Рекреаційні ресурси України та проблеми їх раціонального використання

Вступ.

1. Рекреаційно-ресурсний потенціал і його фактори.

2. Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Туризм протягом усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя.

Вагомою структурною складовою економіки України стає рекреацій-но-туристичний комплекс для розвитку якого є необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси. Рекреаційно-туристичний комплекс можна розглядати в двох аспектах: з одного боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і набувають розвитку економічні відносини з виробництва, обміну і споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другого — як складову соціальної інфраструктури територій різного рівня, що становить комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.

Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.

Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.

1. Рекреаційно-ресурсний потенціал і його фактори

Однією з найважливіших умов раціонального використання рекреаційних ресурсів є визначення їхнього потенціалу. Це необхідно для обгрунтування шляхів отримання максимального рекреаційного ефекту, при якому не будуть відбуватися негативні зміни стану ресурсів та втрата рекреаційних властивостей.

Не менш важливо також виявити ті фактори, що зумовлюють ефективність використання рекреаційного потенціалу.

Поняття "рекреаційний потенціал" трактується по-різному. Є.К.Трушиньш розглядає його як "кількість ефекту, яку може отримати максимальна кількість рекреантів при найбільш сприятливих параметрах середовища з урахуванням екологічних обмежень" [7].

За М.С.Нудельманом, природно-рекреаційний потенціал — це "максимальна сукупна продуктивна спроможність природних рекреаційних ресурсів…" [6].

О.І.Шаблій та З.О.Касянчук визначають рекреаційний потенціал як "систему природних і суспільних об'єктів, їх властивостей і відношень, які можуть використовуватись або використовуються для цілей оздоровлення чи відновлення (рекреації), поповнення, розширення чи нагромадження (акумуляції) духовних і фізичних сил людини у вільний від основного виду її діяльності час" [8]. На думку автора, рекреаційно-ресурсний потенціал (РРП) території — це сукупна продуктивна спроможність її рекреаційних ресурсів. Вона має два аспекти.

Перший аспект — кількісний. Та чи інша територія здатна, виходячи із запасів рекреаційних ресурсів, надати рекреаційні послуги певній кількості людей. Іншими словами, вона має деяку пропускну спроможність, що відповідає можливостям її окремих рекреаційних ресурсів, кожний з яких займає певну площу. Визначивши рекреаційні можливості кожного ресурсу, зможемо визначити РРП всієї території.

Другий аспект — якісний. Елементи середовища, які є носіями рекреаційних властивостей, мають різну їх якість, що і визначає, в підсумку, неоднаковий рекреаційний ефект. Проте головним при визначенні рекреаційного потенціалу є об'єм ресурсів. Таким чином, ми пропонуємо вимірювати РРП території кількістю людей, які можуть задовольнити на даній території свої рекреаційні потреби за певний час. Для визначення РРП території необхідно враховувати декілька факторів. Рекреаційні ресурси мають певну рекреаційну ємність, тобто спроможність одночасно задовольняти потреби деякої кількості людей без порушення їх психофізіологічної комфортності.

Крім того, необхідно враховувати екологічні норми, причому як при визначенні одночасної ємності, так і допустимих навантажень протягом деякого часу.

Гранично допустима кількість рекреантів за екологічними нормами, як правило, нижча, ніж рекреаційна ємність ресурсів. Тому екологічний критерій у цьому випадку є лімітуючим фактором, що зменшує величину РРП. Оскільки величини рекреаційної ємності та екологічних норм взаємопов'язані, то при виявленні РРП вважаємо доцільним об'єднати їх у поняття "рекреаційно-екологічна ємність" (РЕЄ), яка визначає оптимальну кількість рекреантів на певній території протягом певного часу. Отже, величина РЕЄ буде вимірюватись кількістю осіб на одиницю площі за одиницю часу. Визначивши площу та об'єм рекреаційних ресурсів а також період їх експлуатації, можемо обчислити РРП конкретної території.

