Вступ.

Розділ 1. Безробіття як наслідок порушення макрорівноваги.

1.1. Причини виникнення безробіття.

1.2. Рівень безробіття.

1.3. Види безробіття.

Розділ 2. Регіональний аспект безробіття в Україні.

2.1. Порівняльний аналіз рівня безробіття по регіонах.

2.2. Державні та регіональні програми соціальних гарантій у сфері зайнятості населення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Трансформація економіки України – складний, суперечливий, системний процес, який супроводжується певними кризовими явищами. Це проявляється у асинхронності формування окремих ринків і ринкових структур, диспропорціях між ними, і як наслідок, падінні рівня виробництва, скороченні інвестиційної активності, зниженні життєвого рівня населення, звуженні споживчого ринку та недовикористанні трудового потенціалу, зокрема у формі безробіття. Людина виступає головним і вирішальним фактором продуктивних сил, а ступінь розвитку останніх – головний критерій суспільно-економічного прогресу. Подальший розвиток національної економіки потребує значного підвищення використання людських ресурсів. В зв’язку з цим розв’язання проблеми безробіття в умовах трансформації економіки України повинно стати одним із пріоритетних завдань економічної політики. Це зумовлює необхідність більш глибокого теоретичного дослідження суті та причин виникнення безробіття.

Аналіз сучасного стану безробіття дає можливість дійти висновку, що напрямки розв’язання цієї проблеми повинні включати досить різнопланові заходи, не обмежуючись лише сферою трудових відносин. Розробка ефективної економічної стратегії вимагає комплексного підходу до вирішення економічних, соціальних, політичних проблем, які безпосередньо впливають та визначають стан безробіття.

Ретроспективний аналіз економічної думки свідчить про неоднорідність пояснення причин виникнення безробіття на різних етапах еволюції економіки. Окремі аспекти безробіття, причини його виникнення досліджуються у творах авторів фундаментальних праць А.Сміта, Д. Рікардо, К.Маркса, М. Фрідмена, А. Маршалла, Дж.М. Кейнса, Т.Мальтуса, Д. Хікса, К.Макконнелла, С. Брю, С. Фішера. Кожен з названих авторів висвітлює свої підходи до суті та причин виникнення цього явища.

Тенденції безробіття в умовах трансформації економіки розглянуті у працях російських вчених С. Аукуціонека, Л.Абалкіна, И.Бушмаріна, Н.Вишневської, С. Котляра, А. Лівшиця, І. Малахі, А. Нещадина, Н.Нікіфорової, А.Семенова, И.Ушакова, Р.Цвилєва,. Значний внесок у вивчення проблеми безробіття, його особливостей в Україні внесли такі вітчизняні вчені, як Д.Богиня, Г.Волинський, В. Геєць, В.Герасимчук, О. Грішнова, І.Давидова, В.Дем’яненко, С.Дзюба, С.Дорогунцов, С.Кузнєцова, Е. Лібанова, Г. Лук’янова, С. Мочерний, В.Онікієнко, І.Петрова, В. Петюх, В.Савченко, М. Соколик, А. Чухно, Л.Шевченко.

Враховуючи вагомі здобутки в дослідженні окремих аспектів безробіття, цілеспрямованого та комплексного теоретичного аналізу причин його виникнення в умовах становлення нової економіки з урахуванням інституційних чинників та глобалізації в економічній теорії ще не досягнуто. Назріла необхідність дослідження нових тенденцій і особливостей прояву безробіття в умовах трансформації економіки України та розробки напрямків розв’язання цієї проблеми.

Мета і задачі дослідження. Виходячи з досягнутого рівня теоретичної і практичної розробки проблеми, мета роботи полягає у розробці пропозицій щодо напрямків розв’язання проблеми безробіття в умовах трансформації економіки Україні за допомогою сприяння росту реального сектора виробництва та адекватних заходів соціально-економічної політики на ринку праці.

