Розвиток податкової системи у світі та умови створення податкових союзів у Європі, Америці, Африці, Азії

Вступ

Податки є частиною фінансової системи як на макро-, так і на мікрорівні. Вони виконують фіскальну, розподільчу та соціальну функції. При виконанні розподільчої функції першочергове значення має стимулюючий напрямок, який набуває все більшого значення в економічній політиці різних країн світу.

Кожна країна іде різними економічними шляхами (передусім ринковим або командно-адміністративним), має свої особливості у розвитку економіки, в динаміці розвитку економічних процесів, що впливає і на розвиток окремих складових загальної економічної системи, а також на податкову систему держави, яка належить до фінансової системи і повинна постійно пристосовуватись до змін у суспільстві.

Податки мають досить високу питому вагу в дохідній частині бюджету будь-якої держави, тому що вони є основним джерелом його наповнення. В усіх країнах світу витрати держави плануються виходячи з дохідної частини, тобто з кількості зібраних податків. Якщо при плануванні з’являється дефіцит бюджету, уряд при введенні нових податків, обов’язкових зборів та платежів повинен передбачати можливі негативні наслідки насамперед для населення і підприємців.

У розвинених країнах світу податкові збори становлять від 25 до 50 % загального валового внутрішнього продукту країни.

Більшу питому вагу податкові платежі мають у країнах із командно-адміністративним шляхом розвитку економіки (Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії).

Значні зміни в податковій політиці країн світу відбулися у 70-80-х роках XX ст. Це сталося під впливом двох економічних концепцій: неокласичної Д. Кейнса та ринкової А. Лаффера.

1. Особливості податкової системи в  США

Сполучені Штати Америки в усіх можливих вимірах – економічному, політичному, воєнному, науково-технологічному – найбагатша і наймогутніша країна сучасного світу, єдина супердержава. Важливо нагадати, що виникнення американської держави безпосередньо пов’язане з податком.

В центрі системи федеральних податків знаходиться індивідуальний прибутковий податок (personal income tax), забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету, обсяг якого у 2002/2003 фінансовому році досяг 2 трильйонів доларів.

Найперша проблема прибуткового податку – визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування. Важлива деталь: податковий кодекс США не дає визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку, “Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел”, тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений.

У фінансовій теорії існує два підходи до визначення доходу: концепція суми джерел і концепція приросту чистої вартості споживання. На світанку розвитку прибуткового податку Б. Ф’юстінг (1907 р.) запропонував визначення доходу як суми доходів у грошовій і товарній формах, що надходять платнику з постійних джерел, тим самим нехтуючи податковою платоспроможністю, що походить із тимчасових джерел. Цей спосіб став теоретичною підставою для визначення оподатковуваного доходу в Англії та Німеччині.

Отже, особливість американського податку на прибуток корпорацій полягає в тому, що максимальна ставка в загалом прогресивній шкалі оподаткування знаходиться не в кінці шкали, а в її середині. Подумайте, — з яких міркувань був установлений такий порядок.

Всі корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів вправі прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій. Подумайте, — які мотиви спонукають подібні рішення?

Відповідно до податкового кодексу США валовий дохід корпорації визначається в порядку, аналогічному визначенню валового оподаткованого доходу фізичної особи. Зазвичай, оподатковуваний дохід корпорації дорівнює або дуже близький до величини її прибутку. Прибуток, одержаний корпорацією, підлягає подвійному оподаткуванню: перший раз як дохід корпоративної господарської одиниці, другий раз – як прибуток після сплати корпоративного податку, що підлягає розподілу між акціонерами. В результаті сукупний тягар обох податків може сягати і навіть перевищувати 60%.

