Роль фонетичних, стилістичних засобів у створенні образності поетичного тексту

Вступ

1.Стилістичний аналіз поетичного твору

2.Фонетичні засоби у створенні образності поетичного тексту

1. Стилістичні засоби у створенні образності поетичного тексту
2. Фонетичні засоби стилістики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний світ налаштований на взаємообмін інформацією. Людство намагається спрямувати свій розвиток у єдине могутнє русло, і не займатися “створенням велосипеду”. Для цього вкрай важливо мати достатню інформацію про те, що відбувається в близьких чи далеких країнах. Особливо охоче країни воліють продемонструвати свої надбання в сфері мистецькій, тим паче, що музика й малярство є мистецтвами в цьому плані універсальними, тобто міжнаціональними, такими, що базпосередньо впливають на почуття людини.

Література займає осібне місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та малярства, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям, літературний твір інколи стикається з значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм мовної системи, відмінної від мовної системи автора твору.[1]

Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад – один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії. Горький казав: “…литература всего легче и лучше знакомит народ с народом”[2].

Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад – особливий вид перекладу, оскільки він є не точна передача змісту, а “ відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови“.

Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій.

Важливим у процесі перекладу є також вибір твору, який найчастіше обумовлений внутрішніми потребами сприймаючої літератури, її здатністю певним чином засвоїти іншонаціональне літературне явище, її здатністю певним чином (інтеграційно чи диференційно) зреагувати на його художні особливості.

У роботі наводиться аналіз сучасних підходів до поняття фонетичних, стилістичних засобів у створенні образності поетичного тексту.

Мета роботи: дослідитироль фонетичних, стилістичних засобів у поетичному творі на прикладі літератури Великобританії та США.

Об’єктом дослідженнявиступає роль фонетичних, стилістичних засобів у створенні образності поетичного тексту.

Предметом дослідженняє типолігія фонетичних, стилістичних засобів та їх використання у поетичному тексті.

Структури роботи

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Перший розділ розкриває загальні теоретичні відомості про фонетичні та стилістичні методи для образності тексту та їх викоритання в поетичному тексті.

В другому розділі – фонетичні засоби стилістики та приклади їх використання в тексті.

Завершується робота висновками, в яких узагальнюється все вище зазначене, а також подається список використаної літератури.

1. Стилістичний аналіз поетичного твору

Поняття "стиль" — чи не найскладніше в сучасному літературознавстві. Визначень стилю сьогодні стільки, скільки його дослідників. І все ж таки різноманіття трактувань поняття не є перешкодою в його використанні.

У "Літературознавчому словнику-довіднику" сказано, що стиль — це "сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника"[3]. Про які "ознаки" йдеться? Мовні, образно-тематичні чи якісь інші?.. Д. Наливайко у праці "Стиль напряму й індивідуальні стилі в реалістичній літературі XIX ст." зазначає: "Одні більше тяжіють до мистецтвознавчого розуміння стилю як категорії естетичної, як системи принципів і закономірностей організації художньої структури творів і цілих напрямів та течій, інші ж більш схильні до філологічного розуміння стилю як категорії передусім мовної, як принципів і форм використання мови в художній літературі, організації її зображально-виражальних засобів і можливостей"[4]. Прагнучи поєднати крайні позиції, Д. Наливайко трактує стиль як "формотворче начало, певний внутрішній закон творчості, що визначає ритм і композицію, характер образотворчості й інтонацію, всю складність "художньої мови" творів, котра, як відомо, не зводиться до мовностилістичних засобів, а включає й над-мовні елементи. Проявляється він як на рівні окремого твору, так і на рівні творчості митця і цілих течій та напрямів…"[5]. Не можна не погодитися й з думкою В. Жирмунського, котрий у поняття стиль літературного твору включав не лише мовні засоби, а й теми, образи, композицію твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, "але не такий, що вичерпується словами".

Отже, поняття стиль означає не тільки наявність певних прийомів, їх співіснування у межах художнього цілого, а й їх внутрішню зумовленість, органічний зв'язок між ними. Тому, хоча стиль і пов'язаний із категорією художньої форми, однак він зумовлений і змістом твору, його ідеєю та проблематикою, особливостями світогляду письменника. В. Жирмунський слушно відзначає, що "художній стиль письменника є вираженням його світогляду, втіленим в образах мовними засобами". Тобто стиль не можна вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору.

