Роль економічної теорії для сучасних соціально-економічних перетворень в Україні

Вступ.

Розділ І. Сутність економічної теорії та її значення.

1.1. Економіка – основа життя людського суспільства.

1.2. Предмет економічної теорії та її значення.

1.3. Методи пізнання економічних явищ та процесів.

1.4. Функції економічної теорії.

Розділ ІІ. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі та вплив економічної теорії.

2.1.Загальні основи соціально-економічного розвитку.

2.2. Проблема вибору національної економічної політики України.

2.3. Економічна політика української держави.

Розділ ІІІ. Особливості та перспективи соціально-економічних перетворень в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Незважаючи на те що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не всі можуть правильно відповісти на запитання "що таке економіка". У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої поняття "економіка" збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний національний ринок.

Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділити структурно-функціональний метод, який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил будь якої держави, простежити зміни які в ній відбуваються, визначити роль і місце кожного елемента цих продуктивних сил.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теорії виділяють метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається. Також до спеціальних методів дослідження відносять соціально-економічний експеримент, кількісний метод та ін.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економічної теорії та її роль для сучасних соціально-економічних перетворень в Україні.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність економічної теорії та її значення;
• охарактеризувати предмет економічної теорії та її значення;
• дослідити методи пізнання економічних явищ та процесів;
• виявити головну роль економічної теорії для сучасних соціально-економічних перетворень.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема значення економічної теорії для сучасних соціально-економічних перетворень.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси економічної теорії.

Предметом дослідження виступає роль економічної теорії для сучасних соціально-економічних перетворень.

Розділ І. Сутність економічної теорії та її значення

1.1. Економіка – основа життя людського суспільства

Термін «економіка» вживається для позначення тієї сфери людської діяльності, у якій створюються життєві блага для задоволення різноманітних потреб людини. Щоб існувати, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та багато інших матеріальних і нематеріальних життєвих благ, які виробляються економікою.

Водночас, поняття «економіка» вживається і в значенні сукупності економічних відносин людей, законів і принципів їх економічної поведінки, а також як назва науки, яка вивчає ці відносини, закони і принципи, окремі функціональні і галузеві їх аспекти.

Економіка як сфера народного господарства має складну структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об'єднують відповідні підприємства. Економіка охоплює галузі матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт тощо) і нематеріального виробництва (освіта, культура, охорона здоров'я, інші нематеріальні послуги тощо). Отже економіка — це усі види діяльності людей, які дозволяють їм забезпечити свою життєдіяльність.

Економіка утворює каркас цивілізації, адже вона утримує на собі усі інші сфери людського суспільства. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика, ідеї — усе це людство може дозволити собі лише тому, що в економіці визрівають необхідні матеріальні умови. Отже, економіка — це основа життя людини і суспільства.

Виробництво благ — це перш за все процес праці. Він включає кілька основних моментів: власне працю, засоби і предмети праці.

Праця — це діяльність людини по створенню життєвих благ; при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений, цілеспрямований характер. Працюючи, людина витрачає свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Предмети праці — те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Предмети праці можуть бути речовиною природи, яка вперше піддається дії праці (приміром, вугілля і руда в надрах, риба у водоймах тощо), а також сировиною, тобто предметами праці, які раніше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, вугілля на коксовому заводі, руда на металургійному комбінаті, прядиво у ткацькому виробництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці — сировина. Збільшується і кількість предметів праці, що мають штучне походження — пластичні маси, синтетичні волокна, композитні матеріали, напівпровідники і т. п.

Засоби праці — це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До засобів праці насамперед відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю — основний засіб праці, а також виробничі будівлі і споруди, транспортні шляхи і комунікації тощо[1].

Засоби і предмети праці у своїй сукупності складають засоби виробництва.

Проте не лише виробництво охоплює поняття «економіка». Покинувши процес виробництва, життєві блага здійснюють складний шлях, пов'язаний з їх розподілом, обміном одного блага на інше, а завершується цей шлях споживанням. Усе назване — сфери (елементи) економіки.

Виробництво — завжди суспільний процес, адже люди виробляють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для суспільних потреб. У суспільному виробництві існує поділ праці, за якого окремі виробники, їх групи або навіть цілі галузі, що складаються з багатьох підприємств, спеціалізуються на виробництві певного блага чи комплексу благ або ж на здійсненні певної трудової операції. Поглиблення поділу праці завжди супроводжується зростанням її кооперації.