Фактори, які визначають характер процесу використання рекреаційних ресурсів, відображаються в підсумку на його результатах — якісному та кількісному рекреаційному ефекті, економічному ефекті і стані ресурсів. З метою їх виявлення ми вибрали 11 об'єктів дослідження в гірсько-приморській частині Криму.

При виборі об'єктів дослідження ми враховували наступні аспекти:

1, Територіальний. Охопити західну та східну частини території а також передгір'я, гори, Південний берег Криму з метою включення до переліку об'єктів дослідження рекреаційні ресурси з неоднаковим географічним положенням відносно основних транспортних комунікацій, ринків попиту, інших рекреаційних об'єктів тощо.

2. Ресурсний. До числа об'єктів дослідження необхідно було вкіночити ресурси з різною рекреаційною цінністю, різними кількісними та якісними показниками їх використання а також неоднаковим екологічним станом.

Вивченню підлягали рекреаційні властивості об'єктів, динаміка зміни стану ресурсів а також особливості їх використання. В результаті ми виділили такі основні фактори використання РРП:

1. Кількісні та якісні показники рекреаційного потоку (потужність та розподіл, ступінь організованості рекреантів, їх вікова структура, рівень культури та екологічної освіти).

2. Вид рекреаційної діяльності.

3. Властивості рекреаційних об'єктів (рекреаційна цінність, географічне положення відносно транспортних комунікацій, ринків попиту, стійкість до рекреаційних навантажень).

4. Якість та вартість рекреаційних послуг. Потужність рекреаційного потоку прямо пропорційно визначає величину економічного та кількісного рекреаційного ефекту а також може впливати на якісний рекреаційний ефект та стан рекреаційних ресурсів. На загальнорегіональному рівні має значення чисельність рекреаційного потоку, на внутрішньорегіональному — його просторово — часова диференціація.

Ефективність використання рекреаційних ресурсів тим вища, чим рівномірніше розподіляється чисельність відпочиваючих стосовно території і рекреаційного сезону.

Слід зазначити, що рекреаційний потік у межах гірсько-приморського Криму розподіляється вкрай нерівномірно. Близько 70-80% рекреаційного потоку припадає менше ніж на 10% рекреаційних об'єктів території. Внаслідок цього останні зазнають неприпустимих антропогенних навантажень, що призводить до погіршення їхнього стану. Надмірна концентрація відвідувачів на подібні рекреаційні об'єкти спричинює зниження якісного рекреаційного ефекту. Більша частина рекреаційних ресурсів використовується менше ніж на 20-30%.

На ефективність рекреаційного процесу впливає, як відомо, також вікова структура відпочиваючих, ступінь їхньої організованості. Від характеру рекреаційної діяльності залежить вид та тривалість рекреаційних навантажень, що є одним із факторів, які визначають співвідношення кількісного рекреаційного ефекту та ступеню використання РРП.

Так, для короткочасного пікнікового відпочинку притаманні високе питоме навантаження (3-6 люд./год. на рекреанта) та різноманітні види антропогенного впливу на середовище, а екскурсійна діяльність відрізняється низьким питомим рекреаційним навантаженням (0,5-1,5люд./год.) та порівняно незначним впливом на рекреаційні ресурси.

Наприклад, Великий каньйон Криму кожного року відвідують 50-62 тис.осіб, здебільшого з метою екскурсій, що не призводить до суттєвих негативних змін екологічної ситуації. В результаті РРП об'єкту використовується на 40-50%. Чорноріченський каньйон є об'єктом туризму та відпочинку, який щороку відвідують 6-8 тис. осіб. Незважаючи на відносно невелику кількість рекреантів, природне середовище зазнає неприпустимих антропогенних навантажень, в результаті чого відбувається надмірне використання РРП. Географічне положення відносно транспортних комунікацій, ринків попиту, інших рекреаційних об'єктів та рекреаційні властивості ресурсів є одним з найважливіших факторів розподілу рекреаційного потоку на внутрішньорегіональному рівні.

