Рефлексія як імпульс виникнення культури (за П.Тейяром де Шарденом)

Вступ.

1. Постать П.Тейяра де Шардена та його внесок в розвиток культурології.

2. Погляди П.Тейяра де Шардена на виникнення культури та вплив рефлексії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

«Для остаточного рішення питання про "перевагу" людини над тваринами я бачу тільки один засіб — рішуче усунути із сукупності людських учинків всі другорядні й двозначні прояви внутрішньої активності й розглянути центральний феномен – рефлексію», зазначає П.Тейяр де Шарден.

З погляду, якого ми дотримуємося, рефлексія — це придбана свідомістю здатність зосередитися на самому собі й опанувати самим собою як предметом, що володіє своєю специфічною стійкістю й своїм специфічним значенням, — здатність уже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш. Шляхом цієї індивідуалізації самого себе усередині себе живий елемент, до того розділений у неясному колі сприйнятті й дій, уперше перетворився в крапковий центр, у якому всі подання й досвід зв'язуються й скріплюються в єдине ціле, що усвідомлює свою організацію.

Які ж наслідки подібного перетворення? Вони неосяжні, і ми їх так само ясно бачимо в природі, як кожної з фактів, зареєстрованих фізикою або астрономією. Рефлектуюча істота в силу самого зосередження на самому собі раптово стає здатним розвиватися в новій сфері. У дійсності це виникнення нового миру. Абстракція, логіка, обміркований вибір і винахідливість, математика, мистецтво, розраховане сприйняття простору й тривалості, тривоги й мріяння любові… Вся ця діяльність внутрішнього життя — не що інше, як порушення знову утвореного центра, що запалюється в самому собі.

1. Постать П.Тейяра де Шардена та його внесок в розвиток культурології

П. Тейяр де Шарден (1881-1953) — француз за походженням, католицький священик, член ордена єзуїтів, закінчив Оксфордський університет, де прослухав цикли природничо-наукових і теологічних дисциплін, є видним ученим палеонтологом, археологом, біологом. Гарне знання природничих наук, особливо наук біологічного циклу, вплинуло в на його філолофсько-теологічне мислення й сприяло формуванню концепції "еволюційно-космічного християнства.

Концепція "еволюційно-космічного християнства" Тейяра де Шардена базується на принципах релігійно-ідеологічного монізму, еволюціонізму й універсалізму. Субстанцією всього світобудови, на думку французького мислителя, є Бог. Бог — це осередок, джерело, центр миру, та вихідна точка, від якої починаються й до якої сходяться всі реальності буття. Кожний елемент цієї реальності зароджується й перебуває в Богу. Бог настільки іманентний миру, розчинений у ньому, що весь "nіp являє собою Божественне середовище.

Подолання традиційного для християнства розколу буття на дві субстанції — духовну й матеріальну, божественну й земну Тейяр здійснює на основі визнання загальної натхненності матерії. Відповідно до поглядів Тейяра, для пояснення можливості походження всього існуючого з єдиної субстанції, необхідно допустити, що атоми, електрони й інші елементарні частки повинні мати якусь загальну основу, "іскру духу". Таким чином, по Тейяру, всі матеріальні утворення мають духовний компонент. Цей духовний компонент він називає "радіальною енергією". На його думку, радіальна енергія спричиняється розвиток матерії.

Щоб досягти в людині щабля рефлексії, життя повинно було поволі й одночасно підготувати пучок факторів, на "провіденціальну", зв'язок яких на перший погляд ніщо не вказувало.

Вірно, що з органічної точки зору вся гомінізантна метаморфоза в остаточному підсумку зводиться до питання про кращий мозок. Але як відбулося б це мозкове вдосконалення, як би воно функціонувало, якби не був одночасно знайдений і в сукупності реалізований цілий ряд інших умов?.. Якби істота, від якого відбулася людина, не було двоногим, його руки не звільнилися б вчасно й не звільнили щелепи від хватальної функції, і, отже, щільна пов'язка щелепних мускулів, що здавлювала череп, не була б ослаблена.

