Складові елементи месопотамської цивілізації

1. Складові елементи месопотамської цивілізації

2. Спадщина Месопотамії в історії культури

Список використаної літератури

1. Складові елементи месопотамської цивілізації

Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник.

В кінці IV – III тисячолітті до н.е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об'єднання зусиль селянських общин, накопичення спостережень за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам'яні, дерев'яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут великообсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт. Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини.

Месопотамія (грецька назва Межиріччя) — територія в середній та нижній течії річок Тигр і Євфрат — колиска світової цивілізації. У IV—III тисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні утворення, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. Вивчаючи цей матеріал, варто розглядати їх як чотири хвилі цивілізації.

Перша хвиля. Досягнення шумерів (IV — кінець III тис. до н. е.) у різноманітних галузях культури були виключно високі. Вони винайшли колесо й гончарний круг, побудували першу у світі ступінчасту піраміду, створили найдавніші календарні системи (сонячну й місячну), склали рецептурний довідник та бібліотечний каталог. Шумери розробили клинописну систему писемності, з якої розвинувся фінікійський, а потім і давньогрецький алфавіт — основа більшості алфавітних систем світу. Наприкінці III тис. до н. є. у місті Ур було укладено перший у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму. У Шумері виникає справжня література, представлена передусім найдавнішою епічною поемою «Сказання про Гільгамеша» («Одного, що пізнав усе»), де міститься найдавніший опис всесвітнього потопу — події, що стала елементом біблійної есхатології— релігійного вчення про кінець світу.

Друга хвиля. Нова хвиля переселенців-еламітів, що спустилися з Еламських гір Персії-Ірану, призвела до утворення могутньої Вавилонської держави, яка проіснувала з початку II тис. до 539 р. до н. є. На деякий час вона об´єднала області Шумеру й Аккаду, успадкувавши культуру стародавніх шумерів. Столицею царства стає місто Вавилон. Особливої величі воно набуло за царя Хаммурапі, що уславився як автор другого кодексу законів, де не лише констатувався принцип «око за око, зуб за зуб», а й стверджувалася необхідність турботи про вдів та сиріт. Вавилонська держава являла собою теократію, але правив тут не бог у плоті, як у Єгипті, а його заступник на землі — цар. Ієрархічна структура суспільства знаходить висвітлення у вавилонських уявленнях про світ, що втілюється у пам´ятках мистецтва: храмах, пірамідах-зіккуратах, на стінах з рельєфами й написами.

Третя хвиля. Орієнтація на земні цінності ще більше проявилася в культурі Ассирії (XIV—IX ст. до н. е.), що неодноразово завойовувала Месопотамію, а у 605 р. до н. є. була остаточно знищена Вавилоном. Основна тема ассирійського мистецтва — полювання, битви, розправи над полоненими втілені з відразливим натуралізмом, але виконані із вражаючим лаконізмом і виразністю. У столиці Ассирії Ніневії царем Ашшурбаніпалом було зібрано грандіозну колекцію рукописів. Величезне книгосховище утримувалося у зразковому порядку: глиняний каталог містив перелік усіх текстів, у тому числі й «Енума Еліш» («…Коли вгорі…»), який також містив у собі згадку про всесвітній потоп, що стався внаслідок гніву богів.

Четверта хвиля. Ново-Вавилонське царство або Халдейська держава, успадкувало ассиро-вавилонську культуру. У VI ст. до н. е. Вавилон стає його столицею. На той час він вважався величезним містом, де мешкало близько 1 млн жителів. Визначними архітектурними спорудами були стіни Вавилона, висячі сади, Вавилонська вежа. Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему виміру часу. Вони першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину — на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет, сформували семиденний тиждень, присвятивши кожний день окремому божеству. У 301 р. до н. е., після завоювання Вавилону військами Олександра Македонського, Вавилон остаточно залучається до елліністичної культури.

Вплив політичних процесів у містах-державах Месопотамії на сферу релігійного життя виразно проглядається в релігійному міфі про вавилонського бога Мардука. Згідно з цим міфом, до світоутворення існував первісний хаос у вигляді страшних чудовиськ Апсу, Мумму та Тіамат. Із хаосу народилися боги, які вирішили впорядкувати його. Коли про їхні наміри довідалася Тіамат, вона вирішила знищити любителів порядку, виставивши проти них кілька страховиськ та переманивши на свій бік одного з богів — Юнгу. Боги звернулися за підтримкою до найсильнішого з них — Мардука. Той зажадав, щоб боги визнали його за старшого, коли він переможе Тіамат та її посіпак. Безвихідь змусила богів пристати на цю зухвалу вимогу. Мардук, ясна річ, вийшов переможцем у смертельному двобої з силами зла, після чого створив із мертвих тіл Тіамат і К всесвіт, а з глини, замішаної на крові Кінгу, коханця Тіамат, виліпив людину. Так своєрідно осмислила міфотворчість перетворення Вавилона в політичний центр Месопотамії.