Кооперація праці — така форма праці, за якої багато працівників спільно беруть участь в одному процесі праці або в пов'язаних між собою процесах праці. Тому економіка побудована на обміні діяльністю між людьми, що виступає у формі обміну благами.

Сфера розподілу включає усі явища, пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання означає певну форму використання блага для задоволення потреб людей. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб. Потреби бувають матеріальні і духовні. Вони виступають внутрішнім стимулом людини до економічної діяльності, спонукають її для виробництва. Водночас не лише сукупність потреб визначають спрямованість і обсяг виробництва, а й виробництво породжує нові людські потреби (наприклад, лише після появи телевізора у виробництві з'явилась потреба у ньому).

Споживання як процес задоволення потреб буває особистим та виробничим. У особистому споживанні відбувається споживання необхідних їм благ окремими людьми. Воно відбувається за межами виробництва і є його природною метою. Виробниче споживання здійснюється у самому виробництві, де споживаються засоби та предмети праці, а також робоча сила. Результатом виробничого споживання є створення блага, а особистого — його витрата[2].

1.2. Предмет економічної теорії та її значення

З попереднього розділу стає зрозуміло, що економічна теорія розвивається еволюційно-поступово і безперервно. Це пояснюється тим, що економічні умови постійно змінюються, кожне наступне покоління по-своєму уявляє власні проблеми. Через певний час з'являються нові факти соціально-економічного розвитку, які вносять корективи у сутність існуючих теорій і дають імпульс для подальшого сходження економічної теорії.

• А. Сміт вважав, що предметом її є дослідження природи і причин багатства народів.

• А. Маршалл — як вивчення нормальної життєдіяльності людського суспільства: дослідження багатства і частково людини, точніше, стимулів до дії й мотивів до протидії.

• Представники кейнсіанського напрямку предметом економічної теорії вважали функціонування національної економіки як одного цілого.

• П. Самуельсон вважав, що економічна теорія займається питаннями підприємництва у виробництві та торгівлі.

Із всіх цих висловів можна синтезувати таке визначення предмета економічної теорії.

Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно організовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.

Отже, предметом економічної теорії є вивчення соціально-економічних відносин, які відповідають певній формі власності на засоби виробництва.

Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є організаційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки.

Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства.

В сукупності ці три складові предмета економічної теорії — це економічні виробничі відносини, безпосередньо пов'язані з продуктивними силами суспільства і основними напрямами науково-технічного прогресу та динамікою інноваційного розвитку.

З часу виникнення економічної теорії багато видатних людей світу надзвичайно високо оцінювали роль цієї науки у житті суспільства. Так, Г. Сковорода писав про "божественну економіку", відомий письменник М. Твен вважав, що "знання політекономії — першооснова вмілого керування державою", а М. Гоголь порівнював господарювання з розмовою з Богом. Аналогічну оцінку цієї науки дають сучасники. За словами американського економіста П. Самуельсона, ті хто ніколи систематично не вивчали економічну теорію, схожі на глухих, які намагаються оцінити звучання оркестру. Ж. Сіменон стверджував, що "…настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук". Щоб повніше зрозуміти значення таких висловлювань слід насамперед з'ясувати, яку роль відіграє ця наука у житті окремої людини та суспільства[3].

Роль економіки для окремої людини. Перебуваючи постійно у світі економічних явищ і процесів у ролі покупця, продавця (передусім продавця робочої сили), споживача, кредитора (вкладаючи свої заощадження в банк) тощо, людина відчуває на собі вплив економіки, яка допомагає:

обрати спосіб раціонального використання своїх доходів, їх збереження від інфляційного знецінення, від можливої втрати частини з них у процесі придбання акцій, вкладання у різні фонди, правильної сплати податків тощо;

правильно» обрати професію, завчасно здійснювати перекваліфікацію, отримувати додаткову освіту, навчатись управляти окремими ланками виробничого процесу на підприємстві та власністю, паралельно влаштовуватись на іншу роботу (так звана подвійна зайнятість), формувати економічне та екологічне мислення та ін.;

оволодіти професією підприємця, що передбачає знання основних її рис, критичне осмислення своїх здібностей, уміння приймати виважені управлінські рішення, йти на виправданий ризик, вступати у ділові контакти з іншими бізнесменами, передбачати можливі зміни кон'юнктури, правильно будувати свої стосунки з підлеглими, представниками влади тощо.

