Рентабельність підприємства

Категорія (предмет): Економіка підприємства

Arial

-A A A+

1. Сутність і методи обчислення рентабельності на підприємстві.

2. Проведення касових операцій.

Список використаної літератури.

1. Сутність і методи обчислення рентабельності на підприємстві

Рентабельність – це показник, який характеризує рівень прибутковості. На практиці застосовуються різні показники рентабельності (рис 1.) [34, с. 156]

Після сплати податків прибуток розподіляється так: одна частина використовується на розширене виробництво, інша – на матеріальне заохочення робітників. Створюється також резервний фонд.

Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, аби при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності у задоволенні інтересів держави та робітників.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

— показники, розраховані на основі прибутку (доходу);

— показники, розраховані на основі виробничих активів;

— показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Перша група показників формується на основі розрахунку рівнів рентабельності (прибутковості) по показниках прибутку (доходу), що відображаються у звітності підприємства.

Дані показники характеризують прибутковість (доходність) продукції. За допомогою методів факторного аналізу визначається вплив змін рентабельності продукції за рахунок факторів зміни ціни продукції і її собівартості (матеріальних витрат) [4, c. 171].

Розбіжність рівнів рентабельності за цими показниками характеризує ступінь використання підприємством фінансових важелів для підвищення прибутковості: довгострокових кредитів і інших позикових засобів.

Дані показники досить практичні. Вони відповідають інтересам різних учасників. Наприклад, адміністрацію підприємства цікавить віддача (прибутковість) усіх виробничих активів; потенційних інвесторів і кредиторів цікавить віддача на інвестований капітал; власників і засновників цікавить прибутковість акцій і т.д.[3, c. 84-85]

Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторних залежностях. Наприклад, розглянемо наступну очевидну залежність:

Як бачимо, рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від змін рівня рентабельності продукції, швидкості обороту сукупного капіталу і співвідношень власного і позикового капіталу. Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки ступеня умілості використання їм фінансових важелів для поліпшення результатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що за інших рівних умов віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових засобів у складі сукупного капіталу.

Суттєвим фактором, який прямо впливає на величину рівня рентабельності господарюючого суб'єкту, є рівень цін, які застосовуються. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлюється самим підприємством в залежності від конкурентоспроможності продукції, що реалізується, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство саме, в даному випадку через встановлену ним ціну, може впливати на рентабельність. З іншого боку, незалежним від підприємства фактором, який впливає на рентабельність господарюючих суб'єктів, виступають державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Але даний фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності господарюючих суб`єктів [7, с. 110].

Прибутковість вкладеного капіталу залежить від розміру доданої вартості в галузі. З погляду рентабельності капіталу фондоємні галузі (металургія, хімічна промисловість) менш прибуткові (у порівнянні з іншими), оскільки вартість основних фондів дуже велика. У той же час рентабельність продукції (прибуток від реалізації/повна собівартість реалізованої продукції) у них є високою [7, с. 111].

Для матеріалоємких галузей характерна висока питома вага витрат на покупку сировини в загальній собівартості реалізованої продукції (у харчовій промисловості — більш 70%). Рентабельність продукції в них відносно низька, а рентабельність капіталу в основному залежить від сучасності технологічного устаткування.

І нарешті, є зарплатоємкі галузі (сфера послуг, виробництво нематериалоємної, але високотехнологічної продукції, наприклад, програмного забезпечення), у яких основна цінність — люди, тобто так називаний людський капітал. Тут основний упор прийдеться зробити на побудову ефективної системи мотивації персоналу.

Крім того, рентабельність залежить від частки ринку, що має компанія в галузі і її стратегічної орієнтації. Практика показує, що насамперед великі підприємства з великою часткою ринку, з одного боку, і невеликі спеціалізовані підприємства, з іншого боку, мають шанс досягти бажаного рівня рентабельності.

У розвинутих країнах рентабельність продажу, власного і сукупного капіталів “моніторятся” регулярно. У США, наприклад, значення цих показників оцінюються не тільки для окремих видів бізнесу, але і для умовної консолідованої компанії, показники роботи якої відбивають якийсь усереднений рівень прибутковості господарської діяльності.

Результати проведених за рубежем досліджень показують, що 15%-на рентабельність фірми є показником першокласної ефективності керування. Для рентабельності сукупного капіталу індикативним є значення 12,5% ±2,5%. Більшість закордонних бізнесменів почувають себе впевнено і працюють прибутково при рентабельності продажів у 10% і коефіцієнту оборотності активів 1,3-1,5 (відношення виручки до активів).

Мінімально припустима рентабельність повинна визначатися альтернативною прибутковістю. Так прийнято у світовій практиці. Насамперед, депозитними ставками комерційних банків. Хоча для виробничих компаній мінімальною можна вважати рентабельність на рівні 8-10%. Реальний бізнес, як правило, завжди має резерви росту. Їхню потенційну величину варто мати на увазі при оцінці поточного мінімального рівня рентабельності [1, с. 52].

2. Проведення касових операцій

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк[6, c. 95-96].

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.

Нова редакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла відповідні зміни і до регулювання ліміту готівки на підприємстві.

Якщо підприємство має податкову заборгованість і одночасно здійснює розрахунки готівкою (крім розрахунків із податків і обов'язкових платежів), сума тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в касі з наступним їх порівнянням зі встановленим лімітом каси.

На порушників цього положення накладається штраф за перевищення ліміту каси.

Колективні сільськогосподарські кооперативи, селянські спілки самостійно визначають обсяг готівки, що може постійно зберігатися в їхніх касах. Про це вони зобов'язані повідомляти в першому кварталі кожного року установи банків, які їх обслуговують. У межах цих коштів вони здійснюють необхідні поточні витрати (крім коштів на виплату заробітної плати та дивідендів). Готівку понад попередньо визначені обсяги вони так само повинні здавати в банки.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється фермерським господарствам, які займаються виключно виробництвом,, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також індивідуальним підприємцям.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі[2, c. 68-69].

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства. На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків. Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів[8, c. 112-114].

Список використаної літератури

1. Ізмайлова К. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Катерина Ізмайлова,; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т будівництва і архітектури. — К.: Кондор, 2007. — 237 с.

2. Богоявленська Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посібник/ Юлія Богоявленська, Олександр Загородніх,; Мін-во освіти України, Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. — К.: Кондор, 2006. — 335 с.

3. Гриньова В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 431 с.

4. Економіка та організація виробництва: Підручник/ Василь Герасимчук, Альфред Розенплентер, Віталій Кривда та ін.. — К.: Знання , 2007. – 677 с.

5. Зятковський І. Фінанси підприємств: Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. — 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: Кондор, 2003. — 362 с.

6. Партин Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. — Львів: ЛБІ НБУ, 2003. — 265 с.

7. Подольська В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Валентина Подольська; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 487 с.

8. Слав’юк Р. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. — 3-є вид., переробл. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 459 с.

9. Філімоненков О. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. — 2-ге, вид., перероб. та доп.. — К.: Кондор, 2005. – 397 с.