Виразно позначилася на релігійно-міфологічному світогляді населення Месопотамії також поява класів і держави. Світ почав уявлятися шумеро-вавилонцям космічною державою, соціальну еліту якої становили боги, людям же випало бути їхніми слугами й рабами. Держава-всесвіт будувалася на засадах військової демократії. Найважливіші питання в ній вирішувалися на загальних зборах богів. Усі учасники цих зборів мали право голосу, проте вирішальне слово було за сімкою основних богів (бог неба Ану, який головував на зборах, бог родючості й життєвих сил Енліль та ін.). Кожен з великих богів був самодержцем у своїй небесній чи підземній резиденції, їм слугувала орава дрібних божків і демонів у складі візира, радників, писців, найрізноманітніших челядників. Одним словом, месопотамська релігія проектувала на небо земні порядки.

Релігія в Месопотамії була поставлена на службу царській владі, проголошувала її та особу царя священною *. У Вави-лоні на царство коронувалися перед золотою статуєю Мардука, що символізувало передачу царських регалій саме цим богом (і забезпечувало відповідний суспільний статус жерцям столичного храму). Обряд коронації завершувався «священним шлюбом» царя й верховної жриці, що символізував шлюб Мардука з богинею Серпанітум. Цей ритуал дістався вавилонцям у спадок від шумерів, чиї царі на новорічне свято задля забезпечення родючості землі й жіночої утроби вступали в шлюб із жрицею храму богині Інанни (шумерський прототип вавилонської богині кохання Іштар). В архаїчний період історії Месопотамії населення пов'язувало цей ритуал зі здатністю вождя виконувати свої прямі функції — якщо вождь втрачав чоловічу силу, його вбивали, бо вважали нездатним впливати на природу. Коли ж влада вождя переросла в царську, жерці замінили ритуальне вбивство на тимчасове (на кілька днів) позбавлення царя влади (іноді цей обряд спритні царедворці використовували для організації двірцевого перевороту).

Все ж ідеологічна функція месопотамської релігії зводилася до сакралізації політичної системи. Релігія ще не втручалась у сферу соціальної етики, обслуговувала богів, а не соціальну еліту. Вона ще не виробила ідеї про посмертну відплату по ділах людини, яка є стрижневою у світових релігіях. Церкви в Месопотамії не існувало, жерці не оформились у церковний клір, а були звичайними чиновниками, що виконували специфічні функції.

2. Спадщина Месопотамії в історії культури

Культура Месопотамії була не такою консервативною, як єгипетська. Месопотамська традиція світосприйняття лягла в основу картини світу практично усіх народів Середземномор´я.

В Месопотамії, як і всюди на Стародавньому Сході, релігія та міфологія були панівною формою осмислення людиною зовнішнього світу та свого місця в ньому. Однак, на думку американського ассиріолога Л. Оппенхейма, набожність тамтешнього населення була порівняно невисокою, люди жили в долині річок-близнюків «у надзвичайно помірному релігійному кліматі, який визначався радше соціальними та економічними, аніж: культовими координатами». Пересічний громадянин займався у повсякденному житті культовою практикою мало, цей обов'язок лежав майже виключно на цареві та жерцях. До того ж, як вважають дослідники, месопотамська релігія в II тис. до н. є. «втратила свій яскраво виражений общинний характер і набула явних ознак ідеології, спрямованої головно на освячення єдності монархії».

Населення Месопотамії не розділяло світ на живий і мертвий, реальний та ілюзорний. Все, що можна відчути, виразити чи просто уявити, воно наділяло душею, здатністю мислити й діяти. В його уявленні світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Кожне місто чи село, кожна сім'я, кожна людина мали своїх богів-покровителів — великих, могутніх і мудрих, проте не позбавлених людських пороків, здатних навіть на аморальні вчинки.

Релігія та міфологія відображали зміни в суспільному житті. Так, перехід від кочового скотарства до землеробства знайшов відображення в релігійному міфі про сварку між богом тваринництва Лахаром і богинею землеробства Ашнан, з якої переможцем вийшла Ашнан. Утім, жіноче божество рано святкувало перемогу. Коли в Касситську добу територіальна община у Вавилонії змінилася патріархально-сімейною, престиж більшості архаїчних богинь (виняток становили богиня кохання Іштар та богиня лікування Гула) підупав, «чоловік став всесильним господарем не лише в земному житті, а й у царстві богів». Спостерігалася централізація культу, яка проявилася не у відмиранні «старих» культів, а в синтезі їх з новими богами. Релігійному синкретизму сприяла традиція нав'язування завойовником своїх культів підкореному населенню та панування столичних культів.

