Шляхи подолання трудової еміграції з України

Вступ.

1. Подолання нелегальної трудової еміграції з України.

2. Подолання та обмеження трудової еміграції.

3. Переваги та видатки трудової еміграції з України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В основі трудової міграції в Україні – насамперед, соціально-економічні причини в самій Україні, складність для громадян України знайти гідну роботу в межах регіонів їх проживання (насамперед, в соціально депресивних регіонах).

Можна сміливо стверджувати, що однією з вагомих причин цих великих черг є неефективна інформаційна робота у профілактиці трудової неврегульованої міграції. Опитування, проведені нами в чергах за візами, показали, що більшість потенційних трудових мігрантів, які подають документи, не мають реального уявлення про політику країн Європи у сфері трудової міграції.

Останні три-п’ять років і в Україні попит на кваліфіковану робочу силу значно виріс. В містах-мільйонниках, особливо у Києві, сформувався значний дефіцит кваліфікованих працівників багатьох спеціальностей. Міста-мільйонники, як могутні насоси, всмоктують кваліфіковану (і некваліфіковану теж) робочу силу із інших регіонів України, впливаючи на традиційні міграційні процеси за рубіж.

Поки що цей вплив недостатній, щоб кардинально вплинути на неврегульовану та врегульовану трудову міграцію в Україні. Але, як свідчить досвід тієї ж Тернопільщини, багато трудових мігрантів будівельних спеціальностей, які раніше вирушали за рубіж, зараз переорієнтувалися на будівельні майданчики Києва, адже в деяких вітчизняних будівельних організаціях дають цілком конкурентну оплату праці (близько чотирьох тисяч гривень на місяць), місця у гуртожитках.

З іншого боку, в Україні соціальна захищеність працівника — все ж велике питання. Зарплата „у конверті” – масове явище. Потенційний трудовий мігрант, який співставляє свою соціальну захищеність в Україні, і в тій же Португалії, найчастіше робить вибір на користь Португалії.

1. Подолання нелегальної трудової еміграції з України

З-поміж зростаючої кількості громадян України, які щороку з різною метою мають можливість виїздити за межі держави, переважну їх більшість становлять українські трудові мігранти, метою яких є працевлаштування, в тому числі й нелегальне.

Активізація і зростання масштабів трудової міграції громадян України за кордон останніми роками набула надзвичайної актуальності й гостроти, справляючи значний вплив на соціально-економічну ситуацію у державі в цілому й у регіонах зокрема.

До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать, такі як різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останні десятиріччя долучилися ще політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів телекомунікаційного зв'язку та транспорту, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, національні, сімейні та етнічні проблеми.

Основними причинами еміграції з України є незадовільний економічний стан, відсутність активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Масова трудова міграція з України за кордон зумовлена тривалими затримками у виплаті заробітної плати на батьківщині та вищою зарплатою в Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Західної Європи, деяких країнах-сусідах по Східній Європі, в Російській Федерації.

В свою чергу трудова нелегальна міграція стоїть у витоків такого аморального явища, як торгівля “живим товаром”, тобто людьми. Потрапляючи нелегально за кордон людина ризикує потрапити під вплив кримінальних кіл цієї країни, які за красиві обіцянки відбирають у людини паспорт, інші документи і вона автоматично потрапляє у рабство, цих людей примушують працювати у найганебніших умовах, жінок займатися проституцією, нерідко такий спосіб життя приводить до тяжких, невиліковних захворювань, вимушеного жебратства та летального наслідку.

Формування в Україні економіки відкритого типу, інтеграція її у світо-господарські процеси ставлять у ряд першочергових завдання, пов'язані з регулюванням зовнішньої трудової міграції. Активна участь українських громадян у міжнародній трудовій міграції створює підґрунтя для реального й повноцінного входження України в міжнародний ринок праці.

Щоб стати справді ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, державна міграційна політика має бути конструктивною і раціонально збалансованою, спиратись на досвід країн — традиційних експортерів та імпортерів робочої сили, формуватися з урахуванням стратегічних орієнтирів розвитку трудової міграції в Україні.

