Регіональні особливості розвитку і розміщення легкої промисловості в Україні

Вступ.

Розділ 1. Наукові основи функціонування легкої промисловості в Україні.

1.1. Місце легкої промисловості в структурі промисловості та народного господарства України.

1.2. Техніко — економічні особливості галузі (матеріаломісткість, технічна складність, екологічна безпечність).

1.3. Основні фактори розміщення галузі.

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку легкої промисловості в Україні.

2.1. Стан та показники роботи легкої промисловості України.

2.2. Соціальні показники роботи легкої промисловості.

2.3. Проблеми в підгалузях легкої промисловості та шляхи їх подолання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. ВУкраїні вперше за останні роки, набули позитивні тенденції економічного розвитку, в тому числі й у галузі легкої промисловості, які водночас спричинили стрімке зростання конкуренції та скорочення життєвих циклів продукції на зміну потреб користувачів. Постала проблема забезпечення конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості, що обумовило необхідність оновлення та удосконалення виробничих технологій, розробки та виробництва нової конкурентоспроможної продукції, використання нових підходів до управління та організації виробництва. За умов обмеженості інвестиційних ресурсів актуальною стає проблема вибору інноваційних проектів, які є пріоритетними для інвестування, що сприяє підвищенню ефективності виробництва продукції легкої промисловості.

Сучасні умови висококонкурентних ринків зумовлюють необхідність розглядання інноваційної діяльності як найбільш дієвого способу підвищення конкурентоспроможності і забезпечення його подальшого розвитку. Однак, незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційних та інноваційних процесів на підприємствах легкої промисловості України, вони все ще здійснюються вкрай в'яло.

Метою роботиє з'ясування структурних змін і тенденцій розвитку такої соціально важливої галузі, як легка промисловість; визначення чинників, які заважають покращанню її роботи.

Легка промисловість України представлена 4858 підприємствами (2007 рік) різних форм власності, що становить близько 9% всіх промислових підприємств та близько 10% підприємств обробної промисловості. З них 85,4% — підприємства текстильної промисловості та пошиття одягу і 14,6% — підприємства, що працюють у виробництві шкіри та шкіряного взуття. Пріоритетність галузі для економіки країни визначається високим рівнем доданої вартості (до 50%), значною ємністю внутрішнього ринку даних товарів, відносно низькою енергоємністю порівняно з іншими галузями та споживанням продукції суміжних галузей — хімічної, аграрної та машинобудівної.

За формами власності переважає приватна, близько половини підприємств якої — акціонерні товариства. Серед підприємств легкої промисловості переважають малі підприємства — 86,5%, 13,3% — середні за розміром підприємства та 0,2% — великі підприємства (2007 рік).

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішувалися такі завдання:

— дослідити сучасний стан виробництва і визначити напрями розвитку підприємств легкої промисловості;

— удосконалити систему механізмів підприємництва в легкій промисловості;

— обґрунтувати політику щодо покращення розвитку легкої промисловості в Україні.

Об’єктом дослідженняє механізм управління діяльністю підприємств легкої промисловості. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних питань щодо регіонального розвитку легкої промисловості.

Розділ 1. Наукові основи функціонування легкої промисловості в Україні

1.1. Місце легкої промисловості в структурі промисловості та народного господарства України

Легка промисловість України — це багатогалузевий комплекс, який на початку 90-х років мав 25 підгалузей і понад 500 тис. робочих місць. Вартість продукції, виробленої галуззю в 1990 р., оцінювалася сумою 15 млрд. дол., що забезпечувало понад 10% обсягів промислового виробництва і майже п'яту частину бюджетних надходжень України.

Внаслідок процесів, що відбувались в економіці країни, галузь пережила глибоку кризу, виробництво продукції скоротилось в 5—10 раз, частка її в загальному обсязі промислової продукції зменшилась до 1,6% і в бюджетних надходженнях не перевищила 0,8%, втрачено більше 250 тис. робочих місць.

Водночас, за останні три роки, темпи зростання виробництва у легкій промисловості одні з найвищих поміж інших галузей: 2002р. — 123,7%, 2004р. — 155,5%, 2005р. — 113,7%. Вітчизняні товари почали зміцнювати позиції на внутрішньому ринку.

