Ринок цінних паперів, його формування в сучасних умовах

Категорія (предмет): Банківська і біржова справа

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Сутність, структура, функції, закономірності виникнення і функціонування ринку цінних паперів.

1.1. Поняття ринку цінних паперів та його фінансових інструментів.

1.2. Структура ринку цінних паперів.

1.3. Функції ринку цінних паперів.

1.4. Принципи становлення та розвитку фондового ринку.

Розділ 2. Особливості розвитку ринку цінних паперів України.

2.1. Сучасний стан, тенденції та закономірності розвитку вітчизняного фондового ринку.

2.2. Проблеми розвитку фондового ринку.

3. Шляхи та напрями формування розвитку фондового ринку України.

3.1. Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку України.

3.2. Напрями вдосконалення фондового ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження: ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Тема: „ Ринок цінних паперів, його формування в сучасних умовах ”.

Мета дослідження полягає у дослідження та обробці матеріалу для вивчення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів на Україні.

Об`єктом дослідження є ринок цінних паперів.

Предмет дослідження є актуальні підходи до вирішення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів.

Завдання дослідження:

1. показати місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці, та державне регулювання ринку цінних паперів;

2. розкрити структуру ринку цінних паперів та механізм його функціонування, види цінних паперів, організацію фондової біржі і біржові операції, показати прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обґрунтування;

3. визначити проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні ринку цінних паперів як складової частини фінансового ринку, що забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей і об`єктів та сприяє оздоровленню економіки України.

Теоретичне та практичне значення роботи: Основні теоретичні положення роботи дають змогу об`єктивно оцінити особливості становлення та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Структура роботи: Робота складається з вступу, 2-х розділів та підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків (6 додатків). Загальний обсяг роботи 38 сторінок друкованого тексту, включаючи списки використаних джерел (13).

Розділ 1. Сутність, структура, функції, закономірності виникнення і функціонування ринку цінних паперів

1.1. Поняття ринку цінних паперів та його фінансових інструментів

Нормальний розвиток економіки постійно потребує мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Важливу роль у здійсненні цього процесу відіграє фінансовий ринок.

Сучасний фінансовий ринок є складною структурою з багатьма учасниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління усіма економічними процесами.

У структурі фінансового ринку особливо виділяється ринок цінних паперів (Додаток 1), який поєднує відносини з приводу емісії та купівлі-продажу специфічного товару — цінних паперів.

Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумуляції капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, покращенню добробуту громадян за рахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів дійсно є складною організаційно -економічною системою взаємодії багаточисельних учасників стосовно обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі — продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають свою вартість, вільно обертаються і засвідчують відносини співволодіння, займу і похідні від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітентами), і тими, хто їх купує (інвесторами), опосередкований, як правило, участю особливих суб'єктів підприємницької діяльності — фінансових посередників.

На ринку цінних паперів складаються відносини з приводу володіння і кредитування специфічними фінансовими інструментами — цінними паперами.

Цінні папери як грошові документи характеризуються наступними ознаками:

■ документарним характером;

■ матеріальною формою;

■ наявністю певного набору взаємних прав і обов'язків, що витікають із власності на цінний папір.

Документарний характер цінного паперу має те ж саме значення, що і офіційний характер. Тобто, при випуску цінних паперів емітент офіційно заявляє про умови випуску, офіційно виявляє готовність взяти на себе певні обов'язки і офіційно надає інвесторам певні права.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ. Такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису[4, c. 32-33].

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні права та обов'язки.

Виходячи з цього, цінний папір як грошовий документ являє собою закріплену на матеріальному носієві офіційну інформацію емітента, що передбачає виникнення взаємних прав і обов'язків між емітентом і власником даного документа.

Цінний папір вважається своєрідним аналогом грошей у вигляді документа, що дає його власникові гарантоване право на одержання визначеної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому для даного виду документів порядку.

За своєю природою цінні папери є борговим зобов'язаннями організацій, осіб, що випустили ці документи, перед особами, що, купивши такі документи, стали їх власниками. Зобов'язання передбачають виплату власникам цінних паперів доходу у вигляді дивідендів чи процентів.

Таким чином, випускаючи та реалізуючи цінні папери, емітент отримує суму реалізації в борг від того, хто їх придбав, купив.

Цінні папери завжди містять певне майнове право, реалізація якого можлива тільки за умови їх пред'явлення. Дана ознака юридичного характеру є єдиною, спільною для всіх видів цінних паперів і означає, що цінність паперу підкріплена майновим комплексом, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.

Введення в обіг різних видів цінних паперів дає змогу без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів.

У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери визначаються як грошові документи, що засвідчують право володіння або боргові відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу в виді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових чи інших прав, які витікають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери діляться на наступні групи:

■ пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути грошові засоби, інвестовані в його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і отримання частини прибутку в виді дивідендів і частини майна у випадку ліквідації емітента;

■ боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін засоби, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

■ похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами або правами у відношенні до них.

До похідних цінних паперів належать фондові деривативи.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати цінні папери, кошти, валютні цінності, товари на визначених умовах в майбутньому.

До фондових деривативів належать варанти, опціони, ф'ючерси.

Варантом визнається цінний папір, що випускається разом з облігаціями або привілейованими акціями і дає право його власнику протягом встановленого терміну на купівлю простих акцій за обумовленою ціною.

Опціон — це договір (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його і отримує право купити до встановленої дати за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон — опціон на купівлю, або продати їх — опціон на продажу.

Існує два види опціонів;

■ "американський", який можна реалізувати протягом всього терміну дії контракту;

■ "європейський", який строго реалізується на визначену наперед дату.

