Що є об’єктом цього виду професійної діяльності?

Вступ.

1. Об’єкти соціальної роботи.

2. Перспективи формування досконалої системи соціального захисту в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на удосконалювання людських відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму. Саме через розвиток ідеї гуманізму розглядається зв'язок соціальної роботи з філосовскою проблематикою.

Гуманістична ідея про людину як найбільшу цінність і вищу мету, сформульована ще античними філософами, потім розвивалася в Середні століття й у Новий час широке розповсюдження як у росіянки, так і в закордонної сучасної соціальної філософії.

Демокрит, Платон, Аристотель, М.Квинтилиан, Т.Мор, Т.Кампанелла, Я.А.Коменський, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, И.Песталоцци, Р. Оуен, К. Маркс, Ф.Енгельс, А.Дистверг, П.Наторп, Дж.Дьюї, Г. Плеханов, В.Ленін, П.Сорокін, Н.Бердяєв, П.Лесгафт, П.Каптерев, Н.Пирогов, К.Ушинский і багато інших філософів до наший і нашої ери зараховуються сегодні до засновниками психології, педагогіки, права, економіки і, в тому числі, соціальної роботи.

Апарат філософії соціальної роботи містить універсальні категорії Культури і форми мислення: людина, культура, соціум, воля, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність, ситуація, життя, смерть, суб'єкт і об'єкт, спосіб життя, картина світу, душа, соціальна екологія і т.п. Високий рівень професіоналізму соціального працівника, міцне здоров'я, сімейне щастя, творче довголіття – основні стрижні життєвого успіху фахівця.

Тільки здорова людина з гарним самопочуттям, оптимізмом, психологічною стійкістю, високою розумовою і фізичною працездатністю здатна активно жити, успішно переборювати професійні і побутові труднощі.

1. Об’єкти соціальної роботи

За умов формування моделі соціальної політики в Україні на тлі суперечливих тенденцій перехідного періоду соціально-економічного розвитку та невизначеності статусу соціальної роботи, що тільки набуває форми професійної діяльності, комплексний, векторний та підхід «між полюсами» дозволяють враховувати загальні риси соціальної робота та використовувати в умовах систематичного дефіциту ті ресурси, які в конкретному регіоні орієнтують на оптимальну пропозицію від соціальної служби. В сучасний період утвердження нових аспектів соціальної політики, зміни соціальної свідомості в контексті збільшення повноправ’я місцевих громад соціальна робота набуває все більш чіткого структурного виміру як особливий вид професійної, наукової та навчальної діяльності. Для прикладу, соціальні служби для молоді реалізують запит дитини, молодої особи, сім’ї, громади в умовах систематичних змін зовнішнього середовища, намагаються передбачати тенденції цих змін та адаптуватися до них. Саме адаптаційний підхід до розуміння місця менеджменту в теорії та практиці соціальної роботи — найбільш актуальне питання розвитку ресурсів, становлення базового рівня соціальної роботи з дітьми та молоддю, що умовно тимчасово домінує над концептуальною, технологічною компетенцією професійної діяльності.

Окремі автори [1, 3] розподіляють об'єкти соціальної роботи на три основні категорії: соціально незахищені групи, маргінальні групи і люди з відхиленнями у поведінці. Більш узагальнену класифікацію здійснено за критерієм масштабності об'єкта. У цьому розумінні об'єктами соціальної роботи є індивіди, сім'ї, групи і спільноти, які перебувають у скрутній життєвій ситуації. Скрутною зазвичай називають ситуацію, що порушує нормальне соціальне функціонування чи ефективну соціалізацію зазначених об'єктів або загрожує їм.

Іноді масштаби об'єкта соціальної роботи невиправдано розширюються, виходячи з того, що соціальна робота потрібна всім верствам населення, групам та індивідам, хоча при цьому обумовлюється, що така потреба в одних є потенційною, а в інших — актуальною [128, 36]. Потенційну потребу в допомозі навряд чи слід розуміти як ознаку об'єкта соціальної роботи. Адже скрутної життєвої ситуації, яка, власне, і спричинює виникнення відносин між об'єктом і суб'єктом соціальної роботи, у цьому разі не виникає.

