Релігійна свідомість, її особливості та структура

Вступ.

1. Поняття релігійної свідомості.

2. Особливості релігійної свідомості.

3. Структура релігійної свідомості.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом як в Україні, так і в світі гостро постало питання про роль релігії в житті людини. Це питання про те, наскільки релігія і релігійність є природними для сучасної людини. Чи не змінилась свідомість людини настільки, щоб обійтись без релігійних уявлень та переживань? Чи навпаки, після певного конфесійного декадансу має відбутись повернення до релігії?

В українському, так само як і в міжнародному, суспільстві існує соціальна, політична й культурна потреба вивчати релігійну свідомість. Україна є поліконфесійною державою, яка визнає свободу совісті та віросповідання і надає чимало пільг релігійним організаціям. У різноманітних конфесійних груп є власні погляди на поняття релігії, на те, кого, або що можна вважати релігійним. На цьому ґрунті часом виникають конфлікти й непорозуміння між релігійними організаціями, органами влади чи окремими суспільними групами. Проблема поглиблюється співіснуванням традиційних, нетрадиційних та нових для нашої країни форм релігійності. Звідси й випливає наукова і соціальна необхідність по-новому поглянути на проблему релігійної свідомості, її характеристики та межі функціонування.

Розмаїття релігійних доктрин, відповідних форм поведінки і соціальних інституцій традиційно розглядається вітчизняною наукою як сфера релігійної свідомості. На сьогодні немає одностайного розуміння того, що таке релігійна свідомість. Оскільки ця проблема розкривалась з різних ідеологічних, світоглядних та методологічних установок, це призвело до обмеженого розуміння даного феномену і зумовило необхідність перегляду таких підходів. Більшість вітчизняних наукових досліджень цієї теми здійснені ще за радянських часів. Хоча ці погляди і не втратили свого значення, змістовно вони вступають у конфлікт з принципом неупередженості та об’єктивності в релігієзнавстві.

1. Поняття релігійної свідомості

Релігійній свідомості властиві почуттєва наочність, створені уявою образи, релігійна віра, язикове вираження за допомогою релігійної лексики й інших спеціальних знаків. Всі ці властивості тісно взаємозалежні й взаємодіють один з одним. Релігійна віра — це інтегративна риса релігійної свідомості. Це особливий психологічний стан упевненості в досягненні мети, настанні події, у передбачуваному поводженні людини, в істинності ідей при недостачі достовірної інформації. У ній утримується очікування здійснення бажаного. Віра виступає важливим фактором інтеграції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей.

Релігійна свідомість має два рівні — повсякденний і концептуальний. Повсякденна релігійна свідомість з'являється у вигляді образів, подань, ілюзій, настроїв і почуттів, звичок і традицій, які є безпосереднім відбиттям умов буття людей. На цьому рівні релігія завжди безпосередньо пов'язана з індивідом, завжди виступає в особистій формі.

Релігійна свідомість концептуального рівня — це спеціально розроблювальна, систематизована сукупність понять, ідей, принципів, концепцій. У її склад включаються:

· навчання про Бога, світ, природу, суспільстві, людині, спеціально розроблювальні на релігійній основі (теологія, богослов'я, символи віри);

· здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтерпретація економіки, політики, суспільних явищ, тобто релігійно-політичні, релігійно-економічні, релігійно-правові й інші концепції;

· релігійна філософія.

Критерієм релігійності може бути визнано релігійний спосіб мислення. Він передбачає єдність психічних актів у людині, тобто єдність думок, почуттів, емоцій і прагнень. З точки зору автора, в людській свідомості діють два типи мислення – логічний і аналогічний. Обидва вони притаманні свідомості, хоча „аналогічний” спосіб мислення можна вважати історично більш раннім. Ці способи однаково „раціональні”, проте ця раціональність ґрунтується на різних засадах, вони є способом бачення світу, світовідчуття. Логічне мислення потребує аналогічного мислення, щоб зв’язати предмет (об’єкт) з думкою. Аналогічне мислення є мисленням образним, не саморефлективним. Домінування аналогічного способу мислення є чітким показником релігійного характеру людини та схильності до релігійного сприйняття світу. Релігійне мислення функціонує на двох рівнях: 1) на рівні „аналогічному”, доступному лише в межах мислення індивіда, 2) на рівні „логічному”, який доступний для фіксації мовою та є надбанням спільноти. Перший рівень є базовим щодо релігійного мислення. Люди нерелігійні використовують цей спосіб мислення значно рідше. По суті, люди в повсякденному житті перебувають на „логічному” рівні мислення, хоча, звичайно, не позбавленому „аналогічного рівня”.

