Роль держави у процесі становлення соціально-відповідального бізнесу

Вступ

Процеси формування сталих ринкових відносин вимагають поступального та стабільного розвитку приватного сектора економіки. Відповідно, із зміцненням приватного підприємництва виникає потреба в соціальній відповідальності бізнесу.

За кордоном ідея соціальної відповідальності бізнесу народилася півстоліття тому, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою збільшився середній клас. У середині 1970-х рр. виникло визначення так званої корпоративної соціальної відповідальності.

Проблематика корпоративної соціальної відповідальності привертає увагу багатьох представників фінансової науки. Серед визначних вітчизняних науковців треба відзначити О.Д. Василика, М.І. Долішного, В.М. Гейця, В.Л. Осецького, А. А. Чухна, С.І. Юрія. Проте, незважаючи на значні досягнення у вирішенні теоретико-методологічних питань соціальної відповідальності бізнесу, ціла низка питань, пов’язаних безпосередньо з механізмом мотивації соціальної відповідальності бізнесу, залишаються недостатньо дослідженими і тому потребують додаткового вивчення.

1. Процеси формування ідеї соціальної відповідальності бізнесу в Україні

Визначення терміну «соціальна відповідальність» ще не є чітко сфор-мульованим. Так, Всесвітня бізнесова рада із сталого розвитку визначає соціальну корпоративну відповідальність як «зобов’язання бізнесу сприяти сталому економічному розвиткові, працюючи з найманими працівниками їхніми родинами, місцевою громадою та суспільством загалом з метою покращення якості життя» [2]. Але, на нашу думку, визначення соціальної відповідальності бізнесу в Україні має бути таким: морально-етична відповідальність бізнесових структур за рівень надання послуг, рівень якості виробленої продукції, а також створення гармонійного середовища відносини між працівниками, партнерами, споживачами та суспільством загалом у вирішенні соціальних проблем.

Виходячи з цього визначення, соціальна відповідальність бізнесу зводиться до системи відносин в різних площинах: перша площина — це відносини внутрішньовиробничі і їх можна окреслити як ендогенні; друга площина — зовнішні відносини з іншими суб’єктами суспільства — екзогенні.

Соціальна відповідальність людини на підприємстві визначається усвідомленням загальних цілей і завдань організації, але, у першу чергу, соціальним походженням працівника, його соціальною роллю, соціальними цілями й завданнями, їхньою відповідністю цілям і завданням підприємства. До визначення соціальних цілей можна віднести такі питання: для чого працівник прийшов на підприємство, чого він цим хоче досягти, і як розцінює свій колектив? Тільки відповівши на ці запитання, можна вже говорити про відповідність інших цілей і завдань працівника цілям самого підприємства. Якщо співробітник розцінює підприємство лише як проміжний щабель для підвищення свого соціального статусу, то ні про яке узгодження цілей мови бути не може. Можна буде говорити про стабільний соціальний клімат за умови, що всі працівники належать приблизно до однієї соціальної верстви й приймають, хоча б частково, установки інших своїх колег. Ця складова соціального клімату впливає на можливість людей працювати в команді й діяти узгоджено. Чим кращим є соціальний клімат, тим легше людям «спрацьовуватися». Кожна людина, індивід, особистість повинні бути соціально відповідальними за ті дії, які вони роблять на підприємстві і за її межами.

Бізнесові структури, що працюють в Україні, ще не усвідомлюють в повному обсязі свою роль і відповідальність у соціальному розвитку держави, а також свої стратегічні інтереси, тому в них виникає потреба у співпраці із державними та недержавними установами, організаціями у вирішенні соціальних проблем різного рівня. На цей час співпраця у сфері соціального партнерства бізнесу, влади, громадськості України є фрагментарними, безсистемними, але і на такому рівні ця співпраця дає позитивні результати. Передові ланки бізнесових структур, в основному у великому бізнесі, починають звертати увагу на такі аспекти як репутація, корпоративний бренд, корпоративна лояльність персоналу, лояльність бізнесу до соціального оточення.

