Ринкова рівновага та її методи

ВСТУП.

Розділ І. Пропозиція товару на ринку. Графік пропозиції.

1.1.Ціна й обсяг пропозиції товарів.

1.2.Особливості ринкової пропозиції.

Розділ 2. Ціна ринкової рівноваги..

2.1. Рівноважна ціна.

2.2. Встановлення рівноважної ціни.

2.3. Приклад розрахунку рівноважної ціни на умовному ринку.

Розділ 3. Порушення ринкової рівноваги цін.

3.1. Податок і рівноважна ринкова ціна.

3.2. Контроль над цінами.

Розділ 4. –Теорія та сутність ринкової рівноваги.

4.1.Поняття «ринкова рівновага» та основні постулати теорії рівноваги.

4.2. Основні методи формування ринкових цін.

Розділ 5. Проблеми ринкової рівноваги та шляхи їх вирішення.

ВИСНОВКИ.

ЛІТЕРАТУРА.

ВСТУП

За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій.

Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується.

Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.

У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння — до розширення попиту порівняно з пропозицією.

Актуальність теми, визначається тим, що сучасна ринкова економіка в умовах вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі зміни співвідношення попиту і пропозиції здатна уникнути хаотичного розвитку і досягти загальної рівноваги.

Хоча в ринковій економіці можливі певні прорахунки, але ціна на кожний товар встановлюється на основі рівноваги між попитом і пропозицією.

Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва.

Теорія економічної (і ринкової) рівноваги має важливе практичне значення. Положення і висновки цієї теорії являють собою основу економічної політики; вони використовуються для вироблення найефективніших методів господарського регулювання, обгрунтовування прогнозів. Якщо в господарстві немає рівноваги, то виникають різні негативні явища, що відображаються на темпах економічного зростання, зростанні споживання, знижується ефективність суспільного виробництва.

Метою даної курсової роботи є освітлення поняття «ринкова рівновага», методів її досягнення,а також визначення особливостей взаємодії ціни та пропозиції товарів на ринку.

Відповідно до мети завданнями роботи є:

• Пропозиція товару на ринку. Графік пропозиції.
• Ціна і обсяг пропозиції товарів.
• Особливості ринкової пропозиції.
• Ціна ринкової рівноваги.
• Рівноважна ціна.
• Встановлення рівноважної ціни.
• Приклад розрахунку рівноважної ціни на умовному ринку.
• Порушення ринкової рівноваги цін.
• Податок і рівноважна ринкова ціна.
• Контроль над цінами.
• Теорія та сутність ринкової рівноваги.
• Поняття «ринкова рівновага» та основні постулати теорії рівноваги.
• Основні методи формування ринкових цін.

В ході виконання роботи були використані державні нормативні акти, а також література наступних авторів: Базилевич В.Д., Башнянін Г.І., Вікул Ю.Г., Воробйов Є.М., Іфтемчук В.С., Калина А.В., Косік А.Ф., Мочерний С.В., Трофімова З.В. та ін.

Розділ І. Пропозиція товару на ринку. Графік пропозиції

1.1.Ціна й обсяг пропозиції товарів

Пропозицією вважають бажання та можливість продати товар за певною ціною. Пропозиція, як і попит, може бути охарактеризована за допомогою шкали, або переліку різних обсягів продукту, які прагне виробити та продати виробник за певною ціною у певний проміжок часу.

Обсяг (величина) пропозиції становить певна кількість товару, який фірма реалізує за певною ціною. Існує прямий (позитивний) зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту.

З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропозиції; зі зниженням цін скорочується і величина пропозиції. Цей специфічний зв'язок називається законом пропозиції.

Цей закон показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони хотіли б це робити за низькою ціною.[1]

Залежність обсягу пропозиції від ціни фіксується законом пропозиції і графічно може бути представлена у вигляді кривої з додатним нахилом (рис. 1.1).

Законпропозиціївстановлюєпрямопропорційнийзв'язокміжзміноюринковоїцінинатоварівідповіднимзростаннямобсягупропозиції. Крива пропозиції S (англ. supply — пропозиція) має нахил праворуч угору, а дія закону пропозиції пояснюється дією спадної продуктивності факторів виробництва.

