Розлад здоров’я та смерть від дії високої температури

Категорія (предмет): Медицина

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Вплив високої температури на організм людини.

2. Ушкодження від дії крайніх температур та електричного струму.

3. Термічні опіки.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Погода по–різному впливає на людей із однаковими захворюваннями. Температура тіла людини в нормі становить 36-36,90С з незначними коливаннями залежно від часу доби, прийому їжі, фізичного стану тощо.

Одними із найважливіших метеоелементів є температура і вологість. Для середньої здорової людини індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений власне через температуру і відносну вологість повітря. В умовах низької відносної вологості більшості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і навпаки. Встановлено, що коли температура перевищує 38, більшості людей стає спекотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури 30%, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28оС стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70%.

Коли порушується здатність організму регулювати взаємопов'язані процеси теплоутворення i тепловіддачі, температура тіла підвищується або знижується. Максимальна температура тіла, яку переносить людина, становить 42-430 С, мінімальна — 280С.

Подібні відчуття можна пояснити наступним чином. В умовах впливу підвищеної температури і вологості повітря віддача тепла з організму в навколишнє середовище ускладнена і може відбуватися тільки при напружені механізмів фізичної терморегуляції (тобто посилення потовиділення, розширення периферійних судин). При підвищенні температури навколишнього середовища до 33 оС, що відповідає температурі шкіри, віддача тепла за рахунок проведення стає неефективною і здійснюється лише за рахунок випаровування. Якщо є вологість повітря збільшується ускладнюється і цей шлях тепловіддачі – внаслідок чого можливе перегрівання організму.

1. Вплив високої температури на організм людини

Розлад здоров’я та захворювання залежать від причин, які ділять на декілька категорій:

1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний розподіл низки захворювань, пов’язаний з клімато–географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо.

2. Біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин.

3. До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики, мікробні та антибактеріальні інсектициди тощо).

Крім хвороб, які виникають безпосередньо під впливом несприятливих умов навколишнього, існує велика група захворювань, які проявляються поганим пристосуванням організму, його окремих органів і систем через генетичний дефект, особливості імунітету тощо.

Як вже відзначалось раніше, серед захворювань неінфекційної природи перші рангові місця посідають хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння, психічні розлади, спадкові хвороби. Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України залежно від чинників навколишнього середовища.

Як згадувалося раніше, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. Природне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфери та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природне середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропогенному) вигляді.

Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив на стан здоров’я населення.

Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий причинно–наслідковий ланцюг: сонячна активність – збурення магнітосфери та іоносфери – зростання напруги електромагнітного поля Землі – реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усіма його електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико–хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та іншим, які позначаються на стані серцево–судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.

Так, наприклад, встановлено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево–судинної системи та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультрафіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень – раку, саркоми, лейкозу.

З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів.

З’ясовано, що погода по–різному впливає на людей із однаковими захворюваннями, наприклад, деякі хворі на астму вважають, що на них повітря пустелі справляє дивовижний вплив, тоді як іншим воно не приносить полегшення, а причини таких розходжень до цього часу не знайдені. Інколи дуже важко визначити, яким чином погода впливає на поведінку та психологічний стан людини, проте такий вплив, безперечно, існує: наприклад, позитивні відчуття з настанням перших теплих сонячних днів навесні після довгої холодної зими. Водночас, найвищий показник смертності внаслідок захворювань реєструється взимку. Більша частина захворювань, особливо це стосується хвороб легень, припадає на зиму. Взимку збільшується кількість простудних захворювань і випадків грипу; в окремі роки грип набуває характеру епідемій. Метеочинники, що сприяють захворюванню на грип, точно не відомі. Деякі фахівці вважають, що розвиток цієї хвороби найбільш ймовірний за умови відносної вологості менше ніж 50% і слабких вітрів. Вони припускають, що низькі температури сприятливі для виживання і поширення вірусу.

Методика гігієнічної оцінки погоди заснована на визначенні та санітарній характеристиці основних чинників, які формують і характеризують погоду.

До чинників, які формують погоду, слід віднести природні (рівень сонячної радіації, характеристики ландшафту, особливості циркуляції повітряних мас) та антропогенні (забруднення атмосферного повітря, знищення лісів, утворення штучних водоймищ, меліорація, іригація) чинники. До чинників, які характеризують погоду, – геліофізичні елементи (інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність), геофізичні елементи (напруга планетарного та аномального полів, геомагнітна активність), електричний стан атмосфери (напруга електричного поля, атмосферна іонізація, градієнт потенціалу, електропровідність повітря, електромагнітні коливання), метеорологічні елементи (температура та вологість повітря, швидкість та напрямок руху повітряних мас, атмосферний тиск тощо).