Мозок зміг збільшитися лише завдяки прямій ході, що звільнила руки, і разом з тим завдяки їй ока, наблизившись друг до друга на особі, що зменшилася, з дивитися в одну крапку й фіксувати те, що брали, наближали й показували у всіх напрямках руки — зовні виражений жест самої рефлексії!.. Саме по собі це чудесне сполучення не повинне нас дивувати. Чи не є все, що утвориться у світі, продуктом разючого збігу — вузлом волокон, що завжди йдуть із чотирьох сторін простору?

Життя не діє по одній ізольованій лінії або окремих прийомах. Вона рухає вперед одночасно всю свою мережу. Так формується зародок у несучому його череві. Але нам доставляє особливе задоволення визнання того, що виникнення людини відбувалася на основі дії того ж самого материнського закону. Ми раді визнати, що виникнення розуму пов'язане з розвитком не тільки нервової системи, але й усього, істоти. Однак на перший погляд нас лякає констатація того, що цей крок повинен був відбутися відразу.

Не намагаючись представити неуявне, запам'ятаємо тільки, що виникнення думки являє собою поріг, що повинен бути перейдений одним кроком. "Трансдосвідний" інтервал, про яке з наукових позицій сказати нема чого, але за яким ми переходимо на зовсім новий біологічний рівень…

І тільки тут до кінця розкривається природа щабля рефлексії. По-перше, зміна стану. По-друге, внаслідок цієї зміни початок життя іншого роду — того внутрішнього життя, що я визначив вище. Тільки що простоту мислячого духу ми зрівняли із простотою геометричної крапки. Але скоріше випливало говорити про лінії або вісь. Справді, для розуму "бути покладеним" не означає "бути завершеним". Ледь народившись, дитина повинна дихати — інакше вона помре…

2. Погляди П.Тейяра де Шардена на виникнення культури та вплив рефлексії

З позицій сучасних підходів системний розгляд складних об'єктів, що розвиваються, до яких належить і культура, передбачає взаємодію двох різноманітних "зрізів" дослідження, один з яких наголошує увагу на функціонуванні об'єктів (статиці), а інший — на їхньому розвиткові (динаміці). При наголошуванні головних дослідницьких зусиль на статиці (функціонуванні) культури в центрі уваги виявляються характеристики, які забезпечують її стабільність і тривалість як системи за відносно мінливих умов. Якщо ж головний наголос у дослідженні культури як соціальної форми рефлексії зробити на її динаміці (розвитку), то на перший план виходить аналіз характеристик, які виражають зсуви та зміни, що відбуваються в ній, за збереження якостей, що дозволяють розглядати культуру як тотожність собі самій.

Зазначеному підходові відповідає визначення П.Тейяра де Шардена культури як граничної спільності всіх шарів історичного процесу. Воно дозволяє розглянути відношення культури до окремих шарів та царин історичного процесу як відношення загального та часткового (одиничного), тобто системно. При цьому останнє розуміється діалектично: загальне не відірване від одиничного але є законом його виникнення; і одиничне не відірване від загального, але завжди є тим чи тим його проявом та здійсненням.

Системний аналіз явища культури, запропонований П.Тейяром де Шарденом, став підґрунтям для виокремлення нами одинадцяти шарів у культурно-рефлективних здібностях людства: життєдіяльного, комунікативного, поведінкового, чуттєво-пізнавального, раціонально-пізнавального, інтелектуального, теоретичного, методологічного, системного, екологічного та філософського. В плані концепції, розроблюваної автором статті, кожному із зазначених шарів відповідає своя форма культурної рефлексії, яка забезпечує в процесі біосоціальної еволюції людського роду сталість структури шару (його статичний бік) як елементу цілісної, але постійно ускладнюваної системи культури.

Форми культурної рефлексії виникають не одночасно, а одна за одною у певному порядку через певні історичні часові інтервали. Поява кожної наступної форми рефлексії зумовлена взаємодією попередніх культурних шарів або окремих ліній (зрізів) їхнього розвитку. Незважаючи на часову всезагальність явища домінування більш високих форм культурної рефлексії над такими, що є нижчими, в нерозривному процесі становлення людської цивілізації кожен з відповідних їм шарів своєрідно і ь різні історичні періоди робить свій внесок у створення єдиної соціальної кодограми для культурного відтворення нових генерацій людей. На сьогодні всі шари культури утворюють строго ієрархізовану систему соціокультурного генотипу людини.

