність не в змозі зрівнятися за могутністю та суспільною значущістю з потенціалом людського розуму.

— необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття [17, с. 265].

Деякі автори відмічають, що в процесі здійснення життєвих планів молодь зустрічається з певними труднощами, і її ціннісні орієнтації формуються під суперечливим впливом різних факторів. Серед всієї багатообразності факторів, що впливають на ціннісні орієнтації молоді: система освіти, діяльність політичних організацій, трудового колективу, засобів масової пропаганди, ідеал, місце проживання, рівень політичних знань, професійна зацікавленість, твори мистецтва і літератури, психологічні характеристики особистості, виділяють і підкреслюють роль сім'ї. Також на формування ціннісних орієнтацій молоді більш відчутно починають впливати такі фактори, як телебачення, радіо, кіно, вивчення суспільних наукових дисциплін, самоосвіта [17, с. 265].

Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнених цілей, котрі ставить перед собою особистість, як наслідок побудови "піраміди" її мотивів, становлення усталеного ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі поодинокі прагнення, що минають, з іншого боку – це результат конкретизації цілей і мотивів. Безпосередній вплив на життєві цінності особистості справляють цілі та інтереси суспільства, ідеологічні установки, моральні та правові норми, соціальні цінності. Життєві плани залежать від завдань, які визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента та умовно поділяються на :

— професійно-освітні (отримати цікаву улюблену роботу, підвищити свою кваліфікацію, отримати вищу освіту);

— суспільно-політичні (розширити свій політичний кругозір, брати участь в суспільному житті);

— романтико-пізнавальні (побувати в інших містах і країнах);

— особистісно-сімейні (знайти вірних друзів, створити сім'ю, виховати дітей справжніми людьми);

— матеріально-побутові (добитися гарного матеріального становища, створити хороші житлові умови) [17, с. 266].

Життєві плани молоді формуються на основі її уявлень про об'єкт вибору, із врахуванням значимості для неї професійного самовизначення, а також самої праці.

На професійне самовизначення молоді впливають цінності, що виражаються в життєвій орієнтації (на працю, сім'ю, дозвілля).

Цікавою на наш погляд, є змістовно-процесуальна модель професійного самовизначення, серед складових компонентів якої знаходимо :

1) усвідомлення цінності чесної (суспільної-корисної) праці (виступає ціннісно-моральною основою самовизначення);

2) загальна орієнтація в соціально-економічній ситуації в країні і прогнозування перспектив її зміни (врахування конкретної соціально-економічної ситуації і прогнозування престижності обраної професії);

3) виділення віддаленої професійної цілі і її узгодженість з іншими важливими життєвими цілями (дозвілля, сімейними, особистісними) [6, с. 71].

У практиці виховної роботи зі студентами часто ігноруються професійні вимоги до їх життєвих позицій. А тому слід мати на увазі, що вимоги до професійно-значущих цінностей, їх формування є важливим моментом у становленні ціннісної сфери студента, формуванні стійких життєвих поглядів та професійних переконань.

Представники гуманістичної психології розглядають ціннісні орієнтації як один із показників самоактуалізації особистості. Самоактуалізація особистості – це складний саморух до повного розкриття власних можливостей та здібностей, який відбувається протягом всього життя та має свої особливості на різних етапах особистісного та професійного становлення [6, с. 72].

Рівень самоактулізації визначає особистісно-професійне зростання майбутнього спеціаліста. Саме самоаналіз, самоусвідомлення та самовдосконалення забезпечують подальшу інтеграцію особистості вчителів на більш високому рівні розвитку.

Саме прагнення до самоактуалізації мотивує особистість до розвитку і вияву своїх можливостей, робить її вільною у виборі власного життєвого шляху. Крім того, реалізація потенцій людини робить її психологічно зрілою, здатною до творчості.

Самоактуалізація особистості впливає на рівень підготовки майбутнього професіонала. Усвідомлення майбутніми вчителями завдань та вимог професії, а також своїх особистісних характеристик та їх відповідність вимогам вчительської діяльності виступають важливою умовою особистісно-професійного зростання студента педвузу.

Отже, ціннісні орієнтації є важливим компонентом структури особистості, в них ніби резюмується весь життєвий досвід, накопичений особистістю в її індивідуальному розвитку. Це той компонент структури особистості, який являє собою певну вісь свідомості, навколо якої обертаються помисли і почуття людини і з точки зору якої вирішується багато життєвих питань. Таке розуміння ціннісних орієнтацій дає змогу пояснити та емпірично вивчати спрямованість діяльності особистості в будь-який момент.

До ієрархії цінностей студентів з високим рівнем самоактуалізації входять:

— свобода, незалежність;

— активне діяльне життя;

— чиста совість, чесне життя;

— матеріально забезпечене життя;

— здоров'я;

— повага оточуючих; розширення своєї освіти, кругозору;

— цікава робота.