Для систематизації та оцінки різноманітності можливих поєднань погодоформуючих елементів у медицині застосовують спеціальні прикладні класифікації погоди. За класифікацією І.І. Григор’єва розрізняють 4 медичні типи погоди:

дуже сприятливу,
сприятливу,
погоду, що потребує посиленого медичного контролю,
та погоду, що потребує суворого медичного контролю.

Учені припускають, що реакція на зовнішні подразники, в тому числі й на погоду, залежить від конституції людини. Багато людей страждають від “фенної хвороби”, яка звичайно проявляється за день–два до початку вітрів і триває, доки вони не минуть. Прояви симптомів хвороби збігаються з аномальним підвищенням вмісту в крові і тканинах біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передачу сигналів від нервових клітин до ЦНС. Це може бути пов’язане зі змінами екологічних властивостей повітря, часто із високим вмістом позитивних іонів. Відомо, що атмосферні іони являють собою молекули або атоми, які мають дуже мало електронів. В атмосфері завжди є велика кількість іонів – близько 1000 негативних іонів і понад 1200 позитивних іонів на 1 см3 чистого зовнішнього повітря. Концентрації позитивних та негативних іонів дуже змінюються залежно від стану атмосфери і якраз є причинами захворювань. Одним із засобів уникнення фізичних та психологічних недуг, пов’язаних із погодою є спроба збільшення концентрації негативних іонів у навколишньому середовищі за рахунок різних типів генераторів негативних іонів.

Вплив високої температури на організм супроводжується пониженням уваги, порушенням точності і координації рухів, змінами імунологічної реактивності організму (у крові утворюються особливі антитіла — теплові агглютини і гемолізини, які викликають склеювання і загибель власних еритроцитів). Розвивається анемія, а також гіпоавитамінози по групам С і В (вітаміни втрачаються з потом).

Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:

1. За рахунок загальних пристосувальних фізіологічних реакції, які пов’язані з функцією системи терморегуляції, тобто з механізмами хімічної і фізичної терморегуляції, що забезпечують здатність організму працювати в самих різних температурних умовах середовища.

2. У результаті спеціалізованих фізіологічних та анатомічних адаптивних реакцій, в основі яких лежать особливості генотипу.

3. Внаслідок культурних і соціальних адаптації, які пов’язані із забезпеченням людини житлом, теплом, системою вентиляції тощо.

Водночас, не останню роль у розвитку психічних захворювань та психосоматичних розладів відіграють сезонні коливання температури. Особливо небезпечні для здоров’я населення несподівані підвищення температури. До них найбільш чутливі хворі на серцево–судинні захворювання та люди похилого віку, смертність яких за таких умов різко зростає.

Ще одним із проявів впливу навколишнього середовища на організм людини може бути так звана гірська хвороба. Вона розвивається в умовах високогір’я внаслідок падіння парціального тиску атмосферних газів, насамперед кисню. На висоті близько 3 тис. м н.р.м. насиченість гемоглобіну киснем забезпечується на 85%. В основі гірської хвороби лежить гіпоксія – нестача кисню у тканинах організму. При цьому виникає задишка, слабкість, запаморочення, головний біль, часто спостерігається і набряк легень, останнє може призвести до загибелі. На висоті 5 тис. м н.р.м. може настати коматозний стан: внаслідок гіпоксії мозку хворий непритомніє, порушується дихання та кровообіг, відбуваються глибокі зрушення в обміні речовин.

На людину впливає і зміна у атмосфері концентрації озону. Виснаження озонового шару призводить до підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання і, як вже раніше вказувалось, може призвести до таких патологій, як рак шкіри, пригнічення імунної системи та катаракти. Великі концентрації озону в повітрі спричиняють отруєння людини (втома, роздратованість, задушливий кашель, запаморочення і т.п.).

Необхідно відмітити, що дія фізичних факторів навколишнього середовища не завжди є лише прямою, досить часто вони впливають на організм людини опосередковано. Наприклад, підвищення вмісту СО2 у повітрі змінює характер теплового випромінювання з атмосфери у космос, спричинюючи так званий парниковий ефект. Аналіз впливу процесу глобального потепління, яке відбувається на планеті, засвідчив вірогідний його зв’язок із поширеністю паразитів та збудників інших інфекційних захворювань. Підвищення температури у результаті потепління посилює біологічну активність і сприяє розмноженню переносників інфекційних хвороб – комарів, мух та ін.

