Соціальна допомога населенню в умовах надзвичайної ситуації

Вступ

Метою державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (НС) є забезпечення гарантованого захисту життя, здоров’я людини і оточуючого її природного середовища від усієї сукупності небезпек, що їм загрожують. Одним з основних напрямків державної політики в галузі забезпечення безпеки населення і територій від НС є створення стійкої та ефективної системи лікувально-евакуаційного забезпечення постраждалих і організація повного і своєчасного забезпечення населення лікарськими засобами (ЛЗ) та предметами медичного призначення.

НС — це обставина, що виникла несподівано і за якої можливості органів державного управління в зоні лиха по наданню невідкладної лікарської допомоги потерпілим не відповідають вимогам, недостатні і потребують залучення додаткових сил і засобів.

За характером НС розподіляють на техногенні, природні, воєнні та соціально-політичні. Більшість з них характеризується масовим ураженням людей. При цьому ушкодження в постраждалих мають різний характер і надання медичної допомоги є багатопрофільним завданням.

Медичне забезпечення населення при НС включає комплекс організаційних, лікарсько-профілактичних та евакуаційних заходів, що сприяють як збереженню життя й здоров’я, так і запобіганню тяжких ускладнень у потерпілих. Залежно від умов медико-тактичної обстановки ці заходи мають низку особливостей, а саме:

—         санітарні втрати при великих масштабах НС розподіляються нерівномірно (в окремих випадках може мати місце одномиттєве виникнення великої кількості постраждалих);

—         характер організації та обсяг медичної допомоги визначається постійним збільшенням кількості постраждалих;

—         надання пораненим і хворим кваліфікованої медичної допомоги в короткі терміни здійснюється в безпосередній близькості до району НС і супроводжується після проведення невідкладних заходів їх евакуацією до місцевих спеціалізованих відділень лікарсько-профілактиних установ;

—         масовість та одномиттєвість появи поранених серед населення часто призводить до неможливості в повному обсязі в оптимальні терміни надати окремі види медичної допомоги тими силами і засобами, які є в місцевих медичних формуваннях та формуваннях Державної служби медицини катастроф (ДСМК), що потребує їхньої евакуації до медичних установ сусідніх регіонів.

Крім того, в умовах будь-якої НС завжди закладено фактори, які сприяють розповсюдженню інфекційних захворювань. До таких факторів відносяться руйнування інфраструктур населених пунктів, міграційні процеси, погіршення умов життєдіяльності й побуту.

Зрозуміло, що надання медичної допомоги не можливо без запасу ЛЗ і виробів медичного призначення.

Сьогодні з’являються роботи як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, які присвячені вивченню структури та величини санітарних втрат серед населення та організації медичної допомоги потерпілим у зоні НС, ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Це праці В. Волошина, С. Гончарова, В. Гридасова, Г. Захарова, Т. Калинюка, І. Корнюшко, І. Кочіна, Г. Лобанова, П. Олійника, Г. Рощіна, І. Сахно, В. Торбіна, О. Шекери та ін. Безпосередньо проблемам державного управління медичним захистом за умов НС присвячено роботи С. Гур’єва, В. Москаленка, Я. Радиша, А. Терент’євої.

1. Державна політика у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

Державне управління однією з основних складових медичного захисту, лікарським забезпеченням, при організації робіт в умовах НС, досліджено повною мірою.

Організацію роботи з надання медичної допомоги в осередку масових уражень можна розподілити на три фази:

—         ізоляції, яка починається з моменту виникнення НС і триває до початку організованого проведення рятувальних робіт — від декількох хвилин до декількох годин. У цей період особливо важливого значення набуває надання медичної само- і взаємодопомоги;

—         рятування, яка триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації постраждалих за межі осередку НС. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятувальних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної допомоги (ШМД) (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та інших медичних формувань). У цій фазі здійснюють надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показаннями та підготовку постраждалих до евакуації в лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) за межами осередку НС;

—         відновлення, що характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації в ЛПЗ за межами осередку НС.

Один з основних напрямків лікарського забезпечення стосується питань, пов’язаних з накопиченням, зберіганням та використанням ЛЗ і предметів медичного призначення за умов виникнення НС.