Зміна ціни на товар як внутрішній фактор впливу на пропозицію, призводить до зміни обсягу пропозиції й ілюструється рухом вздовж сталої кривої пропозиції від однієї комбінації «ціна — обсяг пропозиції» до другої.[2]

До нецінових факторів, що впливають на пропозицію, належать: ціни інших товарів, ціни на виробничі ресурси, зміни в технології виробництва, зміни в оподаткуванні доходів підприємців, кількість фірм-виробників на ринку, а також очікування підприємців (які можуть бути як позитивними стосовно можливих змін кон'юнктури, так і негативними). [3]

Вплив такого фактора, як ціна, на ресурси виявляється у тому, що зі зменшенням цін на ресурси відповідно зменшуються виробничі витрати на одиницю продукції, а, отже, збільшується пропозиція товару.

До таких самих наслідків призводить і запровадження нових технологій, що дають змогу виробляти кожну одиницю продукції з меншими витратами ресурсів. Зменшення виробничих витрат на одиницю продукції допомагає досягати більшої продуктивності й зумовлює збільшення пропозиції.[4]

1.2.Особливості ринкової пропозиції

Ринковій пропозиції товарів властиві, щонайменше, дві важливі особливості.

По-перше, пряму залежність між ціною товарів і кількістю їхніх продажу на ринку, що описується кривою пропозиції, можна представити, як своєрідну альтернативу ресурсовкладення для підприємця. Площа,що знаходиться вище кривої пропозиції — це область альтернатив зі знаком «плюс», а площа під цією кривою — альтернативи зі знаком «мінус». Найкраща альтернатива — це таке ресурсовкладення у виробництво товарів, яке відшкодовує витрачені ресурси грошовою ціною товарів, які користуються попитом і продані на ринку.

По-друге, поняття «обсяг товарів, їхня кількість» не тотожне поняттю «пропозиція товарів». Кількість і обсяг товарів змінюються відповідно до зміни їхньої ціни, не зміщуючи криву пропозиції товарів.[5]

Чинники, що визначають пропозиціюподіляють на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

Економічними чинниками є: рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу; державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів.

Соціальні чинники — це професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців, їхня економічна самостійність, рівень культури і спеціальної освіти учасників виробництва.

Демографічні чинники охоплюють: масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією.

До суб'єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні.

Психолого-традиційні чинники — це зміни смаків та уподобань споживачів, місцеві, національні традиції, виховання, релігійні звичаї.

Естетичні чинники включають зміни у моді, розвиток промислового дизайну.

Природно-кліматичнї чинники — це клімат, рельєф та місцезнаходження, флора і фауна.[6]

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію:1) ціни на ресурси; 2) витрати виробництва; 3) технологія виробництва; 4) податки і дотації; 5) ціни на інші товари; 6) очікування зміни цін; 7) кількість продавців на ринку; 8) пора року.

1 . Ціни на ресурси. Крива пропозиції фірми грунтується на витратах виробництва, значну частину яких становить вартість ресурсів. Тому зниження цін на ресурси знижує витрати виробництва і збільшує пропозицію, тобто крива пропозиції переміститься праворуч (і навпаки — підвищення цін на ресурси змістить криву ліворуч).

2. Технологія виробництва. Удосконалення технологій дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукції, що призведе до зменшення загальних витрат і збільшення пропозиції.

3. Податки і дотації. Підприємства розглядають більшість податків як витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшить витрати підприємства і зменшить пропозицію. Навпаки, дотації дозволяють скоротити витрати і збільшити пропозицію.

4. Ціни на інші товари. Зниження ціни на один товар може спонукати виробників збільшити випуск і пропозицію іншого (замінника) товару по кожній з можливих цін. І навпаки, підвищення ціни на один продукт, призведе до зниження пропозиції товару-замінника.

5. Очікування зміни цін. Якщо очікується підвищення цін, то виробники можуть затримати випуск на ринок своєї продукції і тим самим скоротити поточну пропозицію.

6. Кількість продавців на ринку. При даному обсязі виробництва кожної фірми, чим більша кількість продавців продукції, тим більша ринкова пропозиція.[7]

Розділ 2. Ціна ринкової рівноваги

2.1. Рівноважна ціна

Ринкова економіка в умовах вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі зміни співвідношення попиту і пропозиції здатна уникнути хаотичного розвитку і досягти загальної рівноваги.

