Шляхи і резерви підвищення доходності підприємства

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ДОХОДНІСТЮ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1.Загальна оцінка фінансового стану підприємства та показники дохідності підприємства

1.2.Аналіз формування резервів на підприємствах харчової промисловості

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДП АТ “КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТ № 6

2.1. Характеристика місця розташування підприємства, рік введення в дію підприємства та його проектна потужність.

2.2. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.3. Організаційна структура підприємства.

2.4. Джерела надходження сировини, основних та допоміжних матеріалів, енергії всіх видів.

2.5. Маркетингова стратегія підприємства.

2.6. Охорона праці і техніка безпеки на підприємстві.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ДП АТ “ КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТУ № 6

3.1. Аналіз капіталу підприємства.

3.2.Трудові ресурси та оплата праці.

3.3. Аналіз собівартості продукції ДП АТ “Київхліб” Хлібокомбінат № 6

3.4.Фінансові результати діяльності підприємства.

3.5. Оцінка фінансового стану ДП АТ “Київхліб” Хлібокомбінат № 6

РОЗДІЛ IV. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Правове регулювання підприємницької діяльності

4.2. Правові основи кредитування підприємства

4.3. Правові основи оподаткування прибутку підприємства

РОЗДІЛ V ЗАХОДИ З ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

5.1. Обґрунтування доцільності реконструкції підприємства

ДП АТ “ Київ хліб” хлібокомбінат № 6

5.2. Розрахунок економічної ефективності реконструкції підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Хлібопекарська промисловість України є однією з основних галузей харчової промисловості, яка за виробничими потужностями, механізацією технологічних процесів, асортиментом спроможна забезпечити населення різними видами хлібних виробів. Стаціонарні хлібопекарські підприємства мають важливе значення для підтримки соціальної стабільності в суспільстві. Своєю продукцією, яка була, є і залишиться продуктом номер один, вони забезпечують всі верстви населення та бюджетні організації (Міноборони, МВС, митниці, лікарні, школи та інші). В останні роки у зв’язку зі зниженням купівельної спроможності населення, а також виникненням на ринку виробників хліба підприємств інших форм власності, потужності підприємств по виробництву хліба та хлібобулочних виробів використовуються лише на 30‑35відсотків (крім м. Києва та окремих обласних хлібокомбінатів). Це говорить про те, що хлібопекарська галузь забезпечена потужностями, які здатні щоденно виробляти близько 400 грам хлібобулочних виробів в розрахунку на одного жителя країни і має можливість повністю забезпечити потреби населення в цій продукції.

В період природних катаклізмів (повінь, буревій), а також дні підвищеного попиту на хліб підприємства галузі є гарантом безперебійного забезпечення населення хлібобулочною продукцією в регіоні.

Варто також підкреслити, що виробництво хліба та хлібобулочних виробів в дні підвищеного попиту збільшується в 1,3 –1,5 раз, і тільки хлібопекарські підприємства, які мають резервні потужності (при цьому виникає проблема їх збереження) здатні забезпечити такий сплеск попиту.

Протягом останніх 10-ти років підприємства хлібопекарської промисловості опинились в достатньо скрутному становищі.В умовах різкої інфляції і державного регулювання цін з 1992 по 1996 рік хлібопекарські підприємства балансували на межі виживання. В подальші роки наступив складний період приватизації в галузі, коли в умовах зміни власності хлібозаводи залишились без державних інвестицій, а нові власники не зацікавлені вкладати кошти в розвиток підприємств без гарантії отримання прибутку в умовах державного регулювання цін.Така ситуація не давала можливості оновлювати і переоснащувати фізично і морально застаріле обладнання.

Єдиним джерелом для проведення технічного переоснащення була частина прибутку, що залишалася в розпорядженні підприємств (у вигляді фонду розвитку виробництва в розмірі 30-40% від суми прибутку) і нараховані суми амортизації, які дозволяли в кращому випадку тільки підтримувати наявне старе устаткування в робочому стані. Про це свідчить структура витрат фінансових коштів на проведення ремонтів і придбання обладнання: із загальної суми коштів 40% направляються на придбання нових основних засобів, 15% — на ремонти покращуючи і 45% — на ремонти відновлювальні.

Аналіз зносу основних засобів показує, що знос будівель складає 40%, споруд –48%, технологічного обладнання – 64%, в тому числі: основного технологічного обладнання – печей і тістомісильних машин – від 60 до 80%, а на окремих підприємствах – до 100%.

Що стосується морального зносу, то можна вважати, що рівень його на всіх хлібопекарських підприємствах України складає 100%.

Наявне обладнання не дозволяє застосовувати сучасні технології, які забезпечують ресурсозбереження і відповідають вимогам споживача (смакові якості, продовження термінів свіжості, упаковка і нарізка).

Хлібопекарська промисловість знаходиться в конкурентному середовищі, в якому паралельно працюють підприємницькі структури, а відсутність в Україні хлібопекарського обладнання європейського рівня не дозволяє виробляти продукцію відповідної якості. Але з розвитком ринкових відносин виникла велика кількість пекарень, відроджується домашнє хлібопечення.

Важливе значення в аналітичної роботі підприємства мають пошук резервів підвищення продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів їх реалізації та безпосереднє впровадження цих заходів.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ДОХОДНІСТЮ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства, показники дохідності підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки використання їхнього майна та капіталу, їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення і зміщення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємств різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку ( доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, величина прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, визначаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести відповідальність за формування фінансових ресурсів.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, доходів за облігаціями, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищими є показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижчою їхня собівартість, о вищою буде прибутковість підприємства, а це позитивно впливатиме на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, через що погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв’язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже, у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на організацію систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільної діяльності.

Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найзагальніших показників, які всебічно характеризують фінансовий стан підприємства. До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з факторами, що його формують, бо це полегшуватиме практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності – це сума прибутку чи доходів. Відносний показник – рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції, визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до Ії собівартості:

Р = ( П/С) 100,

Де Р – рівень рентабельності, %;

П – прибуток від реалізації продукції, грн.;

С – собівартість продукції, грн..

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати й витрати від операційної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз доходності підприємства проводиться через порівняння з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

1.2. Аналіз формування резервів на підприємствах харчової промисловості

В економічній науковій літературі наводяться різноманітні підходи щодо визначення сутності резервів. За визначенням А.О. Заїнчковського “Резерви – це невикористані, але реальні можливості підвищення продуктивності праці, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом певного часу. Внутрішньовиробничі резерви виявляють безпосередньо на підприємстві. Це – вдосконалення та ефективне використання техніки й робочої сили, скорочення втрат робочого часу, економія сировини і матеріалів, раціональне використання обладнання. Внутрішньовиробничі резерви включають також резерви зниження трудомісткості, поліпшення використання робочого часу, вдосконалення структури персоналу, економії предметів та засобів праці.” […, с. 80]. Н.І.Баканов і А.Д.Шеремет вважають, що резерви це "невикористані можливості зниження поточних і авансованих витрат ресурсів за даного рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин" [9, с.236]. На наш погляд, резерви підвищення ефективності розвитку переробних галузей агропромислового комплексу в умовах ринкової системи господарювання — це невикористані в даний проміжок часу можливості збільшення обсягів виробництва продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат живої та уречевленої праці за існуючого рівня розвитку матеріально-технічної бази галузі. Вони відображають потенційні можливості підприємств галузі щодо підвищення ефективності виробництва і рахунок незначних додаткових коштів і залежать від стану виробничого потенціалу галузі та рівня його використання. Як економічна категорія резерви — складова понятійного апарату економічної ефективності розвитку галузі, отже — комплексне поняття, що включає в себе можливості збільшення виробництва продукції, та можливості зниження затрат на основі удосконалення використання ресурсного потенціалу — трудових, сировинних, паливно-енергетичних, природних, фінансових та інших видів ресурсів.

Класифікація видів резервів:

1. За сферою виникнення:а) виробничі; б) невиробничі.

2. За видами ресурсів:а) предмети праці; б) засоби праці; в) праця.

3. За рівнем і масштабами:а) народногосподарські; б) міжгалузеві;

в) галузеві; г) внутрішньовиробничі.

4. Згідно з часом використання:а) перспективні; б) поточні;

в) оперативні.

5. За можливостями реалізації:а) реальні; б) потенційні.

6. За методами реалізації:а) технічні; б) організаційні; в) економічні;

г) соціальні.

7. За потребами у капітальних вкладеннях:а) інвестиційні;

б) без інвестиційні.

8. За можливостями виявлення:а) явні; б) приховані.

Принциповарізниця в сучасних теоретичних підходах щодо підвищення ефективності розвитку підприємства полягає не стільки в кількісному визначенні резервів, скільки в якісному складі факторів остання ефективності виробництва.

Для практичного використання внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності розвитку галузі та їх оцінки виділяють такі групи резервів: резерви використання матеріальних ресурсів (сировинних, паливно-енергетичних, допоміжних матеріалів), резерви використання основних виробничих фондів, резерви використання живої праці (трудових ресурсів), резерви використання капітальних вкладень та фінансових ресурсів, резерви підвищення якості продукції.