Як наслідок, в країні практично повністю знівельовано такі регулюючі чинники імпорту товарів легкої промисловості, як справляння ПДВ (20%) і ввізного мита — 15—25%.[6 , c.7]

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 2005р. порівняно з 1995 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість виробляє 11,6% від загального обсягу виробництва. За даними 2005 р., до її складу належать 868 підприємств, які забезпечують:

— переробку льону-довгунця, конопель, вовни;

— виробництво шовкових, бавовняних, льняних, вовняних тканин;

— випуск нетканих матеріалів, конопле-джутових, сітков'язаних виробів;

— випуск текстильної галантареї;

— виробництво трикотажної, вовняно-повстяної, швейної продукції;

— виготовлення натуральних та штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів, взуття.

Легка промисловість України охоплює текстильну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову галузі, трикотажне виробництво та ін., підприємства яких розміщують, орієнтуючись на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

У легкій промисловості теж спостерігається спад виробництва, спричинений загальноекономічною кризою, відсутністю ринків збуту, відсталими технологіями, недостатніми капіталовкладеннями тощо.[5, c.7-8]

1.2. Техніко — економічні особливості галузі (матеріаломісткість, технічна складність, екологічна безпечність)

Численні дослідження свідчать, що здоров'я людини, яке за визначенням ВОЗ — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, зумовлюється трьома комплексами чинників — спадково-генетичним, соціально-економічним і екологічним.

Інтенсивне впровадження хімічних речовин в усі галузі народного господарства та той факт, що виробництво хімічної продукції у світовому співтоваристві безперервно зростає, дає підставу вважати, що екологічний чинник є одним з провідних для багатьох профільних розділів гігієни.

Нині в світі одне з перших місць в пріоритетності забруднення екосистеми посідають важкі метали та пестициди. Останні можуть бути досить стійкими сполуками і довгий час зберігатися не тільки в фунті, а й в природній сировині (бавовна, льон, вовна). Крім того, сировину та вироби натурального походження обробляють фунгіцидами та інсектицидами проти руйнівної дії мікроорганізмів, молі, гризунів у разі зберігання текстильних матеріалів і одягу на складі, транспортування.

Особливу гігієнічну значимість мають важкі метали, які також можуть забруднювати текстильні матеріали та одяг внаслідок використання барвників, специфіки технологічних процесів виробництва волокон, через забруднення екосистеми. Тепер пріоритетними забруднювачами екосистеми вважають вісмут, кадмій, кобальт, марганець, мідь, цинк, нікель, олово, ртуть, свинець, сурму та хром. З них свинець, ртуть і кадмій віднесено до глобальних забруднювачів навколишнього середовища першого класу небезпеки. Гострота питання, з позицій гігієни, полягає у накопиченні металів в організмі людини в зв'язку з вираженими кумулятивними властивостями і тривалим періодом їх виведення.

Виділення міді у водне модельне середовище зареєстровано для усіх дослідних зразків тканин, цинк не визначено тільки у віскозної тканини, хром — у поліефірної, а нікель у тканин, виготовлених з хімічних волокон. Міграцію кадмію, свинцю, кобальту та ртуті у водному модельному середовищі не виявлено [4, c. 4-5].

У практиці вітчизняних гігієнічних досліджень і дотепер не розв'язаний надзвичайно важливий аспект, який стосується небезпеки барвників, що можуть викликати негативні біологічні ефекти у разі використання текстильних матеріалів та одягу. Відомо, що низка барвників, які заборонено в країнах Європейського Співтовариства (ЄС) стандартом ЕКО-ТЕКС-100, раніш виготовляли в Україні та в Росії і широко використовували на підприємствах текстильної галузі (наприклад, дисперсний жовтий 3, дисперсний оранжевий Ж, дисперсний яскраво-червоний Ж, прямий чисто-блакитний, прямий коричневий КХ, діазоль яскраво-червоний Ж). Отже можна припустити, що сьогодні залишки цих барвників є на складах і використовуються для фарбування текстильних матеріалів. За стандартами країн ЄС здійснюється контроль азобарвників, які можуть бути розщеплені або відновлені до небезпечних ариламінів. Всі небезпечні ариламіни поділено на дві групи. До групи МАК III A1 належать речовини, які, як відомо, можуть викликати у людини злоякісні пухлини (бензидин, 4-хлор-о-толуїдін, 2-нафтиламін, 4-амінобіфініл).

Отже, розробка гігієнічних вимог щодо текстильних матеріалів та одягу в рамках гармонізації вітчизняних стандартів із стандартами країн ЄС дасть змогу адекватно вирішувати питання оцінки їх безпеки та зробить вітчизняну продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку.