У сучасному літературознавстві поняття стиль розглядається на двох рівнях:

1) окремого, індивідуального — це індивідуальний стиль письменника (А. Ткаченко: "спосіб організації і форми, художній почерк письменника"; О. Галич, В. Назарець, І Є. Васильєв: "творче обличчя письменника");

2) загального — стиль літературних угруповань, шкіл, течій, напрямів, мистецьких і культурних епох.

Кожний письменник має свій неповторний стиль, в якому виявляється і його світобачення, і художня майстерність митця. "Все, що є в мене, — це мій стиль", — зазначав В. Набоков. Водночас може йтися і про те, що кожний напрям, течія, жанр, мистецька епоха, тип художньої творчості характеризуються певним стилем. Отже, поняття стиль може використовуватися як у широкому, так і вузькому розумінні.

2. Фонетичні засоби у створенні образності поетичного тексту

У сучасній методиці навчання іноземних мов створено концепцію підготовки вчителя іноземних мов. Ця концепція відбиває системність та впорядкованість явищ об'єктивної педагогічної реальності на Україні і представляє всю сукупність явищ об'єктивної реальності у вигляді цілісної системи. Ця система знаходиться в постійному розвитку. Як відмічає ряд провідних науковців, діалектика розвитку методики як науки на сучасному етапі розкривається у боротьбі двох основних тенденцій: в інтеграції та диференціації знань[6].

Розглянемо поняття «ІНТЕГРАЦІЯ» з точки зору сучасної науки. Наведемо філософське розуміння цього питання. «ИНТЕГРАЦИЯ (лат. integratio — восстановление, восполнение, от integer целый): сторона процесса развития, связанная с объединением в целое ранее разнородных частей и элементов. Процессы интеграции могут иметь место как в рамках уже сложившейся системы — в этом случае они ведут к повышению ее целостности и организованности, — так и при возникновении новой системы из ранее не связанных элементов. Отдельные части интегрированного целого могут обладать различной степенью автономии. В ходе процессов интеграции в системе увеличивается объем и интенсивность взаимосвязей и взаимодействий между элементами, в частности, надстраиваются новые уровни управления …»[7]. Це визначення узагальнює розуміння процесу інтеграції і не пов'язане з педагогічними аспектами вищеозначеної системи підготовки вчителя іноземної мови. В психолого-педагогічній літературі інтеграція розглядається як внутрішня єдність колективу чи групи. Результатом інтеграції особистості в колективі стає її сумісність з іншими його членами[8]. Це розуміння інтеграції дає можливість розглядати її з точки зору спілкування та діяльності.

За даними соціальної психології, фаза інтеграції особистості в колективі, яка переважає в ранньому юному віці, характеризується намаганнями школярів старшого віку «трансліювати» значущі для них індивідуально-психологічні особливості своїм одноліткам та готовністю групи інтегрувати індивідуальні особливості однокласників у тій мірі, в якій вони сприяють успіху групової діяльності. У зв'язку з цим особливу роль набувають професійні наміри старшокласників, їх самовизначення[9]. Отже можливе використання тенденції інтеграції вже на першому етапі підготовки вчителя іноземної мови як з точки зору теорії діяльності, так і теорії комунікації. Як відомо, існують різні види спілкування: «социально-ориентированное, предметно-ориентированное и межличностное»[10]. Інтеграція набуває особливого значення в процесі сумісної діяльності.

Розглянемо інтеграцію з точки зору сумісної діяльності вузу та школи. Цей тип інтеграції знань можна здійснювати в процесі сумісної діяльності викладачів вузу та школи, студентів та учнів. Цей вид інтеграції знань є міжсистемним.

Інтеграція в методичній літературі ще розглядається як принцип, який використовується при складанні навчального плану школи чи вузу[11]. На основі планів, програм можна організувати всі вищеозначені види спілкування. Цей тип можна розглядати як такий, що діє в рамках існуючої системи підготовки вчителя іноземних мов.

В межах однієї системи можлива інтеграція між різними її елементами. Так, наприклад, об'єднання, елементів мовної системи: лексичних, граматичних та фонетичних одиниць з метою навчання виразному читанню текста є прикладом використання інтеграції на заняттях з практичної фонетики. Об'єднання в єдине ціле елементів фонетичної підсистеми в процесі мовленнєвої діяльності також розглядається як інтеграція. Таке розуміння інтеграції запропоновано П.Хаббардом[12] і розглядається в ряді публікацій збірника «Studies in Communicative Phonetics and Foreign Language Teaching»[13] [Studies… 1997]. Наведемо приклади вищерозглянутих типів інтеграції.