Наведемо один приклад "дії" зазначеного вище механізму. Так, на найранніших етапах антропосоціогенези успадковані від тварин і дещо "культурно модифіковані" (досоціальні) способи комунікації посідали домінуюче місце у житті далеких пращурів людини — абилисів-переднеандертальців (500 — 125 тисяч років до н.е.). У ході еволюції форм спілкування у наступних видів передлюдини та людини їхня роль поступово зменшувалася, вони відходили на другий, третій та ще віддаленіші плани взаємозв'язків людей, відтиснювані складнішіми культурно-психологічними утвореннями. Але, згідно з З.Фрейдом, усі "природні" психічні механізми, в тому числі й способи комунікації, продовжують посідати значне місце і в житті людини сучасного типу.

Понад те, відповідно до концепції, розроблюваної нами, вони, як і найпростіші культурно-психічні утворення "стародавніх" людей, як при домінуючому положенні в антропосоціогенезі, так і на допоміжних (другорядних) ролях, неухильно кількісно розвиваючися, досягали такого рівня, який спонукав їх рефлектувати між собою, утворюючи нові елементи та шари культури.

Аналогічне відбувалося і відбувається з усіма більш розвиненими елементами та шарами культури. Це явище складає внутрішній механізм розвитку культури. Наприклад, у Стародавній Греції у VII — V сторіччях до н.е. у результаті рефлексії достатньо розвинених рівнів ритуальних танців мисливців (поведінковий шар культури) та розмовної мови (у вигляді поетики) виникло театральне мистецтво. У середні віки, в ході потрійної рефлексії співу, музики та театру, — оперне мистецтво. І так у всіх компонентах культури. З наведеного прикладу бачимо, ще культурний розвиток йде від злитності та неповної наявності компонентів рефлективної ситуації до їх виокремлення, розділення та повного набору, а у подальшому до злитності, але на іншому рівні — до виникнення нових елементів і шарів, які є взаємопов'язаними і взаємно впливають на всі складові системи культури. Проте, незважаючи на багатоманітність компонентів та складових у цілісному організмі культури, на кожному щаблі його еволюції виокремлюються дві — три головні лінії. Ними можуть бути як домінуючі шари розвитку культури, так і окремі елементи всередині них.

Життєдіяльна форма рефлексії як статичний бік відповідного шару культури є матеріальним підґрунтям, яке визначає й інтегрує в єдине ціле всі інші. Комунікативна форма рефлексії пов'язана з проявом першого (такого, що соціалізує напів-тваринного прапращура людини) почуття "любові" до матері і близьких родичів. Поведінкова форма культурної рефлексії зумовила відрив форми, що відображає вспадковані від тваринного світу умовні рефлекси, від форми діяльної і виникнення у прадавніх людей перших випереджальних ("плануючих") пове-дінкових програм. Чуттєво-пізнавальна форма викликає до життя естетичну насолоду від споглядання правильних геометричних пропорцій природи, культури і слухового сприймання звукових гармоній. Утворення внутрішнього плану розмовної мови — результат діяльності, яка створює раціонально-пізнавальні форми культурної рефлексії. Інтелектуальна форма, що йде слідом генетично, формує у внутрішній мові плани висловлення і розуміння. Розподіл останньої на об'єктну та суб'єктну складові пов'язаний з появою теоретичної форми культурної рефлексії. Методологічна форма зумовлює виокремлення в "ідеальному" боці суб'єкта пізнання того, що означається (заміщається), і того, що означає (заміщає). Системна форма культурної реф-лексії "будує" цілісність суб'єктивного світу людини на гранях розпізнавання в його складових предмета та значення, форми та змісту, типу зв'язку між ними. Екологічна ж форма відображає і простоту, і всю складність взаємовідносин людини та різних форм буття. Вона дозволяє і пересічним людям, і вченим зі світовими досягненнями усвідомити на своєму рівні інтелектуального розвитку важливість досягнення гармонії між природою та суспільством.

