Ситуаційний менеджмент

Категорія (предмет): Менеджмент організації

Arial

-A A A+

1. Відмінності між системним і ситуаційним підходами в управлінні.

2. Ситуації у сфері менеджменту.

Список використаної літератури.

1. Відмінності між системним і ситуаційним підходами в управлінні

Нова філософія будується на системно-ситуаційному підході. Він передбачає, що успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища.

Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. При цьому передбачається, що організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем та вироблення нових рішень, які вимагали нових поглядів на управління.

«Синтетичні» вчення про управління, які з'явилися в середині XX ст., розглядають управління як багатопланове, комплексне та змістовне явище, що пов'язане багатьма зв'язками з внутрішнім та зовнішнім середовищем організації. Покладений в основу «синтетичних вчень» ситуаційний підхід синтезує переваги та можливості всіх відомих у практиці менеджменту концепцій: факторної, функціональної, системної. Він передбачає глибокий аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають:

— на діяльність підприємства;

— на системність можливих варіантів поведінки людей;

— на синтез оптимальних для даної ситуації управлінських рішень.

Значним внеском цієї концепції менеджменту в теорію управлінських рішень є те, що вона орієнтує спеціалістів на ситуаційне мислення з врахуванням об'єктивних умов діяльності організації, дозволяє виробити рекомендації для прийняття рішення в конкретній ситуації.

Для менеджерів ситуаційний підхід відкриває значні можливості в творчому використанні різноманітних методів, що розроблені наукою. Це покладає велику відповідальність на менеджерів за вибір правильного рішення.

Ситуаційний підхід у практичному менеджменті — це певний тип динамічного мислення та гнучкої організаційної поведінки спеціаліста[2, c. 56-57].

Серед «синтетичних вчень» про управління велике значення мають «ситуаційні теорії».

Суть «ситуаційних теорій» полягає в тому, що результати одних і тих самих управлінських дій в різних ситуаціях можуть значно відрізнятися один від другого. Тому здійснюючи всі необхідні управлінські дії, такі як планування, розпорядність, контроль, менеджери повинні виходити з того, в якій ситуації вони діють.

«Ситуаційні теорії» менеджменту дають рекомендації щодо того, як треба управляти в конкретних ситуаціях. При цьому виділяються чотири обов'язкових кроки, які повинні здійснити менеджери для того, щоб досягти ефективного управління в кожній окремій ситуації.

По-перше, управлінці повинні вміти аналізувати ситуацію з точки зору того, які вимоги до організації вона ставить і що є характерним для даної ситуації.

По-друге, має бути вибраний підхід до здійснення управління, який в найбільшій мірі і найкращим чином відповідав би вимогам, які ставляться до організації залежно від ситуації.

По-третє, управлінці повинні створювати потенціал в організації і забезпечувати необхідну гнучкість для того, щоб можна було перейти до нового управлінського стилю, який відповідає ситуації.

По-четверте, управлінці повинні проводити відповідні зміни, які дозволяють адаптуватись, пристосовуватись до ситуації.

Ситуаційні теорії, описуючи те, як пристосувати організацію до конкретних вимог, як проводити зміни і перестановки найбільш раціонально і безболісно, як створювати і розвивати адаптаційний потенціал, заперечують наявність універсальних підходів до управління, наявність узагальнюючих, всеохоплюючих принципів побудови і здійснення будь-якого управління. З точки зору ситуаційних теорій управління — це в першу чергу мистецтво менеджерів зрозуміти ситуацію, визначити її характеристики, вибрати відповідне управління, а вже потім слідувати науковим рекомендаціям в галузі управління, що мають узагальнюючий і універсальний характер.

Хоча при ситуаційному підході до управління вважається, що в результаті невизначеності, існуючої в навколишньому середовищі, множинності можливих рішень управлінських завдань, які породжені різноманіттям ситуацій, немає і не може бути єдиного універсального підходу до управління взагалі.

Для виконання завдань ситуаційного менеджменту виникає необхідність формального вивчення ситуацій як складної системи.

Системний підхід передбачає такі методи вивчення складних систем:

— структурно-орієнтовані;

— об'єктно-орієнтовані;

— процесно-орієнтовані[6, c. 94-95].

Структурний аналіз — це метод дослідження системи, який починається з її загального огляду, потім деталізується, набуваючи ієрархічної структури з усе більшою кількістю рівнів.

Методи структурного аналізу дозволяють подолати складність великих систем шляхом розчленування їх на частини («чорні ящики») та ієрархічної організації цих чорних ящиків. Перевага використання «чорних ящиків» полягає в тому, що їх користувачеві не потрібно знати, як вони працюють, — необхідно знати лише його входи й виходи, а також його призначення (тобто функцію, яку він виконує). У навколишньому світі «чорні ящики» зустрічаються у великій кількості: магнітофон і телевізор на побутовому рівні, підприємство з позицій клієнта та ін.

