Синергетика та самоорганізація як методологічні засади соціально-економічної діяльності

1. Інтегративна сутність синергетичної методології.

2. Методика ентропійного аналізу соціально-економічної трансформації в Україні.

3. Загальні принципи синергетичного світогляду.

4. Синергетична взаємодія і причинно-наслідкові зв'язки: протиставлення чи поєднання?.

5. Математичні методи синергетичного аналізу.

Список використаної літератури.

1. Інтегративна сутність синергетичної методології

На сучасному постнекласичному етапі розвитку науки світоглядні, методологічні та епістемологічні орієнтири минулого багато в чому вже втрачають свій сенс, потребують корегування. Здобутки наукових досліджень останнього часу все частіше свідчать про кардинальну відсутність усталених істин, про зміщення акцентів і вирішальні зміни щодо відкриття нових перспектив. Криза основ, сумнів, невизначеність і непевність – усі ці порушення рівноваги, які останнім часом стали притаманними сучасній науці, епістемології і нашій культурі загалом, – аж ніяк не означають, що дослідження увійшли у фазу стагнації, або зовсім припинили свій розвиток.

Наш час, навпаки, – це час винаходів, час відкриття нових підходів та шляхів щодо подальших пошуків і пропозицій перспективних напрямків з великим евристичним потенціалом. Яскравим прикладом останнього є становлення та зміцнення позицій синергетики (або теорії самоорганізації), яка постулює, що співіснують порядок і хаос, самоорганізація і дисипація, еволюційні та біфуркаційні фази розвитку, що Всесвіт інтегрує в собі невпорядкованість, нестабільність, сталу нерівноважність, когерентність, кооперативність, фрактальність, індетермінізм, стохастичність, турбулентність, нелінійність, незворотність процесів та явищ різноманітної природи. Ці характеристики буття досить довго не враховувались та нехтувались науковцями, і поки що вони досконало не з'ясовані, та потребують фундаментального філософського та методологічного узагальнення та осмислення, їх подальшє вивчення дозволить відійти від суворої однозначної визначеності реальності, відмовитись від жорстких принципів класичної науки – простоти, лінійності, статичності, лапласівського принципу універсального детермінізму. Абсолютизація останніх, на наш погляд, а також панування до недавнього часу в наукових дослідженнях лише редукціоністсько-аналітичного підходу призвело до врахування лише однієї сторони дійсності, ігнорування неоднозначності і складності буття, що в купі з войовничим антропоцентризмом призвело, перш за все, до екологічної кризи. Таким чином, старі методологічні підходи класичної науки здатні сьогодні демонструвати лише свою неспроможність, обмеженість та недостатню ефективність щодо аналізу, насамперед, природних та соціальних процесів та явищ.

На цьому фоні і підвищується інтерес до сучасних інформаційних, системно-структурних, глобально еволюційних концепцій, які стають в змозі деконструювати наукові цінності минулого, радикальним чином перетворити та оновити панівні парадигми, видозмінити підвалини науки й вийти з загальної наукової кризи. Особливе місце серед них займає саме теорія самоорганізації, що інтенсивно розвивається останні 25-30 років.

Під впливом синергетики сьогодні здійснюється глибока та масштабна за своїм характером революція в науковому мисленні, яка поглиблює інтердисциплінарність та взаємопроникнення методів в усіх галузях наукового пошуку, від природознавчого до соціогуманітарного, що відображає сутність сучасного етапу постнекласичної науки. Вирішальну роль в цьому процессі відіграють ідеї глобального еволюціонізму та побудова на цій основі загальнонаукової картини світу. Створенню такої картини світу сприятимуть багато важливих наукових результатів нелінійного аналізу та синергетики, пов'язаних з виникненням нових уявлень про конструктивну роль хаосу в еволюції, про механізми самоорганізації, про зв'язок хаосу на мікрорівні з еволюцією структур на макрорівні, про засоби конструювання еволюційного цілого. Їх подальший детальний аналіз дозволить дослідити єдність еволюційних процесів на всіх рівнях організації матерії.

Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Він реалізується в дослідженні систем різної природи: фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційних, екологічних та ін. Предметом синергетики є механізми спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. У сферу його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфукацїі — нестійкої фази існування, які передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку.

3 позицій синергетичного підходу неможливо традиційними детерміністськими методами вивчати розвиток складноорганізованих систем. Як відомо, нестійкість системи розглядається як перешкода, що потребує обов'язкового подолання. Жорсткі причинно-наслідкові зв'язки поступального розвитку мають лінійний характер. Сучасне визначається минулим, а майбутнє — сьогочасним. Синергетичний же підхід передбачає ймовірне бачення світу, базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. Ідея нелінійності включає багатоваріантність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність. 3а допомогою синергетичного підкоду вивчають дисипативні (нестійкі, слабоорганізовані) складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії дисипативних структур) полягає в тому, що стан нерівноваги систем спричинює порядок та безпорядок, які тісно поєднані між собою. Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних подій, появу історії Універсуму. Час стає невід’ємною константою еволюції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути новий тип рішення, який не зводиться до попереднього. Синергетичний підхід демонструє, яким чином і чому хаос може розглядатися як чинник творення, конструктивний механізм еволюції, як з хаосу власними силами може розвиватися нова організація.

