Сім’я, та її життєвий цикл

Вступ.

1. Життєвий цикл сім’ї

2. Типи сімейних організацій та сімей.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У демографії під сім'єю розуміють ґрунтовану на шлюбі або кровній спорідненості малу групу, члени якої пов'язані спільністю побуту та спільним бюджетом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Разом з тим сім'я являє собою одну з найважливіших соціальних інституцій, яка забезпечує відновлення генерацій людей. Демографічне вивчення сім'ї передбачає її дослідження як осередка відтворення населення, й тому на перший план висувається перш за все її репродуктивна функція, яку розглядають у тісному зв'язку з іншими соціальними функціями сім'ї. Водночас об'єктом вивчення є сам процес утворення й розвитку сімей, або демографічний розвиток сім'ї.

Демографічний розвиток сім'ї становлять ті зміни в її складі, які справляють безпосередній вплив на процес відтворення населення. Вони включають такі події, як укладання шлюбу, народження дитини, розлучення, смерть когось із членів сім'ї. Кожна з цих подій змінює демографічний статус сім'ї й переводить її в новий соціально-демографічний стан.

Розвиваючись, сім'я проходить шерег етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл сім'ї. Останній іноді називають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї.

1. Життєвий цикл сім’ї

Життєвий цикл сім'ї включає низку фаз. Серед них: утворення сім'ї — укладання першого шлюбу; початок дітонародження — народження першої дитини; завершення дітонародження — народження останньої дитини; утворення "порожнього гнізда" — укладання шлюбу й виокремлення із сім'ї останньої дитини; припинення існування сім'ї — смерть одного з членів подружжя.

Життєвий цикл сім'ї вивчають звичайно на шкалі віку членів подружжя (або одного з них) або на шкалі віку сім'ї, під яким розуміють тривалість шлюбу подружньої пари, яка утворює ядро сім'ї. Нормальна послідовність фаз сімейного циклу може бути порушена через смерть когось із членів сім'ї, роз'єднання або возз'єднання родичів або припинення шлюбу. У цьому разі набувають значення час і причини припинення шлюбу (розлучення чи овдовіння), укладання повторного шлюбу тощо. Частота й причини таких змін, а також їхній вплив на демографічний розвиток сім'ї вивчені недостатньо.

У рамках життєвого циклу сім'ї кожний її член послідовно змінює свій сімейний стан, будучи спочатку дитиною, відтак чоловіком або дружиною, відтак прабатьком, у зв'язку з чим змінюються його рольові стосунки й взаємодія у сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази життєвого циклу в іншу змінює її демографічний склад, під яким розуміють розподіл членів сім'ї за тими чи тими ознаками, істотними з точки зору відтворення населення.

Найбільше значення мають такі характеристики складу сім'ї, як наявність у ній подружньої пари або ж тільки одного з членів подружжя, їхній вік, кількість та вік дітей тощо. Таким чином, демографічний склад сімей визначає їхні демографічні типи, що характеризують стадію сімейного циклу, й перспективи демографічного розвитку сім'ї.

Перехід сім'ї з однієї фази в іншу сполучений, хоча й не завжди, зі зміною типу сім'ї. Так, укладання старшою дитиною шлюбу, овдовіння або розлучення змінюють тип сім'ї, а народження ще однієї дитини його не змінює[6, c. 87-89].

Для міжнародних зіставлень звичайно використовують не статистику сімей, а статистику "хатніх господарств", стосовно якої легше досягнути порівняльної однаковості. Хатні господарства бувають двох типів: особисті, або приватні, та колективні. Згідно з рекомендаціями ООН для переписів населення, поняття "хатнє господарство" ґрунтується на побутовому укладі, в рамках якого окремі особи або їх групи забезпечують себе всім необхідним для життя й у першу чергу харчуванням. Хатні господарства можуть складатися з однієї або кількох осіб, що проживають сумісної об'єднують свої доходи й ведуть спільне господарство. На відміну від сім'ї відносини спорідненості або свояцтва між членами одного хатнього господарства не обов'язкові. Останні можуть об'єднувати, крім родичів, ще й прислугу, пожильців та інших неродичів.

Хатнє господарство розглядають переважно як споживчий осередок, елементи ж виробничої діяльності враховують лише тією мірою, якою вони забезпечують власні потреби цього хатнього господарства. Більшість країн дотримується визначення 00Н, хоча у деяких з них на перший план висувається сумісне замешкання, а в інших. — сумісне харчування. Так, у США, Швеції, Швейцарії та низці інших країн до хатнього господарства зараховують особу або групу осіб, що займають окреме житлове приміщення. А позаяк типи житла у цих країнах безмежно різноманітні, то й виокремлення хатніх господарств уявляється доволі заважким. Особи, об'єднані в хатні господарства, можуть проживати в одно- або багатоквартирних будинках, службових квартирах у будівлях установ, номерах у готелях, палатках у таборах або взагалі не мати житла. Наприклад, до хатніх господарств, згідно з рекомендаціями 00Н, зараховують і безпритульних.

