Психологія — предмет та завдання

1. Предмет і завдання психології.

2. Які здібності і особисті риси повинні мати психологи.

3. Біографічний метод.

4. Контент-аналіз і особливостійого застосування в психології.

5. Психопрофілактична функція психолога.

6. Принцип позитивно орієнтованої активності: зміст і вимоги.

Список використаної літератури.

1. Предмет і завдання психології

Сама назва предмета в перекладі з давньогрецького означає " psyche " — душу, " logos " — наука, навчання, тобто — "наука про душу". Відповідно до дуже розповсюдженого подання, перші психологічні погляди пов'язані з релігійними поданнями. У дійсності ж, як свідчить справжня історія науки, уже ранні подання давньогрецьких філософів виникають у процесі практичного пізнання людини, у тісному зв'язку з нагромадженням перших знань і розвиваються в боротьбі наукової думки, що зароджується, проти релігії з її міфологічними поданнями про світ взагалі, про душ зокрема. Вивчення, пояснення души і є першим етапом у становленні предмета психології.

Психологія як наука має особливі якості, які відрізняють її від інших наукових дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають деякі, в основному тільки ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові й практичні завдання. Разом з тим як система життєвих явищ, психологія знайома кожній людині. Вона представлена йому у вигляді власних відчуттів, образів, подань, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, інтересів, мотивів, потреб, емоцій, почуттів і багато чого іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо виявити в самих себе й побічно спостерігати в інших людей.

Предметом вивчення психології є, насамперед , психіка людини й тварин, що включає в себе багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття й сприйняття, увагу й пам'ять, уяву, мислення й мову, людина пізнає мир. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють його спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями й учинками. Їх називають психічними властивостями й станами особистості (до них відносять потреби, мотиви, мети, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності й здатності, знання й свідомість). Крім того, психологія вивчає людське спілкування й поводження, їхня залежність від психічних явищ і у свою чергу залежність формування й розвитку психічних явищ від них[2, c.37].

Людина не просто проникає у світ за допомогою своїх пізнавальних процесів. Він живе й діє в цьому світі, творячи його для себе з метою задоволення своїх матеріальних, духовних і інших потреб, робить певні вчинки. Для того щоб зрозуміти й пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

У свою чергу, психічні процеси, стани й властивості людини, особливо в їхніх вищих проявах, навряд чи можуть бути осмислені до кінця, якщо їх не розглядати залежно від умов життя людини, від того, як організоване його взаємодія із природою й суспільством (діяльність і спілкування). Спілкування й діяльність також тому становлять предмет сучасних психологічних досліджень.

Предмет психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу реакції різних людей на той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.

Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки. Психологія (від грец. душа і слово, вчення) — наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку.

Вихідною категорією психології є відображення[5, c. 37-38].

2. Які здібності і особисті риси повинні мати психологи

На наш погляд, спираючись на дані психологів, бажано, аби практичний психолог, незалежно від спеціалізації, мав такі якості:

1. Доброзичливість і низька агресивність. Вони необхідні не лише для встановлення довірливого спілкування, а й зменшення ризику зашкодити клієнту. Для шкільного психолога бажано, щоб доброзичливість поєднувалася з любов'ю до дітей.

2. Спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму). Якщо людина прийшла в психологію для розв'язання власних психологічних проблем (егоцентрична мотивація), то вона здебільшого не тільки не зможе зрозуміти та розділити, проблеми клієнта, а переноситиме на нього власні.

3. Емпатія. Ця якість полягає, з одного боку, в спрямованості на інтереси клієнта при відсутності домінування (мотивації влади), в умінні слухати, з іншого — в умінні побачити проблеми клієнта його очима, краще відчути і зрозуміти їх, а також в безоціночному прийнятті клієнта таким, який він є.

4. Гнучкість мислення необхідна психологу-практику, щоб не замикатися на помилкових версіях та висновках, а вміти щоразу перебудувати як модель психологічної картини клієнта, так і стратегію її формування, коли цього вимагатимуть об'єктивні дані. Висока ригідність, навпаки, може сприяти закріпленню помилок діагнозу та нав'язуванню клієнту неправильного бачення ситуації.