Загальним методологічним принципом виміру наявних резервів у конкретній галузі є порівняння фактичного рівня використання ресурсів (скупнихвитрат) з науково обґрунтованими нормами та нормативами, статистичнимиданими за декілька років, або досягнутим рівнем використання ресурсів та їх витрат на підприємствах галузі після впровадження новітніх досягнень науки, техніки, технології, організації виробництва. Найбільш об'єктивною кількісною оцінкою по кожному виду рівнів є порівняльний аналіз потенційних та фактично досягнутих показників використання окремих видів ресурсів, причому базовим показником ефективності використання виробничого ресурсу може бути як нормативний (оптимальний) рівень, так і максимальний рівень використання ресурсів на вітчизняних і зарубіжних підприємствах відповідної галузі.

Узагальнюючими показниками рівня використання ресурсного потенціалу підприємства виступають показники виробництва продукції на одиницю витрат ресурсів — матеріало-, капітало- та фондовіддача, продуктивність праці, та економічний ефект від поліпшення якості продукції. В економічній літературі до факторів, що впливають на рівень віддачі ресурсів та продуктивність їх використання, відносять сукупність засобів, за допомогою яких мобілізуються і використовуються всі види резервів виробництва […п, с.39]. Раціональне використання ресурсів відбувається на основі екстенсивного та інтенсивного характеру виробництва, фактори зростання ефективності умовно поділяються на організаційно-технічні (зростання технічного рівня виробництва – підвищення матеріало- та фондовіддачі, продуктивності праці) та організаційно-економічні (вдосконалення управління, організації праці, структурних змін обсягів та асортименту виробництва) [..п., с.234; …, с.267-270].

Проблема підвищення ефективності використання основних фондів та виробничих потужностей підприємства займає центральне місце в період переходу України до ринкового механізму господарювання. Від Ії вирішення залежить місце підприємства в системі АПК, його фінансовий стан, конкурентоспроможність у боротьбі за завоювання, збереження і розширення внутрішніх та зовнішніх ринків збуту.

Персонал підприємства, маючи чітке уявлення про роль кожного елемента основних фондів у відтворювальному процесі, фізичному і моральному їх спрацюванні, чинниках, що впливають на використання основних фондів, може виявляти резерви, методи, напрями, за допомогою яких зростає ефективність використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечує зниження витрат виробництва й підвищення продуктивності праці.

Слід відзначити, що в умовах формування ринкового механізму господарювання на перший план висуваються такі питання, як технічний рівень, якість, надійність, зовнішній вигляд продукції, а це залежить від якісного складу техніки та ефективного її використання. Підвищення технічної якості засобів праці і оснащеність ними працівників в основному й сприяють зростанню ефективності виробничого процесу.

У процесі виробництва працівники підприємства за допомогою засобів праці впливають на предмети праці і перетворюють їх на різні види готової продукції. Засоби праці ( машини, обладнання, будівлі, споруди, транспортні засоби) разом із предметами праці ( сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо) утворюють засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва становлять виробничі фонди підприємства. Залежно від характеру обороту, функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей, способу перенесення їх вартості на готову продукцію та характеру відтворення засоби праці і предмети праці поділяють на основні і оборотні фонди.

За розмірами основних виробничих фондів та рівнем їх використання визначають виробничу потужність підприємства, яка характеризує максимально можливий випуск продукції заданого асортименту і якості або обсяг переробки сировини за зміну, добу, рік у натуральних показниках при повному використанні виробничого устаткування, площ, а також прогресивної технології, організації виробництва і праці.

Підприємства харчової промисловості виробничу потужність визначають за провідним устаткуванням. На хлібопекарських підприємствах таким устаткуванням є хлібопекарські печі.

Основними елементами, що визначають величину виробничої потужності підприємства, є:

— асортимент та якість виробленої продукції;

— склад устаткування та його кількість за видами;

— час роботи устаткування і використання площ протягом року;

— прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання устаткування, виробництва продукції на одиницю площі, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості виробленої продукції ( надання послуг).

При визначенні річної потужності підприємства необхідно встановити ефективний фонд часу його роботи ( режим). Для хлібозаводу річний фонд робочого часу дорівнюватиме: 365 – 35 = 330 діб ( 35 днів – середня планова тривалість ремонту).

Забезпеченість сировиною, якість сировини — основні умови функціонування підприємства, підвищення обсягів виробництва і якості виробленої продукції. До сировинного фактора, на наш погляд, мають бути віднесені засоби мобілізації резервів, пов'язані із забезпеченням виробництва сировиною. Організаційно-технічні фактори об'єднують умови здійснення виробничо-технологічного процесу і характеризують вплив техніко-технологічногорівня розвитку виробництва на рівень віддачі ресурсів. Організаційно-економічні фактори зумовлюють зміни результатів виробництва і віддачі ресурсів під впливом економічних, соціальних, екологічних, інфраструктурних зрушень, безпосередньо не пов'язаних із виробництвом продукції.

Рівень розвитку хлібопекарної промисловості і його економічна ефективність визначаються великою сукупністю факторів, які тісно пов'язані між собою і забезпечують найбільш ефективні господарські результати при комплексному і збалансованому їх врахуванні у процесі виробництва. В економічній літературі усі фактори поділяють на п'ять груп:

• природні;

• техніко-економічні і технологічні;

• організаційно-господарські;

• загальноекономічні;

• соціальні.

Кожен із цих факторів по-своєму впливає на формування і розвиток хлібопекарської промисловості. За ступенем діївони можуть бути місцевого, регіонального і, меншою мірою, загального характеру. Крім того, за впливом наефективність виробництваусі фактори можна розділити на дві групи. Перша охоплює ті, що не залежать від товаровиробника, вони формуються державними органами управління. До них відносяться цінова, кредитна і податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, а також: розвиток науки.

Друга група факторів залежить від самого товаровиробника. До цієї групи відносяться застосування прогресивних технологій, розвиток матеріально-технічної бази.

Запропонована класифікація факторів та резервів дозволяє виявити і реалізувати резерви підвищення ефективності використання основних фондів в усіх ланках комплексу.

Слід зауважити, що важливим фактором підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є інноваційна діяльність підприємства, як одна із форм інвестиційної діяльності, спрямована на розвиток техніки, технології, організації, удосконалення ринкового механізму господарювання. Інноваційна діяльність є не лише одним із чинників ефективного застосування фінансових ресурсів, вона також розглядає способи і форми використання інвестицій для забезпечення зростання ефективності капіталу.

РОЗДІЛ ІІЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДП АТ “КИЇВХЛІБ”ХЛІБОКОМБІНАТ № 6

2.1 Характеристика місця розташування підприємства, рік введення в дію підприємства та його проектна потужність

Дніпровський район, в якому розташований хлібокомбінат №6 є одним з найбільших промислових районів міста Києва, у якому сконцентрована хімічна, текстильна, фармацевтична та інші види галузей промисловості. Розташування хлібокомбінату №6 в центрі промислових підприємств та великих житлових масивів забезпечує невеликі транспортні витрати на збут готової продукції.

Київський Хлібокомбінат №6 створений на базі Дарницького хлібозаводу, який був побудований у 1938 році. Потужність його тоді становила 60 тон житнього хліба за добу. Основним обладнанням на заводі були печі ХПГ і тістомісильні машини ХТМ з підкат ними діжами на 600 літрів. На виробництві переважала ручна праця. В період Великої Вітчизняної Війни завод був дуже зруйнований і за висновками експертної комісії не підлягав відновленню. Проте спільними зусиллями завод був відновлений у 1949 році. Пам’ятним для заводу був 1957 рік. Тоді вперше в республіці на території хлібозаводу збудували підприємство комплексної механізації і завод перейменовано в хлібокомбінат №6. В 1957 році здали в експедицію установки для безтарного зберігання борошна, а потім пізніше для мокрого зберігання солі. Сьогодні Хлібокомбінат №6 один з найбільших формувань акціонерного товариства “Київхліб”, яке забезпечує близько 20% потреби торгівельної мережі міста Києва в хлібобулочних виробах і на 40% кондитерських виробах. Тут діють 3 цехи, які оснащені 16 поточно-механізованими лініями по виробництву хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів.

2.2 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2.1 Використання виробничих потужностей у базовому році і коефіцієнт їх використання.

Булочний цех 65,5 % проти 64,6 % у 2001 році

Бараночні вироби17,7 % проти 21,6 % у 2001 році

Потужності хлібобулочних використовувались по хлібному цеху на 8,7 % нижче ніж у минулому році через реконструкцію лінії № 5 по випуску хліба українського, а також через зниження попиту населення на хліб.

По кондитерським виробам коефіцієнт використання потужностей збільшився проти 2001 року на 8,2 % в основному через реалізацію пряників на експорт.

2.2.2 Питома вага у випуску хлібобулочних виробів продукції за регульованими цінами для хлібопекарських підприємств.

У відповідності із Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.94 р. № 733 до регульованої групи хліба та блібобулочних виробів відноситься хліб та хлібобулочні вироби масових сортів що виробляються із муки пшеничної першого і другого сортів, із муки змішаної валки житньої обдирної і пшеничної першого і другого сорту.

Згідно із звітними даними підприємства за 2002 рік ( ф. 1-п про виробництво продукції ) всього вироблено хлібобулочної продукції – 31656,0 тонн за рік, а продукції що регулюється – 28332,3 тонни, таким чином питома вага регульованих сортів складає 89,5 %.

