Ринок праці в економічній системі

1. Сутність ринку праці та його місце в економічній системі.

2. Методи регулювання зайнятості.

Список використаної літератури.

1. Сутність ринку праці та його місце в економічній системі

У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі.

Зауважимо, що існують близькі за значенням поняття «ринок праці», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсів», «ринок зайнятості».

Існує думка, що/поняття «ринок праці» та «ринок робочої сили» відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця — функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних, і Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до масштабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття «ринок робочої сили» можна використовувати для характе-ристики відносин стосовно безробітних (Программа изучения дис-циплиньї «Рьшок труда и занятость» / Сост. А. В. Калина — К.: МАУП, 1996. —С.З).

За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів — ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший (Купалова Г. І. Соціально-економічна сутність форми та функції ринку робочої сили // Зайнятість та ринок праці. — Вип. 2. — 1994. — С, 12 —19).

Цікавою, на наш погляд, є думка про те, що в сучасній ринковій економіці вже замало говорити про ринок праці лише як про ринок живої праці [31]. Згідно з цією думкою, існують вагомі докази включення до ринку праці також і ринку робочих місць, тому що реально і постійно існують попит на них та їхня пропозиція^ Такий висновок можна зробити на підставі міркування про те, що господарство підприємця, який водночас є і роботодавцем, об'єднує працю багатьох працівників так, що кожен з них закріплюється за певним робочим місцем, а всі робочі місця пов'язані між собою технологією та внутрішньофірмовою кооперацією. Тому підприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працівникові трудитися на певному робочому місці. У свою чергу, і працівник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче місце. Отже, угода купівлі-продажу робочої сили відбудеться лише тоді, коли робоче місце відповідає вимогам працівника, і навпаки. Усе це означає, що найманий працівник і роботодавець-підприємець однаковою мірою виступають на ринку праці як власники: працівник як власник товару«робоча сила», а роботодавець-підприємець як власник свого господарства і всіх робочих місць в цьому господарстві, а також тих грошей, які він сплачує працівникові. Отже, згідно з цією думкою, ринок праці охоплює ринок робочої сили та ринок робочих місць.

На наш погляд, можна погодитись, що ринок робочих місць існує. Труднощі тут виникають лише в тому, що можна легко визначити попит і пропозицію на робочі місця, їхнього конкретного власника, однак не можна визначити ринкову ціну робочих місць — їх, начебто, ніхто не купує. Складається враження, що на практиці робочі місця безкоштовно надаються працівникам. Робочі місця — засоби виробництва — виступають як товари на ринку засобів виробництва, але на ринку праці вони видимих ознак товару не мають. Отже, на наш погляд, є підстави вважати, що ринок робочих місць є відносно уособленим типом ринку, частиною ринкового господарства країни, тісно пов'язаною з іншими типами ринків, зокрема і з ринком праці. Однак на сучасному етапі він може викликати лише теоретичний інтерес.

Деякі автори також використовують термін «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару «робоча сила» [28]; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи (Шаленко М. В. Ринок робочої сили України: становлення і перспективи розвитку /Економіка України. — 1991. — № 3. — С. 3); як систему відносин, які формуються на вартісній основі між роботодавцями — власниками засобів виробництва та найманими працівниками — власниками робочої сили — стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів до існування (Российский рьінок труда. — М.: ИЗ РАН, 1993. — С. 4 — 5); як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, — з іншого [2, с. 6].

На наш погляд, найчастіше неправильно стверджують, що в прикладному значенні ринок праці охоплює незайняте працездатне населення і ту частину зайнятих, яка з різних причин хоче змінити роботу або одержати додатковий заробіток, звужуючи таким чином поняття ринку праці (Маневич В., Орлова Т. Межреспубликанский семинар в Таллинне//Социалистический труд. — 1991. — № 3. — С. 126).

Короткий аналіз визначень ринку праці або ринку робочої сили показав, що в різних формулюваннях виокремлюються такі його аспекти:

— охоплення стадій процесу відтворення робочої сили;

— узгодження попиту і пропозиції робочої сили;

— характер відносин і механізм взаємодії між роботодавцями та найманими працівниками;

— державний характер регулювання ринку праці;

— охоплення категорій населення (трудові ресурси, робоча сила, наймана робоча сила);

— охоплення механізмів ринку праці;

— ступінь і ланка суспільного виробництва.