В Україні ідея соціальної відповідальності бізнесу починає розвиватись і потребує досконалого пакету законодавчих актів. Західний стандарт мотивує підприємця здійснювати добровільні соціальні інвестиції. На відміну від нього, вітчизняні закони мають винятково примусовий характер. Українське законодавство накладає на бізнес низку обов’язкових соціальних функцій, що проявляє їх винятково фіскальне забарвлення. Соціальне страхування, яке за фактом відволікає 41,7 % доходів підприємств, побудовано на принципі безальтернативності. Це примушує працедавців використовувати схеми «тіньової» оплати праці, а отже, обертається штучним скороченням соціальних виплат у майбутньому. Крім того, українське законодавство передбачає мізерний набір преференцій, що спонукають до витрат на соціальні акції. Так, не оподатковуються тільки ті гроші, які становлять 4 % від суми прибутку підприємства, перераховані на рахунок добродійної фундації або організації. Звільняються від сплати ПДВ операції з надання допомоги науковим, культурним, спортивним установам і релігійним організаціям [3].

Український бізнес вважає, що суспільна активність необхідна насамперед для поліпшення іміджу компаній, але при цьому нарікає на відсутність вільних засобів для соціальних інвестицій.

Можна відзначити, що в Україні не проводилося ґрунтовне дослідження на тему соціальної відповідальності бізнесу. Є тільки точкові дослідження, ініційовані суспільними організаціями. Наявні дані говорять, що вітчизняний бізнес готовий виконувати соціальну місію. Дослідження 811 підприємств, проведене в 2002 р. фундацією «Інтелектуальна перспектива», показало, що 60 % опитаних бачать користь від реалізації соціальних проектів. 25 % респондентів заявили, що соціальну активність повинні проявляти ті, хто має для цього нагоду. Негативно сприймають соціальні прояви бізнесменів 5 % учасників опитування. 46 % респондентів вказали, що маючи фінансові можливості, вони обов’язково брали б участь у соціальних заходах. Стільки ж учасників дослідження упевнені, що зайнялися б суспільно-корисними акціями за умови вдосконалення нормативно-правової та податкової бази. Показово, що на перше місце в своїх очікуваннях від соціальних діянь бізнес ставить власні вигоди — зміцнення позитивного іміджу підприємств (це відзначили 2/3 опитаних). Представники компаній, що брали участь в опитуванні, вважають, що стійка позитивна репутація є ключовим нематеріальним активом і конкурентною перевагою на сучасному ринку. На другому місці -поліпшення умов соціального середовища [4].

Підприємці, навіть за умови усвідомлення необхідності участі в соціальних проектах, не уявляють собі, як їх реалізувати. З одного боку, підприємці практично не одержують замовлень соціального характеру, з іншого — у них недостатньо фахівців, які можуть розробити соціальну стратегію компанії. Згідно із західними стандартами кожне підприємство розробляє власну соціальну стратегію і щорічно виділяє кошти на фінансування витрат на соціальні програми. В Україні прояви соціальної активності мають спонтанний характер та не є частиною плану з формування іміджу компанії.

Думки з приводу ступеня участі влади в стимулюванні соціальної спрямованості бізнесу розходяться. Вважається, що головна державна місія може обмежитися створенням умов для сприятливого розвитку приватного сектору. Йдеться про боротьбу з корупцією, яка поки що є негласною, але істотною статтею витрат українських компаній і оптимізації податкового клімату. Інші мають на увазі ухвалення пакету спеціальних нормативних актів. Але експерти побоюються, що в Концепції можуть виявитися моменти регуляторного характеру, що припускають створення додаткових держструктур з нагляду за дотриманням бізнесом соціальної відповідальності.

Єдиним струмочком соціального залучення українського сьогодення, мабуть, залишається участь великих і надвеликих підприємств і їх керівництва в підтримці окремих видів добродійності на основі особистих схильностей керівників або на прохання чиновників, від яких залежить становище підприємства.

Така досить слабка основа взаємодії бізнесу і некомерційного сектору приводить до того, що підприємництво як джерело ресурсів для вирішення соціальних проблем в Україні все-таки залишається незатребуваним резервом.

Якщо ж говорити про ту частину підприємців, що все-таки бере участь у вирішенні соціальних проблем, то мотивації зазвичай пов’язані з особистою причетністю кожного конкретного підприємця до того або іншого питання із соціальної сфери: так наприклад, якщо дитина-підліток підприємця потрапила у «дурну компанію», він відгукується на пропозиції організувати роботу з «тінейджерами» у позашкільні часи, якщо хтось із його близьких страждає онкологічним захворюванням у важкій формі, він може піти назустріч проханню надати матеріальну підтримку у створенні служби хосписів і т.п.

