Шведська модель державного регулювання економіки

Вступ.

1. Особливості управління соціально економічним розвитком країни.

2. Процес розподілу і перерозподілу доходів.

3. Створення справедливої системи соціального захисту населення.

4. Сутність ідеї рівності й солідарності.

5. Форми власності.

6. Як це може біти використано в Україні(що ми примінимо в Україні.).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відомо, що кожний тип економічної системи може включати кілька моделей економіки. Так, в епоху вільного ринку залежно від ступеня розвитку відносин власності та організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. Першим історично було просте товарне господарство селян і ремісників, які виготовляли продукти власною працею і використовували порівняно прості знаряддя. В цьому випадку через досить низьку продуктивність працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинена недостатньо і нерідко межувала з натуральним господарством, якому належали основні позиції в економіці. При капіталізмі з'являється розвинене товарне господарство, коли майже всі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу стає і робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко розвивалося в умовах приватнокапіталістичного привласнення. В XX ст. цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів і спілок.

Соціал-демократична (шведська) модель, яка впроваджується у скандинавських країнах та частково у Португалії, Іспанії, передбачає посилену увагу до соціальної сфери, рівня зайнятості, соціального забезпечення, трудових відносин та жорсткої політики доходів. Головним орієнтиром цієї моделі є забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення кожним суб'єктом власної суспільно-корисної активності, активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту, домінування ідей рівності та солідарності.

1. Особливості управління соціально економічним розвитком країни

Основні методи — правові й економічні. Держава розробляє необхідні законодавчі норми, що сприяють розвитку тієї або іншої галузі, надає пільги перспективним напрямкам, а головним інструментом проведення такої політики є державний бюджет. Відомо, що в північних і південних регіонах країни умови для розвитку економіки різні. Тому за допомогою трансфертів уряд створює менш розвиненим північним муніципалітетам рівні умови для підприємництва.

Державний сектор, що включає національний уряд й місцеві органи самоврядування (муніципалітети й обласні ради), має широке коло повноважень. У нього входять утворення, працевлаштування й промислова політика, догляд за хворе й старими, соціальне забезпечення, захист навколишнього середовища й багато чого іншого. Для реалізації цих повноважень державним органам необхідна частина загальнонаціональних ресурсів, одержуваних ними у вигляді податків. Тому рівень податків у Швеції досить високий. У той же час не слід забувати, що основна частина зібраних засобів вертається платникам податків у формі різних виплат і послуг.

Один з головних напрямків державного регулювання — розробка й здійснення різних програм на ринку праці. Зокрема, для стимулювання зайнятості й попиту на робочу силу їх більше десяти. Завдання полягає в заохоченні попиту на працю в періоди його спаду. Крім того, вони дають безробітним можливість придбати виробничий стаж, що серйозно полегшує пристрій на відкритому ринку праці, а також закладають основу для вибору професії або курсів перекваліфікації. Завдяки такому підходу удалося скоротити резервну армію праці до 5-6% у порівнянні з 12-14% в 1990- 1991 р., а в найближчі роки цей показник сподіваємося довести до 1,5-2%.

2. Процес розподілу і перерозподілу доходів

Податкова система Швеції включає безліч прямих і непрямих податків і зборів.

Найбільш важливими прямими податками є державні й місцевий прибуткові податки й державний податок на власність. Прямими податками обкладаються також спадкування (мита, що сплачуються спадкоємцем) і дарування. Окремо від податків існує система різноманітних зборів, що стягуються з роботодавців (витрати на соціальне страхування), з яких виплачуються пенсії, медичні страховки та інші соціальні виплати.

Всі доходи від непрямого оподатковування, що фактично надходять у державну скарбницю, мають два основних джерела — податок на додану вартість і акцизні збори, якими обкладається ряд товарів. Визначення рівня державних і місцевих податків входить у владні повноваження шведського парламенту. Проте місцеві органи можуть установлювати рівень прибуткового податку безпосередньо в муніципалітетах і обласних органах самоврядування.

Нова податкова система початку вводитися з липня 1990 р. і повністю вступила в дію в 1992 р.

