Складові операційної системи: підсистеми перероблювальна, забезпечення, планування контролю

Вступ.

1. Класифікація та особливості операційних систем.

2. Структура виробничої системи.

3. Сутність елементів операційної системи: переробної підсистеми, підсистеми забезпечення, підсистеми планування та контролю.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням того, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо.

Операційний менеджмент — це термін, що походить від англійського Production and Operations Management, що в перекладі означає управління виробництвом.

Найчастіше операційну систему подають як сукупність трьох взаємопов'язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю.

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов'язану безпосередньо з перетворенням вхідних величин у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми.

Підсистема планування та контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи. Інформація надходить із мікросередовища (цілі, політика, персонал тощо) та із зовнішнього середовища (попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку техніки тощо).

Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, праці, часу та грошових засобів.

1. Класифікація та особливості операційних систем

Самостійне ознайомлення зданим питанням є необхідним тому, що вивчення класифікації і особливостей операційних систем є невід'ємним кроком у вивченні даної теми. Розгорнуту класифікацію операційних систем у повному обсязі викладено у підручниках О.Л.Яременка, А.М.Сумец. Класифікація операцшних систем передбачає виділення тих чи інших її різновидів за обраною класифікаційною ознакою.

Проектовані, створені та експлуатовані в даний час операційні системи, що відносяться до різноманітних сфер людської діяльності, характеризуються складністю, що зростає, як у кількісному, так і в якісному аспектах. Для полегшення вивчення операційних систем необхідно мати їхню розгорнуту класифікацію, основною задачею якої є спрощення процесу дослідження, виявлення існуючих обмежень на функціонування і створення внутрішніх критеріїв організації операції [4, с.28].

Промислові операційні системи охоплюють будь-які підприємства (організації) по випуску продукції і надання послуг.

В цій системі, створеній на основі раціонального поділу праці і співвідношення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто дії по конвертуванню вхідних матеріалів в товари і послуги (табл. 1.) [2, с.6].

У подальшому вивченні та усвідомленні основних класифікаційних ознак операційних систем слід ознайомитися більш детально з наведеними ознаками.

Технічна операційна система— це система, що складається з комплектуючих частин, сполучених між собою, призначена для самостійного виконання заданих функцій: виробництва конкретного виду продукції (або вчинення конкретного виду роботи) із можливим задоволенням визначених потреб споживачів.

У процесі самостійного вивчення слід звернути увагу на жорсткі і багатоваріантні системи:

Жорсткі системи — це системи, що потребують однозначної відповідності між процесами і продуктами, де перелік необхідних ресурсів є кінцевим і завершеним.

Такі технології дозволяють забезпечувати найбільше високу поточну ефективність, у той же час вони дуже вразливі стосовно чинників зовнішнього середовища.

Багатоваріантний тип системи припускає наявність декількох альтернативних комбінацій вихідних ресурсів та декілька альтернатив основних технологій.

Слід зазначити, що ці два типи операційних систем прийнято називати однорідними і гетерогенними. Дана класифікація є гранично агрегованою, а значить, і абсолютною, у той же час необхідною для вирішення стабільних і інноваційних завдань операційного менеджменту[4, c. 21-22].

Продовжуючи роботу над темою, слід розглянути методи спрощення операційних систем.

Визначення типу системи — управлінська задача, що потребуває періодичного поновлення.

Необхідно звернути увагу на те, що головною ознакою гетерогенних систем є наявність декількох основних технологій.

Потрібно чітко усвідомити переваги гетерогенних операційних систем:

1. Такі системи володіють більш широкою нормою реакції.

2. Реакція цієї системи на зміни середовища є спеціалізованою і, отже, більш адекватною.

3. Дозволяє ефективно асимілювати принципово нові можливості і ресурси.

4. Гетерогенна операційна система дозволяє, залишаючись у рамках операційної системи, виходити на рівень інноваційних рішень.

5. Гетерогенні операційні системи є не допускаючими просто істотні інновації, а являють собою необхідний управлінський інструмент реальних інноваційних процесів.