Як показав наш аналіз, у шкільних планах існує багато різноманітних видів діяльності вчителів іноземних мов, які готують школярів до вибору майбутньої професії. Основними видом інтеграції в шкільній системі є навчання школярів у педагогічних класах. Саме завдяки існуванню таких класів відбувається міжсистемна інтеграція вузу та школи.

Аналіз існуючих підручників та посібників з практичної фонетики показав у них розроблені добре вправи на ознайомлення учнів та студентів з новими звуками іноземної мови. Але домінуючою в цих вправах є тенденція до диференціації знань. Вправи на рецепцію звуків — «це некомунікативні вправи на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію»[14]. А в рецептивно-репродуктивних вправах матеріалом слугують окремі звуки, звукосполучення, слова, словосполучення, фрази. На середньому та старшому етапі ці вправи рекомендують використовувати з метою вдосконалення навичок вимови при засвоєнні нового матеріалу перед виконанням вправ в усному мовленні. Аналогічна картина спостерігається й у вузі під час настановчо-корективного курсу.

І школярам, і студентам стає зрозумілою роль фонем у процесі спілкування. Вони розуміють, що лінгвістичне важливою є диференціація між /р/ та /Ь/, як наприклад, в словах /ріп/ та /bin/, тому що вони є різними елементами англійської звукової системи. Але ці звуки модифікуються в процесі мовлення під впливом сусідніх звуків.

Методика навчання складається з таких дій учителя/викладача: учень/студент спочатку чує фразу чи слово, в якому є 2 чи 3 звуки, розуміє його значення, далі слухає, як учитель/викладач імітує цей звук, його пояснення щодо артикуляції окремого звука, повторює цю фонему окремо декілька разів, ізольовано, а потім у слові й фразі; переходить до виконання умовно-комунікативних фраз і в подальшому виконує комунікативні вправи, наприклад, розмовляє у запропонованій ролі в різних ситуаціях. В цю схему, де переважає тенденція диференціації, можна внести в дії вчителя /викладача, зміни, які врівноважують диференціацію інтеграцією. Учитель/викладач може одразу ж після вправ на диференціацію звука /р/ показати, як цей приголосний по-різному вимовляється в односкладових словах у комбінації з усіма іншими голосними в різних фонотактичних моделях на початку, всередині чи в кінці слова в наголошеній чи ненаголошеній позиції. Звуки модифікуються в процесі мовлення і виникають алофони, тому наступна дія вчителя — показати, що заміна /р/ з вимовлянням його без аспірації не впливає на процес спілкування, але його відсутність чи присутність видає іноземний акцент. Отже, у вищеописану схему треба додати дії вчителя/викладача, які показують усі можливі правила комбінаторики приголосного /р/ з голосними в залежності від позиції в складі та слові. Завдяки цьому можна досягти системного розуміння усіх існуючих опозицій, розвинути фонематичний слух, одночасно інтегруючи поняття про наголос в різних типах слів. Вправи можуть мати ігровий характер, наприклад, заповнити горизонтальний чи вертикальний стовпчик у кросворді словами, які мають біфонеми — словосполучення /р/ з іншими голосними на початку слова в односкладових словах. В результаті кросворд заповнюється повністю і може мати такий вигляд на початку:

Наступною дією вчителя може бути комунікативне завдання типу «заповнити таку ж таблицю зі словосполученнями /Ь/ та голосний» чи «скласти фонетичну зарядку з цим звукосполученням» і провести її на початку уроку/заняття.

У схемі, де дії вчителя спрямовані на виконання умовно-комунікативних вправ, також можна дати вправи, основною метою яких буде інтеграція фонетичних та граматичних знань студентів на рівень висловлювання. Так, наприклад, після вивчення правил читання іменників у множині та звуків /z/ /s/ у біфонемних словосполученнях Iks/ /gz/ /gvz/ /hz/ /iz/ /ps/ /mz/, учням можна запропонувати прочитати вірш «The Supermarket», в якому спочатку треба перелічити всі речі у множині зі звуком /s/, потім /z/ та /iz/.

The Supermarket

What's in the store?