Основним джерелом запасів матеріальних цінностей, призначених для ліквідації наслідків НС, є матеріальний резерв, який формується органами державної влади та місцевого самоврядування, а також суб’єктами господарювання:

—         державний резерв (стратегічний резерв) — Кабінетом Міністрів України;

—         оперативний резерв — МНС України;

—         відомчі резерви — міністерствами України;

—         регіональний та місцевий резерви — Радою міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення;

—         об’єктовий запас — суб’єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або в користуванні яких є об’єкт підвищеної небезпеки.

Резерви створюють заздалегідь. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України. Місця розміщення резервів, номенклатура, обсяги та норми накопичення визначаються керівниками відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади та підприємств і затверджуються відповідними рішеннями їх керівників. Резерви створюють, виходячи з найгіршого варіанту прогнозованої НС, характерної для конкретної території, об’єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

Матеріальний резерв ЛЗ і виробів медичного призначення створюються МОЗ України відповідно до Закону України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження» і постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків». Номенклатуру та норми накопичення ЛЗ, виробів медичного призначення, медичного обладнання відомчого та регіонального резервів для запобігання та ліквідації медико-санітарних наслідків НС, а також номенклатуру Л3 і виробів медичного призначення резерву ЛПЗ, встановлені і затверджені наказом МОЗ № 331 від 10 серпня 2001 р. (зі змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 613 від 2009 р.), погоджено з МНС і затверджено головою Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Відповідно до цього наказу, відповідальність за створення регіональних резервів покладено на начальників управлінь охорони здоров’я обласних держадміністрацій. Резерви розміщують на Центральних складах спеціального медичного постачання МОЗ України та на складах баз спеціального медичного постачання управлінь охорони здоров’я облдержадміністрацій. Фінансування накопичення регіональних резервів здійснюється з місцевих бюджетів. Накопичення резервів здійснюється за встановленими нормами та відповідно до річних графіків. Поповнення резервів, використаних під час ліквідації НС, здійснюється за рахунок коштів, передбачених у відповідних бюджетах для їх створення і накопичення.

Крім того, ЛПЗ, що мають ліжковий фонд більше 180 ліжок, створюють місцеві резерви ЛЗ і виробів медичного призначення для запобігання НС та ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Створення місцевого резерву здійснюється на підставі затвердженої номенклатури ЛЗ і виробів медичного призначення резерву ЛПЗ з урахуванням його профілю, можливого типу та масштабу НС тощо. Резерв бактерійних препаратів відповідно до затвердженої номенклатури відомчого резерву здійснюється Державним підприємством «Укрвакцина» МОЗ. Накопичення і зберігання діагностичних, дезінфекційних препаратів і засобів індивідуального захисту відповідно до затвердженої номенклатури відомчого резерву здійснює Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України. Медичні заклади, діяльність яких пов’язана з донорською кров’ю, її компонентами та препаратами, створено незнижувані резерви діагностичних тест-реагентів.

Сьогодні номенклатура та норми накопичення ЛЗ, виробів медичного призначення, медичного обладнання відомчого резерву МОЗ України для запобігання НС та ліквідації їх медико-санітарних наслідків нараховує 238 найменувань. Номенклатура та норми накопичення ЛЗ, виробів медичного призначення, медичного обладнання регіональних резервів МОЗ України для запобігання НС та ліквідації їх медико-санітарних наслідків НС нараховує 182 найменування. Перелік ЛЗ і виробів медичного призначення резерву медичних закладів для запобігання НС та ліквідації їх медико-санітарних наслідків нараховує 134 найменування [2].

На нашу думку, розрахункові норми ЛЗ повинні складатися з таких розділів, де визначено відповідні нормативи для:

—         етапів надання першої, долікарської та першої лікарської допомоги;

—         етапів надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги;

—         етапів надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги;

—         проведення екстреної профілактики в осередку бактеріального зараження та протиепідемічних заходів у зоні карантину.

Аналіз досвіду реагування на НС та ліквідації їх наслідків показує, що для повного, своєчасного і безперебійного забезпечення медичних формувань і ЛПЗ необхідно не тільки утримувати запаси ЛЗ промислового виробництва, що зосереджені безпосередньо поблизу можливих місць виникнення НС, а й бути готовим виготовляти велику кількість ЛЗ і значний їх асортимент в аптеках, розгорнутих у зоні ліквідації наслідків НС. Це вимагає завчасної підготовки до оперативного розгортання аптек у зоні НС та їх відповідного оснащення технологічним обладнанням, відповідної підготовки фармацевтичного персоналу до роботи в екстремальних умовах та застосування правил воєнно-польової технології виготовлення ліків.