Крім того, легка промисловість України може забезпечити роботою до 500 тис. чол. і гарантувати швидке повернення витрачених коштів.

До того ж, легка промисловість малоенергомістка, а її робота екологічно чиста.[1, c.85]

1.3. Основні фактори розміщення галузі

Українська легка промисловість нарешті вийшла на рівень світових стандартів.

Взуття та одяг національного товаровиробника користується успіхом на престижних міжнародних виставках.

Рівень якості вітчизняних товарів зріс настільки, що про це не можна було і мріяти 12—15 років тому. За роки незалежності відбулась революція і в якості, і асортименті. Виставки товарів легкої промисловості засвідчують, що за рівнем якості Україна вже обганяє Росію, Польщу, Угорщину та Чехію.

Виробництво якісно однакового товару в Україні й за кордоном може бути за різних конкурентних умов. Скажімо, в Україні існує певне законодавче поле — податкові норми, які впливають на ціну товаровиробника. Такі ж умови є і в наших зарубіжних конкурентів. Нині головним конкурентом української легкої промисловості є ринок Південно-Східної Азії. Якщо брати Західну і Центральну Європу, то за якістю наші товари не поступаються товарам цих країн, а за ціною конкурують з ними. Якщо ж брати країни Південно-Східної Азії, то за якістю їхні товари гірші за українські, проте за ціною конкурують з українськими товарами, бо мають значно нижчу вартість.[2, c.8-9]

За останні роки довіра нашого споживача до українських товарів значно зросла. Українська легка промисловість експортує свої товари на суму близько 800 млн. дол. на рік до країн Західної Європи, США, Канади, де високі вимоги до якості. Це свідчить про досить високий рівень конкурентоспроможності наших товарів. Ті ж товари українські промисловці продають і на внутрішньому ринку, проте за ціною значно нижчою, ніж на Заході. Тобто, купуючи український товар, наші громадяни купують товар світового рівня за доступними йому цінами.

Це і здоровий прагматизм нашого споживача, до якого додається почуття патріотизму за свій товар, яке називають економічним націоналізмом. Проте без достатньої якості вітчизняного товару в Україні економічний націоналізм не розвивався б. Адже переваги вітчизняного товару багато людей в Україні визнали після того, як купили на базарі дешевий турецький чи китайський товар, який у них швидко зіпсувався. Я регулярно відвідую українські ринки і помітив таку цікаву деталь: виробники взуття азіатського виробництва (здебільшого китайського), рекламуючи товар, кажуть, що це спільне українсько-угорське чи українсько-польське виробництво. Жоден продавець на базарі не зізнається, що взуття — китайське [8, c. 14-16].

В Україні успішно працюють як великі, так і середні й малі підприємства. Ефективність їх роботи не залежить від розмірів.. Ринок покаже, хто з них має право на існування. Сучасні українські великі підприємства, як правило, працюють на експорт. Вони мають свої кооперативні зв'язки із зарубіжними партнерами, які дають їм змогу одержувати великі замовлення і реалізовувати продукцію на західних ринках. На українському ринку такої мережі, яка працює на реалізацію товару, ще немає. І створити її надзвичайно складно або й просто неможливо. Тому на внутрішньому ринку успішно працюють малі й середні підприємства, бо гнучкіше можуть реагувати на потреби внутрішнього ринку. Оскільки відсутня велика мережа оптового продажу, яка є на Заході, вони самотужки створюють свою мережу збуту для реалізації товару. Проте тут є ще одна серйозна державна проблема. Українське законодавство створює несприятливі умови для роботи великих та малих підприємств. Є певні особливості оподаткування малих підприємств, простіші для виробника, завдяки чому вони можуть конкурувати з великими підприємствами.[4, c.4-5]

Одним із флагманів вітчизняної легкої промисловості є Чернівецька фабрика «Трембіта», де шиють дуже якісні чоловічі костюми. Ця фабрика має найсучасніші технології.

Модні й якісні чоловічі костюми шиють також на Вінницькій фабриці «Володарка».

Житомирські шкарпетки користуються великим попитом на внутрішньому ринку. Відома торгова марка — Ужгородська швейна фабрика «Парада».

У Львові якісне жіноче взуття виготовляє фабрика «Лідер», а у Чернігові пристойне дитяче взуття — підприємство «Берегиня».

