Ринок цінних паперів та особливості його функціонування в Україні

Категорія (предмет): Банківська і біржова справа

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Теоретичні основи ринку цінних паперів.

1.1. Інструментарій фондового ринку.

1.2. Характеристика цінних паперів.

2. Методика оцінювання та аналізу цінних паперів.

3. Особливості ринку цінних паперів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження: ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу. Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів (РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері цінних паперів.

Дослідженням проблем формування, розвитку та вдосконалення ринку цінних паперів займалося багато зарубіжних і вітчизняних науковців. Серед вітчизняних учених, що здійснюють аналіз ринку цінних паперів, досліджують теоретичні і практичні питання його розвитку, С. Давимука, В. Загорський, А. Задоя, В. Колесник, І. Кривов'язюк, Ю. Лисенков, О. Мендрул, О. Мозговий, В. Оскольський, В. Савченко, М. Самбірський.

Однак слід звернути увагу на те, що наукові публікації здебільшого були присвячені окремим аспектам і чинникам впливу на ефективність ринку цінних паперів. У більшості існуючих сьогодні досліджень, що стосуються цієї проблеми, відсутня чітка структурно-логічна схема, що узгодила б між собою усі чинники впливу на ефективність ринку цінних паперів.

Тема: „Ринок цінних паперів та особливості його функціонування в Україні ”.

Мета дослідження полягає у дослідження та обробці матеріалу для вивчення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів на Україні.

Об`єктом дослідження є ринок цінних паперів.

Предмет дослідження є актуальні підходи до вирішення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів.

Завдання дослідження:

1. показати місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці, та державне регулювання ринку цінних паперів;

2. розкрити структуру ринку цінних паперів та механізм його функціонування, види цінних паперів, організацію фондової біржі і біржові операції, показати прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обґрунтування;

3. визначити проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні ринку цінних паперів як складової частини фінансового ринку, що забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей і об`єктів та сприяє оздоровленню економіки України.

Теоретичне та практичне значення роботи: Основні теоретичні положення роботи дають змогу об`єктивно оцінити особливості становлення та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Структура роботи: Робота складається з вступу, 3-х розділів та підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 35 сторінок друкованого тексту, включаючи списки використаних джерел (26).

1. Теоретичні основи ринку цінних паперів

1.1. Інструментарій фондового ринку

Фондовий ринок нашої держави покликаний надати можливість підприємствам та іншим комерційним структурам залучати інвестиції на розширення виробництва та надання послуг, збільшення власного капіталу та фінансових активів, сприяти прискоренню процесів реформування.

Нормальний розвиток економіки постійно потребує мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Важливу роль у здійсненні цього процесу відіграє фінансовий ринок.

Сучасний фінансовий ринок є складною структурою з багатьма учасниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління усіма економічними процесами.

У структурі фінансового ринку особливо виділяється ринок цінних паперів, який поєднує відносини з приводу емісії та купівлі-продажу специфічного товару — цінних паперів.

Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумуляції капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, покращенню добробуту громадян за рахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів дійсно є складною організаційно-економічною системою взаємодії багаточисельних учасників стосовно обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі — продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають свою вартість, вільно обертаються і засвідчують відносини співволодіння, займу і похідні від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітентами), і тими, хто їх купує (інвесторами), опосередкований, як правило, участю особливих суб'єктів підприємницької діяльності — фінансових посередників[22, c. 7].

На ринку цінних паперів складаються відносини з приводу володіння і кредитування специфічними фінансовими інструментами — цінними паперами.

Цінні папери як грошові документи характеризуються наступними ознаками:

■ документарним характером;

■ матеріальною формою;

■ наявністю певного набору взаємних прав і обов'язків, що витікають із власності на цінний папір.

Документарний характер цінного паперу має те ж саме значення, що і офіційний характер. Тобто, при випуску цінних паперів емітент офіційно заявляє про умови випуску, офіційно виявляє готовність взяти на себе певні обов'язки і офіційно надає інвесторам певні права.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ. Такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису.

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні права та обов'язки.

Виходячи з цього, цінний папір як грошовий документ являє собою закріплену на матеріальному носієві офіційну інформацію емітента, що передбачає виникнення взаємних прав і обов'язків між емітентом і власником даного документа.

Цінний папір вважається своєрідним аналогом грошей у вигляді документа, що дає його власникові гарантоване право на одержання визначеної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому для даного виду документів порядку.

За своєю природою цінні папери є борговим зобов'язаннями організацій, осіб, що випустили ці документи, перед особами, що, купивши такі документи, стали їх власниками. Зобов'язання передбачають виплату власникам цінних паперів доходу у вигляді дивідендів чи процентів.

Таким чином, випускаючи та реалізуючи цінні папери, емітент отримує суму реалізації в борг від того, хто їх придбав, купив.

Цінні папери завжди містять певне майнове право, реалізація якого можлива тільки за умови їх пред'явлення. Дана ознака юридичного характеру є єдиною, спільною для всіх видів цінних паперів і означає, що цінність паперу підкріплена майновим комплексом, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу[6, c. 32-33].

Введення в обіг різних видів цінних паперів дає змогу без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів.

У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу"[1] цінні папери визначаються як грошові документи, що засвідчують право володіння або боргові відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу в виді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових чи інших прав, які витікають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери діляться на наступні групи:

■ пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути грошові засоби, інвестовані в його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і отримання частини прибутку в виді дивідендів і частини майна у випадку ліквідації емітента;

■ боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін засоби, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

■ похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами або правами у відношенні до них.

До похідних цінних паперів належать фондові деривативи.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати цінні папери, кошти, валютні цінності, товари на визначених умовах в майбутньому.

До фондових деривативів належать варанти, опціони, ф'ючерси.

