Ринкова конкуренція: значення та види

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування ринкової конкуренції.

1.1. Основні моделі ринку в сучасних умовах.

1.2. Сутність, форми, та види конкуренції в умовах ринку.

1.3. Методи конкурентної боротьби.

Розділ 2. Оцінка конкуренції на ринку молочної продукції.

2.1. Формування та розвиток конкурентного середовища на ринку молочної продукції.

2.2. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки на ринку молочної продукції.

2.3. Аналіз ринку молочної продукції в Україні25

Розділ 3. Сприяння ринковій конкуренції.

3.1. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні.

3.2. Шляхи покращення умов для розвитку конкурентного середовища.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Як одна з головних складових ринкової економіки, конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами в боротьбі за споживача, забезпечення одержання сталого прибутку, а тому конкуренція завжди виступає основною умовою за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту і високу якість товарів та послуг.

Конкуренція має місце лише тоді, коли виробники та продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників та покупців своїх товарів у визначенні ціни та формуванні виробничої програми. Поза розвитком та без підтримки конкуренції механізми дії ринку не можуть повноцінно функціонувати.

В Україні формування конкурентного підприємницького сектору відбувається в умовах економічної нестабільності, нерозвиненості інфраструктури, тиску зі сторони сильніших конкурентів, у тому числі іноземних. Ускладнення процедури реєстрації та ліцензування, кризи неплатежів та недобросовісної поведінки підприємств — споживачів, відсутності внутрішніх стимулів для довгострокових інвестицій та розвитку технологій в умовах інфляційних процесів, обмеження попиту, недостатності управлінських навичок та криміналізації економіки, усе це негативно впливає на утворення відповідних конкурентоспроможних ринкових структур. За таких умов ефективний розвиток підприємництва можливий лише при наявності відповідної державної підтримки.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ринкової конкуренції в Україні, можливості її розвитку та стимулювання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішуються такі завдання:

· визначити умови виникнення конкуренції;

· охарактеризувати основні риси досконалої та недосконалої конкуренції;

· дослідити антимонопольні політику в Україні та діяльність Антимонопольного комітету;

· дослідити зміст та умови розвитку конкурентного середовища;

· проаналізувати сприяння ринковій конкуренції.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси ринкового середовища в Україні.

Предметом дослідженнявиступає ринкова конкуренція на ринку молочної продукції в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування ринкової конкуренції

1.1. Основні моделі ринку в сучасних умовах

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition) . Конкуренція — це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших . У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба — це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних із вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

— якість конкуренції;

— саме існування конкуренції;

— ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

— запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншим договірним умовам;

— захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своєрідності, а також судити про деякі їхні якості;

— обмежена за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків така, що кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника, керуючись із власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачу, керуючись тільки з власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту[13, c. 52-53].

Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представленний великим числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь об’єм пропозиції товару, що поставляється всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).

Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників складало "чесне"- без змови суперництво виробників за допомогою, як правило, цінового тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни , а відсутність можливості впливати на ціну , є ключовим моментом у сучасному трактуванні поняття конкуренції. Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище ринкових структур[11, c. 86-87].

1.2. Сутність, форми, та види конкуренції в умовах ринку

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

В економічній літературі можна виділити ряд підходів і типологій до конкуренції. У залежності від класифікаційної ознаки розрізняють наступні види конкуренції.

По стану ринку виділяють: зроблена (вільна), недосконала, регулююча.

Досконала (вільна) конкуренція заснована на приватній власності і господарській відособленості.Вона припускає, що на ринку мається безліч незалежних фірм, що самостійно вирішують, що створювати й у яких кількостях, а також:

1) обсяг виробництва окремої фірми є незначним і не робить впливу на ціну реалізованого цією фірмою товару;

2) реалізовані кожним виробником товари є однорідними;

3) покупці добре інформовані про ціни, і якщо хтось підвищить ціну на свою продукцію, то втратить покупців;

4) продавці діють незалежно друг від друга;

5) доступ на ринок ніким і нічим не обмежений.

Остання умова припускає можливість кожному громадянинові стати вільним підприємцем і застосувати своя праця і матеріальні засоби в цікавлячій його галузі господарства. Покупці ж повинні бути вільні від усякої дискримінації і мати можливість купити товари і послуги на будь-якому ринку. Дотримання ж всіх умов забезпечує вільний зв'язок між виробниками і споживачами. Вільна конкуренція є також умовою формування ринкового механізму, утворення цін і самонастроювання економічної системи через досягнення рівноважного стану, коли егоїстичні спонукання окремих індивідів до одержання власної економічної вигоди звертаються на благо всього суспільства. Неважко бачити, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема зробленої конкуренції має, в основному, теоретичне значення. Однак вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.