Ф'ючерс — це контракт, у відповідності з яким особа, що його заключає, бере на себе зобов'язання після закінчення певного терміну продати своєму клієнту ( або купити у нього ) відповідну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною[2, c. 30-31].

За спільними ознаками різноманітні види цінних паперів поєднуються у відповідні типи. Існують такі основні типи цінних паперів:

■ іменні і на пред'явника;

■ державні, муніципальні, корпоративні, фізичних осіб;

■ процентні, безпроцентні, дивідендні, дисконтні;

■ ринкові і неринкові;

■ з вільним і обмеженим обігом;

■ інші.

Цінними паперами на пред'явника визнаються такі, де не вказано ім'я власника, або які не мають власника, чиє ім'я занесене до реєстру емітента.

Державні цінні папери випускаються центральним урядом, місцевими органами влади з метою розміщення позик та мобілізації грошових ресурсів.

Муніципальні цінні папери випускаються за рішенням органів місцевої влади.

Емітентами корпоративних цінних паперів можуть бути корпорації, фінансові інститути, інші дієздатні юридичні особи.

Ринковими цінними паперами є такі, що приймають участь в обігу, з ними дозволяється здійснювати операції купівлі-продажу, що призводить до зміни власника цінного паперу.

До неринкових цінних паперів відносяться ощадні облігації, облігації пенсійних фондів та інші, що за умовами випуску закріплені за визначеними фізичними та юридичними особами без права їх передачі.

Слід зауважити, що не всякий грошовий документ має статус цінного паперу. Перелік цінних паперів закріплюється законодавчо. Він може бути повним і відкритим. У першому випадку до категорії цінних паперів належать тільки вказані в законі грошові документи. У другому випадку до категорії цінних паперів відносять усі грошові документи, перераховані в законі, а також ті не вказані, що задовольняють встановлені законом вимоги.

Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

■ акції;

■ облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

■ облігації підприємств;

■ казначейські зобов'язання держави;

■ ощадні сертифікати;

■ векселі;

■ приватизаційні папери.

У "Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", затвердженому Указом Президента України 19.02.94р., до цінних паперів віднесено також інвестиційний сертифікат[11, c. 56-58].

1.2. Структура ринку цінних паперів

У структурі фондового ринку існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодо купівлі та продажу цінних паперів.

Насамперед у складі ринку цінних паперів виділяють первинний та вторинний ринки (Додаток 2).

Первинний — це ринок, на якому нові випуски цінних паперів продаються та купуються вперше. На такому ринку взаємодія між емітентами та інвесторами може бути безпосередньою або може здійснюватися за допомогою посередників (брокерів та дилерів). Первинний ринок цінних паперів виконує наступні головні функції:

■ організація випуску цінних паперів;

■ первинне розміщення цінних паперів;

■ трансформація відносин власності.

Вторинний — це ринок, на якому здійснюють обіг протягом свого життєвого циклу попередньо емітовані і розміщені на первинному ринку цінні папери. До головних функцій, виконуваних вторинним ринком цінних паперів, належать:

■ забезпечення належних умов для купівлі, продажу і здійснення інших операцій з цінними паперами після їх первинного розміщення;

■ перерозподіл капіталів у найбільш ефективні виробництва і залучення інвестицій для розвитку підприємств.

Вторинний ринок цінних паперів за місцем проведення торгів поділяють на два сектори: біржовий та позабіржовий ринки.

На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондових біржах. Цей ринок характеризується високим рівнем організації, що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, що перебувають в обігу. Біржовий ринок повинен забезпечувати можливість швидко, впорядковано та ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

Біржова торгівля цінними паперами включає такі елементи:

■ допуск цінних паперів до обігу на фондовій біржі та їх вилучення з обігу;

■ визначення способів укладення угод купівлі-продажу цінних паперів між учасниками біржової торгівлі;

■ визначення видів угод, які можуть укладатися на фондовій біржі;

■ встановлення кола учасників біржової торгівлі;

■ встановлення порядку оформлення біржових угод купівлі-продажу;

■ визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, що котируються на фондовій біржі.

Позабіржовий ринок охоплює сукупність операцій з цінними паперами, які здійснюються поза фондовою біржею. Це можуть бути як цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі, так і цінні папери, що є предметом біржових операцій. Міра організації позабіржового ринку є значно меншою у порівнянні з біржовим ринком[12, c. 121-123].

Окрім вказаної класифікації ринок цінних паперів може бути структурований за низкою інших ознак (додаток. 3).

У залежності від технології торгівлі цінними паперами виділяють наступні види ринку цінних паперів (додаток 4).

Простий аукціонний ринок цінних паперів передбачає торгівлю цінними паперами шляхом аукціону, при якому у конкурентні відносини вступають лише покупці цінних паперів. Успішне функціонування простих аукціонних ринків залежить від попиту на ті чи інші види цінних паперів.

На подвійному аукціонному ринку змагання відбуваються не тільки між покупцями — за право придбати окремі цінні папери, але й між продавцями — за право реалізувати їх.

Безперервний аукціонний — це ринок, на якому цінні папери продаються за ціною, що визначається і постійно змінюється в результаті співвідношення між попитом і пропозицією. Саме на такому ринку і здійснюється біржова торгівля цінними паперами.

На стихійному ринку цінних паперів правила здійснення угод і вимоги до фондових інструментів та учасників ринку не встановлюються. Цей ринок не є достатньо прозорим, передбачає стихійну і довільну торгівлю цінними паперами.