Варантом визнається цінний папір, що випускається разом з облігаціями або привілейованими акціями і дає право його власнику протягом встановленого терміну на купівлю простих акцій за обумовленою ціною.

Опціон — це договір (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його і отримує право купити до встановленої дати за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон — опціон на купівлю, або продати їх — опціон на продажу.

Існує два види опціонів;

■ "американський", який можна реалізувати протягом всього терміну дії контракту;

■ "європейський", який строго реалізується на визначену наперед дату.

Ф'ючерс — це контракт, у відповідності з яким особа, що його заключає, бере на себе зобов'язання після закінчення певного терміну продати своєму клієнту ( або купити у нього ) відповідну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною[4, c. 30-31].

За спільними ознаками різноманітні види цінних паперів поєднуються у відповідні типи. Існують такі основні типи цінних паперів:

■ іменні і на пред'явника;

■ державні, муніципальні, корпоративні, фізичних осіб;

■ процентні, безпроцентні, дивідендні, дисконтні;

■ ринкові і неринкові;

■ з вільним і обмеженим обігом;

■ інші.

Цінними паперами на пред'явника визнаються такі, де не вказано ім'я власника, або які не мають власника, чиє ім'я занесене до реєстру емітента.

Державні цінні папери випускаються центральним урядом, місцевими органами влади з метою розміщення позик та мобілізації грошових ресурсів.

Муніципальні цінні папери випускаються за рішенням органів місцевої влади.

Емітентами корпоративних цінних паперів можуть бути корпорації, фінансові інститути, інші дієздатні юридичні особи.

Ринковими цінними паперами є такі, що приймають участь в обігу, з ними дозволяється здійснювати операції купівлі-продажу, що призводить до зміни власника цінного паперу.

До неринкових цінних паперів відносяться ощадні облігації, облігації пенсійних фондів та інші, що за умовами випуску закріплені за визначеними фізичними та юридичними особами без права їх передачі.

Слід зауважити, що не всякий грошовий документ має статус цінного паперу. Перелік цінних паперів закріплюється законодавчо. Він може бути повним і відкритим. У першому випадку до категорії цінних паперів належать тільки вказані в законі грошові документи. У другому випадку до категорії цінних паперів відносять усі грошові документи, перераховані в законі, а також ті не вказані, що задовольняють встановлені законом вимоги.

Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку має забезпечуватися широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.

У "Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", затвердженому Указом Президента України 19.02.94р., до цінних паперів віднесено також інвестиційний сертифікат[14, c. 56-58].

1.2. Характеристика цінних паперів

Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен забезпечуватися різними видами цінних паперів, які ще називають інструментами такого ринку. Вони, в свою чергу, поділяються на такі групи:

• пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

• боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

• похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). Переважна кількість цінних паперів випускається у нематеріалізованій формі.

Раніше, розглядаючи фондові системи різних країн, ми вже згадували види цінних паперів. Слід визначити, що найбільш типовими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів різних країн світу, є такі види: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати. В деяких країнах Східної Європи, СНД, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять приватизаційні папери. Як правило, в більшості країн контракти щодо цінних паперів, опціони та ф'ючерси не розглядаються як цінні папери, їх називають «контракти з цінними паперами» або «похідними інструментами». У вітчизняній літературі для їх визначення часто користуються іншомовними термінами: «деривативи» або «дериваційні інструменти»[15, c. 23-25]. Отже, ще раз акцентуємо увагу на видах цінних паперів, які є в Україні. Це, зокрема:

• акції;

• облігації звичайних і місцевих внутрішніх державних позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання держави;

• депозитні сертифікати;

• векселі;

• інвестиційні сертифікати;

• приватизаційні папери.

Як зазначалось, згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу»[1] цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту, тобто передавальним записом, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються на ринку вільно. Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також у вигляді застави для забезпечення платежів і кредитів. Спадкоємність цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України. Умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулювання посередницької діяльності в організації їх обігу на території України визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу». Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні визначають Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та інші нормативні документи[1].

2. Методика оцінювання та аналізу цінних паперів

Вартість є однією з найважливіших характеристик цінних паперів. Оскільки цінний папір є грошовим документом, він має вартість, визначену в грошових одиницях.

Акції можуть мати: номінальну, емісійну, балансову, конверсійну, ліквідаційну вартість, ринкову ціну та курс.

Номінальна вартість — це вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. У західній практиці інколи випускають безномінальні акції, тобто на бланках паперових акцій не вказують номінальну вартість цих грошових документів. Однак таке трапляється доволі рідко.

Поняття «номінальна вартість акцій» слід відрізняти від поняття «номінальна вартість випуску акцій». Перше вживають у випадках, коли йдеться про номінальну вартість акцій цього випуску. Тобто поняття «номінальна вартість випуску акцій», власне, означає суму номінальних вартостей усіх акцій, які були випущені в межах цього випуску.

За своїми розмірами номінальна вартість одного випуску акцій може дорівнювати статутному фонду акціонерного товариства, але вони можуть і відрізнятися. Річ у тім, що на Заході дозволено випускати не всю кількість заявлених до випуску акцій, а лише частину, після чого акціонерне товариство може вважатися таким, що утворилося. Крім цього, навіть тоді, коли всі заявлені акції були випущені в обіг, не всі вони були придбані. Тобто номінальна вартість випущених сплачених акцій не дорівнюватиме статутному фонду, якщо такі акції були оплачені за їхньою номінальною ціною.

Емісійна вартість — ціна, за якою акція реалізується (продається) на первинному ринку. В разі випуску акцій за допомогою посередників (андеррайтерів) проблема встановлення емісійної вартості перестає бути проблемою лише акціонерного товариства, тому інколи її розв’язують шляхом тривалих переговорів між товариством і посередниками (андеррайтерами). Припущення помилок під час визначення емісійної вартості акцій може одразу ускладнити розміщення та подальший обіг їх. За загальним правилом, емісійна вартість акцій не має бути занадто низькою або занадто високою.