Але на сьогоднішній день керівні органи України не в змозі вирішити всі ці нагальні потреби самотужки і тому, підтримуючи прагнення України стати частиною цивілізованого світового суспільства, увійти до Європейської спільноти, здійснити представництво та захист трудових, соціально-економічних прав і законних інтересів громадян України, які мають на меті працювати чи вже перебувають і працюють за кордоном, було утворено Українську професійну спілку працюючих за кордоном.

Значно розширилася географія країн призначення мігрантів . Хоча Росія та країни, що є нашими західними сусідами залишаються найбільш відвідуваними українськими заробітчанами, збільшується їхня присутність у „старій” Європі, деяких азіатських, навіть латиноамериканських країнах. Наприклад, у Португалії, де 1999 р. налічувалось лише 127 легальних іммігрантів з України, у 2002 р. їхня кількість зросла до 65,5 тис, тобто більш ніж у 400 разів .

Структура робіт, що виконуються . На сьогодні основною сферами, де зайняті працівники-міранти є:

• будівництво,

• сільське господарство (збирання врожаю),

• домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку),

• сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес).

2. Подолання та обмеження трудової еміграції

Трудова міграція породжує чимало проблем. Тому перед державою та органами влади на місцях постає завдання створювати економічні передумови для повернення громадян України, які працюють за межами нашої держави, забезпечувати їх роботою і соціальним захистом вдома. Належить внести зміни до державної міграційної політики та забезпечувати правовий захист українських мігрантів шляхом укладення з відповідними країнами угод з легалізації наших громадян у них на заробітках, приєднання України до багатосторонніх міжнародних угод з цих питань. До речі, в цьому році, за повідомленням посольства Греції в Україні, не планується легалізація громадян України, які перебувають там нелегально. Але на рівні міністерств праці України та Греції розглядається проект міждержавної угоди щодо сезонного працевлаштування українців. Як позитивний приклад взаємовигідного вирішення цієї проблеми можна навести Угоду між Україною і Португалією про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці. Важливо також створити належні умови для легалізації заробітків трудових мігрантів, які повертаються в Україну, забезпечити реальну підтримку їх активних підприємницьких та соціальних дій, сприяти створенню за допомогою наших заробітчан нових приватних виробничих структур, підприємств з переробки сільгосппродукції та закладів побутового обслуговування, найперше на селі. Головне — цілеспрямовано проводити економічні реформи, що сприятимуть поліпшенню життя українців на рідній землі. Безробіття — категорія економічна. І кожен відсоток зростання виробництва — то крок уперед, а кожен відсоток зменшення — здача позицій, збереження бідності та стимулу до трудової міграції.

Отже, для подолання чи обмеження трудової міграції необхідно усунути економічні і соціальні причини цього явища. Якщо зарплата наших громадян досягне 200—300 доларів на місяць — вони здебільшого не поїдуть на заробітки в чужі краї. Уряд України, галузеве міністерство, Державний та регіональні центри зайнятості приділяють трудовій міграції все більше уваги. Цій справі сприяє поліпшення стану справ в економіці, поступове вдосконалення нашого законодавства.

Серед заходів, що їх вживає Міністерство праці та соціальної політики України — включення до національної стратегії пілотного проекту з профнавчання та розвитку малого підприємництва в Україні, що дозволить забезпечити профпідготовку та допомогти у започаткуванні власної справи певній кількості (80—100) відібраних осіб — фактичним і потенційним жертвам торгівлі жінками; посилення контролю за діяльністю туристичних фірм — одного з основних джерел нелегальної міграції, вдосконалення ліцензування посередницької діяльності з працевлаштування громадян за кордоном. З метою посилення впливу органу ліцензування на врегулювання такої діяльності і підвищення відповідальності ліцензіатів за якість наданих послуг, Мінпраці підготувало проект Закону України «Про особливості ліцензування та проведення посередницької діяльності з працевлаштування за кордоном».