Таким чином, основою впливу навколишнього середовища на організм людини є геліофізична активність, яка проявляється на Землі як безпосередньо (радіовипромінювання, інфрачервоне випромінювання Сонця та видиме світло), так і опосередковано (зміна метеочинників). Зовнішнє середовище передусім впливає на нервову систему організму.

Висока температура впливає на організм людини за штучних і природних умов. Йдеться про роботу в приміщеннях з високою температурою, яка чергується з перебування м в умовах комфортної температури.

Висока температура середовища збуджує теплові рецептори, імпульси, яких включають рефлекторні реакції, спрямовані на підвищення тепловіддачі. При цьому розширюються судини шкіри, збільшується кровообіг, зростає теплопровідність тканин. Якщо для цього недостатньо теплової рівноваги, то підвищується температура шкіри і починається рефлекторне потовиділення – спосіб віддачі тепла. Віддача тепла відбувається через шкіру ніг, рук, обличчя – багато потових залоз. Довгі кінцівки і худорляве тіло мають більшу поверхню відносно об’єму, а чим більша поверхня, тим інтенсивніша віддача тепла. Наприклад, аборигени Центральної Африки, Південної Індії та інших спекотних регіонів із сухим кліматом відзначаються довгими худорлявими кінцівками, н6велиткою масою тіла. В умовах, коли організм отримує велику кількість тепла, основне фізичне завдання – підвищення тепловіддачі для збереження гомеостазу.

Посилене потовиділення спричиняє значні витрати води, які необхідно компенсувати. Щоб компенсувати втрату води, потрібно збільшити її споживання. Місцеве населення більше адаптоване до цих умов, ніж у людей, які приїхали із помірної зони. В аборигенів менша добова потреба у воді, а також у білках і жирах, оскільки ця їжа має високий енергетичний потенціал, посилює спрагу. В їхніх раціонах переважають вуглеводи, що збільшують витривалість організму виконувати важку фізичну роботу тривалий час. В результаті інтенсивного потовиділення у плазмі крові зменшується вміст аскорбінової кислоти та водорозчинних вітамінів. У зв’язку з цим для людей, які працюють в спекотному кліматі, добова норма вітамінів збільшується.

Найвідчутніше посилює температурне відчуття вітер. При сильному вітрі холодні дні здаються ще холоднішими, а спекотні – ще спекотнішими. Тобто дія температури пов’язана зі швидкістю вітру. Також на сприйняття організмом температури впливає і вологість. За підвищеної вологості температура повітря здається нижчою, а за зниженої вологості вищою.

Кожний організм сприймає температуру по іншому. Здоров’я людини залежить від погодних умов. Деяким людям подобаються морозні зими (холодні дні), а іншим – теплі й сухі. Це залежить від фізичних та психологічних особливостей людини, емоційного сприйняття клімату, у якому пройшло дитинство.

2. Ушкодження від дії крайніх температур та електричного струму

Тепловий та сонячний удари. Температура тіла людини в нормі становить 36-36,90С з незначними коливаннями залежно від часу доби, прийому їжі, фізичного стану тощо. Коли порушується здатність організму регулювати взаємопов'язані процеси теплоутворення i тепловіддачі, температура тіла підвищується або знижується. Максимальна температура тіла, яку переносить людина, становить 42-430 С, мінімальна — 280С.

Тепловий удар супроводжується гіпертермією (підвищення температури тіла) внаслідок перегрівання організму при посиленій теплопродукції i недостатній тепловіддачі. Тепловий удар, який виникає внаслідок дії на організм прямого сонячного випромінювання, називається сонячним ударом. Симптоми цих патологічних станів подібні.

Тепловий удар розвивається переважно раптово. Провісниками його можуть бути загальна слабкість, спрага, головний біль, запаморочення, сонливість, позіхання, похитування при ході, серцебиття, прискорене дихання, гіперемія обличчя, судоми, нудота, блювання, носові кровотечі. У деяких випадках хворий раптово втрачає свідомість i падає. Обличчя бліде з синюшним відтінком, покрите липким потом. Реакція зіниць на світло відсутня. Шкіра на дотик холодна, у той же час при вимірюванні температури в прямій кишці виявляється гіпертермія (40-410С). При підвищенні температури до 420С може настати смерть. Дихання прискорене до 40 за хвилину, неглибоке, нерівномірне, пульс ниткоподібний, 120-140 за 1 хв. Тони серця глухі. У важких випадках розвивається кома, яка призводить до смерті при явищах гострої серцево-судинної слабкості.

