Ринок праці

Вступ.

1. Характеристика і специфічні риси плинної, застійної і прихованої форм безробіття.

2. Проаналізувати за попередні 5 років динаміку тривалості безробіття, визначеної за методологією МОП і результатами реєстрації і центрах зайнятості України, пояснити причини змін.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Будь-який ринок праці зводить разом продавців і покупців робочої сили. Зовнішньо це виглядає як процес пошуку роботи особами найманої праці і підбору працівників підприємствами і фірмами. Зусилля різноманітних груп населення в пошуках роботи для більшості тих, хто шукає її, зрештою, закінчуються працевлаштуванням. Формується зайнятість.

Звичайно, зайнятість визначається як діяльність громадян, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, що, як правило, приносить прибуток.

Як відомо, класифікація має важливе значення для будь-якого наукового дослідження, оскільки забезпечує можливість більш різноманітно і, внаслідок цього, більш відповідно реаліям описати певне явище, а також дозволяє окреслити найважливіші характеристики розглядуваних правових зв’язків. Щодо безробіття, то в науковій літературі зустрічаються різні погляди на кількість його видів.

Велику небезпеку представляє довготривале безробіття. В результаті зниження якості робочої сили падає продуктивність суспільного виробництва, знижується конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Одночасно збільшуються суспільні витрати на професійну і соціально-психологічну реабілітацію безробітних. Довготривале безробіття спричиняє надзвичайно негативний вплив не тільки на суспільство взагалі, а й на людей, які опиняються в такому стані. А саме:

– породжує професійну деградацію безробітних, в результаті чого зменшується їх поточна і майбутня конкурентоспроможність щодо працевлаштування на високооплачувану роботу;

– ускладнює процес інтеграції довготривалих безробітних у ринкове середовище, їх професійну та соціально-психологічну адаптацію до ринкових умів, сприяє відторгненню людини від політичного та соціального життя суспільства;

– посилює схильність до девіантної поведінки безробітних (відхилення від загальновизначених норм), ускладнюючи тим самим криміногенну ситуацію в суспільстві, трансформуючи традиційний устрій життя цих громадян та відношення до них оточення;

– знижує загальний рівень добробуту в суспільстві, погіршує моральне самопочуття, фізичне та психічне здоров'я безробітних громадян.

1. Характеристика і специфічні риси плинної, застійної і прихованої форм безробіття

Промислова революція на початковій стадії розвитку капіталізму породила такі форми безробіття, як текучий, прихована і застійна.

Плинне безробіття ми виявляємо, коли тимчасово ставляться незайняті працівники розумового і фізичної праці, що володіють робочою силою нормальної якості. З-за нерівномірного розвитку окремих галузей та регіонів, особливо за періодично повторюються спадів в економіці попит на робочу силу буває часом недостатнім і, навпаки, потреба в ній зростає в період господарського підйому. За зв'язки з економічними циклами таку безробіття називають також циклічної. При циклічної безробіттю під час спаду виробництва чисельність безробітних різко зростає. Так, у 60-ті — 80-ті роки в США під час рецесії рівень безробіття підвищувався в 1,5-2 рази.

Прихованої безробіттям охоплена головним чином частина сільських жителів (яка не витримує конкуренції з великими підприємствами), а також розоряються дрібні виробники торговці. Такі резерви праці виявляються, коли зростаюча потреба в працівниках швидко компенсується за рахунок зазначеної частини суспільства. Цих верств населення особливо багато у країнах, що розвиваються. За наявними оцінками, понад 500 чоловік, або 1 / 3 економічно активного населення, в цих не мають роботи або зайняті неповний робочий день.

Застійна безробіття охоплює людей з крайньою нерегулярністю занять. Це головним чином люди, що живуть на випадкові заробітки, наприклад, що працюють на дому лише в певні сезони. В нижчий шар безробітних входять працездатні, що не зуміли довгий час знайти якесь заняття, непрацездатні і люмпен.

Усі зазначені форми безробіття мають спільні риси. Вони породжені причинами, що знаходяться на рівні мікроекономіки (підприємств) та змінами технічної структури виробництва, яка при його індустріалізації призвела до широкомасштабного витіснення ручної праці.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів[7, c. 214].

Приховане безробіття означає, що на підприємствах є надлишкова кількість працівників. Така неповна зайнятість працездатного населення спостерігається тоді, коли працівники підприємства переводяться на роботу в умовах неповного робочого дня, а також, коли працівники перебувають у вимушених відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати. Згідно з проведеними Державним комітетом статистики обстежень на промислових підприємствах у 2003 р., за оцінкою керівників, надлишкова чисельність працівників становить від 10 до 33 % персоналу. Керівники підприємств, незважаючи на тривалий спад виробництва, не вдавалися до скорочення чисельності працюючих, мотивуючи свої дії соціальною незахищеністю працівників, необхідністю зберегти кваліфіковані кадри, а також оптимізмом щодо збільшення виробництва в недалекому майбутньому.

