Розвиток творчої активності в процесі виховання

Вступ.

1. Розвиток творчої активності учнів.

2. Особливості розвитку творчих здібностей у процесі виховання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Формування активності особи тісно пов'язане з вихованням самостійності, ініціативи, сумлінності, сили волі, бо активність (як риса характеру) показує, що людина стає суб'єктом діяльності і керує своїм особистим розвитком з урахуванням загальнолюдських цінностей.

Формування активності є необхідністю, яка визначається ступенем зрілості суспільства. Адже перетворювальний характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта.

Існують різні тлумачення поняття активності і його треба розглядати з різних боків, маючи на увазі, що всі вони діалектично взаємопов'язані. Вивчаючи проблему активності, дослідники сходяться на тому, що активність — це не вроджена, а набута властивість особистості. Ідеться про процеси соціальної напрямленості. Якщо ж говорити про активність людини не як особистості, а як біологічної істоти, то така активність вроджена, і вона є необхідною передумовою розвитку активної особистості. Активність особистості розвивається у зв'язку з намаганням людини задовольнити певні потреби. У А. М. Леонтьева передумовою будь-якої діяльності є потреба [2, 301]. Щоб потреба збуджувала активність особистості, вона має бути усвідомлена людиною, стати предметом її інтересу. Усвідомлення потреби виступає як стимул до діяльності людини, приводить людину в активно-діяльнісний стан.

Аналізуючи поняття активності в педагогічному процесі, ми повністю поділяємо думку В. І. Лозової, яка вважає поняття активність рисою людини, що проявляється у стані готовності, у прагненні до самостійної діяльності, а також у реалізації діяльності, виборі оптимальних шляхів досягнення поставленої мети.

1. Розвиток творчої активності учнів

Потрібно виділити активність окремої особи (учня), а також процес активності навчання в цілому, який значною мірою зумовлює і формує активність кожного учня. Безперечно, що творча активність є найвищим рівнем активності, а тому процес її формування — найвища мета активізації учнів. Умовою виховання творчої активності є попередня до неї активність, коли в учнів формуються елементарні знання і вміння. Активність, піднята на рівень творчих процесів, виражає перетворювальний характер діяльності, пов'язаний із привнесенням нового, зі зміною стереотипу дій, умов дій. Творча активність виховується, а різний її рівень і ступінь прояву в діяльності залежать від вроджених задатків і організації навчально-виховного процесу.

Творчі здібності учнів можуть розвиватися лише у процесі творчої діяльності, яку організовує вчитель на уроці. Оскільки мислення — це продуктивний процес, завдяки жому з'являються нові знання, розкривається невідоме, то навчання потрібно організовувати таким чином, щоб учень відкривав на уроці суб'єктивно нове для себе, хоча для людства дана наукова інформація вже відома. Навчальний процес має повторювати логіку наукового відкриття. За таких умов в учнів формуватиметься творче мислення.

Творча активність проявляється тоді, коли дана особистість із властивим їй відповідним мисленням має ще сформувати внутрішню мотивацію до діяльності, вміє застосовувати прийоми творчого мислення до розв'язування конкретних задач. Для активізації пізнавальної діяльності школярів велике значення має використання у шкільній практиці активного діалогу, ділової гри, аналізу проблемних ситуацій, навчальних досліджень, спеціальних вправ тощо. Як зазначає академік Ю. К. Бабанський, для мотивації навчання важливо створити в класі сприятливий морально-психологічний клімат, забезпечити доброзичливість у відносинах учителя й учнів, дотримуватися норм педагогічної етики й такту.

Творча активність неможлива без пізнавальної активності учнів на уроках фізики, яка полягає не лише в їхній діяльності (виконанні вправ, лабораторних робіт), а й у самостійності мислення, розвитку творчої думки, спостереженні дослідів. Т. І. Шамова пропонує розглядати такі три рівні пізнавальної активності учнів.

Перший рівень — відтворювальна активність — характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, оволодіти способом застосування їх за зразком. Цей рівень характеризується нестійкістю вольових зусиль школяра. Характерним показником першого рівня активності є відсутність в учнів інтересу до поглиблення знань, що виявляється у відсутності запитань типу «чому?»