Можна назвати ще кілька десятків торгових марок, яким споживач довіряє.

Незважаючи на те, що рівень західних інвестицій в українській легкій промисловості невисокий, в Україні достатньо внутрішніх коштів, виробничих потужностей та висококваліфікованих технологів і менеджерів, аби налагодити конкурентоспроможне виробництво одягу чи взуття. Як тільки в Україні будуть створені нормальні податкові та інвестиційні умови, відразу знайдуться свої інвестори. Хоча легка промисловість — насправді нелегка. Рівень технологій, які застосовуються в галузі, достатньо високий. Це — і комп'ютери, і точна механіка, і складне проектування. Сучасна швейна машина, яку використовують на швейному чи взуттєвому підприємстві, коштує 3—5 тис. дол.[10, c.11]

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовняно-прядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі. У 2005р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин [16, c. 29-30].

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—2005 pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 2005 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах [18, c. 24-25].

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 2004 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 2005р. 27,0 млн. шт. трикотажних виробів. За 1991—2005рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці (Додаток А) [5, c.7-8]

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку легкої промисловості в Україні

2.1. Стан та показники роботи легкої промисловості України

Сьогодні економіка країни досить щільно інтегрована у світову, тому проблеми глобалізації вже з осені 2008 р. проявляються і в Україні. Кризові явища дестабілізували роботу промислових підприємств, в останні місяці минулого року та в І кварталі 2009 р. скоротилися обсяги виробництва у всіх галузях промисловості України, в тому числі й легкої.

Водночас, з лютого 2009 p., спостерігаються позитивні зрушення до пожвавлення підприємницької діяльності та нарощування виробництва порівняно з попередніми місяцями, що свідчить про започаткування стабілізаційних процесів у економіці країни (рис. 2.1).

За даними Держкомстату України, за січень-березень 2009 р. індекс обсягів виробництва промислової продукції легкої промисловості до відповідного періоду попереднього року становив 62,5%, в тому числі за основними видами економічної діяльності: в текстильній промисловості — 54,9%, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра — 61,3%, у виробництві шкіри та взуття — 79% (див. рис. 2.2) [6, c. 3-4].

Скорочення виробництва призвело до зменшення обсягу реалізації продукції галузі й за січень-лютий поточного року (він скоротився на 19,7% до відповідного періоду 2008 р. і становив 722,2 млн.грн.).

За січень-березень 2009 р. в розрізі підгалузей легкої промисловості, порівняно з аналогічним періодом 2008 p., найбільший спад виробництва (на 45,1 %) спостерігався у текстильному виробництві, що пов'язано із зупинкою виробництва у січні, лютому найбільших виробників бавовняних тканин та скороченням обсягів виробництва на інших підприємствах галузі. За три місяці з початку року вироблено 1,4 тис. т пряжі бавовняної та 14,8 млн.м тканин, що відповідно становило 47 і 53,3% до аналогічного періоду минулого року (див. табл. 2.2).

Проте, слід зазначити, що у березні порівняно з лютим 2009 p., виробництво даних видів продукції збільшилося: пряжі бавовняної — на 84,7%, а тканин — на 62%.

З негативною динамікою виробництва щодо аналогічного періоду попереднього року в І кварталі спрацювали підгалузі, що виробляють одяг, взуття, вироби зі шкіри та хутра [8, c. 15-17].

Зокрема, трикотажною промисловістю виготовлено 12,7 млн.пар панчішно-шкарпеткових виробів (83,8% до І кварталу 2009 p.), 261 тис.шт. светрів, джемперів, пуловерів (46% відповідно), 667 тис.шт. одягу верхнього трикотажного (64,6% відповідно), 3,8 млн.шт. трикотажу спіднього (70,7% відповідно). У березні до лютого виробництво трикотажних виробів зросло за всіма позиціями.

Швейна промисловість за січень-березень 2009 p., порівняно з відповідним періодом попереднього року, зменшила обсяги виробництва майже всіх основних видів одягу. Було виготовлено 56,2 тис.шт. пальт, плащів курток чоловічих і 157 тис.шт. жіночих (82 і 59,1% відповідно, порівняно з відповідним періодом минулого року), 181 тис.шт. костюмів чоловічих (63% відповідно), 324 тис.шт. суконь жіночих (101,4% відповідно), 1,3 тис.шт. пальт, шуб з натурального хутра (70,5% відповідно).