Онкольний ринок цінних паперів передбачає торгівлю, при якій протягом деякого часу здійснюється накопичення заявок (доручень) на придбання або продаж конкретних цінних паперів за вказаною ціною, після чого відбуваються торги, на яких, залежно від попиту і пропозиції, задовольняються заявки.

Дилерським ринком цінних паперів вважається ринок, на якому цінні папери продаються за ціною, що визначається на основі ціни продавця (дилера).

У складі ринку цінних паперів виділяють грошовий ринок і ринок капіталів.

Грошовий ринок цінних паперів — це ринок, на якому здійснюють обіг короткострокові цінні папери. Часовим критерієм зазвичай вважається один рік. Тобто фінансовими інструментами грошового ринку є зобов'язання, термін погашення яких не перевищує одного року.

Ринок капіталів — це ринок, на якому емітуються та обертаються довгострокові облігації та акції.

Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб суб'єктів економіки, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах і служить найважливішим джерелом довгострокових інвестицій для урядів, корпорацій та банків[5, c. 11-13].

1.3. Функції ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів вважається складною та унікальною сферою ринкових відносин, оскільки виконує ряд важливих фінансових, економічних, соціальних функцій.

Через ринок цінних паперів відбувається залучення в економіку тимчасово вільних грошових коштів, здійснюється мобілізація капіталів та їх перерозподіл між різними сферами й галузями на користь перспективних виробництв. Сприяючи переміщенню капіталу із галузей, що мають тимчасово вільні грошові ресурси, в галузі, що мають потребу у фінансуванні інвестиційних проектів, ринок цінних паперів виконує регулюючу функцію.

Окрім того, ринок цінних паперів регулює заощадження, споживання, інфляцію, зайнятість та інші макроекономічні показники, є інструментом стабілізації валютного курсу національної грошової одиниці.

Фондовий ринок сприяє появі нових господарських інститутів, стимулює їх діяльність, призводить до зміни структурного устрою економічного механізму.

Фондовий ринок відіграє провідну роль у проведенні приватизації і акціонуванні підприємств, реструктуризації їх капіталу, трансформації відносин власності.

Нерідко ринок цінних паперів розглядається як альтернатива банківському кредиту. Тим більше, що кредити, будучи могутнім фінансовим джерелом, певною мірою обмежені принципами терміновості, платності, поворотності, жорсткими правилами кредитування. Ринок цінних паперів дає змогу мобілізовувати кошти вкладників з метою організації і розширення масштабів господарської діяльності. Здійснюючи емісію корпоративних цінних паперів, акціонерні товариства формують і поповнюють статутний фонд, забезпечують фінансування виробничо-господарського розвитку.

Ринок цінних паперів забезпечує притік грошових ресурсів у скарбницю держави. Випускаючи цінні папери, держава та органи місцевого самоврядування поповнюють доходні статті державного та місцевих бюджетів, отримують інвестиції на реалізацію необхідних програм. Тобто, через ринок цінних паперів відбувається фінансування бюджетів органів влади різних рівнів, здійснюється вплив на обсяг грошової маси в обігу, на розширення або скорочення обсягу ВВП.

Ринкова взаємодія між емітентами цінних паперів, інвесторами та фінансовими посередниками характеризується використанням реєстраційних та ліцензійних режимів, потребує належної правової впорядкованості. Контрольна функція ринку цінних паперів полягає у здійсненні повсякденного контролю за дотриманням законодавства учасниками ринку.

Ринок цінних паперів виступає в якості засобу поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, сприяє захисту грошових коштів населення від інфляції, покращенню його матеріального становища.

Інформаційна функція ринку цінних паперів полягає в тому, що показники курсової вартості цінних паперів дають інвесторам інформацію для розміщення їх капіталів. Адже падіння курсової вартості цінних паперів свідчить про спад ділової активності і, навпаки. Фондовий ринок виступає в ролі фінансового барометра, чутко реагуючи на зміни в економічному та соціально-політичному розвитку.

На ринку цінних паперів диверсифікуються капітали та розподіляється ризик, пов'язаний із вкладеннями інвесторів. Оперуючи великими обсягами фондового капіталу та акумулюючи значні реальні інвестиції, ринок цінних паперів впливає на економічну безпеку держави[1, c. 16-19].

1.4. Принципи становлення та розвитку фондового ринку

В основу функціонування ринку цінних паперів покладено загальні принципи, серед яких:

■ упорядкованість (наявність чітких правил ринкової взаємодії, контроль за їх дотриманням);

■ прозорість (доступність інформації про емітентів, угоди, стан попиту і пропозиції та ін.);;

■ відкритість (відсутність перешкод для входу на ринок і виходу з нього);

■ рівність можливостей (рівноположність усіх суб'єктів ринку);

■ збалансованість (відповідність масштабів оптового ринку роздрібному);

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку.

Для того, щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував необхідні умови для інвестицій і надійний захист інтересів його учасників, Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України сформульовано наступні принципи становлення вітчизняного фондового ринку:

■ соціальна справедливість — створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів, дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

■ надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку і забезпечення захисту їх майнових прав;

■ регульованість — створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

■ контрольованість — створення надійного механізму обліку і контролю, попередження і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

■ ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку стосовно мобілізації і розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що буде сприяти забезпеченню її прогресу і задоволення життєвих потреб населення;

■ правова впорядкованість — створення розвинутої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, що чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів;

■ прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, яка стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації фондового ринку;

■ конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників при умові контролю за дотриманням правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку;

■ цілісність — забезпечується функціонуванням єдиної біржової, депозитарної та клірингової систем[6, c. 21-23].