З метою аналізу впливу цього фактору на відвідуваність, об'єкти дослідження були розподілені на чотири групи — залежно від ступеню вигідності географічного положення та рекреаційної цінності. Як з'ясувалося, найбільшою відвідуваністю (понад 80 тис. осіб за рік) характеризуються об'єкти з більш високою рекреаційною цінністю та вигіднішим географічним положенням. При аналогічній рекреаційній цінності, але менш вигідному географічному положенні відвідуваність нижчав 1,3-6,0 разів. Інтенсивність відвідування об'єктів з нижчою рекреаційною цінністю, але вигіднішим географічним положенням і вищою рекреаційною цінністю та менш вигідним географічним положенням, відповідно, в 10 та 50 разів менша, ніж рекреаційних ресурсів першої групи. Властивості рекреаційних об'єктів є одним із факторів, від яких залежать їхні технологічні можливості, РРП та стан.

Антропогенні рекреаційні ресурси стійкі до рекреаційних навантажень і спроможні приймати порівняно більший потік рекреантів. При експлуатації природних рекреаційних ресурсів додатково необхідно враховувати екологічний критерій. Природні комплекси мають неоднакову стійкість до рекреаційних навантажень у зв'язку з різницею щодо геоморфологічної будови, характеру зволоження, грунтово-рослинного покриву.

Природні особливості сприяють у певних випадках розподілу антропогенних навантажень таким чином, що зростає чи зменшується РРП. Зокрема, поєднання легкодоступних та важкодоступних ділянок місцевості зумовлює підвищений вплив рекреантів на перші, та знижений — на другі. У цьому випадку РРП нижчий, ніж при рівномірнішому розподілі рекреаційного потоку. Зниженню рекреаційного впливу на природні комплекси може сприяти локалізація потоків відпочиваючих з природних причин або шляхом цілеспрямованої оптимізації дорожньо-стежкової мережі. Нині рекреаційний ефект від використання рекреаційних ресурсів гірсько-приморського Криму значно менший від потенційного, оскільки рівень рекреаційних послуг в цілому невисокий і продовжує знижуватись.

Багато рекреаційних об'єктів з платним відвідуванням стають недоступними для людей з низьким рівнем доходів. В результаті вони змушені використовувати ресурси з гіршими властивостями, нерідко з непридатними для відпочинку умовами: віддалені від основних рекреаційних центрів, слабо контрольовані тощо. Рекреаційний ефект від експлуатації таких ресурсів порівняно невисокий.

Аналіз виявлених факторів дає змогу прогнозувати подальший напрям використання рекреаційно-ресурсної бази.

Встановлення оптимальних параметрів цих факторів — одна з передумов вирішення проблем ефективного використання РРП території.

2. Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку

Останні десятиліття для індустріально розвинутих країн характеризуються рекреаційним бумом, зумовленим зростаючим прагненням значної частини їх населення задовольнити свої потреби у відпочинку. Так, у цій галузі, тобто "індустрії гостинності", на даний час працює понад 200 млн чоловік, витрати становлять майже 12% світової економіки, у готельному фонді нараховується понад 20 млн. місць. Відповідно до цього набули свого поступального розвитку різні форми задоволення рекреаційних потреб, серед яких — різні види туристичного обслуговування. При цьому санаторно-курортне лікування втому вигляді, в якому воно знайшло своє унікальне визначення в колишньому СРСР, значною мірою зберегло основні особливості в Україні, у світовому рекреаційно-туристичному процесі поки одержало незначне представництво, яке до того ж далеко не повністю відповідає справжнім потребам рекреантів у санаторно-курортному лікуванні (СКЛ).