Індекс обсягу виробництва шкіри, виробів зі шкіри та взуття скоротився за І квартал поточного року на 21 % до відповідного періоду 2008 р. У натуральному вираженні за цей період вироблено 4,7 млн.пар взуття, що на 14,5% менше проти січня-березня минулого року.

Стабільність роботи підприємств трикотажної, швейної та взуттєвої підгалузей, що на 80-90 % працюють за толінговою схемою, значною мірою залежить від наявності замовлень на виготовлення продукції, а також економічної ситуації в Україні та країнах замовників.

Крім того, важливим чинником негативного впливу на показники роботи підприємств легкої промисловості, що виготовляють продукцію на внутрішній ринок, має застосування спрощеної системи оподаткування, яка створила нерівні умови конкуренції на ринку країни і спричиняє розукрупнення великих підприємств та зростання частки тіньового виробництва.

Одним із варіантів виправлення даної ситуації є відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008 р. №1118 щодо скасування можливості суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб бути одночасно платником єдиного податку та податку на додану вартість.

Частка прибуткових підприємств за січень-лютий 2009 р. в легкій промисловості становила 54,4%. Ними отримано прибуток 63,1 млн.грн., однак фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування по галузі -17,6 млн.грн. Це пов'язано з тим, що решта підприємств (45,6%) мали збитки у розмірі 80,7 млн.грн., в тому числі у текстильному виробництву, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра — 60,9 млн.грн., виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів — 19,8 млн.грн.

За експертною оцінкою, за січень-березень 2009 р. реалізовано продукції галузі на 16 % менше, порівняно з аналогічним періодом 2008 р.

За І квартал поточного року легка промисловість забезпечила майже 43,5 млн.грн. бюджетних надходжень (78,6% щодо І кварталу 2008 р.), в тому числі за березень -12 млн.грн. (70,1% щодо березня минулого року). Пито-ма вага галузі у сплаті платежів до Держбюджету стала більш вагомою — 2 % від загального обсягу бюджетних надходжень по промислових підприємствах Мінпромполітики України (довідково: у минулому році частка надходжень становила лише 1,5%) [14, c. 5-6].

2.2. Соціальні показники роботи легкої промисловості

Кількість працівників, зайнятих у галузі, скорочується.

Так, середньооблікова кількість штатних працівників легкої промисловості на початок 2009 р. становила 97,9 тис.осіб, що на 14% менше, порівняно з відповідним періодом попереднього року. За два місяці поточного року чисельність штатних працівників скоротилася ще на 1,9 тис.осіб. Зменшення кількості працюючих пов'язано, в основному, з низьким рівнем заробітної плати у галузі, важкими умовами праці та кризовими явищами, що супроводжуються скороченням виробництва.

За січень-лютий 2009 р. штатним працівникам легкої промисловості у середньому нараховано заробітну плату в обсязі 891,29 грн., що на 2,8 % менше, ніж за відповідний період минулого року. В тому числі середньомісячна заробітна плата у текстильній промисловості, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра становила 876 грн. (96,3% до січня-лютого 2008 р.), а у виробництві шкіри та взуття — 948 грн. (99,8% відповідно). Зменшення заробітної плати пов'язано із значним скороченням обсягів виробництва та реалізації продукції галузі.

Слід зазначити, що кризові процеси наприкінці 2008 p., неритмічна робота підприємств легкої промисловості призвели до появи працівників, які перебувають в умовах вимушеної неповної зайнятості. Так у січні 2009 р. таких працівників в легкій промисловості було майже 40 % , а в лютому — 33,5 % (32,2 тис.осіб).

За два місяці поточного року заборгованість з виплати заробітної плати по підприємствах легкої промисловості недержавної форми власності зросла на 484 тис.грн. і становила на 1 березня 2009 р. близько 15 млн.грн. (1,6% від обсягу заборгованості по промисловості).

Аналізуючи структуру заборгованості з виплати зарплати по підприємствах легкої промисловості за січень-лютий 2009 p., слід відмітити, що сума невиплаченої заробітної плати на економічно активних підприємствах становила 3,6 млн.грн. (24% до загальної суми заборгованості по галузі), а найбільша частка (70%) невиплат припадає на підприємства-банкрути і досягла 10,5 млн.грн.

Соціальні проблеми галузі через нестабільну роботу підприємств безпосередньо пов'язані із загальноекономічними кризовими процесами в Україні, що призвело до падіння обсягів виробництва та зменшення обсягів реалізації продукції галузі на внутрішньому ринку через скорочення виробництва у суміжних галузях промисловості та різке зниження платоспроможного попиту населення.

