Рівні та види психологічного дослідження

Вступ.

1. Основні види психологічних досліджень.

2. Характеристика рівнів психологічних досліджень.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Усяка наука заснована на фактах. Вона збирає факти, зіставляє їх і робить висновки — установлює закони тієї області діяльності , що вивчає.

Специфіка наукової психології полягає в тім, що вона для зі своїх даних використовує цілий арсенал наукових методів.

Розглянемо методи психології виходячи із чотирьох основних позицій:

a) не експериментальні психологічні методи;

б) діагностичні методи;

в) експериментальні методи;

г) формуючі методи.

Сучасний учений, що працює в загальній психології, орієнтований у своїй методології на те, що існують загальні для всіх людей закономірності психологічної реальності, які виявляють себе у взаємодії людей в історичних умовах конкретного часу їхнього життя. Для вивчення цих закономірностей він прибігає до досліджень, до впливу на психічну реальність із метою пізнання її закономірностей. Вплив здійснюється методами спостереження й експерименту. У сучасній психологічній науці використання методів обумовлене науковим підходом до вивчення психічних явищ, яким керується певний психологічний напрямок.

Психологія, як і кожна наука, користується цілою системою різних приватних методів, або методик. Основними методами одержання фактів у психології є спостереження, бесіда й експеримент. Кожний із цих загальних методів має ряд модифікацій, які уточнюють, але не змінюють їхню сутність; всі методи психології опираються на основні закономірності предмета науки. Таким чином, метою написання даної роботи є розгляд рівнів та видів психологічного дослідження, проведення їхньої класифікації.

1. Основні види психологічних досліджень

Спостереження є одним найбільше часто використовуваних у психології дослідницьких методів. Спостереження може застосовуватися як самостійний метод, але звичайно воно органічно включається до складу інших методів дослідження, таких, як бесіда, вивчення продуктів діяльності, різні типи експерименту й т.д.

Спостереженням називається цілеспрямоване, організоване сприйняття й реєстрація об'єкта.

Спостереження в психології виступає у двох основних формах -і як самоспостереження, або інтроспекція, і як зовнішнє, або так зване об'єктивне, спостереження.

Самоспостереження, або інтроспекція, тобто спостереження за власними внутрішніми психічними процесами, невідривно від спостереження за їхніми зовнішніми проявами. Пізнання власної психіки самоспостереженням, або інтроспекцією, завжди здійснюється тією чи іншою мірою опосередковано через спостереження зовнішньої діяльності. Самоспостереження може бути лише фазою, моментом, стороною дослідження, що при спробі перевірити його дані саме неминуче переходить в об'єктивне спостереження. Спостереження, дослідження й у психології повинне вестися в основному об'єктивними методами.

Новий специфічний характер здобуває в нашій психології й зовнішнє, так зване об'єктивне, спостереження. І воно повинне виходити з єдності внутрішнього й зовнішнього, суб'єктивного й об'єктивного. Спостерігаючи зовнішнє протікання дій людини, ми вивчаємо не зовнішнє поводження саме по собі, як якби воно було дано у відриві від внутрішнього психічного змісту діяльності, а саме цей внутрішній психічний зміст, що повинне розкрити спостереження. Таким чином, у зовнішньому, так званому об'єктивному, спостереженні зовнішня сторона діяльності є лише вихідним матеріалом спостереження, а справжнім його предметом служить її внутрішній психічний зміст. У цьому основна принципова установка спостереження в нашій психології на відміну від поведінкової психології, що робила саме зовнішню сторону єдиним предметом психологічного спостереження.

Так зване об'єктивне, тобто зовнішнє, спостереження -і найпростіший і найпоширеніший із всіх об'єктивних методів дослідження. Він широко застосовується в психології, так само як і в інших науках. Основна перевага методу об'єктивного спостереження полягає в тім, що він дає можливість вивчати психічні процеси в природних умовах; зокрема, дитина можна спостерігати в умовах навчання в школі. Однак при вивченні явищ, у яких відношення між зовнішньою стороною поводження і його внутрішнім психологічним змістом більш-менш складно, об'єктивне спостереження, зберігаючи своє значення, по більшій частині повинне доповнюватися іншими методами дослідження. При цьому завжди істотно зберігати в поле зору конкретного випробуваного, живої дитини, предмета вивченню. [2, c. 52-53].

