Ринок як підсистема ринкової економіки. Класифікація ринків

Вступ.

1. Ринок і його сутність.

2. Спеціалізація функцій ринку.

3. Принципи класифікації ринків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ринок — це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. "Ринок" для американця, західно-европейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька — до державного "дирижизму" західнонімецька — до "соціального ринкового господарства", а японська — до "корпоративного патерналізму". Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

Основними об'єктами ринкових відносин є:

1) товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;

2) робоча сила, або праця;

3) земля та інші природні ресурси;

4) нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Ринкові відносини знаходять своє втілення в такій категорії, як ринок.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок — це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання.

1. Ринок і його сутність

Ринок — економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку, що ускладнює сам процес опанування студентами всієї багатогранності прояву в реальній практиці цієї надзвичайно складної категорії. Кожний, хто прагне зрозуміти цікавий і постійно змінюваний світ економіки, повинен бути з самого початку готовим до сприйняття та самостійного критичного аналізу часто повторюваних протилежних поглядів на одне й те саме економічне явище. Це стосується і категорії «ринок».

Тезисний виклад сутності ринку та його складових не завжди дає позитивний результат для студента. Пригадується вислів А. Маршалла, що «…будь-який короткий виклад економічних питань сприяє помилкам». Мова йде про неможливість у стислій формі дати повну та достовірну характеристику відповідного економічного явища. Тому ми зупинимося лише на головному.

В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «…інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг» (див.: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. — М.: Республика, 1992. — T.l. — С. 61). В іншому посібнику ринок визначається як «.. .обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу» (див.: Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І, Основи економічних знань: Навч. посібник.— К., 1998. — С. 157). Одні економісти вважають ринок механізмом, за допомогою якого «…покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну і кількість товару» (див.: Семюелсон П. А., Нордгауз В. Мікро-економіка. — К., 1998. — С 75), інші — що це «…набір взаємозв’язків або процес конкурентних торгів» (див.: Хейне Пол. Экономический образ мышления. — М.: Новости, 1991. — С. 204).

Тлумачення категорії «ринок» необхідно розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок — це місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець. Економічна наука розглядає ринок двояко, як сферу товарного обміну та як одну з форм економічної організації суспільства. У вузькому розумінні слова ринок — це сфера товарно-грошового обміну, в якій реалізуються відносини купівлі-продажу та здійснюється конкретна господарська діяльність щодо просування товарів та послуг від їх виробників до споживачів. Такий підхід відображає мікроекономічний рівень розуміння ринку. Основні складові ринку індивідуальних товарів — попит, пропонування і ціна[5, c. 63-65].

Найбільш типове і загальноприйняте визначення ринку таке: ринок — це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обігу. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенням попиту та пропонування.

Необхідно розрізняти обмін і ринок. Обмін — це лише акт здійснення купівлі-продажу, тоді як ринок — більш широке економічне поняття, що означає саморегульований механізм не тільки обміну, а й пропорцій відтворення суспільного продукту. Ринковий механізм регулювання економіки за допомогою конкуренції та системи цін забезпечує санацію неприбуткових підприємств та їх банкрутство, ефективне використання та розміщення ресурсів, галузеві пропорції тощо. Формування ринкового механізму здійснювалось упродовж багатьох віків під впливом поглиблення суспільного поділу праці, розвитку приватної власності та економічного відокремлення товаровиробників і споживачів.

У макроекономічному трактуванні категорія «ринок» наповнюється науковим змістом, що пояснює еволюцію та принципи функціонування економіки, класифікацію моделей економічного розвитку різних країн. У широкому розумінні ринок — це така форма економічного розвитку суспільства, за якої ринковим важелям відводиться визначальна роль у саморегулюванні економіки на основі використання цілої низки економічних законів товарного виробництва, а державі відводиться роль додаткового регулятора можливих негативних соціально-економічних наслідків.