Carrots, beets,

Onions, potatoes,

"Cans of tomatoes,

Lettuces, radishes,

Grapes, meats,

Packages, juices,

Drinks, cakes,

Soups, sweets,

Peaches, matches,

Breads, medicines,

Vegetables like peas,

Leeks, soaps,

Non-food items,

Good things for all uses,

Spices, low prices,

All kinds of cheese,

Lots of treats.

Some surprises,

No abuses.

Rewrite the poem, first enumerating all nouns with /s/, then Izl and /az/.

Інтеграцію знань можна також використати як у процесі навчання, так і при тестуванні. Те ж саме правило читання закінчення «s» як /s/ /z/ /iz/ можна протестувати на матеріалі форм дієслів теперішнього часу в третій особі однини, а потім запропонувати виразно прочитати цей вірш. Наприклад, In the following Story «The Doll» arrange the verbs in order according to the rules of reading of the final Third-person Singilar Verbs featuring final /s/, /Z/,

The Doll

What does she do?

She laughs, talks,

She soothes, cries,

She dances, entrances,

Wets, walks,

Lies in the crib,

Amuses amazes,

Sleeps, drinks,

Smiles, sings,

Eats, blinks,

And asks for nothing,

Comfort brings.

And causes no trouble.

Rewrite the poem first enumarating the verbs with /s/, then /z/ and /az/.

Неабияку роль в інтеграції знань, навичок та вмінь студентів/учнів мають технічні засоби навчання. При цьому можна застосовувати інтеграцію лінгвокраїнознавчих матеріалів. Так, можна застосувати не тільки фільми англійські, американські, а й французькі, німецькі, іспанські, українські, які мають переклад на англійську мову. Це дає можливість поговорити про культуру країн, де відбувається дія фільму, її звичаї, традиції. Так, наприклад, у фільмі «Small Change» дія відбувається у Франції, показано, як у школі для хлопчиків вивчається література, історія та інші предмети. Можна поговорити про Мольєра та запропонувати учням прочитати уривок з його драми, перекладений на англійську, до перегляду фільму та після нього.

Отже, інтеграція — дуже важлива тенденція у навчанні фонетики англійської мови. Але не треба забувати, що інтеграція та диференціація як протилежні тенденції повинні врівноважувати систему чи зв язок між різними системами для досягнення максимального успіху в навчанні.

У системі підготовки вчителя іноземних мов інтеграцію знань можна застосовувати вже на І етапі.

Стилістичні засоби у створенні образності поетичного тексту

Різні способи комбінування мовних одиниць одного рівня у межах одиниць вищого рівня називають стилістичними прийомами. Стилістичні прийоми базуються на основі синтагматичних відношень, які виникають між стилістично маркованими та стилістично немаркованими одиницями в тексті.

Існує декілька типів стилістичних прийомів.

Найбільш поширеними стилістичними прийомами є такі:

— прийом інтердепенденції

— прийом детермінації

— прийом констеляції

— прийом актуалізації

— прийом стилізації

— прийом комутації

Прийом інтердепенденції являє собою застосування двох чи більше стилістично маркованих одиниць в тексті, але лише тих, які стосуються одного стилістичного плану. Використовуючи прийом інтердепенденції, досягається піднесено – урочиста інтонація.

Використання прийому стилістичної детермінації полягає в тому, що на основі нейтральних одиниць застосовується ясний стилістично маркований елемент, який надає потрібної конотації цілому висловлюванню.

Завдяки застосуванню прийому стилістичної констеляції створюються гумористичні тексти. Констеляцією називається використання стилістичного маркованих одиниць, які відносяться до різних стилістичних рівнів. В результаті часто виникає конотація нового третього стилістичного рівня.

Прийом актуалізації – це прийом порушення звичайних семантико-синтаксичних зв’язків одного слова з іншими словами. Таке порушення спричинює виникнення неочікуваної асоціації.

Актуалізація певного висловлювання або актуалізація слова може відбуватися завдяки використанню різноманітних прийомів. А саме, через: незвичайну вживаність слова з іншими словами або через особливу увагу до звучання певного слова.

Прийом стилізації – це свідоме насичення тексту якостями певного стилю та жанру, з метою створення бажаного стильового враження у читача. В залежності від задуму автора, розрізняють такі види стилізації: 1) поетична; 2) історична; 3) соціальна; 4) етнографічно-діалектна; 5) фольклорна.

Стилізація вимагає від автора не лише гарного володіння мовою, а й також знання стилів і жанрів, їх особливостей, правил текстотворення, розуміння стилістичних норм.