Санітарно-гігієнічне і протиепідемічне забезпечення населення в умовах ліквідації медико-санітарних наслідків НС покладається на сили і засоби санітарно-протиепідемічної служби держави.

Окремим напрямом щодо ЛЗ в умовах НС є створення резерву ЛЗ і предметів медичного призначення та його використання формуваннями ДСМК для подолання медико-санітарних наслідків НС, а саме накопичення оперативних запасів медичних, матеріальних і технічних засобів для подолання медико-санітарних наслідків НС.

Для забезпечення лікування уражених у період ліквідації наслідків НС у медичних закладах розгортається додатковий ліжковий фонд, ЛЗ, інвентар, продукти харчування, основне медобладнання згідно з чинними нормативами цього лікувального закладу для забезпечення роботи протягом семи діб. Фінансування накопичення запасів за рахунок спеціально виділених коштів місцевого бюджету. З метою забезпечення розгортання визначеного ліжкового фонду і автономну роботу протягом трьох діб з повним плановим навантаженням для кожного лікувального закладу складаються Табелі необхідного медичного майна. Вони складаються безпосередньо лікувальним закладом разом з фахівцями територіального центру екстреної медичної допомоги з урахуванням реального стану забезпечення закладу медичним обладнанням та діагностичною апаратурою, відповідних запасів територіального центру, оперативного резерву спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та затверджується органом управління охороною здоров’я адміністративної території.

2. Дослідження катастрофічних паводків в Карпатському регіоні на прикладі березневого паводку 2001 р. у Тячівському районі Закарпатської області

За останні 20 років кількість стихійних лих на планеті, спричинених погодними умовами, збільшилася у чотири рази, у т.ч. повеней у шість разів. Сучасні прояви паводків та повеней все більше набувають катастрофічного характеру в різних регіонах України. Як наслідок, економіка нашої країни зазнає величезних збитків. Хоча для Карпатського регіону ці процеси є звичним природним явищем, але їхня частота та масштабність впливу значно зросла.

У зв’язку з катастрофічним паводком 4-5 березня 2001 року в окремих районах Закарпатської області, що спричинив великомасштабні руйнування та пошкодження значної кількості будівель, об’єктів комунального і водного господарства, транспортних мереж, систем енергозабезпечення та зв’язку, суттєве погіршення умов життєдіяльності населення, ускладнення господарської діяльності, заподіяння іншої шкоди, з метою захисту життя і здоров’я людей і надання «їм ефективної допомоги, а також для якнайшвидшої нормалізації екологічної обстановки та відповідно до пункту 21 статті 106 Конституції України окремі райони Закарпатської області оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації, а саме: Берегівський, Виноградівський, Іршавський, Міжгірський, Рахівський, Тячівський, Ужгородський, Хустський.

Так, у відповідності до п. 6 Указу Президента від 09.03.2001 року № 170-2001 року «Про оголошення окремих районів Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» органи місцевого самоврядування Закарпатської області зобов’язали виділити додаткові фінансові та інші матеріальні ресурси для подолання наслідків стихійного лиха і передбачити під час затвердження місцевих бюджетів на 2002 рік кошти, необхідні для фінансування протипаводкових та протизсувних заходів, відселення громадян з небезпечних територій, виконання інших заходів у районах, що постраждали від стихійного лиха.

Цю катастрофічну подію спричинила складна гідрометеорологічна ситуація, пов’язана, з одного боку, із збільшенням середньорічної кількості опадів та їх інтенсивності, а з іншого — із зменшенням водопоглинальної здатності та водопроникності ґрунтів, здатності рослинного покриву затримувати дощові води внаслідок зниження рівня лісистості території та характеру власне рослинності; складні рельєфні умови місцевості, а саме своєрідні форми рельєфу, велика крутизна схилів, що призводить до різноманітних зсувів, обвалів та селів у гірських та передгірських районах; збіг багаторічних та сезонних періодів високої водності річок карпатського регіону із різким збільшенням кількості опадів; надмірне антропогенне втручання у сфери водного, лісового і сільського господарства.