2.2.3 Техніко-економічні показники роботи підприємства за 2001_-2002 рік

З метою оновлення виробництва у 2002 році введене нове тістоприготувальне відділення, що дасть змогу ведення тістоприготування окремо на кожній лінії.

Також введена в дію нова хлібопекарська піч Максофлекс голландського виробництва замість фізично та морально застарілої ХВЛ-Р по виробництву хліба українського.

Очікувані основні показники за 2002 рік дещо зменшилися у порівнянні з 2001 роком, крім виробництва кондитерських виробів.

Хлібобулочні вироби зменшилися на 7218 тонн, або на 18,6 %. Зменшення обумовлене заміною фізично застарілої печі ХВЛ-Р на піч Максофлекс голландського виробництва. Демонтаж і введення в дію нової лінії тривав 6 місяців. Також зменшення реалізації хлібобулочних виробів пояснюється високою конкуренцією з боку хлібокомбінатів м. Києва та виробників інших форм власності.

Кондитерські вироби збільшилися на 220 тонн, або на 12,4% в основному за рахунок експорту до Німеччини .

Товарна продукція у діючих цінах зменшилась на 6,3 млн. грн., або на 16,3%. Це пояснюється зниженням випуску хлібобулочних виробів, а також зменшенням ціни на хліб український з 1.10.2002 року.

Прибуток від виробничої діяльності планується збільшити на 165 тис. грн. або на 13,4 % за рахунок збільшення виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів.

Фонд оплати праці всього персоналу за 2002 рік очікується в розмірі 5398,7 тис. грн., середня заробітна плата 1 працюючого 678,6 грн.

Ріст середньої заробітної плати в порівнянні з 2001 роком складає 136,6 грн. або на 25,2%, це пояснюється підвищенням з 01.06.02 р. розміру мінімальної тарифної ставки на 21,1%, та частковою виплатою винагород за підсумки роботи за 2001 в сумі 170,2 тис. грн. На І квартал 2003 року заплановані закінчення виплати винагороди за підсумками роботи за 2001 рік в сумі 58,3 тис. грн.

2.3 Організаційна структура підприємства

Київський хлібокомбінат № 6 до 1996 року був виробничим підрозділом державного підприємства “Київське виробниче об’єднання хлібопекарної промисловості”, яке в свою чергу підпорядковувалось Міністерству сільського господарства і продовольства України. Хлібокомбінат № 6 не мав права юридичної особи та виступав структурною одиницею Київського виробничого об’єднання хлібопекарної промисловості. У вересні 1995 року Фонд державного майна України прийняв рішення щодо приватизації майнового комплексу. Державне підприємство “Київхлібпром” на підставі Декрету Кабінету Міністрів України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” 28 травня 1996 року було перетворено у відкрите акціонерне товариство (ВАТ).

Згідно цього рішення хлібокомбінат № 6 набув статусу дочірнього підприємства ВАТ “Київхліб” та широкі статутні повноваження щодо самостійності виробничо-фінансового господарювання.

Дочірнє підприємство акціонерного товариства “Київхліб” — хлібокомбінат № 6 створене згідно Закону України “Про господарські товариства” та статуту відкритого акціонерного товариства “Київхліб”, затвердженого Фондом державного майна України і зареєстрованого Державною адміністрацією Дарницького району м. Київа.

Виробничий процес, який виникає на підприємстві, дуже складний за своїм характером, бо, з одного боку він передбачає участь людини у виготовленні продукції, а значить її праці, а з іншого проходження природних процесів. Природні процеси, як правило проходять без участі людини, наприклад процес дозрівання борошна, бродіння тіста, тощо. Водночас виробничі процеси на підприємстві складаються з цілого ряду окремих процесів, які в економічній літературі мають назву основного, допоміжного, обслуговуючого господарств. Крім того, у складі підприємств прийнято виділяти виробничі й невиробничі підрозділи.

Основне виробництво охоплює процеси безпосередньо пов’язані з переробкою сировини в готову продукцію. На хлібозаводі, до нього відносять всі процеси, що пов’язані з виробництвом хліба, починаючи від підготовки борошна та інших компонентів, до випікання та охолодження хліба і його реалізації.

Допоміжне виробництво, як правило, охоплює процеси матеріального та технічного обслуговування основного виробництва і забезпечує необхідні умови перетворення сировини в готову продукцію.

Загальна структура Київського хлібокомбінату № 6 зображена на рис. 2.1. Вона являє собою сукупність підрозділів основного виробництва та інфраструктури (ремонтного, енергетичного, тарного, складського, транспортного господарств). Виробнича структура стосується виключно основного виробництва. У складі цехів відрізняють потокові лінії. Потокові лінії складаються з відділень, які спеціалізуються на виконанні окремих стадій технологічного процесу. За кожним з них закріплена певна кількість робочих місць з визначеними операціями. До числа підрозділів інфраструктури підприємства належать ремонтно-механічні майстерні, матеріальні склади, газорегулюючі пункти, компресорні, склади безтарного зберігання борошна та допоміжної сировини.

Управління Київським хлібокомбінатом №6 здійснюється згідно статуту АТ “Київхліб” виконавчим органом підприємства – дирекцією, штат якої затверджується Головою Правління АТ “Київхліб”. Дирекцію підприємства очолює Директор. У своїй діяльності Директор підпорядковується безпосередньо Голові Правління АТ “Київхліб”, а виконання своїх функцій здійснює через служби заводоуправління (бухгалтерію, відділ економіки і виробництва, відділ кадрів і т.д.) та лінійних керівників (начальника виробництва, майстрів та ін.) рис.2.2. Єдиним органом уповноваженням представляти трудовий колектив працівників хлібокомбінату є профспілкова організація. Функції, права та повноваження її визначаються згідно чинного законодавства.

2.4 Джерела надходження сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії всіх видів

Борошно підприємство одержує від ЗАТ “Київмлин”, приватних фірм “Укрснаб”, “Надія”, та ін. Поставка борошна здійснюється по узгодженому графіку з 8.00 до 23.00 в часи роботи складу сировини відповідного млинзаводу. Розрахунок з постачальниками здійснюється шляхом попередньої оплати по цінам, які діють на момент відвантаження.

Допоміжну сировину хлібозавод одержує через ТОВ “ Хліб Київа”, що спеціалізується на матеріально-технічному постачанні хлібопекарським підприємствам міста Києва і Київської області. Воно здійснює оптові закупки таких видів сировини: олії, цукру, дріжджів, маргарину, сухого обезжиреного молока, маку, повидла, яєць і постачає їх підприємствам АТ “Київ хліб”.

Джерелом водопостачання хлібокомбінату є місцева водопровідна мережа і артезіанська свердловина, розташована на території хлібокомбінату. Джерелом збагачення хлібокомбінату газом є місцева мережа “Київгаз”. Електроенергію постачає місцева мережа “Київенерго”.

2.5 Маркетингова стратегія діяльності підприємства

Серед існуючих проблем підприємства також є питання, пов’язані зі збутовою та торгівельною діяльністю. Необхідно, на мій погляд, більше уваги приділяти пошукам ринків збуту, завойовувати сучасний ринок хлібобулочних виробів більш якісною і недорогою продукцією. Нещодавно на підприємстві був створений відділ маркетингу, якому і доручено виконання цих питань. Але на теперішній час, не дивлячись на поширення асортиментних груп, на якість фасування продукції та на дизайн пакування виробів, існує дуже багато конкурентів, які виходять на ринок і яких стає більше день від дня.

На хлібокомбінаті № 6 також існує відділ збуту, головним завданням якого є забезпечення ефективної реалізації продукції хлібокомбінату. 80% всієї виробленої продукції поступає в торгову мережу міста Києва. Райони Києва, де відбувається реалізація продукції: Голосіївський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинській, Солом’янський, Шевченківський. Хліб український становить 80% від всієї виробленої продукції. Зараз проводиться робота по ринку збуту хліба київського заварного, оскільки раніше Хлібокомбінат №6 був монополітом цього виробу, а тепер цей хліб виготовляє Хлібокомбінат №4, пекарні. Підприємці розвозять хлібобулочні вироби не тільки по Київській області, а і Хмельницької, Полтавської, Житомирської та інших областях. Також налагоджено співробітництво з Німеччиною, куди і йде поставка пряників.

Серед інших завдань: організувати діяльність відділу таким чином, щоб інформація про хлібопекарні вироби хлібокомбінату № 6 була достатньо поширеною серед можливих споживачів; постійний пошук нових замовників продукції хлібокомбінату; одержання заявок про поставки хлібопекарських виробів і розробка графіка завозу, орієнтована на споживача.

За перевірку документів, заключення договорів, контроль проплати взаєморозрахунків відповідає відділ реалізації, який працює в тісному контакті з відділом збуту.

Серед проблем підприємства також є можливість комеційного ризику, який виражається в тому , що кошти перераховуються в касу підприємства несвоєчасно, так як існує дуже жорстка система оподаткування, і підприємства не в змозі розрахуватися за попередньою оплатою.

2.6 Охорона праці та техніка безпеки на підприємстві

Закон України “ Про охорону праці“ принят у 1992 році. Він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, встановлює високий рівень умов праці. Закон передбачає створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях; обов’язки власника та працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці; відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я; контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці.