Відповідно до вказаної мети поставлені та розв’язані наступні задачі дослідження:

· провести теоретико-методологічний аналіз підходів різних економічних шкіл щодо визначення причин безробіття, його видів та форм в економічній системі;

· визначити основні фактори впливу на безробіття та проаналізувати закономірності його виникнення та розвитку;

· з’ясувати стан безробіття та його причини в умовах трансформації економіки України;

· проаналізувати соціально-економічні наслідки безробіття в Україні.

Об’єкт дослідження– трудові відносини та їх особливості в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження – безробіття, причини його виникнення та специфіка в умовах трансформації економіки України.

Методи дослідження -методологічною основою дослідження є системний підхід. У роботі використано методологічні елементи законів діалектики, методи наукової абстракції,аналізу та синтезу. В основі аналізу явища безробіття, причин його виникнення лежить комплексний підхід, який базується на теоретичних та практичних положеннях робіт вітчизняних та зарубіжних вчених. Це дозволяє вивчати окремі економічні процеси із загальних позицій у рамках розвитку і взаємодії їх елементів. Для визначення особливостей безробіття в умовах трансформації економіки було використано окремі статистичні методи: факторний, порівняльний аналіз, зокрема порівняння в динаміці, табличне й графічне зображення даних.

Розділ 1. Безробіття як наслідок порушення макрорівноваги

1.1. Причини виникнення безробіття

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 — 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт [1, с. 45].

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринкової економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6 — 7 % [1, с. 45]. В інших країнах він може бути нижчим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чисельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % щорічного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньому рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на один відсотковий пункт [10, с.172-173].

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб досягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормального. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природного випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не забезпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність заробітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання попиту на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі товари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної кон'юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи кон'юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками кон'юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості населення. Як свідчить світовий досвід, точно виміряти рівень безробіття ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

1.Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день належать до категорії повністю зайнятих. Це занижує рівень безробіття тим більше, чим більше людей працюютьза цим робочим графіком. Фактично такі люди частково зайняті, ачастково — безробітні.

2.Особи, які втратили надію на працю. Офіційна статистикавважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багатолюдей, які марно шукали роботу протягом деякого часу, а потімвтратили надію і вже не шукають її. Ці люди офіційно не вважаються безробітними, що занижує рівень безробіття.

3.Неправдива інформація. Інколи люди, які говорять, що активно шукають роботу, насправді працювати не хочуть. Заявивши пробажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу побезробіттю і вважаються безробітними, що збільшує рівень безробіття. Тіньова економіка може також збільшувати рівень безробіття,тому що можливо, що людина, яка займається підпільним бізнесом,назве себе безробітним [12, c. 22-24].

1.2. Рівень безробіття

Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.

Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.

Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого — відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Рівень безробіття в Україні виріс у два рази.

За даними Держкомстату, на початок 2007 року 1,6 мільйонів працездатного населення, люди у віці від 15 до 70 років, шукають роботу[6, c. 37-38].

Ці підрахунки проводилися за новою методикою.

Раніше облік безробітних проводили центри зайнятості. Вони враховували тільки громадян, зареєстрованих на біржі праці, де складається лише близько 900 тисяч українців.

Реальний рівень безробіття чиновники Держкомстату підрахували, використовуючи методику Міжнародної організації праці, побудованої на опитуваннях громадян. Усього фахівці Держкомстату опитали 58 тисяч чоловік.

"Цю методику використовують усі країни Європейського Союзу. Вона дозволяє порівнювати вітчизняні показники з європейськими", — коментує заступник голови департаменту соціології праці Держкомстату Надія Григорович.

Як показало дослідження Держкомстату, реальний рівень безробіття в Україні зрівнявся з аналогічним показником у ЄС – 7,3%. Наприклад, у Польщі, куди масово виїжджають на роботу українці, безробітні складають 13% економічно активного населення.