Другий рівень — інтерпретуюча активність — характеризується прагненням учня до виявлення смислу навчального матеріалу, проникнення у суть явища, прагненням пізнати зв'язки між явищами і процесами, оволодіти способами застосування знань у змінених умовах. На цьому рівні активності учень виявляє епізодичне прагнення до самостійного пошуку відповіді на запитання, що зацікавило його.

Третій рівень — творчий рівень активності — характеризується інтересом і прагненням не лише проникнути глибоко в суть явищ та їх взаємозв'язків, а й знайти для досягнення мети новий спосіб. На цьому рівні школярі виявляють прагнення застосувати знання в новій ситуації, тобто виконати перенесення знань і способів діяльності в умови, які досі не були їм відомі. Характерна особливість цього рівня активності — вияв високих вольових якостей учня, наполегливість у досягненні мети, широкі й стійкі пізнавальні інтереси.

Одним зі шляхів формування творчої активності учнів є впровадження в практику роботи проблемного навчання, яке вводить учнів у творчу діяльність поступово. У разі проблемного підходу до навчання засвоєння матеріалу даної теми стає проблемою самих учнів. У них виникає усвідомлена необхідність розв'язувати поставлену проблему. Ця необхідність є мотивуючим імпульсом для розвитку пізнавальної діяльності і допомагає їм мобілізувати всі свої зусилля, сконцентрувати увагу, активізувати роботу мислення. Проблемна ситуація є початковим моментом мислення. Існують різні рівні проблемних ситуацій.

Перший рівень (найнижчий) — учитель ставить проблему і сам її на уроці розв'язує.

Другий рівень — учитель лише створює проблемну ситуацію, а учні під його керівництвом включаються в її розв'язування.

Третій рівень — учитель створює проблемну ситуацію, а розв'язок проблеми знаходять самі учні.

Четвертий рівень — учні самі формулюють проблему на основі здобутих знань і самі шукають шляхи її розв'язування.

Кожен навчальний предмет має свої специфічні особливості, які дають змогу певним чином сприяти формуванню творчої активності учнів. Щодо фізики, то це — експериментальний метод пізнання на уроках, у позакласній роботі, лабораторні роботи конструкторського характеру, заняття фізико-технічних гуртків, лабораторні роботи дослідницького характеру, метод моделювання, використання статистичного методу під час вивчення фізичних теорій, активний діалог, аналіз, синтез, індукція, дедукція, розкриття на уроках ролі фізичних знань для прискорення науково-технічного прогресу, ознайомлення учнів із найглобальнішими проблемами людства і розкриття ролі фізичної науки в їх розв'язуванні, використання ЕОМ, розв'язування фізичних задач з елементами дослідження тощо.

Творча активність кожного учня залежить від активізації навчального процесу в цілому, а навчальний процес — від особистості вчителя, його вміння відповідним чином організовувати навчальну діяльність.

Під час виконання завдань, розв'язування проблемних задач головне те, що при цьому відчувається творчий підхід учнів, проявляється їх потяг до самостійності. А чи не в цьому ключ до розв'язування однієї з найгостріших і найважчих педагогічних проблем — «викорінення» формалізму в системі навчання?! Якого великого ефекту вдалося б досягти, якби основу системи навчання визначала саме творча робота учнів. У наших школах є ще багато інформаторів знань, але не організаторів самостійної роботи учнів. Такі люди більше говорять про необхідність учити учнів навчатися, мислити, шукати істину, ніж дотримуються таких підходів в навчально-виховному процесі. Удосконалюючи зміст навчального процесу, нам слід перебороти застарілу хворобу, яку можна назвати «почасовим фетишизмом». Коли люди намагаються звести всю справу до певної кількості годин у навчальному плані, тоді припиняються пошуки нових шляхів покращення навчального процесу і досконаліших форм роботи.

