Розвиток освіти в Німеччині

Вступ.

1. Система освіти в Німеччини.

2. Сучасний стан шкільної освіти в Німеччини.

3. Коледжі Німеччини.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Німеччина з її стародавніми університетами завжди була привабливою метою для тих, хто бажає одержати класичну вищу освіту. І справа не тільки в традиціях. Важливу роль грає та обставина, що, на відміну від більшості інших західних країн, у Німеччині іноземців у державних навчальних закладах навчають безкоштовно.

У ФРН налічується більше 320 ВНЗ, де навчається близько 2 млн. студентів, з яких більше 165 тис. приїжджають з-за кордону. Вона посідає четверте місце у світі за числом іноземних студентів (після Великої Британії, США та Франції). 56% іноземних студентів — вихідці з європейських країн.

Питання культури та освіти в Німеччині входять у компетенцію земель (а їх 16), тому умови та програми навчання в різних землях можуть відрізнятися одне від одного. Питаннями координації політики в галузі освіти відає спеціальний орган — Постійна конференція міністрів культури земель. Він же стежить за тим, щоб планка якості освіти в масштабах всієї країни залишалася на гідній висоті.

1. Система освіти в Німеччини

Шкільна освіта в Німеччині перебуває під наглядом держави. За формування шкільних програм відповідають безпосередньо федеральні землі. Тому в кожній землі є відмінності в навчальних програмах. Зокрема, землі самостійно визначають час канікул та навчальні плани шкіл.

Шкільна система складається з трьох ступенів:

· початковий ступінь(Primarstufe);

· середній ступінь I (Sekundarstufe I);

· середній ступінь ІІ (Sekundarstufe II).

Шкільна освіта у Німеччині починається з повних шести років і закінчується в дев’ятнадцять .

Початкова школа охоплює чотири класи. Учні отримують знання з читання, рахування, письма, знайомляться з природознавством, мистецтвом та іншими предметами. У багатьох початкових школах вивчають також одну іноземну мову.

Після закінчення початкової школи кожен учень може вибрати іншу форму школи. Більше ніж третина ідуть в основну школу. Навчання в ній триває 5 або 6 років. Іншими формами школи, де можна отримати освіту середнього ступеня І є реальна школа та гімназія. Після закінчення основної школи можна навчатися в професійній школі. Тут учні отримують професійні навички і після закінчення стають працівниками нижчої ланки (слюсарі, прибиральники, кельнери і т. д.).

Реальна школа охоплює класи з 5-ого по 10-ий і починається випробувальним роком. Якщо на протязі першого півріччя учні показують великі успіхи, вони можуть навчатися далі, якщо ж вони вчаться погано, то змушені перейти до основної школи. Випускники цієї школи є спеціалістами середнього рівня (старші працівники, керівники нижнього рівня). Закінчення реальної школи надає право навчатися в спеціальній професійній школі[2, c. 16-17].

Дев’ятирічна гімназія — це традиційна школа найвищого рівня. Тут учні вивчають предмети, які їх найбільше цікавлять і відповідають їх нахилам. Вибір навчання в цій школі дозволяє їм навчатися надалі у Вищому Учбовому Закладі. У кінці навчального процесу в гімназії складаються іспити на атестат зрілості, який надає законні підстави до навчання у ВУЗі.

Іншим шляхом освіти є загальна школа, де поєднані описані вище типи школи. Учні, які планують продовжити своє навчання у ВУЗі, проходять в цій школі повний курс навчання.

Програма освіти у Вищих Навчальних Закладах Німеччини охоплює п’ять років (10 семестрів). Після перших трьох років (6 семестрів) навчання студенти захищають попередній диплом, а після п’яти років (10 семестрів) студенти захищають диплом або здають магістерський екзамен. Для вступу до ВУЗів Німеччини не потрібно складати вступних іспитів (крім іспиту з німецької мови для іноземців), а також не існує жодних вікових обмежень[1, c. 48-50].

Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

Найстаріший університет Німеччини (м.Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані "нові" університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.).

Найглибші реформи вищої освіти, названі “неогуманістичними”, відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі.