Це пояснюється низкою причин. Зокрема, в ієрархії соціально-біологічних ціннісних орієнтирів (або запитів) населення західних країн здоров'я посідає одне з вищих місць. Тому завдяки давно сформованим традиційним ринковим взаємовідносинах, у відповідь на конкретний "попит", повинні з'явитися й відповідні "пропозиції". Формуванням останніх (утриманням, структурою, асортиментом) зайнялися відповідні фірми. Однак мета цих "фірм", що виступають не конкретними виконавцями рекреаційних послуг, а лише їхніми фінансовими посередниками, виявилася неоднозначною. З одного боку, вона була спрямована на задоволення потреб рекреантів у відпочинку (функція відтворення робочої сили й підвищення продуктивності праці). З іншого — була орієнтована на формування потреб рекреантів з вигодною для себе, тобто на одержання максимально можливого прибутку (функція відтворення капіталу).

Друга обставина, що спричинила собою саме такий шлях розвитку рекреації на Заході, полягала в тому, що в цих країнах істотно вищим, ніж у колишньому СРСР, був і рівень популяційного здоров'я. Крім того, система забезпечення його підтримки, у тому числі фінансової, мала більш керований і раціональний характер. За таких умов задоволення морально-естетичних рекреаційних потреб населення з достатньою підставою належить не до обов'язків держави, а до зацікавленості громадянина в задоволенні своїх потреб. Інша соціально-економічна, демографічна, екологічна картина характеризує популяції колишнього СРСР, у тому числі й України, де параметри громадського здоров'я досягли або навіть перетнули нині критичну межу.

Тому природно, що в західних рекреаційних системах такий важливий за своїм потенціалом і одержуваним результатом напрям, як санаторно-курортне лікування, не могло одержати адекватного розвитку. В Україні ж, і особливо в Криму, воно представлене дійсно унікальною курортно-рекреаційною галуззю, що потребує постійних серйозних витрат на експлуатацію матеріально-технічної, лікувально-діагностичної, науково-методичної, кадрової і ресурсної бази [1, с 47-48].

Що стосується Кримського курортного регіону, то тут після надзвичайно важкого періоду початку 90-х pp., коли спад приїжджаючих становив 80%, стан справ поступово поліпшується. Якщо в 1992 р. півострів відвідало лише 0,2 млн. чол., то в 1996 р. уже 4,5 млн., але й це мало, оскільки здравниці Криму на наявній "ліжковості" можуть обслуговувати за рік 10 млн. чоловік. При цьому орієнтована ємність ринку санаторно-курортних і рекреаційних послуг оцінюється приблизно в 5,0 млрд. дол. США.

З наведених даних видно, що курортне господарство Криму надзвичайно перспективне з точки зору вкладення капіталу. Але справжня віддача від інвестицій буде лише тоді, коли кримські здравниці прийматимуть клієнтів не 2-3 місяці на рік, як це відбувається зараз, а хоча б 6-7 місяців. Щоб цього домогтися, маркетингові програми необхідно будувати, виходячи з конкретних соціальних оздоровчих цілей, підкріплених відповідними фактичними даними.

А вони такі. Ситуація в Росії щодо смертності, яка склалася в 1992-1993 pp., за цей період значно погіршилась. Це призвело до значного скорочення очікуваної середньої тривалості життя населення. Аналіз, виконаний у службі радника Президента РФ з питань екології та здоров'я, виявив стрімке скорочення її в чоловіків з 63,5 до 59 років і в жінок із 74,3 до 72,7 року. Таке зниження середньої тривалості життя особливо виражене в чоловіків.

Отже, склалася драматична ситуація, оскільки чоловічий контингенту середньому не доживає до пенсійного віку. Найважливішою особливістю російської структури причин смерті, порівняно із західною, є те, що більшість людей у Росії вмирає в значно молодшому віці, ніж на Заході.

Стан здоров'я народу України настільки ж безпрецедентний, як і в Росії, і свідчить про відсутність добробуту нації, що вже призвело до погіршення якості життя населення, істотного обмеження його біологічних і соціальних функцій. Підтвердженням служить та ж динаміка, що й у Росії: з 1990 р. очікувана тривалість життя також неухильно знижується, зайнявши в 1991 р. 34-те місце в Європі. Автор цих даних — доктор медичних наук Е. М. Антипенко (1996) — доходить висновку, що стан здоров'я населення України має один з найнезадовільніших показників серед європейських країн, продовжуючи погіршуватися у зростаючому темпі [2, с 42-43].

