Соціальна робота в Норвегії

1. Основні складові соціальної роботи в Норвегії.

2. Соціальна політика в Норвегії.

Список використаної літератури.

1. Основні складові соціальної роботи в Норвегії

Соціологічні дослідження в Норвегії підтверджують ефективність як материнської чи батьківської, так і спільної турботи про дитину. Остання за рубежем набуває юридичне і практично все більшого поширення. Соціальні педагоги, психологи та інші працівники тут пропонують колишньому подружжю максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Цьому підпорядковується практика усиновлення, опікування та інші засоби, покликані мінімізувати брак належної допомоги і впливу одного з батьків.

Найбільш типова проблема неповної сім'ї – матеріальна. Залишаючись наодинці з дитиною, мати не в змозі утримувати себе та її. Державна допомога чи аліменти істотно не поліпшують ситуації. Особливо у важкому становищі опиняються матері-студентки, непрацюючі, з кількома дітьми, без житла. Тому неповна сім'я покликана бути об'єктом першочергової матеріальної допомоги з боку державних органів і громадськості, передусім різноманітних фондів соціальної підтримки населення. Вона може включати цільові грошові виплати (на харчування, лікування), безпроцентні кредити, натуральні форми (речі, продукти та ін.). Соціальної підтримки заслуговують одинокі матері з маленькими дітьми (до 3-х років) та неповні сім'ї, в яких декілька неповнолітніх. Важливо формальним і неформальним шляхами з'ясувати потреби сім'ї в матеріальній допомозі, знайти засоби її надання і при цьому не принижувати гідність матері й психологічне самопочуття дітей. Найефективніше при цьому – забезпечення зайнятості матері, сприяння в пошуках роботи з вищою оплатою. При щирому зацікавленому бажанні завжди можна знайти вихід із матеріальної скрути.

Непроста для неповних сімей і наступна проблема – поєднання професіональної і батьківської ролей. Як показують дослідження, близько 20% одиноких матерів не отримують від близького оточення допомоги по догляду і вихованню дітей. Вони готові перекваліфікуватися, змінити графік і місце роботи, зайнятися сумісництвом, надомною працею і та ін., аби лише мати змогу поєднувати роль основного годувальника сім'ї з материнськими обов'язками. На місцях доцільно в першу чергу приймати їх дітей в дошкільні дитячі заклади, запроваджувати продовжене перебування, вечірні підгрупи та інші додаткові послуги. В Норвегії територіальні соціальні організації широко розвивають, зокрема, допомогу нянечками "на декілька годин в день", "супровід дітей до школи", "для догляду під час канікул", "на період домашнього лікування" та ін. Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, з гуманною метою, на благодійних засадах. І у нас є потреба у повсюдному запровадженні подібної діяльності. В центрах соціальних служб для молоді, зайнятості, побутових установах, на самоокупній основі варто організовувати різноманітну підтримку дітей з неповних, як правило, малозабезпечених сімей, імовірно, в умовах безробіття до цієї роботи можна буде залучати і молодих чоловіків, не кажучи вже про ветеранів праці та студентів[5, c. 105-108].

У Норвегії соціальна допомога та інші виплати надаються одиноким матерям і неповній сім'ї доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім'ї.

На всіх рівнях витрати на освіту покриваються за рахунок держави. Програма обов'язкової освіти складається з трьох ступенів: від дошкільного навчання до 4-го класу, 5-7 класи і 8-10 класи. Підлітки у віці від 16 до 19 років можуть здобути повну середню освіту, яка необхідна для вступу у торговельне училище, вищу школу (коледж) або університет.

У сільських місцевостях країни функціонує близько 80 вищих народних шкіл, де викладають загальноосвітні предмети. Більшість цих шкіл отримують кошти від релігійних общин, приватних осіб або місцевої влади.

Вищі навчальні заклади Норвегії — це 4 університети (в Осло, Бергені, Тронхеймі і Тромсі), 6 спеціалізованих вищих шкіл (коледжів) і 2 державні художні школи, 26 державних коледжів у фюльке і курси додаткової освіти для дорослих.

Навчання в університетах платне. Звичайно, студентам для здобуття освіти надаються кредити. Університети готують державних службовців, служителів культу і викладачів вузів. Крім цього, університети майже повністю забезпечують кадри лікарів, інженерів і наукових працівників. Університети займаються також фундаментальними науковими дослідженнями. Бібліотека університету Осло є найбільшою національною бібліотекою.

Норвегія має численні науково-дослідні інститути, лабораторії і дослідно-конструкторські бюро. Серед них — Академія наук в Осло, Інститут Крістіана Мікельсена в Бергені і Наукове товариство в Тронхеймі. Про активну участь Норвегії в міжнародних відносинах свідчить існування Нобелівського інституту, Інституту порівняльних культурних досліджень, Інституту дослідження проблем миру і Товариства міжнародного права[2, c. 69-70].