Розрізняють несистематичне й систематичне спостереження. Несистематичне спостереження проводиться в ході польового дослідження й широко застосовується в етнопсихології, психології розвитку, соціальної психології. Для дослідника, що проводить несистематичне спостереження, важлива не фіксація причинних залежностей і строгий опис явища, а створення деякої узагальненої картини поводження індивіда або групи в певних умовах. Систематичне спостереження проводиться за певним планом. Дослідник виділяє регістрируємі особливості поводження (змінні) і класифікує умови зовнішнього середовища. План систематичного спостереження відповідає кореляційному дослідженню (про нього мова йтиме далі).

Розрізняють "суцільне" і вибіркове спостереження.

У першому випадку дослідник або група дослідників фіксує всі особливості поводження, доступні для максимально докладного спостереження. У другому випадку він звертає увагу лише на певні параметри поводження або типи поведінкових актів, наприклад, фіксує тільки частоту прояву агресії або час взаємодії матері й дитини протягом дня й т.п.

Спостереження може проводитися безпосередньо, або з використанням спостережливих приладів і засобів фіксації результатів. До числа їх ставляться: аудіо-, фото- і відеоапаратура, особливі карти спостереження й т.д.

Фіксація результатів спостереження може вироблятися в процесі спостереження або відстрочено. В останньому випадку зростає значення пам'яті спостерігача, "страждає" повнота й надійність реєстрації поводження, а отже, і вірогідність отриманих результатів. Особливе значення має проблема спостерігача. Поводження людини або групи людей змінюється, якщо вони знають, що за ними спостерігають із боку. Цей ефект зростає, якщо спостерігач невідомий групі або індивідові, значимо й може компетентно оцінити поводження. Особливо сильно ефект спостерігача проявляється при навчанні складним навичкам, виконанні нових і складних завдань, наприклад, при дослідженні "закритих груп" (банд, військових колективів, підліткових угруповань і т.д.) зовнішнє спостереження виключене. Включене спостереження припускає, що спостерігач сам є членом групи, поводження якої він досліджує. При дослідженні індивіда, наприклад дитини, спостерігач перебуває в постійному, природному спілкуванні з ним[7, c. 86-88].

Є два варіанти включеного спостереження: спостережувані знають про те, що їхнє поводження фіксується дослідником; спостережувані не знають, що їхнє поводження фіксується. У кожному разі найважливішу роль грає особистість психолога — його професійно важливі якості. При відкритому спостереженні через певний час люди звикають до психолога й починають поводитися природно, якщо він сам не провокує "особливе" відношення до себе. У тому випадку, коли застосовується сховане спостереження, "викриття" дослідника може мати самі серйозні наслідки не тільки для успіху, але й для здоров'я й життя самого спостерігача. Крім того, включене спостереження, при якому дослідник маскується, а мети спостереження ховаються, породжує серйозні етичні проблеми. Багато психологів уважають неприпустимим проведення досліджень "методом обману", коли його мети ховаються від досліджуваних людей і коли випробувані не знають, що вони — об'єкти спостереження або експериментальних маніпуляцій.

Модифікацією методу включеного спостереження, що сполучить спостереження із самоспостереженням, є "трудовий метод", що дуже часто використовували закордонні й вітчизняні психологи в 20 — 30- х роках нашого століття.

Ціль спостереження визначається загальними завданнями й гіпотезами дослідження. Ця мета, у свою чергу, визначає використовуваний тип спостереження, тобто чи буде воно безперервним або дискретним, фронтальним або вибірковим і т.п.