Приватні особи платять подохідний податок і державі, і місцевим органам керування, у той час як юридичні особи (за винятком домоволодінь громадян, що померли) обкладаються тільки загальнодержавним прибутковим податком, рівень якого для фірм становить 28%. Рівень прибуткового податку для приватних осіб в 1998 р. — приблизно 25% будь-яких доходів, отриманих понадвстановленного мінімуму, що в 1996-1998 р. рівнявся 209,1 тис. крон. Для більше низьких доходів загальнодержавний прибутковий податок становить усього 100 крон. Такий рівень податків був дійсний тільки для вищезгаданого років, він відбивав тимчасове підвищення зборів на 5% у зв'язку з необхідністю подолання бюджетного дефіциту. Поріг оподатковування визначається шляхом обчислення з деякої базової суми, установлюваної законом про соціальне страхування. Базова сума збільшується відповідно до інфляції і є основою для розрахунку різних соціальних виплат.

Місцевий (комунальний) прибутковий податок визначається аналогічним способом. Щорічно всі місцеві органи керування (комуни) вирішують, яку частку від оподатковуваного доходу буде становити податок. У середньому рівень місцевих податків на дохід дорівнює приблизно 20 — 22% отриманої за рік суми.

Для потреб охорони здоров'я, комунально-транспортного обслуговування населення стягуються регіональні податки. Як і місцеві, вони обчислюються прямо пропорційно величині одержуваного доходу й становлять приблизно 10-12%. У цілому ж приблизно 2/3 населення платять тільки місцеві й регіональні податки. Але ті, хто заробляє більше, ніж середньостатистичний працівник, зобов'язані платити й національний прибутковий податок. На початку 90- х років, коли вводилася в дію нова податкова шкала, розмір даного платежу становила 20%, але потім у міру збільшення доходів цієї категорії громадян він виріс до 50%. Таким чином, для самих багатих людей сумарні платежі становлять до 86%.

Доходи тепер розуміються трохи ширше, ніж раніше. Так, виторг від роботи, виробленої у вільний час, теж обкладається податком. Те ж саме ставиться й до всіх видів винагороди за працю й будь-якої іншої діяльності, включаючи заробітну плату та інші форми платежів, залежно від їхньої ринкової вартості. Уведено нові правила для оподатковування доходів, пов'язаних з використанням автомобілів. Повністю обкладається податком безкоштовне харчування. Існують стандарти для оподатковування добових.

3. Створення справедливої системи соціального захисту населення

Шведське соціальне страхування розподіляється на страхування за місцем проживання, що стосується гарантованих державою виплат і допомог («бенефітів»), та страхування за місцем роботи, яке «переймається» виплатами на випадок втрати доходу.

Обидва види страхування однаковою мірою застосовуються як до осіб, що мешкають, так і до тих, які працюють у Швеції, тобто наявність шведського громадянства не є обов'язковою умовою для страхування.

Закон охоплює більшість систем страхування під управлінням Шведського агентства із соціального страхування і Адміністрації із додаткового пенсійного забезпечення.

Фінансова підтримка сімей з дітьми складається зі страхування материнства, допомоги на дітей, допомоги на усиновлення, підтримки витрат на утримання, допомоги на житлово-комунальні потреби, допомоги з догляду за хворими дітьми і дітьми-інвалідами, дитячих пенсій і пенсійних прав на час, витрачений для догляду за дітьми.

Матеріальна допомога виплачується максимум 480 днів. За період 390 днів розмір виплачуваної допомоги еквівалентний доходу одного з батьків, якого обрано для обрахунку при призначенні допомоги на випадок хвороби (з доходом не вище 80% рівня верхньої межі доходів).

Батьки з низьким доходом або взагалі без нього отримують мінімальну допомогу протягом 390 днів у розмірі 180 шв. крон (€19,4) на день. Виплату матеріальної допомоги може (окремим рішенням) бути продовжено на термін до 90 днів для всіх без винятку одержувачів («багатих» і «бідних») на її мінімальному рівні.

Допомога виплачується на всіх дітей віком до 16 років. У 2007 р. вона складала 1050 шв. крон (€112,9) на місяць.

Додаткова допомога виплачується батькам, які мають кількох дітей.

Допомога на утримання може виплачуватися на дитину, батьки якої не живуть разом. Максимальна її сума складала 1273 шв. крон (€136,9) на місяць. Вона видається батьку чи матері, з яким (якою) живе дитина.

Батьки, які повинні оплачувати утримання дитини (аліменти), мають компенсувати державі (повністю або частково) суму відповідних витрат.