Весь виробничий та невиробничий персонал проходить інструктажі з ОП:

— ввідний – при прийманні на роботу;

— інструктаж по місцю роботи – первинний;

— періодичний;

— позаплановий;

— цільовий.

Люди які приймаються на роботу, що пов’язана з обслуговуванням складних апаратів, посудин, що працюють під тиском, електроустановок допускаються до роботи після спеціальної підготовки та здачі іспиту кваліфікованій комісії.

Періодичний інструктаж на робочому місці проводить майстер, бригадир або інструктор з метою роз’яснення мір безпеки при виконанні роботи. Якщо впродовж однієї зміни змінюється метеорологічні умови, характер або місце роботи, то цей інструктаж проводиться повторно. Якщо робота носить одноманітний характер на постійному робочому місці, то періодичний інструктаж проводиться один раз на місяць.

Позаплановий інструктаж проводиться на підставі нещасного випадку або при порушенні техніки безпеки, а також при впровадженні нового обладнання. Цей інструктаж проводять УТР, керівники робіт або інструктор у формі лекції.

Згідно закону України “Про охорону праці” фінансування заходів з охорони праці відбувається у кількості 0,5 % від фонду оплати праці. Кошти фонду охорони праці хлібокомбінат № 6 використовує тільки на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти не повинні витрачатися на ремонтні та інші роботи, пов’язанні з підтримкою основних засобів у належному технічному стані, на придбання спецодягу, змиваючих і знешкоджуючих засобів, надання різних пільг і компенсацій працюючим, організацію навчання кадрів, благоустрій та озеленення території, а також на природоохоронні заходи.

Електробезпека.

Категорії приміщень з електробезпеки поділяються на 3 класи. Тістоприготувальне відділення відноситься до класу підвищеної безпеки. Для запобігання ураження працюючих електричним струмом все обладнання має заземлення. Також є система аварійного відключення живлення при перевантаженні електричної мережі. Потужність електричної мережі розрахована з урахуванням потужності всіх електроприймачів цеху.

Використовуються електромеханічне блокування, яке забезпечує відключення електричного живлення струмоведучих частин при відкриванні доступу до них. Велика увага приділяється захисту складів безтарного зберігання борошна від статичної електрики. Для цього проводяться слідуючи заходи:

— металеві пневмоходи з’єднуються із заземленими пристроями;

— заземлюються силоси, просіювачі, дозатори борошна, шнеки, розподілювачі та інші пристрої;

— паралельно розташовані трубопроводи з’єднуються між собою для вирівнювання потенціалу статичної електрики струмопровідними перемикачами через кожні 25 см – це попереджує виникнення іскрових електричних розрядів;

— вся електроарматура виконується у вибухонебезпечному виконанні.

Взагалі, вся електроапаратура на заводі відповідає умовам навколишнього середовища в приміщеннях, де вона розташована. Так в пічному відділенні, де відбувається значне виділення тепла, вся електропроводка має ізоляцію, яка має високу температуру плавлення, а в заварочному – підвищену вологостійкість.

Всі електропроводи і електричні кабелі надійно захищають від пошкоджень захисним покриттям, а саме: електричні кабелі розташовують у металевих трубах відповідного діаметру, а бо у гнучких металевих рукавах, а електродвигуни мають металеве огородження.

Для пуску електродвигунів використовується тільки рубильники закритого типу.

Статична електрика.

Все технологічне та транспортне устаткування, де можуть накопичуватися заряди статичної електрики (все устаткування складів безтарного зберігання борошна, цукру, вагового і силосно-просіювального відділень, комунікації, транспортні засоби, повітряні компресори та повітродувки тощо), повинні бути заземлені та являти собою єдиний на всьому протязі електричний ланцюг, приєднаний не ближче ніж через 25 м до заземлюючого пристрою.

З системи устаткування, що знаходиться в ланцюгу, належить заземлювати (незалежно від заземлення всього ланцюга) борошно змішувачі, дозатори, шнеки, приймальні щітки та приймачі сипких матеріалів, фільтри ємності з аераційними пристроями, аерожелоби, просіювачі, борошнопроводи та інші пристрої, що є джерелом виникнення зарядів статичної електрики.

Розміщення і експлуатація технологічного обладнання.

Для безпечної експлуатації технологічного обладнання, воно розташоване на відстані не менше ніж 0,8 м від стін та колон.

Відстань між двома паралельними технічними лініями становить 2 м. Обладнання фарбується в світлий колір, а стіни та підлога облицьовується плиткою.

На устаткуванні розміщені інструкції з обслуговування та з техніки безпеки, що затверджені головним інженером та головою профспілки.

Для обслуговування обладнання, що знаходиться на висоті 1,5 м і більше влаштовуються площадки зі сходами. Ширина сходів не менше 0,6 м, а висота поручнів не менше 1 м. Ширина проходів між обладнанням не менше 1 м.

Управління обладнанням здійснюється з пультів управління, але на самому обладнанні встановлені вимикачі, для його негайного зупинення. Печі мають контрольно-вимірювальні прилади та обладнанні автоматичною системою керування.

Цех має систему сповіщення та сигналізації. На щиті управління є світлова та звукова сигналізація для контролю різних технологічних параметрів. Цех має систему припливно-витяжної вентиляції, такі як: відсмоктувачі теплових надлишків, система повітряного душування робочих місць біля печей та інше.

Для створення безпечних і сприятливих умов праці на підприємстві виконуються такі заходи:

— створена оптимальна освітленість робочих місць;

— забезпечується додержання нормальних кліматичних умов на робочих місцях;

— проводиться ізоляція тепловиділяючих поверхонь;

— все обладнання розташовано згідно норм, що забезпечує його безпечну експлуатацію, ремонт та спрощує евакуацію персоналу у разі виникнення аварійних ситуацій;

— всі деталі, що обертаються мають огорожу, яка має механізм блокування приводу;

— всі робітники періодично проходять інструктаж з техніки безпеки.

Пожежна безпека.

Відповідно до положення Закону України "Про пожежну безпеку" (статті 4-7). Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма підприємствами незалежно від форми власності. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, правилами влаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами.

Пожежна безпека забезпечуєте шляхом проведення організаційних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових витрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого та успішного гасіння пожеж.

На підприємстві причинами пожеж найчастіше являються необережне поводження з джерелом відкритого вогню, використання паяльних ламп для відігрівання замерзлих трубопроводів центрального опалення, водогін, каналізації, газо забезпечення та інших комунікацій, порушення протипожежних вимог під час газо- і електрозварювальних робіт, невиконання правил улаштування і експлуатації електроустановок і електронагрівальних пристроїв.

Для ліквідації можливих пожеж на кожному об'єкті повинні бути джерела протипожежного водозабезпечення і первинні засоби пожежегасіння.

Приміщення, технологічні установки забезпечуються первинними засобами пожежегасіння: вогнегасниками, ящиками з пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами, тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії.

Для розміщення первинних засобів пожежегасіння щити (стенди), на яких вказується порядковий номер, телефон для виклику пожежної охорони.

Пожежна безпека виробництва обумовлюється параметрами пожежонебезпеки та конструктивними особливостями, режимами роботи устаткування, наявністю можливих джерел спалахування, а також умовами для швидкого розповсюдження вогню у випадку пожежі.

РОЗДІЛ ІІІ.АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ДП АТ “ КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТУ № 6

3.1 Виробництво і реалізація продукції підприємства

Хлібокомбінат № 6 за період 2001-2002 рр. знизив темпи зростання виробництва хлібобулочних виробів, що вплинуло на величину отриманого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг), про це свідчать дані таблиці 3.1.

З наведеної таблиці видно, що колектив на протязі року постійно працював над удосконаленням, оновленням асортименту продукції, що збільшило обсяги реалізації продукції на 331,8 тис.грн.

3.2 Аналіз капіталу підприємства

Структура та рух основних засобів хлібокомбінату наведено в таблиці 3.3.

Як видно з таблиці відбувається зростання основних фондів за 2002 рік за рахунок закінчення реконструкції хлібобулочного цеху та вводу в експлуатацію нового тістоприготувального відділення.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать:

— Фондовіддача (характеризує ефективність використання основних засобів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних засобів)

2001 р.- 36884,0/3304,4 = 11,162

2002 р.- 32455/8181,6 = 3,966

Зменшення даного показника свідчить про неповне використання основних фондів.

— Фондоємкість (характеризує забезпеченість підприємства основними засобами)

2001 р.- 3304,4/36884 = 0,089 грн.

2002 р.- 8181,6/32455 = 0,252 грн.

тобто у 2001 році на кожну гривню виробленої продукції припадає 0,089 грн. основних засобів, а у 2002 році, відповідно 0,252 грн.

— Фондоозброєність (показує величину основних засобів на одного працюючого)

2001 р.- 3304,4/575 = 5,746 тис.грн.

2002 р.-8181,6/586 =13,961 тис.грн.

За рахунок збільшення основних засобів у 2002 році величина основних засобів на одного працюючого зросла в 2,5 рази проти 2001 року.

Виробничі потужності у 2001 році використовувались на 78,4%, у 2002 році на 70,5%.