Від приватних хатніх господарств без наявності родичів слід відрізняти колективні хатні господарства — в'язниці, казарми, дитячі будинки, будинки для старих та інвалідів, лікарні для хронічно хворих та інші подібні заклади. Втім, у багатьох країнах кожного мешканця колективного хатнього господарства умовно розглядають як приватне хатнє господарство з однієї особи.

В економічно розвинених країнах хатні господарства, складені з однієї особи, звичайно становлять значну частину (20—25%) усіх приватних хатніх господарств. До них необхідно додати ще 1—2% населення, яке проживає У колективних хатніх господарствах. Проте з точки зору демографії одинаків усе-таки неправомірно вважати сім'ями з однієї людини, їхню кількість слід зіставляти із загальною чисельністю населення, об'єднавши при цьому всіх самотніх осіб, котрі живуть як у приватних, так і в колективних хатніх господарствах. У такому разі частка самотніх буде в тих самих країнах значно меншою (10—15% населення). Структуру ж хатніх господарств за кількістю членів слід обчислювати за відношенням до кількості приватних хатніх господарств з двох та більше осіб. У рамках зазначеної категорії поняття "хатнє господарство" та "сім'я" (в тому розумінні, як останню визначають у вітчизняній статистиці) у більшості випадків збігаються й міжнародні зіставлення стають можливими[3, c. 211-212].

У демографії об'єктом вивчення є, як правило, сімейне хатнє господарство, яке не включає осіб, не пов'язаних спорідненістю. У більшості економічно розвинених країн переважна частина хатніх господарств складена з однієї сім'ї й не має у своєму складі неродичів.

Одного з членів сім'ї або хатнього господарства, котрий відіграє роль її лідера, називають главою сім'ї (хатнього господарства). Зміст інституції панування визначений загалом соціальними функціями сім'ї та рівнем розвитку суспільних відносин у тій чи тій країні. У дореволюційній Росії, наприклад, главу сім'ї розглядали як головного годувальника, відповідального за добробут членів своєї сім'ї та такого, що надає їм засоби до життя. Й сьогодні у багатьох країнах глава сім'ї наділений особливими правами й несе відповідальність за сім'ю. У тих з них, де сім'я як і раніше є виробничим осередком, статусні характеристики глави сім'ї визначають соціальну приналежність решти її членів і всієї сім'ї загалом. Зі зміною соціальних функцій сім'ї економічне становище її глави втрачає значення єдиного критерію її соціального статусу, й приналежність сім'ї до тієї чи тієї соціальної групи визначають за характеристиками кількох її членів або сім'ї загалом. Згідно з рекомендаціями ООН, в останніх переписах низки країн — США, Франції, Великобританії — категорію глави сім'ї не застосовували, а сімейний стан членів сім'ї визначали за відношенням до дорослого члена сім'ї, зазначеного першим у переписовому аркуші. Такий самий порядок був заведений і в нашій країні при проведенні останнього Всесоюзного перепису населення 1989 року[6, c. 90].

2. Типи сімейних організацій та сімей

Типологія сімейної організації, прийнята у демографії, ґрунтується на формах шлюбних союзів. Найпоширенішими з них є моногамія та полігамія. Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу та сім'ї, за якої чоловік одружений тільки на одній жінці й, відповідно, жінка пошлюблена тільки з одним чоловіком. Подружній союз між ними санкціонований суспільством і часто-густо має пожиттєвий характер. Навіть у тих країнах, де юридичні й соціальні норми не приписують моногамної сім'ї, вона проте є найпоширенішим типом сімейно-шлюбних стосунків.

Полігамію, або багатошлюбність, використовують для позначення такого шлюбу, за якого один з членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію, або багатоженство, та поліандрію, або багатомужжя.

Полігінія — одна з історичних форм шлюбу, за якої чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних союзах з різними жінками. Полігінію часто-густо реалізують у формі сім'ї гаремного типу. Встановлено, що полігінія знижує показник плідності, проте у деяких випадках може збільшувати показник народжуваності. Поліандрія — рідкісна, архаїчна форма групового шлюбу, за якої жінка може перебувати водночас у кількох шлюбних союзах з різними чоловіками. У минулому сторіччі поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та серед алеутів і до нещодавнього часу — серед деяких етнічних меншин Тибету та Індостану. Поліандрія була зумовлена переважанням на шлюбному ринку чоловіків через високу смертність дівчаток і її вплив на рівень народжуваності не вивчений[1, c. 11].