Інколи емісійна вартість за розмірами збігається з номінальною вартістю. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли АТ випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата посередницьких послуг здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій. Тобто перша має трохи перевищувати останню.

Балансова вартість — це величина власного капіталу, що припадає на одну акцію. Якщо емітовано лише прості акції, ця вартість визначається шляхом ділення власного капіталу на кількість акцій. Якщо випущено також привілейовані акції, то власний капітал зменшується на сукупну вартість привілейованих акцій за номіналом або за викупною ціною (для відзивних акцій).

Ліквідаційна вартість визначається в момент ліквідації акціонерного товариства. Вона показує вартість майна акціонерного товариства, що підлягає реалізації, у фактичних цінах після розрахунку з кредиторами, яка припадає на одну акцію.

Ринкова вартість (або курсова вартість) — ціна, за якою акції продаються і купуються на ринку; саме за цією ціною акції котируються на вторинному ринку цінних паперів[20, c. 113-115].

Якщо ринкова вартість акцій є більшою за номінальну, це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають стан товариства солідним, а товариство — здатним сплачувати дивіденди, тобто інвестори впевнені у справах товариства та його доходах.

Курс акції — відношення ринкової ціни до номіналу, яке виражається у відсотках.

Методами штучного регулювання курсової ціни акцій є дроблення і консолідація акцій.

Дроблення акцій (спліт) — це процедура, під час якої акції, викуплені акціонерами, діляться на більшу кількість акцій, тобто їхня чисельність зростає у кілька разів. Після такого дроблення акціонер, який від початку володів, наприклад 100 акціями, вже має в наявності 200, 300 або 400 акцій. Одначе така процедура знижує ринкову вартість акцій, що робить їх привабливішими для придбання, особливо якщо розмір дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції. А це, своєю чергою, є ознакою того, що їхній курс за деякий час знову зросте і, як наслідок, пропорційно дробленню збільшаться доходи перших інвесторів.

Значна кількість дроблень здійснюється для збільшення кількості акцій в обігу. Разом із тим інколи застосовують процедуру консолідації (реверсне дроблення) акцій. Консолідація зменшує кількість акцій в обігу і збільшує біржовий курс акції шляхом обміну частини однієї знову випущеної акції на кожну раніше випущену. Так, наприклад, при зворотному дробленні акції у співвідношенні 1 : 2 одна нова акція обмінюється на дві раніше випущені. Зворотне дроблення використовують також для підвищення комерційної привабливості акцій шляхом доведення їхнього курсу до вищого рівня[26, c. 89-92].

Облігації можуть мати три види вартості: номінальну, емісійну та ринкову.

Номінальна вартість облігації (а) для паперових облігацій — це ціна, що вказана на бланку облігації, (б) — для непаперових облігацій — це ціна, яку номінально має одна облігація. Номінальну вартість облігації встановлює емітент.

Емісійна вартість — ціна, за якою облігації випускаються на ринок.

Ринкова вартість облігацій — ціна, яка складається на певний час на ринку щодо облігацій конкретних емітентів і конкретних випусків унаслідок співвідношення пропозиції та попиту. Остання залежить від волі покупців та продавців облігацій. У разі випуску відсоткових (купонних) облігацій номінальна, емісійна й ринкова вартості можуть не збігатися. Під час випуску дисконтних облігацій емісійна і ринкова ціни завжди є меншими за номінальну.

Оцінку якостей різних видів і окремих випусків цінних паперів у країнах з розвиненим інвестиційним ринком здійснюють спеціалізовані агенції. Вони присвоюють паперам рейтинг, що дає змогу судити про ймовірність своєчасного погашення зобов’язань.

Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909 р. Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка дістала назву Moody’s Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Poor’s Publishing Company, котра почала присвоювати рейтинги в 1916 р., і компанія Standard Statistics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Poor’s Corporation.

Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала Fitch Publishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Moody’s (Moody’s Investor Servises) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу і не змінюються у зв’язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody’s не є оцінками, отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Poor’s встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна практика, забезпеченість облігацій основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія Standard & Poor’s Corporation визнає, що, на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники втілюються в єдиний числовий показник — рейтинг акції[10, c. 49-51].

Інвестори, як правило, обмежуються придбанням цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проблемою під час придбання, наприклад, облігацій: вкладення у державні й муніципальні папери практично застраховані від ризику.

Водночас треба наголосити, що папери нижчої якості дають вищий прибуток. Тому під час економічних спадів, коли можливості видання кредитів скорочуються, можливі придбання паперів менш солідних фірм, які приносять вищий прибуток[10, c. 53].

3. Особливості ринку цінних паперів в Україні

Основу функціонування ринку цінних паперів становить діяльність емітентів. На початок 2006 року в Україні зареєстровано 33507 акціонерних товариств, із них 11280 — відкритих, 22227 — закритих. На початку 2006 року розподіл власності виглядав так: нерезиденти володіють 21,8 % акцій українських емітентів на загальну суму 27,6 млрд грн, що на 1,4% менше, ніж у попередньому році; фізичні особи були власниками 23,3 % акцій на загальну суму 29,5 млрд грн, що на 2 % більше, ніж аналогічний показник попереднього року1.

Протягом 2000—2005 років спостерігається тенденція щодо стабілізації обсягів випуску цінних паперів. 2005 року загальний обсяг випусків цінних паперів становив 62 млрд грн, що у 1,78 разу більше, ніж 2004 року.

2005 року було зареєстровано випусків акцій на суму 24,81 млрд грн., за вирахуванням скасованих (без вирахування ця сума становить 25,6 млрд грн.).