5. Творча інтуїція. Далеко не в усіх випадках психологу вдається зробити висновки на основі логічного аналізу даних. Часто йому доводиться діяти в ситуаціях, коли одних даних явно не вистачає, інших, навпаки, надто багато (так що неможливо їх відрефлексувати), або вони дуже суперечливі. Де безсилий логічний аналіз, там може допомогти інтуїтивний пошук, який у поєднанні з досвідом і знаннями перетворюється в сильний інструмент психологічного дослідження.

Крім названих якостей, велику роль для практики має високий рівень інтелекту (особливо в психодіагностичній та експертній функціях). Він необхідний для розуміння такої складної реальності, якою є психологія людини. Психодіагносту, експерту і психоконсультанту важливо мати перцептивні здібності, насамперед спостережливість, уміння помічати на перший погляд малозначущі деталі, що дає повнішу оперативну інформацію[8, c. 59-60].

Комунікативні здібності відіграють велику роль у корекційно-консультативному напрямку роботи психолога-практика, де в основі діяльності — спілкування з людьми. Психологу-тренеру і психотерапевту, важливі також сугестивні здібності, що допомагають ефективно впливати на клієнта. Крім того, тренеру бажано мати організаторські здібності, аби здійснювати керівництво взаємостосунками в тренінговій групі, а психотерапевту — експресивні, для використання виразних даних як інструменту психотерапії.

Психологу-практику бажано мати не просто конгломерат перелічених якостей, а їх гармонійне поєднання, яке можливе при досить високому особистісному розвитку. Гадаю, що зайвим є згадування про моральні якості психолога, без яких просто неможливе розв'язання багатьох проблем.

Перелічені якості не є закінченою психограмою психолога-практика. Для її побудови необхідне тривале лонгітюдне дослідження. Проте наведена схема може служити робочою моделлю профвідбору, тим паче, що для виявляння описаних якостей існують стандартні методики. Практика свідчить, що ретельного профвідбору слухачів, заснованого на психодіагностиці, здебільшого не робиться. Тому в психологію приходять випадкові люди, які не в змозі надати психологічної допомоги, а подекуди й ускладнюють проблеми клієнта[11, c. 74-75].

3. Біографічний метод

Він є ефективним під час вивчення особистих документів (листів, щоденників, автобіографій тощо). Аналізуючи, наприклад, анкетні дані претендента на керівну посаду, враховують певну залежність між стилем керівництва і стажем роботи керівника. Маючи стаж роботи до трьох років, керівник намагається встановити повне взаєморозуміння з колективом; від 3 до 7 років — схильний до експерименту, намагається знайти нові методи керівництва; більше 7 років — вільно володіє всім арсеналом методів управління. Однак керівники із стажем керівної роботи більше 20 років у зв'язку з віковими особливостями приймають рішення обережно, їм властивий консерватизм.

Професійний досвід може бути широким (у керівників, які послідовно працюють на різних посадах) і таким, що повторюється (його мають керівники, які тривалий час займають одну керівну посаду). Досвід, що повторюється, може негативно позначитися на роботі керівника, адже з часом втрачається інтерес до роботи на одному місці, особливо якщо немає матеріальних і моральних стимулів.

Критичними періодами адаптації на керівних посадах є: “входження в посаду” — перший рік роботи; перехід до стадії оптимальної продуктивності — 2,5—3 роки; поява деяких ознак зниження ефективності діяльності після 6—7 років роботи. Отже, бажано, щоб терміни роботи на одній керівній посаді не перевищували 7 років. При цьому суттєвим є і рівень управління (наприклад, майстри виробничих дільниць найбільшої ефективності роботи досягають у період від 1,5 до 4 років стажу, а начальники цехів і відділів — від 2 до 5 років). У керівників рангу директорів підприємства і вище період найефективнішої діяльності може дещо перевищувати вказані орієнтири. Найбільшого успіху досягають ті керівники, які попередні посадові ступені пройшли за коротший час. Наприклад, для директорів заводів кількість попередніх управлінських рівнів дорівнює в середньому 8—10, а час досягнення посади директора — 18—22 роки. Підраховано, що середній час перебування на попередніх посадах становить приблизно 2,2 року, тобто керівники на попередніх посадах не виходили за період максимальної ефективності й досягали вищого рівня управління у розквіті фізичних сил і творчих здібностей (Ф. Удалов, Г. Щокін)[1, c. 114-116].