Розділ 2. Особливості розвитку ринку цінних паперівУкраїни

2.1. Сучасний стан, тенденції та закономірності розвитку вітчизняного фондового ринку

Успішне здійснення економічних реформ можливе тільки за умови здатності фінансового сектора до ефективної мобілізації та перерозподілу інвестиційних ресурсів. Вдала реалізація інвестиційної політики в Україні безпосередньо залежить від становлення та налагодженого функціонування фондового ринку.

Формування повноцінного ринку цінних паперів актуалізується його надзвичайно великою роллю у сучасному економічному механізмі. Бо саме тут спрацьовують ті фінансові інструменти, що сприяють обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створюють умови для розвитку конкуренції і обмеження монополізму, трансформують грошові заощадження у капіталовкладення, стимулюють структурну перебудову економіки, залучають широкі верстви населення до управління власністю.

Створення вітчизняного ринку цінних паперів є процесом складним і суперечливим, супроводжується низкою протиріч, що особливо поглиблюються відсутністю достатнього досвіду, обмеженістю науково-методичних розробок, недосконалістю нормативно-правової бази і, нарешті, кризою політичного та соціально-економічного життя суспільства.

Однак розвиток ринку цінних паперів в Україні уже базується на серйозних дослідженнях і розробках. Насамперед, створено систему його законодавчого регулювання, в основу якої покладена Конституція України.

З питань законодавчого регулювання правовідносин на українському фондовому ринку прийнято ряд Кодексів і Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та відомств. Порядок регулювання відносин та діяльності на ринку цінних паперів визначається Законами України: „Про власність", „Про цінні папери та фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про заставу", „Про банки і банківську діяльність", „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пакетами Законів України про приватизацію, оподаткування, антимонопольним законодавством.

У квітні 2001 року Урядовий комітет економічного розвитку затвердив проект Концепції корпоративно-дивідендної політики держави. Згадана Концепція відображає диференційований підхід до напрямів використання прибутку та визначення розміру дивідендів на основі фінансових можливостей та інвестиційних потреб підприємств, а також необхідності поповнення доходної частини Державного бюджету України. Концепція передбачає:

■ запровадження механізмів планування фінансових результатів діяльності акціонерних товариств;

■ встановлення чіткої та прозорої системи визначення частини прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

■ вирішення питань додаткової емісії, котирування акцій на біржах;

■ використання акцій та облігацій для збільшення статутних фондів акціонерних товариств, в яких держава володіє корпоративними правами[9, c. 12].

Розроблена Програма розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки. Програму розробила спеціальна робоча група, ініціатором створення якої стала Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за підтримки консалтингової компанії FMI — контрактора Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID). У роботі групи брали участь керівники великих учасників фондового ринку, представники багатьох міністерств та відомств, народні депутати, міжнародні донори.

У Програмі передбачені певні обмеження щодо торгівлі акціями підприємств, перелік яких затверджують Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку і Міністерство економіки, виключно на організованих ринках, що сприятиме концентрації та централізації фондового ринку. Згідно із Програмою Президент має ініціювати спрощення процедури ввезення-вивезення капіталу і здійснення розрахунків за принципом „поставка проти оплати" через розрахунковий банк депозитарію. При цьому пропонується створити в Україні єдиний центральний кліринговий депозитарій корпоративних цінних паперів, яким управляли б переважно професійні учасники ринку, з одночасним наданням державі права вето.

Початком розвитку фондового ринку України стало прийняття у 1991 році Закону України „Про цінні папери і фондову біржу".

Зародження ринку цінних паперів відбувалось стихійно й неорганізовано. Хаотична та безконтрольна діяльність акціонерних та фінансових компаній, що займалися залученням коштів від населення під випуск власних цінних паперів, спричинила значні потрясіння і сформувала у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування.

Вважається, що реальний процес становлення українського ринку цінних паперів розпочався із розвитком інституту приватної власності через випуск приватизаційних майнових сертифікатів, компенсаційних сертифікатів та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату.

Хоча більшість об'єктів, що приватизувались, не були інвестиційно привабливими, мали значну кредиторську заборгованість, низьку платоспроможність. Значним недоліком приватизації через іменні приватизаційні сертифікати стало широке розпорошення акцій серед інвесторів. Не створено реальних власників, що володіють значними та контрольними пакетами акцій. Тому керівництво акціонерного товариства, володіючи незначним пакетом акцій, по суті розпоряджається чужою власністю, присвоює собі значну частину зароблених коштів, залишаючи акціонерів без дивідендів. Тільки розвиток вторинного ринку цінних паперів та зміна інвестиційного середовища дасть змогу консолідувати пакети в руках реальних власників[13, c. 89-90].

Розвиток корпоративного сегмента фондового ринку, який утворився в результаті приватизаційних процесів, засвідчує, що переважна більшість операцій з випуску акцій підприємств не сприяла залученню реальних інвестицій в економіку. Процес емісії та розміщення акцій в основному супроводжував проведення приватизації та забезпечував акумулювання доходів державного бюджету від продажу належних державі часток у корпоратизованих підприємствах. Так, питома вага акцій підприємств, випущених внаслідок корпоратизації державних підприємств у 1994-1998 роках, становила близько 1/2 від загального обсягу зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку емісій акцій, у той час як акцій, випущених на загальних підставах(з метою розміщення самим підприємством серед інвесторів задля залучення додаткових коштів) лише близько 20%.

2.2. Проблеми розвитку фондового ринку

Сучасний стан та структура вітчизняного фондового ринку визначаються трансформаційними процесами економічної системи держави, змінами в її політичній сфері, розвитком світових фінансових ринків.