Крім розглянутих індивідуального і корпоративного прибуткових податків, у США справляється так званий альтернативний мінімальний податок (АМП), який був запроваджений у 1969 р. з метою запобігання зменшення платниками з високим рівнем доходів податкових зобов’язань шляхом зловживання пільгами, знижками і кредитами, передбаченими для податку на прибуток корпорацій (тобто легалізованого ухилення від податків). Для АМП кількість пільг значно скорочена. Отже, АМП – реакція на можливість такої комбінації пільг і знижок, що здатна звести податкові зобов’язання нанівець. Якщо АМП, нарахований однаково на дохід корпорації чи фізичної особи, перевищує суми звичайних зобов’язань по корпораційному й індивідуальному прибуткових податках, то платник має сплатити саме альтернативний податок. Ставки АМП: 26% для фізичних осіб, доходи яких не перевищують 175 тис. дол., і 28% на суму перевищення 175 тис.; для корпорацій – 20%.

Альтернативний мінімальний податок прийнято, щоб примусити тих, хто має право на численні пільги, хоч що-небудь платити. Американські фахівці так оцінили цю форму оподаткування: “Альтернативний мінімальний податок – ще один доказ відсутності внутрішньої логіки в нашій податковій системі… Такий податок є визнанням невдачі. Він демонструє не тільки дефекти системи, але й нездатність Конгресу справитися з ними”.

Податок на спадщину і дарування – податок на майно, яке переходить до спадкоємців (посмертний податок) і/або роздаровується при житті. Лише 2% громадян США підпадають під дію даного податку, оскільки майно вартістю менше 675 тис. дол. не оподатковується. До 2006 р. неоподатковуваний поріг має піднятися до 1 млн. дол. Дарування, вартість яких не перевищує 10 тис. дол.. на рік, також звільнені від оподаткування. Тому не дивно, що надходження податку на спадщину і дарування складають 1,5% доходів федерального бюджету (близько 28 млрд. дол.). Податок справляється за прогресивною шкалою при мінімальній ставці 18% і максимальній – 55%.

Податок на спадщину та дарування дуже дорогий в адмініструванні через великі затрати часу, складності обліку й оцінки об’єктів оподаткування, а також труднощі врахування на визначення податкових зобов’язань степені родинних зв’язків, які в юридичному сенсі бувають дуже заплутаними. Тому майбутнє податку на спадщину і дарування в США знаходиться під знаком питання. Конгрес прийняв рішення про поступове скасування даного податку, хоч президент загрожує накласти на цей законопроект вето.

Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42–45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31% (для порівняння приведемо інші ціноутворюючі фактори: вартість нафти – 43%, вартість нафтопереробки – 13%, дистрибуція і маркетинг – 13%). Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.

За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету (близько 20 млрд. дол.).

Інші поступлення складають 2% федеральних доходів (40 млрд. дол.).

Помітна особливість американської системи федеральних податків – відсутність податку на додану вартість, що вочевидь суперечить загальносвітовій тенденції. Полеміка навколо цього податку ведеться в США давно, але уряд так і наважився запровадити ПДВ на федеральному рівні. Можливі причини полягають у тому, що проти налаштовані впливові ділові кола, з погляду яких ПДВ не надає реальних конкурентних переваг американським корпораціям на внутрішньому ринку та у зовнішніх економічних зв’язках. Крім того, в опозиції до ПДВ знаходяться губернатори штатів, оскільки даний податок буде конкурувати з штатним податком із продаж.

Домінуюче фіскальне значення оподаткування індивідуальних доходів у структурі державних доходів відображає високу ефективність ринкової економіки США, матеріальний добробут американського суспільства, де абсолютна більшість громадян мають високі доходи з відповідно високою купівельною та податковою спроможністю.

2. Структура податкової системи Африки

Структура податкових систем африканських країн в чому ще зберігає риси колоніального минулого. Це виражається у подібності податкових законодавств з аналогічними законами колишніх метрополій, у ліберальному оподаткуванні іноземних компаній, переважання в структурі податкових надходжень митних зборів. Разом з тим за роки незалежного розвитку відбулися зміни, які були направлені на пристосування податків до потреб національної економіки.