Певна залежність існує також і між плануванням професійної кар'єри та періодами розвитку особистості. Психологи стверджують, що періоди творчого піднесення, активної реалізації потенційних можливостей особистості припадають на 23—28, 33—39, 43—50 років. Саме в цей час доцільно планувати найвідповідальніші кадрові переміщення. Різке переоцінювання цінностей, коли досягнуті результати здаються недостатніми і виникає відчуття, що життя минає даремно, характерне для періоду 29—32, 40—42 роки.

За допомогою біографічного методу відбувається синтетичний опис людини як особистості й суб'єкта діяльності. Він є одночасно історичним і генетичним, адже дає змогу простежити динаміку життєвого шляху людини, враховуючи економічні, соціальні, моральні, етнопсихологічні і психофізіологічні аспекти. Його предметом є життєвий шлях людини, а джерелами біографічної інформації — сама людина і події середовища, яке її оточує. Аналіз характерологічних особливостей людини на основі біографічного методу здебільшого здійснюють за такими показниками:

— дані життєвого шляху;

— стадії соціалізації (сім'я, школа, ВНЗ тощо);

— середовище розвитку (місце проживання, навчальні заклади, гуртки за інтересами тощо);

— інтереси та улюблені заняття в різні періоди життя;

— стан здоров'я (зокрема захворювання, перенесені людиною).

Як правило, біографічний метод передбачає відповіді на такі запитання анкети: В якій сім'ї Ви народилися? Як пройшло Ваше дитинство? Як жила Ваша сім'я? Як у сім'ї ставилися один до одного? Які Ваші найперші спогади? Що Вам подобалось у школі і що не подобалось? Як у цей час складалися Ваші стосунки з батьками? Хто були Ваші друзі? Чим Ви цікавилися і що думали про майбутнє життя? Як Ви жили, коли стали дорослою людиною? Як обирали професію? Як проводили дозвілля? Що для Вас є найцікавішим і найважливішим? Які Ваші життєві плани?[4, c. 126-128]

4. Контент-аналіз і особливостійого застосування в психології

Контент-аналіз (англ. content — зміст). Сутність його полягає у виокремленні в тексті документа певних одиниць змісту для їх статистичного оброблення (розрахунок частоти вживання цих одиниць: термінів, оцінок тощо). Контент-аналіз — спосіб переведення інтерпретованої текстової інформації у кількісні показники з математико-статистичним обробленням.

Психоаналітичний аналіз оцінює наявність у тексті слів, які належать до сексуальної символіки, до прихованої агресивності тощо. Мотиваційний аналіз визначає вираженість у тексті предикатів мотивації за чотирма групами мотивів: фізіологічні, влади, особистих досягнень і приналежності. Емоційно-лексичний аналіз дає змогу оцінити емоційну насиченість тексту, структуру оцінки за найбільш значущими емоційно-оцінними критеріями, а отже, визначити емоціогенність тексту. Фоно- і кольоросемантичний аналіз виявляє неусвідомлювані фонетичні, ритмічні, колірні, асоціативні та інші емоційні компоненти тексту. Діагностика мета-програм передбачає оцінку задіяних у тексті каналів репрезентації; аналіз суб'єктивної організації простору, часу і руху; оцінку мовного втілення категорії "свій / чужий" тощо.

Разом усі зазначені підходи являють собою набір універсальних семантичних ознак.

Останнім часом набув поширення контент-аналіз (аналіз змісту) писемних творів. Його можна віднести до кількісно-змістових методів дослідження. Він передбачає пошук у тексті мовних індикаторів (одиниць аналізу) певних змістових понять (категорій аналізу), визначення частоти їх уживання, оцінювання співвідношення з іншими одиницями і зі змістом усього твору.

Основні процедури контент-аналізу

1. Виявлення категорій (значеннєвих одиниць) аналізу. Категорії аналізу обираються на основі робочої гіпотези і завдання дослідження. Категоріями можуть бути:

а) поняття, виражені в окремих термінах;

б) тема, виражена в тексті;

в) суспільна подія, офіційний факт, випадок;

г) позиція автора аналізованого текстового матеріалу.

Треба зазначити, що жорсткі обмеження як з боку об'єкта контент-аналітичного дослідження, так і з боку предмета, про що зараз піде мова, необґрунтовані і недоцільні, бо зменшують сферу використання контент-аналізу[7, c. 87-89].