В Україні відсутні закони, які б регулювали трудові відносини при скороченні виробництва, умови компенсаційних виплат, умови перепідготовки кадрів в умовах вимушеної зупинки виробництва. Працівники, які вимушено зайняті неповний робочий день або які мають тимчасову перерву в роботі, є менш захищені, ніж безробітні. У Законі України "Про зайнятість населення" тих, хто працює в умовах повного і неповного робочого часу віднесено до зайнятого населення. Необхідно законодавчо затвердити норматив робочого часу і визнати категорію частково безробітного за міжнародними нормами, а також визначити розмір допомоги частково безробітним з боку держави і підприємства і запровадити страхування на випадок часткового безробіття.

Зауважимо, що неповна зайнятість на ринку праці в Україні починає поступово знижуватися.

Розрізняють три форми зовнішнього прояву безробіття: плинну (хронічну), приховану і застійну.

Плинна (хронічна)формабезробіття виявляється в тому, що частина сукупної робочої сили то втягується у виробництво, то виштовхується з нього. Втягування відбувається у фазі пожвавлення економічного циклу, а також в інші періоди у зв’язку з відкриттям нових і розширенням діючих підприємств. Виштовхування робочої сили відбувається, насамперед, у фазі спаду економічного циклу та в інші періоди через скорочення виробництва, банкрутства, впровадження нової техніки і передових технологій.

Застійна формахарактеризується тривалим періодом безробіття. Деякі з безробітних, що довго не мають роботи, час від часу можуть бути зайняті на випадкових і тимчасових роботах, виконувати невеликі замовлення вдома, але в будь-якому випадку їх характеризує тривала відсутність постійної роботи.

Прихована формабезробіття виявляється тоді, коли на підприємствах фактична чисельність працівників перевищує необхідну їх кількість для випуску даної продукції. У результаті частина таких осіб працює з ненормально низькою продуктивністю. Прихованою ця форма безробіття називається тому, що вказані особи не можуть бути віднесені до безробітних (оскільки вони знаходяться у трудових правовідносинах з роботодавцями) і не враховуються статистикою. Приховане безробіття найбільш поширене в сільському господарстві країн, що розвиваються.

В Україні приховане безробіття, у 1990-х рр. набуло величезних масштабів. Насамперед воно проявлялося у вигляді скороченої, стосовно встановленої законом, тривалості робочого дня і робочого тижня, а також у вигляді вимушених неоплачуваних відпусток.

2. Проаналізувати за попередні 5 років динаміку тривалості безробіття, визначеної за методологією МОП і результатами реєстрації і центрах зайнятості України, пояснити причини змін

У більшості країн світу чисельність безробітних і кількість зайнятих визначається на основі обстежень домогосподарств за методологією МОП. У населених пунктах, що відібрані для обстеження, проводиться опитування у сім'ях із метою визначення, чи був хто-небудь із членів сім'ї без роботи в попередній тиждень і чи займався хтось із них пошуком роботи протягом останніх чотирьох тижнів. На основі отриманих даних шляхом екстраполювання виводиться рівень безробіття в загальнонаціональному масштабі.

Коли говорять про розмір застійного безробіття, то мають на увазі кількість осіб, що знаходяться в стані безробіття більш довгий час, ніж основна маса безробітних. Звичайно таким періодом вважається рік і більше. Як можна побачити із даних, що містяться у табл. 1, в Україні середня тривалість безробіття, що обчислена за методологією МОП (за результатами обстежень домогосподарств), зростала до 2001 р., а потім, з 2002 р. у міру економічного пожвавлення і впровадження у діяльність державної служби зайнятості новітніх технологій почала повільно падати.

Якщо зробити графік, на якому відобразити чисельність безробітних громадян і кількість вакантних робочих місць, принаймні, хоча б зареєстрованих у державній службі зайнятості (рис. 1), то можна побачити, що завжди має місце певна кількість як безробітних громадян, так й вільних робочих місць, хоча їх співвідношення у різні періоди значно відрізняється.

Зменшення неповної зайнятості є позитивним явищем, але на найближчу перспективу вимушена неповна зайнятість, що є однією з форм прихованого безробіття на виробництві, залишається реальною. Думку про необхідність звільнення з виробництва надлишкових працівників висловлюють українські економісти. Вони вважають, що це стимулюватиме економічний розвиток і сприятиме ефективному використанню робочої сили на основі ринкових механізмів. Ми підтримуємо цю точку зору, оскільки, по-перше, переведення прихованого безробіття у відкрите дасть змогу працівникам, які не отримують заробітної плати тривалий час, або отримують її дуже низьку, одержувати допомогу по безробіттю. По-друге, виникає можливість підвищити реальну заробітну плату працюючих. По-третє, це підірве основи функціонування так званого тіньового або неформального ринку праці, який обслуговує неформальний (тіньовий) сектор економіки. Функціонування тіньового ринку праці зумовлено тим, що неповна зайнятість пов'язана з низьким рівнем оплати праці, невідповідністю роботи професійно-кваліфікаційному статусу працівника, необхідністю пошуку роботи поза підприємством.

