Система освіти козацької держави

Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, переда­ючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності наро­ду, досвід виховання, формування і навчання особистості, не за­фіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей до­шкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та по­будови взаємин між дорослими. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали:

— любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини-України;

— готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей;

— шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

— непохитна відданість ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьо­витість тощо);

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і об­рядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

— прагнення робити пожертви на будівництво храмів, на­вчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

— уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти.

Козацька педагогіка як невід'ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції тіловиховання молоді.

Система освіти і виховання у школах Запорозької Січі (ко­зацькі, січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи) передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме:

— готовності боротися до загину за волю, честь і славу України;

— нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів;

— ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників;

— здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі;

— героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім'я свободи і незалежності України.

У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання, самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізич­ного виховання і військового вишколу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним тощо).

Система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духов­ності, створення "кругової неприступної оборони" (між іншим, і свої військові табори вони зводили за такими ж принципами), системи козацького єдиноборства: все підпорядковувалося основ­ній меті — вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого.

Козацька служба вимагала високого рівня духовності й за­гартованості, витривалості до голоду і спеки, дощу і снігу, до від­сутності харчів і питної води, що зумовлювало побудову едино­борств у поєднанні з високим рівнем моральності, лицарської честі.

"Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахід­ливість, точність. Традиційними були змагання на конях (пере­гони та ін.).

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслу­вання.

Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було подолання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання "істинного" запорозького козака".

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різно­манітні системи единоборств. Найвідоміша лягла в основу ко­зацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізич­не та естетичне багатство юності.

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірно­го ефекту, коли "тіло грає" (у такому разі больові удари против­ника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внут­рішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і "школі залізної сорочки" в кунг-фу та карате.

Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної куль­тури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіловиховання молоді, інтелектуального розвитку визнані й апро­бовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на висо­кому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного роз­витку молоді в процесі відновлення національної системи освіти.

Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:

— не шкодь своїми діями іншим;

— візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання;

— без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх.

Відомо, що запорожці були глибоковіруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими.

Виховання в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рух­ливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполег­ливість, уміння доводити справу до кінця, до перемоги. Спортив­но-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на форму­вання інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток особистості.

В умовах боротьби за збереження українського етносу і ви­живання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності.

Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий уні­кум державотворення, громадського дива Європи, в якому ко­жен козак — це мудрець.

У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини.

Населення України проводило виховання підростаючого поко­ління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і за­конах, тому вся педагогіка носила назву козацької, її дійовими за­собами ставали народні козацькі думи й історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афо­ристичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів'їв.

Історію переробити і відродити не можна, перенести старови­ну в сьогодення без творчого підходу теж практично не можливо, бо з'явились нові умови, обставини, нарешті, люди стали іншими, не такими, якими були в період формування традицій, обрядів, ритуалів, звичок, основ культурних характеристик епохи. Навіть унікальний випадок відродження в державі Ізраїль давньо­єврейської мови івриту як державної уже несе зовсім інші функції, ніж тоді, коли іврит обслуговував давньоєвропейське суспільство.

Аналогічно і зі здобутками козацької педагогіки у форму­ванні інтелектуальної козацької духовності й тіловиховання молоді, що теж потребують творчого підходу при практичному перенесенні досягнень минувшини на ґрунт сьогодення. Тільки в конкретних справах, активній інтелектуальній і практичній діяльності учні зможуть успішно розвивати в собі козацьку кмітливість, винахідливість, підприємливість, творчу ініціатив­ність, — зазначають провідні теоретики козацької педагогіки.

 

Список використаних джерел

1.    Антонович В.Б. Коротка історія Козаччини : З іл. і картою України/ Володимир Анто-нович,. -К.: Україна, 1991. -156,[1] с.: іл, портр, карти. -(Сер. "Книжковий архів")

2.    Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні/ Володимир Антонович,; Вступ. ст. М.Кордуби; Післямова М.Ф.Слабошпицького; Комент. О.Д.Василюк, І.Б.Гирича. -К.: Дніпро, 1991. -237,[1] с.: іл., портр.

3.    Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків/ Олена Апанович,. -К.: Дніпро, 1991. -333,[2] с.

4.    Болотенко О.   Козацтво і Україна/ О.Болотенко. -Торонто: Друк. "Народнього вид-ва", 1950. -94 с.

5.    Українське козацтво  : Мала енциклопедія/ Редкол.: Ф.Г.Турченко, С.Р.Лях, С.Ф. Плецький та ін.; НДІ козацтва при Запоріз. держ. ун-ті. -К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. -567 с.: іл.

6.    Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків : В 3 т./ Дмитро Іванович Яворниць-кий; Пер. з рос. І.Сваника. -Львів : Світ. -1990-. Т.1. -1990. -316,[3] с.