Значення економічної науки полягає передусім у тому, що вона досліджується економічним законом, механізм їх дії, а такі знання визначають економічну політику уряду. Економічна політика означає комплекс наукових ідей і положень, довго-, середньо- і короткотермінових завдань, цілеспрямованих дій з керівництва народним господарством. Наприклад, знання сутності закону грошового обігу є передумовою проведення правильної грошової політики, випуску в обіг такої кількості грошей, яка не спричиняє інфляцію. Знання закону вартості є невід'ємною умовою науково обґрунтованої цінової політики. Порушення вимог дії економічних законів зумовлює нестабільність економічної системи, гальмування темпів економічного зростання, зниження життєвого рівня населення. Отже, економічна теорія виконує практичну функцію, яка полягає у виробленні наукових основ управління народним господарством, обґрунтуванні доцільності переходу до інших форм власності та ін. З цією метою вивчають прогресивний досвід розвинутих країн світу і розробляють рекомендації по його використанню[4].

Економічна теорія, як зазначалось, є основою цілого комплексу галузевих (економіка промисловості тощо), міжгалузевих (економічна географія, статистика та ін.) і функціональних (фінанси, кредит, прогнозування тощо), наук, які обґрунтовують певну сукупність принципів, правил, необхідних для практичної діяльності. Тим самим економічна теорія опосередковано впливає на практику господарювання як окремого підприємства, так і національної економіки загалом. Будучи основою майже 50 економічних дисциплін, економічна теорія виконує при цьому методологічну ( пізнавальну) функцію, тобто служить засобом пізнання економічних явищ і процесів.

Економічна теорія також покликана виробляти новий тип економічного мислення, яке дає змогу швидко знаходити оптимальні варіанти розвитку підприємства, галузі, раціонально використовувати ресурси тощо. Формування економічного мислення є ідеологічною функцією даної теорії.

Економічна теорія науково пояснює такі явища, як багатство і бідність (чому, зокрема, при чотирикратному перевищенні виробництва продовольства щодо нормальних потреб людей у світі щорічно помирає від голоду майже 40 млн. осіб), масове безробіття при значному недовантаженні виробничих потужностей, інфляція, кризи, шляхи подальшого розвитку світової цивілізації та ін.

Таке значення економічної науки ставить підвищені вимоги до професії економіста. "Справжній економіст, — за словами Дж. Кейнса, — повинен бути наділений різними обдарованнями — певною мірою він має бути математиком, істориком, … філософом… Жодна риса людської натури або створених людиною інститутів не повинні залишатися за межами його уваги".

Щоб дослідити закони розвитку економічних систем, особливості організації виробництва тощо, необхідно використовувати певні засоби, інструменти пізнання[5].

1.3. Методи пізнання економічних явищ та процесів

Економічна теорія володіє значним арсеналом способів і прийомів дослідження свого предмета, що й визначає зміст методу цієї науки.

Як і будь-яка наука, економічна теорія використовує емпіричний метод (від грецького «емпіріа» — досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника. Описова, або емпірична теорія збирає факти економічного життя і висуває відповідні гіпотези для їх пояснення. Але для розуміння взаємозв'язку і взаємозалежності економічних явищ і процесів емпіричний метод недостатній. Тому економічна теорія застосовує також методи індукції (виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального) і дедукції (аналіз від загального до одиничного), логічної (наукової) абстракції (уявного виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і ігнорування несуттєвих його ознак і сходження від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження означає процес пізнання явища чи процесу в усій різноманітності його форм і в усій його суперечливості. Це синтетичний метод, який включає багато елементів, у т.ч. і наукову абстракцію, а також закон єдності і боротьби протилежностей (будь-яке явище суперечливе, містить у собі протилежності; подолання цих суперечностей — основа розвитку цього явища), поєднання історичного (послідовного розгляду усіх явищ у міру їх виникнення) і логічного (необхідна послідовність вивчення явищ), аналіз (уявний поділ цілого явища на окремі елементи і вивчення останніх) і синтез (пізнання явища як цілого у єдності усіх його елементів), якісний і кількісний аналіз, пізнання загального (спільні властивості і ознаки усіх явищ), особливого (спільні якості частини явищ) і одиничного (ознаки і властивості лише окремих явищ), єдність теорії і практики (практика — критерій істини)[6].

