Психологія поведінки в ситуаціях криміногенного характеру

Вступ

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до споєння злочинів.

За даними Інституту економіки України, в країні відбувається процес міграції з міст в сільську місцевість. Він йде досить невисокими темпами, але за умови подальшого продовження, здатен певним чином зменшити соціальне навантаження на інфраструктуру міст і позитивно вплинути на криміногенну ситуацію в країні.

Отже, в соціальній сфері до криміногенних факторів можна віднести:

— зменшення реальних грошових доходів населення;

— низький рівень оплати праці ряду категорій працівників;

— зростання долі осіб з невисоким рівнем доходів та різку поляризацію населення за цим показником;

— зростання маргіналізації частини населення;

— зростання кількості безробітних;

— неконтрольовану міграцію осіб з країн СНД та зарубіжних країн.

До факторів, що позитивно впливають на криміногенну ситуацію, належать:

— скорочення рівня заборгованості з соціальних виплат;

— поступове формування забезпеченого прошарку населення — середнього класу;

— висока трудова активність населення;

— зменшення чисельності населення вікових груп молодше працездатного та працездатного віку;

— початок зворотної міграції з міст в сільську місцевість.

1. Психологія поведінки в ситуаціях криміногенного характеру

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством[1, c. 154].

Слід зазначити, що вивчення особливостей жертви в рамках віктимології насьогодні, як правило, обмежується аналізом класифікацій постраждалих, типологій поведінки жертв, окремими дослідженнями індивідуально-психологічних особливостей постраждалих від злочинів. Деякі праці присвячені пошуку засобів зниження загальної віктимності особистості, розробці рекомендацій потенційним жертвам щодо мінімізації ризику насильства, заходів компенсації постраждалому [6]. Результати цих досліджень носять переважно узагальнений характер, спрямовані на застосування певних заходів до чи після злочину і не враховують особливості міжособистісної взаємодії між агресором і жертвою безпосередньо в ситуації насильства. Тим часом залишаються невисвітленими питання розробки моделей поведінки людини в ситуації небезпеки стати жертвою злочину, які спрямовані на зниження рівня агресії злочинця та ступеня свого ризику.

Поведінка постраждалого, яка передує скоєнню злочину або має місце під час останнього, як і будь-яка поведінка людини, перебуває в залежності від двох факторів:

1) вплив зовнішнього середовища, включно з діями потенційного чи реального злочинця;

2) індивідуальних особливостей особистості постраждалого.

Вочевидь, що зовнішні обставини важко передбачити й прогнозувати. В ситуаціях раптового, несподіваного нападу поведінка жертви, її індивідуально-особистісні якості та властивості здебільшого здійснюють мінімальний вплив на розгортання подій, або зовсім ніякої ролі не відіграють.

Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним способом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Аерозольний балончик – це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйними речовинами. Отруйні речовини, які використовують у газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне ураження людини. Рідина в балоні жовтуватого або червонуватого кольору. Радіус дії зазвичай складає – 1,5–3 м. Кількість рідини розрахована на 5–8 секунд дії. Отруйна речовина діє на людину протягом 10–20 хвилин (у міліцейських балонах концентрація отруйних речовин більш висока). На поверхні аерозольного балончика фабричного виготовлення завжди зазначається торгова марка, інструкція з експлуатації, тип отруйної речовини та її відсотковий вміст. Балони виготовляються для жінок, чоловіків, міліціонерів (поліцейських), а також проти собак.

Правила користування газовим балончиком:

· у небезпечній зоні тримати балончик напоготові;

· при необхідності направити струм газу в обличчя нападаючому;

· прямий удар діє ефективніше, ніж коли злочинець опиниться в хмарі отруйної речовини;

· не використовувати балончик проти вітру і в замкненому просторі;

· дуже важко в момент захисту контролювати час викиду, тому використовувати газовий балончик можна тільки один раз;

· газовий балончик дійовий також проти декількох нападаючих;

· при низькій температурі настає розгерметизація балончика і зменшується радіус дії газу.

Серйознішим засобом самооборони є пістолет. Для придбання, зберігання і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документу є психічно нормальним і за станом здоров’я може володіти указаним засобом оборони.