В ході ліквідації наслідків НС вжито заходи щодо розчистки русел річок, укріплення берегів, відкачки води з підтоплених приміщень, відновлення електропостачання в населених пунктах, підвозу води, продуктів харчування та медикаментів у постраждалі райони, інформування населення про обстановку та хід аварійно-рятувальних і першочергових відновлювальних робіт.

Одночасно з відселенням мешканців підтоплених будинків проводилася евакуація із зон можливого затоплення. До виконання зазначених робіт було залучено 2 тис. 550 осіб, 564 одиниці техніки.

Територія Буковини дренується густою мережею річок. Усього їх нараховується майже 4500, серед яких є понад 3700 постійних водостоків загальною довжиною 6900 км. Серія циклонів, які проходять через Карпати, спричинила сильні опади у верхів’ях гір. У результаті рівень води на Дністрі в Івано-Франківській області піднявся на 5,1-7,3 метра. Нижній максимальний рівень води становив 1032 см над нулем поста і на 3 см перевищив історичний максимум, який зафіксований 10 червня 1969 року.

Ситуація по очистці стоків була ускладнена наслідками березневого паводку 2001 року. Значні пошкодження були завдані каналізаційним очисним спорудам м. Рахів, м. Тячів, м. Виноградів, м. Хуст. Внаслідок дії паводкових вод розмито дюкер каналізаційного колектора через р. Латориця в м. Мукачево через що стічні води смт. Чинадієво попадають в водний об’єкт неочищеними. Не відновлено роботу очисних споруд смт. Дубове, Тячівського району, які виведено з ладу під час паводку в листопаді 1998 року. Така ситуація з очисними спорудами на території області призвела до того, що протягом 2001 року, при загальному зменшенні забору води в порівнянні з 2000 роком, об’єм скиду забруднених стічних вод збільшився, в порівнянні з цим же роком на 978,7 тис.м3 і становив 14 750,7 тис. м3.

Формування паводка 3—5 березня на 80 відсотків було зумовлено  природними фактами, а саме інтенсивними дощами. За 3 дні в басейні річок Боржави, Латориці й Тиси випало більше 300 мм опадів, дещо менше — на заході області. Підйом рівнів води, де амплітуда паводкової хвилі була понад 2,5 м у горах, а в низинній частині Тиси, Латориці й Боржави, від 4 до 10 м. І цей паводок, до речі, перевищив у середньому на 1 м катастрофічний паводок листопада 1998 року. Тоді, в листопаді 1998-го, ми розраховували, що це історичний паводок, періодичність якого могла бути через 7—10 років. Але сталося так, що через 2 роки й 4 місяці повторився ще один, гідрологічні й метеорологічні параметри якого перевищили рівень паводка 1998-го.

Збитки паводку сумарно становили 317 млн. грн. Але за цими грошима треба бачити реальне життя людей. Було підтоплено 255 населених пунктів, 33580 будинків, знеструмлено 98 населених пунктів, через що майже 14 тисяч осіб було відселено й евакуйовано. На жаль, були і людські жертви.

Ситуація ускладнилася тим, що цей паводок не витримала і захисна дамба на території Угорщини. 6 березня 2001-го стався прорив правобережної дамби р.Тиса в районі села Тарпа, і з угорської території вода почала надходити назад на територію України в Берегівський та Ужгородський райони. Саме прорив цієї дамби призвів до того, що 150 млн. куб. м води хлинуло на 11 сіл Угорської Республіки і 4 села в прикордонній зоні України. У тих екстремальних умовах водникам потрібно було дуже оперативно  визначити план дій. Було розроблено 4 можливі варіанти захисту. Назву лише два із них. Перший: зупинити таку велику кількість води на кордоні Берегівського й Ужгородського районів із мінімальним затопленням та відкачати її у Латорицю й Тису, і найбільш небажаний варіант: пропустити велику воду транзитом через Берегівський та Ужгородський райони, у тому числі й місто Чоп і далі транзитом спровадити її на територію Словаччини. Спрацював найприйнятніший перший варіант. Березневий паводок-2001 показав унікальну спроможність Берегівської транскордонної польдерної системи не тільки в умовах відводу надлишку внутрішніх вод, а й з найменшою шкодою для навколишніх сіл пропустити таку кількість води, яка дорівнює об’єму озера Балатон. Владою України, Державною комісією з надзвичайних ситуацій було поставлене завдання протягом 10 днів звільнити територію від води, а ми виконали його за 11 днів. Були задіяні всі потужності насосних станцій Закарпатського облводгоспу, ми своєчасно отримали суттєву допомогу з Угорської Республіки (30 одиниць угорських пересувних насосних станцій з обслуговуючим персоналом та необхідними технічними засобами відкачували води тисайських проранів із затоплених територій у Берегівському й Ужгородському районах).