Найбільше досягнення культури Месопотамії – писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н.е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо – піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину – найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву – клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички – повна назва книги і номер “сторінки”, ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці – номер.

У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини – Ут–напішті. Ут–напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про “великий потоп” у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

Образи і сюжети шумерської, вавілонської, асірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в асірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати.

Найпершим показником духовної зрілості народу вважаютьрівень розвитку його літератури, адже, як зазначив французький поет, історик і політичний діяч Альфонс де Ламартін, «поезія — це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка». Якщо підходити з цим еталоном до духовної культури населення Месопотамії, то з приємністю доведеться констатувати її справді високий рівень, адже кращим літературним творам шумерів, вавилонців та ассирійців судилося безсмертя.

Література Месопотамії виникла ще в шумерську добу, на світанку месопотамської цивілізації. Нині відомо близько півтори сотні пам'яток художньої словесності шумерів, що їх відносять (звичайно, досить умовно) до таких жанрів: міфи, епічні твори, молитви, псалми, гімни богам і обожненим царям, весільні пісні та пісні про кохання, поховальні плачі, плачі з приводу народних бідувань, дидактичні твори, байки, прислів'я та приказки, казки, анекдоти (здебільшого про свекрух, про тещ, як це не дивно,— жодного). Сюжети шумерських літературних творів завжди конкретні й мають більше пізнавальну, аніж художню вартісність. Проте й художність у пам'ятках шумерської словесності також присутня, передовсім у ліричній поезії, яка зворушливо передає переживання людини. Примітно, що вже шумерська елегія пройнята тугою й безнадією — настроєм, властивим для всієї життєвої філософії населення Месопотамії, яке знемагало в борні з грізною природою.

Свого розквіту література Месопотамії досягла вже у вавилонську добу. Вавилонці багато запозичили з літературних надбань шумерів, на їхньому підгрунті виростили власну літературу, яка вражає своєю художньою довершеністю. Вавилонська література, як і шумерська, пройнята релігійним звучанням, хоча не позбавлена й світських, ба навіть вільнодумних, мотивів. їй притаманна особлива філософська глибина.

До кращих творів вавилонської літератури належить епос про Гільгамеша, окремі сюжети якого мають шумерське походження. Він зберігся аккадською мовою у трьох версіях, що їх умовно назвали старовавилонською (склалася на початку II тис. до н. є., а можливо, ще в середині III тис. до н. є.), периферійною (фрагменти її виявлено в Малій Азії та Палестині) та ніневійською (найпізніша, склалася близько IX ст. до н. є.). Епос присвячений подвигам Гільгамеша, ім'я якого є в царських списках І династії Урука, та його побратима Енкіду.

Впадає у вічі, що образ Гільгамеша впродовж багатьох століть розвитку месопотамської літератури змінювався. Якщо шумерський Гільгамеш більш схожий на казковий персонаж (він виділяється з-поміж простих смертних завдяки своєму походженню, а не своїми заслугами), то пізніший, вавилонський,— це вже справжній епічний герой, який вражає не стільки богатирською силою, скільки своїм намаганням осягнути смисл життя, залишити в людей добру пам'ять про себе.

Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н.е.). У Парижі, в Луврі зберігається “Стела Хаммурапі”. У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Велике місце серед них займає боргове право – позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов). Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення. Обумовлено, що раб – повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які приносили клятву. Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: “Якщо лікар, роблячи кому-небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку”. Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар, про що свідчить «Кодекс законів Хаммурапі».

Історичні знання ще перебували на початковому етапі свого розвитку, зводилися до простого переліку найважливіших міжнародних подій і договорів та складання царських списків. Лише в III ст. до н. є., тобто вже в Елліністичну добу, вавилонський жрець бога Мардука Берос написав грецькою мовою «Вавилонську та Халдейську історію» — перший системний виклад історії Вавилонії від «допотопної» доби до епохи Александра Македонського.

Більших успіхів досягло населення Вавилонії в галузі лінгвістики, чому посприяло існування в країні кількох мов: шумерської, аккадської (вавилонської), арамейської. Тамтешні філологи працювали над збагаченням лексичного фонду, вдосконалювали систему письма та граматичні форми. Вони залишили нам у спадок цілий ряд слів: книга, драгоман, гіпс, ладан, мірра, нафта тощо.