Розв'язання соціально-економічних проблем можливе лише завдяки оздоровленню реального сектору економіки, стабілізації та нарощуванню обсягів виробництва [10, c. 37-38].

2.3. Проблеми в підгалузях легкої промисловостіта шляхи їх подолання

Зростання імпорту товарів легкої промисловості, переважно з Китаю та Туреччини, частка імпорту їх до України в 2008 р. становила 35,7 і 11,2% відповідно. Імпорт продукції легкої промисловості у кількісному вираженні за 2008 р. перевищив її вітчизняне виробництво: тканин -у 6 раз, панчішно-шкарпеткових виробів -у 7,8 та взуття — в 7,5 разу.

Продовження ввезення в країну товарів із заниженою митною вартістю, товарів «секонд-хенд» та контрабандних. Таким чином, частка продукції вітчизняної легкої промисловості становить усього 20-30% від загального обсягу, що реалізується на внутрішньому ринку.

Відсутність власної сировинної бази для виготовлення товарів легкої промисловості унеможливлює здешевлення готової продукції, здатної конкурувати на внутрішньому ринку з дешевшою китайською і турецькою продукцією. Зростання попиту населення на вітчизняну продукцію на фоні суттєвого девальваційного здорожчання імпортних товарів легкої промисловості можливе лише за умови суттєвого обмеження (припинення) ввезення в країну товарів із заниженою митною вартістю, товарів «секонд-хенд» та контрабандних, з якими вітчизняна продукція за ціновим фактором не витримує жодної конкуренції.

Нерівні умови роботи та реалізації продукції для великих промислових виробників щодо малого підприємництва, де практично відсутні облік та офіційний звіт про виробництво та реалізацію товарів широкого вжитку та сплачується мізерний єдиний податок.

Тісний зв'язок з європейською та світовою економікою та фінансовими ринками, а саме: 60-90% українського виробництва легкої промисловості працює за контрактами з провідними країнами світу, які також потерпають від кризових явищ та скорочують ринки збуту та обсяги своїх замовлень. В зв'язку з цим скоротилося надходження інвестиційних потоків від іноземних інвесторів на підприємства, що працюють за давальницькою схемою.

Так, за даними Держкомстату, в IV кварталі 2008 р. зафіксовано зменшення прямих іноземних інвестицій у легку промисловість України на 4,4 млн.дол.США, тому на початок 2009 p., порівняно з 2008 p., обсяг інвестицій у галузь скоротився на 3 % і становив 139,7 млн. дол. з початку періоду інвестування.

А це, відповідно, спричинило зменшення обсягів замовлень або повної їх втрати і повної зупинки або неритмічної роботи деяких підприємств галузі [15, c. 76-77].

Зменшення обсягів реалізації продукції галузі на внутрішньому ринку також пов'язано із скороченням виробництва у суміжних галузях промисловості та різким зниженням платоспроможного попиту населення через інфляційні процеси та девальвацію гривні

Через нестабільну роботу національної банківської системи, коливання курсів валют, зростання кредитних ставок (подекуди до 40 % річних) у підприємств викликали труднощі з отримання та погашення кредитів.

Несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість експортоорієнтованим підприємствам спричиняє вимивання обігових коштів і перешкоджає стабільному розвитку виробництва (станом на 1 березня 2009 р. сума невідшкодованого ПДВ лише 15 підприємствам галузі, що подали дані до Мінпромполітики України, становила 64,2 млн. грн.).

Мінпромполітики України постійно здійснює заходи, спрямовані на стабілізацію ситуації та ефективний розвиток легкої промисловості.

Зокрема:

♦ На виконання заходу «Розроблення технічного регламенту щодо маркування виробів легкої промисловості» — Мінпромполітики України розроблено проект, який прийнято постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.09 р. №13 «Про затвердження технічного регламенту щодо назв текстильних волокон і маркування текстильних виробів». Порядок подальшого впровадження Технічного регламенту визначено наказом Мінпромполітики від 06.02.09 р. №101.

♦ На виконання абзацу 1 п.3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2008 р. № 1430-р Мінпромполітики за пропозицією Мінекономіки України розроблено новий варіант проектів законів України «Про внесення змін до Закону України

«Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» та «Про внесення змін до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» і повторно надіслано на погодження до Мінекономіки та Мінфіну України.