Деякий прогрес участі підприємців у вирішенні соціальних питань намітився й у зв’язку зі зміцненням становища підприємницьких спілок, асоціацій та інших громадських об’єднань підприємців. Ці об’єднання, виступаючи в інтересах розвитку тих або інших видів підприємництва, фактично теж беруть участь у вирішенні настільки важливої соціальної проблеми, як реальна демократизація й побудова основ громадянського суспільства.

Необхідність посилення соціальної відповідальності всіх суб’єктів суспільної взаємодії, проте, не підлягає сумніву. І об’єктивні умови для підвищення соціальної відповідальності в українському бізнесі є. Підприємництво неухильно набирає сили, спостерігається зростання чисельності підприємців і більше зосередження в їхніх руках матеріально-технічних і трудових ресурсів. Вони реально зацікавлені в якнайшвидшій стабілізації соціально-економічної ситуації в країні, тому що від цього залежить ефективність самого бізнесу. Усе більше входять підприємницькі кола і до розв’язання проблем політичного характеру, включаючи участь у розробці державних програм суспільного розвитку. Все це зумовлює зростання фактора відповідальності в соціально-економічному житті країни й управління соціальними процесами як усередині підприємства, так і у всьому суспільстві. Розвиток міжнародного ділового співробітництва дозволяє нашим підприємцям вивчати закордонний досвід підприємницької діяльності, запозичити в міру можливості з нього все позитивне, включаючи і соціальну відповідальність.

Отже, ми розуміємо соціальну відповідальність бізнесу на підприємстві таким чином: по-перше, створення достойних виробничо-побутових умов для працівників підприємства, охорона праці, по-друге, соціально-психологічний клімат колективу, трудова мотивація, матеріальна винагорода; по-третє, додаткові пільги, надання працівникам матеріальної допомоги, видача безпроцентних позичок, безкоштовні путівки для співробітників підприємства, пільги працівникам, що проробили на підприємстві більше 10 років, та ін. Досвід закордонних і вітчизняних підприємств підтверджує, що увага до людей, турбота про поліпшення умов й охорони їхньої праці дають помітну віддачу, підвищують діловий настрой. Кошти, витрачені на виробничу естетику, благоустрій робочого побуту, створення комфортних умов для відпочинку в перервах під час трудового дня, окупаються з лишком зростанням продуктивності праці і якості роботи.

Часто доводиться чути, що бізнес нібито не бажає брати на себе соціальну відповідальність. Це невірно! Більшість підприємств готові вирішувати ці проблеми, але тоді бізнесу й державі потрібно рухатися назустріч один одному. Повинен враховуватися стан справ не лише на самому підприємстві, але також обстановка в галузі й регіоні, ситуація в країні. Держава і її закони, які б досконалі вони не були, не в змозі регулювати всі можливі аспекти ведення бізнесу.

2. Роль та місце держави у реалізації механізму соціальної відповідальності підприємництва

Можна вважати, що в Україні розпочинається робота над впровадженням державної політики у сфері формування зацікавленості вітчизняного бізнесу виконувати соціальні функції як відносно власних співробітників, так і всього суспільства. Сьогодні держава займає досить активну позицію стосовно створення сприятливих умов для роботи приватного сектора. Стратегія сприяння розвитку соціальної відповідальності розвивається в трьох напрямах:

• перший напрям — реформа оподаткування, яка передбачає зниження податкового пресу, дає змогу підприємствам розвивати свої основні фонди і нагромаджувати обігові кошти. Таким чином, у підприємств з’являються додаткові засоби, які можуть бути використані, у тому числі і на розвиток соціальних програм;
• другий напрям — розвиток державної політики, яка спонукає соціальну активність бізнесу, зосереджена на вдосконаленні пенсійної системи. Річ у тому, що оновлене пенсійне законодавство підвищує зацікавленість працівників в отриманні легальної зарплати. Працедавець і працівник виступають як соціальні партнери, але працівник, зацікавлений у фінансовому забезпеченні власної старості, буде вимушений самостійно чинити тиск на господаря з метою отримання легальної заробітної плати. Побічно це відобразиться на відрахуваннях до бюджету і, своєю чергою, підвищить платоспроможність держави в соціальній сфері;
• третій напрям — це підтримка державою інноваційних і наукомістких проектів за допомогою накопичувальної схеми технопарків, яка припускає пільгове оподаткування. З розвитком третього напряму відкривається можливість підтримувати науково-технічний потенціал країни і зберегти вітчизняні наукові кадри. Крім того, діяльність технопарків забезпечить отримання високотехнологічної, а отже, дорожчої, ніж сировина і напівфабрикати, експортної продукції.