Студенти з високим рівнем самоактуалізації надають перевагу духовним ціннісним орієнтаціям: "чиста совість, чесне життя", "повага оточуючих", "свобода, незалежність". У респондентів даної групи наявні і ціннісні орієнтації самовдосконалення ("розширення своєї освіти, кругозору") та простежується орієнтація на загальнолюдські ціннісні орієнтації, що відповідає ідеалу самоактуалізованої особистості [18, с. 66].

Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів, які залежать від завдань, що визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента та умовно поділяються на: професійно-освітні, суспільно-політичні, романтико-пізнавальні, особистісно-сімейні, матеріально-побутові.

Розділ 2. Практичне дослідження особливостей становлення цінностей у ранній юності

2.1.Методи дослідження та формування вибірки

Для побудови теорії учені використовують такі відомі в педагогіці і соціології методи, як спостереження, бесіда, опитування, анкетування, вивчення творчих робіт дітей, вивчення їхніх особистих справ і ін.

Дамо коротку характеристику деяким з них. Спостереження в соціально-педагогічному дослідженні — метод пізнання соціально-педагогічних явищ на основі сприйняття органами почуттів з одночасною первинною обробкою й аналізом одержуваної інформації. Наукове спостереження відрізняється від повсякденного поруч ознак: цілеспрямованістю, аналітичним характером, комплексністю, систематичністю. Спостереження може бути безперервне і дискретне; широке (наприклад, спостереження за групою дитят-бурлак) або вузькоспеціальне (використання дітей як жебраків); дослідник може бути включений у сам досліджуваний процес або ж бути стороннім спостерігачем. Використання різних технічних засобів (фотографії, відеозапис і ін.) значно полегшує дослідникові його задачі. Кожен вид дослідження має свої переваги і недоліки. Достоїнством спостереження є можливість вивчати предмет у природних умовах, враховувати його багатогранні зв'язки і прояви, змінювати конкретну ситуацію або навмисно створювати нову. До недоліків цього методу варто віднести його трудомісткість і тривалість; а також вплив суб'єктивних факторів, тобто самого дослідника, на процес спостереження [10, с. 97].

Опитувальні методи. До них традиційно відносяться усний (бесіда й інтерв'ю) і письмовий (анкетування) опитування. Метою опитувальних методів є виявлення досвіду, оцінки, точки зору дитини або групи дітей. У бесіді також можливий обмін думками, суперечки, дискусії. При використанні цих методів дослідження важлива ясна, чітко поставлена ціль; заздалегідь продуманий план бесіди, визначення питань, що будуть задані випробуваним. Розрізняють питання закритого типу, коли опитуваному необхідно вибрати один із пропонованих відповідей; напівзакритого типу, коли опитуваний крім обраного з запропонованих відповідей може висловити своя власна думка; і відкритого типу, у цьому випадку випробуваний на всі питання дає своя відповідь.

Ці методи також мають свої слабкі і сильні сторони. До сильних сторін варто віднести можливість живого контакту дослідника з випробуваним, можливість індивідуалізації відповідей, їхнього коректування під час опитування, оперативної діагностики вірогідності і повноти відповідей. Однак методи опитування трудомісткі, вимагають тривалого часу в експерименті, не дають можливість охопити велика кількість випробуваних.

Ці недоліки частково усуваються при використанні письмових питань і анкетуванні. При цьому більш ретельна підготовка ведеться перед проведенням опитування. Анкети можуть бути відкриті, коли випробуваний указує свої вихідні дані (прізвище, ім'я, вік і ін.), а також закриті, у яких невідомо конкретна опитувана особа.

Метод анкетування запозичений із соціології, тому до нього пред'являються такі ж вимоги, що й у соціологічних дослідженнях.

Широко використовуються методи дослідження, застосовувані в психології при вивченні особистості дитини, його характеру, темпераменту, соціальної групи, соціуму, що оточує дитини, і ін. При цьому варто пам'ятати, що вчений у своїх дослідженнях може скористатися послугами тих або інших фахівців. У цьому випадку можна привести таку аналогію: коли ви приходите до терапевта, те перш, ніж поставити вам діагноз, лікар відправляє вас на обстеження, і йому в цьому допомагають багато фахівців, одні проводять аналіз крові, інші сили, треті знімають кардіограму й ін. Тому для того, щоб вивчити дитини в якомусь соціумі, можна скористатися послугами психолога, медика, педагога й інших фахівців. Важливо, щоб учений представляв точно, які конкретні задачі йому необхідно вирішити і хто йому може допомогти в цьому.

