Психологічний соціологізм кінця XIX — початку XX ст.: загальна характеристика та основні напрямки розвитку

Психологічне пояснення соціальних процесів не вимагало негайного розриву з ідеями біолого-еволюційної школи. Спочатку мова йшла тільки про те, щоб «Доповнити» еволюціоністський схему вивченням психологічних механізмів розвитку і функціонування суспільства. Причому самі ці механізми трактувалися досить широко і аморфно. Слідом за Спенсером представники «психологічного еволюціонізму »американські соціологи Лестер Франк Ворд (1841-1913) і Франклін Генрі Гіддінгс (1855-1931) розглядали розвиток суспільства як частина космічної еволюції, кожна наступна ступінь якої акумулює досягнення попередньої. Проте якщо прихильники біологічної орієнтації вважали соціальну еволюцію безпосереднім продовженням і частиною органічної та підкреслювали в ній риси автоматизму, то псіхоеволюціоністи бачили в ускладненні форм громадського життя результат розвитку свідомого початку, висуваючи до протилежність спенсеровскому laissez-faire гасло «спрямованої еволюції», тобто розумного управління соціальними процесами.

Погляди Уорда були не особливо оригінальні. Він вважав, що стосовно до людства спенсеровскій принцип космічної еволюції має бути доповнений ціннісної ідеєю прогресу. Соціальні інститути — результат розвитку швидше психічних, ніж вітальних сил. «Соціальні сили — це ті ж психічні сили, що діють в колективному стані людини »[46, р. 123]. Звідси випливає, що підставою соціології повинна бути не біологія, як у Спенсера, а психологія.

Найвищий ступінь еволюційної драбини, синтез всіх природних сил, що склалися в ході космо-, біо-і антропогенезу. Якісна відмінність цієї нової, соціальної реальності полягає в наявності почуття та цілі, яких не було в діях сліпих природних сил. Ці нові чинники поступово перетворюють генетичні, позбавлені цілі природні процеси в теліческіе (від слова tele — мета), або, що те ж саме, у соціальні процеси, що мають форму цільового дії людини. У своїй головній праці «Динамічна соціологія» і в ряді інших робіт Уорд розвиває погляд, згідно з яким первинної соціальної силою є бажання, зокрема голод і спрага, пов’язані з підтриманням життя індивіда, і статеві потреби, що забезпечують продовження роду. На основі цих первинних бажань складаються більш складні, інтелектуальні, моральні та естетичні бажання, за допомогою яких Уорд намагався пояснити поступальний розвиток суспільства, його «покращення» (принцип «меліорізма» — від лат. melior — відмінно).

Близькі Уорд і переконання Гіддінгсом, засновника (1894 р.) перший у США кафедри соціології в Колумбійському університеті. Його головні книги: «Принципи соціології »(1896; рус. пер. 1898), учеб-к« Елементи соціології »(1898), «Індуктивна соціологія») 01), «Дослідження з теорії людського суспільства» (1922), Наукове дослідження людського суспільства »(1924). ч Соціологія, по Гіддінгсом, — це «наука, яка прагне зрозуміти суспільство в цілому і намагається пояснити його за допомогою космічних законів та причин »[6, с. 171]. Розмірковуючи про рівновагу енергії, сталості, сили цілком у дусі Спенсера, Гіддінгс, однак, уточнює, що суспільство не просто організм, а організація, яка виникає частково внаслідок несвідомої еволюції, а почасти як результат «Свідомого плану» [Там же, с. 416]. Суспільство, на Гіддінгсом, — це «Психічне явище, обумовлене фізичним процесом, а тому соціологія «Повинна поєднати в собі як суб’єктивне, так і об’єктивне пояснення» [Там же, с. 14]. Сам Гіддінгс зосереджує увагу на суб’єктивному, психологічної бік справи.

Цікава у Гіддінгсом трактування класової структури суспільства. Він визначає «громадські класи »не за об’єктивними ознаками, а за ступенем розвитку у що належать до ним індивідів «свідомості роду», тобто почуття солідарності. Він розрізняє, по-перше «соціальний клас», що складається з людей, що активно захищають існуючий суспільний лад, по-друге, «несоціальні клас», що складається з тих, хто тяжіє до вузького індивідуалізму і байдужий до суспільних справ; по-третє, «псевдосоціальний» клас, що складається з будинків, які прагнуть жити за рахунок суспільства, і нарешті, «антисоціальний клас», куди входять інстинктивні або звичні злочинці, у яких свідомість роду майже зникло і які ненавидять суспільство і його інститути.