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару. Крім того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорія. Адже, досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупність фізичних і ду-ховних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини» є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, приведеною формою якої є заробітна плата. «Споживання робочої сили, як і всякого іншого товару, — писав він, — здійснюється за межами ринку або сфери обігу» (Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — Т. 23). Отже, він відносив поняття «ринок робочої сили» до сфери обміну. Це пояснювалось тим, що в період домонополістичного капіталізму задоволення попиту на робочу силу з боку підприємців і попиту на умови праці з боку працівників — «купівля-продаж робочої сили» — відбувались стихійно через одномоментні умови обміну, основою якого була матеріальна винагорода працівникові за працю певної кількості та якості.

Досвід реформування економіки України свідчить про необхідність посилення уваги до ринку праці як у теоретичному, так і в практичному плані. Першим кроком при цьому має бути теоретичне осмислення проблем ринку праці, зокрема його місця серед інших типів ринків, економічної сутності та основних економічних моделей тощо.

Зазначимо насамперед, що ринок праці є одним із типів ринків за економічним призначенням. Крім нього найчастіше в економічній літературі виокремлюються: ринок товарів і послуг та ринок капіталів. Наприклад, існує думка, що зазначені типи ринків неоднакові за своєю значущістю й на чолі ринкової системи країни стоїть ринок капіталів. Вважається, що оскільки капітал є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, представлених на ринку, він визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків. Таку здатність ринку капіталів визначати кон'юнктуру всіх товарних ринків і взаємозв'язок між ними пояснюють впливом зміни норми відсотка на поведінку підприємців. Як відомо, зміна суспільних потреб у послугах і товарах формує попит на фінансові, сировинні, трудові та інші ресурси, рух яких сприяє створенню нової або вдосконаленню існуючої виробничої структури. У разі збільшення норми відсотка підприємцям вигідніше купувати цінні папери, що призводить до стримування зростання або й скорочення кількості робочих місць. У разі зниження норми відсотка підприємцям вигідніше вкладати капітал безпосередньо у виробництво, що сприяє розширенню сфери прикладання праці, тобто створенню нових робочих місць. При цьому потреба в інвестиціях і робочій силі зростає доти, доки товарні ринки не просигналізують про насичення потреб у тих чи інших товарах, послугах і про падіння попиту на них, а отже, й на капітал. Відповідно зреагує ринок капіталів.

На наш погляд,( різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, не можна чітко ранжирувати. По-перше, ринок починається з придбання робочої сили і засобів виробництва (інвестиційних ресурсів). Без цих елементів продуктивних сил, без їхнього об'єднання за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. По-друге, ринкова система, і зокрема ринок праці, не можуть ефективно функціонувати також без ринку освітніх послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ і ринку робочих місць. На нашу думку, кожен з типів ринків, зокрема ринок праці, формується як одна з найважливіших органічних ланок ринкової системи. Однак він може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, які всі певною мірою реагують на ситуацію, що складається в економіці. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринків за «ланцюжком» передається в решту інших.

Аналіз наведених тут міркувань відносно ролі та значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого — такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків ринок праці має не тільки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляцію тощо), соціальну напруженість у суспільстві (мітинги, демонстрації протесту, страйки тощо), сучасні могутні громадські рухи та соціальні революції, а також різноманітні організації найманих працівників (партії, профспілки, молодіжні організації, товариства споживачів тощо), організації роботодавців [4, с. 18]. Особливість полягає також у тому, що, породжуючи всі ці проблеми, ринок праці сам не в змозі справитись з ними. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв'язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати суспільні відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого працівника. Він примушує суспільство створювати механізми вищого порядку, які, підтримуючи творчі, динамічні властивості ринку робочої сили, могли б нейтралізувати його руйнівні сили. Назвемо це першою розбіжністю ринку праці з іншими ринками. Друга розбіжність полягає в тому, що відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі-продажу товару «робоча сила» безперервні аж до звільнення найманого працівника. Ринкові відносини між найманим працівником та роботодавцем тривають і в кожній фірмі в процесі виробництва товарів і послуг. Третя розбіжність полягає в особливостях товару «робоча сила»,і детальний аналіз яких буде наведено далі. Четверта розбіжність ринку праці з іншими ринками полягає в тому, що, як уже зазначалося, він пронизує не лише сферу обміну товару «робоча сила» на фонд життєвих засобів, а й сфери розподілу та виробництва робочої сили.