Наведені дані, що характеризують популяційне здоров'я населення Росії та України, аж ніяк не є неминучим наслідком "реформ", зумовленим лише тимчасовим погіршенням економічного стану. Причиною є також збільшення зловживань алкоголем, посилення ступеня психоемоційного стресу, надзвичайно погані екологічні умови життя, різке зниження якості медичної допомоги тощо. Йдеться про поточну демографічну катастрофу. Адже, якщо зазначена тенденція збережеться, особливо у відтворенні населення, або стане нижчою критичного рівня, тоді неминуча етнічна деградація.

Коротка характеристика популяційного здоров'я дозволяє стверджувати про нагальну необхідність вироблення стратегії дій, спрямованих на прискорення переходу громадського здоров'я населення до його сучасного типу, що відрізняється від нашого, квазісучасного типу здоров'я, такими ознаками:

— серцево-судинні й онкологічні захворювання переходять з молодого і середнього віку в літній;

— інфекційна захворюваність має мінімальний рівень у місті й на селі;

— смертність немовлят і дітей доведена до вкрай низьких показників;

— середня тривалість життя відносно висока;

— розбіжність у смертності населення міста й села незначна.

Має місце сприятлива динаміка показників смертності в результаті зменшення впливу несприятливих факторів на здоров'я населення.

Принципи державної політики у сфері зміцнення здоров'я населення повинні засновуватися насамперед на балансі між клінічною, профілактичною, реабілітаційною й оздоровчою медициною, а шляхи її конкретної реалізації — здійснюватися безпосередньо в районах і первинних установах, де взаємодіють, і "міанд" програмних заходів і його "акцепт".

Оцінка ситуації дозволила переконатися в тому, що найважливішим і обов'язковим елементом стратегії зміцнення здоров'я нації є унікальна галузь соціальної сфери, цілком самостійна від охорони здоров'я структурно, методологічно й технологічно, відома раніше як санаторно-курортна справа й така, що цілком заслуговує назватись курортно-рекреаційною системою.

Роль курортно-рекреаційної системи в соціально-економічній струк-турі України полягає в її необмежених можливостях підтримки й розвитку генофонду нації, визнанні України у світовому рекреаційному процесі, духовному піднесенні світового співтовариства. А її частина — Південний берег Криму -унікальне світове надбання, що включає не тільки винятковий рекреаційно-культурний потенціал, але й неповторні лікувально-оздоровчі можливості та реально діючі курортні технології [3, с 8-10].

Слід зауважити, що сформована за більш як 75 років мережа санаторно-курортних установ виявилася не стільки виявом "турботи партії про здоров'я народу", скільки об'єктивною потребою населення у зміцненні власного здоров'я. Тим часом реалії її становлення й розвитку виявилися такими, що на противагу об'єктивно існуючим оздоровчо-профілактичним можливостям курортно-рекреаційної системи була сформована громіздка, дорога інваріантна за структурою і обмежена в технологічно-функціональному відношенні санаторно-курортна служба, підпорядкована виконанню приватного завдання, яке покликані були вирішувати стаціонарно-поліклінічні установи радянської охорони здоров'я.

У період вступу держав СНД у ринкові відносини колишня організація санаторно-курортної справи не могла не прийти до свого неминучого фіналу. Інакше кажучи, колишні устої "соціалістичної індустрії здоров'я" не встояли, а нові ще не сформувалися. Це призвело до чималих втрат у частині накопиченого здравницями Південнобережжя позитивного досвіду. Водночас існуюча в сучасних умовах об'єктивна потреба населення у зміцненні свого здоров'я не могла не вплинути на переростання санаторно-курортної справи в санаторно-рекреаційну систему, головним системоутворюючим фактором якої є підвищення рівня індивідуального й громадського здоров'я, поліпшення якості й тривалості життя, стійке зростання середньоочікуваного здорового способу життя для збереження й відтворення трудових ресурсів і забезпечення зростання продуктивності праці.