Таким чином, системний підхід до аналізу проблемної ситуації як складної системи дозволяє виявити фактори і причини, які призвели до виникнення проблеми в цілому, а також її складових частин. Системний підхід особливо важливий, якщо виникає ситуація, з якою організація раніше не стикатися. Без сумніву, що на цьому етапі виникає потреба в зборі інформації і вивченні всіх факторів, які допомагають розібратися в ситуації, яка склалася в організації.

І тому спочатку необхідно вивчити звіти, документацію, провести бесіди із співробітниками, працівниками, консультації з керівництвом і таке інше. Всю зібрану інформацію необхідно оцінити з точки зору її надійності і джерел надходження, щоб не допустити можливого впливу недостовірних відомостей. Разом з даними, що відображають стан самої організації, необхідно проаналізувати динаміку і тенденції в зміні особливо важливих, з точки зору вирішуваної проблеми, зовнішніх факторів.

Іншими словами, всі факти, які описують конкретну проблемну ситуацію необхідно структурувати, організувати в деяку систему і на їх основі приймати те чи інше рішення. При цьому застосовуються два підходи до прийняття рішення: послідовний (лабіринтний) і синтетичний (образний)[5, c. 49-50].

2. Ситуації у сфері менеджменту

У ситуаціях прийняття рішень завжди є невідомі величини або аспекти. Крім того, для багатьох ситуацій, які впливають на прийняття рішень, характерна конфліктність. За цих умов є два підходи: ігровий і методи групового прийняття рішень.

При ігровому підході кожен варіант розглядається відносно можливих відповідних дій партнера чи можливих наслідків прийняття рішень, які визначаються ймовірними характеристиками.

Рішення приймаються при одночасному аналізі всіх альтернатив і відповідних наслідків.

При використанні матеріалів групового прийняття рішень, при експертному підході здійснюється оцінювання кожного альтернативного рішення відносно відповідних наслідків.

Ідеї ігрового підходу приміняються в задачах прийняття рішень і практично завжди використовуються, але в чистому вигляді ці задачі як ігрові формулюються рідко. Причина полягає в тому, що при ігровому підході важко розв'язати задачу у вигляді одноходової гри. При розгляді багатоходової гри описання правил вибору альтернативи ускладнюється за законом експоненти, параметром якої є число ходів. Тому реалізацію ігрових процедур необхідно пов'язувати тільки з використанням ЕОМ.

При використанні групових методів прийняття рішення чи при експертному підході до процедури прийняття рішення легше реалізується і краще розроблене як в традиційних, так і в комп'ютерному варіанті. У зв'язку з цим в теорії ситуаційного прийняття рішень вони знайшли широке використання. Крім того, вони без труднощів співвідносяться з ігровими процесами та ідеями[9, c. 46-47].

Всі системи в залежності від можливості формалізованого описання їх діляться на сильноструктуровані, слабоструктуровані і неструктуровані.

Сильноструктуровані системи характеризуються наявністю стійких зв'язків і залежностей між підсистемами, для яких можлива кількісна оцінка.

Управління такими системами здійснюється за допомогою стандартних процедур, правил, методик, розрахунків. Задачі, які при цьому виникають, можуть бути одноваріантними, тобто розв'язуватися методом прямого розрахунку, чи багатоваріантними (оптимізаційними).

У слабоструктурованих системах зв'язки між підсистемами чітко не регламентовані, мають нестабільний характер, не піддаються точному кількісному описанню. При прийнятті рішень спостерігається велика роль суб'єктивного фактора — багато рішень приймаються на основі екстраполяції оцінок. Специфіка слабоструктурованих задач полягає в необхідності участі в їх вирішенні колективу людей, частина яких несе відповідальність за прийняте рішення.

Неструктуровані системи відрізняються неможливістю формалізації мети і критеріїв оцінки. Для цих систем характерні якісні постановки задач, в яких кількісні залежності між складовими невідомі, формальних методів розв'язання немає, а вибір варіантів розв'язання ускладнений невизначеністю цілей діяльності і альтернативних шляхів їх вирішення. У вирішенні таких завдань переважаючу роль відіграють експертно-евристичні методи[8, c. 41-42].

Список використаної літератури

1. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.

2. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.

3. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. — [2-е изд.]. — М.: Фирма "Гардарика", 2003. — 415 с.

4. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Банки и биржи, 2002. — 478 с.

5. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. — Львів: БаК, 2001. — 605 с.

6. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.

7. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.

8. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.

9. Осініна Л. Ситуаційний менеджмент: конспект лекцій / Лідія Осініна,; Відп. ред. О. Л. Дінькова ; Європейський університет. — К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 109 с.

10. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.