Зараз уже багатьом дослідникам зрозуміло, що контент-аналіз можна здійснювати не лише на текстових, а й на будь-яких інших документальних джерелах, що, до речі, з успіхом роблять археологи. Предметом дослідження може бути будь-яка проблема, яку висвітлює чи навпаки оминає увагою документ, і через те з допомогою контент-аналізу можна досліджувати соціальну дійсність. Але це не вичерпує можливостей контент-аналізу. З його допомогою також можна з успіхом вивчати внутрішню структуру самого документа, вирішувати проблему його авторства, досліджувати закономірності його побудови.

Деякі дослідники у своїх визначеннях роблять наголос на кількісному боці контент-аналізу. Вони вважають, що контент-аналіз — це переклад у кількісні показники масової текстової (чи записаної на плівку) інформації. А його сутність полягає в підрахунку того, як репрезентовані у певному інформаційному масиві смислові одиниці, котрі цікавлять дослідника.

Можна сказати, що контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.

Зараз уже трохи вщухли суперечки щодо визнання контент-аналізу соціологічним методом. Нагадаємо, що метод є розроблена вченим правильна, тобто визначена будовою науки, схема впорядкованих послідовних операцій.

Контент-аналіз — не техніка, тобто сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання відповідних методів, і не різновид якогось методу, а самостійний метод соціологічного дослідження, тобто спосіб чи шлях наукового пізнання. З допомогою контент-аналізу можна здійснити повний цикл дослідження будь-якого документального об'єкта, він корінним образом відрізняється від інших методів дослідження документів і являє собою самостійний шлях наукового дослідження, тобто метод.

Щодо принципів контент-аналізу, то тут треба перш за все виділити строгість аналізу, тобто його обґрунтованість і відтворюваність, повне охоплення усіх досліджуваних джерел і об'єктивність аналізу. На розкритті цих понять ми зупинимося трохи пізніше[10, c. 104-105].

Серед вимог до контент-аналізу всі дослідники, як правило, виділяють об'єктивність. Аналіз має проводитися за строго виробленими правилами, його категорії та визначення мають бути однозначними, щоб будь-який дослідник на тому самому об'єкті дійшов тих самих висновків, що і його попередники. Ця вимога — одна із основних у контент-аналізі. Щоб її дотримуватись, треба здійснити перехід дослідницького матеріалу на мову гіпотез у таких одиницях, які дозволяють точно описати і квантифікувати текст. Це ставить перед дослідником дуже важливу проблему вибору категорій, одиниць аналізу та підрахунку.

Крім того, до контент-аналізу ставляться вимоги систематичності, тобто весь зміст має бути упорядкованим через категорії, які обираються залежно від мети дослідження, і жодна частина змісту не повинна випасти із аналізу. Ще одна вимога — це вимірювальність, тобто всі елементи аналізу мають бути реально присутніми і зафіксованими згідно з методикою аналізу, а не інтерпретованими дослідником.

Як уже раніше згадувалось, однією з основних рис контент-аналізу, яка приваблює дослідників, є об'єктивність. Тому критерій об'єктивності розробляється вченими дуже ретельно. В.М. Соковнін писав, що для досягнення об'єктивності контент-аналізу необхідно дотримуватись ряду правил:

а) Необхідно точно визначити об'єктивні кордони тексту, його тип і корелятивні зв'язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому.

б) Як одиницю спостереження слід виділяти ознаки тексту структурні одиниці, які були б репрезентовані по відношенню до всього тексту і його окремих істотних частин.

в) Одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнюванні індикатори по всьому тексту.

г) Одиниці аналізу повинні бути рекурентними, тобто мати повторювання (чи його можливість) по усьому тексту, а також ототожнюваність ознак, які визначають їх якість.

д) Одиниці аналізу і їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації.

Як бачимо у даному випадку вчений обумовлює досягнення об'єктивності контент-аналізу багатьма положеннями, причому ретельне дотримання цих правил залежить знов таки від дослідника, і це доповнює суб'єктивний фактор. На наш погляд, слід висунути більш прості і загальні правила:

1. Процедура контент-аналізу складається із точно визначених дій, котрим без будь-яких змін підлягають усі об'єкти даного дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контент-аналізу іншими дослідниками).