У державах, що існували на території континенту до його колонізації, вже використовувалися окремі найпростіші податки — мита за провезення товарів, податки на худобу, частка в виробленої продукції (у натуральній формі), але це була лише початкова стадія розвитку оподаткування. Колонізатори принесли з собою сучасні види податків — особистий прибутковий податок, податки на корпорації і т.д. У зв’язку з інтенсивним розвитком зовнішніх зв’язків з метрополіями широке поширення набули митні збори.

Системи оподаткування в той час були підпорядковані інтересам колоніальних адміністрацій і виконували наступні основні. завдання: по-перше,фінансували витрати на утримання адміністративного апарату (це досягалося головним чином за рахунок доходів від митних зборів), по-друге, стимулювали приплив дешевої робочої сили на плантації та промислові підприємства (щоб сплатити подушний податок, встановлений для всього дорослого чоловічого населення, африканці змушені були найматися на постійну або тимчасову роботу).

Обсяг ресурсів, перерозподілюваних за допомогою податків, залежить не тільки від величини податкової бази, а й від зусиль держава з їх мобілізації.

Ефективність цих зусиль значною мірою обумовлена організацією оподаткування, тобто застосуванням тієї чи іншої податкової системи.

Остання може бути визначена як сукупність регламентації, пов’язаних з вилученням податків (ставки, методи числення, способи вилучення т.д.).

Будь-яка податкова система включає в себе прямі і непрямі податки.

Критерієм для віднесення до того чи іншого виду податків є спосіб їх вилучення. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходу або майна платника податків, непрямі — у вигляді певної суми з кожної одиниці товару або у відсотках до вартості товарів. Наприклад, особистий прибутковий податок, що відноситься до прямих податків, встановлюється як фіксований відсоток з деякою суми доходу, а акциз, що є непрямим податком,стягується як надбавка до ціни оподатковуваного товару. Хто і в якій формі сплачує податок, тобто хто є його носієм, часто визначити дуже важко. Це залежить від дії багатьох чинників. Наприклад, податок на корпорації за наявності достатнього попиту може бути перекладений на споживача шляхом підвищення цін і в кінцевому рахунку буде виступати для нього у вигляді непрямого податку. Або, навпаки, він може перекладатися на виробників сировини та обладнання за допомогою заниження закупівельних цін.

І, нарешті, він може бути перенесений на робітників за рахунок зниження заробітної плати.

Розгляд питань розподілу податкового тягаря, дослідження коренів податкової політики в кожному конкретному випадку вимагають детального аналізу ступеня перекладання різних видів податків, з’ясування їх носіїв. Разом з тим такий аналіз далеко не завжди можливий через відсутності, а іноді і навмисного приховування необхідних даних, і в будь-якому випадку він може носити лише можливу характер. Це особливо стосується країн Африканського континенту, з їх слабкою статистичною базою.

Тому для зручності класифікації, що вимагає єдиного, критерію, податки підрозділяються на прямі і непрямі залежно від податкової бази,що використовується при оцінці податку. Непрямий характер податків при такому визначенні виражається в тому, що сума податку, що сплачується платником податків, залежить від кількості та вартості спожитих їмтоварів. Платник податків може уникнути сплати податку, якщо відмовиться від споживання того чи іншого товару. Оскільки традиційно в капіталістичних країнах непрямими податками обкладаються головним чином предмети широкого вжитку, що мають найбільшу питому вагу в структурі споживання найбіднішої частини населення, ці податки виступають як найбільш несправедливі. Разом з тим для соціальної характеристики податкової системи недостатньо констатації переважання непрямих податків. Багато залежить від податкової політики держави, від того, які саме товари западають у сферу непрямого оподаткування і як це співвідноситься із ситуацією, що структурою споживання. Крім того, на певному етапі розвитку країн  Тропічної Африки таке переважання неминуче.