Емпіричні знання, добуті таким шляхом, дозволяють ученому вибудувати своє теоретичне бачення проблеми, у цьому випадку він користується теоретичними методами. Побудова теорії і перехід від неї до реальної дійсності зв'язані з формуванням ідеалізованих об'єктів, моделей, що не мають безпосередніх аналогів в емпіричному знанні. Призначення таких ідеальних об'єктів служить засобом виявлення і дослідження закономірних зв'язків, властивої тієї або іншої реальної соціально-педагогічної дійсності. Говорячи про ідеальну модель, варто пам'ятати, що вона не існує в реальності так само, як у природі немає ідеального газу, тим часом багато фізичних законів відкриті завдяки тому, що було введено це поняття.

Для побудови ідеальної картини досліджуваного об'єкта застосовуються системний підхід і метод моделювання.

Слово "система" походить від гречок. "ціле". Під системою розуміють сукупність кінцевого числа елементів, що знаходяться у визначених відносинах і зв'язках один з одним, що утворять визначену цілісність і єдність, Системні об'єкти, що відносяться до педагогіки і соціальної педагогіки, украй складні. Об'єкт їхнього дослідження – дитина і соціум – це матеріальні, що розвиваються і динамічні системи [10, с. 103]. Тому при дослідженні таких систем на допомогу дослідникам приходить системний аналіз або системний підхід. При використанні цього методу складний системний об'єкт не вичерпується особливостями його складових елементів, а зв'язаний насамперед із взаємодією цих елементів. При цьому розкриваються як причини явищ, так і вплив результатів на причини, його що породили.

У дослідника складається представлення про досліджуваний об'єкт як системі, у якій акцентується увага на ведучим (системоутворюючих) факторах, взаємозв'язках і взаємозалежності елементів системи. Звідси йде вибудовування структури системи; виявлення окремих функціональних особливостей елементів її, визначення вихідних, основних і похідних факторів, взаємовпливу цілого і його елементів, динаміки розвитку системи.

Саме по собі побудова ідеальної моделі вченим недостатньо, вона потрібна остільки, оскільки є основою для практичної діяльності, дає можливість використовувати неї на практиці, перетворювати й удосконалювати. Тому наступний етап дослідження — визначення умов, при яких ця система може працювати. Ці знання відбивають соціально-педагогічну дійсність, який вона повинна бути, на думку дослідника.

Побудоване в такий спосіб наукове знання дослідника вимагає перевірки — експерименту. Як правило, розрізняють два види експерименту: що констатує і формує. Експеримент, що констатує, застосовується на початку дослідження для з'ясування стану об'єкта дослідження. Після розробки наукових положень проводиться формуючий експеримент по апробації наукових припущень, перевірці їхньої ефективності. Поряд з основним — формуючої — експериментом проводиться дублюючий, у якому ідеї і гіпотези перевіряються на іншому матеріалі, у трохи інших умовах. Потім проводиться аналіз цих експериментів. І у висновку приводяться висновки: наскільки підтвердилася висунута дослідником гіпотеза, як були вирішені задачі дослідження, які перспективи подальшої роботи в цьому напрямку.

Вибірка — множина випадків (об'єктів, подій, зразків), за допомогою визначеної процедури вибраних з статистичної популяції для участі в дослідженні. Зазвичай, розміри популяції дуже великі, що робить прийняття до уваги від всіх членів популяції непрактичним або неможливим. Вибірка представляє собою підмножину певного розміру, члени якої збираються і статистичні дані обчислюється таким чином, що в результаті можна зробити висновки або екстраполяцію із вибірки на всю популяцію [15, с. 69].

Вибірка – це сукупність елементів об'єкта соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому вивченню. Також вибірка – сукупність способів, прийомів, процедур добору елементів об'єкта, одиниць спостереження та вивчення при масових соціологічних дослідженнях. В соціологічних дослідженнях вибіркою називають частину генеральної сукупності, що має головні її властивості (критерії репрезентації) [15, с. 70].

Вибірка представляє n експериментів, в яких можна виміряти ту ж змінну. Наприклад, якщо X представляє висоту індивідуума і ми вимірюємо n індивідуумів, Xi буде висотою i-того індивідуума. Відзначте, що вибірка випадкових змінних (тобто набір вимірних функцій) не повинна бути змішаною з реалізаціями цих змінних (які є значеннями, що приймають ці випадкові змінні). Іншими словами, Xi — функція, що представляє собою вимірювання в i-тому експерименті і xi = Xi(ω) — значення, яке ми фактично отримуємо, роблячи вимірювання [15, с. 71].

Поняття вибірки включає процес того, як отримуються дані (тобто, випадкові змінні). Це необхідно робити таким чином, щоб можна біло зробити математичні твердження про вибірку, як і отримати статистичні дані, розраховані на її основі, наприклад середнє значення і коваріація вибірки. Крім того, такі статистичні дані повинні мати місце і для всієї популяції.