За даними таблиці 3.4 видно, що потужність по хлібобулочних виробах були використані на 70,5%, зокрема по хлібобулочному цеху у 2002 році вони використовувались на 72 % проти 80,7% у 2001 році:

— по булочному цеху використання становить 65,5 % в порівнянні з 64,6 % у 2001р.;

— по бараночних виробах – на 17,7 % в порівнянні з 21,6 % у 2001 році.

Потужності по виробництву хлібобулочних виробів використовувались по хлібному цеху на 8,7% нижче ніж у минулому році через реконструкцію лінії № 5 по випуску хліба українського, а також через зниження попиту населення на хліб.

По кондитерським виробам коефіцієнт використання потужностей збільшився проти 2001 року на 8,2 % в основному через реалізацію пряників на експорт.

Для визначення надлишку чи нестач власних та прирівняних до них обігових коштів доцільно скласти аналітичну таблицю 3.5.

Ефективність використання обігових коштів характеризують такі показники:

— оборотність оборотних запасів, оборотів (Ко)

2001 р. = 41205,8/2977,4 = 13,839

2002 р. = 36186,6/2684,8 = 13,478

— оборотність оборотних запасів, днів (До)

2001 р. = 360/13839 = 26,01

2002 р. = 360/13,478 = 26,71

Даний показник характеризує час, за який оборотні запаси здійснюють один оборот, у нашому випадку він залишається без змін.

— оборотність виробничих запасів, оборотів (Коз)

2001р.= 35604,6/1707,2=20,855

2002 р.= 30378,2/1461,6=20,784

— оборотність виробничих запасів, днів (Доз)

2001 р.= 360/20,855=17,262

2002 р.= 360/20,784 = 17,321

Аналіз цих даних дозволяє зробити висновок, що в цілому підприємство має високі показники оборотності ТМЦ, що свідчить з одного боку – про добре налагоджені взаємовідносини з постачальниками і споживачами в частині відвантаження матеріалів і готової продукції.

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Код)

2001 р.= 41205,8/1097,1=37,558

2002 р.= 36186,6/979,8=36,932

— Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості (Дод)

2001р.=360/37,558=9,585

2002р.=360/36,932=9,747

Погашення дебіторської заборгованості відбувається у продовж 9 днів, при середньому виконані договірних умов 10 днів.

— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (Ккз)

2001 р.=41205,8/4489,4=9,178

2002 р.=36186,6/4320,1=8,376

— Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості (Дкз)

2001 р.=360/9,178=39,224

2002 р.=360/8,376=42,979

Наведені дані свідчать про підвищення оборотності кредиторської заборгованості на кінець 2002 року, що є наслідком зменшення кредиторської заборгованості.

Із приведених даних видно, що обсяг продукції в порівняних цінах в звітному році знизився на 12,0% проти минулого року. Продуктивність праці за 2002 рік склала 55383 грн., що на 13,7% або на 8763 грн. менше проти 2001 року.

Середня заробітна плата збільшилась на 97,0 грн. або на 17,9%.

3.4 Аналіз собівартості продукції ДП АТ «Київхліб» Хлібокомбінат №6

Аналіз витрат на виробництво продукції наведено в таблиці 3.9.

При аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства встановлено, що в 2002 р. в порівнянні з 2001 р. обсяг виробництва продукції зменшився в 8,3 рази або на 6288 тис.грн. Відповідно зменшився і обсяг реалізації продукції, відповідно, в 8,6 рази або на 6472,1 тис.грн.

В 2001 році хлібокомбінат одержав валовий прибуток в розмірі 5601,2 тис.грн., результат від реалізації в цьому періоді склав 41205,8 тис.грн. В 2002 році відповідно 5808,4 тис.грн. і 36186,6 тис.грн. Тобто спостерігається тенденція до зниження цих показників, але за рахунок збільшення реалізації продукції на експорт у 2002 році підприємство збільшило валовий прибуток.

Витрати на виробництво продукції в 2001 р. склали 35604,6 тис.грн., в 2002 р. 30378,2 тис.грн.

Розмір власного капіталу за період, що аналізується, збільшився на 15,4 тис.грн. в результаті збільшення фондів власних коштів. Розрахунки з кредиторами за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав, в 2002 році збільшилась на 1500,00 тис.грн., короткострокові зобов’язання зменшились на 169,3 тис.грн.

Власні обігові активи визначаються як різниця між обіговими засобами та кредиторською заборгованістю і показує, в якому розмірі обігові активи покриваються довгостроковими джерелами коштів. Питома вага власних обігових коштів в активах підприємства на 01.01.2003р. становить –14% (при нормативному значенні 30%). Це означає, що активи підприємства повністю фінансуються за рахунок позикового капіталу.

В структурі дебіторської заборгованості на 01.01.2003р. відбувається зменшення на 117,3 тис.грн.

Загальний обсяг кредиторської заборгованості зменшився на 411,4 тис.грн. При цьому аналіз змін в структурі даного виду заборгованості показав, що на 01.01.03р. зменшилась заборгованість за товари, роботи, послуги на 567,2 тис.грн., збільшилась кредиторська заборгованість з одержаних авансів – 66,9тис.грн.

Аналіз показників платоспроможності показав

РОЗДІЛ IVПРАВОВІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Правове регулювання підприємницької діяльності

Виробнича і соціальна діяльність підприємства спирається на чіткі правові основи. Вони визначені в Законі “ Про підприємства в Україні”, який встановлює основні цілі, принципи діяльності, види і організаційні форми підприємств та їх обєднань, порядок створення і реєстрації, механізм прідприємніцкої діяльності, регламентує господарську, економічну та соціальну діяльність незалежно від форми власності, регулює відносини з державою та іншими об’єктами господарювання, визначає відповідальність, порядок ліквідації і реорганізації підприємства.

Хлібокомбінат № 6 входить до складу акціонерного товариства “ Київ хліб”.

Акціонерне товариство “Киівхліб” є підприємством комунальної форми власності. ( 50+1) % акцій знаходиться у власності міста Києва, 46% акцій знаходиться у власності працівників АТ “Киівхліб”( робітників та фахівців підприємств), 4% знаходиться у інших акціонерів.

До складу АО “Київхліб входять хлібозаводи міста Києва: №№1,2,3,4,6,9,10,11,12,Ремонтно-монтажний комбінат, а також підприємства Київської області: Білоцерківський хлібокомбінат, Броварський хлібозавод, Васильківський хлібозавод, Макарівський хлібозавод, Переяслав-Хмельницькій хлібозавод, Сквирський хлібозавод, Фастовський хлібокомбінат, Богуславський хлібозавод, Славутський хлібозавод. Підприємства Київської області є дочірніми підприємствами акціонерного товариства, вони є юридичними особами, але власність всіх підприємств сконцентрована в АТ “Киівхліб”.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та іншого.

На загальних зборах акціонерів приймається рішення щодо суми яка направляється на виплату дивідендів. В 2001 році на загальних зборах акціонерів було прийнято рішення про нарахування на виплату дивідендів-6% вільного залишку прибутку .Дивіденди виплачуються всім акціонерам пропорційно кількості акцій, не залежно від результатів господарської діяльності конкретного підприємства , що є недоліком даної структури. Так як не відображує результати господарської діяльності кожного окремого підприємства. Наприклад: Київський хлібозавод № 10 є високорентабельним підприємством, а заводи Київської області та хлібозаводи м.Києва;№№1,4,6-низькорентабельні, а акціонери всіх підприємств отримують однакові дивіденди на одну просту акцію. АТ “Київхліб” веде єдиний реєстр акціонерів. Для цього створена відповідна служба, яка зареєстрована у Фонді державного майна.50% нарахованих дивідендів перераховується у бюджет міста Києва у відповідності з кількістю акцій що знаходяться у комунальній власності.

Наказом «Про створення дочірнього підприємства» від 16.09.1996р., відповідно до статті 18 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» наказів № 47-АТ і № 25-ПАТ Фонду Державного Майна України і згідно статуту АТ «Київхліб» хлібокомбінат № 6 перетворено в дочірнє підприємство АТ «Київхліб».

На основі листа АТ «Київхліб» №10-4/37 від 30.07.1996р. дочірнє підприємство хлібокомбінат № 6 зареєстроване в Дніпровській Районній Державній адміністрації м. Києва. Свідоцтво № 02988 від 08.08.1996р.

Дочірнє підприємство хлібокомбінат № 6 Київським Міським Управлінням Статистики внесено до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки за № 14608 від 13.08.1996р., і присвоєний індентифікаційний код 0037283.

Наказом від 30.07.1996р. «Про затвердження статутів дочірніх підприємств», затверджено статут хлібокомбінату № 6 та статути інших хлібокомбінатів.

У статуті визначається власник, найменування і місцезнаходження підприємства, предмет та мета його діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція і повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації й припинення його існування. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу.

Майно підприємствастановлять основні та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображується в самостійному балансі підприємства. Це майно належить йому на правах власності або повного господарського відання ( володіння, користування, розпорядження на власний розсуд та інші дії, які не суперечать статуту підприємства). Джерелами формування майна підприємства є : грошові та матеріальні внескі засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджету; придбання майна іншого підприємства чи організації; безплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, окремих громадян тощо.