При прийнятті на себе соціальної відповідальності приватні корпорації однозначно отримують позитивні результати, які можна поділити на економічні, соціальні, іміджеві.

Економічні позитивні результати можна охарактеризувати як отримання прибутку від реалізації соціальних заходів. Окрім цього, внаслідок реалізації корпоративних соціальних проектів можуть знижуватись операційні витрати в деяких ланках бізнесу. Участь у соціальних ініціативах також дає змогу збільшити вартість акцій компаній, забезпечує здатність додатково залучити нових інвесторів. Окрім того, соціально активні корпорації менш вразливі до екологічних та моральних ризиків (рис. 1).

Соціальні позитивні результати для бізнесу — це отримання передусім зацікавлених працівників, наявність довготермінових планів та зобов’язань, сильні та надійні партнерства. Позитивний соціальний корпоративний імідж впливає на купівельні рішення споживачів, просування товарів та послуг, престижність самої корпорації.

До основних причин, які стримують розвиток соціальної відповідальності бізнесу в Україні, можна віднести питання законодавчої неврегульованості та відсутності законодавчого заохочення. Реалізація соціальних програм супроводжується значними фінансовими витратами корпорацій, що також найчастіше стає стримувальним фактором або причиною відмови від соціальної діяльності.

Реалізуючими соціальну відповідальність суб’єктами є економічні агенти, а відповідальною за створення сприятливого соціально орієнтованого бізнес-середовища — держава; об’єктом — як персонал підприємств, так і суспільство загалом. Подане визначення формує усвідомлення системного підходу до розвитку соціальної відповідальності в державі. Йдеться про те, що діяльність суб’єктів підприємництва в аналізованій сфері має стосуватися не лише персоналу, але й суспільства; не тільки на дискреційній основі, але й на етичній, правовій та економічній; обов’язково піддаватися оцінці на предмет її ефективності; мати на меті розвиток людського капіталу та задоволення поточних і перспективних потреб найманих працівників і суспільства. При цьому важливо, щоб державна активність щодо використання механізму соціальної відповідальності підприємництва диференціювалася залежно від ступеня соціально-економічного розвитку та відповідно фінансових і ресурсних можливостей держави. Зокрема, за мірою розвитку економіки, державі необхідно брати на себе більшу частину функцій і повноважень у сфері соціальної безпеки та посилювати аспект добровільності такої роботи для суб’єктів підприємництва і навпаки — в періоди економічного спаду доцільно збільшувати перелік економічних стимулів активізації соціальної відповідальності підприємництва. Разом із тим, державна політика в аналізованій сфері ніколи не повинна бути змушуючою та адміністративною.

Висновки. Соціальна відповідальність підприємництва є сукупністю добровільних формальних і неформальних прав і обов’язків суб’єктів підприємницького сектору національної економіки перед персоналом та суспільством щодо дотримання законодавства у сферах соціальної політики, зайнятості, умов та оплати праці, екології, оподаткування; забезпечення збереження та розвитку людського капіталу; ефективності виконання соціальних і суспільних функцій; здатності задовольняти поточні та створювати передумови для задоволення перспективних потреб. Реалізуючими соціальну відповідальність суб’єктами є економічні агенти, об’єктом — персонал підприємств і суспільство загалом, а відповідальною за створення сприятливого соціально орієнтованого бізнес-середовища — держава. Державна активність щодо використання механізму соціальної відповідальності підприємництва повинна диференціюватися залежно від стану соціально-економічного розвитку та фінансових і ресурсних можливостей держави і не має бути змушуючою та адміністративною.

Методами стимулювання і заохочення підприємців з боку держави до вирішення соціальних проблем традиційно є податкові пільги і режим «найбільшого сприяння» для бізнесменів, які включилися в цей процес. На жаль, для України властива прямо протилежна тенденція: поки що самі благодійні і некомерційні організації намагаються одержати податковий режим, що дозволяє їм «дихати». Крім того, той факт, що підприємець займається добродійністю, часто служить поштовхом для підозр з боку державних органів і «самостійних» додаткових перевірок.

З огляду на вищевикладене можна зробити наступні висновки.