На сьогодні в Україні діють близько 1,5 тис. юридичних осіб -професійних учасників фондового ринку: 360 реєстраторів власників іменних цінних паперів, 860 торговців цінними паперами (з них 140 — комерційні банки), 85 зберігачів цінних паперів (із них 54 — комерційні банки), 7 фондових бірж, 2 торгівельно-інформаційні системи, 2 депозитарії, 110 інвестиційних фондів, 85 взаємних фондів інвестиційних компаній. На фондовому ринку України узаконений обіг таких цінних паперів, як: акції, облігації, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, векселі, інвестиційні сертифікати, приватизаційні цінні папери.

У 2000 році емітентами України випущено в обіг цінних паперів на суму 34406,2 млн. грн. Причому в структурі емісії акції складали 62,8%, облігації — 2,2%, ощадні сертифікати — 2,7%, векселі — 28,5%, інші цінні папери — 3,8 %.

Основною категорією емітентів цінних паперів, що випускаються та здійснюють обіг на вітчизняному фондовому ринку, є акціонерні товариства. На даний час їх кількість складає 35,5 тис, в тому числі 66,4% закритого типу і 33,6% відкритого типу.

Загальна вартість акцій за галузевою приналежністю розподіляється таким чином: промисловість — 65%, сільське господарство — 6%, торгівля та громадське харчування — 5%, транспорт — 4%, інші галузі (фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення) — 20%.

Але український ринок акцій характеризується малою часткою якісних фінансових інструментів, вкладення грошових засобів у цінні папери більшості емітентів не приносить очікуваних дивідендів. Лише одиниці з числа акціонерних товариств є інвестиційно привабливими. Та початок грошової приватизації, розміщення акцій підприємств енергетичних компаній та підприємств інших галузей промисловості України сприяє залученню не тільки реальних грошових коштів, необхідних для ефективного розвитку компаній, а й збільшує зацікавленість стратегічного інвестора.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств за грошові кошти на біржах та на позабіржовому ринку цінних паперів створює інвестиційно привабливий клімат для ефективного власника (крупного інвестора), зацікавленого у становленні довготривалого та стабільного корпоративного сектора економіки України[7, c. 26-27].

При розгляді структури ринку цінних паперів України привертає увагу досить незначна питома вага ринку облігацій корпорацій. Мізерна частка у складі емітованих цінних паперів облігацій підприємств пояснюється тим, що в даний час більшість з них має слабку матеріально-технічну базу, застаріле технологічне устаткування, низьку ліквідність активів та значну кредиторську заборгованість. Тому вони не можуть забезпечити надійності своїх облігацій, своєчасного погашення їх вартості та виплату відповідної винагороди.

Інвестори надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики, зважаючи на їх вищу доходність. Хоча коротка історія розвитку ринку державних цінних паперів України не дозволяє віднести цю категорію фінансових інструментів до безризикових.

Окрім того, чинне законодавство розглядало кошти, запозичені підприємством шляхом розміщення власних облігацій, як дохід цього підприємства, що призводило до оподаткування податком на прибуток підприємств усієї суми отриманої виручки. Із прийняттям у липні 1999 року Закону України „Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" усунуто дискримінаційне оподаткування коштів, залучених шляхом випуску облігацій. Це значною мірою посприяло відродженню ринку облігацій.

Слабо розвинутий в Україні ринок муніципальних облігацій. Обґрунтування місцевих позик є трудомістким і передбачає здійснення оцінки потенціалу регіону, особливостей формування його бюджету, розрахунок проекту, що фінансується, вибір оптимального обсягу емісії, процентних ставок, визначення терміну погашення облігацій та ін. Для здійснення цієї роботи потрібно мати достатній арсенал інформаційних даних про стан як регіонального, так і національного фондових ринків та професійно підготовлених кваліфікованих фахівців. Негативно впливають на інвестиційну привабливість облігацій місцевої позики такі фактори, як: економічні труднощі, високі ставки на позикові кошти на фондовому ринку, низька ліквідність ринку місцевих облігацій, слабка інформаційна відкритість емітентів, низький рівень довіри до місцевих інвесторів з боку органів місцевої влади та з боку інвесторів до усіх форм позик.

Розробка нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" обумовлена необхідністю усунення морально застарілих норм та понять із чинної редакції Закону, а також пристосування норм цього Закону до існуючої законодавчої бази, адже деякі норми цього закону є протилежними нормам Цивільного Кодексу України.

Одним із основних напрямів діяльності державного регулювання ринку цінних паперів останнім часом є вдосконалення корпоративного управління, поява такого документа як національні Принципи корпоративного управління передусім обумовлена важливістю корпоративного управління та його впливом на розвиток інвестиційних процесів, на ефективність діяльності акціонерних товариств та їх конкурентоспроможність.

Сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами–власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин. [17]

Професійна діяльність на ринку цінних паперів — підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.[5]

Для зміни на краще ситуації у сфері вексельного обігу потрібно, насамперед, враховуючи міжнародний досвід та особливості української економіки, створити сильну нормативну базу, яка б регулювала вексельні правовідносини. Необхідно відновити довіру підприємств до цього фінансового інструменту.

Активними учасниками вітчизняного фондового ринку є комерційні банки, які здійснюють такі операції з цінними паперами та надають такі послуги: емісійні, депозитарні, кредитні, інвестиційні, посередницькі, трастові, заставні, консалтингові. Банки беруть активну участь в операціях з державними борговими зобов'язаними[10, c. 79-82].