Важливо звернути увагу на наступну класифікаційну ознаку операційної системи[7, c. 54-55].

Структура операційної системи — це відносно постійний порядок внутрішніх просторово-часових зв'язків системи між її елементами і взаємодія їх із зовнішнім середовищем, що визначає функціональне призначення останньої.

а) радіальна

б) радіально-вузлова

в) деревоподібна

Приведена структуризація операційних систем (рис 1) дає можливість досліджувати ефективність функціонування підсистем та елементів окремо, використовуючи найпростіші дворівневі структури типу «система — елементи». Таким чином, починаючи з першого рівня обчислюються характеристики всіх елементів системи. Кожний новий крок дослідження системи є одним з елементів більш високого ієрархічного рівня, характеристика якого визначена на попередньому кроці. Наприклад, для структури рис.2.5, 6 підсистема S'1 буде «системою» стосовно елементів Мп, М]2,…, М]п.

При необхідності спрощення схем з'єднання до найпростіших можна в загальну структуру вводити додаткові ієрархічні підрівні.

У процесі самостійного вивчення питання студенту важливо зрозуміти взаємозв’язки між елементами, підсистемами, системами.

При радіальній структурі кожний з елементів Міп будь-якої підсистеми S2iбезпосередньо пов'язаний із системою.

Радіально-вузлова структура припускає зв'язок кожного елемента із системою Sчерез визначену підсистему S2i.

Деревоподібна структура є найбільш загальною і припускає зв'язок елемента із системою через множину підсистем і зв'язків, при цьому кожний елемент безпосередньо пов'язаний тільки з однією з підсистем[2, c. 11-12].

Слід пам'ятати, що розглянуті особливості операційних систем викликають необхідність особливого підходу при дослідженні їхнього функціонування, проектування і модернізації. Від розуміння операційної системи в цілому як внутрішніх, так і зовнішніх її функцій, структури передачі інформації і управління системою залежить можливість операційного менеджера приймати «гарні» рішення, які підвищують живучість і продуктивність, ефективність і раціональність останньої.

Для того, щоб підкріпити і, так би мовити, узагальнити набуті теоретичні знання практичним матеріалом, має сенс опрацювати інформацію, вміщену у вставках (врізках) у підручниках Р.Чейза, Н.Д. Еквалайна та Р.Ф.Якобса, що мають назви: «Красное, белое и бум», «Последняя черта», а також ознайомитись із ситуацією для аналізу [2, с.45-47]. Методологія організації виробництва та особливості управлшня фунціонування операційних систем була і залишається об'єктом прискіпливої уваги вітчизняної економічної науки. З метою поглиблиння знань у цій сфері студентові можна звернутися до видань, в яких сформульовано та викладено основоположні закони організації операційних систем [1,с.13].

2. Структура операційної системи

У теорії менеджменту повну систему виробничої діяльності заведено називати операційною системою, яка складається з трьох підсистем:

· Виробництво продукції (основний виробничий процес);

· Забезпечення виробництва (допоміжний виробничий процес);

· Плануванняі контроль (управління та розвиток основного виробничого процесу).

Зв’язок підсистем наведено на рис. 2.

Підсистема виробництва продукції виконує роботу, безпосередньо пов’язану з перетворенням вхідних величин на вихідні результати. Загальна укрупнена схема цієї підсистеми для інформаційної фірми, що проводить діяльність, пов’язану з оброблення даних для замовників така:

на вході:

· інформація як предмет праці;

· матеріали (папір, магнітні носії та інші експлуатаційні матеріали);

· капіталовкладення (у вигляді приміщень для розміщення персоналу і обладнання, придбання самого обладнання і меблів);

· інформація (про досягнення нових інформаційних технологій, інформаційні потреби користувачів, про необхідність підвищення кваліфікації і навчання кадрів, про контакти з науково-дослідними і проектними організаціями, іншими інформаційними структурами тощо);

· енергія для освітлення, опалювання і кондиціонування приміщень, а також енергія для роботи ЕОМ та іншого обладнання.

На виході:

· вихідні дані (у вигляді машинограм тощо).