Другим наслідком реформ ХІХ ст. стало створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

Як і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН часом уведення обов'язкової середньої освіти й переходу від елітарної до масової вищої. Утворилася потужна структура, будова якої та рівні навчання вказана на нашій схемі.

У різних землях обов'язкова освіта триває 9 чи 10 років, а її початок найчастіше припадає на вік 6 років. Дошкільна підготовка необов'язкова, але у віці 5 років вона охоплює майже всю вікову групу (не дивно, адже "дитячий садок" був винайдений саме в Німеччині!). Початкова освіта триває 4 роки, хоч у кількох землях — 5 чи 6 років. Після цього короткого періоду однакового навчання всіх дітей настає момент селекційного скеровування у три нееквівалентні потоки різної тривалості й призначення. Вибір — за батьками дитини, школа лише рекомендує потік. Але, як правило, критерієм відбору на той чи інший потік є оцінки. Тривалість навчання та напрямки скеровування випускників трьох потоків німецької середньої освіти вказані на схемі.

Соціальні зміни останніх 20 років та підвищення суспільного значення вищої освіти зумовили скорочення непрестижного потоку Hauptschule (закінчення якого утруднює доступ до вищої освіти) й поступове розширення загальної освіти у гімназіях, орієнтованих на підготовку учнів до університетів.

Вища освіта ФРН має чітку бінарну структуру, складаючись з університетів ("наукових вищих шкіл") та політехнічних інститутів ("вищих фахових шкіл"). До речі, роль останніх постійно зростає. Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель відповідно до згаданого рамкового закону про вищу освіту 1975 р. Поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється законами земель. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Заклади вищої освіти фінансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки[4, c. 21].

2. Сучасний стан шкільної освіти в Німеччини

Початкова школа (Grundschule), у яку діти приходять в 6-річному віці і яку відвідують протягом 4 років (у Гамбурзі, Бремені й Берліні — 6 років), покликана створити базову підготовку до середньої школи. Наступний щабель навчання називається орієнтаційний (Orientierungsstufe): діти та їхні батьки повинні обрати шлях подальшої освіти. У них є чотири основних можливості: це п'яти- або шестирічна старша школа (Hauptschule), 6-річна реальна школа (Realschule), 9-річна гімназія (Gymnasium) або так звана загальна школа (Gesamtschule). Більшість шкіл включають у свої програми 12-16 предметів, старшокласники в гімназії вивчають 4-6 дисциплін.

Hauptschule уже після 9 класу видає сертифікат про загальну освіту (Hauptschulabschluss), що дозволяє вчитися далі ремеслам. Після 10 класу всі види шкіл видають посвідчення про середню освіту (Mittlere Reife). Після цього шляхи дітей розходяться.

Провчившись ще 3 роки, 19-літні гімназисти одержують атестат зрілості — Hochschulreife (Abitur), що дозволяє вступати в будь-які вищі навчальні заклади. Таким чином, сьогодні для закінчення гімназії потрібно провчитися в ній 13 років (в "нових землях" — 12). Зараз у Німеччині обговорюється питання про введення 12-річного навчання у всіх гімназіях країни. Деякі землі вже прийняли таке рішення.

Хоча формально німецькі державні школи приймають іноземців з 14 років, у дійсності навчання іноземних дітей у них не дуже поширено. Частіше розглядається варіант вступу в приватну школу-інтернат. У цей час у Німеччині налічується більше 2200 приватних шкіл, педагогічні концепції яких помітно розрізняються між собою. Загальноосвітні приватні школи відвідують 6% німецьких школярів. Хоча прийнято підкреслювати, що це всього лише один з рівноправних секторів освітньої системи, у дійсності приватні школи розраховані на більш заможну частину населення й мають елітарний характер. Останнім часом приватні школи стали проявляти все більшу зацікавленість у тому, щоб брати на навчання дітей з-за кордону.

Іноземці можуть навчатися в приватній школі будь-яку кількість років, аж до одержання атестата зрілості, але можна приїхати й на рік-два. Одержати там атестат зрілості німецької приватної школи вигідно тому, хто націлився на подальше продовження освіти в німецькому ВНЗ. Важливою обставиною є й те, що в багатьох приватних школах переходять на двомовну систему викладання іноземних мов — тобто вивчається не одна, як раніше, а дві або навіть кілька іноземних мов.