Для того, щоб розширити зайнятість і створити більше робочих місць, Україна має реформувати ринок праці. Зокрема, лібералізувати законодавство про працю. Кодекс законів про працю має регулювати вузьку ділянку стосунків між роботодавцем та працівником. Потрібно також збалансувати інтереси роботодавців та працівників. А українському уряду слід переглянути і мінімальну заробітну плату

За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), падіння промислового виробництва і зменшення фінансування науки на початку 1990-х років спричинили значну трудову міграцію з України. За даними МОМ, громадяни України складають потужну робочу силу у Польщі, Росії, Чехії, Греції, Італії, Португалії. Чимало українців працюють нелегально. Але все більша кількість українських заробітчан отримують дозвільні документи і право на працевлаштування, тим самим скорочуючи поле діяльності для міжнародних злочинних угруповань, що заробляють на “живому товарі”. Тим не менше, проблеми з трудовою міграцією з України залишаються.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах служби зайнятості в якості безробітних.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1992 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають ”високоосвічені жінки передпенсійного віку”, можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні[3, c. 3-5].

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група — регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група — регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група — рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група — регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

Отже, на Україні гостре безробіття мається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

Здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких як Київ, Одеса або Харків, східних та південних регіонів з відносно диверсифікованою економікою та добрими можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені, в основному, в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10% . При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний — в інші)[2, c.4-5].

За низьким показником офіційно зареєстрованого безробіття не видно, наприклад, сховане безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мірі не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП унаслідок незайнятості частини робочої сили[2, c. 6].

1.3. Види безробіття

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками [2, с. 160]. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.5].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного продукту [5, c. 13-14].

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

— відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні робочі місця;

— високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко людизацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є ненабагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

— встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий впливна якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, щопідприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її,тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча прицьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата встановлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

— упровадження непродуманої податкової політики. Високі ставки прибуткового податку змушують підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіттяє продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне — тривалим, тому і вважається більш важким [9, c. 10-11].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіттязумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільнета вимушене,приховане, нормальнета оптимальнебезробіття.

Добровільне безробіттявиникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіттявиникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня[13, c. 7-8].

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіттявиникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного.

Приховане безробіттяпов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [15, c. 31-32].

Розділ 2. Регіональний аспект безробіття в Україні

2.1. Порівняльний аналіз рівня безробіття по регіонах

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі — на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

Зростання рівнів зайнятості населення спостерігалось по всіх регіонах країни. Найбільший приріст зазначеного показника на 0,9 в.п. зафіксовано у Донецькій, Луганській, Львівській, Сумській, Хмельницькій областях. Найвищий рівень зайнятості у 2008р. був у м.Києві (64,9%), а найнижчий – у Тернопільській області (53,1%) (таблиця 2.1).

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Збільшення кількості зайнятих впродовж 2008р. відбулося у будівництві (на 14,9%), фінансовій діяльності (на 12,2%), торгівлі (на 6,9%). Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване у сільському господарстві, державному управлінні, діяльності домашніх господарств.

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років знизився майже у половини регіонів. Найбільше зниження цього показника відбулося у Миколаївській, Рівненській, Чернівецькій (на 0,2 в.п. у кожній) областях. На противагу сталій тенденції у 9 регіонах відбулося зростання цього показника. Найбільше зростання рівня безробіття спостерігалось у м. Севастополі (на 0,4 в.п), Вінницькій (на 0,3 в.п.), Волинській та Тернопільській (по 0,2 в.п. у кожній) областях. При цьому у Запорізькій, Луганській, Херсонській областях та м.Києві показник залишився на рівні 2007р.

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській та Тернопільській областях (по 8,8% у кожній), а мінімальне – у м.Києві (3,1%).

За регіонами найбільше зниження потреби в працівниках на кінець 2008р., порівняно з відповідним періодом 2007р., відбулося у Запорізькій (на 71,8%), Кіровоградській (на 69,7%) та Черкаській (на 60,3%) областях. Зростання цього показника спостерігалось лише в Луганській (на 24,9%) та Херсонській (на 4,9%) областях. Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакансій) за регіонами країни найбільше зросло в Черкаській (з 237 до 767 осіб), Івано-Франківській (з 196 до 482 осіб), Хмельницькій (з 228 до 483 осіб) та Вінницькій (з 146 до 387 осіб) областях (таблиця 2.4).