Хоча в ринковій економіці можливі певні прорахунки, але ціна на кожний товар встановлюється на основі рівноваги між попитом і пропозицією (рис. 2.1).

Лінія 0Р відображує рух ціни, лінія 0Q—рух обсягу товарної продукції, крива D— попит, крива S— пропозицію. Ре— це рівноважна ціна, a Qе— обсяг продукції, що реалізується за рівноважними цінами.[8]

Ціна рівноваги – це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають.

У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.

У кожний конкретний момент виникає певна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.

У разі встановлення такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного рівня.

Відомий французький економіст Л. Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноважної ціни (або ціни рівноваги).

Така ціна не впливає на зміну обсягів виробництва. Рівновага досягається в результаті діяльності всіх учасників ринку і сприяє забезпеченню максимально високого рівня задоволення потреб.[9]

Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою.

Її умовою є:

QD=QS.

Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції.

Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну (рис. 2.2).

Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.

Рівноважна ціна — це така ціна на конкурентному ринку, за якої попит дорівнює пропозиції, відсутні товарний дефіцит і надлишок товарів і послуг.[10]

2.2. Встановлення рівноважної ціни

Аналіз взаємодії попиту і пропозиції, особливостей наслідків конкуренції за фіксації цін, причин виникнення дефіциту дає змогу розкрити механізм ринкової рівноваги, а також дослідити ринковий критерій розподілу благ.

Координація дій у ринковому господарстві здійснюється за допомогою ціни. Це врівноважує ринки, а ціна, що врівноважує кількісні величини попиту і пропозиції, називається ціною рівноваги, або рівноважною ціною.

Зменшення пропозиції блага стосовно попиту зумовлює автоматичну ринкову реакцію зростання ціни. Вища ціна змушує покупців купувати блага менше, а виробників постачати блага більше, що спричиняє встановлення рівноваги величини попиту і величини пропозиції.

До такого ж наслідку призводить і зниження ціни як відхилення від рівноваги. Зниження ціни сигналізує, що благо стало менш рідкісним, тобто пропозиція перевищила попит і зумовлює збільшення величини попиту, але зменшення величини пропозиції, тобто їх рівновагу.[11]

Конкуренція покупців є наслідком рідкісності благ, позбавитися її можна, лише усунувши рідкісність. Критерієм розподілу рідкісних благ в умовах ринку є готовність платити. Покупці намагаються дотримуватись цього критерію, створюючи конкуренцію між собою. Розподіл та споживання благ у суспільстві на основі готовності платити гроші є важливою мотивацією до праці та до заробляння грошей.

Якщо закон заважає функціонувати ціновому механізму, то використовуються інші негрошові критерії і механізми конкуренції між покупцями. Конкуренція підвищить їхні загальні витрати (грошові й негрошові) і буде збільшувати їх доти, доки величина попиту не зрівняється з величиною пропозиції.

Негрошовимивитратами споживачів (або негрошовою складовою ціни) вважаються: стояння в черзі, давання чайових і хабарів, зниження споживання і зміна його структури, витрати часу на пошук товару тощо. Збільшення негрошових витрат покупців породжує змертвілі витрати, тобто витрати, що не приносять вигід і продавцю (наприклад, витрати на чекання в черзі).[12]

Таким чином рівноважна ціна за одиницю товару на умовному ринку складатиме 289,8 грошових одиниць.

Розділ 3. Порушення ринкової рівноваги цін

3.1. Податок і рівноважна ринкова ціна

Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію.

Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропозиції, крива пропозиції зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропозиціїзалежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.

Податок може стягуватись як певна сума з одиниці товару або як відсоток до ціни товару. У випадку встановлення податку з одиниці товару на виробників крива пропонування зміщується паралельно до початкової на величину податку по вертикалі, точка рівноваги теж зміщується(рис. 3.1).

У точці нової рівноваги ціна пропозиції PS, яка визначає виторг продавців, відрізняється від рівноважної – ціни попиту, за якою купують товар покупці, на величину податку: PD=PS+Т.

За рівнянням рівноваги: а–b·(PS+Т) = – c+d·PSможна знайти ціну пропозиції PS, а потім – нові ціну рівноваги та рівноважний обсяг.