Результати спостережень звичайно систематизуються у вигляді індивідуальних (або групових) характеристик. Такі характеристики являють собою розгорнуті описи найбільш істотних особливостей предмета дослідження. Тим самим результати спостережень є одночасно вихідним матеріалом для наступного психологічного аналізу. Перехід від дані спостереження до пояснення спостережуваного, що є вираженням загальних законів пізнання, властивий і іншим не експериментальним (клінічним) методам: анкетуванню, бесіді й вивченню продуктів діяльності.

Які ж конкретні недоліки методу спостереження не можна виключити? У першу чергу всі помилки, допущені спостерігачем. Перекручування сприйняття подій тим більше, ніж сильніше спостерігач прагне підтвердити свою гіпотезу. Можливими помилками спостереження є гало — ефект, ефект полегкості, помилка центральної тенденції, помилка кореляції, помилка контрасту, помилка першого враження.

Галло-ефект, тобто узагальнене враження спостерігача веде до грубого сприйняття поводження, ігноруванню тонких розходжень. Ефект полегкості виражається в тенденції завжди давати позитивну оцінку що відбувається. Помилка центральної тенденції відбувається, коли спостерігач прагне давати старанну оцінку спостережуваному поводженню. Помилка кореляції спостерігається, коли оцінка однієї ознаки поводження дається на підставі іншого спостережуваної ознаки (інтелект оцінюється по швидкості мови). Помилкою контрасту є схильність спостерігача виділяти в спостережуваних рис, протилежні власним. Помилка першого враження виникає, коли перше враження про індивіда визначає сприйняття й оцінку його подальшого поводження.

Однак спостереження є незамінним методом, якщо необхідно досліджувати природне поводження без втручання ззовні в ситуацію, коли потрібно одержати цілісну картину що відбувається й відбити поводження індивідів у всій повноті. Спостереження може виступати як самостійна процедура й розглядатися як метод, включений у процес експериментування. Результати спостереження за випробуваними в ході виконання ними експериментального завдання є найважливішою додатковою інформацією для дослідника[4, c. 76-77].

Анкетування, як і спостереження, є одним з найпоширеніших дослідницьких методів у психології. Анкетування звичайно проводиться з використанням дані спостереження, які (поряд з даними, отриманими за допомогою інших дослідницьких методів) використовуються при складанні анкет.

Існують три основних типи анкет, застосовуваних у психології:

1. Анкети, складені із прямих запитань і спрямовані на виявлення усвідомлюваних якостей випробуваних.

2. Анкети селективного типу, де випробуваним на кожне питання анкети пропонується кілька готових відповідей; завданням випробуваних є вибір найбільш підходящої відповіді.

3. Анкети — шкали; при відповіді на питання анкет — шкал випробуваний повинен не просто вибрати найбільш правильний з готових відповідей, а проаналізувати (оцінити в балах) правильність із запропонованих відповідей.

Безперечним достоїнством методу анкетування є швидке одержання масового матеріалу, що дозволяє простежити ряд загальних змін залежно від характеру навчально-виховного процесу й т.п. Недоліком методу анкетування є те, що він дозволяє розкривати, як правило, тільки самий верхній шар факторів: матеріали, за допомогою анкет і запитальників (складених із прямих запитань до випробуваного), не можуть дати дослідникові подання про багатьох закономірностях і причинних залежностях, що ставляться до психології. Анкетування — це засіб першого орієнтування, засіб попередньої розвідки. Щоб компенсувати відзначені недоліки анкетування, застосування цього методу варто сполучити з використанням більше змістовних дослідницьких методів, а також проводити повторні анкетування, маскувати від випробуваних справжні цілі опитувань і т.д.

Бесіда — специфічний для психології метод дослідження людського поводження, тому що в інших природничих науках комунікація між суб'єктом і об'єктом дослідження неможлива. Діалог між двома людьми, у ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншого, називається методом бесіди. Психологи різних шкіл і напрямків широко використовують неї у своїх дослідженнях.