Управління підприємствомздійснюється згідно зі Статутом акціонерного товариства, виконавчим органом підприємства – Дирекцію, штат якої затверджується Головою Правління АТ.

Дирекцію підприємства очолює Директор. Умови трудового договору Директора визначаються контрактом.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Заступники керівника, керівники та спеціалісти підрозділів, майстри і старші майстри призначаються на посаду та звільняються з неї керівником підприємства. Організаційна структура управління ДП АТ “ Київ хліб” хлібокомбінату № 6 зображена на рис. 4.1

Важливу роль у діяльності підприємства відіграє щорічний колективний договір між трудовим колективом та адміністрацією, який не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвітку тощо. Розбіжності, що виникають при укладанні чи виконанні колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому законодавчими актами України.

Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємо звітують на зборах трудового колективу.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори власників майна. Виконавчі функції по управлінню здійснює правління.

Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвітку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію, виконувані роботи чи надавані послуги та з необхідності підвищення доходів. Воно самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення через систему прямих угод ( контрактів) , а також встановлює форми, системи і розміри оплати праці, здійснює реалізацію своєї продукції на основі прямих угод ( контрактів), державного замовлення через товарні біржі, мережу власних торговельних підприємств.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток ( доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески. Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток ( доход). Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, а валютна виручка зараховується на валютний балансовий рахунок і використовується ним самостійно.

Фінансовий рік підприємства відповідає календарному. Фінансово-господарська діяльність підприємства підлягає ревізії, яка здійснюється:

1) ревізійною комісією АТ. Ревізійна комісія перевіряє фінансові документа, звіти про отримані прибутки та завдані збитки, документи, що надсилаються до податкової інспекції, інші документи;

2) аудиторськими та іншими організаціями, які відповідно до чинного законодавства мають право контролювати діяльність підприємства.

Підприємство на протязі 2-х місяців до закінчення фінансового року подає детальний звіт про свою діяльність Правлінню АТ.

Підприємство і держава. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. Останнє при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в діяльність підприємства з боку держави, громадських, політичних партій і рухів не допускається. Збитки, завдані підприємству внаслідок вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражнем відповідно до іх компетенції.

Держава забезпечує підприємствам ( незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання, сприяє розвітку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів та стимулів, реалізує антимонопольні заходи, гарантує соціальну захищеність усіх трудящих. Вона забезпечує також пільгові умови підприємствам, що впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, стимулює розвіток малих підприємств.

4.2 Правові основи кредитування підприємства

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Отримання кредитів підприємством регулюється згідно Закону “ Про банківську діяльність” та положенням № 325 від 06.08.2003 Національного банку України “ Про кредитування”.

Це Положення визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування.

Нині найпоширеним видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Суб’єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша – позичальником. Хлібокомбінат № 6 працює з банком “ Хрещатик”. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

— цільове спрямування;

— термін кредиту;

— вид відсоткові ставки;

— валюта кредиту;

— види обслуговування.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

— оборотних коштів;

— основних засобів;

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

— проти яких порушено справу про банкрутство ( крім кредитування заходів фінансової санації);

— під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;

— коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити ( від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити ( понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Позички з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позички підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Для здійснення реконструкції підприємству потрібно відкрити кредитну лінію. Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну ( пов’язану із сезонністю виробництва) й постійно відновлювальну. Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержувати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв’язку з цим підприємство має заставити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

Банк-кредитор у поцесі оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

— підприємство має бути кредитоспроможним;

— підприємство має забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції;

— співвідношення суми зобов’язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;

— інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

— кредит має бути забезпечений.

Процедура отримання кредиту підприємством:

На першому етапіпідприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладання кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапіпідприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

— клопотання підприємства;

— копії засновницьких документів ( статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них;

— бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обргунтування;

— баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

— перелик та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

Перелик інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

— анкета позичальника;

— засвідчені підприємством, а за необхідності – нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту;

— копії контрактів, які підтверджують, що витрог від них забезпечує окупність проекту;

— річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні тир роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату;

— розрахунок помісячно грошового потоку на термін надання кредиту ( за всіма видами діяльності);

— звіт про проведення аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

— перелик майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва, місця розташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

— документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;

— нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності.

Банк має право вимогати від підприємства подання пректно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

На третьому етапі банк:

— вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

— оцінює його ділову репутацію та імідж;

— аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

— перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображують розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Відповідно до договору банк бере на себе зобовязання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Права та обов’язки позичальника.

3. Права та обов’язки банку.

4. Відповідальність сторін.

5. Порядок розв’язання суперечок.

6. Термін дії договору.

7. Юридичні адреси сторін.

1. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору – вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом ( застава, гарантія, поручництво); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредитом.

2. Права та обов’язки позичальника

Права підприємства-позичальника:

1). Вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

2). Довгостроково погасити заборгованість ( за наявності фінансових можливостей);

3). Скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

Обов’язки підприємства-позичальника:

1). Використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

2). Повернути наданий кредит у встановлений термін;

3). Своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4). Своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позичкою;

5). Забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6). Інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7). Інше ( згідно з договором).

3. Права та обов’язки банку

Права банку:

1). Проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2). Припиняти видачу нових позичок і пред’являти претензії щодо наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом;

3). Стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

4). Переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5). Здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит ( у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

Обов’язки банку:

1). Надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

2). Інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3). Інформувати підприємство про зміну у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.

4. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов’язань банк може:

1). Припинити дальшу видачу кредиту;

2). Вимагати його дострокового повернення;

3). Зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4). Збільшити відсоткову ставку за кредитом;

5). За несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути обумовлену договором пеню.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит, або видачі його не в повному обсязі.

Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі – оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі – для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

4.3 Правові основи оподаткування прибутку підприємства

Оподаткування прибутку є досить активним важелем, з допомогою якого держава може суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність підприємств. З прийнятям Закону “ Про внесення змін у Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств” з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні прибутку щодо:

— визначення об’єкта оподаткування;

— встановлення податкового періоду ( термінів сплати податку);

— визначення ставок податку для окремих категорій платників;

— надання податкових пільг;

— оподаткування дивідендів.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус)[28].

Обчислення оподатковуваного прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого ( нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за Ії межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

— загальні доходи від продажу товарів ( робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску ( розміщення) та кінцевого погашення;

— доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов’язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

— доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах у звітному періоді;

— суму перевищення виручки від продажу над балансову вартість окремих об’єктів основних фондів групи першої та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного ( різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включати загальні доходи від реалізації товарів ( робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

— суми акцізного збору та податку на додану вартість;

— суми надмірно сплачених подаків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

— суми одержаного платником податку емісійного доходу;

— кошти або майно, що надходить у вигляді міжнародної техничної допомоги, яка надається іншими державами;

— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Для складу валових витрат слід включати:

— суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

— суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій в розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

— сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.

— суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" , (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

-суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді;

— суми витрат, пов'язаних з придбанням, добудовою об'єкта незавершеного будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку — покупця об'єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати амортизації не підлягають;

Не включаються до складу валових витрат витрати :

— не пов’язані з веденням господарської діяльності;

— на придбання торгових патентів;

— сплату штрафів та неустойок;

— на виплату дивідендів;

— суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів ( робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, за звичайні.

Ставки оподаткованого прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30 % до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування.

Так, дохід нерезидентів від фрахту у зв’язку зі здійсненням міжнародних перевезень оподатковується за ставкою 6 %.

Прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50 % від чинної ставки протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

ДП Хлібокомбінат № 6 оподатковується податком на прибуток за ставкою 30% до об’єкта оподаткування на підставі статті 10.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”.

Термін сплати податку на прибуток.Визначений у законі квартальний податковий період оподаткування прибутку справляє позитивний вплив на фінансовий стан підприємств — платників податку.

Платники податку подають до податкового органу за місцем реєстрації декларацію про прибуток підприємства протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу або 60 календарних днів після закінчення року. Декларація про оподатковуваний прибуток складається наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку подання декларації.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі ( відповідно до 20 числа другого і третього місяців кварталу). Розрахунок авансових внесків платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій. Слід звернути увагу, що штрафні санкції за невідповідність розмірів сплачених авансових внесків розміру платежів, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

Платники податку на прибуток подають бухгалтерську звітність за результатами своєї діяльності за рік тільки статистичним органам, тобто подання бухгалтерської звітності податковим адміністраціям не є обов’язковим.

РОЗДІЛ V

ЗАХОДИ З ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

5.1 Обґрунтування доцільності реконструкції підприємства

ДП АТ “ Київ хліб” Хлібокомбінат № 6

Хлібокомбінат №6 дбайливо зберігає давні традиції випікання хліба і виготовлення соломки, пряників, печива. Але застаріле устаткування не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію, особливо це стосується виготовлення булочних та кондитерських виробів. Оснащення виробництва, заміна застарілого обладнання – одна із головних задач діяльності хлібокомбінату.

Відчутною проблемою на підприємстві є проблема реконструкції і автоматизаціїосновних виробничих процесів. На підприємстві повним ходом ідебудівництво нового тістоприготувального відділення,ремонтуються виробничі приміщення, покращуютьсяумови дляроботи працівників в цехах, майстернях.Проведено ремонтроздягалень та душових приміщень хлібобулочного та кондитерського цехів.