Інша річ, що збільшується кількість клієнтів соціальної роботи, охоплюючи дедалі ширше коло соціальних груп і верств населення. Особливо різко ця тенденція окреслилася в пострадянських країнах, зокрема в Україні. Як і в Росії, соціальна робота в Україні стає практично всеохоплюючою, оскільки виникли умови, що практично виключають з ужитку поняття "благополучна соціальна група". Це суттєво ускладнює діяльність суб'єктів соціальної роботи.

Основним суб'єктом соціальної роботи, центральною дійовою особою будь-якої системи соціальної роботи є соціальний працівник. Саме він, безпосередньо контактуючи і взаємодіючи з клієнтами, надає їм допомогу, підтримує їхні зусилля щодо виходу із скрутної життєвої ситуації (її поліпшення). Зрозуміло, що роль соціального працівника як суб'єкта соціальної роботи важко переоцінити. Водночас для зміни ситуації на краще часто недостатньо зусиль лише окремих осіб, а інколи й груп. Найчастіше для цього потрібні зусилля організацій і навіть соціальних інституцій різного рівня. Керівну й координуючу роль при цьому відіграє держава, створюючи систему державних установ, організацій та інституцій соціальної роботи. У своєрідну підсистему соціальної роботи об'єднуються недержавні організації і групи соціальної підтримки та допомоги.

Відомо кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами розрізняють такі організації:

• міжнародні (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

• загальнодержавні (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

• регіональні (територіальний орган соціальної допомоги, районний центр зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи розрізняють п'ять рівнів:

• перший — розробка політики й планування, окреслення меж служб (Верховна Рада і місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

• другий — забезпечення всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства й відомства);

• третій — створення системи, управління цією системою, розв'язання певного кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

• четвертий — розв'язання проблеми як окремої ситуації (з клієнтами працюють професіонали: правники, лікарі, соціальні працівники у відповідних установах і службах);

• п'ятий — розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми і направляють клієнтів до відповідних спеціалістів).

За критерієм відомчої підпорядкованості соціальних служб та інституцій (станом на 01.05.2003) розрізняють:

• Міністерство праці та соціальної політики:

· державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості); мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту;

· територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділення соціальної допомоги; дитячі будинки-інтернати;

· будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; спеціальні будинки-інтернати; психоневрологічні інтернати; пансіонати для ветеранів; протезно-ортопедичні заводи; заклади спеціальної освіти;

• Міністерство охорони здоров'я:

· установи охорони здоров'я (лікарні та амбулаторно-поліклінічні установи, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні установи); вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти;

• Державний комітет у справах сім'ї та молоді:

· Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді;

• Міністерство освіти і науки:

· дошкільні заклади;

· середні заклади освіти;

· дитячі оздоровчі табори;

· школи-інтернати для дітей-сиріт;

· спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань і дітей, які відчувають складності в навчанні); професійно-технічні заклади освіти; вищі заклади освіти різних рівнів акредитації;

• Міністерство внутрішніх справ:

· виховно-трудові колонії;

· спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх;

• Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Розглядаючи органи соціальної роботи в Україні, зазначимо, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством і нерозривно пов'язані з політичними, економічними, соціальними процесами. Водночас вони істотно впливають на самопочуття громадян. Нині соціальний захист в Україні перебуває на стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки його оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Зазначена діяльність спрямована на те, щоб за допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів підтримувати соціально вразливі групи населення чи окремих громадян і надавати їм необхідну допомогу.

Складовою загальної системи соціального захисту є установи, які безпосередньо цим займаються. Основними ознаками будь-якої системи є спільна мета, певна структура, базові засади з визначеною ієрархією функціональної компетенції. Органи соціальної роботи мають на меті здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення населення потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації людських соціально-психологічних взаємовідносин, розвитку самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні розв'язують проблеми соціальної роботи. У вужчому розумінні цю роботу виконують спеціалізовані органи, установи, відомства, які безпосередньо займаються умовами праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки населення тощо.

Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб'єктів, що забезпечують загальні умови раціональної організації і нормального здійснення системи допомоги та підтримки груп і осіб, які опинилися у стані соціального ризику, відповідно до їхніх інтересів, потреб, можливостей. Об'єктивна необхідність створення такої структури випливає безпосередньо з потенції соціальної дії індивідів і є способом розв'язання соціальних суперечностей у суспільних відносинах. Спонтанність у вирішенні цього питання може призвести до хаосу, соціально-політичної нестабільності. З огляду на викладене призначення структурних органів соціального захисту як по вертикалі, так і по горизонталі полягає у підтримці повноцінного існування індивіда через систему функціонування органів управління, яка передбачає професійну компетентність її працівників. Ця система має бути ефективною, динамічною, гнучкою, тобто здатною до оперативної перебудови своїх структурних підрозділів для найкращого забезпечення населення, безумовно, з урахуванням економічного, соціально-політичного й духовного розвитку суспільства.

2. Перспективи формування досконалої системи соціального захисту в Україні

Формування системи соціального захисту — цілеспрямована і систематична діяльність суб'єктів і об'єктів суспільства загалом. Нині система соціального захисту в Україні перебуває на стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено соціально-політичними й економічними процесами трансформації суспільства. Одна з проблем полягає в тому, щоб розмежувати й узгодити діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади, кожна з яких активно впливає на політику соціального захисту населення. Інститути державної влади структурно поділяються на три гілки: законодавчу владу (Верховна Рада, органи регіонального й місцевого самоврядування), виконавчу (Президент, уряд України з відповідними інститутами управління, владними установами) і судову, яка так само має певну структуру. Активно впливають на політику держави, настрої і поведінку людей також засоби масової інформації.

Характерною функцією закладів соціальної роботи в суспільстві є певні соціальні дії, які виконують структурні елементи системи соціального захисту населення. Ці дії регулюються певними нормами, контролюються і мають забезпечувати інтереси системи соціального захисту населення.

Отже, соціальна робота – настійне веління часу, а українське суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу вкваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного здійснення.

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва, зниження продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції, зниження реальної заробітної плати і пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання безробіття. За таких умов населення деморалізується. Тому діяльність соціальних працівників на сьогодні залишається вкрай перспективною і необхідною течією.

Крім об'єктів і суб'єктів, до структури соціальної роботи належить також соціальна ситуація. Саме вона, окреслюючи конкретний стан проблеми у конкретного клієнта соціальної роботи, орієнтує, на що насамперед має бути спрямована в цьому разі соціальна допомога. Отже, соціальна ситуація, в якій перебуває клієнт, є предметом соціальної роботи, безпосереднім полем докладання зусиль соціального працівника.

Висновки

Отже, соціальна робота – це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення.Тому фундаментальні науки виграють значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи.

Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’заний допомогти. Але ж як можно допомогати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися. До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає його, вона не спроможня допогати іншим, а тому і бути соціальним робітником також не може.

Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу.

Соціальний працевник, як і кожна інша людина, громодянин своєї держави, зобов’язаний знати історію свого народу і, звісно, розумітися на основах соціальної історії.

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

Список використаної літератури

1. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник/ О. В. Безпалько; М-во освіти і науки України, Академія праці і соціальних відносин. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 170 с.

2. Введення у соціальну роботу: Навчальний посібник/ Редкол.: В.В. Бурлака, Н.М. Вельбовець, В.Ф. Жмир та ін.. — К.: Фенікс, 2001. — 285 с.

3. Вступ до соціальної роботи: Навчальний посібник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005. — 303 с.

4. Лукашевич М. Менеджмент соціальної роботи: Теорія і практика: Навчальний посібник/ Микола Павлович Лукашевич, Микола Васильович Туленков,. — К.: Каравела, 2007. — 295 с.

5. Лукашевич М. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Іван Мигович,; МАУП. — 2-е вид., доп. і випр.. — К.: МАУП, 2003. — 165 с.

6. Соціальна робота в Україні: теорія і практика: Науково-методичний журнал: Видається щоквартально/ Редкол.: А. Й. Капська, С. В. Толстоухова, І. М. Пінчук та ін.; НПУ ім. М. П. Драгоманова, ДСССДМі, БО "ФСР", ВГО "ЛСПУ" № 1(9) : Січень-березень. — Б.м.. — 2005. — 173 с.

7. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005. — 327 с.

8. Тюптя Л. Соціальна робота: теорія і практика: навчальний посібник/ Лідія Тюптя, Ірина Іванова; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2008. — 574 с.