♦ Мінпромполітики проведено аналіз завезення в 2008 р. товарів «секонд-хенд». З року в рік обсяги імпорту в Україну одягу та інших виробів, що були у користуванні, зростають.

За минулий рік цей показник збільшився на 26 % (порівняно з 2007 р).

Для обмеження ввезення товарів «секонд-хенд» Мінпромполітики підготовлено та направлено (листами від 26.02.09 р. №14/7-3-353, від 01.04.09 р. №14/7-3-582) пропозиції до Держмитслужби України до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку пунктів пропуску на митному кордоні України, через які здійснюється ввезення на митну територію України та переміщення транзитом, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності одягу та інших виробів, що використовувалися», а саме: передбачити пунктом 2 проекту розпорядження безумовне виконання Мінохорониздоров'я України вимог статті 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» стосовно запровадження обов'язкової санітарно-епідеміологічної експертизи імпортованих в Україну товарів легкої промисловості, що були у використанні

♦ Продовжується робота щодо внесення доповнень та змін до Переліку окремих товарних позицій, сплата за якими ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) підприємствами у разі здійснення операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах провадиться з видачею відповідному органові державної податкової служби «простого векселя»

♦ 3 метою встановлення рівних умов діяльності всіх підприємств легкої промисловості з питань оподаткування Мінпромполітики України листом від 10.03.09 р. №9/7-3-312 Кабінету Міністрів України направлені пропозиції щодо відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008р. № 1118 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2008р. № 507» (стосовно скасування можливості суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб бути одночасно платниками єдиного податку та податку ПДВ) [9, c. 3-5].

Зважаючи на вище проведений аналіз стану розвитку виробництва та торгівлі легкої промисловості, можна більш ґрунтовно перелічити негативні чинники, що впливали на роботу галузі останнім часом: суттєве погіршення ситуації на внутрішньому ринку через збільшення в десятки разів обсягів імпорту товарів легкої промисловості на неконкурентних для вітчизняних виробників умовах (заниження індикаторів ризику, а після їх відміни — довідкових цін); вилучення значних обігових коштів підприємств внаслідок запровадження авалювання векселів у разі ввезення давальницьких матеріалів, що мало місце протягом 2007 року та у 1 кварталі 2008 року; падіння курсу долара; зростання цін виробників промислової продукції; значні обсяги реекспорту шкірсировини через Молдову і як наслідок — нестача її на вітчизняних підприємствах (на сьогоднішній день потужності вітчизняних підприємств дозволяють переробити всю шкірсировину внутрішнього ринку); присутність на ринку контрабандної та контрафактної продукції (хоча й значно в меншій кількості після запровадження Держпрограми «Контрабанда — стоп»); податок на додану вартість на сировину та матеріали, що додає 20% до ціни продукції і потребує значних часових витрат на процедури його відшкодування; ввізне мито та ПДВ на імпортне устаткування та запасні частини до нього, що не виробляються на митній території України. Перераховані негативні чинники по суті є факторами зовнішнього впливу. Видно, що галузь заслуговує пильнішої уваги Уряду і створення справедливих конкурентних умов на внутрішньому ринку. До цього можна додати низьку середню заробітну плату в галузі, що не сприяє збереженню кваліфікованого персоналу та підвищенню його рівня. Вирішенню цієї проблеми має сприяти реформування системи нарахувань на фонд оплати праці.

Окрім зовнішніх факторів, у вигляді умов праці на ринку, на конкурентоспроможність впливають внутрішні фактори розвитку підприємств: ефективність використання виробничого потенціалу, техніка та технологія виробництва, правильно вибрані загальна стратегія розвитку та управління фінансами, маркетингом і збутом. Серед внутрішніх проблемних питань вітчизняних підприємств легкої промисловості: доступ до відповідних фінансових ресурсів для цілей ре-капіталізації; наявність кваліфікованого персоналу; розуміння вимог ринку експорту; обізнаність щодо ринкової кон'юнктури; застарілі виробничі потужності багатьох підприємств; у деяких випадках дизайн та якість продукції потребують вдосконалення.

Отже, оскільки підприємство є відкритою системою і його робота залежить від факторів внутрішнього та зовнішнього впливу, тільки комплексне вирішення вищезазначених проблемних питань дасть позитивний результат розвитку галузі та підвищенню її частки в структурі промисловості країни [21, c. 9-10].

