Рослина та тварина в Червоній книзі

Вступ.

1. Журавель сірий (журавль серый).

2. Тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klok. et Zoz).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Червона книга України — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

1. Журавель сірий (журавль серый).

Мабуть, немає людини, яка б не знала журавлів. Цей птах здавна був символом любові до рідного краю. Він увійшов у народний епос, пісні, вірші, легенди.

Поширений спорадично в помірній смузі Європи та Азії, у Північній Африці. В нашій республіці зустрічається переважно на Поліссі, іноді в деяких місцях Лісостепу. Чесельність невисока. За даними О. Ф. Головача, до початку 80-х років гніздилося близько 200 пар. Учені Білорусії вважають, що на той час у республіці було близько 400 пар.

Найвищий птах республіки (до 120 см). Маса до 7 кг. Забарвлення сірих тонів (звідси й назва). Лоб, тім'я чорні, потилиця червона. Прилітає на Україну в другій половині березня. Улюблені місця — глухі зарості болота, очеретяні заплави рік. Гніздо мостить на купинах, заломах очерету до 1 м в діаметрі. На початку розмноження для птахів характерні шлюбні танці. В кінці квітня — на початку травня самка відкладає 2 (іноді одне) яйця і насиджує протягом 29—31 доби. Пташенята з'являються в кінці травня. Ростуть протягом двох місяців. Відлітають на зимівлю у вересні—жовтні.

Живиться рослинною і тваринною їжею. Своїм довгим дзьобом легко зрізає стебло, дістає корневище болотних рослин, збирає ягоди. Не пройде мимо гризуна, жаби, риби, жука, черв'яка.

Чисельність зменшується в результаті осушення боліт. Необхідно охороняти місця гніздувань цього виду.

В минулому ареал цього виду охоплював весь помірний пояс Євразії, але в наш час європейська частина ареалу сильно зменшилася — єдиним великим осередком в Західній Європі залишився Скандинавський півострів. На зимівлю журавлі сірі відлітають до Північної Африки, Західної та Південної Азії.

На території України журавель сірий мешкає переважно в зоні Полісся, хоча нерідко оселяється і в заболочених долинах річок Лівобережного Лісостепу; окремі гнізда зареєстровані також в долині р. Самари, північній частині Кримського півострова — на узбережжі оз. Сиваш. Під час сезонних міграцій цей птах зустрічається майже по всій території нашої країни, але великі концентрації зареєстровані лише в Присивашші.

Таксономічна характеристика: Один з 10 видів роду, один з 2 видів роду у фауні України, представлений номінативним підвидом.

Статус: II категорія.

Поширення: Гніздиться на Поліссі, іноді в заболочених долинах річок Лівобережного Лісостепу. Під час сезонних міграцій зустрічається по всій території, концентрується у Присивашші, де зареєстровано поодинокі гнізда. В минулому ареал виду охоплював весь помірний пояс Євразії. Тепер європейська частина ареалу дуже скоротилася (поширений гол. чин. на Скандинавському п-ві). Зимує у Пн. Африці, Зх. та Пд Азії.

Місця перебування: Важкоприступні, частіше лісові, болота в долинах річок та навколо великих озер; у Присивашші — солонцюватий приморський степ.

Чисельність: Імовірно, 100-200 пар На поч. 60-х рр. 20 ст. 400-450 пар гніздилося на Поліссі та 50-60 пар — на Лівобережжі.

Причини зміни чисельності: Скорочення площі боліт внаслідок осушування. Посилення фактора непокоєння та винищування птахів людиною. Використання пестицидів.

Особливості біології: Перелітний птах. Весняний проліт відбувається у березні — на поч. травня. В місцях гніздування з'являється наприкінці березня — в 1-й пол. квітня. Моногам, пари постійні. Гнізда (із стебел, листя, шматочків торфу, моху) влаштовує на сухому місці серед болота (на купині або дернині), частіше на межі лісу і болота. У кладці 1-З яйця (квітень). Насиджують (після відкладання першого яйця) самка і самець (28-31 день). Пташенята піднімаються на крило у 65-70-денному віці (остання декада липня — 1-а пол серпня) Статевозрілим стає на 4-6-му році життя Відліт і осінній проліт триває з 2-ї декади вересня до середини жовтня. Живиться переважно рослинною їжею (зелені частини рослин, насіння злаків, ягоди брусниці, журавлини); поїдає також комах, молюсків, червів, дрібних хребетних, яйця птахів тощо.