Сучасна економічна теорія застосовує мікроекономічний і макроекономічний аналіз явищ і процесів економічного життя, здійснює їх моделювання (спрощена уявна картина реальності, абстрактне узагальнення її основних процесів і явищ), здійснює на цій основі прогнозування економічного розвитку. При цьому широко застосовуються математичні, графічні і статистичні методи.

Мікроекономіка як розділ економічної теорії побудована на використанні граничних величин (встановлення мінімуму чи максимуму ціни, прибутку, доходу тощо), а принцип рівноважності (фірми, ринку, ціни, економіки тощо) широко застосовується як у мікро-, так і у макроекономіці.

Певну роль серед методів, які застосовує економічна теорія, виконує експеримент, в якому особливе місце займають економічні реформи.

Економічна теорія є цілісною наукою, вона широко застосовує системний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, тобто досліджує їх у цілісній сукупності. Дослідження зв'язків між окремими елементами у системі досягається за допомогою структурного аналізу, який вивчає структуру системи (економічних законів, економічних відносин, фірми, галузі, економіки в цілому).

1.4. Функції економічної теорії

Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції економічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний економічний рух суспільства.

Процес пізнання розпочинається розглядом фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі вивчення цього матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Тільки ґрунтуючись на всебічному пізнанні теоретико-пізнавальної функції, можна успішно реалізувати практичну функцію економічної теорії.

Теоретико-пізнавальна функція економічної теорії є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Практична функція полягає в тому, щоб усебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення.

Прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів. Тут доречна аналогія: як завдяки метеорології людина має можливість прогнозувати погоду і вживати відповідних заходів проти природних катаклізмів, так і прогностична функція економічної теорії допомагає людям запобігати економічним втратам, пом'якшувати деякі негативні процеси[7].

Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже прогностична функція економічної теорії — це складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

Прогностичну функцію економічної теорії можна розглядати на рівні макро- і мікроекономіки.

Макроекономічне передбачення набуває форми розробки економічних програм уряду, прийняття відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку економіки всієї країни.

Однак прогностична функція економічної теорії може стосуватися і приватних підприємців, які мають бути здатними приймати раціональні або цілеспрямовані рішення, засновані на врахуванні вигод і продуктивних витрат, що прогностично можуть бути наслідком їхніх дій.

Методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й всіх економічних дисциплін. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів[8].

Розділ ІІ. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі та вплив економічної теорії

2.1.Загальні основи соціально-економічного розвитку

1. Поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. У характері відбивається соціально-економічне, а у способі – організаційно-трудове поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва – це не стигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно та технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;

створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

2. Результативність виробництва.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорію ефективності виробництва, яка може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного із них.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з приватними, орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва[9].

Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їх власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним або навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій.

3. Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці – як живої, так і уречевленої, що повніше відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров’я, зростання вільного часу тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності через певний проміжок часу.

Оскільки ресурси праці в кожній певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними та економічними критеріями ефективності праці[10].

2.2. Проблема вибору національної економічної політики України

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно – економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально – економічні системи є типологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально-економічної та культурно – історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів — це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку – це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і пов’язані з впливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічному житті[11].

2.3. Економічна політика української держави

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, — бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це – лінія на створення національної конкурентоспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Для сучасного українського суспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники і всі господарська суб’єкти отримали значні владні функції, але на ділі вони не можуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства і відсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робить все, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізації економічної політики. Практично всі сторони господарського і соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними структурами.

Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситься від державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки і приватного сектору припиняється.

Тільки на основі верховенства законів, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.

Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 2000-2006 років відзначається тенденцією до її зниження.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Слід зазначити, що останнім часом (2004-2006 рр.) зросла чисельність противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власність великих і малих підприємств[12].

Розділ ІІІ. Особливості та перспективи соціально-економічних перетворень в Україні

Україна вже здійснила свій стратегічний вибір, зафіксований у статті 1 Конституції, де записано, що вона є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Економічною основою такої держави є змішана система, яка функціонує на ринкових засадах.