Недосконала конкуренція існувала завжди, але особливо загострилася наприкінці XIX – початку XX в. у зв'язку з утворенням монополій. У цей період відбувається концентрація капіталу, виникають акціонерні товариства, підсилюється контроль за природними, матеріальними і фінансовими ресурсами. Термін «монополія» у буквальному значенні означає єдиного продавця товару, але в сучасних умовах він використовується для позначення різних видів ринкових ситуацій, характерних для недосконалої конкуренції. Монополія припускає виключне право виробництва, промислу, торгівлі й інших видів діяльності, що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі. Це означає, що по своїй природі монополія – пряма протилежність зробленої конкуренції. Монополізація економіки з'явилася закономірним наслідком великого стрибка в концентрації промислового виробництва під впливом науково – технічного прогресу. Професор П. Самуельсон підкреслює цю обставину: «Економіці великого виробництва, можливо, властиві визначені фактори, що ведуть до монополістичного змісту організації бізнесу. Це особливо наочно виявляється у швидко мінливій області технологічного розвитку. Ясно, що конкуренція не змогла б довго проіснувати і бути ефективної в сфері незліченної безлічі виробників» [1].

Регулююча конкуренція.Для того, щоб устояти в конкурентній боротьбі, підприємець повинний пропонувати виробу, чому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.

По способах суперництва виділяють: цінову і нецінову. Цінова конкуренція відбувається, як правило, шляхом штучного збивання цін на дану продукцію. При цьому широко використовується цінова дискримінація, що має місце тоді, коли даний продукт продається за різними цінами і цими ціновими розходженнями не виправдані розходженнями у витратах. Цінова дискримінація можлива при трьох умовах:

· продавець повинний бути монополістом або мати деякий ступінь монопольної влади;

· продавець повинний бути здатний виділяти покупців у групи, що мають різну купівельну спроможність;

· первісний покупець не може перепродувати товар або послугу.

Цінова дискримінація найбільше часто застосовується в сфері послуг (лікарів, адвокатів, готелів і т.д.), при наданні послуг по транспортуванню продукції; при реалізації товару, що не піддається перерозподілові з одного ринку на іншій (транспортування швидкопсувних продуктів з одного ринку на іншій). Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, за допомогою удосконалювання якості продукції й умов її продажу, «сервісу» збуту. Підвищення якості може здійснюватися по двох основних напрямках: перше – удосконалювання технічних характеристик товарів; друге – поліпшення пристосовності товару до нестатків споживачів. Нецінова конкуренція за допомогою поліпшення якості продукції одержала назву конкуренції по продукту. Цей вид конкуренції ґрунтується на прагненні захопити частину галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, що або принципово відрізняються від своїх попередників, або представляють модернізований варіант старої моделі. Конкуренція, заснована на підвищенні якості, має суперечливий характер. З одного боку, підвищення якості служить способом схованого зниження цін і розширення збуту; з іншого боку – якість – це суб'єктивна оцінка, що відкриває можливість фальсифікації якості шляхом реклами і красивого упакування.

Нецінова конкуренція шляхом збуту продукції одержала назву конкуренції за умовами продажів. Цей вид конкуренції ґрунтується на поліпшенні сервісу обслуговування покупця. Сюди входить вплив на споживача через рекламу, удосконалювання торгівлі, установлення пільг по обслуговуванню покупців після придбання товару, тобто в процесі його експлуатації.

Найсильнішим знаряддям нецінової конкуренції завжди була реклама, сьогодні її роль постійно зростає. За допомогою реклами фірми не тільки доносять до покупців інформацію про споживчі властивості своїх товарів, але і формують довіру до своєї товарної, цінової, збутової політики, прагнучи створити образ фірми, як «гарного громадянина» тієї країни, на ринку якої підприємець виступає в зовнішній торгівлі.

До незаконних методів нецінової конкуренції відносяться промислове шпигунство, переманювання фахівців, що володіють виробничими секретами, випуск товарів, зовні нічим не відрізняються від виробів-оригіналів, але істотно гірших по якості, а тому звичайно на 50% більш дешевих, закупівля зразків з метою їх копіювання.

Головним фактором цінової і нецінової конкуренції є конкурентоздатність товарів і послуг, оскільки на конкурентоздатність, головним чином впливають такі фактори, як якість товарів і послуг і їхня ціна [1].

1.3. Методи конкурентної боротьби

Методи конкурентної боротьби — це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі мирні методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва[7, c. 163-164].

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо). Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни[4, c. 81-82].

В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції. Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурента).Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни[8, c. 120-122].

Розділ 2. Оцінка конкуренції на ринку молочної продукції

2.1. Формування та розвиток конкурентного середовища на ринку молочної продукції

На ринку молока нині відбуваються суттєві зміни щодо його сегментації: великі молочні заводи потужністю понад 150 тонн молока за добу поступово витісняють дрібні з міських ринків молока. Вони реалізують за високими цінами у підприємствах оптово-роздрібної торгівлі молочну і кисломолочну продукцію і мають високі рівні як завантаженості підприємств, так і рентабельності виробництва. На молокозаводах з високою диверсифікацією виробництва (практично увесь асортимент молочних продуктів — молоко, кефір, сметана, сири, масло тваринне, казеїн, сухе молоко тощо) рівень рентабельності виробництва молока і кисломолочної продукції у 5—7 разів вищий порівняно з виробництвом масла та сирів.

Великі підприємства-монополісти не знижували закупівельних цін на молоко (або несуттєво) і тому на фоні їх значного зниження для постачальників молока дрібним заводам прискорилась сегментація в розподілі між заводами сировинних зон і суб'єктами підприємницької діяльності. В результаті великі молочні заводи практично перетягнули до себе великі сільськогосподарські підприємства — виробники молока. Відповідно вони одержують якіснішу молочну продукцію та економію коштів на транспортних перевезеннях. Невеликим же заводам (потужністю 30—150 тонн молока за добу) залишилася звужена сировинна зона приватного сектора. Наслідком такого перерозподілу між заводами постачальників молочної сировини стали такі негативні зміни для невеликих молочних заводів: низька завантаженість підприємств (відповідно високі загальнозаводські витрати на одиницю продукції), низька якість молочної продукції і неможливість виробити високоякісну продукцію — кефір, молоко, йогурти, тверді сири тощо (відповідно низькі ціни на кінцеву продукцію) і високі транспортні витрати (низький рівень завантаженості молоковозів та значні відстані збору і перевезення сировини — до 250—600 км). Тому молочним заводам невеликої потужності молочним заводам залишилося виробляти менш прибуткову продукцію — масло та сири.

У молокопродуктовому підкомплексі транспортні витрати — вагомий критерій впливу на тенденції регіонального і місцевого розміщення виробництва молокосировини. В цій галузі першочерговий вплив на процеси спеціалізації та розміщення виробництва повинна справляти диференційна рента за місцем розташування. Витрати на перевезення 1 ц молока набагато вищі (майже втричі) порівняно з витратами на перевезення 1 ц концентрованих кормів для корів. Обстеження деяких молочних заводів потужністю 30—150 тонн переробки молока за добу показало таку закономірність щодо витрат на транспортування молока: потужними (більше 12 тонн) рефрижераторами-молоковозами (КаМАЗи) найбільш ефективна доставка молока навіть на великі відстані (до 600 км); транспортними засобами меншої потужності (до 6 тонн) вони збільшуються у 1,5 раза (вантажопідйомністю до чотирьох тонн — у 2—2,3 раза). У свою чергу транспортні витрати додатково зростають при збиранні молока від селян та їх перевезенні на молочні заводи (до двох разів і ще в стільки ж разів — взимку через низьку завантаженість молоковозів).

Поки відбувається географічний перерозподіл постачальників сировини і має місце значна економія на транспорті при перевезенні молока від великих підприємств великовантажними молоковозами це дозволяє ефективно функціонувати великим молочним заводам-монополістам. На наступному етапі перерозподілу ринку молока з метою підвищення ефективності виробництва молокопродукції формуватимуться приміські зони виробництва молока з великою (або навіть і середньою) концентрацією міського населення.

Розміщені далеко від міст з високою концентрацією населення молокозаводи, не маючи споживачів вироблюваної продукції (селяни самі забезпечують себе молоком), можуть виробляти продукцію, що не швидко псується: масло та сири і реалізувати (або тривалий час зберігати в холодильниках) її на ринках з більш широкою географією відносно свого місцерозташування. При цьому транспортні витрати на перевезення масла тваринного та сирів на декілька порядків менші порівняно з перевезенням молока в молоковозах.

Для з'ясування причин значного зниження закупівельних цін на молоко розглянемо тактичну можливість невеликих молочних заводів бути конкурентами на ринку молочних продуктів і альтернативу щодо зменшення закупівельних цін на молоко. Важливо правильно використовувати методику розподілу виробничих витрат (в основному пропорційно виручці) на основну і побічну продукцію.

На молочних заводах побічною продукцією є відвійки та сироватка. В минулі роки за мінімальними цінами побічну продукцію брали колгоспи для годівлі телят і поросят (на побічну продукцію молокозаводи відносили 5—10% виробничих витрат). З переходом до ринку і диверсифікацією виробництва окремі молокозаводи побудували нові цехи і виробляють із відвійок сухе молоко, а із відвійок і сироватки — казеїн. Залежно від місткості та цін на ринку сухого молока і казеїну (а це переважно зарубіжні ринки) частка виробничих витрат, що відносилася на відвійки і сироватку, відповідно зростала. Для того щоб одержувати відвійки, потрібно виробляти сметану та масло і примусово (внаслідок відсутності ринків збуту) відмовитися від виробництва якоїсь частки молока і кисломолочних продуктів. В одному з обстежених молокозаводів у 2001 році на відвійки і сироватку було віднесено майже 43% виробничих витрат, відповідно на молочні продукти (в основному масло, сметану, сири і кисломолочні продукти) — 57%, що рівнозначно відносному зниженню їх собівартості у 1,75 раза (порівняно з варіантом, коли всі витрати були б віднесені тільки на основну продукцію, а відвійки і сироватку безкоштовно забирали постачальники молока). Інші молочні заводи, що не мають цехів з виробництва сухого молока, виробляють казеїн, а решту відвійок реалізують за відносно високими цінами іншим заводам. Такий ринок продуктів переробки побічної продукції дає можливість цим заводам відносити на відвійки і сироватку 15—20% виробничих витрат молокозаводу (рівнозначно відносному зниженню собівартості молочних продуктів до 25%).

Отже, можна зробити попередній висновок, що потужні молочні заводи-монополісти мають постійний ринок молока і кисломолочних продуктів у великих містах та приміських зонах, оскільки вони працюють на задоволення незмінного внутрішнього попиту населення на згадані види продукції. Невеликі молокозаводи стають заручниками ринку продуктів переробки відвійок і сироватки, а отже, виробництва масла, сиру, звуженого обсягу молока і кисломолочних продуктів. При звуженні ринку сухого молока і казеїну менше витрат відноситься на побічну продукцію, а відповідно більше на основну продукцію — продукти переробки молока (масло, сири тощо).

2.2. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки на ринку молочної продукції

В умовах інтеграції України до загальноєвропейських і світових структур та проникнення на вітчизняний ринок потужних іноземних транснаціональних компаній загострюється питання формування вітчизняними підприємствами конкурентних переваг і, на цій основі, досягнення ними перемоги у конкурентній боротьбі.

Нині зросла роль конкурентоспроможності підприємств як основного критерію, що забезпечує ефективність виробництва та сприяє швидкому інтегруванню України в ЄС. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства залежить від багатьох факторів зовнішнього та внутрішнього характеру, що зумовлює необхідність використання системного підходу в дослідженні їх впливу. Системний підхід у сучасній інтерпретації дає змогу не тільки виявляти критичні фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємств в умовах ринку, але й формувати відповідну стратегію управління їхнім розвитком.

При цьому слід враховувати галузеві особливості, серед яких значну роль відіграє асортимент представленої на ринку продукції, правильний вибір цінової стратегії, маркетингову діяльність, відповідність представлених на ринку виробів "ринковій новизні" тощо.

Важливою категорією сучасної економічної науки і практики виступає конкурентоспроможність. У загальнішому вигляді під нею розуміють здатність досягати, відповідати найвищим результатам у певній сфері3. Під конкурентоспроможністю продукції розуміють комплекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик продукції, які визначають її успіх на конкурентному ринку.

До основних складових, які впливають на конкурентоспроможність продукції, належить її якість, кваліфікація кадрового персоналу підприємства, технологічний рівень виробництва тощо4.

На ринку молока і молочних продуктів відбувається конкуренція між молокопереробними заводами, а саме:

за виробників молока встановленням взаємовигідної ціни, інших умов для товаровиробників молока;

за споживачів молока і молочних продуктів диференціацією випуску молочних продуктів для різних цінових сегментів споживачів.

Результати дослідження, проведеного нами у складі маркетингової фірми Українська Маркетингова Група, свідчать, що молокопереробні підприємства особливо зазнають гострої конкуренції з боку місцевих товаровиробників (схвально на це питання відповіли 92% респондентів). Рівень конкуренції в галузі постійно зростає. На думку більшості респондентів (73%), конкуренція протягом наступного періоду загостриться. Оцінюючи зміни конкурентного середовища, 17% виробників молочної продукції зазначають, що конкуренція з боку імпортної молочної продукції постійно знижується.

Близько 60% молокопереробних підприємств вважає, що їхня продукція за якісними характеристиками не поступається продукції основних конкурентів. Майже 15% респондентів зазначили, що їхня продукція якісніша аналогічної продукції інших підприємств галузі.

На думку респондентів, потужні молокопереробні підприємства утримають сильні позиції на ринку завдяки таким головним чинникам: відомій репутації серед споживачів (42%); розробленим і впровадженим торговельним маркам і брендам (25%), а також налагодженій системі збуту і просування продукції (15%).

Хоча ринок виробництва молочної продукції не монополізований, нині відбуваються суттєві зміни щодо його структуризації. Молокопереробні заводи потужністю понад 150 т молока за добу захоплюють дедалі більшу частку ринку, особливо у великих містах1. Потужні молокопереробні підприємства мають сталі, міцні господарські зв'язки з виробниками молокосировини та споживачами кінцевої продукції, пропонують продукцію високої якості й намагаються задовольняти потреби різних прошарків населення. Це все є перевагою перед потенційними конкурентами на ринку молока і молочних продуктів.

За інформацією аналітичного агентства "Атланта-Капітал", основними конкурентами з галузі вважаються Талактон", "Вімм-білль-Дан", "Павлоградський молочний комбінат", "Лакталіс-Україна", "Білосвіт-Умань", "Молочна фабрика "Рейнфорд", Харківський молочний комбінат, "Ковель-молоко", які займають близько 50% ринку. Інша частина його розподілена між дрібними молокопереробними заводами, конкуренцію на сировинному ринку яким складають провідні підприємства великих міст, насамперед, столичні, які можуть запропонувати вищі закупівельні ціни сільськогосподарським товаровиробникам. У результаті районні молокозаводи втрачають місцеву сировинну базу і вимушені закуповувати сировину за межами району, що спричиняє додаткові витрати на транспортування й підвищує витрати виробництва і відпускні ціни на готову продукцію. Тому деякі малі та середні молочні заводи, які переробляють до 50 т молока на добу, починають працювати як збірні пункти для великих молокозаводів, здійснюючи первинну обробку сирого молока (збирання та охолодження).

При вирішенні питання розміщення і визначення доцільної й ефективної кількості переробних молочних заводів у регіоні, потрібно враховувати забезпеченість його молочною сировиною та енергоресурсами. Якщо підприємства недостатньо забезпечені сировиною, то це призведе до неефективного функціонування переробного заводу. На кількість заводів у районі впливають ємність ринку певного виду молочної продукції, стан доріг, транспортне забезпечення, компактність території, потужність молокопереробних підприємств. Вирішальним фактором при розміщенні останніх є мінімальна відстань від джерел сировини, що дає можливість зменшити втрати продукції та скоротити витрати на транспортування.

Головними напрямами, які можуть забезпечити підвищення економічної ефективності розміщення і функціонування молокопереробних підприємств є такі:

концентрація виробництва та ліквідація дрібних заводів і цехів, що знаходяться у зоні великого заводу на відстані 20—50 км;

модернізація молокопереробних підприємств високоефективним обладнанням та сучасними технологіями;

впровадження комплексної переробки молока (використання всіх його компонентів, що вплине на зростання обсягу продукції, яка виробляється з одиниці сировини), безвідходного виробництва, застосування енергозберігаючих технологій;

збільшення обсягів виробництва продукції із подовженим терміном зберігання, що дасть змогу розширити зону їх збуту і може вплинути на ліквідацію дрібних заводів по виробництву молочної продукції у невеликих містах.

Для ефективного розвитку ринку молока і молочних продуктів доцільно повніше використовувати природні й економічні умови регіону, враховувати потреби споживачів стосовно асортименту та обсягу молочних продуктів. Враховуючи характерні властивості молока, виробництво молочних продуктів потрібно максимально наблизити до споживача продукції. Таким чином, зосередження виробництва молока і молочних продуктів навколо промислових центрів з великою щільністю населення сприятиме підвищенню рентабельності молокопереробних підприємств, оскільки для цього ринку збуту характерний високий рівень платоспроможного попиту споживачів.

Успішне функціонування українських молочних заводів потребує розробки комплексу заходів з товарної, асортиментної, цінової, збутової та рекламної політики. На нашу думку, першочерговим є відпрацювання оптимальної стратегії проникнення в ринкову нішу, яка базується на максимальній концентрації в регіонах, привабливіших з точки зору обсягів збуту продукції. Як свідчить світова та вітчизняна практика, безсистемна політика продажу молочної продукції одночасно в багатьох регіонах невеликими партіями, без концентрації зусиль на ефективній мережі збуту, є малоефективною. У зв'язку з цим підприємства повинні створювати потужну мережу збуту продукції на найперспективніших ринках.

При розробці асортиментної політики потрібно провести сегментацію ринку та диференціацію портфеля продукції на товарні групи, виробництво яких здійснюватиметься з урахуванням оптимального використання потужностей та розподілу сировини.

Нами була здійснена сегментація покупців за рівнем доходу, віком, життєвим циклом сім'ї, ставленням до продукту. Цільова аудиторія — споживачі міста Києва та приміської зони. Споживачі молочної продукції були поділені на п'ять сегментів: пенсіонери (низький рівень доходу); працюючі сім'ї у складі 3—4 осіб (середній і нижче середнього рівня доходу); працюючі сім'ї (середній, вище середнього дохід); молоді сім'ї з дітьми; молоді одинокі люди та сім'ї без дітей. Результати сегментації й висновки наведені у таблицях 1, 2.

Для вдосконалення діяльності молокопереробних підприємств потрібно диверсифікувати маркетингову стратегію розширенням асортименту продукції, завойовуванням нових сегментів ринку. Вважаємо, що програму виробництва молочної продукції потрібно орієнтувати на випуск широкого асортименту продукції для різних сегментів споживачів, особливо на випуск недорогої молочної продукції для споживачів з низьким рівнем доходу. Бажано, щоб асортимент включав широкий спектр всіх молочних продуктів. Кожна товарна група традиційних молочних продуктів (молока, кефіру, ряжанки, вершків, сметани, масла, сиру) повинна мати близько десяти найменувань. Потрібно постійно поліпшувати якість продукції, її смакові та органолептичні показники; знижувати калорійність молочної продукції за рахунок зменшення частки жирів і вуглеводів; замінювати молочний жир аналогічними компонентами рослинного походження; вводити додаткову кількість білків у молочні продукти з підвищеним вмістом жиру.

Інший напрям підвищення конкурентоспроможності молочної продукції — це впровадження нових нетрадиційних видів і створення екологічно чистої продукції. Це можуть бути продукти з новими споживчими властивостями (сиркові маси на основі сиру, десерти на основі вершків і сметани), збиті вершки, соуси на основі сметани й сироватки, збиті та заморожені десерти, молоко й масло шоколадне. Враховуючи сучасні тенденції потрібно диференціювати молочну продукцію за жирністю. Населення нашої країни традиційно вважає кориснішою продукцію з високим вмістом жиру. Натомість медичні дослідження свідчать, що кориснішим для здоров'я є споживання продукції з мінімальним процентом жиру.

Для підвищення обсягів продажу необхідно випускати продукцію тривалого зберігання на основі натуральних консервантів. Факторами, які впливають на реалізацію асортиментної політики, є регіональні особливості споживання, національні традиції, орієнтація на задоволення вимог у харчуванні різних прошарків населення та відповідність платоспроможному попиту, рентабельність продукції. Згідно зі всесвітньою базою даних по новій продукції Mintel, нині у виробництво впроваджують нові торгові марки молочних продуктів, а не різновиди або модифікації вже існуючих.

2.3. Аналіз ринку молочної продукції в Україні

Україні в спадщину від радянських часів дісталося більше 600 молочних підприємств. Вони були розподілені між 25 обласними молочними об'єднаннями по територіальному принципі — Житомирмолоко", "Луганскмолоко" і т.д. Властиво, деякі із цих об'єднань існують дотепер, але у виробництві молочної продукції їхня частка мізерно мала. За роки незалежності України з'явилися й нові комерційні структури "Юнимилк Україна" (входять завод 'Талактон" (м.Київ), Кременчуцький міський молочний завод), "Вимм- Билль-Данн" (Київський молочний завод №3, Харківський молочний комбінат і Бурынский завод сухого молока), "Лакталис-Украина" (завод "Лакталис-Украина" (м.Миколаїв), "Білосвіт-Умань"), ТОВ "Торговий Дім "Західна молочна група" (10 підприємств), "Рейнфорд" (Дніпропетровський молочний завод №1 і Житомирський міський молочний завод), "Геркулес" (Донецький гормолзавод №2, Тельмановський і Володарський молзаводи). На ринку працюють досить сильні компанії — Куп'янський молочно-консервний комбінат (Харківська обл.), корпорація "Фанни" й ін., яким поки належить по одному заводі. Але слово "поки" невипадково. Як відомо, "Фанни" робила спробу об'єднатися з "Юнимилк Україна". Правда, вона закінчилася невдало. У той же час недавня покупка компанією "Лакталис-Украина" заводу " Білосвіт -Умань" моментально ввела неї в трійку лідерів по випуску молочної продукції й дозволила збільшити частку на ринку до 7%. Тенденція до консолідації й перерозподілу часток на ринку як і раніше актуальна. Це підтверджується й досвідом Польщі, що активно успадковує українська молочна галузь. Наприклад, з 200 польських заводів на плаву лише четверта частина. Більше того, до лідерів коштує черга дрібних підприємств, що бажають приєднатися, оскільки в "крупняка" є доступ до дешевих кредитів, їсти можливість зменшити виробничі витрати, а саме головне — вони знають і розуміють, як необхідно діяти на ринку. І саме тому вони заслуговують назву маркетинг-маркетинг-орієнтовані компанії. Можна з абсолютною впевненістю припустити, що згодом й українські молочні заводи будуть розподілені між 10-15 лідерами. Уже зараз частка основних гравців становить більше 50%. І кожний з них виробив або виробляє свою стратегію завоювання ринку, щоб підвищити свої фінансові результати.

Необхідно відзначити, що показник "Товарність молока" в Україні залишається досить низьким. У країнах ЄС на промислову переробку надходить 96% валового надою молока. В Україні максимальний показник товарності — 78% був досягнутий в 1990 році, а в цей час щорічно становить лише третину — від 32 до 35% залежно від року. (За даними Союзу молочних підприємств України.) За останні роки в господарствах населення виробництво молока становило 9,5-11,0 млн. тонн. (це з 2001 року — 76-79% валового надою по всій Україні.) Підприємствам-переробникам від населення в той же період щорічно продавалося 2,8 млн — 3,5 млн т; інше — спожите на місці, продано на базарах (у т.ч. стихійних) у вигляді парного (сирого) молока або домашньої "кисломолочки" (сметани й сиру). Із усього вищесказаного можна зробити висновок: навіть при нинішніх рівнях обсягів удою й поголів'я молочної череди потенціал молочної галузі України вироблений приблизно наполовину.

Що стосується молочної індустрії в Україні, те така продовжує структурно інтегруватися, хоч і з деякими "поверненнями". Наприклад, з одного боку,"Павлоградський МК" (ТМ "Фанні") розійшовся в думках з російською "Планетою Менеджмент" (точніше, "Юнимилк Україна"), але зате укріплюється створений у тому ж році союз "Лакталис Україна" (ТМ President) і "Білосвіт" (ТМ "Добрий ранок", "Лактонія"). Крім того, великі українські трейдери сухого молока,сиру й вершкового масла, наприклад, компанії "Милкиленд Україна" (ТМ "Добряна") і "Клуб сиру" продовжують скуповувати малих і середніх переробників молока. Разом з тим, суцільномолочна й вершково-масляна галузі поки набагато менш консолідовані, чим, наприклад, кондитерська або "сусідня" сиродільна. Максимально об'єднаної залишається молочноконсервна промисловість — як по історичним, так і технологічних причинах.

Для виробників молочної продукції в наш час гостро стоїть питання про те, чи існує можливість подальшого нарощування виробництва й розширення ринку збуту молочної продукції. Теоретично, така можливість існує. Для того, щоб розширити свою нішу або освоїти новий сегмент ринку підприємству необхідно вирішити питання, що стосуються ціновий політики, асортиментів, рекламних компаній, упакування, цільової групи споживачів. Відповіді на ці питання допоможе одержати маркетингове дослідження, на основі результатів якого можна робити висновки щодо перерахованих вище напрямків діяльності підприємства.

Розділ 3. Сприяння ринковій конкуренції

3.1. Проблеми та перешкоди на шляху до розвитку конкуренції в Україні

Основним підсумком реалізації конкурентної політики стало утвердження конкурентних відносин на більшості товарних ринків України. Завдяки заходам щодо демонополізації економіки, створенню системи захисту конкуренції в підприємницькій діяльності частка монопольного сектору в економіці країни помітно знизилася. У більшості галузей промисловості, сільського господарства, а також у сфері зв`язку і транспорту все активніше формуються конкурентні відносини.

У суспільній свідомості відбувається переосмислення місця і значення конкуренції та конкурентної політики держави в системі економічних перетворень в Україні, їхньої реальної ваги та можливостей. Сьогодні в країні немає впливових політичних та суспільних сил, які б заперечували необхідність і користь економічної конкуренції.

Політика послідовного сприяння розвиткові конкурентних відносин стала одним із важливих чинників, що забезпечили за два останні роки високі темпи економічного зростання, стабільність національної грошової одиниці, позитивні зрушення у сфері життєзабезпечення населення, поступове покращення його добробуту.

Економічні процеси останнього часу на практиці підтвердили взаємопов'язаність і взаємовплив розвитку конкурентних відносин і економічної активності. Найвищі темпи приросту промислової продукції спостерігалися в галузях, де найбільш глибоко та послідовно сформувалося конкурентне середовище. Це, зокрема, легка і харчова промисловість, целюлозно-паперова, поліграфічна й деревообробна промисловість, а також видавнича справа.

Закріплення та посилення цих тенденцій, забезпечення умов для стійкого тривалого зростання потребує зменшення частки монопольного сектору в економіці України.

Спроможність держави не лише визначати, а й гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб`єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

Уряд формує конкурентну політику з точки зору необхідності переорієнтації структурних зрушень в економіці на ефективне функціонування реального сектору. Це в свою чергу передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища як механізму, що в короткостроковій перспективі сприятиме економічному зростанню, поєднаному з реалізацією ключових завдань соціального розвитку, а в довгостроковій — стане одним з основних чинників створення та функціонування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. До основних завдань конкурентної політики в умовах сьогодення можна віднести посилення впливу конкуренції на ціноутворення, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, житлово-комунальних послуг[11, c. 87-88].

Як важливий фактор, що забезпечуватиме розвиток підприємництва та конкуренції, Кабінет Міністрів України розглядає зниження рівня податкового тиску з одночасним розширенням бази оподаткування. Уряд продовжує роботу щодо скасування пільг і преференцій окремим суб`єктам господарювання, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Це є одним із пріоритетних завдань, передбачених Указом Президента України "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки". Найближчим часом Уряд вживатиме заходів щодо скасування економічно невиправданих податкових пільг. На часі є запровадження мораторію на ініціювання законопроектів щодо надання податкових пільг.

Створення рівних умов конкуренції для всіх суб`єктів господарювання безпосередньо пов`язане із впорядкуванням та оптимізацією державної підтримки окремих суб'єктів господарювання та галузей економіки. У зв`язку із цим існує необхідність розробки та прийняття Закону України "Про державну допомогу". Водночас приведення практики надання державної допомоги у відповідність до європейських норм стане важливим кроком на шляху вступу України до Світової Організації Торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу.

Розвиткові повноцінного конкурентного середовища має сприяти вдосконалення механізмів управління державною власністю. З одного боку, необхідно забезпечити ефективне управління державними підприємствами — з тим, щоб перетворити їх на цілком рівноправних учасників ринку. А з іншого — потрібно забезпечити умови для належної конкуренції між ними.

Виконання зазначених у проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України завдань конкурентної політики на сучасному етапі передбачає завершення формування цілісної нормативно-правової бази з цього питання. Одним із ключових напрямів є забезпечення повноцінної реалізації положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування вітчизняної економіки на основі розвитку конкурентних відносин.

Створення належних умов розвитку конкурентних відносин потребує якнайшвидшого визначення принципів здійснення та етапів реформування господарської діяльності органів виконавчої влади щодо надання платних послуг суб'єктам господарювання та населенню. Упорядкування й оптимізація цієї діяльності є невід`ємною складовою адміністративної реформи в Україні[13, c. 52-53].

3.2. Шляхи покращення умов для розвитку конкурентного середовища

На наше переконання, серед напрямів, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності молочної продукції, є такі:

· впровадження асортименту молочної продукції, яка має лікувально-профілактичне значення та задовольняє потреби споживачів регіону в екологічно чистій продукції (йодоване, фтороване, із підвищеним вмістом мікроелементів молоко);

· дотримання високого рівня санітарної культури, автоматизації виробництва, багатоступеневої системи забезпечення якості, що поліпшить якість молочної продукції;

· поєднання традиційних українських технологій, рецептур з впровадженням нових і постійне вдосконалення виробництва;

· розширення асортименту продукції (по кожному традиційному молочному продукту випускати якомога більше найменувань, що дасть змогу розширити ринок збуту продукції);

· випуск широкого асортименту напівфабрикатів;

· використання високоякісної сировини без консервантів, а з натуральними добавками, ароматизаторами, наповнювачами;

· застосування соєвого молока при виробництві кисломолочних продуктів, що уможливить зниження їх собівартості й підвищення доступності для малозабезпечених верств населення, збільшення обсягу й розширення асортименту молочної продукції;

· виробництво широкого асортименту продукції (маргарини, майонези, пасти) на немолочній основі з використанням рослинних компонентів;

· випуск асортименту продукції залежно від потреб різних сегментів цільового ринку (для харчування дітей від народження до року, для дітей молодшого й старшого шкільного віку, людей похилого віку, спортсменів, вагітних жінок та інших категорій). Ця продукція матиме різний біологічний склад, енергетичну цінність;

· зростання обсягів виробництва продукції з подовженими термінами зберігання, зниження калорійності та рівня холестерину, підвищення їх лікувальних і дієтичних властивостей, випуск безлактозного молока.

Формування щільного конкурентного середовища диктує необхідність відпрацювання кожного параметра молочної продукції: смакових якостей, дизайну упаковки, ціни, асортименту. До вирішальних чинників, які визначають оптимальний асортимент молочної продукції, можна віднести національні традиції, регіональні особливості споживача, відмінності у вимогах до харчування у різних категорій споживачів. Визначальними факторами, які сприяють успішному позиціонуванню молочної продукції на ринку, є достатній обсяг сировини, якість сировини та виробленої продукції, менеджмент у підприємстві, обсяг капіталу, конкурентоспроможна вартість підприємства.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у впорядкуванні понятійно-категоріального апарату теорії конкуренції, здійснення діагностики стану конкурентного середовища вітчизняних підприємств молокопереробної галузі та опрацювання організаційно-економічних аспектів впровадження технології управління конкурентними перевагами в діяльність вітчизняних підприємств.

Висновки

Підводячи підсумок, можна відзначити, що захист конкуренції на регіональних товарних ринках та її підтримка в період становлення ринкової економіки пов'язана з такими проблемами, як загальний кризовий стан економіки та намагання уряду стабілізувати ситуацію за допомогою адміністративних важелів. Криза неплатежів, недостатність інвестицій створюють несприятливий фон для розвитку конкуренції, оскільки в умовах повільного проведення економічних перетворень важно здійснювати активні антимонопольні заходи, які повинні поєднуватися з іншими складовими частинами реформ: психологічні фактори, непідготовленість суспільства до сприйняття та розуміння законів ринкової економіки та необхідності конкуренції, небажання з боку керівників підприємств працювати в умовах конкурентного середовища; з боку галузевих міністерств та відомств, регіональних органів влади — певне нерозуміння доцільності проведення політики демонополізації та здійснення її завдань. Звідси — різка протидія антимонопольним заходам, намагання створити нові та більш потужні монопольні утворення:

недосконалість політики сприяння конкуренції та розвитку конкурентного середовища в монополізованих галузях. її проведення повинно полягати в стимулюванні створення нових підприємств в даних галузях, в заохоченні діючих підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в сприянні імпорту такої продукції, в полегшенні доступу іноземних фірм на монополізовані вітчизняні ринки. Засобами здійснення політики сприяння конкуренції повинні бути податкові та митні важелі, пільгове кредитування підприємств, які вперше вступають на монополізовані ринки;

високі бар'єри, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки та стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання.

Таким чином формування і проведення розумної політики оптимального поєднання монопольних і конкурентних сил, раціонального використання економічних важелів антимонопольного регулювання повинно сприяти створенню дієвої ринково-конкурентної сфери національної економіки від якої значною мірою залежить майбутній добробут людей України.

З метою сприяння розвитку конкуренції на товарних ринках та підтримки підприємництва доцільно:

· сприяти підприємницькій активності фізичних та юридичних осіб, особливо на монополізованих товарних ринках шляхом надання пільг при створенні та діяльності підприємств малого та середнього бізнесу та при умові контролю за їх цільовим використанням, особливо на монополізованих ринках. Пріоритетність товарного ринку повинна визначитися у відповідності із критеріями спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції;

· активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, добровільних організацій і підприємств на фінансування місцевих пріоритетних проектів;

· запровадити загальнодержавну систему довідково-консультативних послуг для малих підприємств.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Голос України. — 2001. — № 37.

2. Розпорядження Президента України “Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” № 1184/2005р. від 03.10.05 “Урядовий кур’єр” від 12.10.05.

3. Базилевич В. Антимонопольні заходи держави й створення конкурентного середовища //Фінанси України. — 1998. — № 8. — C. 5-11

4. Біла С. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 1. — C. 81-91

5. Борисенко З. Діалектика монополізму і конкуренції в умовах глобалізації //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 405-409

6. Головако Л. Антимонопольна діяльність: Опорний конспект лекцій/ Людмила Степанівна Головако, Любов Іванівна Дідківська; Київський національний торговельно-економічний університет . — К.: КНТЕУ. – 2004 — Ч. 2. — 2004. — 210 с.

7. Грищенко І. Формування конкурентного середовища на ринку послуг України //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 5. — C. 163-166.

8. Дворак М. С. Чинники формування конкурентного середовища на ринку України //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 120 — 127.

9. Дідківська Л. І. Тенденції розвитку роздрібних торговельних мереж та їх вплив на конкурентне середовище //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 8. — C. 119 — 125.

10. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

11. Костусєв О. Конкуренція і монополія в їх історичній динаміці //Економіст. — 2003. — № 5. — С.86-89

12. Костусєв О. О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис…. д-ра економ. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економ. ун-т. — Одеса, 2004. — 28 с.

13. Костусєв О. Стан конкурентного середовища в Україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції //Економіст. — 2005. — № 5. — C. 52-53

14. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання //Економіка України. — 2006. — № 6. — C. 12-19

15. Лагутін В. Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? //Економіка України. — 2007. — № 4. — C. 55-61

16. Марцин В. С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 10. — С. 3-8.

17. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

18. Полуянов В. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання //Економіка України. — 2001. — № 9. — C. 36-42

19. Хоменко І. Особливості впливу транснаціональних корпорацій на конкурентне середовище в економіці //Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 2. — C. 159-162