Ассирійська культура значною мірою була синкретичною. Ассирійці користувалися вавилонською метричною системою, елементами вавилонського права, багатьма іншими науковими досягненнями вавилонців, окремими єгипетськими та хетто-хурритськими художніми традиціями тощо. Проте внесли і свій вклад у спільну скарбницю передньоазіатської культури. Зокрема, вони мали неабиякі здобутки в інженерії, які особливо широко застосовувалися у військовій справі, розробили систему водопостачання міст (побудований Сінаххерібом канал, яким надходила річкова вода в Ніневію, перетинав за допомогою арочних акведуків кілька ущелин і долин).

Збільшення території держави призводило до ускладнення структури управління. В Асірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Потім його запозичила Персія.

Наведена характеристика не вичерпує перелік досягнень у галузі науки і мистецтва, які вперше з'явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура.

Завдяки розшифруванню “глиняних книг” отримано досить точні уявлення про рівень наукових знань у Межиріччі. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавілонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. Вавілонці користувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія.

Астрономічні знання в Месопотамії перебували в симбіозі з астрологією. Шумеро-вавилонці вірили в магію небесних світил, вважали появу комети чи падіння метеорита за боже знамення, ворожили по зорях, складали гороскопи. Вони, наприклад, вірили, що той чолрвік, у день народження якого зійшла Венера й зайшов Юпітер, неодмінно буде під каблуком своєї жінки. В Нововавилонському царстві ворожіння по зорях стало справжньою наукою. Своїми астрологічними прогнозами вавилонські жерці виливали на політику, підводили релігійну базу під двірцеві перевороти. Все ж цілковитого зрощення астрономії з астрологією в Месопотамії не відбулося. Навіть більше, як гадають дослідники, вавилонська астрономія стала для потреб місячного календаря та узгодження його з календарем сонячним справжньою теоретичною наукою.

Завдяки регулярним астрономічним спостереженням у Месопотамії ще в сиву давнину виник украй необхідний для іригаційного землеробства місячний календар (ним досі користуються мусульмани та населення Ізраїлю). Розвиненими для свого часу були і математичні знання: чотири арифметичних дії, зведення в квадрат і знаходження квадратного кореня, обчислення площі геометричних фігур. Сучасний розподіл кола на 3600 і години на 60 хвилин сходить до шістичної асіро–вавілонської системи рахунку.

Медицина в Месопотамії ще не стала наукою. Було зроблено лише перші кроки щодо запровадження в медичну практику окремих раціональних методів лікування, які до того ж поєднувалися з цілим арсеналом магічних дій і заклинань, у цілющі можливості яких населення вірило не менше, ніжу мазі, компреси, мікстури, хірургічне втручання.

Причиною недуг уважали вселення в тіло «злих демонів», тому намагалися прогнати їх за допомогою всіляких сумнівних ліків. Важливим досягненням вавилонців у галузі природничо-наукових знань було створення єдиної системи мір і ваги, яку в них потім запозичили інші стародавні народи Близького Сходу й окремими елементами якої ряд азіатських і європейських народів користувався аж до XVIII ст.

В цілому можна сказати, що розумова праця вже відокремилася від фізичної, але наука носила характер таємного знання.

Список використаної літератури

1. Історія світової культури : Культурні регіони: Навч.посібник/ За ред. С.В.Головко, С.М.Каверіної. -К.: Либідь, 1997. -448 с.
2. Історія світової культури : Навчальний посібник для студ. вуз./ Л.Т. Левчук, В. С. Гриценко, В. В. Єфименко та ін.. -4-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2003. -366 с.
3. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -579 с.
4. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій для студ. істор. фак. вузів/ Олег Крижанівський,; Гол. ред. С. В. Головко. -К.: Либідь, 2002. -479 с.
5. Лекції з історії світової культури: Навчальний посібник для студентів/ М-во освіти України, Тернопільська академія народного господарства.; Міністерство освіти України (Київ); Тернопільська академія народного господарства. -Тернопіль: СМП "Астон", 1999. -116 с.
6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навчальний посібник для студ. вузів/ За заг. ред. А. В. Яртися, С. М. Шендрика, С. О. Черепанової. -Львів: Світ, 1994. -496 с.
7. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою викладання. -Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. -100 с.
8. Полікарпов В. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник/ Віталій Полікарпов,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -359 с.
9. Шалагінова О. Історія стародавнього світу / Олександра Шалагінова, Борис Шалагінов. -К.: Зодіак-ЕКО, 1994. -207 с.