На Українській фондовій біржі розвивається вторинний ринок торгів цінними паперами, на яких представлені: акції приватизованих підприємств, венчурних компаній, державні цінні папери, облігації підприємств, ощадні, інвестиційні сертифікати. З липня 1999 року здійснюються торги казначейськими векселями, а з жовтня — торги векселями, якими оформлена заборгованість зі збору на обов'язкове пенсійне страхування та внесення авансових платежів до Пенсійного фонду України.

Та на сьогодні Українська фондова біржа не стала місцем концентрації попиту та пропозиції на цінні папери. Система біржової торгівлі потребує подальшого розвитку та організації.

На позабіржовому українському фондовому ринку діють Позабіржова фондова • торговельна система та оператори позабіржового ринку цінних паперів: інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційно-інформаційні агентства, самостійні учасники фондового ринку (брокери, дилери). Причому питома вага позабіржового неорганізованого ринку становить 88% стосовно інших сегментів ринку.

Повноцінний обіг і торгівля цінними паперами залежать від ефективного функціонування депозитарної системи, клірингово-розрахункової системи, системи реєстраторів.

Депозитарій дає можливість здійснювати розрахунки за цінними паперами через комп'ютеризовану систему та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно підвищує ефективність та інвестиційну привабливість ринку цінних паперів України.

В Україні створені Депозитарно-клірингова компанія „Міжрегіональний фондовий союз" та Національний депозитарій України.

Компанія „Міжрегіональний фондовий союз" надає депозитарні послуги (зберігає цінні папери), здійснює функції незалежного реєстратора за бездокументарними та знерухомленими випусками іменних цінних паперів.

Національний депозитарій України забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, їх кодифікацію та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в т.ч. встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.

Технічні передумови для формування єдиного ліквідного вітчизняного фондового ринку залежать від ступеню його комп'ютеризації на базі широкого використання новітніх інформаційних технологій[3, c. 34-38].

Слід зазначити, що на сьогодні недостатній розвиток реальної інфраструктури ринку цінних паперів України, відсутність чіткої взаємодії між існуючими електронними системами ринку стримують належний розвиток інформаційної інфраструктури та автоматизації ринку.

Певна робота з підготовки фахівців фондового ринку в Україні здійснювалась, починаючи з 1992 року. Та системного і впорядкованого характеру цей процес набув у 1996 році після прийняття Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", згідно якого до повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку віднесено координування підготовки фахівців та їх сертифікацію. З метою реалізації цих повноважень Комісією прийнято ряд нормативних документів щодо:

■ порядку підготовки та атестації фахівців фондового ринку;

■ сертифікації осіб, що здійснюють професійну діяльність із цінними паперами;

■ визначення переліку керівних посадових осіб, які підлягають сертифікації для того, щоб керовані ними юридичні особи могли здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку;

■ затвердження навчальних програм і тестів для складання кваліфікаційного екзамену.

Чинне законодавство України вимагає, що здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів може особа, яка пройшла відповідне навчання, склала кваліфікаційний екзамен і одержала сертифікат Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Сертифікат діє протягом 3 років.

В Україні система підготовки фахівців фондового ринку сьогодні зорієнтована, в основному, на короткострокову курсову підготовку і реалізується у вигляді перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Курсове навчання проводиться за типовими програмами з питань:

■ ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

■ організації торгівлі цінними паперами;

■ депозитарної діяльності з цінними паперами;

■ навчання арбітражних керуючих для провадження справ про банкрутство професійних учасників фондового ринку;

■ навчання керівних посадових осіб акціонерних товариств з питань фондового ринку та корпоративного управління.

Та слід зауважити, що темпи зростання кількості підготовлених фахівців фондового ринку значно поступаються темпам зростання обсягу ринку, його емісійної та інвестиційної активності[8, c. 121-122].

3. Шляхи та напрями формування розвитку фондового ринку України

3.1. Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку України

Не дивлячись на певний прогрес у розвитку фондового ринку України, у сфері випуску, розміщення та обслуговування обігу цінних паперів залишається ще цілий ряд невирішених проблем, серед яких можна виділити: недосконале та нестабільне законодавство, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатність надійних фінансових інструментів, низький рівень прозорості фондового ринку.

Вітчизняний фондовий ринок на сьогоднішній день ще не є спроможним для ефективного залучення коштів внутрішніх інвесторів.

Ринок цінних паперів повинен стати потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, сприяти акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери. Подальший його ефективний розвиток насамперед потребує:

■ підвищення конкурентоспроможності шляхом розбудови інфраструктури фондового ринку, універсалізації діяльності фінансових установ, перетворення їх у стійкі, конкурентно- та інвестиційноспроможні інституції, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг;

■ удосконалення інфраструктури фондового ринку шляхом оптимізації структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників і створення ефективної системи організованих ринків;

■ розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів.

Державне регулювання фондового ринку України повинно здійснюватись на принципах гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Стратегія державного регулювання ринку цінних паперів в Україні спрямована на створення сприятливого інвестиційного середовища і активізацію діяльності інвесторів.

Тактична політика держави на ринку цінних паперів передбачає вирішення наступних завдань:

■ створення дієвої бази регулювання ринку цінних паперів та забезпечення механізмів захисту інтересів учасників ринку -інвесторів, емітентів, фінансових посередників;

■ координація діяльності різних державних органів та структур стосовно регулювання ринку цінних паперів;

■ забезпечення прозорості та цілісності фондового ринку:

■ реформування податкового регулювання діяльності у сфері фінансового інвестування;

■ упорядкування емісії та обігу державних та корпоративних цінних паперів;

■ державна підтримка підготовки фахівців для фондового ринку;

■ належне фінансове і матеріальне забезпечення розвитку ринку цінних паперів[10, c. 86-87].