Типологію сімей здійснюють за двома підставами: сім'ї поділяють на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повною вважають сім'ю, складену з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Основу неповної сім'ї утворює один з батьків з дітьми. Неповні сім'ї часто називають "уламками" повних. Навіть якщо вони виникають через народження позашлюбної дитини самітньою жінкою, можна, як правило, вважати, що тут мав місце випадок розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками такої дитини ще до її народження. Народження ж дітей від випадкових зв'язків — відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути віднесена або до простих, або до складних сімей.

Простими, або нуклеарними (від латинського слова "нуклеус" — ядро), вважають сім'ї, які включають тільки шлюбну пару з дітьми, котрі не перебувають у шлюбі, або шлюбну пару, яка не має дітей, або одного з батьків з дітьми. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії 00Н для перепису населення, подружня пара з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували в шлюбі, складають повне ядро сім'ї, а один з батьків (батько чи мати) з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували у шлюбі, — неповне ядро сім'ї. Кількість повних ядерних сімей, в яких обидва члени подружжя перебувають у репродуктивному віці, визначає перспективи відтворення населення.

Складні сім'ї включають до свого складу дві або й більше нуклеарні сім'ї, або ж три чи більше генерації. Незалежно від того, чи належать нуклеарні сім'ї до однієї чи кількох генерацій, для їх віднесення до складної сім'ї важливим є факт сумісного замешкання та спільності господарства. До складної сім'ї можуть увіходити один або обидва батьки когось із членів подружжя, або самітня мати (батько), або інші родичі[4, c. 21].

У вітчизняній статистиці виокремлюють ще так звані інші сім'ї, які не кваліфікують ні як прості, ні як складні. Вони, подібно до неповних сімей, є "уламками" повних. Замешкання дітей без обох батьків у бабусь, дідусів, старших братів та сестер та інших родичів найчастіше є наслідком повного розпаду батьківської сім'ї, викликаного смертю обох батьків, розлученням або позашлюбним народженням, а відтак смертю матері або відмовою її від дітей, позбавленням її материнських прав[5, c. 124-126].

У більшості країн світу при опрацюванні матеріалів переписів населення сім'ї не поділяють на нуклеарні та складні. В економічно розвинених країнах, за винятком Японії, частка останніх надто мала й їх розглядають як дві різні сім'ї. У країнах, що розвиваються, використовують, як правило, рекомендації 00Н стосовно поділу сімей за кількістю сімейних ядер. Невелика частин сімей, яка ніколи не перевищує кількох відсотків від їхньої загальної кількості взагалі не має у своєму складі жодного повного чи неповного сімейного ядра тому їх називають "без'ядерними". Такі сім'ї вітчизняна статистика відносить до категорії "інших".

Відхід дорослих дітей з батьківської сім'ї призводить до утворення значної кількості сімей типу "порожнього гнізда" — старих пар, полишених усіма дітьми. їх тим більше, чим нижче народжуваність і чим менше дітей. За умов малодітності й раннього відокремлення дітей багато які сім'ї стають "по¬рожніми гніздами", коли батькам лише по 40—45 років. Упродовж 25—30 і більше років, аж до смерті одного з членів подружжя, такі сім'ї зберігають статус "порожнього гнізда". Овдовілий член подружжя, найчастіше жінка, поповнює категорію самотніх. Крім того, за масового відходу з батьківських сімей неодружених дітей останні також потрапляють до цієї категорії й залишаються в ній тим довше, чим раніше відокремлюються від батьків і чим пізніше укладають шлюб.

Крім нуклеаризації, помітний вплив на сімейну структуру населення справляє припинення шлюбів — розпад сімей у результаті смерті одного з членів подружжя, їх роздільного замешкання, розлучень або позашлюбних народ-жень. Іноді неповні сім'ї стають повними у результаті укладання самотнім нового шлюбу. Але оскільки укладання повторного шлюбу відбувається не негайно після розлучення, а тим паче овдовіння, кількість неповних сімей на кожний конкретний момент часу буває доволі значною. Період існування неповної сім'ї звичайно коротший, ніж термін існування повної дітної сім'ї. Якщо остання не розпадається, то вона існує щонайменше від народження первістка до відходу останньої дитини або її пошлюблення. Тому частка неповних сімей (або дітей, що в них проживають, що не одне й те саме) дає вельми занижене уявлення про те, скільки дітей переживають таку психічну травму, як розлучення батьків або смерть одного з них.

