Що таке робоче місце, робоча зона, їх структура та основні параметри

Вступ.

1. Поняття робочого місця, його структура та класифікація.

2. Оцінка та атестація робочих місць.

3. Сутність робочої зони та основні вимоги до неї.

4. Планування розміщення робочого місця та робочої зони.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливою складовою частиною формування ринкових відносин, становлення та розвитку ринку праці євизначення та впровадження нового ставлення людини до праці, до її кінцевого результату, до забезпечення ефективної зайнятості населення.

Реальний комерційний розрахунок, повна залежність підприємства від ринку стимулюють проведення режиму економії — у витратах живої праці на всіх напрямках виробничої, господарської, фінансової діяльності, зумовлюють усунення будь-яких надмірностей у чисельності та витратах.

З іншого боку вказані умови формують дійові збуджувальні мотиви, які суттєво підвищують цінність кожного робочого місця, дають можливість максимально розкрити здібності виконавців, використати значне матеріальне забезпечення виробництва, яке е на кожному робочому місці, і на цій основі поліпшити ефективність виробництва, якість життя, краще, задовольнити зростаючі потреби (працівника, його сім’ї, усього суспільства. Широке розгортання підприємництва, розвиток ініціативної господарсько-виробничої діяльності, які базуються на різних формах власності, значно розширюють простір для прикладання людської праці, створюють позитивні умови для підвищення кінцевих результатів власної та колективної праці. Ці результати будуть значно збільшеними, якщо в дію буде приведено усе багатство національних, культурних, інтелектуальних, професійних мотивацій економічно-виробничої діяльності, поширення підприємництва у першу чергу у матеріальному виробництві.

Значний вплив на підвищення результативності підприємства мають дати нові методи господарювання, засвоєний країною досвід підприємництва, піднесення громадського престижу людини праці, зростання підприємництва, розвиток творчих, ділових здібностей людей, всієї системи освіти та виховання.

Саме з цих позицій ефективна організація праці у ланцюзі виробництва — на робочому місці, на нашу думку, і в тією відправною межею, з якої починається шлях до успіху, до прибуткового ведення виробництва або сфери господарювання.

1. Поняття робочого місця, його структура та класифікація

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо[4, c. 239-241].

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

• налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

• міжремонтна — профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

• облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць[6, c. 224-225].

2. Оцінка та атестація робочих місць

На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.

Атестація робочих місць передбачає: .

• виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

• установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

• обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

• з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;

• зі шкідливими і важкими умовами праці;

• зі шкідливими умовами праці.

Ці дані заносяться до Карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

• робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

• робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

• робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Умови праці визначаються певними критеріями факторів виробничого середовища і трудового процесу.

На кожному робочому місці на працездатність впливають, здебільшого, декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі незмінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшення умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактичних умов праці з нормативними, прийнятими для базового періоду.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці[12, c. 163-165].

3. Сутність робочої зони та основні вимоги до неї

Різні робочі застосовують самі різноманітні засоби виконання одних і тих же прийомів роботи з різницею у часі в декілька разів.

Для відпрацювання найбільш досконалих та швидких прийомів роботи, необхідно з великою точністю вивчити кожну роботу, проаналізувати усі прийоми використані у технологічному процесі.

При виконанні роботи, перш за все, необхідно забезпечити симетричність рухів, які є найбільш швидкими та раціональними. Симетричні рухи — це такі рухи рук, які здійснюються відносно уявляємої лінії, яка проходить через середину корпусу тіла робочого /мал.1, лінія АБ/.

Внаслідок симетричності людського тіла симетричні рухи рук виконуються значно легше, коли вони водночас направляються до корпусу або від нього. Коли прийоми здійснюються симетрично и одночасно досягається не тільки рівномірність рухів у продовженні часу, але й забезпечується рівновага усього корпусу, що значно полегшує виконання роботи.