Висновки

Легка промисловість України може стати базовим джерелом створення загальнодержавних фінансових нагромаджень і формування необхідного фінансового ринку, а також дасть можливість створити за короткий час власний інвестиційний потенціал для інших галузей промисловості та важливих соціальних програм.

Тому необхідно в інтересах України терміново створити стартові передумови для "запуску" легкої промисловості до режиму стійкого функціонування та досягнення нею рівня самофінансування.

Забезпечити це відродження можна і необхідно тільки за умови, що заходи будуть системними та комплексними, цілеспрямованими і достатніми для отримання відчутних позитивних результатів.

Виробництво непродовольчих товарів широкого вжитку в розвинених країнах є пріоритетним, внаслідок чого ці країни не тільки задовольняють основну частину національного попиту на такі товари власними силами, а й забезпечують розвиток споріднених галузей (агро-сировинна база, хімічна промисловість, виробниче обладнання, транспорт, сервіс, торгівля, освіта та ін.), що дає змогу створити значну кількість робочих місць і забезпечити більш ніж половину бюджетних надходжень.

Легка промисловість — надзвичайно важлива для України, адже вона не просто одягає і взуває людей, а й дає значні надходження до бюджету. Крім того, легка промисловість України може забезпечити роботою до 500 тис. чол. і гарантувати швидке повернення витрачених коштів. До того ж, легка промисловість малоенергомістка, а її робота екологічно чиста.

Список використаної літератури

1. Єфіменко О. Нелегкі проблеми легкої промисловості //Профспілки України. — 2006. — № 4. — C. 85-88

2. Аналіз роботи легкої промисловості України за І квартал 2008 р. //Легка промисловість. — 2008. — № 1. — C. 4-6

3. Бородиня О. Актуальні проблеми легкої промисловості України //Легка промисловість. — 2003. — № 1. — C. 4-5

4. Бородиня О. Тенденції розвитку вітчизняної легкої промисловості //Легка промисловість. — 2003. — № 4. — C. 4-5

5. Бородиня О. Умови розвитку легкої промисловості України //Легка промисловість. — 2005. — № 3. — C. 7-8

6. Звягінцев Ю. Аналіз роботи легкої промисловості України в 2006 р. //Легка промисловість. — 2007. — № 1. — C. 3-4

7. Концепція Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року //Легка промисловість. — 2006. — № 3. — C. 5-6

8. Лабурцева О. І. Сутність підприємництва та тенденції його розвитку в легкій промисловості України //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 2. — C. 14 — 24.

9. Легка промисловість — 2008 рік //Легка промисловість. — 2008. — № 4. — C. 3-6

10. Луговський О. Легка промисловість та надії на її відродження //Легка промисловість. — 2007. — № 2. — C. 37-38

11. Махнарилов Ю.В. Методичні підходи до розрахунку вартісного обсягу вітчизняного ринку товарів легкої промисловості //Легка промисловість. — 2008. — № 1. — C. 42-43

12. Москалюк С.С. Ринок швейної продукції: сучасний ринок та тенденції розвитку //Легка промисловість. — 2006. — № 4. — C. 46-47.

13. Паливода О. М. Управління інноваційними перетвореннями на підприємствах легкої промисловості: проблеми та шляхи вирішення //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 9. — C. 101 — 109.

14. Показники роботи легкої промисловості України в І кварталі 2009 р. //Легка промисловість. — 2009. — № 1. — C. 4-8: табл.

15. Ромусік Я. В. Світові тенденції розвитку легкої промисловості //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 2. — C. 74 — 84.

16. Ромусік Я. Легка промисловість України: стан розвитку виробництва та торгівлі //Економіст. — 2006. — № 9. — C. 29-33

17. Ромусик Я. Конкурентоспроможність легкої промисловості України та механізми її підвищення //Економіст. — 2007. — № 3. — C. 16-20.

18. Солуянов Г.І. Нелегкі проблеми легкої промисловості //Легка промисловість. — 2005. — № 3. — C. 24-25

19. Стан легкої промисловості України в 2007 р. //Легка промисловість. — 2007. — № 4. — C. 5-7

20. Столяров В.Ф. Формування системи управління інноваційним розвитком підприємств легкої промисловості України на базі головного ВНЗ галузі національного рівня //Легка промисловість. — 2008. — № 1. — C. 34-38.

21. Черній Ю.В. Легка промисловість України та СОТ //Легка промисловість. — 2006. — № 1. — C. 8-10.