Релігійна свідомість як особливий спосіб організації психіки людини передбачає наявність у своїй структурі таких взаємопов’язаних компонентів: 1) релігійного способу мислення; 2) релігійного світогляду; 3) релігійної мови; 4) релігійної віри; 5) релігійного досвіду. Перші три компоненти обов’язково присутні в релігійній свідомості. Релігійна віра та релігійний досвід або замінюють одне одного, або присутні в релігійній свідомості водночас. Релігійний світогляд – це ті погляди на світ, які закладені в структурі релігійної свідомості й придатні до теоретизації та зовнішнього висловлення. Його змістом є знання у вигляді релігійних тверджень або істин. Релігійна істина є концептуально оформленим твердженням у межах певної релігійної традиції, має оціночний характер або встановлює відповідність між своїми складовими. Їх умовно можна поділити за своїм спрямуванням на: а) метафізичні; б) емотивні; в) практичні. Суб’єктивна валідність та достовірність релігійної істини спираються на світоглядну структуру й відповідний спосіб організації релігійної свідомості. Релігійна мова та мовлення мають чимало якісних особливостей, відмінних від побутової мови, які відображають і супроводжують релігійний стан свідомості. Це, зокрема, ритмічність і поетичність, фідеїстичне ставлення до мови, образність та асоціативність, спрощеність лексикону, ритуалізм, емотивність.

Отже, функціональні межі поняття релігійної свідомості еквівалентні межам індивідуальної свідомості людини. Дане поняття включає в себе все, що стосується поведінки, почуттів, поглядів та переконань, психосоматичної конституції індивіда. Релігійна свідомість не є самостійним феноменом. Відносно релігії людська свідомість має три умовні способи організації, які прийнято позначати термінами: а) релігійна свідомість; б) синкретична свідомість; в) секулярна свідомість. Суто релігійний та секулярний спосіб організації свідомості рідко де трапляються в чистому вигляді, оскільки завжди існують поряд та обслуговують споріднені соціальні структури. Соціум же складається переважно з людей змішаного типу свідомості, в якій релігійне і нерелігійне в різних комбінаціях та кількості співіснують, отримуючи перевагу лише у відповідних життєвих обставинах. У функціональній сфері всі ці типи свідомості майже однакові, містять подібні елементи й однаково діють.

2. Особливості релігійної свідомості

Релігійна свідомість має два аспекти свого прояву – індивідуальний і соціальний. І перший, і другий аспект проявляються на індивідуальному рівні. „Соціальний” пласт психіки виступає щодо „індивідуального” як потенційна можливість для розвитку тих чи інших релігійних звичок та як система контролю поведінки й розвитку особистості. Соціальний пласт релігійної свідомості – досить автономне й оформлене явище відносно індивідуального пласта. Відносини між соціальними та індивідуальними пластами релігійної свідомості не завжди рівномірні й стабільні. Якщо індивідуальний зміст сповна відповідає традиціям, закладеним у соціальному пласті свідомості, тоді людина не переживає психологічного стресу. У разі відсутності індивідуального наповнення і присутності інтенсивної релігійної традиції на соціальному рівні, або навпаки людина буде переживати значні проблеми із соціальною адаптацією та власною психікою, з формуванням і становленням власного досвіду.

Серед головних індивідуальних факторів, які впливають на формування релігійності та навернення, треба назвати: 1) ступінь релігійності батьків чи опікунів, у зв’язку з яким буде формуватися релігійність дитини; 2) характер стосунків між дітьми та особами, що про них піклуються. Тип стосунків визначає, чи буде дитина в майбутньому підтримувати сімейні цінності. Хороші або погані стосунки створюють прямо пропорційний вплив релігійності опікунів на релігійність дітей, амбівалентні визначають можливість різкого релігійного навернення або навпаки, втрати інтересу до релігії; 3) спосіб виховання дитини; 4) тип та характер освіти, яку людина отримала у відповідному віці; 5) вікові особливості розвитку людини, серед них особливо важливими є дитинство, коли визначається характер і закладається потенційна база релігійності, та етап середини життя, на якому остаточно змінюється або закріплюється релігійність особи; 6) гендерний фактор впливає на характер релігійності та, відповідно, коригує вікову схему розвитку. Чоловіча й жіноча релігійність мають свої особливості. Чоловіча релігійність нестабільна, схильна до різких змін, значно залежить від віку. Жіноча релігійність має постійну інтенсивність, яка слабко змінюється; 7) індивідуальні психосоматичні особливості людини, як-от темперамент, характер, тип асиметрії головного мозку тощо, сповна відтворюються в характері її релігійності; 8) залучення до ритуальних практик також є найважливішим способом активного формування й контролю релігійної свідомості на противагу факторам, що здійснюють пасивний вплив. Практичне та першочергове призначення ритуалів – це насамперед зміна свідомості людини. Соціальні ритуали спрямовані переважно на зміну ситуації в навколишньому світі, релігійні обряди – на зміни в людині. Ритуальне дійство в силу своїх особливостей є сильним та впливовим способом зміни структури свідомості в цілому та релігійної зокрема.