Засобом самозахисту може стати і пневматична зброя.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої[7, c. 279-280].

Порадами на кожний день щодо особистої безпеки:

— гроші та цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте без догляду;

— в кафе або барі, перші ніж повісити пальто на вішак або спинку крісла, заберіть з нього гроші і документи;

— не відчиняйте дверей незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку); пам’ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків, службовців газопостачання, електромережі і навіть працівників міліції; посадові особи зобов’язані самі пред’явити посвідчення;

— якщо Ви маєте при собі кишенькові гроші, то по можливості, беріть їх стільки, скільки думаєте витратити; не показуйте відкрито, що у Вас з собою багато грошей;

— гаманець з грошима ніколи не слід класти в зовнішню кишеню одягу чи сумки, особливо в переповнену харчами;

— нападаючи на жінок, злочинці часто намагаються вирвати з їхніх рук сумочку, тому безпечніше носити сумку на ремені через плече, притискуючи її до себе;

— ніколи не носіть разом гроші і документи;

— повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та жвавій вулиці, уникаючи темних провулків та парків, хоча це й забере більше часу; у вечірній час треба бути напоготові на вулиці, в транспорті, в під’їзді будинку, у ліфті;

— уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п’яними), краще виглядати боягузом в очах злодіїв, ніж бути побитим до смерті;

— уникайте повертатись додому вночі на самоті; ніколи не сідайте в автомобіль до незнайомих людей;

— якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло найбільшого помешкання чи магазина; чи спробуйте поговорити з нападником і зверніться до його почуттів[5, c. 316-317].

Надзвичайно важливим видається дослідження сприйняття потенційною жертвою поведінки опонента як агресивної. Адже відомо, що іноді поведінка людини сприймається як агресивна, якою вона спочатку не була, і викликає відповідні реакції захисту та агресії [1]. Виявлення ознак власне агресивної поведінки та її відмінностей від неагресивної дозволить, на наш погляд, знизити кількість деліктів, що виникають через нерозуміння людьми один одного. Цьому може сприяти навчання когнітивним технікам, які ґрунтуються на формуванні здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, емоційного стану опонента і свого, вміння переосмислити значення ситуації і поведінки опонента, здійснити оперативний логічний пошук шляхів розв’язання конфліктів неагресивними методами тощо.

Висновки

Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як свідчить історія людства, ці діяння завжди викликають негативний соціальний резонанс. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.

Отже, згідно з результатами дослідження,проведеного Бовть А., постраждалі переважно (70,09 %) передбачали можливість власних ушкоджень до ситуації делікту, мали змогу (як самі ж зазначали) запобігти йому, але виявили пасивність.

З’ясування причин пасивності людей до ситуації делікту та в процесі злочину дозволяє дійти висновків про те, що:

– переважна більшість постраждалих (63,25 %) не виявила чутливості до агресивних проявів нападника (тобто визначила наявність проблеми сприймання агресивних проявів, проблеми атракції);

– навіть усвідомлюючи небезпеку, більшість досліджуваних (57,26 %) неправильно поводилась з агресором: захисне агресивне реагування – 79,49 %; ініціювання суперечок і сварок – 52,14 %; відкрите протистояння – 35,89 %; фізична агресія – 19,66 % тощо;

– 39,32 % постраждалих зазначили, що їх пасивність пов’язана з відсутністю навичок безконфліктного спілкування (27,35 %), вибором неадекватних способів відстоювання своєї позиції або точки зору (16,24 %), невмінням знайти компроміс (13,68 %) й розпізнати та уникнути маніпулювання (12,82 %) та деякими іншими причинами;

– 76,07 % досліджуваних усвідомлюють, що якби вони не проявили інертність (пасивність, небажання вникнути в сутність суперечки, знайти компроміс та ін.), злочину можна було б уникнути.

Список використаної літератури

1. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.
2. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.
3. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.
4. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.
5. Харыбин Ю.А. Криминологический анализ и предупреждение краж: Автореф.канд. юрид. наук. – М., 2000.
6. Христенко В.Е. Психология жертвы. – Х.: Консум, 2001.