Спільними зусиллями долаємо ряд проблем, що їх породжує трудова міграція. Проте жорсткі реалії висувають нові проблеми у сфері зайнятості та міграції. 1 травня 10 країн Східної Європи стали членами Європейського Союзу, що справить негативний вплив на трудову міграцію українців у ці країни. Навіть Чехія, з якою ми успішно співпрацюємо в легальному працевлаштуванні громадян України, оголосила про намір обмежити доступ іноземців до ринку праці та рішення про заборону перебування в країні заробітчан, якщо їх кількість перевищуватиме встановлену норму. Там уже оприлюднено заходи щодо виявлення й обмеження кількості нелегальних трудових мігрантів. Як писала 25 квітня американська газета «Вашингтон Пост», аналізуючи трудову міграцію українців, «Ніхто не впевнений, як все це зміниться в результаті нової «залізної завіси» ЄС. Дехто тривожиться, що це буде означати лише нові страждання і менші можливості. Інші вважають, що українці знайдуть нові шляхи для подолання цієї стіни.» Як наслідок, ми прогнозуємо і різке погіршення умов перебування нелегальних мігрантів за кордоном, і їх видворення додому, а відтак різке зростання кількості безробітних на ринку праці, зокрема, нашого регіону.

Отже, невідкладною виступає проблема створення значної кількості нових робочих місць, причому із розміром зарплати — не менше мінімальної в державі та задовільними умовами праці.

Одним з найголовніших напрямків щодо покращення ситуації на ринку праці є необхідність підвищення рівня зайнятості населення в підприємницькій діяльності, особливо підприємствах малого бізнесу. Світовий досвід підтверджує, що мале підприємництво забезпечує у 2—3 рази більшу ефективність капіталовкладень і за обсягом коштів, і за терміном віддачі порівняно з державними підприємствами.

Новий уряд обіцяє щорічно створювати 1 млн. робочих місць. Цього вимагають інтереси української економіки і соціальні аспекти українського суспільства, тому що найефективнішим соціальним захистом для працездатного громадянина є наявність роботи та достойної зарплатні. Якщо відкриття одного робочого місця оцінити в 10 тис. дол. США, то на задекларовані владою 1 млн. робочих місць необхідно 10 млрд. дол. США. Для України це значна сума. Потрібно підвищити активність державних структур щодо захисту наших трудових мігрантів від недобросовісних роботодавців і компаній, що надають послуги українцям.

Заслуговує на позитивну оцінку дії Антимонопольного Комітету України щодо захисту матеріальних інтересів українських заробітчан. Для переказу зароблених коштів до України, наші співвітчизники користуються послугами американської компанії «Western Union». Наприклад, з СІЛА половина всіх переказів припадає якраз на названу компанію, а це 700 млн. дол. США на рік. Послугами «Western Union» користуються українські трудові мігранти в інших країнах. Але послуги надто дорогі. Так, за переказ 100 доларів необхідно заплатити компанії 17% в Іспанії, 16,5% в Португалії, 21% в Чехії, 15% в Росії. Втручання Антимонопольного комітету, який зажадав від «Western Union» ґрунтовних пояснень вартості послуг, дало можливість домовитися з компанією про зниження тарифу на перекази коштів. Так, вартість переказу з Росії знижено з 15% до 6%, а це заощадить нашим заробітчанам понад 30 млн. дол. щорічно. Разом з тим дещо продовжиться термін переказу, що не завжди є обумовлюючим фактором процесу.

Вирішення проблеми зниження рівня безробіття і підвищення зайнятості населення взагалі полягає у створенні нових робочих місць на підприємствах, установах, організаціях. Але найбільш суттєва перевага у розв'язанні питань безробіття надається розвитку малого підприємництва.

Формування цього сектору економічної діяльності громадян має очевидні переваги над іншими джерелами зайнятості. Малий бізнес спроможний і повинен бути пріоритетним фактором у вирішенні проблем безробіття на перехідному етапі трансформаційних процесів в економіці української держави.

Поряд із цим державним органом влади необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян — заробітчан за кордоном. Спеціалісти схильні вважати, що настав слушний момент для започаткування концепції національної міграційної політики. А поки що, на думку експертів і самих трудових мігрантів, необхідно створити профспілку нового профілю, яка б опікувалася захистом соціальних і правових інтересів українських заробітчан. Першими кроками новоствореної профспілки повинна стати її інформативна активність з роз'яснення діючих конвенцій і міжнародних угод, що закріплюють права і умови, на яких допускається використання робочої сили іноземців у країні перебування. Не всі наші співвітчизники, що їдуть з України, ознайомлені зі своїми правами за кордоном і можливостями одержати допомогу громадських і державних установ, а тому часто і потерпають.