Домашні господарства з дітьми, які мешкають вдома, та сім'ї з правами доступу до дітей мають можливість отримувати допомогу на оплату житла. її розмір залежить від витрат на проживання, площі житла, доходу сімей і чисельності дітей.

Батьки дитини, яка хворіє і є інвалідом, можуть звернутися за відповідною допомогою на догляд.

Для того, щоб мати право на таку допомогу, враховуються наступні умови: дитина потребує спеціального спостереження і догляду протягом не менше 6 місяців або якщо її інвалідність пов'язана з додатковими витратами.

Держава надає грант розміром 40000 шв. крон (€4302) на витрати, пов'язані з усиновленням дитини в межах Швеції.

Нині шведський уряд реформує політику в сфері підтримки сім'ї, яка передбачає введення таких нових підходів, як система ваучерів на догляд за дитиною, бонус гендерної рівності, добровільна муніципальна допомога на дітей, підвищення освітньої частки у фінансуванні дошкільних закладів тощо.

Основними формами допомоги, що надаються у випадку втрати працездатності внаслідок хвороби, є матеріальна допомога на фізичну реабілітацію, компенсації:

· за реалізацію заходів із професійної реабілітації;

· витрат на лікування хвороби;

· на підвищення «активності»;

· за спричинені професійною травмою моральні, фізичні та матеріальні збитки.

Соціальне страхування відповідного спрямування надає компенсації за хвороби (травми), які зменшують працездатність не менш як на 25%.

Роботодавець оплачує допомогу протягом перших 2 тижнів, після чого виплати здійснює Агентство із соціального страхування.

Допомога визначається на підставі доходу постраждалого, з якого здійснювалися відрахування на «бенефіти» на випадок хвороби. Його розмір може виплачуватися: в повному обсязі, у розмірі трьох четвертих, половини або чверті суми (залежно від ступеню втрати працездатності).

У деяких випадках Шведське агентство з соціального страхування може приймати рішення щодо надання допомоги замість допомоги на випадок хвороби на компенсацію за поїздки на роботу та з неї.

За перший день страхового випадку будь-яка допомога не виплачується (період очікування).

Компенсації на випадок хвороби та на підвищення «активності» — це назви допомоги в реформованій системі соціального забезпечення у зв'язку з втратою працездатності.

Компенсація на підвищення «активності» виплачується молодим застрахованим особам у віці 19-29 років, тоді як компенсація на випадок хвороби — застрахованим особам у віці 30-64 років.

Ці форми компенсацій можуть бути надані особам з постійною чи довготривалою (понад рік), повною чи частковою втратою працездатності через хворобу, чи з інших причин, що призвели до визначеної у встановленому порядку втрати їхніх фізичних чи розумових здібностей до роботи.

Компенсація на випадок хвороби надається на визначений або ж невизначений термін.

Компенсація на підвищення «активності» завжди призначається на певний період (але не більше, ніж на 3 роки за один раз).

Ці два види компенсацій виплачуються в повному обсязі, а також у розмірах трьох четвертих, половини чи чверті відповідної суми допомоги та залежно від ступеню втрати працездатності.

Вони також складаються із «залежної» від доходу та гарантованої частин.

Такі компенсації захищені від впливу інфляції (завдяки їх щорічному перерахунку, виходячи зі зміни індексу цін).

Пенсії у державній пенсійній системі базуються на доходах протягом усього життя і складаються з декількох частин.

Пенсія, залежно від доходів, включає «доходну» та «преміальну» частини.

Перша — пов'язана з економічним зростанням у країні, тому пенсійна система розбудована таким чином, аби мінімізувати вплив демографічних чинників.

Вік виходу на пенсію у Швеції гнучкий: до «трудового» стажу включаються періоди догляду за дітьми, військової служби, навчання.

Існують також соціальні (мінімальні) пенсії (гарантовані мінімальні пенсії, підтримка людей похилого віку, допомога на житло) для людей з низькими доходами чи тих, хто їх зовсім не має.

Крім того, для більшості зайнятих розраховується професійна пенсія.

Застраховані особи, їхні роботодавці та (в деяких випадках) держава відраховують пенсійні внески, розмір яких складає 18,5% валового заробітку.

Із цього внеску 16 відсоткових пунктів надходять на «доходну» пенсію, решта — відкладається на індивідуальний пенсійний рахунок («преміальну» пенсію).