Порівняно з 2004 роком сума зареєстрованих випусків акцій зменшилася на 3,53 млрд грн, тобто на 12,46%. Протягом 1996—2005 років склалася тенденція, коли кожні три роки після зменшення зареєстрованих обсягів акцій відбувається їх поступове збільшення (рис.3.1).

2005 року були зареєстровані найбільші випуски акцій відкритими акціонерними товариствами на суму 11,40 млрд грн (що на 36,9 % більше, ніж 2004-го і на 5,3% більше, ніж 2001 року) та закритими акціонерними товариствами на суму 10,05 млрд грн (що на 48,7 % більше, ніж 2004 року, і втричі більше, ніж 2001-го). Також спостерігається тенденція щодо збільшення обсягу випуску акцій комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними компаніями та інвестиційними фондами. Та внесок цих суб'єктів у розвиток ринку акцій залишається незначним. Протягом 2002—2005 років частка інституційних учасників фондового ринку (комерційних банків, інвестиційних фондів та компаній, страхових компаній) у загальному обсязі випуску акцій загалом збільшується. 2002 року вона становила 6 %, 2003-го — 12,9 %, 2004-го — 16,25 %, а 2005 року —16,3 % від загального обсягу випуску акцій[3, c. 82-84]

Структура зареєстрованих випусків акцій протягом 2001—2005 років змінилася. Найбільша частка від загального обсягу зареєстрованих випусків була зафіксована при реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств у 2001 році і становила 69,88 %, а частка закритих акціонерних товариств — 21,88 %. 2002 року ці показники становили 63,86 % і 30,12 %, 2003-го — 52,28 % і 34,72 %, 2004 року — 42,22 % і 37,56 % відповідно. А найбільша частка від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій закритими акціонерними товариствами була зафіксована 2005 року і становила 39 %, частка відкритих акціонерних товариств цього року становила 54,87 %. 2005 року близько 17 % усіх випусків акцій були здійснені у документарній формі, а 83 % — у бездокументарній3.Однією з головних подій останніх років на фондовому ринку України стало відновлення використання такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту як корпоративні облігації.

Протягом 2001 року було зареєстровано 62 випуски облігацій на суму 694,32 млн грн, що перевищує загальні обсяги випуску облігацій за усі попередні роки більше ніж удвічі (за 1996—2000 роки обсяг випуску облігацій становив 339,52 млн грн). Причинами, через які підприємства майже не користувалися до 1999 року механізмом залучення коштів шляхом випуску облігацій, були негативний вплив податкового законодавства та високі ставки на позикові кошти на кредитному ринку. Прийняття у липні 1999 року Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" пришвидшило випуск корпоративних облігацій та деяких інших видів цінних паперів. Протягом 2005 року було зареєстровано 490 випусків облігацій підприємств на суму 11,28 млрд грн, що перевищує загальні обсяги випуску цих фінансових інструментів 2004 року майже утричі (2004 року обсяг зареєстрованих випусків облігацій становив 4,11 млрд грн). Порівняно з попередніми роками 2005 року значно більше юридичних осіб скористалися можливістю залучити додаткові кошти шляхом випуску облігацій підприємств.

На жаль, залучення коштів до бюджетів місцевих органів влади шляхом випуску облігацій місцевих позик на сьогодні не набуло великого поширення в Україні. Протягом 1996—2002 років не зареєстровано жодного випуску муніципальних облігацій. 2003 року було здійснено два випуски таких цінних паперів на суму 150,5 млн грн (Броварська міська Рада та Київська міська Рада). 2004 року було зареєстровано два випуски облігацій місцевої позики, а саме у червні 2004 року здійснено випуск облігацій Запорізькою міською Радою на суму 25 млн грн у кількості 25 тис. шт.; у серпні 2004 року випуск облігацій на суму 20 млн грн у кількості 20 тис. шт. зареєструвала Донецька міська Рада. 2005 року активізовано процеси випуску облігацій місцевих позик: зареєстровано 10 випусків на суму 350 млн грн.[12, c. 19-22].

Та проблемою українського ринку є невеликі терміни обігу боргових інструментів. Так, термін обігу корпоративних облігацій на період до оферти становить 6—12 місяців, державних облігацій — два — три роки, а термін обігу єврооблігацій — три — п'ять років. На відміну від акцій і облігацій, поява яких зумовлена безпосередніми потребами відтворювального процесу, виникнення похідних цінних паперів викликане необхідністю перерозподілу цінових ризиків, основна економічна функція яких — надання суб'єктам механізму хеджування, тобто страхування від зміни цін на ринку капіталів. Ринок похідних цінних паперів — найбільш динамічний сегмент світових фондових ринків. В Україні процес реєстрації похідних цінних паперів розпочався 2000 року. На початок 2006 року зареєстровано 29 випусків опціонів на суму 471,05 млн грн. 2005 року було здійснено 18 випусків опціонів на суму 160,55 млн грн, що на 43 % більше, ніж 2004 року, і у 9 разів більше, ніж 2002 року. 2005 року випуски опціонів здійснювали 8 емітентів: ВАТ "Укртелеком", фірма "Бурам-Україна", ТОВ "Промбудіндуст-рія", ДП "Сплав", ТОВ "Ді-Стар", КХІ "Білоцерківтепломережа", ТОВ "Масив-тепломережа", ВАТ "Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат", ВАТ "Автоальянс XXI сторіччя".