2. Соціальна політика в Норвегії

Норвезька модель соціальної політики — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності в здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов’язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Звичайна норвезька родина складається з матері, батька й одного або двох дітей. Деякі мають більше трьох дітей. Більшість молодих людей живуть будинку в батьків до закінчення школи, після чого вони найчастіше хочуть переїхати, щоб жити одному або разом із друзями. В основному через труднощі із працевлаштуванням молодь не може дозволити собі власне житло, тому багато дорослих дітей продовжують жити в будинку батьків.

Якщо чоловіки розводяться, як правило діти продовжують жити з матір'ю. Суспільство визнає, що людина живе одна, з дітьми або без них. Також визнається, що незаміжня жінка має дітей.

Раніше, більші родини були звичайними й більшість часто й близько контактували з родичами. Сьогодні найчастіше тільки найближчі родичі зустрічаються регулярно — батьки, діти, дідусь і бабуся. Дідусь і бабуся як правило живуть окремо. Деякі живуть у будинках старих і інвалідів.

У Норвегії обов'язкове шкільне навчання, тобто всі семирічні діти, що надійшли в 1 клас, повинні пройти дев'ятирічні навчання. Початкова школа ділиться на дитячу (6 років) і молодіжну школу (3 роки).

Учні, у яких рідна мова не норвезький, можуть пройти спеціальне адаптоване навчання норвезькій мові. Вони можуть навчатися норвезькій мові як другій мові в плині всієї початкової школи й здавати екзамени із цього предмета. Учні з мовних меншостей можуть брати уроки своєї рідної мови. Це навчання важливо для розвитку мови й ідентичності дітей, а також їхнього прогресу в шкільних предметах.

У Норвегії шкільна система розраховує на активну участь батьків у навчанні дітей. У багатьох питаннях: школа рекомендує, батьки вирішують, що є кращою пропозицією для учнів.

Школа подальшої освіти добровільна й ґрунтується на навчанні в початковій школі. Більшістю учнів у ній є молодь у віці з 16 до 19 років.

Учні, у яких рідна мова не норвезька, і які занадто короткий час навчалися в норвезькій початковій школі, можуть пройти однолітній вступний курс для іншомовних учнів. Вище утворення — утворення в університетах, суспільно-державних і часток вузах. Вища освіта звичайно ґрунтується на 12-літнім шкільному навчанні; спочатку дев'ятирічній початковій школі, далі трирічній школі подальшої освіти.

У всіх чотирьох університетах Норвегії існує Контора для іноземних студентів[6, c. 147-148].

Установи охорони здоров'я в основному належать державі, що і організовує їхню роботу. Деякі установи належать і експлуатуються приватними особами, суспільствами або організаціями. Державне страхування є системою страхування, що охоплює всіх, проживаючих у Норвегії.

Всі, за допомогою державного страхування, повинні бути забезпеченими певною економічною безпекою, коли вони старіють, хворіють, стають інвалідами, безробітними або втрачають свого годувальника. Державне страхування також забезпечує допомогою під час вагітності й пологів, і самотнім годувальникам.

Ви можете розраховувати на страхування, якщо Ви проживаєте в Норвегії не менш одного року й Вами отримана посвідка на проживання, незалежно від того, працюєте Ви чи ні.

Також страхування забезпечує допомогу у зв'язку із хворобою, фізичними недоліками, вагітністю й родами. Така допомога видається у вигляді відшкодування витрат, такі як наприклад:

• лікарську допомогу
• контрольні обстеження в період вагітності
• медичне лікування й відхід у санкціонованій установі охорони здоров'я
• важливі ліки
• лікування хвороб у зубного лікаря
• обстеження й лікування в психолога.

Комуни в Норвегії зобов'язані надавати економічну допомогу людям, які не стані самі забезпечувати себе матеріально або піклуватися про себе. У кожній комуні є служба, що надає соціальну допомогу.

Соціальна служба на певних умовах також видає допомогу заступникам, яким воно потрібно для подолання й адаптації у важкій життєвій ситуації. Допомога, в основному, дається в такій формі, щоб вона сприяла даній особі стати незалежним на протязі прийнятного часу.

Соціальна служба несе розширену інформаційну відповідальність. Соціальна служба подає інформацію, раду й провідні вказівки, які можуть сприяти рішенню або запобіганню соціальних проблем. Якщо соціальна служба сама не може надати таку допомогу, вона в міру можливості повинна простежити за тим, щоб неї зробили інші.

Соціальна допомога також має інші важливі завдання, зокрема в області охорони добробуту дітей і допомоги людям, що випробовують проблеми з наркотичними або оп'яняючими засобами[3, c. 182-183].

Список використаної літератури

1. Бенлер Г., Юнссон Л. Теория социально-психологической работы. М.,1992
2. Доэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы. М.,1995
3. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом. М.,1996
4. Леннеер-Аксельсон, Тюлефсон И. Психосоциальная помощь населению. М., 1995
5. Теория и методика социальной работы. /Под ред. С.И. Григорьева. М.,1994
6. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Тория социальной работы. М.,2000
7. Энциклопедия социальной работы. В 3 тт. М.,1993-1994