Підсистема забезпечення не пов’язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення підсистеми виробництва продукції[3, c. 64-65].

На підприємстві інформаційної галузі підсистема забезпечення включає, наприклад, ремонтно-експлуатаційну службу, архів, фонд алгоритмів і програм. Залежно від виду діяльності функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення (допоміжної) на одному підприємстві, може бути складовою підсистеми виробництва (основної) на іншому. Наприклад, відділ копіювально-розмножувальної техніки на підприємстві, що обробляє інформацію, виконує основну (перетворювальну) функцію, а на підприємстві, що розробляє програмні засоби обчислювальної техніки, — забезпечувальну функцію.

Основне призначення підсистеми планування і контролю полягає у прийнятті рішення про те, як саме повинна працювати перероблювальна підсистема. Для прийняття такого рішення необхідні відомості про цілі, політику, основні напрями та інші внутрішні параметри фірми, а також інформація про попит на інформаційні продукти та послуги, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, законодавчі, нормативні акти та інші фактори, тобто інформація, що надходить із зовнішнього середовища.

Конкретні питання, що підлягають вирішенню:

· плануваннявиробничих потужностей;

· диспетчеризація;

· контроль якості;

· управління матеріально-виробничими запасами (для інформаційного підприємства це питання не дуже істотне, оскільки виробництво є неречовинним)[1, c. 31-32].

3. Сутність елементів операційної системи: переробної підсистеми, підсистеми забезпечення, підсистеми планування та контролю

Самостійне опанування даного питання включає розуміння функцій кожної з підсистем. Найбільш розгорнуто дане питання викладено в навчальному посібнику Я. Д.Плоткіна та І. Н. Пащенко [3, с.34].

Під час самостійного вивчення елементів операційної системи у студента повинна сформуватися чітке усвідомлення моделі виробничої системи (див. рис.3)

Варто запам'ятати, що переробна підсистема є основною складовою частиною виробничої системи.

Переробна підсистема— це підсистема, що здійснює функцію перетворення вхідних затратних ресурсів (енергія, інформація, капітал, матеріали, праця) на вихідні прибуткові результати (товари, послуги).

Під час перероблення ресурсів відбувається зміна їх форми, внутрішніх властивостей, місця розташування, додається вартість живої та уречевленої праці. На виході процесу виробництва результати перероблення можуть бути як позитивні (якість товарів або послуг, прибуток, зайнятість населення), так і негативні (технологічні дефекти, витрати, безробіття).

Слід усвідомити, що усі перетворення ресурсів у переробній підсистемі здійснюються суворо відповідно до прийнятої технології, під якою у широкому значенні розуміють поєднання кваліфікаційних навиків, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях.

Підсистема забезпечення — це система що не пов'язана безпосередньо з виробництвом „виходів", але вона виконує необхідні функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи контролюючої підсистеми на підставі інформації про стан її діяльності.

Варто зазначити, що підсистема забезпечення складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку: підсистеми технічної підготовки виробництва нових продуктів (послуг); підсистеми технічного обслуговування виробничої системи у процесі її функціонування; підсистеми ресурсного забезпечення виробничих процесів.

Підсистема технічної підготовки виробництва здійснює функції науково-експериментального пошуку, конструкторського розроблення і технологічного проектування та освоєння нових конкурентоспроможних виробів.

Підсистема технічного обслуговування виробництва передбачає виготовлення робочого і вимірювального інструменту та оснащення, проведення ремонтних робіт та модернізацію устаткування, виконання транспортних та складських операцій.

Підсистема ресурсного забезпечення підтримує на необхідному рівні виробничий процес запасами матеріалів, енергії, інформації та людськими здібностями.

Варто також пам'ятати, що функція, яка вважається частиною підсистеми забезпечення в одній установі, може бути складовою частиною переробної підсистеми в іншій організації.

Підсистема планування та контролю — отримує від переробної підсистеми інформацію про стан системи, виконання графіка випуску продукції та незавершене виробництво і рівень запасів[9, c. 27-28].