Площа прямокутника PSPDE1Aвизначає суму податкових надходжень. Параметри нової рівноваги після введення податку також можуть бути визначені шляхом корекції рівняння пропозиції:

З встановленням відсоткового податку крива пропозиціїтакож зміщується ліворуч, але не паралельно до попередньої. У цьому випадку змінюється і точка перетину кривої пропозиціїз відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має місце непропорційне зростання рівнів цін для різних обсягів пропозиції(рис.3.2).

Як і у випадку податку як суми з одиниці товару, ціна пропонування відрізняється від ціни попиту , але співвідношення між ними інше: PD=(1+t)·PS, де t– ставка податку. З врахуванням ставки податку рівняння кривої пропонування матиме вигляд:

3.2. Контроль над цінами

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо.

Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.[14]

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.

Отже, державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації.

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці.

До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу.

За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня.

Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.[15]

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.[16]

Розділ 4. –Теорія та сутність ринкової рівноваги

4.1.Поняття «ринкова рівновага» та основні постулати теорії рівноваги

За визначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічнарівновагаєконкурентно-ринковою.

Формування її відбувається за певних умов:

• по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів;
• по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;
• по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;
• по-четветре, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. [17]

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 — 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.[18]

4.2. Основні методи формування ринкових цін

Домінуючим законом ціноутворення в обігу є закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару.

Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначеногозакону, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару.

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом — виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. [19]

Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву «собівартість і прибуток».

Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що грунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа (Cobb-DouglasProduc-tionFunction). Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий:

де N- національний доход;

А — коефіцієнт розмірності;

L, К — відповідні об'єми застосованої праці та капіталу;

α,β — незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни.

Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є:

1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку;

2) вибір методу розрахунку ціни;

3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку;

4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару;

5) моделювання відношення покупця до ціни товару;

6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, а також способу їх використання.[20]

Розділ 5. Проблеми ринкової рівноваги та шляхи їх вирішення

Правильне визначення оптимальних обсягів виробництва з визначенням потреб споживачів допомогають досягти рівноваги, яка так необхідна на будь-якому ринку бо забезпечує прибуток виробникам та задоволення потреб споживачів. В сучасних економічних умовах для Української економіки питання ціноутворення, дослідження попиту та визначення пропозиції, а також грамотна державна політика щодо встановлення “стелі цін”, впровадження податків або їх скасування є залогом економічного зростання.

Так, наприклад, штучне утримання “стелі цін” нижче рівноважної ціни на хлібопекарські вироби в умовах обмежених запасів зерна певної якості, та все зростаючих закупочних цін примусило виробників нести збутки, а це означає, що ніяких коштів у розширення чи оновлення устаткування не відбувається, також неможливо збільшувати заробітню плату виробникам.

Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на попит, найголовнішими є економічні: ціна даного товару, ціни інших товарів, доходи покупців, смаки та уподобання покупців, очікування та кількість покупців тощо.

Якщо зафіксувати всі фактори, крім ціни нашого товару, на незмінному рівні, тобто тимчасово виключити дію інших факторів, то матимемо залежність, що називають функцією попиту від ціни. Записати це можна так:

Qd = f(p),

де Qd — обсяг попиту, кількість певного товару, що його готові придбати покупці за певну ціну; р — ціна цього товару. Чим вища ціна на товар, тим менша величина попиту, і, навпаки, чим менша ціна, тим більша величина попиту. Цю залежність називають законом попиту. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої попиту (на мал. 5.1 крива D).

При зниженні ціни товару від 5 до 2 грн, обсяг попиту зріс від 2 до 4 одиниць.

Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.

Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо[21].

Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:

Qs= f (p),

де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.

Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 5.2.

При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару.

Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.

Графічне зображення ринкової рівноваги зображено на мал. 3. Е — точка рівноваги, Ро — рівноважна ціна, Qo — рівноважна кількість продукції.

В умовах, коли обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції, ринкова ціна збігається з рівноважною. Коли попит зростає (зменшується) при незмінній пропозиції, ціни на даний товар зростають (зменшуються). Коли ж пропозиція зростає (зменшується) при незмінному попиті, ціни на товар зменшуються (зростають)[22].

Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, пропозиція перевищує попит, і виникає надлишок продукту. Коли ж ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит товару.