Між вдалим педагогічним досвідом і створенням стрункої послідовної системи творчого навчання учнів — шлях великий. На цьому шляху належить вирішити багато великих і малих педагогічних проблем. Ось деякі з них: забезпечення активності всіх учнів класу, різних за характерами, рівнем підготовки та інтересами; визначення місця, яке повинна займати творча активність учнів у системі інших нетворчих видів робіт (тренувальні вправи, пояснення тощо), принципів, яких слід дотримувати при підборі творчих завдань для учнів. Цілком зрозуміло, що вирішення цих проблем і створення науково-обґрунтованої системи творчого розвитку учнів неможливе без спільних зусиль учителів і вчених. Крім того, для обробки результатів експериментів потрібно чимало часу, але така система має бути, бо це «диктується» вимогами і завданнями сьогодення, оскільки саме сьогодні Українській державі потрібні не просто розумні люди, а люди творчі. Від того, наскільки успішно відбуватиметься підготовка саме таких спеціалістів, багато в чому залежатиме прогрес української науки і техніки.

Нині школа перебуває у скрутному становищі: слабка матеріальна база, старе обладнання й устаткування і що найстрашніше — у більшості шкіл не працюють гуртки з різних предметів, у тому числі й з фізики. Така ситуація недопустима, і треба негайно шукати шляхи виходу з неї. Учні з великим задоволенням і зацікавленістю займатимуться творчими справами в гуртку, керівник якого має достатній досвід педагога.

Розглянемо творчу роботу учнів під час уроків. Звичайно, добре, якщо учень пізнаватиме світ, самостійно «відкриватиме» закони й досліджуватиме явища. Можна уявити, наскільки глибшими й міцнішими будуть у цьому разі його знання, наскільки гострішим стане його розум. Але тут постає запитання: де ж для цього знайти час? І, взагалі, скільки часу треба для того, щоб учень до всього дійшов «своїм розумом»? Творчий процес — це індивідуальний процес. Один учень швидко виконає творче завдання, інший взагалі нездатен до цього. Творча робота під час уроку — справа необхідна.

Учитель завжди вдало або невдало будує свій кожний урок. А чи не можна до цього залучити учнів? Чи не стане цей придуманий учнями урок для них особливим, рідним, надовго запам'ятається? Особливо вдалими є лабораторні роботи і роботи лабораторного практикуму, якщо їх придумали самі учні. Учні мають право вибору робіт фізичного практикуму, тобто кожен учень індивідуально вибирає собі роботу. Якщо однакову роботу вибрали кілька учнів, то вони об'єднуються в бригади з 2 — З осіб. Як правило, ними є роботи, які «винайшли» самі учні.

Якщо з теми, яку вивчають учні, необхідно провести лабораторні роботи, тоді на окремих уроках відводиться час на те, щоб обговорити з учнями, які лабораторні й практичні роботи можна виконати. Іноді для цього відводиться цілий урок. Такі уроки називають «винаходи уроку». Для учнів на таких заняттях створюється певний педагогічний комфорт. Вони виступають у ролі «вчителя перед уроком». Вони мають можливість побачити «кухню» вчителя. Учням таке заняття до душі, вчителю — друге дихання. Він бере участь у змаганні з молодістю, може, як ніколи, визначити свої успіхи й прорахунки. Від уроку до уроку вчитель спостерігає ріст винахідливості своїх учнів і своєї також. Адже головне — це повторення й узагальнення знань з теми.

Ми знаємо, що лише розвиток творчої уяви допоможе людині оцінити, охопити думкою всю незвичайність явищ, які суперечать старим істинам і «здоровому глуздові». Формування в учнів дослідницьких навичок — одне з головних завдань сучасного уроку. Академік А. М. Колмогоров зазначав: «Звичайно, не з кожного учня вийде вчений. Але необхідно добиватися, щоб кожному була знайома радість відкриття нового, радість творчого усвідомлення життя».

2. Особливості розвитку творчих здібностей у процесі виховання

Сьогодні у нашому суспільстві виникла нагальна потреба в творчих, діяльних і обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадян. Тому завдання вчителя ліцею не тільки виявляти, розвивати таких учнів, а й привернути увагу до них науковців, психологів, друзів, колег, батьків.

Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранніх років, враховуючи наявні нахили дитини. Чим раніше починається розвиток здібностей, талантів, тим більше шансів на їх розкриття. У дитячому віці учень більше здібний до творчості, ніж у зрілому, тому що на нього не впливають різного виду стереотипи.