Допомога. При тепловому ударі хворого потрібно негайно внести в прохолодне приміщення або на свіже повітря, розстібнути комір, покласти в горизонтальне положення з трохи піднятою головою i опущеними нижніми кінцівками. Прикласти холод (міхур з льодом, холодною водою, холодний компрес) на ділянку серця, голову, пахові складки. При гіпертермії можна також використати інші фізичні та хімічні методи охолодження, зокрема, обдування тіла вентилятором, обтирання шкіри ефірно-спиртовим розчином до появи гіперемії, обкутування вологим простирадлом, холодне пиття, промивання шлунку i кишок охолодженими до 10-120С рідинами.

Для виведення із непритомного стану хворому дають вдихати 10 % розчин нашатирного спирту. При зупиненні дихання i кровообігу необхідно терміново починати серцево-дихальну реанімацію.

3. Термічні опіки

Опіком називається ушкодження тканин, викликане місцевою дією високої температури. Найчастіше вони є наслідком дії полум'я, гарячих рідин, предметів, розжарених металів, газів тощо.

Перша допомога. Перша допомога повинна бути спрямована на припинення дії високої температури на потерпілого: потрібно погасити полум'я на одязі, винести потерпілого із зони високої температури, зняти з поверхні тіла тліючий i одяг який горить. У момент спалаху одягу люди розгублюються, починають бгати, від чого полум'я поширюється ще інтенсивніше. Тому слід дати команду: "Стій! Лягай! Качайся по землі!". Якщо на потерпілому горить одяг, його потрібно облити холодною водою або накинути на нього ковдру, щільно притиснути її до тіла, щоб погасло полум'я. При опіках гарячими рідинами потерпілого обливають холодною водою, потім обережно знімають одяг або розрізають його так, щоб не травмувати шкіри i продовжують охолодження (холодні компреси, лід, крижана вода). Після припинення дії вогню потерпілого треба винести із небезпечної зони. Роздягати потерпілого не рекомендується, особливо в холодну пору року через те, що охолодження різко погіршить загальний стан організму i сприятиме розвитку шоку.

Наступним завданням першої допомоги є накладання сухої асептичної пов'язки для профілактики інфікування опікової поверхні. Для цього можна використати стерильний бинт або індивідуальний пакет. При відсутності спеціального стерильного перев'язувального матеріалу опікову поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, випрасуваною гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, розчином риванолу чи перманганату калію. Такі пов'язки трохи зменшують біль. Ні в якому разі не можна промивати опікову рану, доторкатись до неї руками, проколювати міхурі, зривати шматки одягу, який присох, змащувати поверхню опіку будь-якою олією або засипати порошками, тому що це сприяє проникненню інфекції i утруднює хірургічну обробку рани. Потерпілого потрібно покласти в положення, при якому менше всього його турбуватимуть болі, тепло укрити, дати випити велику кількість рідини. Зразу потрібно почати протишокові заходи. Для зняття болю, якщо є можливість, потрібно ввести наркотики (омнопон, морфiн, промедол – 1 мл 1 % розчину), можна дати анальгін, пентальгiн, гарячу міцну каву, гарячий чай з вином або трохи горілки.

При опіках, які займають велику площу, потерпілого краще загорнути в чисте випрасуване простирадло i організувати термінову доставку в лікувальний заклад. Перед госпiталiзацiєю важливо забезпечити транспортну мобiлiзацiю, надати тілу такого положення, при якому шкіра потерпілого була б максимально розтягнута. Наприклад, при опіку внутрішньої поверхні ліктьового згину, руку фіксують у розігнутому положенні. При опіку задньої поверхні руку згинають у ліктьовому суглобі. При опіку долоні кисть фіксують у максимально розігнутому положенні пальців. Перевозять таких потерпілих дуже обережно, в лежачому положенні на здоровій частині тіла. Попередньо під тіло підкладають брезент або ковдру, щоб потім було легше перекладати хворого на носилки, не заподіюючи йому болю.

Висновки

Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:

Список використаних джерел

Білецький Є. М. Судова медицина та судова психіатрія: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 190 с.
Виноградов И. В. Судебная медицина: Учеб. для сред. спец. учеб. заведений МВД СССР. – М.: Юрид. лит., 1991. – 239 с.
Соколова О. В. Судова медицина: Курс лекцій. – К.: Вид. Паливода А.В., 2005. – 232 с.
Судова медицина: Підручник. – К.: Атіка, 2003. – 511 с.
Судова медицина: Підручник. – К.: Юринком Интер, 1999. – 478 с.