Вища ціна спонукатиме виробників збільшувати обсяги виробництва. Більша ж пропозиція створить проблему, як реалізувати свій товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну. Дефіцит також створить проблему, як придбати товар. Споживачі, конкуруючи між собою, почнуть пропонувати вишу ціну.

Механізм ринкової конкурентної ціни є тим реальним інструментом, що, незважаючи на можливі відхилення, повертає ціну до такого рівня, який врівноважує попит і пропозицію, а отже, узгоджує інтереси виробників і споживачів.

Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів, є засобом саморегулювання відносин покупців і продавців.

Досі ми розглядали ринки як окремі, самостійні системи. Однак ринки різних товарів, послуг, факторів виробництва є взаємопов'язаними і взаємозалежними — стан на одному з них може впливати на ціни й обсяги випуску на інших. У цій главі розглянуто взаємозв'язок між ринками, показано, як працює ринкова економіка як одне ціле, наскільки ефективно розподіляються ресурси на конкурентних ринках.

Аналіз часткової рівноваги — це дослідження рівноважних цін і кількостей товарів на окремо взятому ринку, якщо його вплив на інші ринки відсутній або дуже незначний. Так, розглядаючи ринки факторів виробництва, ми вважали, що кон'юнктура ринку праці незалежна від кон'юнктури ринку землі. Однак абсолютної автономії одного ринку від інших досягти неможливо, бо практично немає повністю незалежних один від одного економічних благ, а зміна попиту на одне з них неминуче спричинить зміну попиту на інше[23].

Отже, доцільно доповнити аналіз часткової рівноваги розглядом загальної рівноваги — дослідженням ринкової системи як єдиного цілого; при цьому рівноважні ціни й кількості товарів на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням ефекту зворотних зв'язків.

Ефект зворотних зв'язків — це зміна цін і кількостей товарів на окремому ринку у відповідь на аналогічні зміни на сполучених ринках. Наприклад, уряд вводить податок на імпорт нафти. Це призводить до зсуву кривої пропозиції нафти ліворуч і підіймає ціну на нафту. Але це, в свою чергу, може підвищити попит (і ціну) на товар — субститут нафти — природний газ. Підвищення ціни на газ, у свою чергу, знову вплине на підвищення ціни на нафту внаслідок збільшення попиту на неї — крива попиту на нафту зсувається праворуч. Така взаємодія кон'юнктури двох ринків буде продовжуватися доти, доки не наступить рівновага, при якій попит і пропозиція на обох ринках не зрівноважать один одного.

Отже, загальна економічна рівновага — це такий стан економіки, при якому ринки всіх товарів і факторів виробництва одночасно знаходяться в рівновазі.

На практиці повний аналіз загальної рівноваги вдається провести дуже рідко: складно оцінити наслідки дій фірм на окремому ринку для всіх інших ринків та відповідну реакцію суб'єктів інших ринків. Тому часто обмежуються двома ринками, які представляють продукцію двох галузей та є тісно пов'язаними один з одним. Така модель в мікроекономічному аналізі рівноваги називається двогалузевою. Наприклад, двогалузевою моделлю ринків товарів — субститутів можуть служити ринки нафти і природного газу.

Аналіз часткової рівноваги на внутрішніх ринках можна використати для довгострокового прогнозування й аналізу загальної рівноваги на взаємопов'язаних міжнародних ринках.

У самому загальному вигляді теорія суспільного добробуту вивчає оцінки господарських і економічних альтернатив з урахуванням інтересів суспільства в цілому.

Складність розробки механізмів реалізації цієї надзвичайно важливої для суспільства проблеми полягає в тому, що поняття «суспільний до-бробут», як і поняття «корисність», є чисто суб'єктивними категоріями, тому не існує його загальноприйнятого визначення, як і не існує єдиного критерію з точки зору добробуту всього суспільства.

Поняття «справедливість розподілу благ» ніяк не пов'язане з понят-тям «ефективність розподілу благ»: так, на графіку межі можливого доб-робуту (рис. 5.4) для когось розподіл в точці D здається більш справедли-вим, ніж у точці С. Однак розподіл у точці С є ефективним, а в точці D — ні. Крім того, на самій межі можливих добробутів знаходиться безліч точок, що означають Парето — оптимальний розподіл благ: яку з них, вибрати?[24]

Головним змістом економіки добробуту є рішення проблеми спів-відношення ефективного стану економіки (Парето-оптималъного) і спра-ведливості в розподілі благ.