Об'єм вибірки — число випадків, включених у вибіркову сукупність. Із статистичних міркувань рекомендується, щоб число випадків складало не менше 30-35.

В процесі побудови вибірки для нашого дослідження було враховано три основних параметри її формування:

— Об’єм вибіркової сукупності.

У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 30 осіб – учні ліцею «Гармонія» віком від 15 до 17 років.

— Тип та процедура відбору.

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група А) школярі 9-А та 10-В класів „Гармонії”

Експериментальна група Б)школярі 11-А класу «Гармонії»;

— Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) школярі віком від 15 до 17 років (період ранньої юності);

2) юнаки і дівчата.

В даному емпіричному дослідженні була використана психодіагностична методика „Психологічна автобіографія“;

Вибір даних психодіагностичної методики обумовлений метою нашого дослідження: підтвердженні ефективності системи розвивально-корекційних заходів, оптимально сприятливих для становлення цінностей в ранній юності.

На нашу думку, для вивчення образу “ Я “, життєвого шляху особистості найбільш доцільно використовувати проективні методики, які дають можливість вивчити суб’єктивну сторону життя людини.

За даними Р. Уайлі, автора найбільш повного з існуючих в сучасній психології оглядів, присвячених цій проблемі, у більшості емпіричних досліджень, у яких вивчалися зв’язки ставлення до себе і ставлення до узагальненого іншого, виявилася позитивна залежність між цими змінними. Аналогічний результат був зафіксований і авторами, які аналізували зв’язок між ставленням до себе і ставленням до конкретного іншого. Необхідно мати на увазі, що йдеться про дослідження, у яких використовувалися стабільні характеристики ставлення до себе: у цих працях, де для виявлення залежності самооцінка піддослідних варіювалася в ході експерименту, характер зв’язку між ставленням до себе і ставленням до конкретного іншого виходив значно складнішим і суперечливішим [12, с. 48].

2.2.Дослідження психологічних особливостей становлення цінностей в ранній юності

Методика “Психологічна автобіографія.

Дана методика належить до ситуаційних психодіагностичних методик і була розроблена для оцінки ситуаційних особливостей життєвого шляху та перспектив особистості. Методика дозволяє виявити психологічні особливості сприйняття значущих життєвих ситуацій, а саме найбільш важливих подій в житті людини. Це особливі ситуації тісно пов’язані з особистістю досліджуваного. Називаючи значущі події свого життя, людина переломлює їх через своє “ Я “[21, с. 144].

Методику «Психологічна автобіографія» можна віднести до проективних методик, оскільки відповіді досліджуваних характеризуються невизначеністю та неоднозначністю. На перший план виступає особистісне значення відповідей – як змістовних характеристик названих подій (тип, вид), так і їх формальних особливостей (кількість, “ вага “, вказана степінь значущості, час подій ).

Надійність даної методики полягає в тому, що вона дає можливість “ вловлювати “ найтонші нюанси в психічному стані досліджуваного. Тому надійність методики можна розуміти як аспект валідності.

Методика характеризується високою поточною валідністю ( достовірність відмінностей по всім показникам, як правило від р < 0,05 до р < 0,001 ) і може використовуватися як при обстеженні соматично здорових, так і соматично хворих.

Техніка проведення дослідження

Для отримання свідчень про переживання, пов’язані з найбільш значущими сферами життя, досліджуваному пропонується перерахувати найбільш важливі, з точки зору досліджуваного події минулого і майбутнього життя. Кількість подій не обмежується. Потім досліджуваного просять дати кількісну оцінку кожній події і вказати приблизну дату. Розроблений бланк обстеження, а також таблиці обробки даних.

Далі опишемо основні показники за якими проводиться аналіз результатів обстеження.

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху ( визначається по кількості названих подій ).

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій ( визначається за “ вагою “, якою наділяє досліджуваний ту чи іншу подію ).

Б. Степінь впливу подій ( відповіді досліджуваного поділяються по степені впливу на події, які здійснюють значний вплив ( 4 – 5 балів), помірний вплив ( 3 бали), малий вплив ( 1 – 2 бали)).

3. Середній час ретроспекції та антиципації подій ( для отримання показника середнього часу ретроспекції подій слід сумувати час, який пройшов після кожної вказаної події і поділити отриману суму на загальну кількість подій минулого. Аналогічно визначається показник середнього часу антиципації подій.

4. Зміст подій.

А. Тип і вид значущих подій.

Типи подій :

І. Біологічний ( наприклад травма, народження дитини ).

ІІ. Особистісно – психологічний ( наприклад, вибір життєвого шляху, події пов’язані з використанням вільного часу ).

ІІІ. Тип подій, які належать до змін фізичного середовища ( наприклад : землетрус, політ )

ІV. Події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі).