Але такий вибір існує лише як ідеал, до якого потрібно наближатися. Життєва практика не тільки не відповідає цьому ідеалу, але в багатьох випадках навіть протилежна йому. Тому потрібно розрізняти вибір як ідеал і як реальність.

Зараз Україна переживає глибоку трансформаційну кризу, яка охоплює також і економічну теорію. Проте криза економічної теорії не є простим відображенням економічної кризи. Теорія завжди виявляла стимули до розвитку, коли наштовхувалася на живі суперечності, на неможливість пояснити дійсність у рамках колишньої парадигми. Криза теорії є необхідною умовою і вихідним пунктом теоретичного розвитку.

Після розпаду СРСР з початком переходу до ринкового господарства економічна парадигма, що панувала, неминуче мала змінитися на нову. Але на яку? Це не могла бути теорія, що перенесена до нас з країн Заходу і задовольняє там зовсім інші теоретичні потреби. В нашій економічній ситуації вона виявляється такою ж безпомічною, як і економічна теорія соціалізму. Ясно, що нова парадигма повинна адекватно відображати перехідну економіку, якою і виступає економіка країн, що утворилися після розпаду СРСР. Але саме в цьому і полягають основні теоретичні труднощі.

Стосовно до України цей перехід має свої, досить істотні особливості. По суті, в неї не було власної економічної системи — це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох елементів, необхідних для самостійної економічної системи. В Україні вироблялося тільки 20% кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес повинен включати зміни економічної структури, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, але й із створенням власної економічної системи.

Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні можна уточнити як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Оскільки йдеться не про знищення однієї системи і побудову зовсім іншої, а про зміну основи, переструктурування і створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати "трансформаційним".

Важливою особливістю такого трансформаційного переходу є його інверсійний характер, пов'язаний з перестановками у послідовності економічних перетворень. Класичний тип формування ринкової економіки пов’язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює науково-технологічний базис для утвердження ринкових відносин. Інверсійний тип ринкового трансформування являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Директивно-планову форму зв'язку закріплено в матеріально-речовій структурі виробництва і в розміщенні продуктивних сил. Тому ринкове трансформування передбачає не тільки функціональну заміну планових зв'язків на ринкові, але й структурну перебудову (включаючи зміни в розміщенні продуктивних сил). Останнє завдання є незмірно складнішим від функціональних змін, хоча початково це не було усвідомлене ані політиками, ані багатьма професіональними економістами, що ускладнювало й без того непросту економічну ситуацію[13].

Інверсійний характер ринкового трансформування проявляється в усіх економічних процесах. Якщо класичний тип формування ринкової економіки містить у собі процеси переходу від дрібної приватної власності до крупнішої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії та розмаїття ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний тип ринкового трансформування передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку розмаїття її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Ці особливості ринкового трансформування мають бути враховані при аналізі її структури.

У структурі ринкового трансформування можна виділити три основні трансформаційні потоки:

1) первісне нагромадження капіталу як основоположний, провідний процес;

2) переструктурування економіки у відповідності з новими закономірностями її функціонування;

3) соціалізацію економіки як протилежний первісному нагромадженню процес, призначений гасити напруженості, породжені двома попередніми процесами.

Розглянемо ці процеси детальніше.

При класичному типі формування ринкової економіки суть первісного нагромадження капіталу полягає, з одного боку, у відділенні виробників від засобів виробництва, а з іншого — в утворенні великих грошових багатств та перетворенні більшої частини населення на найманих працівників, які продають свою робочу силу. При цьому процес формування приватної власності досягає природного завершення.

При інверсійному типі переходу процес первісного нагромадження капіталу має свої особливості. Формально перехід здійснюється від суспільної власності, що передбачає з'єднання трудящих із засобами виробництва, до приватної, з відділенням основної маси працівників від засобів виробництва. Суть цього процесу така ж сама, як і при класичному типі переходу: відділення виробників від засобів виробництва. Відмінність полягає в тому, що при класичному типі переходу основним засобом виробництва, від якого відчужувався працівник, була земля як природна умова виробництва, а при інверсійному — основними виступають індустріальні, створені працею людини засоби виробництва.