Найбільшою залишається потреба підприємств у кваліфікованих робітниках з інструментом (22,0% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2008р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (15,8%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,0%).

В усіх регіонах країни, крім Автономної Республіки Крим, Тернопільської, Херсонської та Чернівецької областей у 2008р. порівняно з 2007р. спостерігалось зниження рівня працевлаштування населення[8, c. 3].

2.2. Державні та регіональні програми соціальних гарантій у сфері зайнятості населення

Право на працю кожного громадянина в нашій країні гарантоване основним Законом держави – Конституцією України. Зайнятість населення, що проживає в Україні, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні.

До державної служби зайнятості, яку представляють в усіх регіонах України районні та міські центри зайнятості, за сприянням у працевлаштуванні можуть звернутися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, влаштуватися за сумісництвом чи отримати роботу у вільний від навчання час.

Державна політика зайнятості населення в Україні та надання соціальних послуг та гарантій незайнятому населенню регулюється Законом України «Про Зайнятість населення» зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України, який діє з 01.03.1991 року, та Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності з 01.01.2001 року, крім ст.24-26 цього Закону.

Основні принципи державної політики зайнятості населення базуються на таких засадах:

— забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та уподобань, професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

— сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

— координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики на основі державної та регіональної програм зайнятості[4, c. 2].

Виконуючи Програму діяльності Кабінету Міністрів «На зустріч людям», основні принципи державної політики зайнятості, та гарантоване Конституцією право на труд, державна служба зайнятості пропонує кожному громадянинові, що зареєструвався в ЦЗ як шукаючий роботу, на протязі семи календарних днів з моменту реєстрації пошук підходящої роботи з бази даних про вакансії ДСЗ (п.12 «Положення про застосування Закону України про Зайнятість»). Згідно п. 16 діючого «Положення», громадяни, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов’язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Безробітними в Україні можуть бути визнані працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (Стаття 2 Закону України «Про зайнятість населення»). У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання статусу безробітних та призначення допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за особистими заявами громадян з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю регулюються ст.22, ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000р. На розміри допомоги по безробіттю впливають такі фактори:

— страховий стаж;

— рівень заробітної плати на останньому місці роботи;

— причина звільнення з ОМР;

— тривалість перерви страхового стажу на момент звернення до ЦЗ, та інше.

У разі неможливості надати клієнтові підходящу роботу чи необхідністю змінити кваліфікацію безробітному державною службою зайнятості буде запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію (ст.24 Закону «Про зайнятість населення»).

Якщо безробітний на працевлаштувався за допомогою СЗ на протязі 1-2 місяців з причини відсутності для нього підходящої роботи за професією, спеціальність чи рівнем заробітної плати, він має право, за його власним бажанням, отримати одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності, та створити власне робоче місце[7, c. 21-22].

При виникненні складнощів під час пошуку роботи безробітним (розгубленість, невизначеність, невпевненість в своїх здібностях та можливостях) державна служба зайнятості запропонує такому клієнту профорієнтаційну послугу, яка допоможе людині зорієнтуватися на сучасному ринку праці та визначити для себе пріоритети і напрямки пошуку підходящої роботи. Соціально-дезадаптованим та соціально- неактивним безробітним ДСЗ за допомогою тренінгів та семінарів допомагає підвищити мотивацію до праці та стати активними та корисними членами суспільства.

З 1991 р. відповідно до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» з метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом міністрів України і виконавчими органами відповідних рад мають розроблятися річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Дані програми спрямовані на:

сприяння розвитку та структурну перебудову економіки, створення умов для направлення працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць переважно з гнучкими формами зайнятості;

поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття й забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Отже, зміст державної і територіальних програм зайнятості відображає весь спектр активних і пасивних заходів держави на ринку праці.