Звернімо увагу на те, що наукове опанування сутності ринку відкриває шлях до розуміння більш складних економічних явищ, до яких необхідно віднести моделі ринків і ринкової економічної системи. Емпіричне тлумачення ринку вихолощує його основні ознаки, що в подальшому веде до схоластики і тавтології. Тобто поняття ринку як економічного механізму необхідно розглядати через призму його складових, попиту та пропонування, граничної корисності та суспільно-необхідних витрат, ціноутворення та монополізації тощо[9, c. 53-54].

Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну та інтегруючу функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропорцій. Крім того, конкурентна боротьба між суб'єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об'єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції.

У кожній країні формування ринкової економічної системи відрізняється як за економічними формами та способами взаємодії попиту і пропонування, так і за строками зрілості. Країни Західної Європи першими вступили на ринковий шлях розвитку, тому в них найвищого рівня досяг розвиток елементів інфраструктури ринку. Історичний досвід свідчить, що в країнах з ринковою економікою основною формою власності є приватна, забезпечена свобода підприємництва та вільний рух капіталів і товарів.

Крім того, умовами формування ринку є вільний доступ вироб-ників до економічних ресурсів та інформації, а також функціонування великої кількості фірм, що виробляють однорідну продукцію. Суб'єкти ринкових відносин повинні бути економічно та юридично незалежними, мати свободу вибору покупців, постачальників і вільну систему ціноутворення.

Ринкова організація економіки базується на використанні обмежених ресурсів. їх ефективне використання є одним з основних завдань ринку. Вирішення його повинно здійснюватись в умовах урахування інтересів усіх суб'єктів ринку. «Невидима рука» ринку А. Сміта якраз і є інструментом поєднання інтересів усіх. Ринкова ціна, що формується під впливом співвідношення попиту і пропонування, є вартісною формою узгодження інтересів виробника і споживача. Зростання попиту веде до підвищення цін, а значить, до збільшення норми прибутковості. Підвищення же цін призводить до зменшення попиту, а значить, до зменшення виторгу й суми доходів. Еластичність попиту за ціною вимірює реакцію споживачів на зміни цін. А еластичність пропонування залежить від мобільності ресурсів, тобто можливості їх переміщення між різними альтернативними напрямками використання. Перехресна еластичність показує, наскільки є чутливим обсяг виторгу одного продукту відносно змін ціни іншого. Надлишок продукції на ринку знижує ціну на неї, а нестача (дефіцит) викликає підвищення ціни[3, c. 74-76].

У цілому ринок як економічну категорію визначають:

— як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);

— як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їх зіткнення і взаємодія;

— як форму об'єктивного і саморегульованого функціонування товарного виробництва.

У багатьох визначеннях ринку акцентується увага на системі відносин між людьми. Серед цих визначень найпоширенішими є такі:

— ринок — це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);

— ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

— ринок — це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.

Кожне із вказаних визначень відображає певні сторони ринкових відносин. Однак перевагу доцільно б віддати останньому. Річ у тому, що зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно. Це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді ж цей процес значно складніший і для його здійснення необхідна докорінна перебудова всіх сфер господарської діяльності: сфери виробництва, сфери розподілу, сфери обміну і сфери споживання. [1, c. 74-76]

Ринок — синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово "ринок" характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.

Внаслідок розвитку засобів зв'язку необхідність певного фізичного місця зустрічей для взаємодії продавців та покупців стає несуттєвою. Учасники товарно-грошових відносин одержують можливість контактувати й вирішувати свої проблеми іншим чином. "За наявності сучасних засобів зв'язку і транспорту, — пише Ф. Котлер, — купець може ввечері дати рекламу товару по телебаченню, зібрати сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем".

Саме тому сьогодні економісти під терміном "ринок" розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Так, автори відомого підручника пишуть, що ринок — це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Це — вузьке тлумачення категорії "ринок". У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою, її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.[8, c. 85-87]

2. Спеціалізація функцій ринку

Основними соціально економічними умовами виникнення і функціонування ринку є, по-перше, суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовленні тих чи інших конкретних продуктів, і, по-друге, економічне відособлення окремих виробників як власників. Іншими словами, йдеться про різноманітність форм власності, серед яких чільне місце посідає приватна власність.