Як правило, більшість цих працівників, які працюють поза підприємством, працюють без формальних угод, з порушенням норм трудового законодавства, без будь-якого соціального захисту.

Проте в умовах перехідної економіки, коли офіційна зайнятість поєднується з неофіційною (тіньовою) зайнятістю, на наш погляд, для деякої частини працівників вимушена неповна зайнятість відповідає їх інтересам, оскільки тіньові доходи не оподатковуються, а оплата праці, як вважають українські економісти, і тіньовому секторі у 2-3 рази вища, ніж в офіційній економіці.

Особливо поширена незареєстрована (тіньова) економічна діяльність і західних областях України, на Вінниччині та у Криму. Так, у Волинській області незареєстрованою економічною діяльністю зайнято 46,3 % всіх працюючих, у Вінницькій – 43,7 %, на Львівщині – 32,0 %, Закарпатській області – 31,3 %, у Криму – 29,3 %. Економісти вважають, що тіньовий ринок праці охоплює не менше третини населення працездатного віку, тобто на цьому ринку праці доходи отримують 8-10 млн. осіб, із яких, за оцінками Інституту економіки НАН України, приблизно 6-8 млн. осіб отримують основні доходи. Тіньовий ринок праці включає не тільки працівників, які офіційно числяться на підприємствах, частину зареєстрованих службою зайнятості безробітних, а також частину населення, що самостійно працевлаштовується, і осіб, що зайняті доходним нелегальним бізнесом, переважно кримінального характеру.

Аналізуючи зайнятість на офіційному і тіньовому ринках праці, І. Петрова поділяє ринок праці на 3 сектори. Вона відносить до першого сектора зайнятих в офіційній економіці, до другого – зайнятих в офіційній і тіньовій економіці, до третього – зайнятих тільки в тіньовій економіці. На її погляд, ці сектори в Україні зараз приблизно однакові У перехідній економіці цей ринок праці має як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна виділити такі: можливість одержання доходу працівниками і стримування процесу зубожіння населення; одержані доходи сприяють збільшенню внутрішнього попиту на споживчому ринку економічних благ; у працівників формується підприємницький досвід.

Негативна сторона пов'язана із виникненням ряду проблем різного характеру. По-перше, у державний бюджет не надходять податки із заробітної плати і доходів підприємців, тому держава не може здійснювати відповідно можливі економічні і соціальні програми. По-друге, у тіньовому секторі економіки спостерігається поступовий відтік кваліфікованої робочої сили, яка не завжди використовується адекватно. Часто висококваліфіковані працівники використовуються на робочих місцях, що не потребують кваліфікації. По-третє, отримуючи доходи (в окремих випадках – достатньо великі), працівники тіньового ринку праці отримують субсидії на оплату житлово-комунальних платежів, тим самим створюючи додатковий тиск на державний бюджет.

Повне розв'язання проблем, пов'язаних з функціонуванням тіньового ринку праці, можливе за умови реформування економіки, зниження податкового тиску на виробника і споживача, усунення причин, які спонукають людей звертатися до тіньових джерел доходу, реструктуризації прихованого безробіття у відкрите.

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у І півріччі 2009р. порівняно з відповідним періодом минулого року у цілому по Україні зріс на 2,9 в.п. та становив 9,1% економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він перевищував відповідний показник по країнах Євросоюзу (8,7%), але був нижчим ніж у Франції, Угорщині та інших країнах (діаграма 1).

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зріс на 3,1 в.п. та становив 9,9%. Більш суттєве збільшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, ніж серед мешканців сільської місцевості (діаграма 2).

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років збільшився в усіх регіонах. Найбільше зростання цього показника відбулося у Вінницькій, Сумській (на 4,6 в.п. у кожній), Донецькій, Закарпатській (на 4,4 в.п. у кожній), Рівненській (на 4,3 в.п.), Полтавській, Чернігівській областях (на 4,1 в.п. у кожній).

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській області (13,1%), а мінімальне – у м.Києві (6,6%) (таблиця 3).

Основними причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у І півріччі 2009р. виступали: вивільнення з причин економічного характеру (48,6%), звільнення за власним бажанням (25,7%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (11,5%), звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору (9,5%) (діаграма 3).