Проте економічно на даному рівні розвитку продуктивних сил суспільна власність не існувала і не могла існувати. Як, наприклад, студент, який навчався у Києві, міг економічно реалізувати свою власність на верстат, використовуваний, скажімо, на Камчатці? Адже формально він був співвласником усіх засобів виробництва, що перебували в суспільній власності. Якщо така реалізація і можлива, то тільки як вольове, а не економічне відношення.

Суспільна власність передбачає свій об'єкт, свій суб'єкт і свої відношення. Реально вона може існувати тільки як соціальна власність на здібності, знання тощо, тобто на об'єкти, привласнення яких кожним індивідом не є відчуженням інших індивідів від цих об'єктів. Якась здібність дійсно може стати суспільним надбанням, якщо нею оволодіє кожний індивід. Власність же на матеріальні блага у принципі не може бути економічно реалізована як суспільна.

Реально суспільна власність існувала в перетворених формах: на більш поверховому рівні — як державна, і на більш глибокому — як відомчо-монополістична, яка, по суті, є приватною. Внаслідок цього за формальним з'єднанням працівника із засобами виробництва приховувалися почасти як відчуженість, так і прикріпленість його до них (система прописки, труднощі з одержанням паспортів у сільській місцевості тощо)[14].

Інші перетвореності суспільної власності: трудящі були повинні і могли з'єднатися із засобами виробництва; не було безробіття; гарантувався певний мінімум споживання. Таким чином, відчуження працівника від засобів виробництва значною мірою доповнювалося примусовим з'єднанням з ними. Завдяки такому подвійному запереченню — відчуженню і примусовому з'єднанню — досягався ефект видимості безпосереднього суспільного зв'язку працівника із засобами виробництва.

З огляду на це, при інверсійному типі ринкового трансформування суть первісного нагромадження полягає в закріпленні та правовому оформленні відчуження працівників від засобів виробництва і усуненні їх часткової прикріпленості до них.

Двома основними методами первісного нагромадження капіталу в наших умовах є приватизація, яка реально економічно зайшла набагато далі, ніж це подано у формально-правовому вираженні, та інфляція, що дозволила за короткий час нагромадити великі грошові кошти і перерозподілити багатство.

Ситуація в Україні підтверджує наукове положення про те, що суть первісного нагромадження полягає у формуванні нових виробничо-економічних відносин і їх суб'єктів. Кількісні характеристики в даному випадку мають похідне значення, оскільки реального нагромадження капіталу, яке б виражалося в зростанні грошового і матеріального багатства суспільства, немає. Навпаки: виробництво скоротилося більше ніж удвічі, зменшилися суспільне багатство і споживання благ у розрахунку на душу населення. Інакше кажучи, в Україні відбувається звужене відтворення, в якому має місце не нагромадження суспільного багатства, а його "проїдання". Проте це не заважає первісному нагромадженню великих капіталів у руках-небагатьох приватних власників і утворенню капіталістичних відносин, отже — новій формі суспільного багатства. При загальному зменшенні суспільного багатства перерозподіл його відбувається шляхом приватизації та інфляції.

Коли збіднілий пенсіонер недружньо поглядає на дорогі іномарки автомобілів, які проносяться повз нього, — це не просто психологічний феномен. Він має певну економічну підставу. Адже якщо, наприклад, людина мала за радянські часи грошові нагромадження в сумі 7 тис. радянських карбованців, це відповідало цілком реальному багатству в суспільстві: нехай не на 100, а на 70% (через товарний дефіцит, який завжди існував на той час і означав неповне товарне покриття наявних коштів), але воно було еквівалентним автомобілю середнього класу. Інфляція перетворила ці нагромадження на пил. Проте їх реальний еквівалент нікуди не подівся — він потрапив до рук тих, хто завдяки інфляції примножив своє багатство.

Такий перерозподіл необов'язково здійснювався незаконним шляхом (хоча в наших умовах і таке часто траплялося), просто держава не змогла проводити політику, при якій би нові капітали формувалися за рахунок нагромаджуваної частини суспільного багатства, а не перерозподілу уже наявних у населення.

Це не повинно означати також заклику до нового переділення, яке не може бути кращим або справедливішим від того, яке вже відбулося, але в будь-якому випадку непогано б зрозуміти, що ж відбулося насправді, і які короткочасні та довгочасні наслідки цього.