Для буденного рівня релігійної свідомості характерними є:

· наочно-образна форма представлення її змісту;

· злиття її змісту із певними ситуаціями життя, переживанням, емоціями, звичками та звичаями.

Релігійна людина, якщо вона перебуває на буденному рівні релігійної свідомості, досить вперто може притримуватись саме такого способу дій (чи життя), але при тому часто вона не може пояснити, чому це повинно бути саме так.

На теоретичному рівні релігійна свідомість представлена перш за все богословськими дослідженнями (які на сьогоднішній день є досить деталізованими та розгалуженими). Тут фігурують не тільки і не стільки образи та уявлення, скільки догмати (незмінні, незаперечні положення), ідеї, положення священних текстів, факти релігійної або церковної історії, виважена термінологія, точно усталені способи опрацювання релігійних священних текстів (в християнстві такі способи називаються правилами екзегетики — тлумачення Святого Письма). На теоретичному рівні релігійної свідомості використовуються розумові чи логічні доведення, аргументація із посиланнями на точно фіксовані факти, формуються переконання, доводяться та обґрунтовуються певні засади віри, її переваги над знанням та людською премудрістю. Осереддям теоретичного рівня релігійної свідомості в більшості випадків в розвинених релігіях постає богослов'я (грецькою мовою — теологія). Богослов'я — це теоретична складова релігії. Її основне завдання полягає в узгодженні між собою найперших релігійних заповідей та догматів, в їх впорядкуванні, проясненні та до певної міри — обгрунтуванні. Проте теологія не ставить і не може ставити під найменший сумнів їх зміст, незаперечну істинність та значущість.

Отже, можна назвати три найбільш загальні норми розвитку релігійної свідомості: 1) якщо релігійна свідомість сприяє психологічній цілісності особистості, не призводить до її однобічного розвитку, сприяє інтеграції особистості, її можна вважати психологічно нормальною; 2) якщо релігійна свідомість сприяє адаптації в суспільстві, або намагається змінити його, але не зруйнувати, – це є нормою; 3) якщо релігійна свідомість не веде людину по шляху депривації людини від суспільства, позбавлення її інтерсуб’єктивного спілкування, то це теж норма.

3. Структура релігійної свідомості

Релігійна свідомість як елемент у структурі релігії взаємозалежно з іншими її елементами: релігійною діяльністю, відносинами й організаціями. Структура релігійної свідомості — стала сукупність необхідних елементів змісту релігійної свідомості разом із певними стабільними зв'язками між ними.

Як форма суспільної свідомості релігійна свідомість знаходиться у взаємодії з іншими його формам, і насамперед такими, як моральна свідомість, естетична, правова й ін. Релігійна свідомість специфічна. Їй властива насамперед віра, емоційність, символістика, почуттєва наочність, з'єднання реального змісту з ілюзіями, діалогічність (діалог з Богом), знання релігійної лексики, уява, фантазія.

Філософський підхід до релігії вимагає виділення в релігійній свідомості двох рівнів: повсякденного і теоретичного (концептуального).

Повсякденна релігійна свідомість є безпосереднім відображенням буття людей. Воно виступає у виді представлень, ілюзій, почуттів, настроїв, звичок, традицій. Його не можна назвати цільним і систематизованої. На цьому рівні релігія зв'язана з індивідом і виступає в особистій формі. Тут переважно виступають традиційні способи передачі почуттів, ілюзій, представлень.

Концептуальний рівень релігійної свідомості — це систематизована сукупність понять, принципів, суджень, аргументів, у яку включене вчення про Бога, природу, суспільство, людині. Це віровчення, теологія, богослов'я, підготовлене й обґрунтоване фахівцями.

У цей рівень свідомості входять релігійно-етичні, релігійно-естетичні, релігійно-правові, релігійно-економічні, релігійно-політичні концепції, засновані на принципах релігійного світогляду. І, нарешті, до концептуального рівня релігійної свідомості приєднується релігійна філософія, що знаходиться на стику філософії і теології (неотомізм, персоналізм і ін.). Філософський підхід до релігії означає встановлення її зв'язку з ідеалізмом. Ідеалізм є теоретичною основою сучасної релігії, у той же час слід зазначити, що якщо ідеалізм має визначену систему категорій і логічність суджень, то у відмінності від ідеалізму релігія в цілому виступає як світогляд, засноване на вірі і почуттях, і тому відносно легко засвоюється і приймається свідомістю визначеної частини людей.