За видом події можуть належати до наступних життєвих сфер:

1. батьківська сім’я;

2. шлюб;

3. діти;

4. місце проживання;

5. здоров'я;

6. “ Я “;

7. суспільство;

8. міжособистісні відносини;

9. матеріальне становище;

10. навчання, підвищення кваліфікації;

11. робота;

12. природа.

Методика “ Тест двадцяти суджень “ ( Хто я такий ? )

Дана методика дозволяє визначити соціальну підсистему “ образу Я “, в якій відображені сприймання, оцінка та переживання людиною самої себе – носія певних соціальних відносин ( або встановити так звану “ соціальну ідентичність “ за Ф. Патакі ).

«Тест двадцяти суджень» являє собою особистісний опитувальник, варіант нестандартизованого самозвіту, який наближений до проективних методик дослідження особистості. Дає можливість дослідити само відношення індивіда.

Методика запропонована М. Куном і Т. Мак — Партландом у 1954 році. Теоретичною основою створення даної методики є розроблюване М. Куном розуміння особистості, операціональну сутність якої можна визначити через відповіді на питання: “ Хто я такий ? “, яке людина задає собі сама, чи яке їй задає інша особа [21, с. 146].

«Тест двадцяти суджень» заснований на використанні не стандартизованого самоопису з наступним контент – аналізом, який проводиться на основі виділення таких категорій :

1. судження – найменування ( ім'я, вік, етнична приналежність );

2. соціально – рольові судження;

3. оцінні судження;

4. форми активності й схильності;

5. “фізичне Я “;

6. компетентність – самовизначення;

7. особистністні характеристики;

8. інші судження.

Вибір даних психодіагностичних методик обумовлений метою нашого дослідження: вивчення впливу Я – концепції на визначення життєвих перспектив у юнацькому віці.

Отже, опишемо результати одержані методики.

Як ми вже зазначали, дана методика є ефективною при вивченні життєвого світу особистості, який завжди є опосередкуванням її внутрішнього світу. Методика дозволяє визначити найбільш важливі події, які мали місце у минулому індивіда, а також визначити певні бажані для неї життєві плани, задуми до реалізації яких вона прагне, тобто дає можливість виявити перспективу особистісного розвитку.

В результаті кількісної та якісної обробки результатів були отримані відповідні показники, які будуть описані нижче згідно визначених у попередньому параграфі параметрів.

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

В цілому, повинна бути вказана достатня кількість подій. Чим більше подій називає досліджуваний, тим вища його загальна продуктивність, що характеризує, як правило, насиченість психологічного часу, легкість актуалізації образів минулого і майбутнього, а також адекватність психічного стану і соціальну адаптованість. Особливо важлива ознака наявність відповідей про майбутні події та сумні. Чим менше таких відповідей, тим більше хвилювання за майбутнє, витіснення хвилюючих подій і психотравмуючих подій минулого.

В таблиці наведені дані, які свідчать про наявність достатньої кількості подій у відповідях досліджуваних – 25,08 %.

Таблиця 2.1.

Кількість подій

Загальна кількість подій

Кількість минулих подій

Кількість майбутніх подій

Кількість радісних подій

Кількість сумних подій

25,08 %

14,12 %

11,12 %

21,59 %

3,48 %

Даний показник загальної кількості подій збігається з нормативними даними.

Як ми вже зазначали, це свідчить про високу продуктивність та насиченість психологічного часу індивіда. Проте, врахування тільки кількісного показника не достатнє. Для виявлення особливостей життєвого шляху, перспектив особистості не менш важливим є якісний показник. Мається на увазі зміст подій. Часто відмічаються несерйозні та легковажні відповіді ( наприклад, вперше спробував алкогольні напої; люди і покемони ( популярні герої з мультфільму ) будуть жити на Марсі тощо ).

Якщо повернутися до кількості подій, то, як ми бачимо з таблиці 1, переважають радісні події – 21,59 %. Це означає, приблизно 21,59 % досліджуваних надали перевагу радісним подіям.

При порівнянні з кількістю сумних подій ми бачимо значне переваження радісних подій. Показник сумних подій становить 3,48 %. Можливо, така тенденція пов’язана з юнацьким максималізмом, коли людина ніби дивиться на світ через рожеві окуляри, звертаючи увагу на приємні, веселі сторони події, не враховуючи при цьому наслідків чи труднощів, які можуть виникати на шляху до досягнення цілі.

Також, як ми бачимо, переважає кількість минулих подій (14,12 %) порівняно з майбутніми (11,12 %). Звичайно, майбутнє є більш невизначеним і непередбачуваним, тому і події майбутнього називається менш впевнено. Майбутнє пов’язане з прогнозуванням, плануванням подальшого життя і, переважно, називаються події найближчого часу.

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій.

Чим більша “ вага “ життєвих подій, тим вища значущість тих чи інших подій ( бажаних, майбутніх чи минулих, а також подій, які належать до різних типів і видів).