У африканських країнах має місце ухилення тільки від прибуткового податку, вилучення якого представляє великі труднощі в умовах слабого обліку, а й від непрямих податків. Так, за наявними оцінками, на початку 70-хроків в Ліберії надходжень від митних зборів складали 40-70% сум,підлягають вилученню.

Отже, у сфері управління господарством африканські країни повільно нагромаджували досвід, стикаючись, як правило, зі значними проблемами в проведенні певної фінансово-економічної стратегії, зокрема в податковій та кредитній політиці, регулюванні цін, здійсненні соціально-економічних програм. В умовах багатоукладності, слабкості державних структур, особливо на місцевому рівні, відсутності громадянського суспільства як такого, соціально-економічна сфера взагалі виявляється важкокерованою. Майже не діє система прямих податків, більшість країн не має хоч якось у систематизованого юридичного простору, бракує елементарної політичної стабільності, значно поширені різноманітні економічні злочини.

3. Особливості податкової системи країн Азії

Важливе значення у податковій політиці Японії мають державні податки. Серед усіх податкових надходжень приблизно 2/3 (або 64-65 %) становлять державні податки і лише третина — місцеві. З урахуванням невеликої їх частки в загальній сумі податків фінансування місцевих бюджетів здійснюється за рахунок державних податків (близько 2/3 державних ресурсів витрачається на місцеві податки).

Крім податкових відрахувань, для Японії характерні також неподаткові надходження (вони становлять близько 15% податкових надходжень до державного бюджету). Місцеві органи одержують майже 25 % неподаткових надходжень.

Найбільшу питому вагу серед усіх податкових надходжень мають прямі податки. Основні з них — це прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб, податок на майно та споживчий податок.

Прибутковий податок з юридичних осіб сплачується підприємствами, але ставки залежать від того, куди сплачується цей податок. Так, ставка державного прибуткового податку становить 33,48 %; префектурного — 5 % від державного, або 1,67 % від прибутку; місцевий, районний — 12,3 % від державного, або 4,12 % від прибутку. Отже, до бюджету надходить близько 40 % податку на прибуток.

Прибутковий податок з фізичних осіб теж має багаторівневу систему сплати. Державний податок має п’ять ставок оподаткування — від 10 до 50 %; Префектурний податок має три ставки — від 5 до 15 %. Діє також місцевий податок. Крім того, стягується податок на кожного мешканця один раз на рік. При розрахунку цього податку встановлюється досить високий неоподатковуваний мінімум, який враховує різні чинники, а також сімейний стан платника.

Податок на майно. Ним оподатковуються як фізичні, так і юридичні особи, причому ставка для них однакова — 1,4 % вартості майна. Переоцінка вартості майна проводиться один раз на три роки. Оподаткуванню підлягають нерухоме майно, земля, цінні папери, проценти за банківськими депозитами.

Податок з продажів є одним зі споживчих податків. Ставка оподаткування становить З %.

До державних податків також належать:

• податок з реєстрації ліцензій;
• гербовий збір;
• податок на спадщину;
• податок на іригацію та покращення землі;
• податок з власників автотранспортних засобів;
• акцизи (здебільшого вони встановлюються на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафту, газ);
• податок на розвиток джерел електроенергії;
• акцизи на послуги (проживання у готелях, харчування у ресторанах тощо)
• мито.

Місцеві податки займають в місцевих бюджетах лише 40% надходжень, а поповнення відбувається за рахунок державного бюджету. Серед місцевих податків понад 50 % становлять прибуткові податки. Друге місце займає податок на майно і третє — споживчий податок.

Прибуткові податки мають високу питому вагу в загальній сумі державного бюджету (55-57 % усіх податкових надходжень), податки на майно становлять 25 %.

Розподіл податкових надходжень здійснюється через державний бюджет.