2. Одиниці спостереження мають бути ясними і недвозначними з тим, щоб не допускати тлумачення їх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб'єктивних думок кодувальників на процес обробки.

3. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здобуті дані, висновки мають спиратися не на якусь частину результатів, а враховувати їх всі без винятку.

Деякі дослідники висувають ряд умов для здійснення контент-аналізу. Б.Берельсон вважав, що аналіз змісту повинен застосовуватись тільки тоді, коли є певна частота категорій змісту, які відносяться до даної теми. Він рекомендував контент-аналіз у тих випадках, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу, коли дані для аналізу дуже надмірні і несистематизовані, наприклад, у інтерв'ю з відкритими питаннями[3, c. 146-148].

Щодо українських дослідників, то тут також панували класичні уявлення про умови застосування контент-аналізу. Так, В.І. Волович писав, що ми, однак, вважаємо його також самостійним видом аналізу документів (кількісним), до якого належить звертатися тільки при достатньо репрезентованій сукупності однопорядкових документів із встановленою надійністю.

Взагалі контент-аналіз вимагає дуже небагато принципових умов. По-перше, об'єкт дослідження має бути не формалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації, по-друге, матеріали контент-аналізу повинні репрезентувати якесь соціальне явище чи сукупність документів, по-третє, для проведення якісного контент-аналітичного дослідження треба намагатися зменшувати вплив суб'єктивного фактору (зокрема, думок кодувальників) на процес аналізу і виробити точну його процедуру, якої усі причетні до дослідження мають строго дотримуватись, і, по-четверте, при інтерпретації результатів дослідження необхідно пам'ятати, що контент-аналіз — не всемогутній метод і його висновки ґрунтуються тільки на тому змісті, який заклали у документи комунікатори.

Як уже зазначалося раніше, поява методу контент-аналізу викликана тим, що виникла необхідність в об'єктивному, незалежному від вражень людини дослідженні. Новизна якісно-кількісного аналізу змісту полягає перш за все у тому, що особисті враження дослідника замінює об'єктивна процедура формалізації і квантифікації тексту. У ході цієї процедури у стандартному контент-аналізі зміст розчленується і підраховується кількість згадок одиниць аналізу, які визначав сам дослідник (у цьому полягає якісний момент у контент-аналізі). Отже, контент-аналіз відрізняється від інших, імпресіоністських методів, по-перше, об'єктивністю, по-друге, строгістю, по-третє, системним підходом, і, по-четверте, квантифікацією об'єкту дослідження.

Дослідники висувають на перший план такі принципи контент-аналізу, як об'єктивність і квантифікація. Ці дві ознаки міцно зв'язані між собою, бо саме квантифікація забезпечує об'єктивний підхід до об'єкта дослідження. Об'єктивність аналізу, в свою чергу, являє собою найбільше досягнення цього методу, саме те, через що все більше вчених як у нас, так і за кордоном застосовують цей трудомісткий спосіб дослідження документів.

Вчений у процесі контент-аналітичного дослідження може вивчати не тільки якісь аспекти поведінки учасників комунікації, але і соціальне середовище, епоху, в яку створювався документ, закономірності побудови внутрішньої структури самого документа. Особливість контент-аналізу полягає не тільки у незалежній від кодувальника інструкції, але і у системі вибору категорій та одиниць дослідження, які охоплюють весь зміст документа. Хоча строгий інструментарій, безперечно, є однією з найважливіших, основних особливостей контент-аналізу.

Контент-аналіз постає особливе місце у системі соціологічних методів, зокрема методів вивчення документів. Це майже один метод, у якому переважають квантифікаційні процедури. Він вигідно відрізняється від інших методів своєю об'єктивністю й систематичністю. Слабкими сторонами контент-аналізу є те, що не відрізняються напівтони у документі, й те, що чим менший об'єкт аналізу, тим менш ґрунтовні його висновки[8, c. 95-97].

5. Психопрофілактична функція психолога

Функції психолога як практика і як виробника наукового знання взаємозалежні. А саме, від психолога, орієнтованого на рішення практичних завдань, потрібно деяка стриманість, обумовлена тим, що психологія, як і будь-яка наука, може не розташовувати на даний момент високоякісним знанням для забезпечення будь-яких випливаючих на поверхню й необхідних життям практичних дій. І далеко не за всі захоплюючі практичні завдання психолог може негайно узятися без ризику втратити позицію професіоналізму, без ризику стати практиком-утопістом. Доводиться набиратися терпіння для проведення необхідних досліджень або для очікування, поки їх хтось проведе (стара, втім, істина: "На знавши броду, не сунься у воду").