Планування та оснащеність робочого місця передбачає раціональне розміщення обладнання та організаційної оснастки, забезпечення скорочення стомлюючих допоміжних рухів. На робочому місці розміщення усіх предметів праці здійснюється у зонах найбільш легкої досяжності рук, тіла робочого /мал.2/. Зони досягнення дають можливість визначити раціональну відстань по розміщенню допоміжного, обладнання. Найбільш зручна, вигідна вона у горизонтальній площині визначена дугою а радіусом приблизно 350 мм. Розміщення предметів далі вказаних трьох зон досяжності (а, б, в) обумовлюють зайві рухи[13, c. 196-198].

Усі рухи робочого, які мають місце при виконанні конкретної технологічної операції, підрозділяються на рухи, які витрачаються на завантаження(розміщення) напівфабрикатів та зняття готової продукції /заготовки/ на робочому місці, на рухи, які витрачаються при користуванні вимірювальним та допоміжним інструментом, та рухи, які витрачаються на управління робочим місцем та пристосуваннями, устроями.

При виконанні роботи найбільш раціональним є радіально-кругові розміщення предметів на робочому місці. Такі розміщення випливають із самої природи рухів людини, як найбільш економні та продуктивні.

Зайві рухи руки /або рук/, повороти корпусу робочого збільшують витрати часу на виконання операції, стомлюють робочого, що кінцевому результаті веде до зниження продуктивності праці.

Раціоналізація робочих рухів і всього трудового процесу на робочому місці взагалі в значним резервом підвищення ефективності раці та виробництва.

Розглядаючи робоче місце, як первинну низову ланку підприємства, треба мати на увазі не тільки оснащену зону прикладання праці.

Насамперед треба враховувати, що на робочому місці усі матеріально-технічні елементи виробництва знаходяться у дії. Відправним елементом цих дій є праця людини, бо без наявності праці працюючої людини немає робочого місця.

У зв’язку з цим робоче місце слід розглядати з позицій усієї сукупності виробничої обстановки та умов, необхідних для здійснення процесу виробництва[1, c. 342-344].

4. Планування розміщення робочого місця та робочої зони

Для кожного робочого місця встановлюється характернесполучення всіх позначених ознак, обумовлених галузевою приналежністю, видомі типом виробництва, функціями і професією працівника, ступенем чи механізації автоматизації його праці, рівнем його спеціалізації і т.д.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць.

Зовнішня, чизагальна, планування полягаєв просторовомурозміщенні робочих місць на виробничих площах, а також у розміщенні устаткування, робочих меблів, оснащення і предметів праці на самих робочих місцях.Вимоги до зовнішнього планування робочих місць різні і залежать від галузевих особливостей, конструкції і габаритів устаткування і від технології провадження робіт. Неможливо, наприклад, висувати єдині вимоги до зовнішнього планування робочих місць на швейнійфабриці, на металургійному заводі і на хімічному комбінаті. Проте можна назвати найбільш загальніположення, що стосуються і розміщення робочих місць, і їхнього устаткування.

1. Робочі місця повинні розташовуватися по ходувиробничого (технологічного) процесу, а всі переміщення предметів праці — проектуватися за принципом прямоточностівантажопотоків, щовиключає зворотно-поступальний рухсировини, заготівельі напівфабрикатів.

2. Кожне робоче місце повинне займатимінімальні, але достатні площі й обсягивиробничих приміщень у залежності від габаритів верстатів і устаткування і предметів праці. Наприклад, по існуючим нормативах мінімальний розмір площі на одна працюючого встановлений рівним4,5 м2, а висота приміщення — 32м Збільшення цих нормативів залежить від розмірів устаткування. Так. для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними верстатами, установлений норматив площі робочого місця до 10 м2, для середніх по розмірах верстатів він підвищується до 20 м2, для великих — до 40 м2, а для особливо великих — навіть до 50 і 100 м2.

3. При загальномуплануванні робочих місць у цеху необхідно дотримувати потрібнудля конкретного виробництваширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, що повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Зразкові нормативи ширини для головних проїздів — 3 м2, а для допоміжних — ширина візка плюс 0,8 м.

4. При багатоверстатному(багатоагрегатному) обслуговуванні розташуванняверстатів, агрегатів і апаратів повинне погоджуватися зпроектованими маршрутами рухуробітника (лінійними, колоподібними чиутворюючими квадрат). При цьому необхідно уникати перетинань маршрутів обходів робітників-багатоверстатників із транспортними потоками.

Задачеюзагальногопланування робочого місця єраціональне розміщення устаткування, оснащення, пристосувань і предметів праці, а також визначення основного робочого місця працівника. Принципи загальногопланування робочих місць полягаютьу наступному:

• забезпечення волі всіх трудових дій працівника і зручність робочої пози в залежності від зміступраці,
• досяжність предметів праці, органів керуванняй інструмента;
• забезпечення безпеки праці і можливостей вільного відходузробочого місця в аварійних, екстремальних ситуаціях;
• раціональність розміщення всіх засобів виробництва за загальнимправилом: те, чимробітник користається частіше, повинне бути ближче, чимусіте. що в трудовому процесі використовується рідше;
• правильне розміщення робочої поверхні стосовно джерела світла, що, як правило, повиннийзнаходитисяліворуч[9, c. 316-319].

Ззовнішньої, чизагальної, плануванням робочих місць тісно зв'язане їхнє внутрішнє планування. Її задачеюєстворення умов, що забезпечують зниження витрат життєвоїенергії на виконання трудових дій і зменшення виробничої стомлюваності. У цих цілях насамперед проектується робоча зона — частинаробочого чимісця його ділянкав тривимірному просторі, у якомувідбуваються переважно основні трудові дії. Кожна робоча повинна забезпечувати по своїх габаритах у горизонтальної, вертикальний площинах і по глибині вільну досяжність робочими органами людинипредметів праці, органів керуваннямашинами і механізмами й інструмента. Зразкові параметри зони досяжності для працівника середнього ростускладаютьблизько 600 мм по глибині, 1200 мм по висоті при сидячій позі (до 2000 мм при позі «коштуючи») і близько 1600 мм по фронтідля обох рук. Дотримання оптимальної робочої зони сприяє усуненню зайвих рухів, напруг м'язів і нервової системи, економії робочого часу і зниженню стомлюваності.

При плануванні розміщення засобіві предметів праці в робочій зоні повиннийдотримуватися ряд важливих вимог.

1. Органи керуванняверстатами, механізмами й апаратурою повинні розташовуватися в полезору працівника й у зоні оптимальної досяжності рук — як правої, так і лівоїДотримання цієї вимоги сприяє економії рухів— поворотів, нахилів голови і корпуса, а також зменшенню напруги зору.

2.Розташуваннязасобіві предметів праці, інструментаі пристосувань у робочій зоні повинне здійснюватися за принципом усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч від працівника, а усе, що береться лівої, — ліворуч, при цьому предмети, якими працівник користається частіше, повинні розташовуватися ближче, т е в зоні найкращої досяжності, а рідше уживані предмети можуть розташовуватися вграниць робочої зони і навіть за її межами.

3. Коженпредмет у робочій зоні повинниймати постійне місце розташуванняЗа рахунок цього впрацівника виробляється автоматизм у виконанні трудових дій, іменованийу фізіології праці «робочим динамічним стереотипом» Виробленняробочих динамічних стереотипів сприяє скороченню витрат робочого часу на здійсненнятрудових дій, зниженню стомлюваності і підвищенню продуктивності праці.

4. Переміщення предметів і засобівпраці на робочомумісці й у робочій зоні повинне бути організоване з урахуванням наступних рекомендацій спуск і пересування по горизонталі й в одному напрямку переважніше пересування на підйом з поворотами, рух«до себе» краще, ніж рух«від себе», небажано сполучитимускульні зусилля знахилами і поворотами тулуба, з незручною позою.