2. Методика ентропійного аналізу соціально-економічної трансформації в Україні

Основи ентропійного аналізу були закладені в 1950- х роках. У своїй новаторській роботі К. Шеннон пояснив, що існує залежність між довжиною закодованого повідомлення й ентропією. С. Кулбек узагальнив поняття каналу інформації для більшості статистичних експериментів. До зазначеної області виник інтерес, однак для того самого поняття використовувалися різні терміни: "розбіжність", "міра інформативності", "спільна невизначеність".

В 60 — 70 р. ентропійний підхід став широко застосовуватися для аналізу соціальних процесів і різних сфер соціального поводження. У соціологічній теорії й практиці ентропія використовувалася для дослідження проблеми соціальної нерівності (Дж. Рифкін і Т. Говард), для вивчення соціальної залежності (Ф. Харват, Я. Кучерів), Ентропія для рішення завдань класифікації вперше була застосована Ф. Меллером. і В. Капекки.

Узагальнюючими теоретичними працями, що представляють як американську, так і європейську лінії концепції соціальної ентропії — є роботи К. Бейли "Теорія соціальної ентропії" і М. Форсі "Маловероятностный порядок: ентропія й соціальні процеси".

У вітчизняній науковій літературі не зложилося єдиного ентропійного аналізу соціальних явищ. Тут варто назвати роботи П. Шамбадаля "Розвиток і додаток поняття ентропії", A.M. Яглом і И.М. Яглом "Імовірність і інформація", Е.В. Котовій "Енергія й ентропія", A.C. Ахиезера "Культура й соціальні відносини". У результаті негентропія в соціальних явищах стала розглядатися як синонім порядку й гармонії, а ентропія — як свого роду дезорганізаційний жупел. Однак, на думку С.Д. Хайтуна: "Трактування ентропії як міри безладдя ніколи й ні ким не була доведена. Ентропія це величина, швидкість росту якої характеризує швидкість процесів перетворення різних форм взаємодій друг у друга. Ріст ентропії може відбуватися не тільки за рахунок інтенсифікації процесів перетворення друг у друга, але й за рахунок утворення всі нових типів структур".

Тому найцікавішими , на наш погляд, є роботи Е.А. Сєдова, що формулює закон ієрархічної компенсації: дійсний ріст розмаїтості на вищому рівні забезпечується його ефективним обмеженням на попередніх рівнях.

Іншими словами, "тільки за умови обмеження розмаїтості нижчого рівня можна формувати різноманітні функції й структури, що перебувають на більше високих рівнях соціальних систем…". Цей закон не просто доповнює класичний закон необхідної розмаїтості У.Р. Ешбі, але і є ентропійно-інформаційним аналогом синергетичного закону впорядкування на макрорівні мікрорівневої розупорядоченності.

У вітчизняній практиці поняття ентропії використовувалося для перевірки вже побудованої соціальної класифікації И.Н. Тагановим, О.И. Шкаратаном. Н.В. Сергєєв застосовує ентропійний аналіз для ранжирування критеріїв стратифікації, а також для конструювання стратифікаційних індексів. Таким чином, ентропійний аналіз є потужним інструментом, що має безліч застосувань у соціології.

3. Загальні принципи синергетичного світогляду

Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:

а) виділити та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синергетичного впливу;

6) дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку;

в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її самоорганізації;

г) визначити мету або бажаний результат (у яких конкретно аспектах необхідно змінити стан даної системи);

д) розробити номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також тактику їх застосування;

е) правильно визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.

Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил — мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги між соціоантропосферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі самоорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної психології та етики, розкриваючи при цьому маловідомі причинні залежності. Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.

4. Синергетична взаємодія і причинно-наслідкові зв'язки: протиставлення чи поєднання?

Синергетика протиставляє причинно-наслідковим зв’язкам взаємодію.

Однак підкреслимо, що, по-перше, взаємодія може бути протиставлена причинності у випадку складних систем, які включають автономні блоки — підсистеми, а також різні структурні рівні. До таких складних систем належить ринкова макроекономіка. По-друге, взаємодія не відкидає причинності абсолютно, оскільки вона не заперечує наявності субстанції, що є абстрактною категорією. Більше того, синергетика асимілює абстрагування як рух у напрямку субстанціональної елементарної характеристики системи, але у вигляді дії сил деградації, чи ентропії, органічно зв’язаної з формуванням нових складних структур, які переборюють ентропію дисипативних структур.