Професійну діяльність, крім основних учасників (емітентів та інвесторів), на вітчизняному організованому ринку цінних паперів на початок 2006 року здійснюють 1349 інфраструктурних учасників, що на 3,2 % менше, ніж на початок 2005 року, але на 4,6 % більше, ніж на початок 2001 року. На початок 2006 року діяло 10 саморегулівних організацій, з них 8 бірж і 2 торговельно-інформаційні системи; 142 зберігача цінних паперів; 352 реєстратори власників іменних цінних паперів; Національна депозитарна система та електронні торговельні системи, сформовані контрольні органи та органи захисту прав акціонерів[13, c. 23].

Однак, незважаючи на всі позитивні зрушення, з 2003 року на вітчизняному ринку цінних паперів склалася парадоксальна ситуація, за якої обсяги торгів на неорганізованому ринку істотно випереджають такі ж показники організованого ринку. Так, частка організованого ринку 2003 року становила лише близько 3 %, 2004-го — 4,1 %, 2005 року — близько 5 %. Водночас темпи збільшення частки обсягу торгів на організаторах торгівлі протягом 1998—2005 років є значно нижчими, ніж темпи зростання загального обсягу торгів на ринку цінних паперів. Тому за весь період розвитку вітчизняного фондового ринку обсяги торгів на організованому ринку були досить незначними. Такій ситуації сприяла недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до низької активності на українському ринку цінних паперів стратегічних покупців.

Держава мала б активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу.

Наразі ринок корпоративних цінних паперів розвивається виключно на базі приватизації, наслідком чого є дефіцит ліквідних цінних паперів. Вторинні емісії, через свій незначний обсяг (2004 року не перевищував 25 % від загального обсягу випуску цінних паперів), не стимулюють збільшення його обігу на ринку. А це один із головних каталізаторів, що може дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

На нашу думку, є три основні проблеми щодо стратегічного розвитку ринку цінних паперів в Україні та оптимізації конкуренції на ньому: розвиток та удосконалення діяльності біржової системи; розбудова депозитарно-клірингової інфраструктури; формування механізму активного залучення широких верств населення до участі в діяльності ринку цінних паперів через становлення на ньому рейтингової інфраструктури.

Важливе місце серед інфраструктурних учасників ринку цінних паперів належить організаторам торгівлі, діяльність яких підвищує інвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості.

На межі 2002—2003 року майже всі фондові біржі України переживали гостру кризу у торгівлі цінними паперами. Про це свідчить зіставлення показників біржового обігу за ці два роки. Протягом 2003 року на організаторах торгівлі було укладено угод з купівлі-продажу на суму 3,533 млрд грн. 2003 року було зафіксовано збільшення обсягу торгів порівняно з 2000, 1999, 1998 роками відповідно на 0,713 млрд грн, 1,634 млрд грн і 3,01 млрд грн. Водночас спостерігається зменшення обсягів торгів порівняно з 2001 та 2002 роками відповідно на 5,7 млрд грн і 3 млрд грн. 2003 року частка біржового ринку в загальному торговому обороті всього фондового ринку становила 8,92 %, 2004-го — 25,3 %, а 2005 року — 26,4 %. Протягом 2005 року на організаторах торгівлі було укладено угод з цінними паперами на суму 16,62 млрд грн, що у 1,76 разу більше, ніж 2004 року (9,4 млрд грн).

Існування кількох фондових бірж в Україні, кожна з яких діє автономно і проводить угоди з цінними паперами за власними правилами, розмежовує біржовий простір на окремі сегменти. Економічно необґрунтоване створення нових бірж лише посилює негативні процеси на організованому ринку і веде до стагнації біржової торгівлі.

Стійкий, що стабільно функціонує, біржовий ринок цінних паперів є одним із чинників, що визначають інвестиційний клімат у країні, сприяють залученню й перерозподілу інвестиційного капіталу у найбільш перспективні сфери економіки. Все це актуалізує проблему виведення біржового ринку України з кризи, проведення суттєвих перетворень у технології організації і програмно-апаратному забезпеченні вітчизняних фондових бірж, підвищенні їх конкурентоспроможності[18, c. 21].

На думку багатьох вітчизняних науковців, Україні також доцільно мати Єдину біржову фондову систему, оскільки: капіталізація ринку цінних паперів є настільки незначною, що комісійної винагороди не вистачає на нормальне функціонування навіть однієї біржі; концентрація попиту і пропозиції в одній системі дасть змогу підвищувати ліквідність ринку та його інформативну відкритість; за рахунок обсягів вартість послуг біржі у перспективі може бути знижено; за цієї системи можливим стає використання у біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру.

За умов нестійкого становища фондового ринку лише примусові адміністративні заходи щодо формування біржової системи неприйнятні. Слід дотримуватися у цій ситуації принципів добровільності, господарської самостійності, можливості спільного фінансування заходів і проектів, створення спеціалізованих дочірніх підприємств, діяльність яких буде спрямовано на виконання завдань фондової системи і проведення міжбіржових електронних торгів цінних паперів. Для торгівців цінними паперами у цій структурі має бути забезпечений доступ до міжбіржових торгів будь-якого оператора, що акредитований хоча б на одній з фондових бірж. При цьому для збереження контролю над біржами та уникнення втрат своїх членів доступ брокерських контор до торгів у системі має забезпечуватися виключно через електронну торговельно-інформаційну систему бірж. Тобто торгівля цінними паперами у біржовій системі організовується за дворівневою моделлю. Перший рівень у ній утворюють фондові біржі, а другий — акредитовані при них брокерські контори8. Це дасть можливість зменшити витрати торгівців цінними паперами на організацію каналів зв'язку з центральним технічним центром.

Створення та функціонування Єдиної біржової фондової системи в Україні потребує удосконалення чинної нормативно-правової бази щодо Національної депозитарної системи та електронного обігу цінних паперів. Беззаперечним положенням нового законодавства має стати існування в Україні лише одного Центрального депозитарію цінних паперів, не підвладного впливу корпоративних фінансових груп.