Таким чином, об'єктивна орієнтація курортно-рекреаційної системи, що формувалася, визначила головні напрями її діяльності й основні функції: рекреаційну, превентивну (профілактичну), реабілітаційну, власне санаторно-курортне лікування.

Кожна із цих технологій реалізується в тісній єдності й взаємодії, має у своїй основі адекватне використання переважно немедикаментозних, а також нетрадиційних методів, детермінує досягнення ефектів, що вимірюються сприятливими зрушеннями в індивідуальному й громадському здоров'ї.

Концептуальні уявлення про курортно-рекреаційну систему, її стійкий розвиток у Криму, диктують необхідність вжиття невідкладних і навіть екстраординарних заходів для збереження всіх позитивів, набутих санаторно-курортними установами, що стосуються медико-біологічних і організаційних аспектів нової концепції.

Це надзвичайно складне завдання, вирішення якого поки залежить від керівників здравниць і багато в чому — від їхнього досвіду, знань і особистого уявлення проблеми. Тому деякі заходи, що вживаються останнім часом, засновані на колишніх установках щодо призначення санаторно-курортної справи, призвели до непоправних втрат курортного потенціалу і його головних складових: кадрової, технологічної, методичної і ресурсної [4, с 3-6].

Джерела побудови й розвитку курортно-рекреаційної системи слід шукати на стику трьох суперсистем: суспільства, природи й економіки, а відповідні передумови до її формування — в структурі компонентів цих суперсистем:

а) груп людей, які потребують різних форм курортного забезпечення;

б) природних цілющих ресурсів і розроблених на їх основі використання часткових методів;

в) інших видів ресурсного забезпечення нормального функціонування курортно-рекреаційних установ;

г) державної політики щодо своїх соціальних функцій, найважливішими з яких є охорона, зміцнення й розвиток громадського й індивідуального здоров'я.

Така інтерпретація розглянутої проблеми відбиває необхідність створення загальної теорії дії курортних лікувальних факторів та її невід'ємних частин — курортної терапії, курортної профілактики й курортної санології. У представленій систематизації відібрані фундаментальні поняття, об'єднані в блоки базових, методичних і приватних принципів.

Базові принципи включають:

— системність, тобто наявність загальної методології (цілей і програми), єдиних якісних критеріїв;

— комплексність — використання всіх курортних лікувальних факторів у взаємодії з іншими медичними технологіями;

— безперервність — виділення дискретних етапів з певними параметрами, одержання очікуваних результатів і своєчасної корекції обраної тактики.

Методичні принципи поєднують такі аспекти призначення курортних лікувальних факторів:

— оптимальність їх параметрів (принцип "що");

— просторова орієнтація (принцип "де");

— тимчасова структурованість (принцип "коли"). Приватні принципи включають:

— специфічність методів курортних лікувальних факторів;

— адекватність окремих лікувальних ефектів клінічної ситуації;

— стандартизованість;

— індивідуалізацію призначення.

Практична реалізація рекомендованих принципів і можливість обґрунтованого вибору лікувальних підходів припускає систематичне удосконалювання кадрів, які включать підготовку курортних лікарів. Наступне питання стосується медичного і валеологічного виховання рекреантів і хворих, що прибувають на курорти. Це дозволить підвищити активність і відповідальність кожної людини за своє здоров'я. Доречно також торкнутися окремих питань державного регулювання діяльності курортно-рекреаційної системи, а саме:

— розроблення ефективних законів про охорону природних лікуваль-них ресурсів, навколишнього середовища, курортно-рекреаційних територій і механізмів їх виконання;

— розроблення державних актів, що реалізують соціальну політику в плані доступності для громадян санаторно-курортного лікування й оздоровчого відпочинку;

— стимулювання міжсекторального співробітництва й взаємодії, що включає активізацію громадського контролю за експлуатацією курортних місцевостей і ресурсів, удосконалення системи інформування, створення відділень або філіалів популярних міжнародних асоціації, фондів, клубів тощо, які традиційно функціонують у подібній сфері діяльності.