Можлива й інша ситуація — необхідні для корисної практичної дії знання в науці є, але психолог-практик ними не розташовує. І справа не в якостях самого цього психолога ("не все вивчив, ай-ай-ай!"), а в об'єктивній ситуації деякої інформаційної кризи в області професійного психологічного знання. Знань зараз так багато, що ніяка голова їх удержати й вчасно видати на "вихід" не може. Це — по-перше; по-друге, необхідні для рішення практичного завдання фундаментальні й прикладні знання розподілені, розсіяні по спеціальних публікаціях і по головах вузьких фахівців так, що в практично прийнятний строк відшукати їх, щоб ними скористатися, неможливо[2, c. 108-109].

6. Принцип позитивно орієнтованої активності: зміст і вимоги

Основні компоненти структури психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті доцільно розглядати через ставлення до такого виду діяльності, мотиви, знання про предмет і способи діяльності, навички та вміння їх практично втілити. Відносно структури психологічної готовності до діяльності такого роду, то її можливо конкретизувати такими пов’язаними між собою та взаємообумовленими компонентами: сукупністю мотивів, адекватних цілям та завданням професійної діяльності, сукупністю умінь та навичок практичного вирішення професійних завдань, сукупність значущих для роботи у спорті особистісних якостей психолога. Компоненти структури психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті можна конкретизувати такими ознаками: позитивним ставленням до суб’єкта та об’єкта професійної діяльності у спорті; гуманістичною спрямованістю психологічного впливу психолога на спортсменів; знанням про структуру, цілі та засоби професійного впливу на спортсменів і тренерів; наявністю діагностичних, прогностичних та організаційних умінь та навичок; емоційною насиченістю позитивного ставлення спортивного психолога, його особистісним зацікавленням; позитивним ставленням до самого себе; впевненістю у собі, емоційною рівновагою, стресостійкістю, креативністю, прагненням до досягнень, відповідальністю, комунікабельністю[1, c. 65].

Список використаної літератури

1. Абрамова Г. С. Практическая психология. — М.: Аcademia, 1997. — 386 с.

2. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: теория и практика: Учеб. пособие для студ. старших курсов психол. фак. и отд-ний ун-тов. — К.: Укртехпрес, 1997. — 216 с.

3. Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Ю. М. Жукова, Л. А. Петровской, О. В. Соловьевой. — 2-е изд., испр. — М.: Смысл, 1996. — 373 с.

4. Вачков И. В. Введение в профессию “психолог”: Учеб. пособие. — М.: Изд-во Москов. психол.-соц. ин-та, 2004. — 464 с.

5. Васьківська С. В. Основи психологічного консультування: Навч. посіб. — К.: Четверта хвиля, 2004. — 256 с.

6. Гуманістична психологія: Антологія: Навч. посіб. для студ. ВНЗ: У 3 т. / За ред. Р. Трача, Г. Балла. — Т. 2. Психологія і духовність (Світоглядні аспекти гуманістично зорієнтованих напрямів у сучасній західній психології). — 2005. — 279 с.

7. Карандашев В. Н. Психология: введение в профессию. — М.: Смысл, 2000. — 288 с.

8. Коломінський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. — К.: МАУП, 1996. — 176 с.

9. Мэй Р. Искусство психологического консультирования / Пер. с англ. Т. К. Кругловой. — М.: Независимая фирма “Класс”, 1994. — 144 с.

10. Психологическая диагностика: Проблемы и исследования / Под ред. К. М. Гуревича. — М.: Педагогика, 1981. — 232 с.

11. Настольная книга практического психолога в образовании: Учеб. пособие. — М.: Владос, 1996. — 303 с.

12. Основи практичної психології / За ред. В. Панка, Н. Чепелєвої та ін. — К.: Либідь, 1999.

13. Психологическая служба в вузе: Сб. ст. / Науч. ред. Н. М. Пейсахов. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1981. — 239 с.

14. Психолого-педагогическая профконсультация учащихся / Под ред. Е. А. Климова. — Л., 1975. — 99 с