Інформація що надходить із внутрішнього середовища це відомості про мету, структуру, завдання, технологію і людей, політику керівництва, основні напрями діяльності та інші внутрішні параметри.

Варто наголосити на тому, що для утримання своїх позицій на ринку підприємствам необхідно постійно збирати інформацію про зовнішнє середовище і пристосовуватися до його змін. До такого роду інформації належать нормативно-законодавчі акти державних органів влади, попит споживачів на продукцію, наявність та вартість ресурсів, тенденції розвитку технологій, поведінка конкурентів, кредитні стосунки і джерела трудових ресурсів.

Необхідно зазначити, що дослідники і практики стверджують, що в сучасних умовах становлення ринкової економіки в нашій країні вплив зовнішнього оточення на підприємства змінюється з наростаючою швидкістю. Ця швидкість характеризує рухомість середовища. Беручи до уваги складність функціонування підприємств в умовах високорухливого зовнішнього середовища, підсистема планування і контролю повинна спиратися на більш різнобічну інформацію, щоб приймати ефективні рішення стосовно своїх внутрішніх змінних. Ще більше ускладнює процес прийняття рішень невизначеність зовнішнього середовища, яка є функцією кількості інформації про конкретний фактор, а також функцією упевненості в цій інформації. Якщо інформації мало або є сумніви в її достовірності, середовище стає невизначеним. А чим невизначеніше зовнішнє середовище, тим важче приймати ефективні рішення[11, c. 81-82].

Висновки

Будь-яка операційна система може використати один з розглянутих варіантів вироблення оптимального плану виробництва з мінімальними витратами. На практиці найчастіше одночасно реалізується два, а то й три варіанти стратегії планування.

Операційну систему можна визначити як одну з підсистем організації, в рамках якої здійснюється реалізація операційної функції, що включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення запитів зовнішніх щодо даної організації споживачів. Операційна система організації належить до класу економічних систем, яким притаманна низка загальних характеристик, зокрема: відкритість і гомеостатичність; складність і поліструктурність; нестаціонарність окремих параметрів системи; унікальність поведінки системи в конкретних умовах; здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки; здатність протистояти ентропійним тенденціям; здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища; здатність та прагнення до цілевстановлення.

Операційний менеджмент центральною лінією проходить через усю діяльність щодо створення (чи зміни стану) продукту шляхом перетворення необхідних ресурсів у потрібні товари, послуги за визначальної ролі операційних менеджерів і оперативної інформації. Мета операційного менеджменту — формування ефективної системи керування операціями у виробництві, сервісі. Він націлений на побудови керувальних систем, що забезпечують виконання необхідних дій і процедур для одержання ринкового результату діяльності фірми.

Класифікація операційних систем передбачає виділення тих чи тих їх різновидів за обраною класифікаційною ознакою. Такою ознакою можуть виступати: тип кінцевого результату операційної діяльності; широта номенклатури та асортименту кінцевого продукту; ступінь гнучкості операційної системи; ступінь дискретності перебігу операційного процесу; метод організації виробництва; спосіб управління запасами сировини або готової продукції; підхід до встановлення рівня виробничої потужності тощо.

Список використаної літератури

1. Гевко І. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 228с.

2. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. — СПб.: Питер, 2000. — 320 с.

3. Менеджмент организации: Учеб. пособие / Под ред. З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 432 с.

4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. -М.: Дело, 2002.

5. Омельяненко Т. Операційний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 236с.

6. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент. — Львів: ІВЦ «ШТЕЛЕКТ+», 2001.

7. Прыкин Б.В., Прыкина Л.В., Эриашвили Н.Д., Усман З.А. Общий курс менеджмента в таблицах и графиках: Учебник. — М.: :,ЮНИТИ, 2003.

8. Савченко В. Операційний менеджмент: Навч. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2006. — 274с.

9. Соснін О. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2001. — 148с.

10. Сотник І. Операційний менеджмент: навч. посібник / Сумський держ. ун-т. — Суми : Видавництво СумДУ, 2007. — 165c.

11. Школа І. М., Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Практикум: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т; Чернівецький торговельно-економічний ін-т. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2004. — 375с.