На хлібокомбінаті значну увагу приділяють переоснащенню і реконструкції виробничих цехів для зменшення ручної праці. Це прерогатива спеціалістів підприємства та науковців. Здано в експлуатацію механізовану лінію по виробництву сувенірних пряників. Незважаючи на скрутні економічні часи, підприємство і зараз продовжує будівництво тістомісильного відділення хлібобулочного цеху. Повністю механізовано процес приготування тіста для заварних сортів хліба.

У 2002 році введено в дію нову лінію голландського виробництва для випікання хліба українського.

На підприємстві працює 586 чоловік, об’єднаних у 16 комплексних бригад, 14 з яких працює на основному виробництві.

Тут утворено 3 цехи, які оснащені 16 поточно-механізованими лініями по виробництву хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів.

Дарницький район, в якому розташований хлібокомбінат №6 є одним з найбільших промислових районів міста Києва, у якому сконцентрована хімічна, текстильна, фармацевтична та інші види галузей промисловості. Розташування хлібокомбінату №6 у центрі промислових підприємств та великих житлових масивів забезпечує невеликі транспортні витрати на збут готової продукції.

Окремі види виробів, такі, як хліб “Київський заварний”, хліб “Український новий”, соломка, пряники, рогалі, батон “Слобідський”, хлібокомбінат постачає в усі райони міста.

Реконструкція булочного цеху хлібозаводу № 6 передбачає заміну морально та фізично застарілих печей ФТЛ –2 на одну тунельну піч та пекарню з двома ротаційними печами, та часткову заміну обладнання для приготування та оброблення тіста на більш сучасне обладнання Словацької фірми Гостол.

Оскільки на підприємстві досить старе обладнання, а у відповідності з нормами технологічного проектування підприємств харчової промисловості термін використання обладнання 8 – 10 років, і остання реконструкція булочного цеху, а саме , першого поверху, проводилася у 1973 році, то було б, на мій погляд, доцільно зробити саме цю реконструкцію. Тому що обладнання вже використало свій потенціал і не відповідає сучасним вимогам виробництва . Ще одним недоліком даного обладнання є високий рівень енерговитрат. Оскільки ціна на електроенергію постійно збільшується, тому доцільно використовувати сучасне обладнання, яке є менш енергоємним, оскільки не використовуються витрати на постійне підтримання температури — в сучасних печах передбачається швидке нагрівання, що значно скорочує енерговитрати.

У зв’язку з тим, що в останній час відбувається спад реалізації хлібобулочної продукції та з метою розширення асортименту відділом маркетингу хлібозаводу № 6 був зроблений аналіз обсягів виробництва здобних виробів іншими підприємствами АТ “Київхліб”.

В результаті цього аналізу було виявлено, що найбільшим попитом серед населення користується продукція із вищих сортів борошна, а саме батони. Тому на хлібокомбінаті розроблено та впроваджено новий вид виробу батон “Слобідський”, але він дуже відрізняється від звичайного батона смаковими качествами та вагою. Тому це впровадження на дало очикуємих результатів.

За 1 півріччя 2002 р. в порівнянні з 1 півріччям 2001 р. дочірніми підприємствами АТ “Київхліб “ було збільшено виробництво здобних виробів з 2336,4т до 4060,8 т тобто на 1724,4 т , а в процентному відношенні це на 73 % більше. Зокрема виробництво ріжків з повидлом збільшилось з 202,7 т, до 305,6 т, тобто на 102,9 т , а в процентному відношенні це збільшення на 50 %.

В загальному обсязі, фірмовими магазинами щодня реалізується понад 26видів здобних виробів інших хлібокомбінатів на загальну суму 502,19грн.

Слід відмітити, що найбільшим попитом серед споживачів користуються такі здобні вироби, як булка Дніпропетровська (250 кг/місяць), ріжки з повидлом (310 кг/місяць), плюшки Московські (225 кг/місяць). Серед дрібно штучних здобних виробів найпопулярнішими є листкові витушки з начинкою(повидло, шоколад, сир, курага) – у 2-х фірмових магазинах за місяць їх продається близько 530 кг (17-20 кг/день).

Аналізуючи кількість реалізованої продукції у фірмовій торгівлі за поточний місяць, можна зробити висновок, що більшим попитом користується здобна продукція різної ваги та форми з різноманітною начинкою (більше всього, із повидлом).

Тому перед підприємством виникає питання про розроблення і внедрення нового асортименту, а саме: батонів та здобних виробів. Це передбачає реконструкція.

З розвитком ринкових відносин змінилась структура хлібопекарської промисловості. Якщо до 1990 року хлібобулочні вироби виготовляли в основному хлібозаводи, оснащені комплексно-механізованими лініями і кваліфікованим персоналом, то на цей час частина продукції виготовляться на пекарнях. Відродження пекарень відбувається на якісно новому технічному рівні з провадженням сучасних технологій і технологічного обладнання.

Розширення мережі пекарень різної потужності сприяє покращанню забезпечення свіжим хлібом населення віддалених районів міст, невеликих населених пунктів і особливо сільської місцевості, що має велику соціальну значимість. У великих містах пекарні доповнюють асортимент виробів, що виготовляється потужними хлібозаводами.

Пекарні, що виникли в останні роки, відрізняються за потужністю, встановленим обладнання, кваліфікацією кадрів. Такі пекарні виробляють від 0,2 до 5 т продукції, працюють в одну зміну 10-12 год. на добу. Останнім часом хлібозаводи організовують свої пекарні з метою оперативного впровадження нових видів дрібно штучних виробів, виробництва продукції малими партіями.

Види обладнання для пекарень ідентичні з обладнанням хлібозаводів. Це хлібопекарські печі, обладнання для підготовки сировини, тістомісильні машини, тісто подільники та інше обладнання. Тому можлива часткова заміна тістоприготувального обладнання з метою скорочення витрат на реконструкцію.

15.2. Розрахунок економічної ефективності реконструкції підприємства

15.2.1 Капітальні вкладення

Капітальні вкладення на реконструкцію підприємства включають в себе вартість будівельних робіт та обладнання, що встановлюється, об’єктів, що реконструюються. Вартість обладнання визначається за цінами заводів – виробників. У вартість обладнання включаються всі витрати на транспортування. Для визначення капітальних вкладень на придбання, доставку та монтаж обладнання складають кошторисно – фінансовий розрахунок за формою ( табл.15

Річна потреба у сировіні розраховується на підставі даних про добову потребу сировини. При ціому добова потреба множиться на кількість робочих днів на рік ( 330 днів). Вартість доставки становить приблизно 10% від вартості сировини:

Вартість доставки сировини = 1308,5 х 0,1 = 130,85 тис. грн

Вартість доставки борошна = 5194,2 х 0,006 = 311,65 тис.грн

Разом = 442,502 тис.грн

Висновок : В результаті теоретичного дослідження, здійсненного в даній роботі можна сформулювати наступні висновки та пропозиції. Для кожного підприємства, що функціонує в ринковому середовищі, метою підприємницької діяльності є отримання прибутку та підвищення конкурентноздатності через зростання прибутковості.

На основі проведеного аналізу для підвищення ефективності роботи підприємства, а саме булочного цеху, запропоновані такі заходи:

1. Реконструкція булочного цеху, а саме заміна двох печей ФТЛ – 2 на сучасну тунельну піч та міні пекарню з двома ротаційними печами Словацької фірми Гостол. В результаті даної реконструкції проектна потужність булочного цеху становить 23 т / добу. Заміна обладнання в булочному цеху даст можливість скорочення енерговитрат, покращення умов праці, можливість швидкого реагування на зміну попиту.

2. Зміну асортименту булочного цеху на вироби, які за даними маркетингових досліджень, найбільш користуються попитом серед населення.

15.1.6. Обґрунтування змін в асортименті та введення нових технологічних схем.

Реконструкція булочного цеху хлібозаводу № 6 передбачає заміну морально та фізично застарілих печей ФТЛ –2 на одну тунельну піч та пекарню з двома ротаційними печами, та часткову заміну обладнання для приготування та оброблення тіста на більш сучасне обладнання Словацької фірми Гостол.

Оскільки на підприємстві досить старе обладнання, а у відповідності з нормами технологічного проектування підприємств харчової промисловості термін використання обладнання 8 – 10 років, і остання реконструкція булочного цеху, а саме , першого поверху, проводилася у 1973 році, то було б, на мій погляд, доцільно зробити саме цю реконструкцію. Тому що обладнання вже використало свій потенціал і не відповідає сучасним вимогам виробництва . Ще одним недоліком даного обладнання є високий рівень енерговитрат. Оскільки ціна на електроенергію постійно збільшується, тому доцільно використовувати сучасне обладнання, яке є менш енергоємним, оскільки не використовуються витрати на постійне підтримання температури — в сучасних печах передбачається швидке нагрівання, що значно скорочує енерговитрати.

У зв’язку з тим, що в останній час відбувається спад реалізації хлібобулочної продукції та з метою розширення асортименту відділом маркетингу хлібозаводу № 6 був зроблений аналіз обсягів виробництва здобних виробів іншими підприємствами АТ “Київхліб”.