У медицині необхідні перегляд і затвердження нових показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування, перегляд старого й удосконалення нового порядку й правил добору на санаторно-курортне лікування й організований відпочинок, а також розроблення умов, порядку й прав застосування в курортно-рекреаційній діяльності нових нетрадиційних і парамедичних технологій [5, с 42-44].

Таке бачення деяких невідкладних проблем розвитку курортної справи в Україні, включаючи й той методологічний базис, без належного опрацювання й побудови якого курортно-рекреаційна система не матиме оптимального розвитку.

Висновки

Головні стратегічні напрями подальшого розвитку рекреаційно-тури-стичного комплексу України такі:

— забезпечення загальнодержавної і регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;

— створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;

— забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, Національної історико-культурної спадщини українського народу;

— розвиток інформаційно-рекламної і маркетингової діяльності;

— підготовка і перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.

Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. Про ефективність заходів державного стимулювання туризму свідчить той факт, що у 2005 р. на 12 відсотків збільшилася кількість наших співвітчизників, які відпочивали й оздоровлювались за туристичними путівками. На 30 відсотків збільшилася кількість організацій, що надають туристичні послуги. Нині в Україні 4,2 тис. таких фірм. В Україні сформувався один із найпотужніших в Європі рекреаційно-туристичний потенціал, який нараховує близько 7850 об'єктів з можливістю оздоровлення 8—10 млн. осіб на рік. Потужності рекреаційно-туристичного комплексу України порівняно з країнами СНД у 10 разів вищі.

Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено низкою причин, серед яких: високі податки; невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму та ін.

Одна з вагомих причин — недостатній рівень розвитку і недосконалість туристичної інфраструктури. За даними 2006 р. з 1254 готельних комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам, 80 відсотків готельних підприємств потребують ремонту, номери — реконструкції і переоснащення, технологія обслуговування — автоматизації і комп'ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України.

Необхідно створити мережу готелів і туристичних баз цільового призначення: готелів для індивідуальних туристів та мисливських і риболовних баз, літніх та зимових спортивних баз, готелів для туристів, що приїздять з метою лікування, курортних готелів, ферм для любителів сільськогосподарської праці, транзитних мотелів, дорожніх ресторанів тощо.

Список використаної літератури

1. Нікіпєлова О.М. Лікувально-оздоровчі та рекреаційні ресурси України — сучасний стан, шляхи використання // Мед. реабилитация, курортология, физиотерапия. — 1995. — № 1. — С. 47-48.

2. Лебедев В. А. К вопросу сохранения и дальнейшего развития курортной медицины // Здравоохранение Росийс. Федерации. — 1998. — № 1. — С. 42-43.

3. Мешков В.В. Санаторно-курортное дело и рекреация: взаимосвязь, отношения и проблемы // Вест, физиотерапии и курортологии. — 1998. — № 3. — С. 8-10.

4. Роль и задачи курортной медицины в современных социально-экономических условиях / Е.С. Короленко, С.С. Солдатченко, A.M. Ярош и др. // Вопр. курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. — 1995. — № 5. — С. 3-6.

5. Санаторно-курортная служба в условиях рыночной экономики / Н.Г. Кри-вобоков, А.Н. Глухов, Л.Н. Шведунова и др. // Вопр. курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. — 1997. — № 2. — С. 42-44.

6. Нудельман М.С. Социально-экономические проблемы рекреационного природопользования. — К.: Наукова думка, 1987. -132 с.

7. Трушиньш Е.К. Методологические основы градостроительного развития крупных рекреационных систем / Автореф. дисс. на соиск. уч. степ, доктора архитектуры. — М., 1986. — 51 с.

8. Шаблій О.І., Касянчук З.О. Нові підходи до категорії "рекреаційний потенціал" // Економічна та соціальна географія. — К., 1995.-Вип.47.-С. 44.