Поширеність неповних сімей у країнах, що розвиваються, пояснюється іншими причинами. У Латинській Америці вони виникають переважно в результаті розпаду типових для цього регіону так званих "консенсуальних" шлюбів. Це вільні союзи, які не оформлюють згідно з законом через невіру в міцність шлюбу, а здебільшого через дуже великі труднощі отримання розлучення у католиків. Тому дітей, народжених у таких сім'ях, формально реєструють як позашлюбних. Проте вони з'являються на світ у фактично існуючих сім'ях, причому повних, які або не розпадаються зовсім, або розпадаються по тривалому часі. В останні 10—15 років позашлюбні союзи дістали широке розповсюдження майже в усіх країнах Західної Європи[2, c. 153-155].

Висновки

Про еволюцію сім'ї за достатньо тривалий час можна скласти уявлення тільки за побічними даними, позаяк хатні господарства та сім'ї почали враховувати у переписах населення лише від середини XX сторіччя. Дослідження різних років свідчать про те, що загальна тенденція у зміні величини й складу сімей справила вирішальний вплив на радикальне зрушення у характері відтворення населення під час демографічної революції. Кожному етапові демографічного переходу відповідали певні структура й тип сім'ї.

У першій його фазі за збереження високої народжуваності, а також смертності, що швидко знижувалася, спостерігалися помірне зростання частки великих і скорочення частки невеликих сімей, відносна стабільність частки простих сімей, збільшення частки самотніх за незначного зростання середньої величини сім'ї. У другій фазі демографічного переходу разом із зниженням народжуваності скорочується частка великих сімей і зростає частка малих, зростає частка простих і скорочується частка складних сімей, зменшується середня величина сім'ї. За даними американського демографа Н.Райдера, середня величина сім'ї до початку демографічного переходу становила 3,15 чоловіка, у перехідний період — 4,67 чоловіка, а по його завершенні — 3,37 чоловіка. Тенденція до скорочення величини сім'ї виявляє себе синхронно із скороченням народжуваності або ж з невеликим відставанням. Істотну роль у зниженні розмірів сім'ї відіграє процес її нуклеаризації, сполучений зі збільшенням у сімейній структурі населення частки простих сімей.

Нині майже для цілого світу характерне прагнення молодих сімей до відокремлення від батьківських. Цей процес почасти стримують матеріальні труднощі та житлові умови. Але за першої ж нагоди відбувається нуклеаризація сім'ї або, іншими словами, подрібнення складної сім'ї на дві прості. Процес нуклеаризації повсюдно збільшує кількість сімей, і в низці випадків вона зростає швидше, ніж чисельність населення. Для економічно розвинених країн характерні не тільки відхід із сім'ї всіх дорослих дітей, котрі уклали шлюб, але й виокремлення дорослих неодружених дітей із батьківських сімей. Як правило, відхід дорослих дітей із батьківського дому пов'язаний з міграцією — від'їздом на роботу або навчання в інший населений пункт або навіть в іншу країну. Така міграція дуже часто має необоротний характер. Однією з головних її причин є прагнення дорослих дітей до незалежності від батьків.

Список використаної літератури

1. Демографія, економіка праці та соціальна політика : Зб. наук. ст./ М-во освіти України,КІСМ; Редкол. Л.М.Фільштейн (відп.ред.) та ін.. -Кіровоград. -1996- Вип.3. -1996. -76 с.

2. Демографія, економіка праці та соціальна політика : Фаховий зб. наук. ст./ М-во освіти України. КІСМ, Економічний фак.; Редкол.: Л.М.Фільштейн та ін.. -Кіровоград. -1996- Вип.5, Ч.I. -1998. -269 с.

3. Демографія, економіка праці та соціальна політика : Зб. наук. ст./ М-во освіти України, КІСМ; Редкол.: Л.М.Фільштейн (відп.ред.) та ін.. -Кіровоград : КДТУ. -1996- Вип.7. -1999. -253 с.

4. Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства : Підсумкові матеріали круглого столу (17 червня 2004 року)/ Ред. А. Решетніченко; Нац. академія держ. управління при Президентові України, Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. Кафедра філософії, соціології державного управління. -Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2004. -199 с.

5. Муромцева Ю. Демографія : Навчальний посібник/ Юлія Муромце-ва,; М-во освіти і науки України. -К.: Кондор, 2006. -299 с.

6. Прибиткова І. Основи демографії : Навч. посіб. для студ. вуз./ Ірина Прибиткова,; М-во освіти України. -К.: АртЕк, 1997. -252 с.