В результаті цього аналізу було виявлено, що найбільшим попитом серед населення користується продукція із вищих сортів борошна, а саме батони. Тому на хлібокомбінаті розроблено та впроваджено новий вид виробу батон “Слобідський”, але він дуже відрізняється від звичайного батона смаковими качествами та вагою. Тому це впровадження на дало очикуємих результатів.

За 1 півріччя 2002 р. в порівнянні з 1 півріччям 2001 р. дочірніми підприємствами АТ “Київхліб “ було збільшено виробництво здобних виробів з 2336,4т до 4060,8 т тобто на 1724,4 т , а в процентному відношенні це на 73 % більше. Зокрема виробництво ріжків з повидлом збільшилось з 202,7 т, до 305,6 т, тобто на 102,9 т , а в процентному відношенні це збільшення на 50 %.

В загальному обсязі, фірмовими магазинами щодня реалізується понад 26видів здобних виробів інших хлібокомбінатів на загальну суму 502,19грн.

Слід відмітити, що найбільшим попитом серед споживачів користуються такі здобні вироби, як булка Дніпропетровська (250 кг/місяць), ріжки з повидлом (310 кг/місяць), плюшки Московські (225 кг/місяць). Серед дрібно штучних здобних виробів найпопулярнішими є листкові витушки з начинкою(повидло, шоколад, сир, курага) – у 2-х фірмових магазинах за місяць їх продається близько 530 кг (17-20 кг/день).

Аналізуючи кількість реалізованої продукції у фірмовій торгівлі за поточний місяць, можна зробити висновок, що більшим попитом користується здобна продукція різної ваги та форми з різноманітною начинкою (більше всього, із повидлом).

Тому перед підприємством виникає питання про розроблення і внедрення нового асортименту, а саме: батонів та здобних виробів. Це передбачає реконструкція.

З розвитком ринкових відносин змінилась структура хлібопекарської промисловості. Якщо до 1990 року хлібобулочні вироби виготовляли в основному хлібозаводи, оснащені комплексно-механізованими лініями і кваліфікованим персоналом, то на цей час частина продукції виготовляться на пекарнях. Відродження пекарень відбувається на якісно новому технічному рівні з провадженням сучасних технологій і технологічного обладнання.

Розширення мережі пекарень різної потужності сприяє покращанню забезпечення свіжим хлібом населення віддалених районів міст, невеликих населених пунктів і особливо сільської місцевості, що має велику соціальну значимість. У великих містах пекарні доповнюють асортимент виробів, що виготовляється потужними хлібозаводами.

Пекарні, що виникли в останні роки, відрізняються за потужністю, встановленим обладнання, кваліфікацією кадрів. Такі пекарні виробляють від 0,2 до 5 т продукції, працюють в одну зміну 10-12 год. на добу. Останнім часом хлібозаводи організовують свої пекарні з метою оперативного впровадження нових видів дрібно штучних виробів, виробництва продукції малими партіями.

Види обладнання для пекарень ідентичні з обладнанням хлібозаводів. Це хлібопекарські печі, обладнання для підготовки сировини, тістомісильні машини, тісто подільники та інше обладнання. Тому можлива часткова заміна тістоприготувального обладнання з метою скорочення витрат на реконструкцію.

15.2. Розрахунок економічної ефективності реконструкції підприємства та обраних технологічних схем

15.2.1 Капітальні вкладення

Капітальні вкладення на реконструкцію підприємства включають в себе вартість будівельних робіт та обладнання, що встановлюється, об”єктів, що реконструюються. Вартість обладнання визначається за цінами заводів – виробників. У вартість обладнання включаються всі витрати на транспортування. Для визначення капітальних вкладень на придбання, доставку та монтаж обладнання складають кошторисно – фінансовий розрахунок за формою ( табл.15.2.1)

15.2.5. Економічна ефективність проекту

Показники економічної ефективності реконструкції:

Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між обсягом продукції в діючих цінах підприємства Опр ( табл.15.2.5) та собівартістю продукції С ( табл.15.2.10) за формулою:

П = Опр – С

П = 9668,01 – 8498,99 = 1169,02 тис. грн

Рівень рентабельності продукції, що випускається Р, розраховується за формулою:

Р = П / С х 100%

Р = 1169,02 / 8498,99 х 100 % = 13,75 %

Витрати на 1 грн випущеної продукції В розраховується за формулою:

В = С / Опр

В = 8498,99 / 9668,01 = 87,90 коп.

Термін окупності капіталовкладень Т розраховується із додаткового прибутку Пдод, який розраховується як різниця між прибутком, який буде одержано після реконструкції підприємства П2, та прибутком, який підприємство одержувало до реконструкції П1, ( за даними підприємства, прибуток по булочному цеху П1 = 573,72 тис. грн )

Пдод = П2 — П1

Пдод = 1169,02 — 573,72 = 595,3 тис. грн.

Тоді розрахунок терміну окупності капіталовкладень матиме вигляд:

Трек = К / Пдод

Трек = 803,98 / 595,3 = 1,35 року

У загальній сумі капіталовкладень на проведення реконструкції зміна нормативу оборотних коштів враховується лише у разі, якщо в результаті реконструкції відбувається збільшення обсягів виробництва на 10 %. Дані для визначення зміни нормативу оборотних коштів можна розраховувати за табл. 15.2.16.; 15.2.17 в розрахунках порівнюється розмір нормативу оборотних коштів до і після реконструкції.

Висновок : В результаті теоретичного дослідження, здійсненного в даній роботі можна сформулювати наступні висновки та пропозиції. Для кожного підприємства, що функціонує в ринковому середовищі, метою підприємницької діяльності є отримання прибутку та підвищення конкурентноздатності через зростання прибутковості.

На основі проведеного аналізу для підвищення ефективності роботи підприємства, а саме булочного цеху, запропоновані такі заходи:

3. Реконструкція булочного цеху, а саме заміна двох печей ФТЛ – 2 на сучасну тунельну піч та міні пекарню з двома ротаційними печами Словацької фірми Гостол. В результаті даної реконструкції проектна потужність булочного цеху становить 23 т / добу. Заміна обладнання в булочному цеху даст можливість скорочення енерговитрат, покращення умов праці, можливість швидкого реагування на зміну попиту.

4. Зміну асортименту булочного цеху на вироби, які за даними маркетингових досліджень, найбільш користуються попитом серед населення.

З таблиці 2.6 видно, що фонд оплати праці у 2002 році збільшився проти 2001 року на 1054,7 тис. грн. або на 24,9%. Питома вага фонду основної заробітної плати (оплата за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами) в фонді оплати праці складає 50,8% (в 2001 році 50,3%), фонду додаткової заробітної плати – 38,7% ( в 2001 році – 42,8%), інших заохочувальних та компенсаційних виплат 10,5% (в 2001 році – 6,9%).

Керуючись Законом України “Про оплату праці”, генеральною та галузевою тарифними угодами та на виконання наказу дирекції АТ “Київхліб” від 29.05.02 р. № 44 на хлібокомбінаті з 01.06.02 р. діє мінімальна тарифна ставка (оклад) робітника І розряду за повністю виконану місячну норму праці (обсяг робіт) в розмірі 230 грн. на місяць, тобто мінімальна тарифна ставка збільшилась на 21,1% проти 2001 року.

Із приведених даних видно, що обсяг продукції в порівняних цінах в звітному році знизився на 12,0% проти минулого року. Продуктивність праці за 2002 рік склала 55383 грн., що на 13,7% або на 8763 грн. менше проти 2001 року.

Середня заробітна плата збільшилась на 97,0 грн. або на 17,9%.

2.5. Аналіз собівартості продукції ДП АТ «Київхліб» Хлібокомбінат №6.

З даних наведених у таблиці 2.9 бачимо, що обсяг виробництва у грошовому виразі зменшився на 16,3% , а витрати на виробництво на 16,1%, тобто витрати на виробництво у порівнянні з обсягами виробництва зменшилися всього на 0,2%.

Питома вага матеріальних витрат зменшилася на 9,6% тільки за рахунок зменшення ціни на борошно з 15.03.2002 року та з 1.10.2002 року.

Питома вага витрат на оплату праці збільшилися 5,2% за рахунок збільшення тарифних ставок і посадових окладів з 01.06.2002 року на 21,1% та частковою виплатою 13-ої заробітної плати.

Собівартість виробленої продукції за 2002 рік у порівнянні з 2001 роком знизилась на 5977,2 тис. грн.

За даними таблиці 2.11 видно, що доход від реалізації продукції у 2002 році зменшився порівняно з 2001 роком на 5019,2 т.грн. Собівартість реалізованої продукції зменшилась на 5226,4 тис.грн., а валовий прибуток збільшився на 207,2 тис грн., але проти 2001 року зросли витрати. Такі негативні тенденції як зменшення реалізації продукції, збільшення витрат вплинули на отримання прибутку, який у 2002 році склав 454,6 тис.грн, що на 430,9 тис.грн. менший проти 2001 року.

2.7. Оцінка фінансового стану ДП АТ «Київхліб» Хлібокомбінат №6.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства доцільно провести аналіз структури активів і пасивів підприємства, порівняти їх рівень у звітному періоді з минулим періодом та з розрахунками. В таблиці 2.12 наведені показники структури активів і капіталу підприємства.иємств як суб’єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість.