Раціоналізація праці управлінського персоналу

Вступ.

1. Сутність раціоналізації і види норм праці.

2. Класифікація витрат робочого часу.

3. Організація праці на підприємстві. Зміст і складові елементи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Основні елементи раціоналізація управлінської праці зводяться до наступного:

• Організоване залучення працездатного населення до праці.
• Суспільний поділ і кооперація праці в масштабі держави.
• Загальнодержавна система регулювання заробітної плати.
• Загальнодержавна система підготовки і розширеного відтворення робочої сили.

У ринкових умовах виробництва всі ці елементи організації управлінської праці приводяться в дію за допомогою товарної форми виробництва й обміну. Так, наприклад, залучення робочої сили до праці, оплата праці та інші елементи організації суспільної праці проявляються через купівлю-продаж специфічного товару — робочої сили. Робоча сила так само, як і будь-який інший товар, має споживчу вартість і вартість; через вартість робочої сили реалізується закон мотивації й оплати праці.

Всі елементи організації управлінської праці (у масштабі держави) мають свій показник — продуктивність суспільно-визначеної праці, тобто оціненого через ринок праці. Затрачена, але не оцінена ринком праця не має громадського визнання і потреби. Таким чином організація суспільної праці зайнята регулюванням не будь-якої праці, а лише тієї, що отримала оцінку на ринку товарів.

Така організація управлінської праці визначає організацію праці і на окремому підприємстві.

1. Сутність раціоналізації і види норм праці

Під раціоналізацією праці розуміють процес встановлення науково обґрунтованих норм витрат праці на виконання якої-небудь роботи.

Наукове обґрунтування норм допускає облік технічних і технологічних можливостей виробництва, облік особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів праці, його фізіологічно виправдану інтенсивність, нормальні умови праці.

Норми праці відображають підсумок технічних і організаційних рішень на виробництві, вони фіксують досягнутий рівень технічної, технологічної й організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру витрат праці. Норми праці є також необхідним елементом планування праці й виробництва: за допомогою норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві. Нарешті, норми праці — це складова частина організації оплати праці, тому що з їхньою допомогою встановлюється розцінка — величина заробітку за виконання одиниці роботи.

На практиці використовуються наступні види норм праці:

— норма часу — кількість робочого часу, необхідного на виробництво якого-небудь виробу або якої-небудь роботи;

— норма виробітку — кількість виробів, яку необхідно випустити за одиницю часу (за одну годину, робочу зміну тощо). Між нормою часу й нормою виробітку існує обернено пропорційна залежність;

— норма обслуговування — кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць тощо), які працівник або група працівників повинні обслужити протягом одиниці робочого часу;

— норма часу обслуговування — це час, необхідний для обслуговування одного об'єкта. Між нормою обслуговування й нормою часу обслуговування також існує обернено пропорційна залежність;

— норма чисельності — кількість працівників певного профілю й кваліфікації, необхідна для виконання конкретних робіт за певний період[4, c. 56-57].

2. Класифікація витрат робочого часу

Для того, щоб визначитися, з яких показників складаються різні норми праці, необхідно вивчити класифікацію витрат робочого часу. Відповідно до неї весь робочий час виконавця або групи працівників розподіляється на час роботи й час перерв.

Час роботи — період, протягом якого працівник здійснює підготовку й безпосереднє виконання отриманої роботи. Він складається із часу роботи на виконання виробничого завдання й часу роботи, не передбаченого виробничим завданням.

Час роботи на виконання виробничого завдання складається з наступних категорій витрат робочого часу виконавця: підготовчо-заключного часу, оперативного часу й часу обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час — це час, витрачений працівником на підготовку засобів виробництва до виконання заданої роботи й дії, пов'язаний з її закінченням. До нього належать час, витрачений на одержання спецодягу для роботу, інструментів, приладів і технологічної документації; ознайомлення з майбутньою роботою, технологічною документацією, кресленням; інструктаж щодо порядку виконання роботи; налагодження устаткування на відповідний режим роботи; здавання готової продукції й ін.

Величина підготовчо-заключного часу не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням. Тому, коли тривалий час виконується та сама робота, підготовчо-заключний час, розрахований на одиницю продукції, буде незначним за величиною. У таких випадках при встановленні норм цей час не враховується.

Оперативний час — це час, витрачений на виконання заданої роботи (операції), повторюваний з кожною одиницею або певним обсягом продукції. Він підрозділяється на основний, протягом якого предмет праці проходить кількісні і якісні зміни (наприклад, зняття стружки з деталі на токарному верстаті), і допоміжний, котрий витрачається на дії виконавця, що забезпечують виконання основної роботи (наприклад, установка й зняття деталі).

Час обслуговування робочого місця — це час, який витрачається працівником на догляд за робочим місцем і підтримку його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. Час обслуговування робочого місця поділяється на час технічного й організаційного обслуговування.

Час технічного обслуговування — це час, який витрачається працівником на догляд за робочим місцем, устаткуванням, необхідним для виконання конкретного завдання.

Час організаційного обслуговування — це час, який витрачається працівником на підтримку робочого місця в робочому стані протягом зміни (час на прийом і здачу зміни, на збирання інструменту тощо).

Час роботи, не передбачений виробничим завданням, — це час, що витрачається на виконання випадкової й непродуктивної роботи (наприклад, на виправлення браку продукції).

Час перерв — це час, протягом якого працівник не бере участі в роботі. Він поділяється на час регламентованих і час нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв у роботі містить у собі час перерв у роботі, зумовлених технологією й організацією виробничого процесу, а також час на відпочинок і особисті потреби.

Час нерегламентованих перерв у роботі — це час перерв у роботі, спричинених порушенням нормального плину виробничого процесу. Він містить у собі час перерв у роботі, викликаних недоліками в організації виробництва, і час перерв у роботі, спричинених порушеннями трудової дисципліни[3, c. 92-94].

Першим кроком на шляху до успіху в справі економії і раціонального використання робочого часу є його "інвентаризація", здійснювана за допомогою хронометражу і фотографування.

Під хронометражем розуміється спостереження і вимір затрат робочого часу на здійснення окремих повторюваних елементів операції або її в цілому.

Безпосереднім його об'єктом є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. В результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції по формулі:

Знання середньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалювати їх зміст і структуру, раціоналізувати затрати часу на них і встановлювати оптимальні норми.

Фотографування робочого дня відбувається за допомогою спостереження і виміру усіх без винятку корисних затрат і втрат часу протягом усього дня або якоїсь його частини два-три рази в рік протягом двох-трьох тижнів як у формі саме фотографування, так і при участі спеціальних людей — нормувальників, майстрів і т.п.

Усі витрати робочого часу виконавця можуть розподілятися на нормовані й ненормовані. Нормовані витрати включаються в норматив. Вони необхідні для виконання заданої роботи. Сюди належать підготовчо-заключний час, час оперативної роботи, обслуговування робочого місця й регламентованих перерв.

Ненормовані витрати часу (час випадкової й непродуктивної роботи й нерегламентованих перерв) у норму часу не включаються. Вони є прямими втратами робочого часу. Класифікація витрат робочого часу виконавця дає можливість виявити величину й причини втрат, а також нераціональних витрат робочого часу. З цією метою проводиться вивчення витрат часу на робочому місці[1, c. 63-64].

3. Організація праці на підприємстві. Зміст і складові елементи

Організація праці на підприємстві являє собою розподіл загального обсягу робіт і встановлення необхідних пропорцій у чисельності виконавців, розміщення працівників і досягнення узгодженості в їх діях, за якої продуктивно використовується техніка, матеріальні і трудові ресурси.

Організація праці на підприємстві включає такі елементи:

а) форми організації праці;

б) організація і планування робочих місць;

в) обслуговування робочих місць;

г) багатоверстатне обслуговування;

д) прийоми і методи праці;

є) режими праці і відпочинку;

ж) методи оцінки ефективності заходів наукової організації праці.

Під формою організації праці розуміється об'єднання працюючих у певній структурі на принципах раціонального поділу і кооперації їх праці. Під поділом праці розуміється спеціалізація працюючих на виконанні певних функцій або їх комплексу. Кооперація є системою виробничих взаємозв'язків між групами чи окремими виконавцями в процесі роботи. Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології й організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт.

Схема класифікації показників, що визначають характер поділу і кооперації праці на виробництві, представлена на рис. 1, форм організації праці — на рис.2, факторів, що визначають форми організації праці, — на рис. 3.

Розподіл праці має межі:

— економічні (враховуються витрати робочого часу);

— технологічні (враховується час виконання операцій, прийомів та ін.);

— фізіологічні (враховується інтенсивність праці);

— соціальні (враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.)[8, c. 86-88].

У промисловості відомі такі види розподілу праці:

— за характером виконуваних робіт (основна діяльність, обслуговування виробництва, управління):

— за функціональними ознаками (за професіями, спеціальностями);

— за рівнем кваліфікації і складності робіт.

Суміщення професій є формою кооперації.

Суміщення значень факторів у сформованих техніко-організаційних умовах виробництва змінює розрахункові умови, що визначають форми організації праці. До таких умов належать: обсяг продукції, що випускається (кількість операцій) за один цикл, кількість виконуваних операцій, тривалість і послідовність їх виконання, режим праці і спосіб виконання робіт та ін.[2, c. 82-83]

Висновки

Удосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо пов'язане із впровадженням сучасних форм раціоналізації праці та активізації особистого чинника на виробництві. Останні є сукупністю таких складових: програми гуманізації праці: програми професійного розвитку робочої сили; методи матеріального стимулювання (участь працівників у прибутках, а також у володінні акціями, методи колективного стимулювання тощо); нетрадиційні форми організації робочого часу; програми, покликані реконструювати сам процес праці.

Особлива роль в удосконаленні соціально-трудових відносин належить гуманізації праці. На практиці вона забезпечується через законодавчі акти, спеціальні державні галузеві та регіональні програми, колективні договори підприємств. Виділення гуманізації як одного з пріоритетних напрямів поліпшення соціально-трудових відносин зумовлене глибокими змінами, які відбуваються в усіх сферах життя і діяльності людини під впливом зростання освітнього і культурного рівня, у процесах демократизації суспільства, ускладнення і підвищення технічного рівня виробництва, підвищення вимог до якості продукції тощо.

Гуманізація праці має сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини; широкій і активній участі працюючих у вирішенні виробничих завдань.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.