До пріоритетних напрямів розвитку фондового ринку, пов'язаних із законодавчим регулюванням, відносяться: розвиток нормативно-правової" бази в сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, вдосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.

Потрібно прийняти Закон України „Про акціонерні товариства", в якому передбачити вдосконалення існуючої в Україні системи корпоративного управління, створення умов для сприятливого правового клімату функціонування фондового ринку з метою залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та посилення захисту прав інвесторів, особливо дрібних.

Метою прийняття Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" у новій редакції є встановлення основних принципів, за якими повинен функціонувати фондовий ринок України, визначення порядку реєстрації емісії та обігу цінних паперів, встановлення вимог до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, визначення правових основ випуску та обігу похідних цінних паперів.

Цілеспрямоване формування інфраструктури фондового ринку України можливе за умови централізованого вкладення засобів та організаційних зусиль у створення інтегрованої системи, яка б забезпечила систему електронної біржової торгівлі, систему реєстрації і перереєстрації прав власності.

Серйозним недоліком вітчизняного фондового ринку є недосконала структура перереєстрації прав власності. Здійснення купівлі-продажу акцій повинно опосередковуватися електронною комунікаційною мережею, яка б забезпечувала швидкий доступ до реєстру. Необхідно встановити недорогу оплату послуг за перереєстрацію прав власності, створювати надійні об'єднання реєстраторів та депозитаріїв. Прозорість, надійність та доступність механізму зберігання та переходу прав власності має зробити український ринок цінних паперів більш привабливим для інвесторів.

Важливою проблемою є підготовка професіоналів фондового ринку, які б відповідали міжнародним стандартам кваліфікації. Першочергове значення тут має здійснення фінансового та науково-методичного забезпечення для створення відповідної мережі навчальних закладів і центрів.

Саме створення необхідного навчально-методичного та інформаційного забезпечення є одним із першочергових завдань удосконалення системи підготовки фахівців для ринку цінних паперів. Важливе значення має також забезпечення доступу до міжнародної наукової інформації та співробітництва з міжнародними науковими школами; проходження практики і стажування в діючих брокерських, депозитарних і розрахунково-клірингових компаніях, інвестиційних банках, на фондових біржах і позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Необхідно здійснювати перехід від роздробленості та безсистемності фондового ринку до його централізації, посилення державного регулювання, широкого застосування систем електронного обігу цінних паперів. Адже тільки впорядкований і конкурентоспроможний ринок цінних паперів може стати каталізатором стабілізації фінансового становища у державі[1,c. 21-22].

3.2. Напрями вдосконалення фондового ринку в Україні

Чинне законодавче поле не дозволяє здійснювати ефективну діяльність на фондовому ринку. Основними вадами нормативної бази є: відсутність законодавчого визначення організованого позабіржового ринку; невідповідність класифікації видів цінних паперів сучасному інструментарію, зокрема в Законі України „Про цінні папери і фондову біржу” відсутні похідні цінні папери; недостатня захищеність основних прав власників цінних паперів, насамперед обмеженість доступу до публічної інформації щодо діяльності товариства; відсутність розмежування між спекулятивними та інвестиційними операціями на ринку. Усунення вищевказаних недоліків можливе за умови прийняття нової редакцій Закону України „Про цінні папери і фондову біржу”, яка враховувала б міжнародний досвід функціонування фондового ринку та існуючі в Україні особливості.

Теперішній державний апарат керування фондовим ринком є розвиненою мережею, очолює яку Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. За роки діяльності комісії ринок зазнав істотних змін на краще, однак враховуючи той факт, що ринок цінних паперів є системою з властивими миттєвими динамічними змінами, час від часу виникають питання, котрі потребують оперативного вирішення, що практично є неможливим в системі державного апарату управління. Світовий досвід демонструє, що держава має передавати низку повноважень саморегулівним організаціям (СРО) учасників фондового ринку, зокрема функції оперативного контролю за учасниками ринку та певні інформаційно-просвітницькі функції. Взагалі, слід зазначити, що одним із найважливіших державних завдань на сучасному етапі є освітньо-просвітницькі програми серед широких мас населення відносно діяльності на фондовому ринку. Адже навіть в країнах де історія фондового ринку нараховує більше століття держава приділяє значну увагу розвитку інвестиційної культури нації.

Одним із напрямів державної політики в сфері фондового ринку є забезпечення інтеграції вітчизняного ринку в світову фінансову систему. Враховуючи географічне положення України, сьогодні існує два основних інтеграційних вектори: по-перше інтегрування з фондовими ринками країн колишнього СРСР, (зокрема з російським) та, по-друге, інтегрування до фондових ринків ЄС. Слід зазначити, що хоча фондові ринки України та Росії мають схожу історичну перспективу та особливості формування, розвиток російського фондового ринку значно випереджає вітчизняний. Нині інтеграція фондових ринків Росії та України відбувається насамперед на рівні перехресного володіння акціями промислових підприємств та майже не зачіпає організаційно-правову структуру обох ринків. В подальшому це може призвести до зменшення ефективності переливу капіталу між країнами. Інтеграція до європейської фінансової системи є складнішим процесом — якщо враховувати, що європейська система обігу та обліку теж знаходиться в динамічному русі, пов’язаному з внутрішніми інтеграційними процесами в Європі — та може бути досягнута лише за умови докорінної зміни принципів обігу та обліку цінних паперів в Україні. Основними питаннями є розвиток інфраструктури ринку, забезпечення вільного доступу капіталу ззовні та вільного виходу капіталу з країни, зміцнення фінансової стабільності організаторів торгівлі. Також слід враховувати той факт, що формування фондового ринку в Україні відбувалося під значним впливом американських донорських коштів, що знайшло своє відображення в широкому застосуванні американської моделі ринку. Ми вважаємо єдиним шляхом розвитку біржової системи в Україні, що дозволив би в майбутньому інтегруватися в ЄС, державну підтримку моноцентризації біржової системи України. Це дозволило б сконцентрувати попит та пропозицію цінних паперів на одному торговельному майданчику і створити, таким чином, фінансові умови для розвитку біржової системи. Після прийняття курсу на інтеграцію України в ЄС не слід забувати особливого положення країни як проміжної між Південно-Атлантичним блоком та Росією. Саме тому в Україні необхідно зберегти існуючі та запровадити нові стандарти, що відповідають фондовим ринкам США та Тихоокеанського регіону. Цього можна досягнути за моноцентризації біржової системи і активної підтримки розвитку організованого позабіржового фондового ринку, також досить важливим напрямом є створення віртуальних інтернет-бірж у кооперації з ведучими світовими організаціями в цій галузі.