Основною метою формування податкової системи Республіки Філіппіни (РФ) є створення вільних економічних зон. Ця концепція була вперше запропонована в країні ще в 1923 році Торговою палатою РФ. Спочатку вони мали вигляд вільного порту або вільної зони торгівлі. Але тільки в 1969 році був прийнятий законопроект про створення вільного порту в Марівеласі (о. Батаян). Законом передбачалось створення зони зовнішньої торгівлі та організація її адміністрування, тобто планування, розвиток та управління зоною. Але в повному обсязі зона почала функціонувати лише в 1972 році. Починаючи з 1991 року ВЕЗ створювались швидкими темпами, і зараз на Філіппінах діє понад 110 таких зон.

Експортні зони функціонують як окремі анклави з різних галузей промисловості національної економіки, які використовують імпортовану сировину, матеріали для виробництва продукції та товарів, що потім експортуються. ВЕЗ забезпечується всім комплексом послуг комунального господарства, енергією, водопостачанням, системою каналізації, збирання сміття та відходів, транспортом, житловими кварталами тощо. У цих зонах надається велика кількість банківських та комерційних послуг, охорони, інвестиції та ін.

Основною метою адміністрації ВЕЗ є створення сприятливих умов для її розвитку, постійних контактів із приватним сектором, проведення маркетингових досліджень, забезпечення вигідних умов для іноземних інвесторів.

4. Оподаткування та податкові союзи в країнах ЄС

В даний час структура оподаткування в країнах-членах ЄС характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн-членів ЄС застосовують такі види податків, як податок на прибуток, прибутковий податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, соціальні податки. Такі елементи податкової системи, як порядок розрахунку і сплати податків, податкові пільги, система контролю за платниками податків з боку податкових органів, багато в чому також є ідентичними.

Зокрема, в країнах-членах ЄС податок на прибуток юридичних осіб обчислюється за календарний рік або відповідний фінансовий рік, встановлений в засновницьких документах компанії (у випадку якщо фінансовий рік відрізняється від календарного). Об’єктом оподаткування в більшості країн-членів ЄС є прибуток, одержаний компанією від діяльності у всьому світі. Загальним моментом у порядку стягування податку на прибуток в країнах-членах ЄС є також наявність інвестиційних пільг по податку на прибуток. Дані пільги, як правило, надаються у вигляді права на прискорену амортизацію об’єктів основних засобів або можливості використання компаніями податкового вирахування на суму витрат, понесених при здійсненні науково-дослідної або інноваційної діяльності.

Порядок стягування інших податків також в значній мірі уніфікований, а відносно ПДВ є загальним для всіх країн-членів ЄС. Як приклад подібної уніфікації можна привести те, що система державного соціального страхування працівників в більшості країн-членів ЄС передбачає отримання коштів фінансування від працедавців у вигляді відповідних внесків до позабюджетних фондів. Оподаткування майна платників податків, як правило, здійснюється в країнах-членах ЄС на рівні місцевих органів влади та муніципалітетів.

В той же час податкові системи країн-членів ЄС мають свої особливості, що пов’язані з пріоритетами національної економічної політики, бюджетними взаємовідносинами між різними рівнями влади або іншими чинниками. Так, на відміну від всієї решти країн-членів ЄС податковим законодавством Франції передбачається стягування податку на прибуток за територіальним принципом, який припускає оподаткування прибутку, одержаного виключно від діяльності у відповідній країні. Інакше кажучи, у Франції компанія — податковий резидент — сплачує податок на прибуток з суми доходів, одержаних виключно від діяльності даної компанії у Франції. Іншим прикладом специфічності податкової системи країни-члена ЄС в частині податку на прибуток є податкове законодавство Данії, яке не передбачає можливості використання платниками податків будь-яких пільг по податку на прибуток у вигляді податкових вирахувань або звільнень.