Карпати відносяться до зливонебезпечних районів, тут завжди є потенційна загроза виникнення катастрофічних паводків. Основна причина цього — природні фактори. Паводкові процеси залежать і від характеру поверхні водозборів — крутості схилів, розсіченості рельєфу, потужності педосфери, глибини залягання материнських порід. При такій несприятливій екологічній ситуації небезпечні паводки відбувалися в Карпатах і в минулому, коли антропогенний вплив на природні ландшафти ще був незначним. За архівними та історичними даними з 1779 р. їх було 26, у тому числі в XIX ст. — 6, у XX -17, а на початку XXI ст. їх уже сталося три. Повторюваність паводків підпорядковується певним закономірностям, які проявляються в чергуванні періодів пониженої та підвищеної водності. Саме в період останньої паводки набувають загрозливого катастрофічного характеру. Період підвищеної водності та загальної геофізичної активності охоплює 90-ті роки минулого і початок XXI століття. На цей час припадають великі повені не лише в Українських Карпатах, але й Польщі, Словаччині, Чехії та інших країнах.

Українські Карпати є передусім зоною паводкового ризику і це обумовлено тим, що пасмо Карпат фактично перетинає ряди хмар, що формуються над Атлантикою. Тобто ця природна система призводить до того, що в зоні Карпат за короткий період часу виникає велика кількість опадів і формується інтенсивний стік води. Стосовно останніх повеней (1998, 2001 і 2008 рр.) та їх потужності слід зауважити, що історичні відмітки рівня води в окремих місцях були значно перевищені. Пов’язано це передусім з тим, що на територіях, де формуються водозбори, випадає дуже велика кількість опадів.

Найбільш небезпечними за умов формування високих паводків і повеней є райони південних (басейн р. Тиса) та північно-східних (басейн р. Дністер) схилів Карпатських гір. Фізико-географічною особливістю Українських Карпат, які знаходяться під впливом сибірського та азорського антициклонів, є їх розташування в зоні розвиненої зливової діяльності, обумовленої як циклонічними, так і місцевими атмосферними процесами, пов’язаними з орографічним фактором. Саме цим обумовлене кількаразове перевищення опадів у гірських районах порівняно з рівнинними впродовж кожної зливи.

Найбільших збитків завдають паводки швидкого формування та залпового виникнення забезпеченістю від 10% і менше, які останнім часом стають часто повторюваними. Причинами їх формування є як природні, так і антропогенні фактори. Не остання роль належить настанню періоду високої водності, що припав на 90-ті роки минулого століття та початок нинішнього, коли спостерігалися високі паводки на території України, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини, в басейні р. Дністер, річок Криму.

Слід наголосити, що через економічно неощадливу господарську діяльність регулюючий і акумулюючий потенціал природних екосистем знижувався сотні років. Тому сучасні природні ресурси Карпат щодо водорегуляції значно підірвані. Протягом двох останніх століть лісистість території Карпат у рівнинних районах і передгір’ях знизилась до 20,2%, а в гірських — до 53,5%. Наступ на ліс здійснювався шляхом розширення полонин і збільшення орних земель у долинах річок в агрокультурний період. Значної шкоди лісам завдали невиправдано великі обсяги рубок у післявоєнні роки, які здійснювались головним чином суцільними методами та екологічно необґрунтованими системами трелювання лісу.

Другий чинник — це господарська діяльність людини. Якщо зоні Карпат властиві інтенсивні дощі і повені, то господарювання має адаптуватися до такої системи і відрізнятися від інших регіонів. Зараз ця система взагалі не пристосована до зони інтенсивних дощів, паводків і повеней, не кажучи вже про зміни, що відбуваються в природно-кліматичних умовах за останні десятиріччя. На розміри і частково частоту паводків істотно впливають, зокрема, діяльність сільської, водної, лісової та інших галузей економіки.