Процес розвитку фондового ринку є наслідком об’єктивних перетворень у країні, в основу яких покладений розвиток корпоративного сектора як квінтесенція розвитку приватної власності у виробничих відносинах та приватизаційних процесів в економіці. Розвиток фондового ринку відбувається неоднорідно, поетапно та суперечливо, але нині вже можна констатувати завершення основного етапу формування ринку корпоративних цінних паперів в Україні. Зараз ринок здебільшого сформований за рахунок цінних паперів, отриманих в результаті приватизації державної власності, тоді як корпоративне емітування ринкових цінних паперів практично відсутнє. Масова приватизація призвела до значного розпорошення дрібних пакетів цінних паперів, що стримує розвиток біржових механізмів їх обігу, та, в свою чергу призводить до зменшення ефективності функціонування ринку та гальмування процесів переливу капіталу в економіці.

Висновки

На підставі викладеного можна зробити висновок, що стратегія подальшого розвитку ринку цінних паперів повинна бути серйозно скоригована у напрямку органічної прив'язки цілей відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком фондового обігу. Цінні папери усіх емітентів — держави, акціонерних товариств — повинні забезпечити приплив грошових коштів у необхідні точки зростання саме виробничого сектора.

З цією метою необхідно визначити ряд пріоритетних галузей, виробничих підприємств, які й стануть точками зростання. Такими точками, на наш погляд, можуть бути будівництво, вітчизняне автомобілебудування, сучасні оборонні технології як воєнного, так і мирного призначення.

Наступним кроком у цьому напрямку повинно стати звільнення (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема у цінні папери виробничих підприємств, від оподаткування. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. Ще один важливий момент — дотримання стабільності і незмінності встановлених пільг протягом певного терміну (наприклад, трьох — п'яти років). У результаті зазначених заходів на ринку цінних паперів з'являться гарантовані державою фінансові інструменти досить високої якості. Вдала реалізація окремих проектів дозволить інвесторам розраховувати не стільки на отримання суперкороткострокових спекулятивних доходів, скільки на доходи від тривалого і послідовного зростання ринкової ціни випущених цінних паперів та виплачених дивідендів і процентів.

Є й інші шляхи підтримки виробничих підприємств. Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, — досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів. Тому після визначення пріоритетів фінансової підтримки можлива організація випуску цільових середньострокових державних позик, кошти від розміщення яких спрямовуватимуться на розвиток перспективних виробництв. При цьому слід унеможливити використання даних коштів на інші цілі, насамперед на споживання. Суттєвим доповненням також можуть бути податкові пільги для даних підприємств. Таким чином, оподаткування із караючого і стримуючого фактору перетвориться у стимулюючий. Причому самі по собі інвестиції у виробництво, які тісно пов'язані із розвитком обігу фінансових інструментів, вимагатимуть відповідної розбудови інфраструктури ринку цінних паперів.

Зазначені заходи, на нашу думку, дадуть змогу, з одного боку, певною мірою забезпечити приплив так необхідних коштів у сферу виробництва, а з іншого — сприятимуть формуванню ринку якісних фінансових інструментів — акцій та облігацій, випущених підприємствами, які швидко зростають, з відповідною їм сучасною інфраструктурою випуску та обігу.

Список використаної літератури

1. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. — 1997. — № 6. — C. 14-22

2. Галенко О. Вітчизняний ринок цінних паперів:досвід минулого //Вісник Національного банку України. — 1998. — № 8. — C. 30-31

3. Кондрашихін А. Регіональні особливості функціонування ринку цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 3. — С.34-38

4. Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 3. — C. 32-33

5. Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні //Банківська справа. — 2000. — № 4. — C. 11-14.

6. Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні //Економіка України. — 2005. — № 12. — C. 19-24

7. Полонець В. Тернистий шлях розвитку ринку цінних паперів України,: або Цікаві події в післякризовий період із кінця 1998 р. по вересень 2000 р. //Політика і культура. — 2002. — № 12. — C. 26-27

8. Попов В. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки //Фінанси України. — 1998. — № 8. — C. 118-122

9. Ринок цінних паперів: циклічність випуску акцій //Урядовий кур'єр. — 2005. — 7 червня. — C. 12

10. Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. — 2006 . — № 12 . — С. 79-87

11. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник. -К.: АДС УМКЦентр, 2005. -559 с.

12. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. -К.: Знання , 2006. -535 с.

13. Шулежко М. Нормативне регулювання ринку цінних паперів //Економіка АПК. — 2004. — № 7. — С.89-92