Виділяють стилізацію 2-х типів: односпрямовану та контрастну. При односпрямованій стилізації усі прийоми організації мовного матеріалу суголосні стилю та жанру твору, відповідають йому, а разом з цим спричинюють одне певне враження. Контрастну стилізацію автори застосовують з тією метою, щоб справити на читача сильне враження та досягти комічного ефекту.

Прийом комутації – є стилістичним прийомом та стилістичною фігурою інвертування іменників чи займенників, що спричинює заміну одних слів іншими.

Прийом комутації застосовується у художніх текстах для того, щоб передати ситуацію живого мовлення також з метою відображення почуттів героїв.

Можливості тематичних і стилістичних змін при перекладі можна класифікувати таким чином:

Стилістична відповідність

Оптимальне використання ситуації перекладу, коли збережені всі основні риси змістовного і стилістичного будівлі оригіналу і знайдено функціональне надолуження міжтекстового інваріанту в оригіналі і перекладі. Збережена прийнятна ступінь стилістичних зрушень, функціонально використовувані всі прийоми образного схожості (наприклад, зміна — інверсія), залишається в рамках конотації, не порушено характер оригінального тексту. Суб'єктивний характер виразності в оригіналі не підкреслюється, а тактовно відтворюється. Це стосується повною мірою і до іншим прийомів образного вислову, і до самому характеру вибору слів у тексті.

Стилістична субституція

Для того, щоб досягти стилістичної відповідності з оригіналом при перекладі ідіом, приказок та інших сталих виразів, перекладач застосовує прийом субституції. Він заміняє вираз, який є сталим в системі мови оригінала, сталими виразами в системі мови перекладу. Такий прийом визначає перекодування не на рівні мови, а на рівні стилю.

Стилістична заміна – інверсія

Стилістична заміна – це функціональний прийом при перекладі поезії, коли смислова побудова тексту підкоряється першочерговим по важливості вимог організації вірша. Для того, щоб досягти стилістичного схожості в перекладі, перекладач має можливість переміщати окремі мовні елементи з одного вірша і інший, без збитків для семантики і стилю перекладу. Подібна заміна протилежна механічному здійсненню вимог – перекладати “вірш в вірш”. В цитованому перекладі окремі елементи переміщаються таким чином, щоб вони могли брати участь і в відтворені нового тексту і в відтворенні стилю оригінала.

Стилістичне посилення

Посилення виразності в перекладі виникає завдяки спеціальному підкресленні її перекладачем, висуванню характерних рис оригінала, використанню відповідних стилістичних прийомів.

Стилістична типізація

Перекладачі типізують персонажів за допомогою прийомів мовної стилізації.

Стилістична індивідуалізація

Стилістичною індивідуалізацією називається такий прийом, в якому проявляється ідіолект перекладача за рахунок структури оригінала. Є наступні прийоми індивідуалізації: зміна строфної організації вірша, зміна ритму, зміна системи образного виразу.

Стилістичне послаблення

Під стилістичним послабленням слід розуміти приглушення виразних стилістичних прийомів і заміну їх менш сильними, навіть нейтральними.

Стилістична нівеліровка

Стилістична нівеліровка виникає тоді, коли при перекладі проходить стирання характерних рис побудови оригінала.

ФОНЕТИЧНІ ЗАСОБИ СТИЛІСТИКИ

Існуючі графічні засоби пунктуації недостатньо повно й адекватно передають усе багатство і розмаїтість інтонацій живої мови . У зв'язку з цим у художній прозі й у поезії широко застосовуються різні графічні засоби, уживання яких у якомусь ступені компенсує недостатність традиційних засобів орфографії і пунктуації. Такими графічними засобами є розрядка, написання слова або пропозиції шрифтом, відмітним від шрифту всього тексту, написання слів із заголовних букв, зміна орфографії окремих слів. Смислового розходження між цими засобами немає. Стилістичний прийом полягає в тому, що графічна презентація тієї або іншої одиниці висловлення або тексту якимсь образом відрізняється від графічної презентації всього тексту.

Можна розмежувати два різновиди фонетичних засобів у залежності від сфери їхнього застосування: засобу, які виділяють всю пропозицію або його частину; засобу, що виділяють окреме слово або словосполучення.

Фонетичні засоби виділення пропозиції або його частин

У текстах художньої літератури пропозиція або його окремі частини можуть бути виділені за допомогою іншого шрифту або розрядки. Іноді використання даного засобу не зв'язано зі стилістичною функцією — графічне маркірування пропозиції курсивом або прописними буквами лише вказує на факт цитування.