Ось чому адміністрації та колективу навчально-виховних слід приділяти велику увагу навчально-виховному процесу початкової школи, основним елементом якого був і залишається урок, але в системі особистісно-орієнтованого навчання істотно змінити його функції, форму організації.

Тому перед вчителем стоїть завдання не повідомити матеріал і перевірити знання, а виявити досвід учнів щодо викладеної вчителями інформації. Змінилася й режисура уроку. Учні співпрацюють у діалозі з вчителем, висловлюють свої думки, діляться інформацією, обговорюють те, що пропонують однокласники, відбирають під керівництвом вчителя той матеріал, що закріплений науковими знаннями.

Найголовніше завдання вчителя в будь-якій ситуації — створити в класі творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Варто відпрацьовувати форми позакласної роботи, вони мають чимало специфічного на відміну від загальноосвітньої школи. Добре розвивати так звану клубну роботу.

Вже з учнів 2-х класів варто створити щось на зразок наукового клуб "Маленький ерудит".

Тісний зв'язок із старшою школою може мати клуб для старшокласників "Еколог" та клуб любителів англійської мови. В невимушеній обстановці вчителі досягають високого рівня оперування математичними знаками, абстрактними символами, розвивають здатність до творчого самовираження, особистісно-ціннісного ставлення до навчання; діти насолоджуються діяльністю яка приносить їм радість пізнання. Своїми маленькими успіхами в творчості учні діляться на сторінках власної газети з батьками, вчителями, друзями.

Краще, коли навчальний заклад формує комплекс, до якого входять школа, ліцей (коледж тощо), дитячий садок.

Педагогічний колектив має переслідувати головну мету — відродження національної еліти, забезпечення найсприятливіших умов для навчання дітей і розвитку їх творчих здібностей. Тому основною концептуальною метою в роботі вчителя є орієнтація на особистість, на формування і розвиток її творчої і пізнавальної активності.

Вчителі мають відмовитися від будь-яких форм примушення, а тим паче пригнічення учнів. Учні мають отримати свободу у виборі навчання з профілюючої підготовки, у розвитку здібностей через науково-дослідницьку роботу, адже педагогічна система закладу має доповнюватися такою важливою сферою, як науково-дослідницька робота, яка виступає таким же основним компонентом цілісного навчального процесу, як навчальний процес, виховна робота.

Формами звіту за виконану науково-дослідницьку роботу є реферати, творчі роботи. Після захисту робіт науково-методична рада школи має направляти кращі роботи в МАН.

Своєрідним звітом про науково-дослідницьку роботу має стати традиційна щорічна науково-практична конференція самостійного наукового товариства. Головні особливості цих конференцій — звіт роботи дитини за 1-3 роки по поєднанню базових знань і тих, що дозволяють ліцеїсту виконувати функції дослідника; орієнтація ліцейської освіти на освіту вузівську, що дає змогу досягти високого рівня загальнонаукового навчання, озброєння ліцеїстів уміння одночасного оперування знаннями різних галузей науки.

Олімпіадний рух у школі має починатися з перших днів навчального року. Потрібно, щоб учні 7-11 класів мали можливість взяти участь у достатній кількості олімпіад І туру, завдання яких відповідають найвищим вимогам за рівнем складності, різноманітністю і практичною неординарністю.

Робота з обдарованою дитиною в школі базується на принципах демократичності, науковості, майстерності, системності, гуманізму. Гуманізм колектив розуміє як рішучий поворот до особистості учня, тому і створюємо для обдарованих дітей найоптимальніші умови їх розвитку і і навчання. Вже в травні місяці, після діагностики соціально-психологічної служби, діти обирають спецкурси, які будуть відвідувати у наступному навчальному році. Завдання цих спецкурсів — пробуджувати і виховувати власну активність молодої людини, її пізнавальні і творчі потреби. Але поряд з цим вчителі пам'ятають, що дитина з високим розвитком інтелекту і творчими нахилами потребує не тільки відповідного розумового навантаження, а й своєчасного мудрого керівництва вчителя. Тому розклад спецкурсів передбачає заняття в другій половині дня в суботу. Це дало змогу учням обирати предмет, рівень вивчення його на основі власного пізнавального досвіду. Наприклад, учням, що цікавляться інформатикою, за вибором пропонуються курси-користувача, розв'язування олімпіадних задач, методи програмування тощо.