Розмноження у неволі: Не спостерігалось.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється в Поліському природному заповіднику, де гніздиться бл 20 пар. Треба створити заповідні ділянки в околицях с Перебродів Дубровицького р-ну Рівненської обл., у Петрівському лісництві Ізюмського лісгоспу Харківської області, у долині р Самари (Дніпропетровська обл) та сезонні заказники на ділянках боліт, де гніздиться журавель сірий.

Журавель сірий — один з найбільших і один з найважчих (до 7 кг) птахів фауни України. Він має настільки своєрідну зовнішність, що сплутати його з іншими птахами просто неможливо. Загальне забарвлення цього журавля — сіре (за що він і отримав свою видову назву), лише верхня частина довгої шиї і маленька голова — майже чорні. Від очей по боках голови і по задній частині шиї йдуть білі смуги, на цьому чорно-білому фоні дуже красиво виглядає пляма голої шкіри яскраво-червоного кольору на тім'ї. Ще однією цікавою ознакою цього птаха є довгий, наче бахромчастий "хвіст", утворений розсуканими обвислими перами крил, під ним схований справжній хвіст.

Впізнати сірого журавля в природі можна не тільки за зовнішнім виглядом, а й за голосом. Його ніжне і трохи сумне, але досить гучне курликання чутно здалеку. Воно бринить десь високо у небі, коли летить журавлина зграя, або пливе над весняним лісом, серед якого, на потаємному болоті, виконують свій шлюбний "танок" журавлині пари. До речі, в польоті ці птахи майже завжди шикуються кутом — "ключем", і лише іноді — ламаною лінією.

Найдивовижнішим у поведінці сірого журавля є його шлюбні "танці", які супроводжують ритуал залицяння самця до своєї обраниці. Побачити це фантастичне видовище рідко кому вдається, бо відбувається воно на якому-небудь глухому болоті посеред лісу — подалі від людського ока. А подивитися є на що — птахи підстрибують один перед одним, високо підкидають ноги, змахують широкими крилами, кланяються, присідають — справжній балет!

Взагалі ж зустріти сірих журавлів можна не тільки на лісових, але й на інших важкодоступних болотах в долинах річок або біля великих озер, хоча в Присивашші вони мешкають в солонцюватому приморському степу.

На місця гніздування цей вид прилітає в кінці березня — першій половині квітня. Пари у журавлів — постійні, тобто утворюються на все життя, якщо тільки один з партнерів не гине. Крім того, сірі журавлі — зразкові батьки, вони разом будують зі шматочків торфу, стебел, листя і моху своє гніздо, яке влаштовують де-небудь на купині або дернині, в сухому місці серед болота. Обидва птаха по черзі насиджують кладку протягом 28-31 днів (насиджування починається з моменту відкладання самкою першого яйця, а повна кладка складається з 1-3 яєць), обидва батька опікують пташеня, аж поки десь в кінці липня — в першій половині серпня воно не підніметься на крила. Відлітають сірі журавлі у середині вересня — середині жовтня.

Раціон цього виду складається переважно з рослинної їжі — зелених частин рослин, насіння злаків, ягід брусниці і журавлини, але якщо випадає нагода, то журавель не проти поласувати комахами, хробаками, молюсками, яйцями птахів і навіть дрібними хребетними.

Останнім часом в Україні, внаслідок проведення меліоративних робіт, скоротилися площі боліт, придатних для гніздування сірого журавля або для зупинок цих птахів під час сезонних міграцій. А це, в свою чергу, призвело до зменшення чисельності цього виду, в нашій країні. Основним місцем охорони сірого журавля на Україні є Поліський природний заповідник; крім того, цей вид охороняється в Деснянсько-Старогутському НПП, РЛП "Печенізьке поле".

2. Тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klok. et Zoz).