Як було зазначено вище, однією з головних передумов формування біржової системи є створення і забезпечення повноцінного функціонування надійної центральної депозитарно-клірингової системи. Це є одним із головних чинників розвитку вітчизняного ринку цінних паперів та його інтеграції у світовий фінансовий ринок.

В Україні наразі роль Центрального депозитарію виконують три структури: Національний депозитарій України, Міжрегіональний фондовий союз (для корпоративних цінних паперів), Національний банк України (для державних цінних паперів). Національний депозитарій України є ключовим елементом віт-чизняної депозитарної системи, він забезпечує її формування та розвиток, фун-кціонування системи обліку й обігу цінних паперів та інтеграцію України у Міжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують діяльність світових ринків капіталу.

Українська депозитарна система на сьогодні не відповідає вимогам інвесторів та акціонерних товариств і практично не відповідає аналогічним системам розвинених країн. У останніх обслуговування 95 % організованого ринку забезпечується центральними депозитаріями.

У Європі функціонує близько тридцяти центральних депозитаріїв, а у світі загалом — близько ста. Серед розвинених країн лише Франція має одну організацію, яка займається депозитарною та розрахунково-кліринговою діяльністю. Вона перебуває у власності банків та фірм, які виступають як уповноважені депозитарії[23, c. 81-84].

Національна депозитарна система України не відповідає сьогодні вимогам міжнародного ринку капіталу. Вона технологічно відстає від платіжної системи і гальмує обіг фінансових інструментів. Елементи системності проявляються у суб'єктів депозитарної діяльності лише при обслуговуванні організованого ринку. Поряд із цим спостерігається відсутність системоутворювальних інфраструк-турних складових депозитарної системи, а кожен її окремий елемент несе у собі ризики для інвесторів.

Вирішуючи ці питання в нашій країні, необхідно об'єднати зусилля держави та учасників ринку. Доцільно відпрацювати механізми, які дають змогу Центральному депозитарію реально виконувати депозитарні та розрахунково-клірингові функції.

Зокрема, доцільно було б створити в Україні дворівневу Національну депозитарну систему. Перший (вищий) рівень — це Центральний депозитарій, який здійснював би облік корпоративних цінних паперів та муніципальних облігацій, і Національний банк України, що здійснював би депозитарну діяльність з державними цінними паперами. Другий (нижчий) рівень складається зі зберігачів та реєстраторів власників іменних цінних паперів, а також організаторів торгівлі, при яких створено розрахункові установи. При цьому Центральний депозитарій створюється виключно державою та професійними учасниками ринку цінних паперів. З одного боку, депозитарій повинен зосередитися на веденні обліку прав власності і не займатися грошовими розрахунками, але з другого — можливий комплексний, більш привабливий підхід, коли в одному місці здійснюється передача власності і відповідний до неї грошовий розрахунок. Перевага другого варіанта полягає у спроможності Центрального депозитарію забезпечити захист розрахунків від ризику шляхом надання усього комплексу розрахунково-клірингових операцій.

Загалом побудова Центрального депозитарію в Україні має базуватися на принципі незалежності, прозорості, некомерційного характеру діяльності, державної підтримки, запровадження доступних та рівних умов і тарифів для усіх користувачів, використання міжнародних стандартів та рекомендацій, мінімізації витрат.

Будь-які структурні зміни на фондовому ринку будуть незавершеними і малоефективними у разі відсутності на ньому коштів інвесторів через недовіру до учасників цього процесу. Цей недолік можна усунути шляхом впровадження елементів рейтингової інфраструктури.

Процес інвестування капіталу пов'язаний з багатоваріантністю, альтернативністю та ризиком. Інвестори, які бажають вкладати свої кошти, постійно стурбовані оцінками ризику та перспектив інвестицій, гарантіями повернення основної суми і отримання доходу. Крім того, самостійна оцінка ризику здебільшого супроводжується неприйнятними трудовими, фінансовими та часовими затратами. Цю роботу для інвесторів мають виконувати виключно рейтингові агентства, які, проводячи експертну оцінку кредитного ризику, присвоюють емітентам та їх цінним паперам знак кредитної якості — кредитний рейтинг. Створення рейтингових оцінок — один із способів охарактеризувати ризик. Ця процедура необхідна на ринках цінних паперів усіх країн, адже зростання фінансового ринку може спричиняти не лише прискорення економічного зростання, а й зростання ризиків.

Результатом цього стає зниження середньої вартості фінансування. Рейтинг також забезпечує доступ до ринку облігацій, термінових контрактів, допомагає підвищити ліквідність цінних паперів.

Для повноцінного застосування рейтингової системи потрібен розвиток інституту національних рейтингових агентств. Причому внутрішні кредитні рейтинги відображають більшу розмаїтість кредитоспроможності національних позичальників, ніж міжнародні. Це з'ясовується застосуванням до національних компаній усієї рейтингової шкали при виключенні з розгляду ризику країни, що виявляється найважливішим обмежувальним чинником при присвоєнні міжнародних рейтингів[19, c. 116-118].

2001 року в Україні створене перше спеціалізоване рейтингове агентство "Кредит-Рейтинг", що надає послуги у сфері незалежної оцінки кредитоспроможності суб'єктів запозичень з присвоєнням кредитних рейтингів за українською шкалою. Ця організація не є професіональним учасником фінансового ринку, але вона офіційно визнана Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Міністерством фінансів України.