На відміну від інших культурних шарів, специфіка філософії зводиться до того, що рефлексія і рефлектування стають для неї від моменту зародження головним змістом і метою. І стосовно цього можна стверджувати, що історичне формування структур рефлексії багато в чому тотожне ґенезі філософського знання.

В процесі свого культурно-історичного розвитку людство виробляє спеціальний механізм прискорення процесу засвоєння новими генераціями соціокультурного генотипу — інституції освіти та виховання. Процес спілкування як наступник "природних" механізмів функціювання інформації формує в антро-посоціогенезі людську суб'єктивність, яка реалізує себе індивідуальним чином у світі культури. Завдяки відтворенню закладеної в культурі інформації, виробленої попередніми генераціями людей, та асиміляції інформації, якою володіють її сучасники, дитина стає повноцінною людиною, соціальною істотою. Успадкована від тваринних пращурів і така, що переноситься на перші "культурні прояви" комунікативних процесів немовляти, сигнікативна функція призводить до виникнення нового, символічного типу психологічної діяльності, що як прояв безпосереднього ставлення маленької людини до навколишнього світу поступово перетворюється на його опосередковане відображення за допомоги знакових засобів.

Мислення і мова як два головні формотворці людської свідомості з'являються у дитини після народження не тільки в різний час, але й, на думку Л.С.Виготського, виникають як в онтогенезі, так і у філогенезі з різних коренів3. Якщо витоки першого явища в неорганічній природі закладені в різному "спектрі" свободи від субстрату функціональних якостей тіл, а у біологічному світі — в активному координаційному характері пристосувальної життєдіяльності всіх живих організмів, то витоки другого — відповідно в інформаціогенних властивостях і кодовому вираженні всіх процесів взаємодії у Всесвіті та вспадкуванні людиною від тваринних пращурів емоційно-поведінкових, звукових та жестових форм комунікації. У річищі цілісного процесу розумового розвитку дитини її мислення проходить домовну стадію, а мовлення — доінтелектуальну. Найвидатніший генетичний момент у всьому розумовому розвитку, з якого виростають суто людські форми практичного і пізнавального інтелекту, полягає в поєднанні цих двох, первинно незалежних ліній у розвитку. Момент перетину цих ліній пов'язаний з початком навчання дітей письму. Саме від цієї відправної точки можна говорити, що мислення стає мовленнєвим, а мовлення — інтелектуальним.

Поява мови у вигляді мовлення — головне надбання людства, каталізатор його вдосконалення. В онтогенезі мовлення стоїть на самому початку розвитку дитини, визначає появу і подальший розвиток її свідомості2. Мова робить доступними пізнанню не тільки ті об'єкти, які людина сприймає безпосередньо, тобто з якими досяжна реальна взаємодія. Мова дозволяє оперувати і з такими об'єктами, які людина взагалі не зустрічала раніше, тобто з такими, що не входять до її індивідуального досвіду, а присвоєні нею із загальнолюдського досвіду.

Мова у найзагальнішому розумінні звільняє дитину від повної зануреності у зовнішній світ і робить її здатною осягати своє "Я". Розмовна мова, будучи першою натурально-безпосередньою практикою свідомості на шляху руху суб'єктивності до самосвідомості, виникнувши одного разу, дозволяє у будь-якій ситуації протиставити "слово" всьому іншому. Через слово суб'єктивність стає для самої себе предметом.

Засвоєння письмової мови "дозволяє вийти за обмежені просторові та часові рамки мовної комунікації, а також зберегти вплив мови і за відсутності одного з партнерів. Так виникає історичний вимір суспільної самосвідомості… Оволодіння граматикою — не формальний процес, він відбиває певну стадію розвитку мислення". Осягаючи спочатку абетку, а потім синтаксис рідної мови, діти засвоюють відношення між предметами. Засвоєння ними синтаксису визначене розвитком смислової складової мовлення.