По-перше, добродійність приносить підприємництву:

• популярність;
• поліпшення іміджу фірми на місцевому й національному рівні;
• рекламу товару, послуг;
• висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації;
• розвага для співробітників фірми, її клієнтів, покупців, партнерів;
• поліпшення внутрішніх організаційних взаємин;
• поліпшення взаємин з інвесторами;
• доступ до певних ринків;
• звернення до цільових груп;
• асоціювання з високоякісним або престижним заходом;
• залучення нових працівників;
• демонстрацію соціальної відповідальності фірми;
• податкові пільги.

По-друге, наразі усе більша кількість комерційних організацій займається добродійністю, проте соціальне залучення українських підприємців дуже низьке, і участь у вирішенні соціальних проблем не є дійсно престижною у підприємницькій сфері. Громадськість і держава також практично не створюють умов і морально-етичної атмосфери, що відповідала б рівню нормальної цивілізованості і спонукала б громадян у цілому і підприємництво як одну з найбільш активних складових сучасного суспільства до пошуку заходів і ресурсів для вирішення соціальних проблем. У силу цього роль освіти й активності організацій, здатних впливати на зміну українського законодавства та суспільної думки, дуже велика для перетворення підприємницького інтелектуального і матеріального потенціалу в повноцінний і діючий ресурс соціального прогресу.

Висновки

На сучасному етапі для становлення ідеї соціальної відповідальності бізнесу в Україні насамперед необхідно:

• формувати у суспільній свідомості розуміння змісту, значимості соціально відповідального бізнесу для розвитку соціально орієнтованої держави та демократичних засад, а серед самих підприємців — стратегічного значення соціально відповідальної позиції для зміцнення конкурентоспроможності компаній на ринку та довгострокового сталого розвитку;
• створення на всеукраїнському рівні ефективної та постійно діючої системи комунікації соціально відповідального бізнесу, державних органів влади, засобів масової інформації, громадськості, експертів міжнародних організацій на основі спеціальних подій, Інтернет-ресурсу та співпраці із ЗМІ;
• формувати законодавчу базу, яка забезпечить зацікавленість бізнесу в конструктивізмі щодо соціальних програм;
• прийняття законодавчих та відомчих нормативних актів, які стимулюють розвиток в Україні соціально відповідального бізнесу та корпоративної філантропії, меценатства;
• створення партнерської мережі, в рамках якої учасники мережі отримують широкі можливості для просування корпоративної репутації на регіональному та макроекономічному рівнях;
• надання бізнесовим структурам організаційно-методичної допомоги у плануванні та реалізації конкретних соціальних проектів та програм, реалізації корпоративних систем соціальної відповідальності;
• сприяння роботі всіх зацікавлених сторін щодо впровадження довгострокових спільних соціальних проектів та програм;
• створення банку даних соціальних та екологічних ініціатив, в реалізації яких могли б взяти участь державні органи влади, громадські організації та підприємницькі структури.

Список використаної літератури

1. Орел Ю.Л. Соціальне підприємництво: сучасний стан та перспективи розвитку / Ю.Л. Орел // Державне регулювання соціального підприємництва та соціально-відповідального бізнесу : матер. Першої Міжнар. наук.-практ. конф. грудня року / за ред. О.Ю. Амосова. -Харків : Вид-во ХОМО Союз молодих підприємців, — 152 с. — С. 87-93.
2. Стефан П. Робінс. Основи менеджменту : нер. з англ. / П. Робінс, Девід А. Де Ченцо. -К. : Вид-во «Основи», — б70 с.
3. Корпоративна соціальна відповідальність : підручник / за заг. ред. д-ра екон. наук, нроф. Т.С. Смовженко, д-ра екон. наук, нроф. А.Я. Кузнєцової. — К. : Вид-во УБС НБУ, — 258 с.
4. Зайчук О.В. Теорія держави і нрава : підручник / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. — К. : Урінком Ітер, 200б. — б88 с.
5. Задирака Д.В. Развитие социальной ответственности иностранной корпорации в неф­тедобывающем регионе : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. экон. наук: спец. 00.05 — Экономика и управление народным хазяйством (экономика труда) / Денис Влади­мирович Задирака; Российская академія государственного управления. — M., 2007. — 27 с.
6. Мельник M.I. Становлення ін-ту соціально орієнтованого бізнес-середовища в Укра­їні: аналіз проблем та пошук ефективних інструментів : наукова доповідь / M.I. Мельник; НАН України. регіональних досліджень. — Львів, — 39 с.
7. Посібник з корпоративної соціальної відповідальності. Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності / кол. автор.: О. Лазоренко, Р. Колишко та ін. — К. : Вид-во «Енергія», 2008-96 с.