Наголосимо, що застосування рейтингів призведе до підвищення прозорості цього ринку і, як наслідок, до зростання його ефективності лише в разі дотримання таких принципів: доцільно узгодити затверджену вітчизняну шкалу кредитних рейтингів з національними особливостями ринку цінних паперів; розвиток послуг рейтингування має здійснюватися на добровільних засадах з можливістю допуску до користування таким фінансовим сервісом усіх охочих; оплата послуг реитингових агентств має здійснюватися емітентами за рахунок власних, а не бюджетних коштів; оцінка національних реитингових агентств свідчитиме про дедалі більший інтерес широкого кола споживачів у тому разі, якщо результати їх роботи будуть визнані не лише у вітчизняному, а й у міжнародному середовищі; запровадження системи національного кредитного рейтингу в Україні доцільно здійснювати через поетапне проходження національними рейтинговими компаніями усіх стадій рейтингового процесу і насамперед через формування інформаційно прозорого середовища; на початкових етапах доцільною є скасування обов'язкового рейтингування для тих емітентів, які заздалегідь оголошуватимуть покупців облігацій; поряд з рейтингуванням емітентів та цінних паперів в Україні слід запровадити рейтингування інфраструктурних учасників фондового ринку.

Як свідчить проведений аналіз, на вітчизняному ринку цінних паперів існує низка нерозв'язаних проблем, а саме: низький рівень довіри інвесторів, децентралізація системи біржової торгівлі та депозитарного обслуговування. Як уже зазначалося, пріоритетними завданнями розвитку українського ринку цінних паперів є перехід до централізованої системи інфраструктурного забезпечення.

Так, створення єдиної біржової фондової системи та центрального клірингового депозитарію на сучасному етапі розвитку вітчизняного ринку цінних паперів стане потужним чинником підвищення його ефективності. Біржова система має бути побудована на принципах добровільної участі. Функціонування централізованого, організованого біржового ринку цінних паперів може стати реальним конкурентом теперішньому монополісту — Першій фондовій торговельній системі, усуне розпорошеність та хаотичність на вторинному ринку, дасть можливість використовувати новітні технології у біржовій торгівлі і в кінцевому підсумку підвищить ефективність біржових торгів і ліквідність самого ринку. Ця біржова система не буде достатньо ефективною через неможливість в одному місці здійснити передачу права власності з цінних паперів і відповідні грошові розрахунки, а також через існування значних ризиків та накладних витрат учасників депозитарної системи. Ці проблеми розв'язуються через централізацію Національної депозитарно-клірингової системи та ширше використання процесу рейтингування цінних паперів і учасників ринку. Використання системи кредитних рейтингів дасть можливість українським підприємствам отримати доступ до значних фінансових ресурсів шляхом усунення основного бар'єру для розвитку в Україні цивілізованого фондового ринку — невизначеності ступеня ризику цінних паперів.

Формування ефективної системи інфраструктурного забезпечення ринку цінних паперів в Україні є необхідною умовою для забезпечення ефективності його функціонування, а також підвищення привабливості для інвесторів[25, c. 156-158].

Незважаючи на те, що сучасні макроекономічні процеси характеризуються певною нестабільністю, фондовий ринок України протягом 2007 року нарощував свій потенціал і демонстрував сталу тенденцію до зростання.

Найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів виступали такі види цінних паперів, як акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати.

Обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку — у 2007 році перевищив обсяги у таких сферах, як виробництво продукції сільського господарства, виробництво промислової продукції та будівництво (рис. 3.2).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку реалізує єдину державну політику щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів, а також координує діяльність державних органів у вирішенні зазначених питань.

Загальний обсяг випусків цінних паперів, становив 133,25 млрд. грн.. що є найвищим показником з початку здійснення державної реєстрації випусків цінних паперів (рис. 3.4).

У 2008 році Комісією визначені наступні стратегічні напрями розвитку фондового ринку:

удосконалення механізмів захисту прав інвесторів шляхом поширення найкращої практики корпоративного управління у діяльності акціонерних товариств; удосконалення правового врегулювання корпоративних конфліктів;

розвиток інструментів ринку цінних паперів шляхом законодавчого врегулювання питань обігу похідних фінансових інструментів (деривативів) та іпотечних цінних паперів; удосконалення практичного використання і застосування методики визначення справедливої (ринкової) вартості фінансових інструментів;

удосконалення обліку прав власності в депозитарній системі шляхом введення єдиних правил та технологічних процедур обліку цінних паперів, уніфікації принципів та порядку здійснення діяльності учасниками Національної депозитарної системи та взаємодії між ними;

розвиток інвестиційної інфраструктури шляхом законодавчого врегулювання питань діяльності недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, у процесі формування ними ліквідних активів; удосконалення стандартів діяльності організаторів торгівлі та саморегулівних організацій;

поступове впровадження механізмів пруденційного нагляду в діяльності професійній; учасників ринку цінних паперів шляхом встановлення вимог до оцінки ризиків під час організації діяльності з торгівлі цінними паперами, впровадження підходів для вимірювання і управління ризиками з боку професійних учасників ринку цінних паперів;

популяризація ринку цінних паперів серед широкого кола населення та інвесторів, а саме: проведення Комісією роз’яснювальної інформаційної роботи, тематика якої включатиме особливості інвестиційного процесу, ознайомлення з правами та обов'язками акціонерів та інвесторів; забезпечення Комісією інформаційного підтримування найбільш значущих проектів, які стосуються регулювання ринку цінних паперів та знаходяться у стадії реалізації.

Висновки

На підставі викладеного можна зробити висновок, що стратегія подальшого розвитку ринку цінних паперів повинна бути серйозно скоригована у напрямку органічної прив'язки цілей відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком фондового обігу. Цінні папери усіх емітентів — держави, акціонерних товариств — повинні забезпечити приплив грошових коштів у необхідні точки зростання саме виробничого сектора.

З цією метою необхідно визначити ряд пріоритетних галузей, виробничих підприємств, які й стануть точками зростання. Такими точками, на наш погляд, можуть бути будівництво, вітчизняне автомобілебудування, сучасні оборонні технології як воєнного, так і мирного призначення.