Отже, загалом можна стверджувати, що відносна самостійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо.

2. Методи регулювання зайнятості

В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення. Базовим постулатом державної стратегії забезпечення зайнятості має стати принцип досягнення та підтримання повної продуктивної зайнятості. За цих умов, на наш погляд, концептуальні основи регулювання зайнятості населення в Україні мають полягати в органічному поєднанні механізму саморегулювання та механізму державного регулювання, які забезпечать умови для розвитку робочої сили та економічної активності.

В умовах ринкової економіки зайнятість регулюється в основному державою відповідно до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинених країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та нормативними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян. В основу цього принципу, крім права на працю, покладено також інші громадянські права, які розширюють свободу розпоряджання працівником своєю робочою силою.

По-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати участь чи ні в суспільній праці. При цьому легалізована добровільна незайнятість виключає будь-які погрози проти цього виду свободи, якщо джерело існування непрацюючого громадянина є законним.

По-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найбільш сприятливого для нього (з урахуванням реальних можливостей) режиму зайнятості. Йдеться про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини.

Третій важливий елемент добровільного трудового способу життя пов'язаний з наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці. Це положення здійснити в Україні сьогодні найскладніше через необхідність правового опрацювання питання щодо свободи переміщення, докорінного поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави.

По-четверте, добровільний трудовий спосіб передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності, включаючи сферу виправної праці;

сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язане з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки |з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш підходящої сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі потреби;

єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов: координація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання й розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

організацію професійної орієнтації.

Розглядаючи аспекти аналізу сегментації пропозиції робочої сили в контексті видів і форм зайнятості, не можна не звернути увагу на проблеми державного регулювання попиту та пропозиції робочої сили в межах програм сприяння зайнятості.

Як відомо методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні, уявлення про які сформовані практикою використання методів державного регулювання ринку праці. Останні можна диференціювати так:

— за об'єктами впливу. Об'єктами можуть бути населення та його окремі групи, працівники та його окремі групи, а також підприємці та їх окремі групи. Об'єктами регулювання ринку праці можуть також бути трудові відносини, включаючи оплату праці, тривалість робочого періоду, умови праці тощо, соціальні відносини і т. п.;

— за напрямами впливу. До них відносять заходи збільшення (зменшення) пропозиції робочої сили на ринку праці; заходи збільшення (зменшення) попиту на ринку праці; заходи впливу на структуру попиту та пропозиції робочої сили; заходи збільшення відповідності попиту і пропозиції;

— за формою впливу методи поділяють на прямі та непрямі;

— за характером впливу методи регулювання можна поділити на заохочувальні, обмежувальні, захисні та заборонні;

— за змістом методи диференціюються на економічні, адміністративні та адміністративно-економічні. До економічних методів відносять, наприклад, підтримку економічно доцільних робочих місць, організацію громадських робіт, спеціалізоване інвестування для створення нових робочих місць, підтримку малого бізнесу тощо.

До адміністративних методів відносять зменшення пенсійного віку й тривалості робочого періоду, обмеження кількості робочих місць і можливостей сумісництва для однієї людини тощо;

— за рівнем впливу методи регулювання ринку праці поділяють на загальнодержавні, регіональні, галузеві, внутрішньофірмові;

— за джерелами фінансування — держбюджет, позабюджетні кошти, кошти Фонду сприяння зайнятості, кошти комерційних організацій.

В основу вибору тих чи інших методів регулювання ринку праці покладено аналіз і прогноз ситуації на ринку праці, визначення ступеня переваги кожного з методів, оцінку наслідків використання тих чи інших методів, аналіз ступеня узгодженості використаних методів, різноспрямованості їхніх наслідків [4].

Активна політика на ринку праці — це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Загалом активні методи та заходи являють собою сукупність методів і заходів:

щодо створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація суспільних робіт, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

щодо посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

щодо субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

щодо подання допомоги у працевлаштуванні.

На розробку і здійснення активної політики на ринку праці впливають три групи факторів:

— міжнародні трудові норми;

— тип соціально-трудових відносин на ринку праці, який склався в тій чи іншій країні;

— різноманітність умов, характерних для ринків праці різних країн і окремих регіонів у країні.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закладено основний важіль політики зайнятості — стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.