Серед населення у віці 15-70 років 12,8 млн. осіб належали до економічно неактивного населення, з них кожен другий був пенсіонером за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, кожен четвертий — учнем або студентом, кожен шостий — зайнятий в домогосподарстві. Зазначена група населення також включає незайнятих осіб, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Ця категорія осіб працездатного віку у І півріччі 2009р. становила 197,9 тис. осіб, що на 23,5% більше показника відповідного періоду минулого року. Також збільшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у І півріччі 2009р. складала 169,4 тис. осіб, або 2,1% економічно неактивного населення працездатного віку (І півріччі 2008р. відповідно – 110,1 тис. осіб, або 1,4%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних.

Таким чином, приховане безробіття в Україні є результатом низької ефективності функціонування ринку праці і національної економіки. Враховуючи досвід країн Східної Європи, який свідчить, що високий рівень офіційного безробіття спостерігається в тих країнах, де високими темпами відбуваються ринкові перетворення і забезпечується економічне зростання, переведення прихованого безробіття у відкрите є важливим фактором сьогоднішнього економічного зростання. У цьому процесі не можна допускати стихійності і поспішності, необхідне регулювання цього процесу за допомогою єдиної політики держави, профспілок і підприємств.

Висновки

З огляду на зазначене до прихованого безробіття ми відносимо: а) надлишкову зайнятість, тобто стан, коли підприємство використовує працю працівників, кількість яких перевищує потреби виробництва, виплачуючи їм повну заробітну плату; б) неповну зайнятість, тобто стан, коли на підприємстві працівники вимушені працювати неповний робочий час, отримують відповідну неповну заробітну плату та бажають працювати повний робочий час. Іншими словами, такий стан справ можна назвати “частковим безробіттям”; в) не обліковану (незареєстровану) незайнятість, тобто стан, коли не всі, хто не має роботи та шукає її, знаходяться на обліку в державній службі зайнятості; г) формальну зайнятість, тобто стан, коли працівники змушені перебувати у тривалих відпустках без збереження заробітної плати. Будучи формально зайнятими, такі працівники ніде не враховуються в якості безробітних і офіційно не шукають іншого місця роботи, хоча власне кажучи, є безробітними.

Якщо в основу поділу безробіття на види покласти його тривалість, то можна виділити такі його види: короткострокове, середньострокове та тривале безробіття. Під короткостроковим безробіттям розуміється відсутність роботи та її пошук від 1 до 3 місяців; під середньостроковим – від 3 до 6 місяців; під тривалим – більше 6 місяців.

Слід зазначити, що тривале безробіття – це найнебезпечніший та чреватий негативними наслідками вид безробіття (соціальною напруженістю, дискваліфікацією і психічними розладами безробітного). Так, з кожним місяцем безробіття в людини зростає соціальна апатія, згодом людина припиняє спроби змінити становище і звикає до стану бездіяльності.

Підсумовуючи, ми пропонуємо встановити класифікацію безробіття за наступними критеріями:

— причинами виникнення безробіття (фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, безробіття викликане високими витратами на оплату праці);

— формою прояву безробіття (відкрите, приховане);

— тривалістю безробіття (короткострокове, середньострокове та тривале безробіття);

— поширеністю безробіття (загальнодержавне, регіональне, галузеве, міське, сільське);

— соціально-професійним складом безробітних (професійне, статевовікове, серед осіб з різним соціальним статусом, серед соціально-вразливих верств населення).

Список використаної літератури

1. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні //Географія та основи економіки в школі. — 2004. — № 5. — C. 4-6.

2. Гаркавенко Н. Напрями вдосконалення політики зайнятості населення у ринкових умовах //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 6. — C. 26-32.

3. Макаренко О. Психологічні особливості в умовах тривалого безробіття/ Олександр Макаренко, Марія Голубєва, Сергій Кравчук //Соціальна психологія. — 2007. — № 2. — C. 71-79.

4. Моторна І. Дистанційна зайнятість в умовах глобалізації економіки та соціально-економічні вигоди від її використання //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 3. — C. 6-12

5. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям //Фінанси України. — 2008. — № 10. — С.22-30

6. Оверковський Б. Неформальна зайнятість в Україні: виклики для профспілок //Профспілки України. — 2008. — № 2. — C. 24-26

7. Покрищук В. Особливості впливу довготривалого безробіття на психологічний стан молодої людини //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 7. — C. 3-6

8. Попов С.В. Види безробіття та критерії їх класифікації // Форум права. -2006. -№ 3. – С.106-110

9. Трофанова Т.Г. Безробіття як фактор нівелювання економічних та суспільно-виробничих відносин (підводні течії епохи безробіття) //Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 5. — C. 31-34

10. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні/ Т. Черниш, О. Власенко //Україна: аспекти праці. — 2006. — № 3. — C. 8-12