Особливість первісного нагромадження капіталу полягає в тому, що воно здійснюється один раз і надалі не відтворюється в такій самій формі, а просто перетворюється на процеси нагромадження капіталу і економічного зростання. Останній дуже добре розроблено в сучасній західній літературі. Що ж до первісного нагромадження капіталу, то це марксистський сюжет (але не Маркс винен у тому, що в Україні та інших державах колишнього СРСР необхідно зрозуміти суть процесів, які завершилися в Західній Європі століття тому, причому зрозуміти в нових, незвичайних історичних умовах)[15].

У суспільстві, яке хоче жити за сучасними ринковими законами, підприємницькі здібності — так само, як і власність, і праця, — мають бути визнані підставою для привласнення доходу. Але що може слугувати підставою для привласнення власності, нагромадженої попередніми поколіннями? Минула праця? Чи підприємницькі здібності, що раптом знайшлися у людей, вкладу яких в нагромаджене багатство просто не було з огляду на їх молодість? Чи здатність по-господарськи розпорядитися майном? Якщо останнє, то хто її визначатиме? Чи, може бути, необхідно, дотримуючись певної субординації, поєднувати найрізноманітніші принципи? Відповідей на ці та багато інших запитань не було, та ці запитання і не були досить чітко сформульовані теоретично. Відповіді на них надходили самі по собі, стихійно, в процесі боротьби угруповань, кланів і нових верств соціальної структури, що складається. В підсумку ми маємо процес первісного нагромадження капіталу, що розвивається значною мірою неконтрольовано.

Другим основним трансформаційним потоком, який визначається першим потоком, є переструктурування економіки, що включає:

1) структурну ломку (виведення основних фондів із виробництва без заміни та відшкодування, усунення ряду соціально-економічних форм тощо);

2) капіталоновацію (створення нових виробничих структур на базі нових технологій);

3) структурне трансформування (що охоплює два попередні моменти, з'єднуючи їх у процес заміни старих фондів і економічних форм на нові).

Сюди належать такі процеси, як конверсія, зміна співвідношення між ВПК і цивільною економікою, між матеріальним виробництвом і сферою послуг, між І і II підрозділами, між промисловістю та сільським господарством, між товарним виробництвом і ринковою інфраструктурою, а також зміна частки амортизації та заробітної плати в структурі ВВП, співвідношення різних форм власності та господарювання тощо.

При цьому виявляється: на відміну від класичного типу ринкового трансформування при його інверсійному типі процес первісного нагромадження капіталу не починається з галузей легкої промисловості, а йде широким фронтом, при вирішальній ролі великої індустрії.

Переструктурування економіки є найважчим процесом. Справа в тому, що ринковій економіці відповідають зовсім інші виробнича і територіальна структури господарства. Те, що в директивно-плановій економіці (з її структурою цін, витрат та інш.) і в рамках єдиного народногосподарського комплексу СРСР було вигідним (наприклад, коли виростали нове виробництво, нове місто, прокладалися шляхи), в ринковій економіці самостійної Української держави може виявитися невигідним, нежиттєздатним, таким, що не окуповує себе. Багато з тих, хто розраховував, діставши економічну свободу, поліпшити результати своєї роботи і добитися успіху, з'ясували, що в ринковій економіці таке підприємство саме в такому місці взагалі не має перспектив для розвитку.

Складність полягає в тому, що структура економіки України повинна бути орієнтована на ринкові потреби, але останні виявляються лише об'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не має ринкового характеру. Повна лібералізація і пасивність у цій справі матимуть своїм наслідком пристосування економічної структури України до ринкових потреб західних країн, а вони потребують тільки дешевих сировинний ресурсів. Інакше кажучи, самоплив у напрямі ринкової рівноваги неминуче призведе до формування напівколоніальної структури української економіки. І справа тут не в чийомусь злому намірі, а в тому, що, не порушивши ринкової рівноваги, Україна може прилаштуватися до Заходу тільки як сировинний придаток. Тому необхідною є активна роль держави саме в структурній перебудові економіки, в стимулюванні та підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для здійснення нормального відтворювального процесу в самостійній державі. З програми такої структурної перебудови слід було починати, і вона має бути в центрі уваги. На жаль, Уряд України подав таку програму до Верховної Ради тільки на п'ятому році нашої незалежності та ринкових перетворень, та й документ цей більше схожий на декларацію про напрями структурної перебудови економіки, ніж на конкретну програму роботи в даному напрямі.