Бесіда включається як додатковий метод у структуру експерименту на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про випробуваний, дає йому інструкцію, мотивує й т.д., і на останньому етапі — у формі постекспериментального інтерв'ю. Дослідники розрізняють клінічну бесіду, тридцятилітній частина "клінічного методу", і цілеспрямоване опитування "віч-на-віч " — інтерв'ю.

Дотримання всіх необхідних умов проведення бесіди, включаючи збір попередніх відомостей про випробуваний, робить цей метод дуже ефективним засобом психологічного дослідження. Тому бажано, щоб бесіда проводилася з урахуванням даних, отриманих за допомогою таких методів, як спостереження й анкетування. У цьому випадку в її меті може входити перевірка попередніх висновків, що випливають із результатів психологічного аналізу й отриманих при використанні даних методів первинного орієнтування в досліджуваних психологічних особливостях випробуваних[1, c. 115-117].

2. Характеристика рівнів психологічних досліджень

Задум дослідження визначає його етапи, що становлять послідовність реалізації задуму дослідження. Звичайне дослідження складається із трьох основних етапів.

Перший етап — вибір проблеми й теми, визначення об'єкта й предмета, цілей і завдань, розробка гіпотези дослідження. З метою уточнення методики дослідження, конкретизації його цілей і завдань іноді виділяється ще один етап — пробне (пілотажне) дослідження, цей етап випереджає оформлення методики дослідження. На другому етапі роботи відбувається вибір методів і розробка методики дослідження, перевірка гіпотези, безпосереднє дослідження, формулювання попередніх висновків, їхнє апробування й уточнення, обґрунтування заключних висновків і практичних рекомендацій.

Третій, заключний етап будується з орієнтацією на впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить із характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного матеріалу, яким він розташовує, рівня оснащеності дослідження й своїх можливостей.

Організаційно-процедурні етапи визначають хід виконання тактичних завдань, взаємодії з досліджуваним об'єктом, дій з даними про досліджуваний об'єкт. Всі етапи мають відносну тимчасову послідовність, разом з тим вони можуть чергуватися, забезпечуючи безперервність дослідницького процесу[6, c. 49-50].

Висновки

Відповідно до етапів психологічного дослідження доцільно розрізняти 4 групи методів: організаційні – включають порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо; комплексний метод, коли той самий об’єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук. До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні (тести, анкета, бесіди, інтерв’ю). методи обробки даних – це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, факторний аналіз, побудова графіків, схем таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень до інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку – з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо.

Методи активного впливу на особистість: психологічна консультація – проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Будується за певним планом, який передбачає виявлення причин виникнення проблем, шляхів та прийомів її вирішення і здатності до цього людини. Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього, соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей. Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовується для розвитку здібностей, наприклад, уваги, пам’яті, мислення, уяви тощо. Психологічна терапія та реабілітація – це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану – під час перебування у важкому стресі.

Список використаної літератури

1. Бандурка О. Основи психології і педагогіки: Підручник/ Олександр Бандурка, Валентина Тюріна, Олена Федоренко,; МВС Україи, Нац. ун-т внутр. справ. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 334 с.

2. Вітенко І. Основи психології: Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти III-V рівнів акредитац./ Іван Вітенко, Тарас Вітенко,. — Вінниця: Нова книга, 2001. — 251 с.

3. Гуцало Е. Психологія: Інструктивно-методичні матеріали для самостійної підготовки студентів до комплексного державного екзамену/ Емілія Гуцало,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. Кафедра психології. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 126 с.

4. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.

5. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.

6. Психологія: З викладом основ психології релігії/ Під ред. Юзефа Макселона. — Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу: Вид. відділ "Свічадо", 1998. — 319 с.

7. Серьожникова Р. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Раїса Серьожникова, Надія Пархоменко, Лада Яковицька,; М-во освіти і науки України, Донецький нац. технічний ун-т . — К.: Центр навчальної літератури, 2003; К.: Академвидав, 2003. — 242 с.

8. Степанов О. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Олександр Степанов, Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2002; К.: Академвидав, 2003. — 502 с.

9. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.