Економіка масового виробництва, на якій ґрунтується сучасний життєвий рівень, стала б неможливою, коли б виробництво і досі велось у рамках самозабезпечуючого домашнього фермерського господарства або в межах самодостатніх провінцій. Спеціалізація функцій дає змогу кожній особі і кожній сфері суспільної діяльності з найбільшою вигодою використати кожну специфічну відмінність кваліфікації і ресурсів. Навіть у примітивному господарстві знали, що краще ввести поділ праці: жінок зосередити на домашньому господарстві, чоловіків — на полюванні і риболовлі, людей похилого віку на виготовленні знарядь праці тощо. Спеціалізація не тільки ґрунтується на відмінності здібностей різних людей, але й сама викликає і посилює ці відмінності.

Спеціалізація часто вигідна навіть за відсутності природжених або набутих відмінностей у кваліфікації; часто тільки з її допомогою можна налагодити таке велике виробництво, яке дає можливість домогтися економії, пов'язаної з великим масштабом ведення справи. Два індійські близнюки могли б прийти до висновку, що одному із них краще виготовляти лише стріли, а іншому — тільки луки, навіть коли б їм довелося тягнути жеребок, щоб виявити кому що робити, — оскільки лише таким шляхом кожний із них зміг би застосовувати вдосконалені технічні прийоми і виготовляти достатню кількість цих предметів.

Щоб унаочнити, як спеціалізація викликає підвищення продуктивності праці, А. Сміт навів свій класичний приклад з виробництвом голок. Коли одна людина змогла б виготовити протягом дня у кращому випадку декілька дюжин недосконалих голок, то невелика група людей, в якій кожний за розподілом функцій виконує одні й ті ж прості операції, може за такий же період часу виготовити сотні тисяч високоякісних голок. Більше того, спрощення функцій, яке стало можливим у результаті спеціалізації, полегшує впровадження механізації і використання капіталу, що економить працю. У той же час воно допомагає уникнути марнотратного дублювання знарядь праці, неминучого тоді, коли кожному робітникові випадає бути майстром на всі руки; воно також зберігає час, який в іншому випадку витрачався б на перехід від однієї роботи до іншої. Ефективність спеціалізації найяскравіше ілюструється сучасною системою конвеєрного складання автомобілів. [3, c. 241-243]

Спеціалізація і поділ праці пов'язані з однією важливою проблемою — проблемою взаємозалежності. У сучасній економіці ця взаємозалежність доведена до досить високого рівня. Ніхто не виготовляє і найменшої частини того, що споживає. У період середньовіччя ремісник виробляв один товар і обмінював його на багато інших. Сьогодні робітник не виготовляє цілком навіть якийсь один товар, він може продукувати лише комірці для чоловічих сорочок або просто закріплювати болт на конвеєрі автозаводу. І може виявитися, що він усе життя тільки цим і займається. За цю роботу він отримує заробіток, який дає йому змогу купити товари, що виготовляються у різних кінцях світу. В усьому цьому може приховуватися небезпека.

Виходить, спеціалізація породжує повну взаємну залежність. Після розпаду Радянського Союзу криза фінансово-кредитної системи і грошового обігу порушили всю систему економічних зв'язків між підприємствами, що призвело до різкого спаду обсягів виробництва і значного зниження життєвого рівня українського народу. [1, c. 56-58]

На Україні особливо позначилося прогресуюче звуження економічної самодостатності колишніх республік, що практикувалося союзним центром. Про це свідчать факти, які часто залишаються поза увагою громадськості. В останні радянські часи Україна виробляла лише до 20 % кінцевого продукту. На виробництво товарів народного споживання припадало близько 28 %. А у військово-промисловому комплексі, що переважав у її промисловості, частка готової продукції була і того меншою — всього 3 %. І при тому, що на ВПК припадало до 40 % від усього обсягу виробництва, на задоволення потреб внутрішнього ринку йшло менше 18 % від усіх товарів власного виробництва.