Як правило, у приватні школи приймають дітей з 11-12 років, від них потрібне мінімальне знання мови. Вам знадобиться свідоцтво про народження й дані про успішність у школі за останні рік-два. Вартість навчання в приватній школі з повним пансіоном становить від 10 тис. євро на рік[4, c. 17-20].

3. Коледжі Німеччини

Після старшої школи (Hauptschule) 16-річні випускники, що взяли курс на одержання спеціальності і якнайшвидше працевлаштування, вспупають у дворічні професійні школи (Berufsschule). Випускники реальної школи мають можливість вспупити в професійно-технічні училища (умовно їх можна віднести до коледжів) двох типів: Berufsfachschule й Fachoberschule. І там, і там навчання триває два роки, але в першому випадку видається диплом про одержання професії (Berufsqalifizierender Abschluss), а в другому — атестат про закінчену середню освіту, що дозволяє вступати у ВНЗ (Fachhochschulreife).

Крім того, існують спеціальні школи (Fachschulen), де випускники старших і реальних шкіл можуть підготуватися до здачі іспитів на атестат зрілості й тим самим відкрити собі дорогу в університет. Ті ж можливості дає вступ у вечірню гімназію або на підготовчі курси (Studienkolleg).

Одержати професію можна й у приватній школі. Показово, що близько 40% учнів професійно-технічних училищ, що вчаться, обрали для себе саме приватний сектор. Так, у школах професійного навчання (Berufsbildende Schulen) можна опанувати, наприклад, основи ряду професій для роботи в сфері економіки, готельної й ресторанної справи, техніки, соціального забезпечення, охорони здоров'я, косметології[4, c. 21].

Висновки

Освіта в Німеччині є класикою світового навчання. Особливо привабливим навчання в Німеччині робить доступність в плані вартості і в той же час, якість отримання знань. Та й володіння німецькою мовою, як і раніше, залишається дуже затребуваним на ринку праці України. Система освіти Німеччини була зразком побудови навчання для всього світу. Протягом багатьох років до її структури вносилися мінімальні коректування, при цьому залишаючи загальні принципи і статут навчання.

У Німеччині іноземцям достатньо легко вступити до університету, необхідний мінімум для навчання – це знання німецької мови, яку можна вивчити там же, на спеціальних курсах німецької в Німеччині. Для дітей в Німеччині також є багато різних програм. Це канікулярні освітні тури, середня освіта і курси німецької мови. Для дорослих самим затребуваним є навчання в університетах Німеччини, бізнес-освіта і вивчення ділової німецької.

Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу й рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства та конкретного вищого навчального закладу.

Ефективність нових складових змісту освіти безпосередньо пов'язана із запровадженням нових педагогічних технологій, спрямованих на принципову зміну навчально-виховних пріоритетів у напрямі становлення особистості учня чи студента як суб'єкта особистого навчання та розвитку, суб'єкта соціального самовизначення. Основні структури означеної педагогічної стратегії відповідають загальносвітовим потребам гуманізації освіти, що передбачає перехід від екстенсивно-інформативного типу навчання до відкритого, незалежного, консенсусного навчання.

Список використаної літератури

1. Васюк О. Реформування вищої освіти Німеччини//Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 4. — C. 48 — 50

2. Ворон А. Шкільна освіта поза межами України //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2008. — № 2. — C. 16-17

3. Гут Д. Болонський процес: вплив реформи вищої освіти на структуру та організацію докторантури в Німеччині //Вища школа. — 2007. — № 3. — C. 85-94

4. Мельниченко Б. Система шкільної освіти у Федеративній Республіці Німеччини //Історія в школі. — 2001. — № 5. — C. 17-21.

5. Хюфнер К. Управління та фінансування вищої освіти в Німеччині //Вища школа. — 2005. — № 6. — C. 97-117

6. Яремчук Н. Знайомимося з системою освіти в Німеччині //Обдарована дитина. — 2007. — № 3. — C. 38-44