Об'єднуючим початком у релігійній теоретичній свідомості є віровчення, теологія, що включає у свій склад ряд дисциплін, що представляють різні сторони богослов'я. Релігія має досить велику відносну самостійність, і це додає їй значну стійкість.

Сучасний розвиток науки і техніки вступає в серйозне протиріччя з догмами релігії.

Суспільству і державі потрібні утворені громадяни, що представляють собі наукову картину світу. І в той же час зберігається релігія, що виконує роль власника свідомості людей у необхідних моральних рамках. Релігія в значній мірі визначає поводження віруючих.

Отже, всі означені найперші поняття релігійної свідомості відіграють вирішальну роль у вибудовуванні певними людьми своїх уявлень про дійсність та свої завдання у цьому житті. В тих чи інших поєднаннях вони утворюють більш-менш струнку картину світобудови, надають нам можливість відрізняти різні релігії та бачити в них дещо спільне. Врешті-решт саме відмінності у змісті вихідних понять релігійної свідомості (тобто у віровченні) та у культі визначають відмінності між релігіями та релігійними конфесіями (об'єднання віруючих, що запроваджує в життя та відтворює певні релігійні догми, образи, уявлення, виконує релігійно значущі види діяльності).

Висновки

Релігійна свідомість залишається багатовимірною і складною проблемою, тому перспективу її подальшого дослідження автор вбачає у використанні міждисциплінарного й системного підходів. Необхідність подальшої розробки зумовлена тим, що релігійна свідомість є головним інтегративним фактором релігійних систем, які, в свою чергу, є невід’ємними частинами суспільного життя, яке постійно впливає на них і на яке постійно впливають вони. Закономірності цих впливів вимагають докладного вивчення не стільки заради наукового інтересу чи можливості їх контролювати, скільки заради розуміння свого майбутнього та, зрештою, людства.

В змісті релігійної свідомості та її предметному спрямуванні виділяються перш за все особливі терміни, переважна частина яких притаманна саме релігійному світосприйняттю і за його межами може майже ніде не використовуватись. Всі релігійні терміни можна умовно поділити на: а) ті, що стосуються проявів священного в реальному, фізичному світі (“одкровення”, “диво”, “ікона”, “храм”, “реліквія”, “священик” і т.п.); б) ті, що виражають саму сутність священного, істинного, першого буття (“Божество”, “дух”, “Трійця”, “всемогутність”, “Творець” та ін.); в) ті, що позначають особливості зв'язку земного та священного (“причетність”, “благодать”, “творення”, “одкровення”; “визначення”, “кара”, “страх божий”, “гріх”, “літургія” та ін.). В тому випадку, коли йдеться не про терміни (тобто — не про мову), а про якісь інші носії релігійної свідомості, такі, як “образи” (зображення, ікони), релігійні дії (ритуали), реліквії (священні предмети), будівлі чи спеціально позначені місця, їхнє релігійне значення, а також особливі властивості і функції все одно передається словами.

Отже, в релігійній свідомості вирішальне місце належить релігійній термінології. Окрім неї в структурі релігійної свідомості виділяють: а) її рівні та — б) її стани.

Релігійна свідомість — осереддя релігії як суспільно-історичного явища — має складну будову, яка включає в себе її рівні (буденної свідомості та теоретичний), стани, сукупність вихідних понять (категорій), які в різних релігіях набувають свого конкретного значення та утворюють стійки системи зв'язків (структуру). За своїм предметним змістом всі ці елементи покликані ввести людину у відношення до священного, вищого, надприродного.

Оскільки релігійна свідомість виражає і концентрує змістове ядро релігії, то через її певні наголоси та елементи визначається співвідношення релігії як із іншими сферами духовного життя суспільства (наука, мораль, мистецтво), так і з різними сферами суспільної життєдіяльності (економіка, політика, культура). Означена складна та досить різноманітна система відносин дозволяє: а) чітко окреслити місце і роль релігії в процесах суспільного життя; б) усвідомити багатоаспектність самої релігії; в) ознайомитись із особливостями проявів та функціонування різних релігій в різного типу суспільствах.

Список використаної літератури

1. Іванченко А.С.Релігійна істина як аспект релігійної свідомості // Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету-2005" (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів.. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. – Ч. IV. – С. 78–79.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. — К.: Наукова думка, 1995. — 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2004. — 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. — К.: Академвидав, 2002,, 2003. — 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. — 3-тє вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право, 2004. — 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. — К.: Академвидав, 2003. — 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. — К.: Кондор, 2004. — 305 с.