На наш погляд, дійсно найсуттєвішим важелем політики зайнятості є регулювання попиту на робочу силу, який, як відомо, може бути індивідуальним і сукупним. Індивідуальний попит (попит окремого роботодавця) залежить від таких факторів:

попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила потрібна роботодавцеві передусім як виробничий ресурс для створення нових товарів і послуг. Попит на робочу силу, інакше кажучи, є похідною від попиту на продукт фірми;

стану виробництва (розміру та ефективності капіталу, особливостей технології, досконалості методів організації виробництва і праці);

якості індивідуальної робочої сили (освіти, професіоналізму, продуктивності, винахідливості, універсальності, загальнолюдських якостей: старанності, дисциплінованості, уважності, ретельності тощо).

Світовий досвід свідчить про успішне використання фінансових заходів впливу на зайнятість населення, метою яких є створення найбільш сприятливого клімату для підприємців, діяльність яких сприяє реалізації соціально-економічних завдань.

Найбільш суттєвими заходами фінансового впливу на зайнятість є:

— податковий механізм, який передбачає надання податкових пільг за такою схемою:

— за формами — пільги, пов'язані зі звільненням від виплат у соціальні фонди; пільги з оподаткування прибутку; пільги з витрат, пов'язаних з професійним навчанням і підвищенням кваліфікації;

— за вирішуваними завданнями — пільги, пов'язані з прийняттям на роботу неконкурентоспроможних верств населення; пільги, пов'язані з професійним навчанням;

— кредитний механізм;

— преференції, під якими розуміють певні фінансові субсидії, які надаються на безпроцентній та безоборотній основі державою тим фірмам, що беруть на себе виконання державних програм у якій-небудь галузі;

— фінансові штрафи використовуються в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкурентоспроможних верств населення;

— державні субсидії надаються безпосередньо громадянам з певною метою. Наприклад, особи, які не змогли після тимчасової роботи працевлаштуватись на постійну роботу, в деяких країнах можуть отримувати допомогу протягом періоду професійної підготовки.

Створення гнучкого ринку праці є об'єктивною передумовою розвитку економіки останніх десятиліть. Потреба в такому заході зумовлена посиленням виробничої гнучкості, внаслідок якої здійснюється диверсифікація виробництва, збільшуються дрібні виробничі одиниці, зростає кількість мобільних малих підприємств, орієнтованих на споживача, розвиваються підрядні форми праці. У межах цієї системи широко використовуються різноманітні гнучкі форми заробітної плати, зайнятості та організації робочого часу. Важливе значення мають також гнучкість використання робочої сили, її мобільність між підприємствами, в межах підприємств, між професіями, а також залучення трудящих у господарські справи фірми. Водночас ускладнюється розв'язання соціальних проблем: посилюється нестабільність стану тимчасово зайнятих і працюючих в умовах гнучких режимів робочого часу, скорочується кількість трудящих, які мають право на одержання допомоги і виплат по соціальному забезпеченню.

Список використаної літератури

1. Бараник З. Статистика ринку праці : Навчальний посібник/ Зоя Ба-раник,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -167 с.

2. Васильченко, Віталій Сергійович Державне регулювання зайнятості : Навчальний посібник/ Віталій Васильченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -252 с.

3. Качан Є. Управління трудовими ресурсами : Навчальний посібник/ Євген Качан, Дмитро Шушпанов,. -К.: Вид. дім "Юридична книга", 2003. -256 с.

4. Лібанова Е. Ринок праці : Навчальний посібник/ Елла Лібанова,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -223 с.

5. Лисенко Л. Ринок праці. Техніка пошуку роботи : Навчальний посібник/ Любов Лисенко, Борис Максимов,; Під ред. В. К. Маригодова; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -311 с.

6. Петрова І. Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання : Монографія/ Ірина Петрова,; Ін-т економіки, упр. та госп. права. -К., 1997. -299 с.

7. Петюх В. Ринок праці : Навчальний посібник/ Василь Миколайович Петюх,; Василь Петюх; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. -К., 1999. -287 с.

8. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки : Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -254 с.

9. Ринок праці України: стан та шляхи його реформування : Національний семінар: 16-18 лютого 2000 р. м.Київ/ М-во праці України; Укр. Академія держ. управління при Президентові України; Ін-т Світового Банку. Програма SPRITE. -К., 2000. — 117 с.