У розповіді Д. Лессинг "Англія проти Англії" заголовними буквами виділене назва статті в газеті "Waіt", saіd Charlіe excіtedly, straіghtenіng the paper so he could see the front page WARDROBE MURDERER GETS SECOND CHANCE, іt saіd".

Іноді курсивом виділяється внутрішня мова персонажів. В усіх цих випадках графічні засоби не передають фонетичних особливостей мови, висловлення, а лише вказують на цитату або зміну манери викладу — перехід від авторського оповідання до передачі звучної мови або внутрішнього монологу персонажа.

Однак набагато частіше дані засоби — курсив, уживання прописних букв, розрядка — уживаються для логічного або емоційного посилення думки , вираженої у висловленні, оскільки вони вказують на особливу манеру вимови усього висловлення або його частини .

Основними фонетичними засобами стилістики, які використовуються в прозі, є алітерація і асонанс.

АЛІТЕРАЦІЯ (середньовіч. лат. alliteratio, від лат. ad — до, при і littera — буква) — повтор однакових або близьких приголосних, основний (поряд з асонансом) елемент фоніки, завдяки якому створюються ті чи ті звукообрази.

АСОНАНС (франц. assonance, від лат. assono — відгукуюсь).

1. Повтор однакових або близьких голосних, переважно наголошених, основний (поряд з алітерацією) елемент фоніки.
2. Вид неточної рими, в якій співзвучними є наголошені голосні, а приголосні не збігаються.

Висновки

Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов’язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Свого часу В.Брюсов запропонував “теорію істотного елемента” (назву запропонував Ю.Левін). Ця теорія якраз і зводилася до виокремлення найважливішого елемента (чи елементів) в поетичному творі і свідомим принесенням в жертву інших її елементів. Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою. “Прекрасне рідко переходить з однієї мови в іншу, зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що ж має робити перекладач? Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли б служити заміною, отже виробляти власне, як і краще.”(В.Жуковський)

Мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем[15]. Як зазначає В.Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета.[16] Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості поета-перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль. За Коптіловим, перекладач має йти “вшир і вглиб” – залучати нові широкі верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в поетичні простори світів їх авторів.

Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко. До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу “вірного і некрасивого” та “вільного і красивого”.

Список використаної літератури

1. Moshkov 1998 — Valentin Moshkov. The Concept for Foreign Language Teaching in Ukraine In.: IA TEFL — Ukraine. Newsletter Issue No.14. August-October, 1998, p.5-8, p.8-15.
2. Studies… 1997 — Studies in communicative Phonetics and Foreign Language Teaching Methodology. — Kyiv.: LENVIT. — 1997. — 171 c.
3. Бим И.Л. Методика обучения иностранным языкам как наука и проблема школьного учебника (опыт системно-структурного описания). — М.: Русский язык. — 1977. — 287 с.
4. Дворжецька М.П., Рубінська Б.І., Соколець І.І. Англійська мова у педагогічній сфері. — Київ.: ІЗМН. — 1996. — 100 с.
5. Індивідуальні стилі письменників XIX — початку XX ст.: Збірник наукових праць. — К., 1987.
6. Левик В.В. О точности и верности. // Перевод – средство взаимного сближения народов. М., 1987.
7. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. — М.: Знание, 1979. — С.5.
8. Літературознавчий словник-довідник. — К., 1997.
9. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах // Підручник для студентів вищих закладів освіти. — Київ.: Ленвіт. — 1999. -319с.
10. Ніколаєва С.Ю., Артемчук Г.І. Гуманізація навчання у світлі нової концепції підготовки учителя іноземної мови. Гуманістичні аспекти лінгвістичних досліджень і методики викладання іноземних мов. — Київ.: КДПІІМ. -1992.-С.З-8.
11. Общая психология / А.В.Петровский, А.В.Бунилинский, В.П.Зинченко и др.; под ред. А.В.Петровского. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1986. — С. 178.
12. Социальная психология / А.В.Петровский, В.В.Абраменкова, М.Е.Зеленоваидр.; под ред. А.В.Петровского. -М.: Просвещение. -1987.-С.216-127.
13. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К., 2003.
14. Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. -1989.-С.215.
15. Эткинд Е. Поэзия и перевод. М.-Л., 1963.
16. Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. С.-655