Якщо у 1970 році наша республіка давала понад 250 млн. т умовного палива, споживаючи 210 млн. т, то через два десятиріччя вона вже змушена була його завозити. І немало — у перерахунку на світові ціни на 15 млрд. доларів. А згодом Україні довелося купувати енергоносії за цими цінами. За підрахунками фахівців, більш як 85—90 % загального обсягу спаду виробництва пов'язано з недостатньою забезпеченістю промисловості і сільського господарства України енергоресурсами.

У результаті такої інтегрованості української економіки в союзний народногосподарський комплекс вона дуже важко йшла до своєї самодостатності. Важливо сказати і про суто людський вимір. Вилучені на момент розпаду Союзу грошові вклади населення України в Ощадбанку, які в перерахунку за тодішнім курсом становили понад 150 млрд. доларів, так і залишилися в Москві, а відшкодовувати за це людям доводиться суверенній Україні[6, c. 79-80].

3. Принципи класифікації ринків

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок — це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників — організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ — державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства. [3, c. 37-39]

У даній темі акцентується увага на вивченні таких категорій сфери обміну і ринку, як попит і пропонування. Попит — сукупна потреба в товарах і послугах, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виокремлюють індивідуальний, ринковий та сукупний попит. Сутність попиту рекомендується вивчати на прикладі графіка попиту (рис. 1). Запам'ятайте: обернена залежність між ціною і обсягом попиту називається законом попиту.

Пропонування — це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а й відповідний рівень цін цих товарів (рис.1). Прямий зв'язок між пропонуванням і ціною називається законом пропонування.

Варто також мати на увазі, що величина пропонування залежить ще від таких чинників: ціни на ресурси; технології та організації виробництва; податків і субсидій; кількості продавців на ринку.

У ринковій системі особливе значення належить ціні. Ціна може бути рівноважною, монопольною, плановою. У цій темі слід зосередити свою увагу на розумінні рівноважної ціни. Ціна на конкурентному ринку, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг, називається рівноважною ціною.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями і продавцями. Ринкова рівновага досягається за умови збігу величини попиту та величини пропонування. Зі зміною ціни величини попиту чи пропонування змінюються. Отже, ринковий механізм — це механізм координації діяльності суб'єктів через систему цін. [2, c. 21-23]

Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об'єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин.

За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації. У даній темі перші три названі сегменти є визначальними, вони становлять матеріальну базу ринкових відносин.

Один з найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв'язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості — галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров'я, освіта, культура тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників, легкових машин, телевізорів, комп'ютерів та багатьох інших предметів споживання[7, c. 118-120].

Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.

Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:

• фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;

• невід'ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його виникнення;

• неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в момент «виробництва» та «споживання»;

• індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш високому або більш низькому рівні.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі:

♦ оптова і роздрібна торгівля;

♦ транспорт і зв'язок;

♦ освіта, культура та мистецтво;

♦ кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей;

♦ комунальні послуги;

♦ потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає.

Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі.

Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг, житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р. ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит.

Ринки основних виробничих ресурсів — це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб.

Як і на ринку товарів та послуг особистого споживання, на ринку виробничих ресурсів велике значення мають закономірності формування цін.

Найважливіше в цінах на ресурси те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки підприємств на придбання виробничих ресурсів — це доходи (у вигляді заробітної плати, ренти, процента) домогосподарств, що пропонують власні людські та майнові ресурси.

Виробничі ресурси підприємці використовують для того, щоб одержати валовий дохід і таку його складову, якою є прибуток. Підприємець намагається максимізувати прибуток від використання виробничих ресурсів, придбаних на ринку[2, c. 89-91].

Висновки

Ринок — досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою" в рамках і за допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим «робочим одягом», в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

У сучасній науковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

У змішаній ринковій економіці важливим суб'єктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів — уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. — 526 с.

2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408 с.

3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

8. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

9. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.