Таким чином, «доходна» пенсія (у Швеції її називають «PAYG») є аналогом української солідарної, за якою здійснюється перерозподіл доходів від працюючого населення до непрацюючого покоління (саме у цьому відмінність, оскільки в Україні деякі працюючі пенсіонери часто-густо отримують не просто високі, а надвисокі пенсії).

А «преміальна» пенсія — це аналог ще не створеної української накопичувальної пенсійної системи.

Базову суму (з урахуванням доходів застрахованих осіб і їх індексом, що відображає зміну середнього доходу на національному рівні) запроваджено в Швеції під час пенсійної реформи на початку третього тисячоліття. Відтак індексація розмірів «доходних» пенсій напряму прив'язана до рівня розвитку економіки Швеції.

Для тих же, хто не заробив пристойної пенсії, гарантовано спеціальну мінімальну пенсійну виплату, яка надається пенсіонерам, починаючи з 65-річного віку, за умови, що вони мешкали (проживають) у Швеції не менше 40 років.

Підтримка на утримання людей похилого віку може виплачуватися тим, у кого низька чи відсутня гарантована пенсія.

Допомога на житло для пенсіонерів є базовою складовою системи соціального захисту. На сьогодні таку допомогу отримує майже півмільйона пенсіонерів (5,5% населення Швеції).

У більшості країн світу страхування на випадок безробіття є частиною системи соціального страхування.

Швеція ж у цьому випадку пішла власним шляхом, інтегрувавши відповідні страхові фонди до інституційної структури з регулювання ринку праці та зайнятості.

4. Сутність ідеї рівності й солідарності

Шведська модель являла собою (і переважно залишається такою й досі) сукупність якісних особливостей економічного та соціально-політичного розвитку країни, серед яких слід виділити такі:

Поєднання приватної власності на засоби виробництва з широкою соціалізацією сфер розподілу та споживання послуг. Згідно з концепцією соціал-демократів, перехід до нового суспільства, яке вони називали “третім шляхом”, можливий через усуспільнення саме сфери розподілу і споживання послуг, а не засобів виробництва.

Ефективно діюча державна система забезпечення високої зайнятості та надійності соціальних гарантій.

Система демократичних інститутів, які дозволяли кожному члену суспільства впливати на рішення всіх питань, що торкалися його життя. Це створювало своєрідний соціально-психологічний клімат у країні, відчуття причетності громадян до справ держави та суспільства.

Переладнання суспільства не через радикальну і революційну його трансформацію, а шляхом реформ та парламентаризму.

Окрім того, уряд і профспілки країни активно впливали на взаємини між працею та капіталом, рівень оплати праці й зайнятості. Ефективно функціонували й місцеві органи самоврядування.

У соціально-політичній сфері діяла ретельно відпрацьована за попередні десятиріччя система регулярних переговорів і довготривалих угод між різними політичними та соціальними силами. До них належать організації підприємців і профспілки, урядові відомства та кооперативні спілки, уряд і опозиційні партії, державні та громадські організації.

Характерною рисою шведської системи надання соціального забезпечення і послуг у 1980-ті роки були (та, власне, залишаються й досі) інституціоналізм і децентралізація її структури. Практично це означає, що у Швеції соціальними питаннями відали автономні, тобто самоврядні в адміністративному, правовому, фінансовому аспектах діяльності, державні, муніципальні та окружні управління. Кожний напрям соціальної сфери мав своє спеціалізоване управління.

5. Форми власності

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного добробуту.

Соціалізація суспільства в Швеції пов’язувалась не з усуспільненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирівнюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % засобів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колективного споживання. Половина валового національного продукту контролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соціальні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обґрунтованими і здійснюються в раціональних формах.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передбачала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення системи соціального забезпечення і ставила такі завдання:

— досягнення повної економічної демократії;

— збільшення обсягів суспільного виробництва;

— забезпечення повної зайнятості;

— справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Програму побудовано за принципом «солідарності», який розглядається як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (профспілки, об’єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму».

Практичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка формується на підставі угоди профспілок, об’єднань підприємців щодо меж її зростання, тарифних ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціальної справедливості.

Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція «вирівнювання» доходів різних суспільних верств.

6. Як це може біти використано в Україні(що ми примінимо в Україні.)