Розробка програм зайнятості в Україні відповідає рекомендаціям МОП, зокрема щодо питань державної політики зайнятості. Найближче до нашого розуміння державної програми зайнятості стоїть Рекомендація МОП № 122 від 1964 р., яка рекомендує державам розробляти та фінансувати програми з надання допомоги трудящим у справі пошуку нової роботи та у пристосуванні до неї. Такі програми мають включати й організацію діяльності ефективних служб з працевлаштування, забезпечення або сприяння можливостям для навчання та перенавчання, заходи щодо координації житлової політики з політикою зайнятості[18, c. 20].

Розробка першої державної програми зайнятості населення (ДПЗН) проводилась у 1991 р. на 1992 р. Поступово вдосконалюючись, вона розроблялась і на наступні роки до 1996 р., але на 1995 і 1996 рр. проекти ДПЗН не були схвалені Кабінетом міністрів України з різних причин. У 1996 р. прийнята середньострокова ДПЗН на 1997—2000 р. Але досвід роботи за цією програмою свідчить про передчасність розробки середньострокових програм на той час. Їх реалізація через нестабільну соціально-економічну ситуацію перехідного періоду не могла бути достатньо повною.

У даному випадку не було враховано базовий принцип перехідного періоду — нестабільність і певною мірою непередбаченість розвитку ситуації, а тим більш, окремих процесів у більшості напрямів життєдіяльності суспільства, невизначеність з багатьох проблем. Тому найбільш реальними і дієвими є щорічні ДПЗН. Ці програми, з коригуванням протягом року відповідно до фактичного розвитку процесів, більше задовольняли потреби виконання функцій державного регулювання зайнятості населення.

Заходи ДПЗН, як активні, так і пасивні, здійснювались за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Але з 1 січня 2001 р. фонд припинив своє існування. Натомість вступив у дію Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Крім того, ДПЗН і регіональні програми фінансуються за рахунок коштів підприємств для створення нових робочих місць, бюджетних коштів для проведення наукових досліджень з проблем зайнятості, а також за рахунок технічної допомоги Ради Європи (програма «ТACIS») для створення ефективної системи управління зайнятістю з урахуванням напрямів і обсягів витрат, передбачених територіальними програмами.

Враховуючи накреслену стабілізацію економіки і перші ознаки її зростання та зробивши висновки з недоліків виконання ДПЗН на 1997—2000 рр., можна на 2001—2004 рр. знов розробити і затвердити середньострокову Державну програму зайнятості населення, що і було здійснено 7 березня 2002 р. Програма спрямована на виконання завдань, визначених Законом України «Про зайнятість населення». Як і попередні, вона є механізмом реалізації державної стратегії зайнятості.

У самій Програмі визначається її мета:

· забезпечення проведення державної політики зайнятості населення;

· запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки;

· створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

· соціальний захист безробітних шляхом реалізації законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення».

Основними завданнями Програми є:

· оцінка стану національного ринку праці та прогнозних параметрів трудового потенціалу, обсягів зайнятості, створення робочих місць та рівня безробіття;

· визначення основних напрямів державної політики зайнятості населення та її реалізація;

· координація зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних з розробленням та виконанням заходів регулювання ринку праці;

· здійснення моніторингу та інформаційного забезпечення Кабінету міністрів України з питань реалізації завдань і заходів Програми [7, с. 85].

Як бачимо, мета і завдання Програми чітко визначають системність і комплексність проблеми державного регулювання зайнятості населення. Вона складається із семи розділів і п’яти додатків, в яких міститься різнопланова інформація стосовно прогнозних параметрів ринку праці; організації нових робочих місць; створення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; стимулювання мотивації до праці тощо.

Визначені напрями реалізації політики зайнятості мають бути забезпечені як на державному, так і на регіональному рівні шляхом скоординованої співпраці місцевих органів виконавчої влади підприємств, організацій та установ, профспілкових об’єднань, служби зайнятості.

Виконуючи державну програму зайнятості та з метою підвищення матеріального стану безробітних за участю місцевих районних державних адміністрацій службою зайнятості організуються оплачувані громадські роботи в установах і організаціях різних форм власності. Період участі безробітних у громадських роботах зараховується до трудового стажу та в цей період на них поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення та виплату допомоги по безробіттю за умови її отримання згідно чинного законодавства[19, c. 38-40].