Таблиця 2.2.

«Вага подій»

Загальна “вага“

подій

“Вага“ минулих подій

“Вага” майбутніх подій

“Вага” радісних подій

“Вага” сумних подій

81,44 %

37,25 %

48,70 %

98,59 %

8,59 %

Отже найбільш значущими є події майбутнього ( 48,70 % ) і радісні події ( 98,59 % ).

Тобто 48,70 % відповідей досліджуваних вказують на значущість майбутніх подій і 37,25 % — минулих.

Відмінність між показниками значущості радісних і сумних подій більш різка : радісні події – 98,59; сумні – 8,59 %.

Такі результати можна пояснити специфікою юнацького віку. Як відомо, для цього віку характерно прагнення визначити власні цілі, перспективи, знайти себе і своє місце у житті. Проте досягнення поставлених цілей вимагає відповідальності, наполегливості і терпіння, що не завжди враховується у юності. Молодь вступає у доросле життя з великими планами, задумами і одночасно, не маючи достатнього досвіду, не будучи готовими долати перешкоди на шляху до реалізації власних цілей.

Як ми бачимо, низьким є показник значущості сумних подій. Для людини характерна опора на позитивні переживання. Але значне переваження радісних подій може бути пов’язане із бажанням знецінити події, які були травмуючими ( чи є ) для індивіда, з прагненням забути їх.

Б. Степінь впливу подій.

Таблиця 2.3.

Кількість подій

Кількість значних подій

Кількість подій помірного значення

Кількість менш значних подій

21,27 %

2,08 %

1,57 %

Перевага надається більш високим оцінкам подій. Називаються головні події життя і зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив.

3. Середній час ретроспекції і антиципації подій.

Найбільш важливий діагностичний показник – віддаленість названих подій в минуле. Чим вона менша, тим більше людина відкрита досвіду теперішнього. Чим більша віддаленість подій в минуле (середній час ретроспекції), тим більша степінь їх реалізованості. Чим більша віддаленість подій в майбутнє (середній час антиципондії), тим більша степінь їх потенційності.

Таблиця 2.4.

Середній час антиципації і ретроспекції подій

Середній час антиципації

Середній час ретроспекції

Радісні події

Сумні події

Події в цілому

Радісні події

Сумні події

Події в цілому

3,25%

0,19%

3,44%

4,19%

0,70%

4,89%

У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого і більш близькі майбутнього. Легше пригадати минулі події ніж передбачити майбутні, які характеризуються невизначеністю, особливо в наш час.

В цьому аспекті нас найбільше цікавить середній час антиципації подій, оскільки він визначає цілі особистості, перспективи її розвитку. Як ми вже зазначали, чим більша віддаленість подій у майбутнє, тим більша степінь їх потенційності, тобто можливості реалізувати їх. Для цього необхідні знання своїх здібностей, інтересів, що приходять в процесі самопізнання.

Якщо цього немає, то індивід не може визначити свої цілі, тобто переживає певні труднощі в особистому самовизначенні.

За результатами нашого дослідження переважає показник середнього часу ретроспекції: 4,89%, а показник середнього часу становить 3,44 %. Середній час ретроспекції вказує на міру реалізованості минулих подій, тобто, на основі цього можна робити висновки наскільки повноцінним є життя людини. Це може бути показником рівня задоволеності життям.

Переважання середнього часу ретроспекції може вказувати на те, що у цьому віці є тенденція “ жити сьогоднішнім днем” не задумуючись, особливо, над майбутнім.

5. Зміст подій.

Тип і вид значущих подій.

Даний показник дає змогу виявити найбільш значущі для юнацького віку події, тобто події, які посідають важливе місце у житті юнаків. Цей показник характеризує змістовну сторону відповідей досліджуваних.

Таблиця 2.5.

«Вага» подій в залежності від їх змісту

Тип подій

Вид подій

ІІ

ІІІ

ІV

8,83%

44,48

—

34,27

-0,40

6,14

4,74

1,93

-1,40

26,6

1,80

10,36

3,70

25,89

6,61

0,31

Якщо розглянути тип подій, то тут на перший план виступають події, пов’язані з особистісно – психологічними змінами (наприклад, вибір життєвого шляху, події пов’язані з проведенням вільного часу). Серед відповідей досліджуваних зустрічаються, наприклад, такі: “Дуже гарно зустріла Новий рік”; “Виїзд за кордон”; “Почав займатися спортом”; “Стану аптекарем” та ін). Події даного типу назвали 44,48% досліджуваних ( ІІ тип).

Увага до власної особистості — типове явище у даному віці. Відкриття власного “Я”, самопізнання, самоаналіз займають важливе місце у житті юнаків та дівчат, і є важливою умовою становлення особистості у ранньому юнацькому віці.