Велика роль у роботі з обдарованою дитиною належить участі дітей у міжнародних програмах.

Особливо популярними стали ігри клубів веселих та кмітливих, які поєднують гумор і сатиру, драму і поезію, музику і танець.

Обдаровані діти… Унікальні складні характери… Вони надзвичайно чутливі і тому потребують особливої уваги. У чому ж полягає особливість нашої роботи з такими дітьми? Насамперед, це традиційні форми роботи, але своєрідно поєднані з прийомами і методами навчання, модифіковані та інтерпретовані. Такі форми роботи поєднують раціональні та емоційні види діяльності, надають простір ініціатив дітей. Для розвитку творчих здібностей, інтелектуального потенціалу найбільш ефективними виявилися проблемні, дослідницькі, пошукові методи навчання. Під керівництвом вчителя учень включається в пошук істини і досягає її розкриття власними зусиллями, або простежує від думки вченого. Він отримує не готові знання, а дістає їх власною працею, тобто вчиться мислити. У практичних роботах надаємо перевагу творчим завданням, які дають змогу саморозкритися обдаруванню.

Висновки

У період розбудови національної школи одним з найважливіших завдань, що постають перед нею, є формування творчої активності учнів. Адже час вимагає висококваліфікованих спеціалістів, які творчо ставляться до своєї справи, здатні особистою працею сприяти успішному розвитку техніки, науки, мистецтва, виробництва.

Важливим є те, що у процесі творчої діяльності людина не тільки змінює світ, а й змінюється сама. Щоб людина могла самостійно пізнавати навколишній світ, її цьому треба вчити, що вимагає розвитку в індивіда творчої активності як умови творчої діяльності. Творча активність — це результат внутрішньої потреби особистості, яка пробуджується лише за певних умов, що сприяють розвитку природних задатків. Тому дуже важливо виявити ці задатки, зберегти і знайти шляхи їх розвитку. Лише тоді спрацює творчий потенціал, відбудеться становлення творчо активного індивіда.

Активність як наукова категорія завжди викликала підвищений інтерес учених. Питання про формування творчої активності особи — одне з найактуальніших у теорії педагогічної науки і в практиці шкільного навчання.

У сучасних умовах людина повинна сприймати величезний обсяг інформації, осмислювати її і на основі здобутих знань самостійно розв'язувати нові, складніші завдання.

Список використаної літератури

1. Базиленко Л.И. Заметки о творчестве // Обдарована дитина. — 2005. — № 7. — C. 25-27

2.Калюкина А. Об опыте детского творчества // Начальная школа. — 2000. — № 12. — C. 44-47

3. Кульчицька О.І. Простір для здійснення творчих задумів // Обдарована дитина. — 2005. — № 7. — C. 2-5

4. Кульчицька О. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості// Обдарована дитина. — 2001. — № 1. — C. 3-10

5. Лисенко О. Обдарована дитина у колективній творчій діяльності // Обдарована дитина. — 2001. — № 1. — C. 44-45

6. Мурзо Т. Заохочуючи учнів до власної творчості // "Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 172-176

7. Парамонов Л. Творческое конструирование: психологические и педагогические основы его формирования // Дошкольное воспитание. — 2000. — № 11. — C. 58-64

8. Світ творчої уяви в малюнках шестирічок // Початкова освіта. — 2005. — № 37. — C. 7-8

9. Тітов І. Розвиток творчої уяви молодших школярів як компонента їхньої суб'єктності// Обдарована дитина. — 2005. — № 9. — C. 35-38

10. Хоменчук І. Формування і розвиток творчих здібностей дітей // Світ дитячих бібліотек. — 2004. — № 2. — C. 21-22

11. Шляхи розвитку творчої фантазії // Початкова освіта. — 2005. — № 37. — C. 5-6