Спостерігається тенденція щодо регулярного спаду випусків акцій кожні три роки, а потім їх зростання майже однаковими темпами.

Комісією зареєстровано 1 297 випусків акцій на суму 50,00 млрд. грн. Порівняно з 2006 роком обсяг зареєстрованих випусків акцій у 2007 році збільшився на 6,46 млрд. грн.

Так у 2007 році Комісією зареєстровано випуски цінних паперів на суму 133,25 млрд. грн., у тому числі:

акцій — 50.0 млрд. грн.:

облігацій підприємств — 44,48 млрд. грн.:

облігацій місцевих позик — 156.3 мли. грн.;

опціонів — 34,38 млн. грн.;

інвестиційних сертифікатів КУА пайовими інвестиційними фондами — 31,12 млрд. гри.:

акцій корпоративними інвестиційними фондами — 5.48 млрд. гри.;

сертифікатів фонду операцій з нерухомістю — 1.93 млрд. грн.

звичайних іпотечних облігацій — 50.0 млн. грн.

У 2007 році Комісією зареєстровано облігації в іноземній валюті 7 випусків на загальну суму 10,8 млн. дол. США.

Серед фінансових інструментів найбільші обсяги випусків зареєстровано з акціями — 37,52% та облігаціями підприємств — 33,38% від загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів у 2007 році.

Наступним кроком у цьому напрямку повинно стати звільнення (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема у цінні папери виробничих підприємств, від оподаткування. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. Ще один важливий момент — дотримання стабільності і незмінності встановлених пільг протягом певного терміну (наприклад, трьох — п'яти років). У результаті зазначених заходів на ринку цінних паперів з'являться гарантовані державою фінансові інструменти досить високої якості. Вдала реалізація окремих проектів дозволить інвесторам розраховувати не стільки на отримання суперкороткострокових спекулятивних доходів, скільки на доходи від тривалого і послідовного зростання ринкової ціни випущених цінних паперів та виплачених дивідендів і процентів.

Є й інші шляхи підтримки виробничих підприємств. Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, — досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів. Тому після визначення пріоритетів фінансової підтримки можлива організація випуску цільових середньострокових державних позик, кошти від розміщення яких спрямовуватимуться на розвиток перспективних виробництв. При цьому слід унеможливити використання даних коштів на інші цілі, насамперед на споживання. Суттєвим доповненням також можуть бути податкові пільги для даних підприємств. Таким чином, оподаткування із караючого і стримуючого фактору перетвориться у стимулюючий. Причому самі по собі інвестиції у виробництво, які тісно пов'язані із розвитком обігу фінансових інструментів, вимагатимуть відповідної розбудови інфраструктури ринку цінних паперів.

Зазначені заходи, на нашу думку, дадуть змогу, з одного боку, певною мірою забезпечити приплив так необхідних коштів у сферу виробництва, а з іншого — сприятимуть формуванню ринку якісних фінансових інструментів — акцій та облігацій, випущених підприємствами, які швидко зростають, з відповідною їм сучасною інфраструктурою випуску та обігу.

Список використаної літератури

Про цінні папери та фондовий ринок: Закон від 23 лютого 2006 року/ Україна. Закон //Голос України. — 2006. — 14 квітня. — C. 8-12; Урядовий кур'єр. — 2006. — 19 квітня: Орієнтир. — C. 1-8; Офіційний вісник України. — 2006. — № 13. — C. 61-84
Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. — 1997. — № 6. — C. 14-22
Ватаманюк З. Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації/ З. Г. Ватаманюк. , Н. В. Звонар //Фінанси України. — 2007 . — № 6 . — С. 82 — 89
Галенко О. Вітчизняний ринок цінних паперів:досвід минулого //Вісник Національного банку України. — 1998. — № 8. — C. 30-31
Кондрашихін А. Регіональні особливості функціонування ринку цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 3. — С.34-38
Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 3. — C. 32-33
Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 525 с.
Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні //Банківська справа. — 2000. — № 4. — C. 11-14.
Мендрул О. Ринок цінних паперів: Навч. посіб./ Олександр Мендрул, Ірина Шевчук; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 1998. — 150 с.
Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-е вид., доп. та перероб.. — К.: КНЕУ, 2000. — 156 с.
Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 314 с.
Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні //Економіка України. — 2005. — № 12. — C. 19-24
Назарчук М., Курбацкий Г. Проблемы организованного рынка ценных бумаг Украины // Цінні папери України. — 2005. — № 13. — С. 23.
Павлов В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов’язюк,; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. — 2-е вид., доповнене. — К.: Кондор, 2004. — 398 с.
Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. — Кіровоград: Мавік, 2002. — 238 с.
Полонець В. Тернистий шлях розвитку ринку цінних паперів України,: або Цікаві події в післякризовий період із кінця 1998 р. по вересень 2000 р. //Політика і культура. — 2002. — № 12. — C. 26-27
Попов В. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки //Фінанси України. — 1998. — № 8. — C. 118-122
Приказюк Н.В. Рейтинг цінних паперів: світовий досвід та перспективи впровадження в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. — 2005. — № 5. — С. 21.
Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.116-121.
Регулювання ринку цінних паперів в Україні: закони і законодавчі акти/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа, О. В. Дзера. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 382 с.
Ринок цінних паперів: циклічність випуску акцій //Урядовий кур'єр. — 2005. — 7 червня. — C. 12
Румянцев С. Пріоритети розвитку фондового ринку // Цінні папери України. — 2005. — № 41. — С. 7.
Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. — 2006 . — № 12 . — С. 79-87
Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник. -К.: АДС УМКЦентр, 2005. -559 с.
Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. -К.: Знання , 2006. -535 с.
Шулежко М. Нормативне регулювання ринку цінних паперів //Економіка АПК. — 2004. — № 7. — С.89-92