Робоча поза працівника на його робочомумісці також відіграє важливу роль в організації праці Під робочою позою розуміється положеннятіла працівника під час виконання трудових дій Від робочої пози в значній мірі залежить витрата енергії людиниДані фізіологічних досліджень показують, що витратаенергії при роботі «коштуючи» приблизно в півтора разу більше, ніж при виконанні такої ж роботи в положенні«сидячи», а в незручній похилій позі «коштуючи» збільшується ще в кілька разівТому фізіологією праці вироблені наступні рекомендації з вибору робочої пози для різного роду робіт:

• при фізичних навантаженнях до 5 кг переважніше поза «сидячи»,
• при фізичних навантаженнях понад 5 і до 10 кг рекомендується проектувати перемінну робочу позу «сидячи — стоячи»,
• при фізичних навантаженнях 10 кг і більш і при необхідності по змістуроботи постійних переміщень повинна передбачатися робоча поза «коштуючи».

Особливо незручні робочі пози «на корточках» і «лежачи», «лежачи на боці в стиснутомупросторі» Як правило, такі робочі пози неприпустимі і можуть мати місце в практиці як рідкісний виняток і на нетривалий час (наприклад, при ліквідації чиаварій наданнідопомогипри нещасливих випадках).

Зовнішнє планування робочого місця полягаєу встановленні його місця розташування стосовно суміжних робочих місць, у підрозділі до робочого місця керівника (бригадира, майстра, начальника відділу і т.д.), до проходів, переходам, проїздам, під'їздам.Проектування зовнішнього планування доцільно проводитивідразу для всіх робочих місць, що входять у підрозділ. У якості вихідних даних для такого планування служить виробнича площа, відведена для розташуванняперсоналу підрозділу.

Визначаючимісце розташування конкретного робочого місця в рамках підрозділу, варто керуватися будівельними нормами і правилами, санітарними нормами проектування, стандартами безпеки праці. При цьому повинні зважуватися наступнізадачі:

• ощадливе використання виробничих площ;
• раціональний взаємозв'язок між суміжними робітниками місцями, а також з робочим місцем безпосереднього керівника;
• скорочення відстаней переходів робітників і транспортування матеріалів;
• ізоляція робочих місць зішкідливими умовами праці від інших робочих місць;
• забезпечення безпеки праці.

При визначенні площі робочого місця повинні враховуватися габарити устаткування, норми промислової санітарії і техніки безпеки, ширина проходів і проїздів.

Площауніверсального робочого місця проектується трохи більшої, ніж для місця спеціалізованого, тому що вона повинна дозволяти встановлювати додаткове устаткування і пристосування[11, c. 232-234].

Висновки

Раціональне планування робочого місця забезпечує зручну робочу позу, можливість застосування передових прийоміві методів праці, мінімальні траєкторії рухівробітника і рухівпредметів праці, дотримання строгоїпослідовності, при якій один елемент роботи плавно безпосередньо переходить в іншій. При цьому розташуваннязасобіві предметів праці повинне задовольняти основним вимогам, порушення яких ведедо непродуктивних витрат робочого часу й енергії працівника, передчасному стомленню і зниженню продуктивності праці, нераціональному використанню виробничих площ:

• не створювати тісноти на робочомумісці;
• не викликати зайвих рухів, нахилів, ходіння і переміщення предметів праці, оснащення і готовоїпродукції;
• до робочого місця повиннийбути забезпечений вільний доступ для профілактичних ремонтів і оглядів, а також аварійного обслуговування;
• раціонально використовувати відведенупід робоче місце виробничу площу;
• планування робочого місця повинні враховувати технологічні маршрути, маршрути роботи, можливість застосування найбільш доцільних у даних умовах транспортних засобів.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Основа, 2004. — 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Лідія Омельченко,. — Х.: Ранок: Веста, 2003. — 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. — 2-ге вид.,стер.. — Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 559 с.