Специфічність національного податкового регулювання чітко виявляється відносно соціальних податків і внесків. Як приклад подібного роду можна привести схему фінансування програм соціального забезпечення, прийняту в Данії. Відповідно до даної схеми внесок на соціальне забезпечення підлягає сплаті працівником по ставці 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Сплата соціальних податків працедавцями передбачається законодавством Данії виключно відносно компаній, що здійснюють діяльність в обмеженому переліку галузей економіки: охороні здоров’я, управлінні нерухомим майном, гральному бізнесі і т.д. В той же час, як було вказано вище, у всій решті країн-членів ЄС, переважна частина соціальних податків нараховується і сплачується працедавцем. Крім цього податкові системи деяких країн-членів ЄС включають податки на заробітну плату, відсутні в більшості країн-членів ЄС. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату сплачуються працедавцем. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування, програм соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування, і, як правило, зараховуваних до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну платню включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер.

Основними пріоритетами політики податкової гармонізації, що проводиться в даний час в ЄС, є ліквідація неефективних елементів податкових систем і відмова від номінального податкового суверенітету країн-членів ЄС. Одночасно концепція податкової гармонізації припускає збереження самобутності національних податкових систем і не передбачає повної стандартизації порядку стягування податків в ЄС. На практиці даний підхід був реалізований при затвердженні наступних документів: Директива про злиття, Директива про взаємовідносинах між материнськими і дочірніми компаніями, Арбітражна конвенція, Кодекс податкової конкуренції і інші документи «пакету Монті». Податкова гармонізація одержала лише непряме віддзеркалення в Угоді про Європейське Співтовариство та інші засновницькі документи ЄС. Відмітною особливістю регулювання оподаткування в ЄС є відсутність загального документа (аналогічного Податковому кодексу), що систематизує всі основні норми податкового законодавства ЄС. В даний час положення, що визначають податкову політику в ЄС, є сукупністю окремих рішень інститутів ЄС (Рада ЄС, Європарламент і ін.), які оформляються у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків.

Висновки

Отже, очевидною є зацікавленість європейського бізнесу у формуванні єдиного підходу до проблем оподаткування в рамках ЄС. Необхідність обчислення і сплати податків відповідно до різних вимог країн-членів ЄС, існування специфічних і часто не пов’язаних одне з одним податкових формальностей призводять до збільшення витрат і не дають європейському бізнесу повною мірою використовувати переваги, що надаються наявністю спільного ринку і єдиної валюти. Більш того, окремі відмінності в податкових системах країн-членів ЄС приводять до можливості міжнародного подвійного оподаткування доходів європейських корпорацій, що негативно позначається на розвитку обороту товарів, послуг і інвестицій в ЄС.

Додамо, що є всі підстави очікувати наростання процесів міждержавної гармонізації та уніфікації національних податкових систем, координації фіскальної політики на ґрунті економічної інтеграції та глобалізації господарських зв’язків. Воднораз, принаймні тимчасово чи епізодично, не виключене посилення міжнародної конкуренції режимів оподаткування, оскільки на світових ринках товарів і послуг мають перевагу країни з лібералізованими податковими системами, що знижують податкове навантаження на виробництво і відповідно впливають на рівень цін.

Список використаної літератури

1. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — К. : Кондор, 2004. — 384с.
2. Комарова І. Податкові системи України і зарубіжних країн: навч.-метод. посібник / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : Юго-Восток, 2007. — 304c.
3. Крисоватий А. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Т. : Економічна думка, 2001. — 258с.
4. Литвиненко Я. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 208с.
5. Попова Л. Налоговые системы зарубежных стран: учебно-методическое пособие / Л.В. Попова, И.А. Дрожжина, Б.Г. Маслов.- М.: Дело и Сервис, 2008. — 368 с.
6. Шувалова Е.Б. Налоговые системы зарубежных стран: учебно-практическое пособие / Е.Б. Шувалова, В.В. Климовицкий, А.М. Пузин. – М.: Изд. центр ЕАОИ, 2010. – 134 с.