Тим часом структура української економіки не тільки не поліпшилась, а погіршилась. Частка сировинних галузей і проміжного споживання зросла. Основні фонди старіють і нормально не відтворюються. Скорочення капітальних вкладень відбувається випереджаючими темпами порівняно з падінням виробництва. Структурна ломка не компенсується капіталоноваціями, і, на жаль, не можна говорити про досить чіткий процес структурного трансформування[16].

Необхідно з'єднати процес первісного нагромадження капіталу, що формує нові виробничі відносини, з процесом переструктурування економіки, спрямувавши їх у загальне русло піднесення національного виробництва.

Третій трансформаційний потік — соціалізація економіки — здійснюється у нас також за інверсійним типом. Класичний тип соціалізації пов'язаний з переходом до постіндустріальної економіки, з підвищенням ролі людини, її здібностей і знань у виробництві. Цей процес складається з трьох основних моментів:

1) соціалізації власності на засоби виробництва, яка означає подолання відчуженості від них працівника, що, в свою чергу, дістає вираження в його участі у власності за допомогою акцій, у зростанні частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами тощо;

2) соціалізації праці, її дедалі більшого перетворення із засобу заробляти гроші на засіб самореалізації особи, її життєвих і творчих можливостей;

3) соціалізації результатів виробництва, яка проявляється в перерозподілі ВНП з метою зменшення соціальної нерівності, в розвитку інститутів соціального захисту населення тощо.

У планово-директивній економіці соціалізація виступала формою реалізації суспільної власності на засоби виробництва і мала такий самий загальний і формальний характер. Це виражалося в гарантованості для членів суспільства права на працю, певного рівня споживання, безплатних (тобто за рахунок суспільства) освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. У процесі ринкового трансформування ця система руйнується. На зміну їй повинна прийти соціалізація капіталу, проте останній перебуває тільки в стадії формування. Соціалізація ж капіталу є моментом його самозаперечення у вищій фазі свого розвитку. Через те, що соціалізацію, притаманну планово-директивній економіці, значною мірою зруйновано, а соціалізація капіталу ще не сформувалася, виникли великі розриви в соціальній тканині суспільства, які проявилися в соціальній незахищеності широких верств населення і випадіння з нормального соціального процесу цілих суспільних груп. Усе це створює величезну соціальну напруженість і вимагає вжиття спеціальних заходів.

Суперечність між соціалізацією директивно-планової економіки, що інтенсивно руйнується, і соціалізацією капіталу, яка ще не сформувалася, є важливою рисою інверсійного типу ринкового трансформування. Недостатня увага до цього процесу може мати дуже сумні наслідки. Тому необхідна спеціальна програма компенсаційних заходів, які б дозволили заповнити розриви, що утворилися в соціальній тканині суспільства, і полегшити трансформаційний перехід.

Три основні трансформаційні потоки, будучи відносно самостійними, в той же час тісно взаємопов'язані. Вони можуть посилювати негативні наслідки один одного, але можуть і нейтралізувати їх. Так, негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані з соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок соціалізації, якщо нею розумно управляє держава. Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення.

Перехід з рівня описування і класифікації цих процесів на рівень їх теоретичного відтворення передбачає додаткове вивчення змін у суспільній формі продукту та характері праці, нове осмислення природи, механізму формування і всіх перетворень вартості ВВП, переробку існуючих підходів на базі нових методологічних основ.

У цьому процесі вагому допомогу можуть додати інституціональні підходи, що дозволяють враховувати соціально-економічні та суспільно-психологічні особливості суб'єктів господарської діяльності, реальні умови їх господарювання і приймати рішення, адекватні ситуації.

В умовах нашої економіки, що характеризується сполученням монетарних, кейнсіанських та інституціональних підходів останні покликані відігравати визначальну роль. З урахуванням їх повинна коригуватися і сучасна політика реформ[17].

Висновки

Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та, регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні економіки:

мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взаємодію національних господарств, господарську діяльність наднаціональних органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економічних відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, суб'єктів та об'єкта (таким є особлива найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.