Серед головних антропогенних чинників важких паводків можна виділити: порушення технології виконання культурно-технічних робіт в минулому для поліпшення природних сіножатей і пасовищ; знищення приполонинних лісів (соснове і зеленовільхове криволісся) протягом століть; створення післялісових високогірних лук (полонин); екстенсивне випасання худоби на полонинах, погіршення водно-фізичних властивостей ґрунтів і посилення поверхневого стоку у високогір’ї; виснажлива експлуатація лісів у минулому, особливо в повоєнні роки, що стало причиною спрощення вікової структури і видового складу лісів, зниження повноти та біологічної стійкості лісостанів; недотримання режиму господарювання у водоохоронних зонах та прибережних захисних смугах річок; знищення прируслової чагарникової рослинності, випасання худоби на прилеглих схилах, розорення крутосхилів на передгір’ях, забудова заплав гірських річок аж до їх русел; відсутність належного захисту населених пунктів на загрозливих ділянках річок, зокрема недостатня забезпеченість водозахисними дамбами та берегоукріплювальними спорудами, особливо зважаючи на надзвичайно густу мережу річок, що стало причиною значних руйнувань, особливо в низинних районах області; незадовільний стан русел і прирічкових ділянок багатьох річок і водотоків, що часто також сприяє руйнуванню інженерних споруд, зокрема мостів; відсутність протипаводкових водосховищ у верхів’ях річок, які знизили б піки паводків.

Водосховища багатоцільового призначення, що збудовані раніше для акумулювання паводкових вод, зараз зруйновані. Наявні водосховища через їх незначну кількість та нераціональне розташування не в змозі затримувати масу паводкових вод у піковий період. Недостатня потужність засобів для відведення води з підтоплених і затоплених територій та низька здатність системи протипаводкових захисних споруд для пропуску паводкових вод також є додатковим чинником нанесення збитків.

Стихійні природні явища в поєднанні з антропогенними чинниками Карпат наносять великої шкоди економіці і природі регіону. Щорічні збитки, завдані водною стихією, оцінюються в суму понад 4,5 млрд. грн. Зростання кількості природних катастроф, кількості постраждалих, а також величини матеріальних збитків ставить перед суспільством завдання оцінки й управління природними ризиками, тобто прийняття спеціальних заходів щодо гарантування природної безпеки населення і техносфери.

Майже всіма країнами світу визнано, що єдиним вірним вирішенням проблеми зменшення впливу стихійних лих є оцінка й облік ризиків. Ця стратегія включає: розвиток теорії і методів завчасного прогнозування і попередження про стихійні лиха; картографування уразливих територій і упорядкування карт ризику; регулювання господарського освоєння територій з урахуванням їхніх природних ризиків; прийняття і використання будівельних норм і правил, що становлять основу проектування, з урахуванням можливих природних впливів; вжиття спеціальних заходів щодо інженерної підготовки території, спрямованих на управління ризиками та їх зниження; регулювання інвестиційних потоків з урахуванням рівня природних ризиків територій.

Європейський парламент і Рада Європи прийняли Директиву 2000/60 від 23 жовтня 2000 р. в галузі водної політики, метою якої є створення моделі для оцінки та управління ризиками повені, зниження несприятливих наслідків повеней для людського здоров’я, навколишнього середовища, культурної спадщини і господарської діяльності. Ця директива вимагає розробки планів управління для кожного річкового басейну з метою гарантування сприятливого екологічного статусу, який буде забезпечувати пом’якшення наслідків паводку. Щоб мати доступний ефективний інструмент до інформації, а також основу для подальших технічних, фінансових і політичних рішень щодо управління ризиком паводків, необхідне створення карт небезпеки паводків і карт ризику затоплення, вказуючи на потенційні несприятливі наслідки, пов’язані з різними сценаріями паводків, включаючи інформацію стосовно потенційних джерел екологічного забруднення як результату паводків. Елементи планів управління ризиками паводків мають періодично переглядатися і при необхідності оновлюватися.

Оцінка ризику повені повинна включити щонайменше наступне: карти округу басейну річки у відповідному масштабі, у т.ч. межі басейнів річки, суббасейни і по можливості берегові області, вказуючи топографію і використання землі; опис повеней, які відбулися в минулому і мали істотні несприятливі наслідки для людського здоров’я, навколишнього середовища, культурної спадщини і господарської діяльності, а також імовірність подібних повеней у майбутньому; опис значних паводків, що відбулися в минулому, де суттєві несприятливі наслідки подібних майбутніх випадків можуть зустрічатися; оцінка потенційних несприятливих наслідків майбутніх повеней для населення, довкілля та економічного зростання, враховуючи, наскільки можливо такі аспекти, як, наприклад, топографія, місцеположення річок, їх загальні гідрологічні і геоморфологічні особливості, природні охоронні об’єкти, ефективність існування штучної інфраструктури із захисту від повені, місцеположення населених пунктів, господарську діяльність тощо.