3. Переваги та видатки трудової еміграції з України

До найважливіших результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на ринку праці. 2002 р. в Україні було зареєстровано 1 млн. безробітних, або 3,7% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 11,1% . Таким чином, насправді не мали роботи 3 млн. осіб. Навіть якщо скористатися мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн., це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть.

Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення . На думку інших фахівці, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік . Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Лише на Тернопільщині, за оцінками місцевої влади, щорічні перекази від працівників-мігрантів становлять близько 100 млн. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у дрібне підприємництво. Як показало обстеження 2002 р., про яке йшлося, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожного п'ятого.

Аргументи противників трудової міграції такі:

— мігрують особи економічно продуктивного (20—40 років) віку;

— наші співвітчизники працюють на економіку інших держав, а не на добробут України;

— створюється негативний імідж про Україну, де влада неспроможна створити належні умови для праці і нормальних умов життя своїх громадян;

— тривала відсутність одного чи обох батьків призводить до так званого соціального сирітства і непередбачуваних негативних наслідків у психології та поведінці залишених на бабусь, родичів і навіть сусідів дітей;

— розпад шлюбних пар і створення нових сімей;

— у більшості випадків працевлаштовуються українці на непрестижну роботу, навіть ті з них, що мають вищу освіту і значний професійний досвід;

— наші трудові мігранти, в своїй більшості, знаходяться на нелегальному становищі, не мають правового захисту і тому зазнають як моральних, так і матеріальних (фінансових) збитків;

— значна втрата нашою державою висококваліфікованої робочої сили, в першу чергу, наукових працівників вищої кваліфікації — кандидатів і докторів наук;

— фізичне каліцтво і загибель на робочих місцях через небезпечні умови праці;

— дискримінація в оплаті праці.

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Завдяки привезеним “човниками” товарам насичується внутрішній споживчий ринок. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

До позитивних чинників трудової міграції українців у першу чергу слід віднести наступні інтереси заробітчан:

— заробити кошти і укріпити економічне положення своєї родини;

— заробити на придбання нерухомості (будинку, квартири, дачі тощо), на навчання дітей як умови комфортного існування в суспільстві;

— заробити гроші з метою розпочати власний бізнес дома чи, навіть, у країні перебування;

— привозиться в Україну важливий досвід організації бізнесу і процес цивілізованого ведення приватного підприємництва;

— за час перебування за кордоном підвищується культурний рівень українських заробітчан;

— позитивно змінюється психологія наших співвітчизників і бажання втілити в Україні кращі запозичені відносини спілкування;

— ввезення або переказ в Україну зароблених коштів у вигляді валютного еквівалента;

— прагнення наших людей самореалізуватися в цивілізованих країнах перебування.

Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення у порівнянні з 1990 р. скоротилася в 1,3 разу. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази. Ще більш складною сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. При чому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращанням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід'ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї.

„Помаранчева” революція породила сподівання, що дії нової влади сприятимуть поліпшенню економічної ситуації в країні, зокрема інвестиційного клімату, умов підприємницької діяльності, а також збільшенню кількості добре оплачуваних робочих місць (нам потрібні не просто нові робочі місця, а саме добре оплачувані). Такого роду позитивні зрушення безумовно сприяли б скороченню масштабів трудової міграції, поверненню на Батьківщину частини тих, хто тривалий час працює за кордоном. Однак наслідки теперішньої політики уряду, незважаючи на раніше проголошені цілі поки що не дають приводу для оптимізму. Скоріше за все у найближчому майбутньому обсяги трудової міграції зберігатимуться на існуючому рівні, а у випадку продовження спаду в економіці, що вже намітився, кількість виїжджаючих за кордон „заробітчан” зростатиме.

Таким чином трудова міграція вивозить з України лише трудові ресурси, що не знаходять реалізації в своїй державі. Зароблені українцями за кордоном кошти є джерелом інвестування у господарство України, є реальним джерелом інвестиційних надходжень.

Висновки

Багато авторів підкреслюють позитивний вплив трудової міграції (в тому числі й неврегульованої, яка становить близько 90% від загального обсягу трудової еміграції з України) на пом’якшення соціальної напруги в багатьох регіонах України, де є надлишок робочої сили. Трудові мігранти привозять в Україну новий ринковий досвід, нову ринкову ментальність тощо.