Шведська соціально-економічна модель 80-х рр. ХХ ст. може багато в чому слугувати прикладом для України, соціально-економічна система якої вже багато років потребує не лише реорганізації, а й докорінної зміни. Шведський досвід повинен бути досліджуваний та застосований на благодатному українському ґрунті з відповідним врахуванням національних і побутово-господарчих особливостей розвитку нашого суспільства. А якщо до того ж підвищити рівень національної свідомості, загальної освіченості (у тому числі в соціальних та наукових питаннях) і політичної волі керівництва держави, то в Україні можна буде побудувати поміркований (консервативний) народний капіталізм, що відповідає глибинним сподіванням українських громадян. А без суттєвих політичних змін у вищих щаблях влади і проведення адміністративно-територіальної реформи на докорінне розв’язання соціально-економічних проблем у нашій державі годі сподіватися.

Головним орієнтиром шведської моделі є, таким чином, забезпечення максимально сприятливих умов для вияву індивідом його суспільно-корисної активності.

Аналіз шведського досвіду в сфері соціального страхування в контексті його врахування у процесі соціодержавотворчої діяльності в Україні дозволяє зробити 8 узагальнених рекомендацій:

• поступова інтеграція фондів соціального страхування в Україні є правильно обраним шляхом оптимізації адміністративних та інших непрямих витрат;

• сплата страхових внесків найманими працівниками та роботодавцями має бути принаймні паритетною, а їхній обсяг — достатньо високим (з урахуванням перспективи довготривалих демографічних негараздів);

• важливою (якщо не найголовнішою!) в українській моделі соціального страхування має стати система оцінювання прозорості, відповідності та доречності страхових виплат та їх обсягів. Без децентралізації органів управління, детінізації економіки, реальних антикорупційних заходів, «інвентаризації» нинішніх утриманців держави (інвалідів, «чорнобильців», псевдо-пільгових чи високорозмірних пенсіонерів тощо) про це годі навіть і мріяти;

• потрібними є поступовий перегляд доктрини отримання пенсій зайнятими пенсіонерами та запровадження схеми виходу на пенсію жінок у 60 років;

• акцент управління соціальним забезпеченням у цілому та соціальним страхуванням зокрема має перемістися (в максимально можливих обсягах) на регіональні та базові рівні;

• потребують вирішення питання надання компенсаційних виплат, накладення санкцій та обмежень і мінімізації соціального захисту тих громадян (та членів їхніх сімей), які не беруть участі у формуванні вітчизняних соціальних фондів через те, що збагачують населення інших країн, будучи нелегальними трудовими мігрантами;

• необхідно на порядок підвищити державні виплати громадянам, які всиновлюють дітей;

• слід зрівняти в праві на соціальне страхування з українськими громадянами іноземців, які працюють у нашій державі.

Висновки

Шведська (соціал-демократична) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головна увага тут приділяється соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Шведська модель належить до соціал-демократичних, а не соціальних ринкових економік. Для скандинавської моделі характерна активна запобіжна соціальна політика, розуміння соціального добробуту як мети економічної діяльності країни, високі обсяги перерозподілу національного ВВП (50-60%) через бюджет, реалізація ідей соціальної справедливості. Основну роль у фінансуванні соціальних витрат через бюджет центрального уряду і субнаціональні бюджети відіграє держава.

Фінансові проблеми, які виникли у більшості економічно розвинених країн в 90-х pp., зумовили зміни в методах реалізації соціальних функцій. Так, країни зі значними обсягами фінансування соціальних витрат за рахунок бюджетної системи стали більш активно використовувати принципи соціального страхування і вводити елементи платності державних соціальних послуг.

У Швеції соціальна політика була й залишається дотепер одним із головних елементів економічної політики. Всі заходи економічної політики розробляються і втілюються у життя з урахуванням їхніх соціальних результатів для широких народних мас.

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410с.

2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси "Державне регулювання" та "Економічна політика" / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т" / Сергій Ігоревич Архієреєв (ред.), Н.Б. Решетняк (ред.). — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 205с.

3. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 736c.

4. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-ге вид., доопрац. і доп.. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.

5. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.

6. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

7. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. — 2002. — № 6. — С. 13-22

8. Лукінов І.Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 2004. — № 5. — С. 7-11

9. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с

10. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2007. — 262 с.

11. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. — К.: Знання , 2006. — 339 с.