Карти ризику повені повинні охоплювати географічні області, які можуть затоплятися згідно з наступними сценаріями: повені з малою вірогідністю або екстремальними сценаріями; повені з середньою вірогідністю (вірогідний поворотний період близько 100 років); повені з високою вірогідністю. Кожен сценарій має враховувати наступні елементи: тривалість повені; глибини або рівень води по можливості, а також швидкість протікання.

Карти ризику повені повинні показати потенційні несприятливі наслідки, пов’язані з їх сценаріями, а саме орієнтовну кількість мешканців, що може потенційно постраждати і вид господарської діяльності території, яка потенційно може зазнати впливу повені. На підставі цих карт країни — члени ЄС мають створити координовані плани управління ризиком повені на рівні округу басейну річки або одиниці управління.

Необхідно, щоб плани управління ризиком повеней охоплювали всі аспекти управління ризиком паводків, зосереджуючись на запобіганні, захисті, готовності, включаючи паводкові прогнози і системи раннього попередження, і враховувати особливості басейну річки або суббасейну. Плани управлінням ризиком повеней можуть також включати схеми земельного використання, покращення контролю води, контрольованого затоплення певних областей у випадку паводків. Країни — члени ЄС повинні гарантувати координацію з метою вироблення єдиного міжнародного плану управління ризиком паводків або набору планів управління ризиком паводків, що координують на рівні міжнародного округу басейн річки. Якщо такі плани не розробляються, країни — члени ЄС мають розробляти плани управлінням ризиком паводків щонайменше частин міжнародного округу басейну річки, що протікає в межах їх території, в міру можливості координування на рівні міжнародного округу басейну річки. Необхідно, щоб підготовлені оцінки ризику повені, карти небезпеки, карти ризику повені і плани управління ризиком повені були доступними для громадськості.

Отже, основною стратегічною метою державної політики в сфері цивільної оборони, захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру залишається досягнення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства й держави, що відповідає рівню провідних розвинених країн світу і критеріям прийнятного ризику. Ця мета відноситься до пріоритетних національних цілей України і її ефективне досягнення вимагає реалізації відповідно до положень чинних законів адекватних стратегічних соціально значимих напрямів діяльності, а саме: зниження ризиків і попередження надзвичайних ситуацій різного характеру, зменшення можливого збитку від них, пом’якшення наслідків тих надзвичайних ситуацій, запобігання яких неможливе, порятунку людей у мирний час, у тому числі при здійсненні терористичних актів, і забезпечення виживання населення в умовах конфліктних ситуацій, надання допомоги постраждалому населенню.

Підвищення рівня природно-техногенної безпеки потребує розробки і впровадження концепції стратегії державної політики у цій сфері, яка узгоджувалася б зі стратегією економічного розвитку України і передбачала зниження ризиків і пом’якшення наслідків надзвичайних ситуацій. Це вимагає: по-перше, розробки стратегії державної інвестиційної підтримки модернізації народного господарства, яка забезпечить використання у виробничому процесі технологій із сучасними нормативами безпеки; по-друге, збільшення обсягів фінансування заходів щодо попередження і реагування на надзвичайні ситуації; по-третє, переходу на нові принципи організації захисту населення від надзвичайних ситуацій, що передбачають гарантування комплексної безпеки.

Висновки

Таким чином, в Україні розроблено певну систему державного управління лікарським забезпеченням в умовах виникненні НС, але поряд з тим є необхідність вирішення завдань, що дозволять підвищити ефективність її роботи.

Тому сьогодні потребує розробки єдиний підхід до управління ресурсами для надання лікарської допомоги на всіх рівнях державного сектора охорони (управління запасами ЛЗ, контроль термінів придатності тощо) здоров’я.

Засадами створення резервів медичного майна повинні стати чітко прогнозовані величини і структури ураження населення, епідемічні розрахунки (очікувана кількість пацієнтів по кожній нозології), на основі яких повинен бути розроблений механізм визначення потреби у ЛЗ, виконуватись планування їхнього руху.