Семантична складова мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять, означених словом. "Образи та уявлення у різних людей найвищою мірою індивідуальні і, сильно відрізняючись, не забезпечують надійного взаєморозуміння. Це пояснює, чому дорослі не можуть досягти високого рівня порозуміння з дітьми, які знаходяться на рівні допоняттєвого мислення. Поняття істотно більшою мірою збігаються за змістом у різних людей, що веде до полегшення взаєморозуміння"3. У юнаків та дівчат 16 — 17 років вони не виходять за рамки спроможності спостерігати та аналізувати лише зовнішні, видимі властивості предметів та явищ навколишнього світу, тобто емпіричного рівня пізнання4. Для переходу до пізнання їхньої сутності, перетворення поняттєво-категорійного апарату на об'єкт цілеспрямованої професійної та наукової діяльності рівня середньоосвітньої шкільної підготовки недостатньо. Оволодіння теоретичною формою культурної рефлексії пов'язане з подальшим розвитком у процесі отримання вищої форми семіотичної складової людської свідомості.

Людина не народжується особистістю, вона стає нею на підставі загальних психічних ознак біологічного виду Homo sapiens шляхом поетапного оволодіння дитиною в онтогенезі формами культурної рефлексії, виробленими за історичний розвиток людства. Головними рушійними силами цього процесу є навчання та виховання як спеціальні засоби каталізації культурно-психічного прогресу дітей.

Проте особистостями стають люди, у яких на підставі вспадкованої від батьків низки природних задатків, передусім на ґрунті біогенетичної активності в поведінці, в результаті неповторної своєрідності умов формування їхньої індивідуальності в онтогенезі і, відповідно, складання з типового для фенотипу набору "культургенів" в оригінальну конструкцію соціокультурного генокоду виробляються до зрілого віку потреба і спроможність виявляти творчість у тій чи тій сфері суспільного життя. І хоча в різні історичні епохи і у різних народів усвідомлення феномена особистості розрізнялося і за формою, і за змістом, можна стверджувати, що загальником для них завжди була діяльність щодо створення нових еталонів культури, завдяки яким людство не тільки здійснювало своє соціокультурне відтворення, але й розвивалося за прогресивною домінантою. Інакше кажучи, особистості в усі часи і в усіх народів виконували функцію атомів у "молекулярній тканині" суспільства.

Висновки

Передбачувані операції: розгляд, аналіз і оцінка зроблених і вироблених дій входять у коло поняття рефлексія. Розрізняють три види рефлексії, її перший вид, називають елементарною.

Рефлексія, — як пише П. Тейяр, — пов'язана із центром, у якому всі подання й досвід зв'язуються й скріплюються в єдине ціле. Рефлектуюча істота раптово стає здатна розвиватися в новій сфері, у сфері розумного. Та область реальності, у якій ми[люди] розвиваємося , перед твариною закрита, вона не може в неї вступити. Нас розділяє непереборний рів У дійсності це і є виникнення нового миру. Розум — еволюційний стан тільки людини. Будучи рефлектуючими, ми інші в порівнянні із твариною. Ми не проста зміна ступеня, ми зміна природи, як результат зміни стану [Тейяр де Шарден, 136 — 137.].

Рефлексія як властивість інтелекту, незалежно від ступеня її розвитку, виводила археоантропа на той інтелектуальний рівень, що був необхідним і достатнім для подальшого розвитку й удосконалювання людської діяльності. Багато видів діяльності людина для себе відкрив, маючи у своєму розпорядженні галькові знаряддя. Нагадаю: ними можна було рубати, колоти, скребти, скоблити й різати. Знаряддя-виробу нижнього палеоліту мало змінилася в порівнянні з археолітом функціонально: як і раніше, це й універсальне знаряддя — рубала, і спеціалізовані знаряддя: шкребки, струганки й проколки. Багато хто нижчопалеолітичні знаряддя мали форму, що фахівці називають невизначена, інша їхня частина придбала певну форму, що була пізнаваної й відтвореною. Визначеність форми — нова властивість, що характеризує нижчопалеолітичні знаряддя. Це помітно поліпшувало й знаряддя, і результати їхнього застосування.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багнов-ская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

6. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

7. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М, 1987. С. 136—137.