На другому місці події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі ). Події цього типу зустрічаються у 34,27 % досліджуваних ( ІV тип подій ).

В цій сфері переважали події майбутнього і типовими відповідями були такі : “ Одружуюся “; “Буду мати престижну роботу” ”Куплю авто”, тощо).

Відсутність конкретних відповідей може свідчити про не чіткість представленості у свідомості індивіда конкретних цілей та задач, а також способів їх досягнення.

Далі, за значущістю, ідуть події біологічного типу ( травма, народження дитини) – І тип подій, йому належить 8,83% відповідей досліджуваних. Тут називались такі події, як :”Переніс операцію”; “Народження сестрички”. Багато відповідей пов’язані із створенням у майбутньому власної сім’ї.

Щодо подій, пов’язаних із зміною фізичного середовища (землетрус, політ) то вони виявились не важливими. Можливо, це пояснюється байдужим ставленням до екологічних проблем, низьким рівнем екологічної самосвідомості, культури.

Виділення виду подій дозволяє визначити найбільш важливі сфери життя у юнацькому віці.

Серед видів подій домінуючими є події життя, пов’язані з власним “Я”. Як ми вже говорили, переживання пов’язані з відкриттям свого “Я” характерні для цього віку. 26,6% відповідей належить до цього виду. Сюди можна віднести події пов’язані з особистими переживаннями певних подій, наприклад, першого кохання; тут мова йде про “відкриття” в собі нових почуттів та їх переживання.

На другому місці – події пов’язані з навчанням та підвищенням кваліфікації – 25,89% досліджуваних відзначали події, пов’язані з даною сферою життя, як важливі. Сюди входить професійне самовизначення, тобто визначення професійних інтересів, схильностей. І знову ж таки тут переважають загальні відповіді : ”Одружуся”; ”Отримаю роботу, яка мене цікавить”.

Звичайно, дане питання цікавить старшокласників, адже перед ними стоїть завдання професійного самовизначення, виявлення та усвідомлення своїх інтересів, здібностей і відповідно, вибір спеціальності.

10,36% досліджуваних відмітили важливість сфери між особистісних стосунків. Центральне місце тут належить спілкуванню з ровесниками, друзями, як з дівчатами, так і з хлопцями. Наприклад, “познайомився з людиною, яка стала моїм найкращим другом”; “гарно провів з друзями своє день народження”, тощо.

Спілкування у цьому віці займає важливе місце, адже через інших, в процесі взаємодії з іншими індивід пізнає себе.

Менш важливими є події пов’язані з роботою (16,61%), одруженням (6,14 %), сім'єю, матеріальним становищем (3,70 %). Це, можливо, пов’язано з тим, що ці події, пов’язані з більш далекою перспективою, а події, пов’язані з навчанням та спілкуванням – ближньою.

Хоча відповіді пов’язані з даною сферою життя займають значне місце серед загальної кількості відповідей, але не є домінуючими для даного віку.

Найменш значущі події пов’язані з батьківською сім'єю ( — 0,40 % ) та здоров'ям (- 1,40 %). Це зумовлено прагненням відокремитись від батьківської опіки і самостійно планувати своє життя.

Легковажне становлення до власного здоров'я є наслідком браку інформації щодо здорового способу життя, несформованістю відповідального ставлення до фізичного стану організму.

Також спостерігається відсутність інтересу до суспільного життя, відсутність активної громадянської позиції (1,80 % досліджуваних згадали про події пов’язані із суспільними змінами).

І знову констатуємо відсутність зацікавленості зовнішнім природнім середовищем ( 0,31 % ).

Отже, узагальнюючи все вище сказане можна виділити такі основні аспекти:

Методика «Психологічна автобіографія» дозволяє визначити важливі минулі події, які мали місце в житті людини, а також визначити перспективи її розвитку.

Інтерпретація результатів дослідження по методиці «Психологічна автобіографія»

Аналіз та узагальнення результатів дослідження за даною методикою дозволяє зробити наступні висновки :

1. В цілому можна говорити про високу продуктивність сприйняття цінностей життєвого шляху.

Відмічається тенденція до переважання кількості радісних подій – 21,59 % над сумними подіями.

Також переважає кількість минулих подій – 14,12 % порівняно з майбутніми – 11,12 %.

2. Найбільш значущими є події майбутнього і радісні події. Різниця між значущістю радісних і сумних подій досить велика: 98,59 % і 8,59 %. Такі результати можуть бути наслідком юнацького оптимізму та максималізму.

3. Щодо степені впливу подій, то перевага надається більш високим оцінкам, оскільки індивід називає важливі події свого життя і, зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив на особистість.

4. У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого (середній час ретроспекції) і більш близькі майбутнього (середній час антиципації).

5. У житті юнаків важливе місце займають події пов’язані з розвитком власного “ Я “ (це стосується і виду, і типу подій). Також важливе значення надається подіям, які пов’язані із змінами соціального середовища (34,27 %) та подіям, які пов’язані з міжособистісними стосунками (10,36 %). Поряд із значущістю власного “ Я “ (26,6 %) важливе місце займає навчання. (25,89%)

Достатня увага у відповідях досліджуваних надається подіям пов’язаним із роботою (6, 61 %), одруженням (6,14%), матеріальним становищем (3,70 %).

Найменше значення надається подіям, що пов’язані з батьківською сім'єю (- 0,40 %) та здоров'ям (- 1,40 %).

Висновки

Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності).

Ціннісні орієнтації є важливим компонентом структури особистості, в них ніби резюмується весь життєвий досвід, накопичений особистістю в її індивідуальному розвитку. Це той компонент структури особистості, який являє собою певну вісь свідомості, навколо якої обертаються помисли і почуття людини і з точки зору якої вирішується багато життєвих питань. Таке розуміння ціннісних орієнтацій дає змогу пояснити та емпірично вивчати спрямованість діяльності особистості в будь-який момент.

Аналіз та узагальнення результатів дослідження за методикою „Психологічна автобіографія” дозволяє зробити наступні висновки :

1. В цілому можна говорити про високу продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

Відмічається тенденція до переважання кількості радісних подій – 21,59 % над сумними подіями.

Також переважає кількість минулих подій – 14,12 % порівняно з майбутніми – 11,12 %.

Достатня увага у відповідях досліджуваних надається подіям пов’язаним із роботою (6, 61 %), одруженням (6,14%), матеріальним становищем (3,70 %). Найменше значення надається подіям, що пов’язані з батьківською сім'єю (- 0,40 %) та здоров'ям (- 1,40 %).

Список використаних джерел

БожовичЛ. И. Этапы формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии- 1979,- № 4,- С. 23-24
Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник для студентів психологічних і педагогічних спеціальностей. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 967 с.
Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. — К. : Каравела, 2005. — 399 с.
Вірна Ж. П. Прогнозування життєвих перспектив в умовах психолого — педагогічого супроводу розвитку дітей загальноосвітньої школи // Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 2. — С. 1-4
Выготский Л.С. Психология. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000
Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. — К.: Наукова думка, 1988. – 143 с.
Головінський І. Педагогічна психологія: Навч.посібник для вищої школи. — К. : Аконіт, 2003. — 287 с.
Гуцало Е. Система тестових завдань та творчих задач з психології: Модульний контроль знань студентів педагогічного університету. — Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. — 174, с.
Идентичность: Хрестоматия / Сост. Л. Б. Шнейдер. — М: Изд-во Моск. психолого-социального ин-та; Воронеж: Издательство НПО «МОДЕК», 2003.- 272 с.
Крайніков Е. В.Психологія розвитку: Словник-довідник. — Київ: Арістей, 2004. — 257 с.
Ліфарєва Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 237 с.
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. — К. : ЕксОб, 2000 , 1999. — 302, с.
Музиченко Л. В. Чинники формування ідентичності в юності //Наукові записки НаУКМА.- Том 22- К.: Видавничий дім «KM Академія», 2003- С. 297-299
Музиченко Л. Самовизначення і професійне середовище //Соціальна психологія, — 2003, — № 2. — С. 112-120
Немов Р. С. Психология: Словарь-справочник: в 2 ч., — М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004 — Ч. 1. -302, с.
Немов Р. С. Психология: Словарь-справочник: в 2 ч, — М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004 — Ч. 2. -350, с.
Посацький О.В. Особливості образу майбутнього в юнацькому віці / Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка / За ред. Максименка С.Д. — К., 2004. — Т. 6. — Вип. 3. — с. 264 – 272
Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. — К.: Вища школа, 1982. – 215 с.
Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К. : Либідь, 2001. — 558 с.
Психологические тесты: Тестирование интеллекта /Сост. Э. Р. Ахмеджанов. — М.: ТОО "Лист", 1996. — 318, с.
Психологические тесты: в 2-х томах. — М. : ВЛАДОС. — Том 2. — 2003. — 247, с.
Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова.-М.: Педагогика-Пресс, 1997.- 440 с.
Сметаняк В.І. Особистісне самовизначення і свобода в ракурсі взаємної детермінації // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. –Івано-Франківськ: Плай, 2003. –Вип. 8. –Ч. 2. –С. 53-59
Социальная психология личности в вопросах и ответах /Под ред. В. А. Лабунской: Учебное пособие.-M.: Гардарики, 1999-397 с.
Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И. В. Дубровиной-М.: Педагогика, 1987- 181 с.
Хьелл Л., ЗиглерД. Теории личности.-СПб.: Питер Пресс, 1997,- 606 с.
Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Пер. с англ.-М: Прогрес, 1996.- 344 с.