Для підвищення ефективності функціонування системи медичного забезпечення в умовах НС потрібна розробка медико-економічних стандартів, які включають поелементний список усіх необхідних витратних матеріалів і лікарських засобів на кожен лікувально-діагностичний захід, а також опис устаткування, яке потрібно для проведення лікування.

Органи управління ліквідацією наслідків НС повинні мати постійну і точну інформацію про наявність, рух, якісний стан медичного майна і його потребу для кожного медичного формування і медичного закладу, які здійснюють надання медичної допомоги і лікування постраждалого населення.

Особливу увагу слід приділяти проведенню широких наукових досліджень стосовно обґрунтування соціально-економічних заходів на регіональному і локальному рівнях, пов’язаних з переорієнтацією господарського комплексу та переходу його на екологічно безпечні види діяльності, розвитку туризму та оздоровчої індустрії; вирішення проблем з протипаводкого земле-, водо- і лісокористування; розробки Державної програми природозахисних заходів у регіоні; ініціювання розробки та прийняття законодавчих актів щодо розширення територій природно-заповідного фонду й запровадження в гірській частині Карпат еколого-економічної зони з наданням пільг суб’єктам господарювання, які розвивають безпечні види діяльності; обґрунтування необхідності запровадження в Карпатах мораторію на вирубку гірських лісів суцільно лісосічними методами; розробки спеціального механізму регулювання водотоків на транснаціональному рівні країн Карпатського регіону.

Список використаної літератури

1. Державна служба медицини катастроф України. Правові та нормативні акти. — К. : МОЗ України, УНПЦ ЕМД та МК, 1998. — 136 с.
2. Дячук В. Паводки в Закарпатті та причини їх виникнення [Текст] / В.Дячук // Український географічний журнал. — 1999. — № 1. — С. 48-51
3. Екстремальна медицина: Організація роботи аптек в умовах надзвичайних ситуацій : [підручник] / П. В. Олійник, Т. Г. Калинюк ; за ред. Т. Г. Калинюка. — К. : Медицина, 2010. — 448 с.
4. Косовець, Олександр. Паводки в українських Карпатах / Олександр Косовець // Надзвичайна ситуація. — 2008. — № 3. — С. 16-18
5. Лєрмонтова Ю.О. Особливості державного управління лікарським забезпеченням в умовах надзвичайних ситуацій // Актуальні проблеми державного управління. – 2010. – №2. – с. 96-99
6. Медичне постачання формувань і закладів Державної служби медицини катастроф України (Методичні рекомендації) / [А. П. Картиш, Г. Г. Рощін, В. О. Волошин та ін.]. — К. : МОЗ України, УНПЦ ЕМД та МК, КМАПО ім. П. Л. Шупика, 1999. — 158 с.
7. Овчаренко І. І. Про реалізацію загальнодержавної протипаводкової програми на території Закарпатської області [Текст] / І. І. Овчаренко // Економіка АПК. — 2011. — № 6. — С. 133-138
8. Потіха А. Протипаводкові заходи вимагають комплексного підходу: Уряд має намір створити державну програму захисту від стихійних лих / Андрій Потіха // Україна Бізнес Ревю. — 2010. — 21-27 серпня. — С. 6
9. Савчук Д.М. Особливості протипаводкового захисту у Карпатському регіоні [Текст] / Д. М. Савчук // Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. — 2010. — № 12. — С. 11-14
10. Трускавецький Р.С. Охорона і використання грунтових ресурсів на паводконебезпечних територіях передкарпаття [Текст] / Р. С. Трускавецький // Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. — 2010. — № 8 : Серія «Стан навколишнього середовища». — С. 2-6
11. Хвесик М.А., Коваль Я.В., Степаненко А.В. Перспективи економічного розвитку Карпатського регіону з урахуванням ризиків катастрофічних паводків // Економіка природокористування і охорони довкілля. – 2008. – с. 3-11
12. Шулюк, Вадим. У зоні потенційних природних стихійних явищ [Текст] / Вадим Шулюк // Надзвичайна ситуація. — 2011. — № 9. — С. 32-34
13. Юрченко Л. Карпатські паводки: концептуальний підхід до регулювання в сучасних умовах причин та наслідків [Текст] / Л. Юрченко // Надзвичайна ситуація. — 2003. — № 9. — С. 35-38