Вид зустрічається в пониззі Дону, Передкавказзі, в степовій та лісостеповій зонах України. В Україні він поширений до південної межі байрачних лісів. Основні місцезростання пов'язані з дубовими лісами, про що свідчить і видова назва цього тюльпану. Через наявність гарних квітів, які зривають на букети, та викопування цибулин тюльпан дібровний швидко скорочує своє поширення. Квітує він у квітні — травні, коли вже утворюється зелений килим трав. Ліси Кіровоградської області ще в значній мірі зберігають цю рослину. Великі плями тюльпану дібровного збереглися в придніпровській частині області в заліснених балках Світловодського району, поширений він і у Чорноліському лісовому масиві, в Долинському районі в дубових лісах Гурівського лісництва. Окремі його куртини можна побачити на узліссі в Графітовій балці, що в Петрівському районі. Більша частина виявлених місцезростань входить до складу природно-заповідних територій. Тюльпан дібровний охороняється в Чорноліському ландшафтному заказнику загальнодержавного значення, в ботанічному заказнику загальнодержавного значення "Цюпина балка" та в заповідному урочищі "Барвінкова і тюльпанова гора" (Світловодський район). В степовій частині області великі популяції тюльпану дібровного охороняються на місцевому рівні в ландшафтному заказнику "Гурівський" та в ботанічній пам'ятці природи "Дуби в Гурівському лісництві" в Долинському районі (рис. 1)

В Червоній книзі України повідомляється, що тюльпан дубравный (тюльпан дібровний), Tulipa quercetorum Klok. et Zoz (T. sylvestris anct., non L; T. biebersteiniana auct. p. p.) — це причорноморсько-передкавказський степовий вид.

Ареал поширення — Пд. Лiсостепу та Степ (особливо Лiвобережжя) до пд. межi поширення байрачних лiсiв. Вид поширений також у пониззi Дону, на Передкавказзi.

Зростає: байрачнi лiси, чагарники.

Відомо 28 місцезнаходжень. Популяції численні у штучних лісових насадженнях на місці байрачних лісів. Кількість популяцій та особин у них зменшується.

Причини зменшення чисельності — випасання худоби, вирубування лісів, зривання на букети, інтенсивне рекреаційне навантаження на типові екотопи.

Тюльпан дібровний — це багаторічна трав`яниста рослина заввишки 25-40 см. Цибулина з бурими зовнішніми оболонками, з одиничними або в пучечках щетинками навколо денця. Стебла майже прямостоячі. Листки (2-4) завдовжки 8-23 см, завширшки 0,3-2,2 см. Квітки одиничні, жовті, бувають білі та злегка рожевуваті (хроматичні варіації). Цвіте у квітні — травні. Плодоносить у червні. Плід — видовжена до 23 мм) коробочка. Розмно жується насінням і цибулинами. Мезофіт. Геоефемероїд.

Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у Луганському природному заповіднику, у Хомутівському Степу — відділі Українського степового природного заповідника, заказниках загальнодержавного значення Гори Артема, Бердянський, Урочище Грабове (всі — у Донецькій обл.), Комарівщина (Дніпропетровська обл.), Бритавський (Вінницька обл.), заказнику Урочище Плоське (поблизу м. Єнакієвого) і заповідному урочищі Ліс на Граніті (Тельманівський р-н) — обидва місцевого значення, в Донецькій області. Вирощують (з 1976) у Донецькому ботанічному саду НАН України. Необхідно контролювати стан популяцій, ввести в культуру для озеленення, інтродукції в лісонасадження, використовувати в селекційній роботі.

Висновки

Положення про Червону книгу України, яка є основним державним документом з питань охорони тваринного і рослинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення.

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966 році за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Крім того, наукове узагальнення інформації в галузі охорони окремих видів рослин, грибів, тварин, відображено в Європейському Червоному списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоних книгах окремих країн.

Червона книга України – результат напруженої праці великої кількості вчених, наукових колективів, науково-дослідних інститутів, ВНЗ, державних установ, окремих людей.

Експертизи й узагальнення пропозицій щодо занесення видів тварин і рослин до Червоної книги та визначення їх відповідних категорій здійснюється Національною комісією з питань Червоної книги України, персональний склад якої затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Список використаної літератури

1. Заверуха Б. Рослини Червоної книги/ Б. В. Заверуха, Ю. С. Шемшученко, В. І. Бабенко. — К.: Урожай, 1985. — 136 с.

2. Смирнова З. Чи потовщає Червона книга?/ З. С. Смирнова. — К.: Знання, 1989. — 46 с.

3. Собко В. Стежинами Червоної книги: Довідкове вид./ Володимир Собко,. — 2-ге вид., доп.. — К.: Урожай, 2007. — 277 с.

4. Тварини Червоної книги: [Довід. вид.]/ А. П. Федоренко, І. В. Рогатко, В. І. Лисенко та ін.. — К.: Урожай, 1990. — 204 с.