Висновки

Безробіття – це складне соціально-економічне явище, за якого люди, що хочуть і можуть працювати, не можуть знайти відповідну роботу внаслідок нездатності суспільства в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити умови для раціонального застосування здібностей і таланту людей. Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки.

Аналіз факторів безробіття дозволив удосконалити та поглибити класифікацію видів безробіття та його форм. В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають. В зв’язку з цим слід розрізняти такі види безробіття: економічне, інституційне, фрикційне та структурне. В економічному та структурному безробітті автор виокремлює інші різновиди, які об’єднані однією причиною їх виникнення. В роботі доведено, що кожен із перелічених видів безробіття може приймати різні форми, які автор пропонує класифікувати за рівнем безробіття, тривалістю, відкритістю, віком, статтю.

Перехідний процес в Україні — це перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Тому трансформаційний період повинен включати зміни економічної структури, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, але й із створенням власної ефективної економічної системи. В ході дослідження доводиться, що трансформація економіки України є закономірним процесом, який разом з тим супроводжується таким фактором соціальної напруженості, як безробіття.

В процесі дослідження виявлено, що ситуація з офіційним рівнем безробіття в Україні не відповідає відомому в світовій практиці положенню про залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, так як в Україні процеси безробіття та інфляції не залежать в повній мірі одне від одного внаслідок дисбалансу між динамікою цих показників та відсутності багатьох складових, які регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, тому зв’язок між ними не може бути визначений формальними характеристиками.

Список використаної літератури

1. Про затвердження Положення про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації: Наказ Мін-ва праці та соц. політики України від 13 лют. 2001 р. № 53/59/ Україна. Міністерство праці //Людина і праця. — 2001. — № 5. — С.45-52

2. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні //Географія та основи економіки в школі. — 2004. — № 5. — C. 4-6.

3. Богиня Д. Соціально-економічні аспекти ринку праці в регіонах з підвищеним рівнем безробіття //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 1. — C. 3-10

4. Гаранттії на випадок безробіття: Гарантії про діяльність Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за 2003 рік //Урядовий кур'єр. — 2004. — 13 липня

5. Гуць М. Проблеми безробіття та рівня життя населення України //Україна: аспекти праці. — 2003. — № 2. — C. 13-17

6. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України //Економіст. — 2005. — № 9. — С.37-39

7. Кір'ян Т. Соціальний захист населення від безробіття //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 4. — C. 16-22

8. Кисільова Т. Безробіття як макроекономічний показник. Досвід Києва //Справочник экономиста. — 2007. — № 4. — C. 3-7

9. Колєшня Л Безробіття в умовах формування ринкових відносин //Україна: аспекти праці. — 1997. — № 6. — C. 9-12

10. Лук'яненко Г. Проблеми безробіття в Україні та шляхи їх вирішення //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 9. — С.172-184

11. Мімандусова Г. Безробіття в Україні:проблеми соціального захисту//Україна: аспекти праці. — 1997. — № 5. — C. 28-33

12. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям //Фінанси України. — 2008. — № 10. — С.22-30

13. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. — 2004. — № 2. — C. 3-10

14. Приймак В. Регіональні особливості безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. — 2003. — № 4. — C. 8-13

15. Трофанова Т.Г. Безробіття як фактор нівелювання економічних та суспільно-виробничих відносин (підводні течії епохи безробіття) //Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 5. — C. 31-34

16. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 8. — C. 167 — 172.

17. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. — 2006. — № 3. — C. 8-12

18. Шевченко Н. Безробіття — похідна економічної кризи: Державне регулювання зайнятості населення на ринку праці села //Голос України. — 2003. — 5 серпня. — C. 20

19. Юровська В. Становлення і розвиток загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття //Право України. — 2004. — № 10. — С.37-41.

20. Юрчак Н. Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі //Україна: аспекти праці. — 2001. — № 1. — C. 7-11