Головний висновок: трудова міграція в світі стала невід’ємним елементом соціально-економічних та геополітичних процесів.

Процеси трудової міграції в Україні мають досить виражену регіональну економічну та культурну специфіку. Західні регіони України історично орієнтуються в трудових міграційних процесах на такі країни як Польща, Угорщина, Чехія, Португалія, Італія, Канада, США. Східні регіони мають виразні традиції трудової міграції до Росії. Південні регіони – до Туреччини. Проте, цей поділ не безумовний, чимало трудових мігрантів в Італії – із Сходу України та Києва, в Росії – із Закарпаття.

У сфері попередження неврегульованої трудової міграції в Україні напрацьований значний позитивний, хоч часом і суперечливий, досвід. Активну політику проводить у даній сфері Державний центр зайнятості Мінпраці України, насамперед, через розвиток інфраструктури системи працевлаштування та консультування потенційних мігрантів у всіх регіонах України.

Безумовно, працівники служби безпосередньо в регіонах активно впливають на міграційні процеси, сприяючи детенізації ринку праці, підвищуючи рівень обізнаності потенційних мігрантів на семінарах, розповсюджуючи брошури, виступаючи у ЗМІ тощо. Окремо треба згадати про позитивні наслідки укладання двосторонніх та міжнародних договорів про соціальний захист трудових мігрантів України.

В Україні вже тривалий час плідно розвивається активність, в тому числі у сфері інформування трудових мігрантів, численних міжнародних та українських організацій, які заклали основу інформаційної роботи у справі попередження неврегульованої трудової міграції, реабілітації потерпілих від торгівлі людьми з метою економічної чи сексуальної експлуатації тощо.

Це насамперед громадські організації, центри консультування мігрантів, „гарячі лінії”, міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда — Україна”, Благодійний фонд „Карітас”. Безперечно, визначну роль у цих процесах виконують через свої спеціалізовані програми в Україні міжнародні організації – Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, Офіс координатора проектів ОБСЄ в Україні та інші.

Це – далеко не повний перелік заходів у даній сфері в Україні. Можна зробити висновок: зусиллями багатьох організацій створена база для розвитку ефективних комунікаційних програм, є фахівці, які накопичили значний досвід інформування трудових мігрантів, розуміють специфіку цього суперечливого та багатоаспектного явища.

Список використаної літератури

1. Андрусенко Н. На кого работают украинцы за границей // Рабочая газета.— 2003.— 8.04.2003 г.

2. Варналій 3. С, Кузнецова I. С, Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва в Україні. — К.: Ін-т приватного прогнозування, 2002.

3. Василенко Н. Ф. Особливості становлення соціально-орієнтованого ринку праці // Актуальні проблеми економіки.— 2004.— №11. — С. 164—173.

4. Вовканич С Й., Копистянська X. Р, Цапок С. О. Розбудова інноваційного суспільства в контексті демографічного розвитку України //Актуальні проблеми економіки.— 2004.— №8. — С. 115—124.

5. Зайцева Н. Ф. Підвищення ефективності використання трудового потенціалу// Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля.— 2002,— №5(51). — С. 92—101.

6. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки.— 2004.— №10. — С. 167—172.

7. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.

8. Лук'яненко Г. Я., Ковтун P. M. Проблеми безробіття в Україні та шляхи його вирішення // Актуальні проблеми економіки.— 2003.— №9. — С. 172—184.

9. Мортиков В. Роль заработной платы в регулировании занятости // Экономика Украины.— 2001.- №1,- С. 33-39.

10. Садова І. Я., Семів Я. К. Проблеми регулювання зайнятості та безробіття на регіональному ринку праці // Регіональна економіка.— 2000.— №2. — С. 208—213.

11. Семикіна М. В. Індикатори економічної та соціальної ефективності мотивації праці // Актуальні проблеми економіки,— 2004.— №10. — С. 181—189.

12. Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Консультант, 2004.

13. Толмачова Г. Малий бізнес як засіб вирішення проблем зайнятості на територіях приоритетного розвитку// Економічний часопис— 1999.— №10. — С. 30—33.

14. ШотА. Регіональні проблеми зайнятості і шляхи їх розв'язання//Економіст.— 1999.—№9. — С 32-37.