Найбільш поширеними поглядами на справедливість в розподілі благ або критеріями оптимальності суспільного добробуту є наступні:

1. Ринковий. Справедливість встановлюється безпосередньо ринком. Результати конкурентних ринкових процесів є справедливими, оскільки вони нагороджують найбільш кваліфікованих і працелюбних. Але орієнтація лише на ринковий розподіл може призвести до суттєвої нерів-ності в розподілі доходів.

2. Утилітарний. Блага розподіляються таким чином, що максимі-зується загальна корисність всіх членів суспільства. Якщо вважати, що окремі суб'єкти можуть отримати від споживання благ більше корисності, інші — менше, то, безумовно, бажано надати благ більше тим, хто отримає від них більше корисності.

В умовах оптимального суспільного добробуту приріст особистого доходу на одну грошову одиницю дає однаковий приріст і індивідуального добробуту конкретного суб'єкта, і суспільного добробуту.

3. Егалітарний підхід передбачає рівний розподіл благ між всіма членами суспільства. Саме рівність доходів усіх членів суспільства вважається умовою максимізації суспільного добробуту.

4. Роулсіанський підхід (названий на честь американського філософа Дж. Роулса). Найбільш справедливим вважається такий розподіл, при якому зростає корисність найменш забезпечених членів суспільства; допускається нерівність у розподілі, при якій перерозподіл може поліпшити становище найменш забезпечених осіб, а становище забезпечених від цього не погіршиться.

Таким чином, нерівність у розподілі виправдана в тій мірі, в якій вона сприяє зростанню добробуту малозабезпечених верств населення.

Макроекономічна нерівновага — стан еколого-соціально-економічної системи, в якому не досягається оптимізація функціонування та взаємодії усіх її складових.

Макроекономічна нерівновага відображає на поверхні «економічного айсберга» усі протиріччя та диспропорції, що мають місце у фундаментальних відтворювальних процесах (виробництві, розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту) (табл. 5.1).

Як відомо, в економічній теорії існують три основні моделі визна-чення макроекономічної рівноваги («сукупний попит — сукупна пропози-ція», «сукупні видатки — сукупний обсяг виробництва/сукупні доходи», модель загальної рівноваги товарного та грошового ринків «IS-LM») й від-повідні підходи до аналізу основних причин та наслідків її порушення. На-ведені підходи представлені в табл. 5.2[25].

Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування.

І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.

Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя — що і скільки виробляти, яким чином і для кого — розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

Щоб краще зрозуміти механізм цієї взаємодії, розглянемо ситуації на ринку певного товару, наприклад автомобілів.

Спочатку проаналізуємо дії покупців автомобілів. Їх інтерес полягає в тому, щоб задовольнити свою потребу, на яку вони виділяють певну суму грошей. Тому ринкова ціна ні в якому разі не може бути вищою за ціну попиту (Цп). В умовах високої ціни покупців не дуже багато. Відповідно й автомобілів придбається мало. Якщо ж ціна знижується, товар стає доступнішим, кількість покупців збільшується разом з кількістю придбаних автомобілів. Цю залежність демонструє крива попиту.

Тепер звернемося до дій продавців. Вони бажають відшкодувати свої витрати й одержати якийсь прибуток. Тому ринкова ціна не може бути нижчою, ніж ціни пропонування (Цпр). Чим нижча ціна пропонування, тим менша кількість автомобілів надійде для продажу. Останнє зумовлене тим, що у багатьох виробників витрати будуть більшими, ніж ціна, а це зробить неможливим виробництво. І навпаки, у міру підвищення ціни пропонування зростатиме кількість виробників і обсяги поставок автомобілів. Цю залежність демонструє крива пропонування.

Точка, в якій дві криві перехрещуються (Р), відображає збіг інтересів продавців і покупців, відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку.

У кожен даний момент на ринку досягається рівновага, хоча й не стійка. Справді, цілком можливо, що попит на автомобілі зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Поведінку покупців у ситуації, що змінилася, характеризує нова крива попиту, яка проходить вище і правіше за стару криву. Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу автомобілів.

Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво автомобілів стає вигідним для вкладання капіталів. Після цього сюди направляються додаткові грошові ресурси, змінюються умови виробництва.

Успіху в конкурентній боротьбі досягають ті, хто зуміє швидше збільшити випуск при одночасному зменшенні витрат і цін за рахунок впровадження нових технологій, ефективних методів організації праці. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару.

В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага[26].

Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування. Попит і пропонування — дві протилежні сили, які викликають зростання і падіння ціни. Вони однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. Коли при аналізі він враховується, то ця умова порушується. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування. Причому чим триваліший період часу, що аналізується, тим сильніший вплив пропонування на ціни порівняно з попитом.

ВИСНОВКИ

Політична економія, що обслуговувала адміністративно-командну систему, вважала, що ринкова економіка в умовах капіталізму має хаотичний характер розвитку.Насправді ж ринкова економіка здатна до саморегулювання. Воно відбувається під впливом вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва — мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини, і навпаки.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час.

Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку. Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.

ЛІТЕРАТУРА

1. ПостановаКабінету Міністрів України від 09.12.91 р. №353«Положення про державну комісію з контролю за цінами»
2. Алексєєв А.С.Основи економічної теорії: Початковий курс:Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. I-II рівнів акредитації. — Чернівці, 2002. — 256с.
3. Базелінська О.В., Мініна О.Я.Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 350с.
4. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С.Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання-Прес, 2001. — 581с.
5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С..Політична економія ; Загальна економічна теорія (Ч.1) ; Спеціальна економічна теорія (Ч.2): Підруч. для студ. економічних спец. вищих навч. закладів усіх рівней акредитації. — К. : Ніка-Центр, 2000. — 527с.
6. Біленко Т. І., Бодров В.Г., Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М.Політична економія: Навч. посібник / В.О. Рибалкін (ред.), В.Г. Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
7. Білик В.О., Саблук П.Т., Шкарбан Д.В.Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. та викл. агр. закл. освіти / В.О. Білик (ред.), П.Т. Саблук (ред.). — 4.вид., перероб. та доп. — К. : ННЦ ІАЕ, 2004. — 560с.
8. Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”,К.”Либідь”,1995.- 245с.
9. Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.
10. Вілкул Ю.Г.Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти. — Кривий Ріг : Мінерал, 2001. — 260с.
11. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М.Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Є.М. Воробйов (ред.). — К.; Х. : ТОВ "Корвін", 2003. — 703с.
12. Економічна теорія: Курс лекцій для студ. неекон. спец. / І.Ф. Комарницький (відп.ред.). — Чернівці, 1998. — 343с.
13. Заглинський А.О., Матусевич М.К.Політична економія: Навч. посібник. — Рівне : ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408с.
14. Іфтемічук В.С., Одинський І.П., Боклач Б.І.Економічна теорія. Загальні основи економічної теорії. Мікроекономіка: Навч. метод. посіб.. — Чернівці : Прут, 1999. — 187с.
15. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 479 с.
16. Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О.Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / Г.Н. Климко (ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — К. : Вища школа, 1999. — 743с.
17. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е.Мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Український держ. ун-т водного господарства та природокористування. — Рівне : УДУВГП, 2004. — 402с.
18. Міхов Л.І., Кірова Л.Л.Мікроекономіка: Навч. посібник. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2006. — 310с.
19. Мочерний С. В., Єрохін С. А., Каніщенко Л. О.Основи економічної теорії/ С.В. Мочерний (ред.). — К. : Академія, 1997. — 464с.
20. Мочерний С.В.Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Знання-Прес, 2002. — 687с.
21. Прищепа Н.П.Мікроекономіка: Навч.-метод. посіб. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 146с.
22. Старостенко Г.Г.Політична економія: Посібник для дистанц. навчання та індивідуальної роботи /Відкритий Міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2004. — 160с.
23. Трофимова З.В.Основи економіки: Мікроекономіка й основи підприємництва:Навч. посіб. для / І.Г. Данилюк (пер.з рос.). — Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2004. — 223с.
24. Тумакова С.В.Основы экономической теории. Политическая экономия: Учеб. пособие для студ. вузов. — К. : Фирма "Віпол", 1999. — 598с.