Виходячи із загальних синергетичних уявлень, потрібно виділити два моменти. По-перше, значущість соціальних тенденцій, що складаються знизу, на рівні особистостей і об’єднань (груп), а не командно-адміністративного впливу згори, що ґвалтує реальність і заводить функціювання соціальних систем у безвихідь. По-друге, роль різноманіття інтересів, вольових прагнень і дій окремих осіб і груп. Обмеження цієї різноманітності, спектру теоретичних позицій і практичних дій призводить до деформації природного напрямку розвитку суспільства як системи.

Будь-яка економічна система функціонує завдяки певним внутрішнім закономірностям, тобто завдяки дії економічних законів. Економічні закони, як відомо, являють собою об'єктивні, стійкі, істотні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності явиш і процесів економічного життя.

Наявність економічних законів не виключає існування випадкових явищ, які не вписуються у загальну логіку розвитку. Адже закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді панівної тенденції в усій сукупності явищ та процесів. Коли мова йде про те, що економічні закони регулюють виробництво, то мається на увазі те, що вони (закони) визначають типові, стійкі причинно-наслідкові зв'язки і визначають головний напрям розвитку виробництва.

5. Математичні методи синергетичного аналізу

Метод (або математичний апарат), що використовується в синергетиці,- це теорія динамічних систем.

Причини виникнення синергетики, її відмінності від подань, вироблених раніше.

Зрівняємо системи, що існують у природі, з тими, які створені людиною. Для існуючих у природі систем характерна стійкість щодо зовнішніх впливів, самообновляємість, можливість до самоускладнення, росту, розвитку, погодженість всіх складових частин. Для створених людиною систем характерні — різкі погіршення функціонування навіть при порівняно невеликій зміні зовнішніх впливів або помилках у керуванні.

Макроскопічна система складається з величезної кількості взаємодіючих між собою частинок (електронів і ядер). Взаємодія між частинками відбувається через поля, і тому для визначення стану системи потрібно розв’язати систему рівнянь, що описують динаміку частинок і рівняння для полів (електромагнітних, гравітаційних та інших). Рух частинок описується законами квантової механіки (рівнянням Шредінгера або у випадку змішаного ансамблю — рівнянням для матриці густини). В окремих випадках при виконанні певних критеріїв рух частинок задовольняє законам класичної механіки — рівнянням Ньютона. Таким чином, для визначення стану системи потрібно знайти спільний розв'язок рівняння для матриці густини (або рівняння Ньютона) і рівняння для полів. Для макроскопічної системи, що складається з 1023 частинок, виконати таку задачу неможливо. Крім того, у більшості випадків розв'язок такої задачі навіть непотрібний, оскільки при експериментальному визначенні величин, що характеризують систему, проводиться усереднення з величезною кількістю частинок. Тому для характеристики стану системи вводять макроскопічні параметри, значення яких формується різноманітними процесами, що відбуваються на мікроскопічному рівні. Основні рівняння для макроскопічних змінних одержують різними шляхами — або з мікроскопічних рівнянь після усереднення по мікроскопічних змінних і нехтування неістотними для даного явища процесами, або з феноменологічних міркувань, постулюючи співвідношення між величинами, або одержуючи їх із загальних законів збереження і вводячи параметри, значення яких отримуємо з досліду. Прикладами таких макроскопічних рівнянь є рівняння гідродинаміки, теплопровідності, дифузії, кінетичні рівняння для хімічних компонент у хімічних реакціях та інші. Прикладами макроскопічних змінних є температура, тиск, концентрація частинок певного сорту тощо. У загальному випадку ці рівняння є нелінійними і описують процеси нестійкості та явища самоорганізації в нерівноважних системах. Проте опис системи, що складається з величезної кількості частинок, обмеженим числом змінних є наближеним. Вийти за рамки цього наближення можна, враховуючи флуктуації. Спочатку ми будемо досліджувати поведінку відкритих нелінійних систем, що описуються макроскопічними змінними, не враховуючи флуктуації (в так званому детерміністичному підході), а потім (в останньому розділі) вивчимо роль стохастичності в нелінійних процесах. Макроскопічні параметри, що визначають стан системи, будемо називати динамічними змінними.

Список використаної літератури

1. Добронравова И. Синергетика: становление нелинейного мышления: монографія/ И. С. Добронравова,. — К.: Лыбидь, 1990. — 147 с.

2. Иванова В. Синергетика. Прочность и разрушение металлических материалов: монографія/ В. С. Иванова,; Рос. акад. наук, Ин-т металлургии им. А. А. Байкова. — М.: Наука, 1992. — 158 с.

3. Курдюмов С. Синергетика — теория самоорганизации: Идеи, методы, перспективы/ Сергей Курдюмов, Георгий Малинецкий. — М.: Знание, 1983. — 64 с.

4. Лоскутов А. Введение в синергетику: науково-популярна література/ А. Ю. Лоскутов, А. С. Михайлов. — М.: Наука, 1990. — 269 с.

5. Синергетика: Сб. статей/ пер. с англ., ред. Б. Б. Кадомцев. — М.: Мир, 1984. — 248 с.

6. Сугаков В. Основи синергетики: монографія/ Володимир Сугаков,. — К.: Обереги, 2001. – 286 с.